П. Бергер і Т. Лукман в роботі «Соціальне конструювання реальності. Трактат з соціології знання» прагнуть обґрунтувати необхідність «узаконювання» символічних універсалій суспільства [1]. Теорія легітимації виходить з того, що внутрішня нестабільність людського організму потребує створення людиною власноруч стійкого життєвого середовища, що відбувається завдяки процесу інституционалізації значень і моделей дії людини в щоденному світі.

Виходячи з методологічних положень конструктивістського напряму, можна виокремити конструктивістську модель ідентичності, загальна схема якої може бути побудована, передусім, виходячи з положень робіт П. Бергера і Т. Лукмана.

Ідентичність, відповідно до такої точки зору, з одного боку, є віддзеркаленням соціокультурної реальності, з іншого — її інтерпретацією, формуванням цієї реальності. Тобто тут має місце діалектичний процес: носіями ідентичності є окремі ідентичності, але, щоб особистість засвоїла ту чи іншу ідентичність, необхідно, аби вона ототожнювала себе з тією соціальною структурою, яка, в свою чергу, і продукує ідентичність.

Феномен ідентичності, відповідно до конструктивістського підходу, тісно пов’ язаний з феноменом соціальної ролі, яку можна визначити як типову реакцію на типове очікування. Тобто роль задає зразок, яким чином діяти індивіду у конкретній ситуації. Кожній соціальній ролі відповідає певна ідентичність. На процес становлення ідентичності активно впливають «значущі інші», тобто ті люди, які складають безпосереднє коло спілкування і чиї соціальні установки чинять вирішальний вплив на формування уявлень людини про себе. Такий процес проходить паралельно з первинною соціалізацією.