1. Переваги та недоліки впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

2. Іноземний досвід соціального страхування на випадок безробіття.

Список використаної літератури.

1. Переваги та недоліки впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

Одним із шляхів вирішення проблем, пов'язаних з розвитком охорони здоров'я і покращенням медичного обслуговування населення, є ОМС, що базується на принципах соціальної солідарності і набуло значного поширення в багатьох державах.

Україна довго готувалася до запровадження ОМС. Урядом з метою подальшого затвердження державної політики відносно реформування системи охорони здоров'я та перетворення медичного страхування в ефективну складову соціального захисту населення була запропонована модель загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування (ЗОДСМС). Міністерство охорони здоров'я розробило, а Верховна Рада прийняла вже у другому читанні проект Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування», який мав би вирішити всі проблеми охорони здоров'я і забезпечити цю сферу додатковими фінансовими ресурсами. Цей законопроект опирається на проект Закону України «Про проведення експерименту в місті Києві та Київській області з загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування», який визначає правові, організаційні та економічні основи проведення експерименту.

Згідно з цим проектом ЗОДСМС в Україні є складовою частиною системи державного соціального страхування і формою соціального захисту населення в сфері охорони здоров'я.

Його основною метою є встановлення гарантій громадянам при виникненні страхового випадку щодо отримання гарантованого рівня медичної допомоги за рахунок нагромаджених коштів і фінансування профілактичних заходів. Принципами здійснення ЗОДСМС є:

— загальнообов'язковість для населення України;

— соціальна солідарність у фінансуванні, наданні медичної допомоги та профілактичних заходів застрахованим особам;

— гарантування органами державної влади рівних можливостей в реалізації застрахованими особами своїх прав на медичну допомогу і профілактичні заходи;

— забезпечення цільового використання коштів ЗОДСМС;

— забезпечення застрахованим надання гарантованого Програмами ЗОДСМС рівня медичної допомоги в повному обсязі внаслідок настання страхового випадку.

ЗОДСМС полягає в зборі і капіталізації страхових внесків та наданні за рахунок зібраних коштів медичної допомоги всім категоріям громадян на законодавчо встановлених умовах і в гарантованих розмірах. Тому систему ЗОДСМС можна розглядати з двох точок зору: з одного боку, це складова частина державної системи соціального захисту поряд з пенсійним страхуванням і страхуванням по безробіттю, з іншого боку, це фінансовий механізм забезпечення додаткових до бюджетних асигнувань коштів на фінансування охорони здоров'я й оплату медичних послуг. Необхідно зауважити, що в сферу ЗОДСМС включене тільки медичне обслуговування населення. Відшкодування заробітку, втраченого під час хвороби, здійснюється вже в рамках іншої державної системи — соціального страхування і не є предметом ЗОДСМС[5, c. 65-67].

Медичне обслуговування згідно з ОМС надається відповідно до базової і територіальних програм ЗОДСМС, що охоплюють мінімально необхідний обсяг медичних послуг, гарантованих кожному громадянину. В основах законодавства про обов'язкове державне соціальне страхування визначено перелік медичних послуг, які надаватимуться за рахунок страхових внесків. Це — амбулаторне лікування та діагностика, стаціонарне лікування, забезпечення ліками та медикаментами, здійснення профілактичних та роз'яснювальних заходів, медична реабілітація після важких операцій і хронічних захворювань.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» передбачається взаємодія таких суб'єктів системи ЗОДСМС: страхувальників, застрахованих, страхових фондів і лікувально- профілактичних установ.

Страхувальниками при ЗОДСМС для працюючого населення виступають юридичні особи — підприємства, організації, установи, а для непрацюючого населення (дітей, студентів, пенсіонерів, безробітних) — держава.

Застрахованими в цьому випадку є фізичні особи, на користь яких укладаються договори медичного страхування.

ЗОДСМС здійснюватиметься через Фонд медичного страхування — самостійну, децентралізовану і некомерційну організацію, що є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства.

Ще одним суб'єктом системи ЗОДСМС є заклади охорони здоров'я — медичні установи та науково-дослідні інститути, незалежно від форм власності, акредитовані та ліцензовані у встановленому законом порядку. Вони безпосередньо приймають участь в розробці і проведенні пріоритетних державних і регіональних програм щодо підтримки і забезпечення здоров'я населення.

Основним характерним елементом системи ЗОДСМС, що відрізняє його від ДМС, є Фонд медичного страхування. Він є необхідним для організації і фінансування державних програм щодо охорони здоров'я населення[11, c. 232-234].

Формування Фонду медичного страхування ЗОДСМС відбуватиметься на двох рівнях: державному і регіональному. Такий поділ обумовлений суттєвими регіональними відмінностями на території України, різними рівнями соціально-економічного розвитку регіонів. Крім того, значна концентрація цільових грошових внесків на ЗОДСМС в регіоні дозволить впроваджувати принципи регіонального самоуправління, самостійно, але в рамках законодавства, розпоряджатися цими коштами, вводячи в дію регіональні програми.

Основними функціями Фонду медичного страхування є:

— акумулювання коштів на ЗОДСМС населення;

— забезпечення фінансування відповідних програм ЗОДСМС;

— формування фінансових резервів для забезпечення стабільності системи загальнообов'язкового медичного страхування;

— розробка та впровадження правил ЗОДСМС громадян;

— здійснення контролю за раціональним і ефективним використанням закладами охорони здоров'я коштів, а також контролю за своєчасністю та повнотою сплати страхувальниками страхових внесків до Фондів медичного страхування ЗОДСМС;

— формування баз даних згідно зі всіма категоріями платників страхових внесків та застрахованих осіб;

— внесення на затвердження відповідними державними адміністраціями пропозицій щодо встановлення та регулювання страхового тарифу для страхувальників;

— участь у проведенні ліцензування та акредитації закладів охорони здоров'я;

— здійснення контролю за якістю, достатністю та доцільністю медичної допомоги;

— проведення роз'яснювальної роботи з питань, які відносяться до компетенції Фонду медичного страхування;

— кредитування при необхідності закладів охорони здоров'я.

Територіальні відділення вирішують покладені на них Фондом медичного страхування ЗОДСМС завдання у тісній взаємодії з місцевими органами виконавчої влади і виконують такі основні функції:

— ведення за поданням місцевих органів виконавчої влади обліку застрахованих осіб з ЗОДСМС;

— укладання договорів медичного страхування зі страхувальниками;

— укладання з закладами охорони здоров'я договорів про надання медичної допомоги в системі ЗОДСМС;

— оформлення та видача застрахованим страхових свідоцтв про медичне страхування та проведення роз'яснювальної роботи щодо їх застосування;

— організація та проведення експертизи якості надання медичної допомоги та профілактичних заходів у відповідності до затверджених медико-економічних стандартів;

— отримання від закладів охорони здоров'я рахунків згідно з діючими тарифами на надану медичну допомогу застрахованим, їх узагальнення та подання до дирекції для проведення розрахунків між Фондом медичного страхування і закладами охорони здоров'я[14, c. 218-219].

Джерелами фінансових ресурсів територіального і регіональних Фондів медичного страхування ЗОДСМС є страхові внески страхувальників; бюджетні кошти, передбачені на страхування непрацюючого населення; надходження, отримані від використання тимчасово вільних коштів; кошти, які стягуються із страхувальників, закладів охорони здоров'я, інших юридичних і фізичних осіб внаслідок пред'явлених їм регресивних вимог; доходи від інвестиційної діяльності, цінних паперів; добровільні внески юридичних і фізичних осіб.

Системі ЗОДСМС характерна наявність ряду недоліків. Головною метою цього законопроекту є створення монопольного державного Фонду медичного страхування — неприбуткової організації, якій буде забезпечена безконкурентна діяльність, оскільки в системі ЗОДСМС відсутні головні конкуренти (страхові компанії). Це призведе до повної державної монополізації та повернення до розподільчого принципу фінансування медичної галузі з усіма негативними наслідками.

Правовий механізм здійснення ЗОДСМС через потенційно низьку ефективність державного управління здатний викликати соціальне напруження в суспільстві. Більш досконалою була б система, в якій навколо державних Фондів медичного страхування постійно працювали б страхові компанії. Впровадження моделі ЗОДСМС із приватними страховиками відкриває перспективу розвитку конкуренції між покупцями медичних послуг[8, c. 249-252].

Крім зазначених вище негативних моментів запропонованої системи ЗОДСМС, слід визначити такі принципово важливі питання:

— занадто громіздку структуру фондів з величезним чиновницьким апаратом для виконання невластивих їм функцій страховика;

— відсутність у запропонованій системі ЗОДСМС незалежних фінансових структур в особі професійних страховиків — страхових компаній;

— відсутність системи незалежної експертизи якості і повноти обсягу лікування.

Оскільки ЗОДСМС є важливим і стратегічним для держави, то для його впровадження необхідно вжити таких основних заходів:

— розробити і у встановленому порядку затвердити закони та підзаконні акти про медичне страхування громадян;

— розробити положення про національний і територіальні Фонди медичного страхування ЗОДСМС і здійснити їх формування, включивши до складу правлінь представників страхових компаній, що контролюватимуть цільове використання ресурсів;

— забезпечити нормативними актами вільний вибір громадянами лікувального закладу і лікаря, а також захист прав пацієнта на отримання своєчасної і якісної медичної допомоги;

— забезпечити участь страхових компаній у системі ЗОДСМС[9, c. 77-78].

2. Іноземний досвід соціального страхування на випадок безробіття

Перехід економіки України до ринкових умов господарювання зумовлює необхідність створення адекватної їм моделі соціального захисту населення. Кожна працююча людина має подбати про свій захист від тих негативних соціальних наслідків, що супроводжують структурну перебудову економіки, приватизацію підприємств, упровадження нових форм організації виробництва і праці. Досягненню цієї мети найбільше відповідає, як свідчить і міжнародний досвід, солідарна самозабезпечувальна система обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття, яка спроможна забезпечити ефективний соціальний захист. Саме така модель і дає можливість уникнути зрівнялівки, утриманських настроїв, не послаблювати дієвості мотивів і стимулів до праці. Адже за системою соціального захисту від безробіття, що діяла згідно із законодавством про зайнятість, вивільнювані працівники отримували допомогу із безробіття в однакових розмірах незалежно від того, скільки вони пропрацювали — 25 років чи 10 місяців. Страхова система передбачає залежність отримання допомоги із безробіття від вкладу застрахованої особи, а саме від сплати страхових внесків та наявності страхового стажу.

Для управління соціальним страхуванням на випадок безробіття, збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг з 1 січня 2001 р. запроваджена система загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, почав функціонувати Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФСС ВБ), який є правонаступником Державного фонду сприяння зайнятості населення. Він є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Основними напрямами діяльності є управління соціальним страхуванням на випадок безробіття, збір і акумуляція страхових внесків, контроль за використанням коштів, виплата матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, виконання інших функцій згідно з статутом. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг.

Свiтовий досвiд розвитку соцiального страхування навпаки передбачає пропорцiйну сплату внескiв до соцiальних фондiв як роботодавцiв так i найманими працiвниками.

Досвiд Росiйськоi Федерацii, яка перейшла на єдиний соцiальний податок, показує, що вiн не тiльки не вирiшив iснуючих соцiальних проблем, а навпаки їх загострив у зв'язку iз зменшенням надходжень до фондiв. Оскiльки внески на соцiальне страхування вiд нещасних випадкiв на виробництвi та професiйних захворювань до єдиного соціального податку не включенi, а внески до державного фонду зайнятостi лiквiдовано, то по суті єдиного соцiального податку не iснує. Слiд також зазначити, що єдиний соцiальний податок виключає участь в страхуваннi застрахованих осiб — найманих працівників[13, c. 169-171].

Від сплати страхових внесків звільняються: застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком та застраховані особи в частині отриманої допомоги по частковому безробіттю.

Розміри страхових внесків встановлюються на календарний рік:

— для роботодавця — у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників (що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

— для найманих працівників — у відсотках до сум оплати праці (що включають основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

— для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, у тому числі фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, та інших осіб, передбачених законодавством — у відсотках до сум оподатковуваного доходу(прибутку).

Роботодавці, діяльність яких фінансується за рахунок державного та/або місцевих бюджетів, сплачують страхові внески з коштів, передбачених на ці цілі.

Розмір допомоги по безробіттю застрахованим особам визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу. Встановлено такі розміри допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу: до 2 років — 50% відсотків; від 2 до 6 років — 55%; від 6 до 10 років — 60%; понад 10 років — 70%. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів — 100%; протягом наступних 90 календарних днів — 80%; у подальшому — 70%. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальниками, у тому числі через ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, або неповної їх сплати страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню[2, c. 326-327].

Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі — Фонд) створений для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із Законом і статутом Фонду. Фонд має важливе значення для суспільства, тому що в Україні налічується більше 2,5 млн офіційно зареєстрованих безробітних громадян і ще кілька мільйонів перебувають під загрозою втрати роботи [8, с. 366].

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Його діяльність регулюється «Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», Законом України «Про зайнятість населення», Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та статутом Фонду, який затверджується правлінням Фонду.

Досвід минулих років показав, що управління фінансовими ресурсами Фонду має бути відокремлене від управління коштами державного бюджету з метою усунення їх нецільового використання. Так, у 1996 році Державний фонд сприяння зайнятості населення було включено до Державного бюджету України.

В результаті з фонду було вилучено значні обсяги фінансових ресурсів. За короткий термін в державі було штучно створено проблеми: несвоєчасну виплату допомоги у зв’язку з безробіттям; появу заборгованості за матеріальним забезпеченням безробітних громадян, значне скорочення системи соціальних програм [7, с. 44].

Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 203 с.

2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.

3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 1998. — 371 с.

4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1998. — 35 с.

5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.

6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.

7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.

8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.

9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2005. — 162 с.

10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.

11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

12. Таркуцяк Анатолій Олександрович. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.

13. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. — К.: Ліра-К, 2007. — 375 с.

14. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.