Зміст

Вступ

1. Соціально-економічний розвиток Індії

1.1. Сфера інформаційних технологій

1.2. Фінансова сфера

1.3. Проблеми та шляхи їх розв'язання

2. Внутрішньополітичний розвиток Індії

3. Зовнішньополітичний стан Індії (основні напрямки зовнішньої політики)

3.1. Зовнішні стосунки Індії та США

3.2. Індійсько-китайські взаємовідносини

3.3. Індія – Європейський союз

3.4. Південна Азія – пріоритетний напрямок зовнішньої політики Індії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Індія являє собою величезний і дуже перспективний ринок для світових експортерів. Нинішній потенціал індійської економіки дозволяє розвивати взаємовигідне співробітництво в різних формах.

З настанням епохи глобалізації проблеми економічного ростунабулидля більшості країн, що розвиваються, особливу гостроту. Революція в інформаційних технологіях і зростання рухливості капіталу привели до того, що зовнішні шоки надзвичайно швидко передаються від однієї країни до іншої. Крім того, немаловажну роль грає "демонстраційний ефект", що приводить до копіювання окремими країнами моделей розвитку, не пристосованих до їх конкретних економічних умов.

Надзвичайно цікавий у цьому зв'язку приклад Індії, що (поряд, наприклад, з Китаєм і Бразилією), будучи гігантом у географічному й демографічному плані й досить типовою країною, що розвивається, у той же час по суті являє собою велику економічну й цивілізаційну систему, самодостатню по визначенню й тому, здавалося б, у меншому ступені здатну витягти вигоди із глобалізації.

Тим більше заслуговує на увагу той факт, що цій країні, по існуючих поданнях, інертними, скованими традиціями, обтяженої численними проблемами й протиріччями, удалося досягти високих темпів росту ВВП.

Актуальність роботиє в тому, що подібний аналіз країни може допомогти краще зрозуміти, що рухає економічним ростом Індії зокрема й великих країн, що розвиваються, у цілому.

Мета роботидослідити етапи розвитку Індії у 1990-2005 роках.

1. Соціально-економічний розвиток Індії

Зараз Індія по ряду показників входить у першу десятку країн світу. Середній приріст ВВП у вісімдесяті роки склав 5,4%, у дев'яності — 6,4%. Надалі очікується деяке зниження темпів росту, але не нижче 6%. Річний рівень інфляції на початку ХХІ століття, розрахований на основі коливань оптових цін не перевищує 4%. В основному інфляція була викликана ростом цін на енергоносії. Є збільшення експорту, особливо в області інформаційних технологій. У цілому економіка Індії розвивається швидше, ніж у Бразилії або Філіппінах.

До початку реформ Індія була в основному сільськогосподарською країною. Зараз сільськогосподарський сектор становить близько 20% від валового національного продукту, забезпечуючи при цьому зайнятість більше половини населення. Після здобуття незалежності продовольства в Індії не вистачало, вона залежала від іноземної допомоги. Зараз харчова промисловість росте. У сільському господарстві використовуютьсявисокопродуктивні культури, добрива, пестициди, збільшується частка зрошуваних земель. Основні продовольчі культури: рис, пшениця, кукурудза й ін. Під них зайнята більша частина посівних площ. Головні технічні культури Індії — бавовник, джут, чай, цукровий очерет, тютюн, олійні (рапс, арахіс і ін.). Вирощують також каучуконоси, кокосову пальму, банани, ананаси, манго, цитрусові, пряності й спеції. Тваринництво розвинене набагато слабкіше. Велика рогата худоба використовуєтьсяв основному як тяглова сила.

Головний експортний доход приносять чай і кава. Індія поставляє на світовий ринок близько 30% всіх спецій, їхній експорт становить близько 120000 тонн у рік. Інфраструктури для переробки, перевезення, зберігання зерна й продовольства звільнені від податків. Виробники овочів і продовольства звільнені від акцизів. Однак, значна частина державних продовольчих запасів непридатна до вживання населенням. Є певні складнощі в забезпеченні продовольством деяких регіонів. Найбідніше населення теж не може скористатися наданими пільгами через некондиційність зерна й рису в державних сховищах.

Для кращого використання внутрішніх ресурсів і засобів, приваблюваних з-за кордону, а також загальної координації діяльності державного й приватного секторівнаціональної економіки й подолання залежності від імперіалізму, держава стала активнозастосовувати у своїй економічній політиці методи програмування й планування. Значення зовнішньоекономічних зв'язків для господарського розвитку Індії визначається необхідністю залучення в країну додаткових матеріальних і фінансових засобів, а також реалізації частини продукції на світовому ринку. Відбиттям цього напрямку в розвитку зовнішньоекономічної стратегії Індії є курс на прискорене розгортання товарообміну із країнами, що розвиваються. Країни Афро-азіатського регіону стали одним з основних ринків збуту продукції нових галузей індійської обробної промисловості й одночасно важливим постачальником сільськогосподарської продукції й сировини й, що особливо важливо, мінеральної сировини й нафти для потреб індійської промисловості. [1. c.8-9]

Низькі витрати на виробництво в Індії зробили її дуже привабливою країною для інвестицій. В 1994 році інвестиції в Індію досягли рекордного рівня. Багато корпорацій вирішили відкривати там свої магазини. Тоді ж були дозволені прямі інвестиції майже у всіх галузях промисловості з деякими обмеженнями. Процедури й правила були спрощені. У результаті виробничий сектор економіки виріс на 7,1% в 1999-2000 роках. Компанії поєднуються для придбання нових технологій і полегшення свого доступу на міжнародний ринок. Виробництво основних видів промислової продукції в 1999-2000 рр.: нафта — 33 млн. т (при цьому 38 млн. т імпортується), сталь — 25,2 млн. т, вугілля — 290 млн. т, алюміній — 614 тис. т., мідь — 123 тис. т., цемент — 98 млн. т, хімічні добрива — 13,5 млн. т, бавовняні тканини — 38,1 млрд. м, чай — 820 тис. т, кава — 210 тис. т, зернові — 202 млн. т, цукор — 18 млн. т, с/г трактори — 280 тис. шт., вантажні й пасажирські автомобілі — 170 і 660 тис. шт., мотоцикли й мопеди — 4 млн. шт., велосипеди — 13 млн. шт. Зовнішньоторговельний обіг країни — 83 млрд. дол. (по даним Міністерства торгівлі Індії за 1999-2000 р.), експорт і імпорт — відповідно 36,5 і 46,5 млрд. дол. Розвивається хімічна промисловість: добрива, пластмаси, нафтохімія, фармацевтика. У всіх великих містах є текстильна промисловість.

Мала вартість робочої сили зробила індійські товари досить конкурентноздатними. Імпортовані з Індії товари витісняють із ринків місцеві товари. Так, індійські тканини стали користуватися таким успіхом у США і Європі, що тим довелося вживати спеціальних заходів для скорочення споживання у своїх країнах індійських тканин. Важливою метою державного імпортного регулювання є захист національної промисловості. Саме тут протекціонізм служить загальнонаціональним інтересам. Здійснення захисту національної економіки відбувається через установлення:

— високих мит;

— імпортних квот;

— прямої заборони на імпорт товарів, ідентичних тим, які виробляються усередині країни.

Основу індійського експорту становлять сільськогосподарська й промислова сировина, продовольчі й текстильні товари, продукція фармацевтичної галузі, дорогоцінні камені і ювелірні вироби, машини й устаткування, металовироби, а також продукція програмного забезпечення. По імпорту — Індія на першому місці у світі.

Провідні статті імпорту — нафта й нафтопродукти, машини й устаткування, транспортні засоби, чорні й кольорові метали, електронні комплектуючі, добрива. Найбільші торговельні партнери Індії: США, Японія, ФРН, КНР, Великобританія, Росія (товарообіг з останньою оцінюється приблизно в 1,5 млрд. дол. в 1999 р.) [13, c.19-21]

Швидкому росту економіки сприяє широко розвинена банківська система. Є й державні, і приватні, і іноземні банківські й фінансові установи. Це інвестиційні фонди, лізингові компанії й т.д. Є розвинутий фондовий ринок, що швидко розвивається й наближається по своїй структурі до світового. У секторі страхування була дозволена 26%-на участь іноземного капіталу.

Особливо активно розвивається сектор послуг. Послуги становлять 41% валового національного продукту. Всі послуги вдосконалюються, ускладнюються, наближаються по типу і якості до світового рівня. Послуги фінансові, бухгалтерські, програмні високопрофесійні. Вони є головним стимулом економічного розвитку. Найбільші успіхи Індія робить у сфері інформаційних послуг. Microsoft, Hughes, і Computer Associates зробили в Індії істотні вкладення. Багато транснаціональних корпорацій відкрили в Індії центри по наданню послуг.

В Індії одна з найрозвиненіших дорожніх мереж у світі. Розвивається цивільна авіація, залізничний транспорт, відвантаження, передача даних, вироблення й розподіл енергії. Для збільшення приватної іноземної участі був створений пакет переваг і пільг. Індія успішно освоює космічні технології, ракетобудування.

Конкретні приклади з господарської практики закордонних підприємств індійських фірм показують, що вони вже не вписуються в модель дрібномасштабного, низькопродуктивного виробництва. Зараз Індія прагне не тільки одержувати інвестиції, але сама інвестує свої кошти в іноземну економіку. Інвестиціями займаються й приватні корпорації, і держава. Зокрема, республіка готова вкласти до 20 млрд. доларів у російську компанію "Газпром". У рамках цього договору передбачається розвиток і будівництво переробних підприємств у Росії Індії й третіх країн; проектування, будівництво й експлуатація магістральних газопроводів; розвиток науково-технічного співробітництва; співробітництво в області підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів. Індійська компанія вже працює в Росії — їй належить 20% у проекті "Сахалін-1". Вклавши в цей проект 2,8 млрд. доларів, ONGC стала одним з найбільших інвесторів у російську економіку.

Не випадково індійські інвеститори в цілому заслужили репутацію технологічних лідерів серед новачків міжнародного бізнесу, лідерів, які за рубежем впроваджують галузі, що виробляють засоби виробництва, вимагають надзвичайно складної технології, великих масштабів виробництва, де увесь час необхідно йти в ногу з часом. Важливою особливістю міжнародної діяльності індійських монополій є переважна орієнтація їхніх іноземних підприємств на внутрішні ринки країн. В 2004 році Індія уклала договір з Росією, розрахований на десятиліття. Індія вже більше півстоліття закуповує в Росії озброєння. Наприклад, Індія має у своєму арсеналі атомний підводний човен, літаки Су-30МК, здатні нести атомну зброю, бомбардувальники Ту-22М3, Це зробить Індію в Індійському океані досить сильною атомною державою.

Наприкінці 1998 року в Азії спостерігався економічний спад, але він майже не торкнувся Індії. Відношення зовнішнього боргу Індії до валового національного продукту знизилося. Росія запропонувала частину боргу інвестувати в підприємства Індії, що принесе вигоду обом країнам.

Індія має великий розмір і потенціал росту внутрішнього ринку. На нього впливає швидка урбанізація, збільшення кількості електронних засобів інформації, утворення та розвиток туризму, внутрішнього й іноземного. Зросли витрати на споживчі товари тривалого користування: холодильники, телевізори й т.п. Росте рівень власності в домашніх господарствах. Здобуваються меблі, автомобілі. Ростуть витрати населення на готелі й ресторани. У сільськогосподарських районах країни живе близько 70% населення. І там теж спостерігається ріст споживання завдяки перерозподілу доходів.

В Індії діють близько 1 мільйона оптових і роздрібних торговців, транспортників, оптовиків. Є широко розвинена комерційна й дистрибутивна мережа. Майже кожне село, а їх в Індії більше півмільйона, мають магазин, що є частиною локальної мережі. Всі їх обслуговує розвинена банківська й фінансова мережа. В Індії прийнята система фінансування споживачів. Багато банківських підприємств надають кредити. Продаж на виплату є гарним стимулом розвитку торгівлі й фінансових послуг. Усе більше поширюються кредитні карти.

Промисловий ріст привів до росту ринку машинобудування й устаткування. Зросла потреба в пластмасах, запчастинах, металевих конструкціях, транспортному устаткуванні. Очікується, що цей ринок буде збільшуватися, що приведе до росту валового національного продукту.

Не дивлячись на бурхливий розвиток, в Індії залишається колишній кастовий поділ, що відбивається в структурі ринку споживання. Верстви населення з найнижчим рівнем доходів користуються необхідними для життя предметами споживання. За рисою бідності перебуває приблизно третина населення. Найбагатші — це сектор населення, що швидко росте — споживають товари міжнародних торговельних марок за міжнародними цінами. Середній клас сам по собі сильно диференційований залежно від товару й ціни. Кількість найбідніших зменшується, росте середній клас. Фахівці прогнозують подальше скорочення найбідніших верств населення й розширення верхнього рівня споживання.

Останнім часом індійський уряд здійснив ряд кроків для створення кращих умов розвитку національної економіки. Найбільш важливими на цьому етапі стали: прийняття закону про авторське право та патентування; підготовка програми розвитку енергетичного сектора та транспортної інфраструктури; проголошення нової політики в галузі телекомунікацій та видобування нафти і газу, а також початок лібералізації у секторі страхування.

Індія з 1991 р. приступила до здійснення кардинальних економічних реформ. Цей процес був прискорений наростаючими господарськими диспропорціями, скороченням валютних резервів, погіршенням зовнішньоторговельного балансу, у тому числі під впливом розпаду Радянського Союзу, найбільшого торговельного партнера Індії, а також війною 1991 р. у Перській затоці.

Високим темпам росту ВВП в 90-і роки сприяли поступові зміни в економічній політиці уряду, відхід від колишніх принципів планового господарювання й державної власності в основних секторах економіки. У ході п'ятирічних планів в Індії здійснювалася модель індустріалізації, закладена в 50-і роки під впливом радянського досвіду планування й створення за рахунок бюджетних ресурсів галузей важкої промисловості в держсекторі. Приватний сектор займає стійкі позиції в економіці країни, маючи у своєму розпорядженні значні капітали, диференційовані фінансові інститути (біржі, фінансові корпорації), розвинені зв'язки з іноземними інвесторами, але піддавався дріб'язковій опіці держави, що ставили його в залежність від бюрократичного апарата і обмежували самостійність у прийнятті рішень.

Реформи в промисловості включають скорочення обов'язкового ліцензування (у перші роки реформ деліцензування торкнулося 125 галузей, 34% обробної промисловості), спрощення правил регулювання обсягу й номенклатури продукції, обмеження сфери, резервованої колись винятково за держсектором, зниження акцизів і податків на фізичних осіб і на прибуток корпорацій, розширення іноземної участі в акціонерному капіталі спільних підприємств, денаціоналізацію.

За рахунок залучення іноземного капіталу передбачається домогтися модернізації провідних галузей промисловості, одержання нових технологій, підйому конкурентноздатності продукції, особливо машинобудування.

Таблиця 1.1. Сектор послуг у ВВП Індії

Рік	Загальний ВВП	Послуги, % від ВВП	Приріст в порівнянні з попереднім роком, %	Додаткова вартість, млрд. дол.		Дефлятопо послугам
				в постійних цінах 1995 р.	в поточних цінах
1960 1970 1980 1990 2000 2001 2002	7.84 13.97 32.73 73.73 159.86 165.40 172.02	34.17 33.27 36.64 41.10 48.46 49.17 51.19	4.93 3.09 5.32 5.61 6.77 7.08	21.43 33.77 51.98 99.59 207.64 221.69 237.39	11.65 18.59 60.31 117.03 203.42 215.91 243.58	54 55 116 118 98 97 103

З початку 1999 року намітилося зростання виробництва товарів народного споживання, автомобілів, продуктів харчування; зросли обсяги виробництва в хімічній та фармацевтичній галузях, а також у сфері послуг.

До параметрів, які відчутно покращилися за цей час, слід віднести процентні ставки, ВВП, рівень інфляції та індекс промислового розвитку.

Процентні ставки знизилися з 14 до 12%, що дає підстави очікувати збільшення випуску високоліквідних товарів та активізації експортоорієнтованого виробництва.

Рівень інфляції зменшився з 7 до 5,5%. Більшість спостерігачів сподіваються, що він буде на рівні 5%, забезпечуючи стабільність курсу рупії.

Про поліпшення ситуації свідчить і збільшення обсягів податкових надходжень (21,3%), у тому числі акцизного збору — 27,8% (проти 15,3% минулого року), який, як відомо, є першою ознакою збільшення обсягів виробництва. Основними галузями-платниками податків стали: цементна, вагонобудівна, виробництво автозапчастин, капіталоємних товарів та товарів повсякденного попиту, а також медикаментів.

Позитивні тенденції у виробництві дали поштовх іншим галузям, зокрема, залізничним перевезенням, які виросли у березні на 27%.

З початком нового фінансового року зростання промислового і виробництва досягло 6,8% 2006 проти 4,8% у відповідному періоді минулого року. Відновлення зростання відбулося, головним чином, за рахунок виробничого сектора (7,8% у березні ц.р. проти 4,9% у минулому році), який обіймає близько 80% всього індексу промислового виробництва.

У виробничому секторі найкращі результати у виробництві машин та устаткування (25% у березні ц.р.).

На другому місці неметалеві вироби -23,9%, папір, поліграфія та споріднені з нею галузі (20,02%), напої та тютюн (11,7%).

Виробництво основних хімікатів та хімічної продукції зросло на 7,5%.

Сектор товарів народного споживання також відзначався більшою стабільністю, і приріст виробництва становив 2,3%, причому частка товарів тривалого користування зросла на 18,4% проти 4,9% у березні 2005 р.

Водночас темпи виробництва товарів першої необхідності скоротилися до 0,6% проти 3,8% у відповідному періоді минулого року.

Разом з тим, у таких секторах, як деревообробна і меблева промисловість, виробництво джуту та інших тканин рослинного походження (за винятком бавовни), спостерігався спад на 19,6% та 13,6% відповідно).

Водночас у будівництві, фармацевтичні і тютюновій промисловості, транспортному машинобудуванні, виробництві комп'ютерної техніки та програмного забезпечення, холодильників, кондиціонерів та пральних машин мало місце зростання більш як на 15%.

Чисті капіталовкладення іноземних інституційних інвесторів в Індії тільки протягом цього року становили 600 млн. дол. США (проти 243 млн. дол. у відповідному періоді минулого року). Охоплює три ключові напрями: лібералізацію торгівлі та інвестицій, фінансову стабілізацію та реформу підприємств державного сектора економіки. Крім того, економічна реформа передбачає розвиток підприємництва й нарощування наукоємних галузей економіки, розвиток високих технологій, тобто ядерної та космічної техніки, електроніки, інформаційних і біологічних технологій, телекомунікацій, енергетики тощо. Для забезпечення сприятливих умов здійснення економічної реформи було розроблено, реалізуються та постійно удосконалюються урядова інвестиційна й експортно-імпортна політика, валютне та податкове законодавство, які передбачають пільги, преференції та захисні заходи для розвитку пріоритетних галузей економіки та конкретних проектів.[4, c. 148-152]

Враховуючи подальшу глобалізацію торговельних відносин, уряд Індії створює необхідні умови для заохочення закордонних інвестицій та впровадження сучасних технологій, зокрема шляхом виконання замовлень провідних світових компаній, які працюють у сфері високих технологій, в їхніх філіях на території Індії.

Саме зростаюче ускладнення бізнес-процесів, намагання при цьому отримати максимальну якість і скоротити власні витрати, можливість вивільнити ресурси та зосередитись на основній діяльності привели провідні компанії США й Західної Європи до застосування стратегії „аутсорсінгу", тобто передачі окремих неключових, низькоприбуткових елементів діяльності спеціалізованим фірмам у країни Південно-Східної Азії, Східної Європи та СНД, у яких існують відповідні умови.

Окреме місце в реалізації стратегії „аутсорсінгу" належить Індії, привабливість якої висунуло її у світові лідери у галузі інформаційних технологій та у фінансовій сфері. Лише протягом 2003 року кількість задіяних у них фахівців зросла на 130 тисяч і становила 650 тисяч осіб. Загалом, за оцінками Департаменту інформаційних технологій Індії, очікується, що до 2008 року в індустрію „аутсорсінгу" може бути залучено приблизно 17 млн. індійців.

Індія протягом останніх десятиліть традиційно поставляє робочу силу для іноземних компаній, але з часом спрямованість попиту змінювалась. У восьмидесятих роках минулого століття індійські фахівці та робітники були задіяні в переробній промисловості, у дев'яностих — у текстильній, потім — у сфері інформаційних технологій та телекомунікацій. У останні три роки індійськими фахівцями зацікавились провідні фінансові корпорації світу.

Головними підставами для прийняття такого рішення з боку керівництва західних корпорацій є економічна політика уряду Індії, її досвід та традиції цивілізованої підприємницької діяльності, низька вартість кваліфікованої робочої сили та традиційно високий рівень володіння англійською мовою порівняно з фахівцями інших східних країн, які мають аналогічний або навіть вищий освітній потенціал. Індія є другою після США країною в світі за чисельністю англомовних фахівців у галузі інформаційних технологій.

Однак результати опитування, проведеного компанією Forrester Research в США серед 45 компаній з обсягом продаж понад 1 млрд. дол. США, свідчать, що 55% ІТ-менеджерів вищої ланки обрали стратегію "Outsource to India" виключно завдяки ціновому аспекту.

1.1. Сфера інформаційних технологій

Державна концепція розвитку інформаційних технологій передбачає стовідсоткову експортно-орієнтовну схему та можливість 100% іноземного акціонування, найпростішу процедуру заснування компанії, звільнення протягом 10 років від сплати податків та мита на імпортовані засоби розробки програмних продуктів і обладнання (комп'ютерної техніки, систем телеметрії і комунікацій) без зобов'язань зворотного експорту, звільнення розробленого програмного забезпечення від експортних податків та мита. Створені компанії звільняються від корпоративних податків на п'ять років та мають право на продаж власної продукції в обсязі 25% на внутрішньому ринку. Вони мають також пільги у разі придбання засобів виробництва шляхом компенсації ПДВ та звільнення від акцизу.

Уряд Індії лібералізував галузь телекомунікацій та створив умови для конкуренції між урядами штатів Індії щодо залучень інвестицій в інформаційні технології.

На початку 90-х років в Індії було створено Міністерство зв'язку та інформаційних технологій центрального уряду та під його егідою Раду сприяння експорту електроніки та програмного забезпечення, а також відповідні департаменти у провідних штатах країни.

Крім того, Міністерством зв'язку та інформаційних технологій центрального уряду разом з відповідними департаментами штатів Індії у 1991 році було започатковано парки програмних технологій (Software Technology Parks). Зараз в Індії налічується 30 діючих технологічних парків та ще 14 перебувають у стадії створення.

Підготовка ІТ-фахівців здійснюється у чотирьох спеціалізованих інститутах інформаційних технологій, дев'ятьох технологічних інститутах міжнародного рівня, на відповідних факультетах університетів, яких в Індії налічується 219. Щорічно ці навчальні заклади випускають приблизно 92 тисячі фахівців у галузі високих технологій. Тільки вищі навчальні заклади м. Бангалор випускають 25 тисяч ІТ-спеціалістів на рік — це майже стільки ж, скільки всі ВНЗ США, разом узяті.

Уряд Індії планує найближчим часом перепрофілювати ще п'ять вищих навчальних закладів для підготовки фахівців у сфері інформаційних технологій та до 2007 року збільшити їх випуск з державних вищих навчальних закладів країни до 200 тисяч. Крім того, в Індії функціонують у цій сфері навчальні заклади, засновані приватними компаніями. Наприклад, Національна асоціація компаній — виробників програмного забезпечення та сервісних компаній (NASSCOM) заявила про намір підготувати 500 тисяч фахівців уже в 2006 році.

Серед найбільших індійських компаній, які працюють у галузі інформаційних технологій, слід назвати Infosys Technologies, Wipro, Tata Consultancy Services (TCS), Satyam Infoway & Computer Services, Silverline. За деякими оцінками, до кінця 2003 року кількість провідних індійських компаній на Нью-Йоркській фондовій біржі мала зрости до 10, а протягом найближчих п'яти років — до 100. Крім великих компаній, уряд Індії надає сприяння середнім та малим компаніям з чисельністю персоналу до 2000 співробітників.

Тільки протягом весни-літа 2003 року компанія Wipro запросила на роботу 9000, Infosys — 5000, TCS -5000, Oracle — 3000, Convergys — 3000 фахівців у сфері IT. Уже сьогодні в Індії задіяно 260 тисяч фахівців у галузі інформаційних технологій.

На виробництво програмного забезпечення припадає 16% індійського ВВП. У 90-х роках цей сектор економіки щорічно зростав на 40%. За прогнозами згаданої галузевої асоціації індійських програмістів NASSCOM, яка об'єднує всі значні індійські ІТ-компанії, до 2020 року частка галузей, пов'язаних з високими технологіями, становитиме 28% від ВВП. За даними NASSCOM, експорт програмної продукції за 2002-2003 роки зріс на 26,3%, при цьому прибуток становив 9,5 млрд. дол. США. 62% індійського експорту програмних продуктів орієнтовано на США, і лише 24% — на Західну Європу.

За останнє десятиліття обсяг офшорного програмування — одного з видів "аутсорсінгу" — зріс в Індії з 120 млн. дол. США до 4 млрд. дол. США. У країні існує Державна програма підтримки високих технологій (National Task Force on Information Technology and Software Development), згідно з якою планується збільшити обсяг щорічного експорту програмного забезпечення до 50 млрд. дол. США до 2008 року.

Галузь програмного забезпечення Індії орієнтована на надання послуг практично в усіх сферах: створення системного забезпечення, телекомунікацій, електронної комерції, медичних систем, автомобілебудування, розробки веб-рішень, мультимедії, страхових компаній, банків, рієлторських фірм. Поступово в Індії з'являються компанії, орієнтовані на розробку кінцевих програмних продуктів.

Відомо, що розширення програм на мовах програмування Кобол та PL1, які достатньо популярні у галузі так званих мейнфреймів, виконується саме індійськими фахівцями.

При цьому індійські фахівці, що працюють в Індії, отримують заробітну платню у п'ять разів меншу, ніж їх американські колеги в США, що дає змогу західним корпораціям заощаджувати до 60% витрат. Середній заробіток індійського програміста становить 12-30 тис. дол. США на рік залежно від наукового ступеня та стажу. Для порівняння — в Індії заробітна платня у 60 доларів на місяць є вельми престижною, а працівники сільського господарства (60% населення країни) отримують до 10 доларів США на місяць.

Зараз 90% індустрії „аутсорсінгу" зосереджено у дев'яти містах Індії — Ахмадабаді, Бангалорі, Делі, Коті, Колкаті, Мумбаї, Пуні, Хайдарабаді та Ченнаї. Подальше поширення „аутсорсінгу" очікується у містах Джайпур, Бхубанешвар, Лакнау, в яких є відносно дешева кваліфікована робоча сила і розвивається інфраструктура інформаційних технологій та телекомунікацій.

Однак намітилася й інша тенденція: протягом останніх років дочірні фірми індійського змішаного концерну Wipro Ltd. — Syntel и Wipro Technologies відкрили філії у Мюнхені та Франкфурті-на-Майні, а індійські Cognizant та Infosys — в Еслінзі (ФРН). При цьому низькі ціни є передумовою попиту, а головне полягає у якості та методиці оффшорної моделі. При цьому використовується концепція "onsite-offshore", за якою команда з незначної кількості фахівців перебуває в ФРН для роботи з клієнтом та координації робіт, а програмування та тестування продукції здійснюється в Індії і становить 80% обсягу проекту.

1.2. Фінансова сфера

Для інвестиційних банків та брокерських фірм індійський ринок праці надає можливість скористатися послугами висококваліфікованих фахівців при заощадженні на заробітній платні. Таким чином, з'являється можливість зменшити витрати, до чого змушують постійне скорочення банківських комісійних та значні судові витрати останніх років. Таким чином, провідні фінансові компанії Citigroup, JP Morgan, Morgan Stanley, HSBC скорочують робочі місця у країнах з високим рівнем заробітної плати та створюють їх в Індії. Особливим попитом користуються індійські аналітики, які, не працюючи безпосередньо з клієнтом, створюють бази даних та займаються моделюванням. Тільки в 2003 році керівництво JP Morgan та Morgan Stanley планувало залучити десятки молодих аналітиків для роботи у сфері обробки даних, аналізу фінансового стану та розробки моделей фінансування компаній у Мумбаї. Інші уолл-стрітівські компанії Merrill Lynch, Goldman Sachs, Lehman також мають намір створити або вже створюють філіали в Індії.

За результатами дослідження фірми Deloitte Research, очікується, що до 2008 року 100 провідних фінансових компаній світу переведуть в Індію 1 млн. робочих місць, що становить до 8% усіх робочих місць у фінансовій сфері.

Поширення в Індії дістав й інший вид "аутсорсінгу" — так званий „back-office", за яким здійснюється обробка телефонних дзвінків американських клієнтів, підтримка ІТ-сервісів типу „он лайн шоппінг", підтримка користувачів (helpdesk), бухгалтерія, підтримка баз даних, телемаркетинг, технічна підтримка та обробка платежів по кредитних картках. Індійські центри автоматизованого обслуговування клієнтів (call centers) зосереджено у великих містах — Нью-Делі, Мумбай та Бангалор.

За оцінкою аналітичної компанії McKinsey, до 2008 року обсяг ринку таких послуг становитиме понад 500 млрд. дол. США. Більша частка вакансій передбачає добре знання розмовної англійської мови, тому конкуренцію Індії на ринку США у цій сфері становитимуть Австралія, Нова Зеландія, Ірландія, Канада та Філіппіни. Водночас, представники індійських компаній вважають, що вони у змозі надавати такі послуги на 30-40% дешевше за конкурентів, зокрема шляхом поглибленої мовної підготовки індійців відповідно до конкретних регіонів США. Зараз на цьому ринку приблизно задіяно 68 тисяч індійців, до 2008 року їх чисельність може збільшитись до 1,1 млн. чоловік.

Початковий річний заробіток у цьому секторі становить 2000-2400 доларів США. При цьому випускники провідних бізнес-коледжів світового рівня — Бангалорського, Ахмадабадського та Калькуттського — щороку отримують в Індії приблизно 13 тис. дол. США. Загалом, заробіток висококваліфікованого фахівця у фінансових установах Індії становить 10-25% заробітної платні у фінансовій сфері Нью-Йорка, Лондона або Гонконгу

1.3. Проблеми та шляхи їх розв'язання

Велика увага приділяється боротьбі з плинністю кадрів, яка постає перед керівництвом компаній. Зростання конкуренції та попиту на фахівців за кордоном тільки в галузі IT становить приблизно 30%, що істотно збільшує витрати на набір співробітників та їхнє навчання. Ця проблема стосується не лише відпливу фахівців до конкурентів, але й втрати знань компаніями. Ситуація ускладнюється тим, що індійські фахівці отримують запрошення від компаній європейських країн. Наприклад, уряд ФРН прийняв рішення надати пільги при прийомі на роботу індійським програмістам з метою скорочення зростаючого дефіциту висококваліфікованих кадрів.

На рівні індійських компаній ця проблема розв'язується шляхом створення можливостей постійного удосконалення фахівців у власних навчальних центрах та започаткуванням дистанційного навчання, поліпшенням умов праці, наданням можливостей працювати за кордоном, введенням конкурентної оплати праці та винагороди за високу продуктивність та якість, наданням пільг, кредитів та відпусток, можливістю підвищення добробуту та кар'єрного росту, створенням умов, які враховували б особисті, соціальні та сімейні потреби співробітників.

Уряд Індії також визнає, що десятиліттями країна втрачала істотну кількість висококваліфікованих інженерів, лікарів та вчених, які виїжджали на Захід. У своїх закликах президент, прем'єр-міністр та інші керівники країни неодноразово зверталися до індійських учених, висококваліфікованих фахівців, що працюють за кордоном, з проханням повернутися на батьківщину й творити на благо Індії.

Попри намагання уряду створити привабливе середовище у країні для діяльності спеціалістів, ця політика має незначний успіх у протистоянні відпливу кваліфікованих кадрів.

З метою розв'язання цієї проблеми уряд ініціював створення національних інститутів наук при університетах у містах Пуна, Ченнаї, Колката та Аллахабад у 2004 році. У вересні 2003 року питання було обговорено з керівництвом згаданих університетів. Передбачається як перший внесок виділити кожному з них понад 10 млн. дол. США та землю під забудову. Мета створення таких інститутів — шляхом відкриття магістратури виховати вчених та створити умови для їх професійної діяльності в Індії.

Але, на погляд фахівців, поки уряд не буде спроможним ефективно розв'язати проблему відпливу кваліфікованих кадрів та не буде просуватися шляхом створення сприятливого для наукової діяльності середовища в Індії, вакансії в цих інститутах не будуть заповнені.

Спад світової економіки змусив США, ЄС, Австралію та навіть країни Перської затоки скоротити приплив професіоналів, зокрема з Індії, з огляду на протидію внутрішніх ринків праці цих країн.

Європейський парламент має намір вивчити феномен "аутсорсінгу" та "оффшорінгу" в Індії та інших країнах з низькою вартістю робочої сили. Обговорення цієї проблеми дістало широкий резонанс, насамперед у Великобританії. Представники найбільших об'єднань промисловості та виробники цієї країни вважають тенденцію скорочення робочих місць негативною для країни. З іншого боку, керівництво уряду Великобританії до цього часу вважало доцільним подальшу практику "аутсорсінгу". Міністерство торгівлі й промисловості цієї країни вже розпочало незалежне розслідування впливу "аутсорсінгу" з метою спростувати міф про те, що країною втрачаються робочі місця.

Індійське керівництво виступає проти намірів США та ЄС протидіяти процесу "аутсорсінгу". Під час четвертого бізнес-саміту Індія — ЄС (листопад 2003 року) Прем'єр-міністр Індії А.Б.Ваджпаї застеріг високоіндустріалізовані держави Заходу проти таких кроків та заявив, що вони мають, навпаки, спростити умови для вільного руху спеціалістів та компаній у конкурентоспроможні регіони світу, до яких відноситься й Індія. Саме цей шлях дасть можливість західним компаніям триматися на рівні, інвесторам — підвищити дивіденди та повернути кошти в їхні країни.

Інша проблема пов'язана з пошуком замовників країн, в яких вартість кваліфікованої робочої сили ще нижча, ніж в Індії, зокрема, це країни Східної Європи — Румунія, Угорщина, Чехія, Росія, Україна — та країни ПСА — Філіппіни, Сінгапур, Таїланд та В'єтнам. Компанії IBM, Intel, Hewlett-Packard, Oracle, PeopleSoft, які традиційно є основними замовниками оффшорних розробок, таким шляхом шукають можливість ще більше скоротити витрати.

Серед нових перспективних напрямів „аутсорсінгу", яким приділяється увага, є, передусім, сфера захисту інформації та інформаційних мереж, а також біоінформатика та участь у розробці новітніх технологій. Очікується, що саме цим напрямам необхідно надати поштовх з боку уряду Індії та забезпечити охорону прав інтелектуальної власності.

Незважаючи на існування низки проблем, Індія вийшла в світові лідери „аутсорсінгу" завдяки потужній підтримці з боку уряду, стабільній економічній ситуації в країні, наявності кваліфікованої робочої сили, яка включає не лише фахівців-виконавців, а й спеціалістів фінансового та юридичного супроводження проектів, потужній базі для її підготовки, ефективному законодавству та розвинутій телекомунікаційній інфраструктурі, низькій вартості послуг, які надаються у цій сфері, культурній та мовній сумісності з іноземними замовниками продукції.

З огляду на існування певних соціально-економічних умов в Україні, досвід Індії у реалізації стратегії „аутсорсінгу" може бути використано при опрацюванні політики у галузі освіти, інформатизації, розв'язанні проблем зайнятості населення нашої країни.

2. Внутрішньополітичний розвиток Індії

Основним чинником внутрішніх конфліктів в Індії є нерівномірність розвитку між регіонами всередині країн, боротьба за ресурси та нездатність влади вирішити соціальні проблеми населення. Так, наприклад, невдоволення може викликати спроби більш заможних західних та південних штатів Індії диктувати свою політику на рівні центрального уряду за рахунок бідніших східних та північних штатів. В той же час, можливі заворушення, спровоковані таким розвитком подій, які матимуть локальний характер. Крім того, продовжуватимуться спроби національних меншин на північному сході та у штаті Кашмір, що прагнуть відокремитися від в Індії.

Останнім часом спостерігається зростання індуїстського шовінізму. Це неминуче призведе до відчуження ісламської меншини та зробить її більш чутливою до зовнішніх впливів. Існуюча на сьогодні ситуація, коли терористичні атаки асоціюються, в основному, з Кашміром, може змінитися із усіма витікаючими негативними наслідками для безпеки Індії. Незважаючи на дії нинішньої індійської влади, спрямованої на покращання двосторонніх відносин з сусідами, індуїстський вплив, що доволі яскраво проявляється в індійський політиці, посилить релігійну складову напруженості у стосунках з Пакистаном та, можливо, з Бангладеш.

Розвиток внутрішньої ситуації в Пакистані відображатиме комплексну взаємодію між потужними землевласниками із долини Інду, біженцями з Індії 1947 року та їхніми нащадками, що непропорційно розміщені в м. Карачі, та племенами на північному Заході та в Белуджистані. Останні є войовничими ісламістами і мають активні контакти із афганськими пуштунами. Такий вузол взаємовідносин та протиріч робитиме владу доволі нестабільною.

1998 р. відзначений в Індії достроковими парламентськими виборами, які проходили поетапно з лютого по червень. У відомій мері це викликано складною політичною обстановкою й постійними спалахами насильства, у тому числі й стосовно кандидатів. Провідні політичні партії, що входять у коаліційний уряд, незважаючи на всі розходження між ними, визнають необхідним домагатися стійкого економічного росту Індії — близько 7% для ВВП і понад 10% у рік для промисловості.

Внутрішнє становище Індії характеризується політичною нестабільністю в силу наявних етнічних, общинно-релігійних, соціальних і економічних розходжень. Внутрішня обстановка особливо загострюється в періоди виборчих кампаній. Політична боротьба здобуває різноманітні форми: від страйків, мітингів, маршів і демонстрацій до кривавих безлад, сепаратистських рухів і терористичних актів.

Відбувається постійне перегрупування політичних сил. Зливаються й розколюються політичні партії, ведеться пошук тимчасових союзників, створюються коаліції й союзи, які швидко себе зживають і розпадаються. Розміщення політичних сил часто міняється, але вони тяжіють до центра в особі звичного для основної маси виборців Індійського національного конгресу (ІНК), що час від часу під впливом обстановки крениться то в ліву, то в праву сторону.

3. Зовнішньополітичний стан Індії (основні напрямки зовнішньої політики)

За другу половину XX в. центр економічної й політичної активності поступово переміщається в Азію з Північної Америки і Європи. Якщо в 1940 р. в Азії провадилося всього 19% валового світового продукту, то в 1995 р. цей показник виріс до 37%. А за наявними оцінками, до 2025 р. Азія буде провадити 55% світового валового продукту. Звичайно, Азії треба буде розв'язати ще чимало проблем. Найважливіші з них — бідність і нерівномірний розподіл багатства між країнами й усередині них.

За піввіку незалежного розвитку Індія затвердила себе як держава, здатна впливати на хід світових подій. Її досягнення й величезний потенціал дають підставу думати, що вже в недалекому майбутньому вона перетвориться у велику державу.

Зміни за останнє десятиліття об'єктивно сприяли зміцненню позицій і росту впливу Індії, що реально претендує на роль великої держави в XXI в. На відміну від Росії, Індія у своїй зовнішній політиці не вживала різких ходів, що суперечать її колишньому курсу й тим більше заперечливих його. Вона гнучко пристосовується до змін на світовій арені, виходячи із принципових міркувань захисту національних інтересів і безпеки. Індія прийняла світ, що змінився, з усіма його складностями й проблемами й стала активно використати нові можливості для зміцнення своїх економічних і політичних позицій. І, проте, рішення про переорієнтацію зовнішньої політики було, мабуть, непростим.

У цьому зв'язку потрібно відзначити наступне. По-перше, при всіх обставинах Індія будує свою зовнішню політику на захисті національних інтересів. По-друге, модифікуючи свій зовнішньополітичний курс відповідно до вимог часу, вона не стає на шлях відмови від минулого. Її сьогоднішній курс — це продовження й розвиток зовнішньої політики попередніх десятиліть. І, по-третє, Індія проводить свою зовнішню політику й захищає свою безпеку в умовах демократії. Можна також сказати, що зовнішня політика Індії є, власне кажучи, консенсусною, тобто користується підтримкою у більшості суспільства.

У цієї політики є глибокі історичні коріння, вона багато в чому сформувалася до того, як Індія стала незалежною державою. Принципи й ідеологія зовнішньої політики склалися ще в ході визвольної боротьби. Час від часу певні її сторони перетерплювали зміни, але сутність залишалася більш-менш незмінної.[21, c.25-27]

В 90-х рр. відбулися дві істотних зміни в зовнішній політиці Індії. Перша була пов'язана з розпадом СРСР і виникненням так званого однополюсного миру. Індія повинна була адаптувати свою політику до нових умов і вимог часу, залишаючись прихильної ідеології неприєднання. Друга зміна була пов'язана із проведенням Індією ядерних випробувань в 1998 р.

У цей час керівні принципи зовнішньої політики Індії були основані на прагматизмі й захисті національних інтересів при збереженні основних базових ідей у цій сфері. Індія виходить із того, що в нинішню епоху зовнішня політика повинна оптимально відповідати на нові виклики й відкривати нові можливості. Індія розглядає зовнішню політику як невід'ємну частину всіх зусиль, спрямованих на національне будівництво в галузі економіки, рішення соціальних проблем, на захист національного суверенітету, територіальній цілісності й безпеці в самому широкому значенні цих понять. У рамках цієї політики Індія ставить своїм завданням реалізацію наступних цілей: домагатися розуміння й підтримки в міжнародному співтоваристві її інтересів; збереження й захист права Індії на прийняття зовнішньополітичних рішень; зміцнення відносин взаємної довіри й поваги між країнами на основі рівності; посилення ролі Індії як фактору миру, стабільності, безпеки й підтримки балансу на міжнародній арені.

3.1. Зовнішні стосунки Індії та США

90-і рр. були відзначені кардинальними змінами в глобальному співвідношенні політичних чинностей. Світ став свідком небаченого раніше виклику азіатських держав багатовіковому європейському лідерству й гегемонії США. Цей виклик пов'язаний не тільки з ростом економічного й військово-політичного впливу азіатських країн, але й з посиленням їхньої національної самосвідомості.

Яка ж роль у цій конфігурації приділяється Індії?Вона входить до числа десяти найбільш швидко зростаючих економік світу, що може дозволити їй при збереженні нинішніх темпів розвитку через 10-15 років переміститися із четвертого місця по обсязі ВВП (по паритеті купівельної спроможності) на третє місце у світі.

США розглядають Індію багато в чому в контексті американо-китайських відносин. Велику увагу Америка також приділяє ролі Індії в регіональному співвідношенні чинностей. Мова йде не тільки про відносини між Індією й Пакистаном, у тому числі по питанню про Кашмір або ядерне протистояння між цими країнами. США виходять із того, що Індія хоча й не стала ще великою державою, але в неї є потенціал, щоб бути такою. Лінія на розширення співробітництва з Індією особливо енергійно здійснювалася республіканською адміністрацією Джорджа Буша. За останні роки відносини між країнами розвивалися небаченими раніше темпами. Частина політичного істеблішменту США думає, що Індія добре сполучається з Америкою в геополітичному плані, насамперед через прихильність демократії й верховенству закону. Індія також залучає бізнесменів США як потенційний величезний ринок. У контексті американської глобальної політики Індія й Південна Азія розглядаються як важливий для США регіон. В адміністрації президента США прямо заявляють, що Америка має стратегічні, політичні й економічні інтереси в Південній Азії.

Індія розвиває інтенсивний діалог зі США в політичній, економічній, науково-технічній і іншій областях. Принципово важливою була зустріч прем'єр-міністра уряду Національного демократичного альянсу (НДА) А.Б.Ваджпаї із президентом Джорджем Бушем у Нью-Йорку у вересні 2002 р., у ході якої обидві сторони підтвердили прагнення розвивати двосторонні відносини на якісно новій основі з урахуванням їх загальних стратегічних інтересів в Азії й інших регіонах. Ще однією віхою у відносинах між Індією й США стала зустріч Ваджпаї й Буша в січні 2004 р., на якій був вироблений план широкомасштабного співробітництва. Він, зокрема, передбачав взаємодію обох країн в області цивільної атомної промисловості й цивільних досліджень космосу, діалог по протиракетній обороні. Разом з тим відзначалося, що інтереси й думки Індії й США не завжди збігаються. Однак це не є причиною для конфлікту або протистояння двох країн.

Розвиваючи відносини з Індією, американці разом з тим не відмовляються від співробітництва з Пакистаном, що протягом десятиліть був ключовою для США країною в Південній Азії. Деякі індійські політики вважають, що Ісламабад "обійшов" Делі у відносинах зі США під час антитерористичної операції в Афганістані. Власне кажучи, США зараз проводять політику балансу чинностей у відносинах з Індією й Пакистаном, діючи залежно від політичної доцільності.

Шлях до зближення Індії й США був і залишається непростим. Обидві країни розділяють несхожі підходи по ряду значних питань сучасності. Вони багато в чому пов'язані з різним історичним досвідом і нинішніми внутрішніми й зовнішніми проблемами, з якими зіштовхуються Індія й США.

Проте, сьогодні загальний вектор американо-індійських відносин явно позитивний і спрямований на їхнє подальше розширення й поглиблення. Як швидко піде цей процес — покаже час. Але вже зараз можна сказати, що він не буде гладким і безхмарним.

3.2. Індійсько-китайські взаємовідносини

Принципово важливими для азіатської безпеки є індійсько-китайські відносини. За останні 40 років вони перетерпіли величезні зміни. Після поразки Індії у військовому конфлікті з Китаєм в 1962 р., коли від неї були відірвані значні території на північному сході й північному заході, ситуація знову ускладнилася в 1964 р. Китай зробив тоді випробування ядерного устрою, на що Індія відповіла ядерним випробуванням в 1974 р. Все це не сприяло поліпшенню відносин між двома країнами. Разом з тим уживали зусилля по нормалізації індійсько-китайських зв'язків, які активізувалися в останні роки. Відбувався інтенсивний обмін візитами державних і політичних діячів Індії й Китаю. Під час поїздки в КНР в 2000 р. президент Індії К.Р.Нараянан заявив, що Індія й Китай можуть стати самими впливовими світовими державами, якщо будуть співпрацювати на регіональному й глобальному рівнях.

Помітним етапом на шляху нормалізації й поліпшення відносин між Індією й Китаєм став візит Ваджпаї в КНР у червні 2003 р. У підписаній у ході візиту першої в історії індійсько-китайських зв'язків "Спільної декларації про принципи відносин і всеосяжне співробітництво" сформульовані головні принципи, якими будуть керуватися обидві країни у відносинах один з одним. Ключові моменти в декларації — визнання необхідності економічного розвитку й процвітання двох самих великих держав, збереження миру й стабільності в азіатському регіоні й у світі в цілому, "зміцнення багатополюсності на міжнародному рівні" і "розвиток позитивних факторів глобалізації". У декларації підкреслювалося, що "спільні інтереси обох країн переважують" їхні розбіжності. Індія й Китай не представляють загроз одна для одної, і жодна зі сторін не буде використовувати своє положення або погрозу застосування сили проти іншої сторони. Вказувалось і на те, що Індія i Китай повинні ставити завдання якісного поліпшення відносин "на всіх рівнях і в усіх сферах", вирішуючи суперечки мирним шляхом на справедливій й розумній основі.

Виступаючи в Пекіні влітку 2003 р., що очолював тоді уряд Ваджпаї особливо підкреслив, що Індія й Китай як "дві величезні країни, що розвиваються, що перебувають приблизно на одній і тій же стадії розвитку, з тими самими сусідами, що здійснюють одну й ту саму траєкторію росту з порівнянними економічними пріоритетами й подібними політичними амбіціями, неминуче викликають бажання порівнювати… Між двома тісними й рівними сусідами завжди присутнє почуття суперництва. Ми повинні сконцентруватися на простій істині, що не існує об'єктивних причин для розбіжностей між нами, як немає й загрози нападу".

Тема рівності двох країн пролунала не вперше, однак цілком очевидно, що сьогодні китайська економіка крупніше індійської. Хоча обидві держави домоглися швидкого, стійкого економічного розвитку, темпи їхнього прогресу помітно відрізняються. Китай досяг найвищого економічного росту в історії людства — за десятиліття з 1990 по 2000 р. його ВВП на душу населення збільшувався в середньому на 8%.

Незважаючи на розрядку останнього років, у китайсько-індійських відносинах існує чимало проблем. Серед них — розширення військового співробітництва між Китаєм і Пакистаном. Тому Індія змушена оцінювати свою безпеку з урахуванням військової мощі і ядерних арсеналів Китаю, а також військового потенціалу Пакистану, відносини з яким, у тому числі й по кашмірській проблемі, продовжують залишатися напруженими протягом більше півстоліття.

У цілому індійсько-китайські відносини можна охарактеризувати як досить складні. Однак можливості їхнього поліпшення далеко не вичерпані. Це проявляється, зокрема, у певній подібності позицій обох країн по таких значних питаннях, як створення багатополюсного світу, відношення до політики єдиної супердержави, зміцнення ролі ООН у міжнародних справах.

Як і Китай, Індія прагне досягти статусу великої держави, що володіє до того ж ядерною зброєю. Як і Китай, Індія йде до цього статусу поступово, "квапиться, не поспішаючи". При її розмірах і масштабах такий темп, очевидно, цілком виправданий. Подібні позиції Індії й Китаю по ряду великих міжнародних проблем близькі й Росії, що створює об'єктивну основу для співробітництва трьох держав. Разом з тим формування якогось "трикутника", "осі" або "блоку" трьох країн навряд чи можливо й доцільно, беручи до уваги не тільки характер двосторонніх відносин в "трикутнику" Москва-Делі-Пекін, але й те, що кожна із цих країн проводить свою незалежну зовнішню політику, у якій їхні позиції не завжди збігаються.

Проте, зусилля по зближенню позицій Росії, Індії й Китаю тривають. Так, у спільній російсько-індійській декларації 2004 р. із задоволенням відзначається факт регулярних зустрічей міністрів закордонних справ трьох країн. Ці зустрічі, говориться в декларації, є корисними для розвитку взаєморозуміння й пошуку сфер можливого співробітництва на тристоронньому й міжнародному рівнях. На тристоронніх зустрічах виражається серйозна заклопотаність поширенням тероризму в будь-яких його проявах. Росія й Індія переконані в необхідності розширення тристоронніх зв'язків, які можуть сприяти соціальному й економічному співробітництву трьох країн.

Розглядаючи важливість взаємодії між Росією, Індією й Китаєм, не можна ігнорувати реакцію США на це. Цілком імовірно, що Вашингтон буде продовжувати політикові балансу сил у відношенні цих трьох країн. Деякі американські вчені вважають, що створенню багатополюсного світу можна запобігти, якщо США будуть розвивати двосторонні відносини окремо з Китаєм, Росією й Індією.

3.3. Південна Азія – пріоритетний напрямок зовнішньої політики Індії

У глобальному контексті висувається завдання розвивати зв'язки із країнами Африки, Центральної Америки, Латинської Америки й таких країн Тихого океану, як Австралія, Нова Зеландія, Фіджі й ін.

Індія буде домагатися більше рівноправних відносин між розвиненими й країнами, що розвиваються, в політичній, економічній і технологічній областях. Вона буде також вести справу до поетапного ядерного роззброювання на основі рівної безпеки для всіх країн.

Сучасна індійська зовнішня політика характеризується прагматизмом, реалістичною оцінкою подій, що відбуваються, у світі, глобальним охопленням основних економічних і політичних проблем, що стоять перед світовим співтовариством. Разом з тим Індія надає великого значення проблемам регіональної безпеки, співробітництву з державами Південної Азії.

Одним з головних пріоритетів індійської зовнішньої політики є активізація й консолідація відносин із сусідніми державами, зміцнення миру й безпеки в оточуючі Індію регіони в результаті взаємовигідного співробітництва й створення клімату довгострокової довіри й взаємоповага законних інтересів кожної країни.

У Маніфесті до парламентських виборів у квітні-травні 2004 р. демократичний альянс, позначив наступні пріоритети в зовнішній політиці на наступні п'ять років.

Продовження діалогу з Пакистаном з метою повного рішення всіх питань, включаючи Джамму й Кашмір, на основі Спільної угоди, підписаного в Ісламабаді в лютому 2004 р., що спрямована на поліпшення відносин між двома країнами. При цьому Індія виходить із того, що Пакистан буде поважати непорушність "Лінії контролю" і міжнародного кордону, покладе кінець транскордонному тероризму й демонтує всю інфраструктуру тероризму на своїй території. Індія буде також прагнути зміцнювати процес будівництва Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК), активізувати діяльність по створенню зони вільної торгівлі в цьому регіоні, утворенню Південноазіатського економічного союзу з єдиною валютою для цього регіону. Ставиться завдання змінити імідж і положення Південної Азії у світі, зробити перехід від недовіри до довіри, від розбіжностей до згоди, від напруженості до миру. Виступаючи на саміті СААРК в Ісламабаді на початку 2004 р., тодішній прем'єр-міністр Індії А.Б.Ваджпаї заявив: "У країн цього регіону є потенціал, талант і ресурси, щоб зробити Південну Азію економічним двигуном миру. Єдине, що потрібно, — політична воля для здійснення цього".

Після приходу до влади в травні 2004 р. уряд ОПА також заявив, що надає найвище пріоритетне значення більш тісним політичним, економічним і іншим зв'язкам із сусідами в Південній Азії й зміцненню СААРК. Особлива увага повинна приділятися регіональним проектам, пов'язаним з водними ресурсами, енергетикою й екологією.

Діалог з Пакистаном по всіх невирішених питаннях повинен здійснюватися на стійкій основі в рамках Угоди в Симле (1972 р.) і наступних угод між двома країнами, включаючи Спільну заяву від 6 січня 2004 р. (підписану з індійської сторони урядом на чолі з А.Б.Ваджпаї). Уряд ОПА також заявив, що питання про Джамму й Кашмір повинно вирішуватися тільки на двосторонній основі, без участі третьої сторони.

Індія активізує політику "обличчям до Сходу" з метою поглиблення відносин з АСЕАН; розвиває процес економічного співробітництва між країнами, що входять в організацію БІМСТ (Бірма, Індія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд); вживає заходів по співробітництву з Камбоджею (наприклад, здійснення проекту «Танга-Меконг»); поглиблює економічне співробітництво з обома корейськими державами. Велике значення надається стратегічному партнерству з Японією.

Ставиться завдання додати новий імпульс традиційним контактам із країнами Західної Азії, відновити вікові зв'язки із країнами Центральної Азії.

Уряд ОПА заявляє про свою повну підтримку законних сподівань народу Палестини.

Висновки

Індія нарощує своє регіональний й навіть глобальний вплив і готова зробити прорив в економічному рості. Вона може стати важливим фактором у стратегічному співвідношенні чинностей в Азії значно швидше, ніж це представляється сьогодні.

За минуле десятиліття Індія пройшла нелегкий шлях адаптації до умов, що змінилися, у світі, у тому числі й у зв'язку із втратою позицій Руху неприєднання, лідером якого вона була. Цей процес пошуку свого гідного місця, що відповідає можливостям мільярдної країни, ще триває.

Великого значення для зміцнення міжнародних позицій Індії з точки зору керівництва країни набуло б надання Республіці Індія статусу постійного члена Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй. Слід зазначити, що це було б цілком виправданим, зважаючи на зростаючий авторитет Індії в світі.

На мою думку, Індія набагато більш гідна бути представленою в Раді Безпеки ООН як постійний член, ніж Німеччина або Японія. Прибічники введення в Раду Безпеки цих двох держав ігнорують той факт, що при створенні ООН і визначенні повноважень Ради Безпеки йшлося про об'єднання в ній не тільки найбільших чи економічно наймогутніших держав. Тоді б постійними членами Ради Безпеки стали ще в 1945 році Канада, Австралія чи, навіть Бразилія. Постійними членами ставали автаркійні самодостатні глобальні центри сили із самостійною і незалежною зовнішньою політикою.

Такими були наприкінці 40-х років СРСР, США, Великобританія і навіть Франція. На відміну від них Канада, Бразилія чи, скажімо, Аргентина, обіймаючи величезні території, володіючи багатими природними ресурсами в усіх ключових проблемах рухалися в руслі американської чи англійської зовнішньої політики.

Тому цілком слушно очікували, що п'ять головних центрів сили і одночасно постійних членів Ради Безпеки того часу зможуть, здійснюючи тиск на залежні від себе держави і домовившись між собою, в принципі ліквідувати конфлікт в будь-якій частині світу, запобігши тим самим появі нових вогнищ війни, що і було головним завданням ООН на момент її створення.

Нині Німеччина і Японія не ведуть поки що в повному обсязі самостійної активної глобальної зовнішньої політики. По суті включення Бонна і Токіо в Раду Безпеки ООН лише додасть два додаткових голоси американській дипломатії.

У той же час є всі підстави вважати індійський зовнішньополітичний курс цілком незалежним і самодостатнім, а саму Республіку Індія гідним кандидатом в постійні члени Ради Безпеки ООН.

За останні десятиліття Індія досягла позитивних зрушень практично у всіх сферах — політичній, економічній й соціальній. Сьогодні це країна зі швидко розвиненою економікою, фактично 5-я у світі по масштабах економічної структури з валовим економічним доходом в 571 мільярд доларів США й рівнем загального промислового росту 9%. Індія також має резерв іноземної валюти, рівним 138 мільярдам доларів США.

Якщо раніше Індія була переважно сільськогосподарською країною, то в роки її незалежності стрімкий розвиток одержали базові промислові галузі, на озброєння яких були поставлені передові досягнення науково-технічного прогресу й найсучасніші технології. Сьогодні Індія йде в ногу з часом, самостійно задовольняючи основні потреби країни. Багато підприємств, у тому числі й у приватному секторі, стали конкурентноздатними не тільки на локальному, але й на міжнародному рівні. Особливе значення сьогодні, як ви знаєте, надається розвитку комп'ютерного програмування — не випадково в області телекомунікацій і інформаційних технологій Індія вийшла на одне із провідних місць у світі. Багато компаній Індії перетворилися в багатонаціональні корпорації й мають свої представництва в 60 країнах, включаючи країни Європи, США, Китай і інші світові держави.

Крім спрямованості на якнайшвидшу макроекономічну стабілізацію (за рахунок зниження зовнішньої заборгованості й урізування бюджетного дефіциту) нова політика націлена на інтеграцію Індії у світову торгівлю, залучення іноземних капіталовкладень і зняття обмежень на приватну підприємницьку діяльність. Почалася приватизація державних підприємств.

Список використаної літератури

1. Адомайтіс В. "Індійська економіка динамічно розвивається" // Діловий вісник. — 1999. — № 12. — C. 8-9
2. Брагина Е. Индия- постепенность экономических реформ // Мировая экономика и международные отношения. — 1999. — № 7. — C. 39-46
3. Брагина Е. Индия: государственная поддержка мелкой промышленности // Мировая экономика и международные отношения. — 2000. — № 2. — C. 97-103
4. Брагина Е. Индия:время экономических реформ // Мировая экономика и международные отношения. — 1998. — № 8. — C. 148-152
5. Владимиров Д. Стратегические ориентиры сотрудничества // Азия и Африка сегодня. — 2005. — № 8. — C. 2-7
6. Дас Т. Реформи в Індії:процес продовжується // Економічні реформи сьогодні. — 1998. — № 14. — C. 35-39
7. Каспрук В. Індія в епоху глобалізації: індійська демократія та проекція індійського досвіду на інші країни Сходу // Сучасність. — 2005. — № 6. — C. 96-116
8. Клюев Б. Новое испытание демократии // Азия и Африка сегодня. — 1998. — № 3. — C. 14-16
9. Котовский Г. Аграрный строй: изменения за годы независимости // Азия и Африка сегодня. — 2001. — № 3. — C. 55-58
10. Куцаченко Е. Чай "со слоном" долгое время был "визитной карточкой" Индии. Теперь же страна больше известна своими программистами и колоссальной емкостью внутреннего рынка // Бизнес. — 2002. — № 34. — C. 54-55
11. Куценков А. Индия: традиционный социально-культурный комплекс и политика// Восток. — 2001. — № 4. — C. 48-66
12. Куценков А. Уроки экономических реформ // Азия и Африка сегодня. — 1999. — № 5. — C. 2-7
13. Лебедев В.Б. Политическая география Индии: изменения в годы независимости// География в школе. — 1997. — № 6. — C. 19-23
14. Максимов М. Индия и Афганистан: сотрудничество развивается // Азия и Африка сегодня. — 2003. — № 11. — C. 14-17
15. Небогатова О. Индия: экономический рост в эпоху глобализации // Мировая экономика и международные отношения. — 2005. — № 1. — C. 89-94
16. Семенець О. Завдяки стратегії "Аутсорсінгу" // Політика і час. — 2004. — № 1. — С.35-40
17. Ходоровський Г. Тернистим шляхом розвитку і прогресу : До 50-річчя незалежності Індії // Політика і час. — 1997. — № 7. — C. 44-52
18. Юрлов Ф. Индийская демократия в действии // Азия и Африка сегодня. — 2004. — № 12. — C. 19-24.
19. Юрлов Ф. Индийская демократия в действии : Конгресс вновь пришел к власти // Азия и Африка сегодня. — 2004. — № 10. — C. 22-26
20. Юрлов Ф. Индийский национальный конгресс во власти и в опозиции // Азия и Африка сегодня. — 2004. — № 2. — C. 32-39
21. Юрлов Ф. Индия в мировой политике // Азия и Африка сегодня. — 2005. — № 4. — C. 25-30
22. Юрлов Ф. Индия в мировой политике // Азия и Африка сегодня. — 2005. — № 5. — C. 16-22.
23. Юрлов Ф. Индия в мировой политике // Азия и Африка сегодня. — 2005. — № 7. — C. 32-36.