Сон як природний психофізіологічний стан організму, етапи сну
Вступ.
1. Психофізіологічна характеристика сну.
2.Види та фази сну.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Сон — фізіологічний стан, що характеризується втратою активних психічних зв'язків суб'єкта з навколишнім його миром. Сон є життєво необхідним для вищих тварин і людини. Тривалий час уважали, що сон являє собою відпочинок, необхідний для відновлення енергії кліток мозку після активного пильнування. Однак виявилося, що активність мозку під час сну часто вище, ніж під час пильнування. Було встановлено, що активність нейронів ряду структур мозку під час сну істотно зростає, тобто сон — це активний фізіологічний процес.
Можна також розглядати сон як процес адаптації до умов внутрішнього середовища організму. Організм споживає менше енергії, коли сповільнюються обмінні процеси й падає тепловіддача. Таким чином, нерухомість тварин у сні можна розглядати як одну з форм економії обмежених енергетичних ресурсів, які при безперервній активності могли б швидко виснажитися.
У людей, так само як і у тварин, можна простежити адаптацію до внутрішніх і зовнішніх факторів. Так само, як ми регулярно харчуємося, щоб уникнути почуття голоду, точно так само й сон, що виникає в те саме час, виконує подібну запобіжну функцію.
В. Р. Гесс писав в 1932 р.: «Ті особливі механізми, які під час сну роблять процес відновлення, залишаються схованими в тканинах організму. Вони поки не мають вичерпного пояснення; саме їхнє існування лише передбачається на основі ефектів; однак вони лежать у самій серцевині проблеми сну, і бездіяльність органів почуттів, м'язів і психічних функцій — це тільки побічні фактори, що полегшують протікання процесу відновлення в тканинах».
1. Психофізіологічна характеристика сну
Сон — життєво необхідний природний психофізіологічний стан, який настає періодично і займає у людини приблизно третину життя. У процесі сну відбувається відновлення виснажених під час неспання енергетичних ресурсів. Однак сон — це не просто гальмування нервових процесів. Під час сну мозок активний, хоча ця активність інша, ніж при неспанні, і на різних стадіях має свою специфіку.
Рефлекторні реакції під час сну знижені. Спляча людина не реагує на багато зовнішніх впливів, якщо вони не мають надмірної сили. Сон характеризується фазовими змінами ВНД, які особливо чітко проявляються при переході від пильнування до сну (зрівняльна, парадоксальна, ультрапарадоксальна й наркотична фази). У наркотичну фазу тварини перестають відповідати умовно-рефлекторною реакцією на будь-які умовні подразники. Сон супроводжується рядом характерних змін вегетативних показників і біоелектричної активності мозку.
Для стану пильнування характерної є низькоамплітудна високочастотна ЕЕГ активність (бета-ритм). При закриванні очей ця активність переміняється альфа-ритмом, відбувається засипання людини. У цей період пробудження відбувається досить легко. Через якийсь час починають виникати "веретена". Приблизно через 30 хв стадія "веретен" переміняється стадією високоамплітудних повільних тета-хвиль. Пробудження в цю стадію утруднено, вона супроводжується рядом змін вегетативних показників: зменшується частота серцевих скорочень, знижується кров'яний тиск, температура тіла й ін.
Стадія тета-хвиль переміняється стадією високоамплітудних понадповільних дельта-хвиль. Дельта-сон — це період глибокого сну. Частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, температура тіла в цю фазу досягають мінімальних значень. Повільнохвильова стадія сну триває 1-1,5 години й переміняється появою на ЕЕГ низькоамплітудної високочастотної активності, характерної для стану пильнування (бета-ритм), що одержала назву парадоксального, або швидкохвильового, сну. Таким чином, весь період сну ділиться на два стани, які поміняють один одного 6-7 разів протягом ночі: повільнохвильовий (ортодоксальний) сон і швидко-хвильовий (парадоксальний) сон. Якщо розбудити людини у фазу парадоксального сну, то він повідомляє про сновидіння. Людина, прокинувшись у фазу повільного сну, звичайно не пам'ятає сновидінь. Якщо людини під час сну вибірково позбавляти тільки парадоксальної фази сну, наприклад, будити його, як тільки він переходить у цю фазу, то це приводить до істотних порушень психічної діяльності[2, c. 49-50].
Штучне позбавлення сну — тяжке випробування для людини. У разі повної відсутності сну протягом п’яти діб різко знижується рухомість нервових процесів, швидко розвивається стомлення як при фізичній, так і при розумовій праці, виникає емоційна неврівноваженість. Подальша відсутність сну супроводжується порушенням функцій зору, вестибулярного апарату, галюцинаціями, маренням.
Відомо, що йоги і спеціально треновані люди можуть обходитися без сну тривалий період. Фізіологічні дослідження (реєстрація електроенцефалограми) свідчать, що вони умудряються спати начебто без сну. Це проявляється у непомітних стадіях дрімоти. Для відновлення деяким людям достатньо передрімати навіть з відкритими очима 5–10 хвилин.
Однаково легко засинати і без особливих труднощів прокидатися зранку може лише близько половини людей. Вони мають приблизно однакову працездатність вранці, вдень і ввечері. Їх називають “голубами”. Тих, хто схильний працювати більше ввечері (їх близько 30 %), називають “совами”. Тих, хто просинається і встає рано і має найбільшу працездатність у першій половині дня, — “жайворонками” (їх близько 20 %).
Існує спосіб визначення індивідуальних особливостей чергування сну — неспання. Німецький дослідник Хільдебрандт встановив: якщо вранці, одразу після сну, підрахувати пульс і частоту дихань, то за цим співвідношенням можна визначити, до якого типу належить людина.
Якщо співвідношення становить приблизно 4:1 — це “голуби”, 5:1, 6:1 — це “жайворонки”. Підвищення частоти дихань і зменшення цього співвідношення характерне для “сов”.
Половина людей не задоволені кількістю і якістю сну. Причиною цього є формування стану безсоння. У здорових людей безсоння може виникати у таких випадках:
· внаслідок порушення діяльності нервової системи або внутрішніх органів. Вони можуть виникати при перезбудженні кори головного мозку, під впливом різноманітних нервових стресів, а також світлових, звукових і температурних подразників; у результаті порушення мозкового кровотоку через тривале перебування перед сном у незручній позі;
· через потужну імпульсацію внутрішніх органів (наприклад, від шлунка при переїданні або вживанні специфічної їжі);
· незручність сну, неправильний вибір ліжка, особливо при розвитку остеохондрозу, радикуліту, відкладеннях солей тощо;
· при ігноруванні ритму сон — неспання (може виникати, якщо не витримується режим, а також при тривалих перельотах).
Вважається, коли усунути ситуацію, яка викликала безсоння, її вплив на розвиток цього стану зникає. Але це не зовсім так. Якщо ситуація повторюється, може утворитися хибне коло корково-підкоркової циркуляції збудження, з якого важко вийти.
Функціональні розлади сну можна поділити на три групи:
· порушення засинання;
· поверховий сон із частим прокиданням;
· скорочений сон через раннє пробудження[5, c. 87-89].
Існують різні точки зору на визначення механізмів сну. Вважається, що сон виникає в результаті активного процесу збудження певних структур (“центрів сну”), які викликають загальне зниження функцій організму (“активна” теорія сну). Згідно з “пасивною” теорією, сон настає в результаті припинення дії якихось факторів, які необхідні для підтримання неспання.
І. П. Павлов визначав сон як певний стан, який виникає в результаті гальмування кори великих півкуль, але підкірка при цьому регулює процес сну. Сон також визначають як певний функціональний стан, коли в результаті зменшення потоку аферентної імпульсації настає зворотна пасивність функціональних центрів кори.
Відомо, що сон настає в результаті періодичного зниження активності гіпоталамуса, який і є центром “інтегрально-емоційного відбиття”.
П. К. Анохін вважав, що сон виникає в результаті гіпоталамічного пригнічуючого впливу на висхідну активуючу систему, припиняючи доступ до кори всіх впливів. При цьому гіпоталамічні структури начебто “вивільняються” і визначають всю характерну для сну картину перерозподілу вегетативних компонентів.
Підтверджує цю теорію майже цілодобовий сон малюків, бо в них ще немає диференційованих коркових компонентів для створення активного низхідного гальмівного впливу на гіпоталамічні структури, які на цей час уже сформувалися. Тому основним станом новонародженого є сон, а причиною пробудження — голод. Збуджені “голодною” кров’ю гіпоталамічні структури реципрокно гальмують центри сну; цим самим знімається їхній гальмівний вплив на таламус і ретикулярну формацію, дитина просинається. Після того, як дитина насититься, відновлюється попередній стан гіпоталамічних центрів.
Ще на початку минулого століття було зроблено припущення, що початок сну пов’язаний з накопиченням в організмі певних токсинів (гіпнотоксинів). Пізніше дослідники виділили із спинно-мозкової рідини, крові, сечі “фактори сну”. Вони пояснювали їх дію через якийсь невідомий механізм, хоча єдиного гіпнотоксину не існує. Але відомо, що гормон епіфіза — мелатонін, який продукується тільки вночі, має важливе значення для підтримання сну.
Існує теорія, згідно з якою цикл “сон — неспання” виник у процесі еволюції як механізм, який дає змогу гнучко приводити час активності і відпочинку у відповідність до оточуючих умов, тимчасово виводячи ці періоди з-під жорсткого контролю “біологічного годинника”.
Іноді комбінації сформованих у пам’яті знань і рішень, що виникають під час сну, можуть привести до раптових рішень, які не даються в стані неспання. Д. І. Менделєєв відкрив так періодичну систему хімічних елементів, а Ф. А. Кекуле — структуру бензольного кільця.
Заслуговує на увагу так звана інформаційна теорія сну, згідно з якою протягом дня мозок нагромаджує інформацію, яку він не може засвоїти у поточному часі. Вночі частина цієї інформації фіксується у довгочасній пам’яті. Тобто така інформація потребує для переробки і відкладення відключення від сигналів зовнішнього світу.
Отже, здоровий сон — це спокійний, глибокий і безперервний процес. Природно для людини, коли він спить, тому що спати хочеться, а не тому, що пора. І також природно, що він прокидається коли виспався, а не тому, що так треба. Але спосіб життя працюючої людини не дозволяє жити по такій схемі. Тому багато хто страждає недосипанням, розладами сну.
Порушення якості сну або дефіцит його кількості приводять до сонливості в денний час, порушенням пам’яті, труднощам з концентрацією уваги і т.д. Тобто погіршується денний фізіологічний і психічний стан людини, що призводить до зниження його працездатності[3, c. 72-74].
2.Види та фази сну
Вивчення біотоків мозку в процесі сну свідчить про те, що відбувається чергування фаз повільного (або ортодоксального) і швидкого (або парадоксального) сну з циклічністю 70–90 або 90–120 хвилин.
Такі цикли повторюються за ніч 4–6 разів, при цьому повільні цикли поступово скорочуються, а швидкі — подовжуються.
У фазі повільного сну виокремлюють чотири стадії: перша — дрімота; друга — початок сну; третя і четверта — глибокий сон. У цей період знижується вегетативний тонус: звужуються зіниці, рожевіє шкіра, посилюється потовиділення, знижуються слино- і сльозовиділення, падає активність серцево-судинної системи, травлення, виділення. Знижується електрична активність кори головного мозку, в ній з’являються високоамплітудні повільні коливання (тета- і дельта-хвилі).
Далі розвивається фаза швидкого сну — особливий психофізіологічний стан, який супроводжується певною активністю внутрішніх процесів в організмі. Тому її називають парадоксальною. При цьому на електроенцефалограмі реєструються хвилі швидкого бета-ритму, які не мають синхронізації. Вважається, що в цей період нейрони неначе відключаються від периферичних подразників і функціонують тільки для того, щоб переробляти інформацію, яка надійшла до мозку у період неспання.
У цей період організм розслаблений найбільше, як під час глибокого сну, але розбудити людину легко. Для цієї фази характерні рухи очей, зміни частоти пульсу і ритму дихання, артеріального тиску. В цей час людина бачить сни. Позбавлення тварин фази швидкого сну призводить до появи в них агресії і симптомів стресу, у людини постійне позбавлення швидкого сну викликає різноманітні зміни психіки і поведінки.
Відношення тривалості цієї фази до загального часу сну становить приблизно 25 % (тобто 20–40 хвилин). Глибокий сон характерний для людей, які інтенсивно фізично працюють. У тих, хто зайнятий розумовою працею, як правило, сон поверховий з численними сновидіннями.
Раніше вважалося, що швидкий сон глибший, ніж повільний. Зараз є протилежні докази — повільний сон значно глибший за швидкий згідно з електроенцефалографічним порогом пробудження.
Органи чуття, а також мовно-руховий аналізатор в умовах неспання підтримують певний рівень збудження кори головного мозку. При обмеженні впливів на аналізатори у корі розвивається гальмування, утворюються умови для зниження нервово-психічного збудження, настає дрімотний стан.
Чим вищий рівень неспання, тим оптимальніше чергування стадій і фаз сну. При низькому рівні неспання, наприклад під час гіпокінезії, сон стає неповноцінним[5, c. 89-90].
Фази сну поділяються на ортодоксальний сон (ОС) і парадоксальний сон (ПС). Під час ПС мають місце звичайні та свідомі (СС) сновидіння. ЯС можна поділити з огляду на методи індукції. Якщо подія чи елемент сну, наша в ньому присутність після його початку дозволяє нам усвідомити факт сновидіння, маємо справу із свідомим сном, індукованим зі сну (ССІС, англ. Dream Inducted Lucid Dream або DILD). Якщо входимо до сновидіння без втрати свідомості, або тільки з дуже коротким часом її відсутності, маємо на увазі свідомий сон, індукований з яви (ССІЯ, англ. Wake Inducted Lucid Dream — WILD). Отже, ССІС — сон, протягом якого у певний момент була набута свідомість, а ССІЯ — сон, що був перейнятий свідомістю від самого початку. Зазвичай, ССІС кількісно значно переважають ССІЯ. При лабораторному дослідженні, із 76 свідомих сновидінь 72% виявились ССІС, а 28% – ССІЯ. Свідомі сни можуть різнитися інтенсивністю переживань, ступенем контролю, довготою тривання та багатьма іншими параметрами.
Вирізняють такі види сну:
· періодичний щодобовий (монофазний, дифазний, поліфазний у дітей);
· гіпнотичний; має три стадії (сонливість, коли людина може протидіяти мовному навіюванню і відкрити очі; гіпнотаксія, коли відбувається підкорення майже усім навіюванням; сомнамбулізм — глибокий сон, повне підкорення гіпнотизеру і амнезія після пробудження).
При гіпнозі відбувається втручання у свідомість, виконання наказів без участі волі (що відрізняється від переконання). Дотепер немає переконливої теорії механізму гіпнозу, хоча багато хвороб лікують за його допомогою;
· патологічний;
· умовно-рефлекторний (виникає в постійних умовах в один і той самий час).
Індивідуальна тривалість сну може коливатися від однієї — двох до 12 годин на добу.
Сновидіння, згідно з І. М. Сєченовим, — це “незвичайна комбінація вражень”. Вважається, що однією з основних функцій сновидіння є емоційна стабілізація організму.
Кожна людина відчуває сновидіння кілька разів за ніч. Причому суб’єктивна тривалість сновидіння відповідає об’єктивній його тривалості в період швидкого сну. Ступінь емоційного забарвлення сновидінь пов’язаний з частотою пульсу і дихання, змінами тонусу судин в останні хвилини швидкого сну перед пробудженням. Явище, протилежне сновидінням, як і при гіпнозі, має назву сомнамбулізм (ходіння уві сні або лунатизм). Вранці лунатики нічого не пам’ятають. Сомнамбулічний стан характеризується затьмареним станом свідомості, який не фіксується в пам’яті.
Отже, сон — особливий стан свідомості людини і тварин, що включає ряд стадій, що закономірно повторюються протягом ночі. Поява цих стадій обумовлена активністю різних структур мозку[4, c. 65-67].
Під час сну у людини періодично чергуються дві основні фази: повільний і швидкий сон, причому на початку сну переважає тривалість повільної фази, а перед пробудженням — росте тривалість швидкого сну.
Полісомнографія (система реєстрації електроенцефалограми, електроокулограмми і електроміограми) показує, що сон у більшості людей складається з 4-6 хвилеподібних циклів, тривалістю 80-100 хв.
Безпосередньо перед сном наступає стан сонливості, зниження активності мозку, що характеризується:
· зниженням рівня свідомості;
· позіханням;
· пониженням чутливості сенсорних систем;
· сповільненням частоти серцевих скорочень, зниженням секреторної діяльності залоз (слинних сухість слизистої рота; слізних паління очей, злипання вік)[5, c. 90].
Висновки
Правильна структура сну передбачає проходження людиною певних його фаз. Першою фазою сну є дрімота, яка передує засинанню. Ця фаза становить лише 5 відсотків від загальної тривалості сну. Людині відводиться на неї 20-30 хвилин. На зміну першій фазі плавно приходить друга. Це — фаза поверхневого або повільного сну. Вона становить 50 відсотків від загальної тривалості сну. Потому йде фаза глибокого сну (20 відсотків), яку змінює фаза швидкого сну (25 відсотків). Кожна з цих фаз має свою фізіологічну значущість. Зокрема, у фазах глибокого сну накопичується енергія, відбувається вироблення організмом важливих гормонів: мелатоніну, серотоніну, соматотропного гормону (його називають гормоном росту). Недаремно кажуть, що дитина росте, коли спить. Діти, які погано сплять, не досягають у своєму віці належних стандартів росту. У фазі швидкого сну ми бачимо сновидіння. У цій фазі відбувається опрацювання всієї інформації, яку отримала людина за минулий день, і здійснюється планування дій на майбутнє (мозок людини ніколи не відпочиває); саме в тій фазі вас можуть "відвідувати" віщі сни.
Сон в нормі відбувається циклічно, приблизно кожні 24 години, хоча внутрішній годинник людини зазвичай йде з циклом в 24,5-25,5 години. Цей цикл перевизначається кожну добу, найбільш важливим чинником якої є рівень освітлення. Від природного циклу освітленості залежить рівень концентрації гормону мелатоніна. Підвищення рівня мелатоніна викликає непереборне бажання спати.
Крім нічного сну в деяких культурах існує фізіологічно обумовлений короткочасний денний сон — сієста.
Список використаної літератури
1. Аршава І. Психофізіологія: підручник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Вища освіта, 2006. — 308c.
2. Горго Ю. Прикладна психофізіологія людини: навчальний посібник для студ. вищих навч. закл. / Державний вищий навчальний заклад "Запорізький національний ун-т" Міністерства освіти і науки України. — Запоріжжя, 2006. — 193с.
3. Кокун О. М. Психофізіологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 184с.
4. Корольчук М. Психофізіологія діяльності: Підручник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Ельга; Ніка-Центр, 2003. — 395с.
5. Філіппов М. Психофізіологія людини: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2003. — 135с.