Зазнавши відторгнення від своєї професійної середовища і переживаючи психологічно невизначеність соціального статусу, безробітний має мало шансів вступити до, взаємини з будь-якими соціальними організаціями (крім служби зайнятості). В даний час не існує цілісної мережі соціальних організацій, що спеціалізуються на підтримці населення, надання різноманітних послуг — юридичних, консультативних, психологічних. Десь створюються організації на зразок клубів, але членство в них вибірково, інформація про них недостатня. Кожен п’ятий респондент заявив, що він взагалі не знає організацій, які надавали б допомогу. Лише 19% респондентів назвали організації, до яких вони зверталися по допомогу, — Відділ захисту населення та районна служба зайнятості (примітно, що ні один не звернувся до профкому за місцем попередньої роботи). Їм було надано допомогу у вигляді талонів на харчування, одяг, разових грошових виплат. Всі звернення по допомогу в пошуку підходящої роботи залишилися незадоволеними. Причини незверненими за допомогою пояснюються не тільки слабкою поінформованістю безробітних, а й відсутністю досвіду соціальної взаємодії, неясним усвідомленням потребу в різних видах підтримки, крім матеріальної допомоги.

Безробітні, не вимагаючи допомоги ззовні, не претендуючи на всебічну підтримку суспільства (за винятком формальних взаємин із службою зайнятості), у свою чергу, самі свідомо відокремлюються від соціального, політичного життя.

Основні напрями вирішення проблем безробіття мають включати цілу низку заходів, зокрема: приведення законодавства України у відповідність до міжнародних норм і принципів, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці, реалізацію Державної та регіональних програм зайнятості, сприяння стабільній діяльності стратегічно важливих підприємств, забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць та створення нових, створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних, легалізацію тіньової зайнятості тощо.