Розглядаючи специфічні принципи тактики поліції громадської безпеки, необхідно, в першу чергу, виділити такі:

Принцип поєднання військових дій з іншими формами, видами та способами оперативно-службових заходів. Оперативні та профілактичні заходи повинні здійснюватися не тільки під час підготовки, але й у ході спеціальної операції. Це сприяє більш ефективному досягненню поставлених цілей, а в деяких випадках може привести до схилення озброєних злочинців до добровільної здачі, відмови організаторів масових безпорядків від первісних намірів, дозволить уникнути спеціальних бойових дій. Іноді виникає можливість за допомогою оперативних заходів забезпечити затримання озброєних злочинців або знизити рівень ризику при цьому. Разом з тим, коли рішення на застосування силових заходів прийнято, його необхідно провести в життя без найменших коливань, швидко і рішуче. Перервані силові заходи деморалізують особовий склад та активізують дії правопорушників.

Принцип пріоритету завдань — рятування людей і матеріальних цінностей, який полягає в тому, що зусилля органів внутрішніх справ в особливих умовах повинні бути спрямовані, насамперед, на рятування людей і майна.

Принцип забезпечення максимальної безпеки сторонніх громадян та учасників операції також є пріоритетним. Інші принципи спеціальної тактики, наприклад, прагнення заподіяти злочинцеві мінімальної шкоди, мають підпорядковане цьому принципові значення.

Принцип розумної достатності при здійсненні силових заходів полягає в незастосуванні явно зайвих, не продиктованих обстановкою, способів дій. Наприклад, у незастосуванні спеціальних засобів або засобів психологічного впливу проти відносно нечисленного натовпу в умовах переважання чи рівності сил і засобів органів внутрішніх справ. Якщо дії натовпу ще не набули агресивного характеру, то як тактичний спосіб дій доцільно обрати витиснення, а не розосередження з використанням бронетехніки та спеціальних засобів тощо. Цей принцип знаходить своє вираження й у заподіянні затримуваним озброєним злочинцям мінімальної шкоди (наприклад, позбавлення можливості опору пострілом снайпера по кінцівках тощо).

Істотною відмінністю спеціальної тактики від військової при застосуванні військово-тактичних принципів є обов’язкове врахування вимог закону та пріоритетного значення загальних і специфічних її принципів перед військово- тактичними.

Таким чином, приймаючи будь-яке тактичне рішення, слід виходити з певної групи принципів, що можуть перебувати у взаємній суперечності. У багатьох випадках приходиться керуватися одним принципом на шкоду іншому. Правильне рішення забезпечується точною і швидкою оцінкою конкретної ситуації. Генерал Д. Ейзенхауер (який став згодом Президентом США) писав: «Основні принципи стратегії настільки прості, що їх може зрозуміти навіть дитина. Але навіть найблискучіші штабні офіцери повинні докласти максимальних зусиль для того, щоб правильно застосувати їх до даної обстановки».

Загальна мета діяльності органів внутрішніх справ збігається, як в особливих, так і в повсякденних умовах, Вона полягає в забезпеченні громадського порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю. Однак у результаті надзвичайних обставин і надзвичайних подій соціального (криміногенного і не криміногенного), а також техногенного, природного і біологічного характеру можуть виникати додаткові завдання (участь у рятувальних роботах), а оперативна обстановка різко ускладнюється і може бути визнана особливою. Така обстановка вимагає від органів внутрішніх справ адекватного реагування з метою її найшвидшої нормалізації.

Повсякденно-оперативна організація органів внутрішніх справ у цих умовах уже не відповідає завданням, які знову виникають, тому з’являється необхідність нової, оперативно-бойової організації, що включає нові структурні утворення (формування), залучення додаткових сил, засобів та особливу систему керування ними.

Ця оперативно-бойова організація призначається для ведення спеціальних та інших операцій, спрямованих на локалізацію і наступну ліквідацію надзвичайних ситуацій, а також їхніх наслідків. У ході спеціальних операцій здійснюється комплекс оперативно-розшукових, режимно-обмежувальних, службово-спостережливих, профілактичних, карно-процесуальних, військових та інших заходів, а також у деяких випадках спеціальних бойових дій. Оскільки втілення в життя цих заходів і дій пов’язано із встановленням спеціального адміністративно-правового режиму або тимчасових правообмежень, така обстановка вимагає і спеціального нормативно-правового регулювання.

Специфіка діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах зумовлює необхідність окремого напряму науки керування органами внутрішніх справ, об’єктом дослідження якого виступають громадські відносини, що складаються у процесі організації і здійснення охорони громадського порядку, громадської безпеки в екстремальній обстановці (особливих умовах), суб’єктами яких є органи внутрішніх справ та інші державні органи, громадські об’єднання, що з ними взаємодіють. Предметом дослідження є діяльність органів внутрішніх справ з організації і здійснення заходів щодо нормалізації надзвичайної обстановки.

Керування в особливих умовах як напрямок науки керування органами внутрішніх справ спирається на систему категорій, вироблену цією наукою.

Разом з тим, особливості суб’єктів і об’єктів керування, специфіка методів керування (силові заходи, психологічні заходи, тактичні способи дій) припускають наявність особливої системи категорій, що спирається на понятійний апарат науки керування і спеціальної тактики (науки про підготовку та ведення спеціальних бойових дій). До таких понять входять: «особливі умови», «надзвичайна ситуація», «надзвичайна подія», «особлива оперативна обстановка», «оперативно-бойова організація», «спеціальна операція» тощо.

Водночас усі основні категорії науки керування зберігають своє значення у процесі керування діяльністю органів внутрішніх справ в особливих умовах, але при цьому їх вживання має визначені специфічні риси. Так, наявність специфічних функцій керування органом внутрішніх справ в особливих умовах вимагає створення спеціального апарату керування для їх здійснення як у підготовчий період, так і за особливих умов, що вже настали.

Основні керівні відносини між суб’єктами керування в особливих умовах потребують правового закріплення єдиним нормативним актом, яким може бути Статут бойової служби органів і підрозділів внутрішніх справ.

Поряд із загальними принципами керування в особливих умовах діють принципи спеціальної тактики, які можна розділити на загальні (організаційні), тактичні і специфічні. Їх правильне вживання забезпечує успіх спеціальних операцій і спеціальних бойових дій.

Крім відомих науці керування методів, в особливих умовах застосовуються і специфічні методи керівної дії на об’єкт керування (під об’єктом керування слід розглядати в цьому випадку не тільки власні сили і засоби, а й сторону сили суперника) — тактичні способи дій. Правильне та своєчасне їх вживання накладає певні обмеження на вибір стилю керівництва. В особливих умовах звужується сфера вживання колегіального стилю і розширюється сфера авторитарного стилю, який більш ефективний в обстановці підвищених відповідальності і ризику, а також гострого дефіциту часу.

ВИСНОВКИ:

Існуюча структура керування органами внутрішніх справ в особливих умовах, яка складалася протягом багатьох років, випробовує на собі різні суперечливі впливи та потребує серйозного вдосконалення. В основу організації проектування структури керування органами внутрішніх справ в особливих умовах повинні бути покладені системний аналіз та інші методи, опрацьовані наукою керування.