1. Середньовічні уявлення про соціальну відповідальність. Уявлення про відповідальність Августина, П.Абеляра, І. Скота, М.Екхарта

В епоху Середньовіччя розуміння відповідальності суб’єкта знаходилося в одній зв’язці з ідеєю гріховності людини від народження, джерелом якої є Новий Заповіт. Слідуючи принципам всепрощення та милосердя, людина в змозі пронести тягар відповідальності за гріх першої людини та його спокутувати, результатом чого буде блаженне життя в іншому світі. Філософ і теолог Аврелій Августин є одним із яскравих захисників даних положень. Філософи-схоласти, П.Абеляр, І.Д.Скот, М.Екхарт, в дусі інакомислення прагнули довести значимість індивідуального моральнісного вибору, що означало відповідальність самої людини за свої діяння й підривало догмати церкви.

Дослідницькі розвідки з проблематики відповідальності, зокрема в площині радянського та пострадянського простору, різняться між собою, в першу чергу тим, що спираються на різну теоретико-методологічну основу та є відповіддю на різні виклики часу.

З урахуванням проблематичності як визначення поняття відповідальності соціального суб’єкта, так і результатів різних підходів в даній проблематиці запропоновано розуміння відповідальності соціального суб’єкта як здатності зазначеного суб’єкта взаємоузгоджувати в процесі спільної діяльності дії кожного з діями інших, усвідомлювати наслідки своєї діяльності та бути готовим визнавати підзвітність своїх дій перед собою, співгромадянами та майбутніми поколіннями.

В ході розвитку філософської думки розуміння відповідальності змінювалось як історичними чинниками, так і контекстом вирішення загальніших нагальних проблем епохи: в античності, в умовах зародження рабовласницької демократії, відповідальність поставала, насамперед, у вигляді виконання законів поліса; в Середньовіччі – як дотримання приписів Бога та спокутування первородного гріха, в епоху Відродження відповідальність трактувалась як підтвердження свободного волевиявлення людини в контексті її прославляння.

Водночас філософисхоласти П.Абеляр, І.Скот,  М.Екхарт прагну ли довести значимість індивідуального морального вибору, що означа ло відповідальність людини за її діяння й підривало догмати церкви. Згодом, за висновком І.М.Парамонової, принцип підпорядкування було дещо доповнено раціональним началом: людина середньовіччя вже ста ла усвідомлювати  себе, хоч і залежною,  але окремою одиницею соціуму зі своїми унікальними здібностями й бажаннями. Християнська громада розділилася на дві частини: на окремі держави й окремих індивідів, з яких складалися держави.

2. Управлінський контекст концепції соціальної відповідальності (К.Девіс)

В управлінському контексті соціальну відповідальність вперше дослідив К. Девіс. Він обґрунтовував те, що дії організації крім реалізації  економічних цілей, мають ознаки соціальної відповідальності. Автор зазначив, що саме соціально відповідальне ведення бізнесу може сприяти довгострокового економічному ефекту господарської діяльності [2].

К. Девіс і Р. Блом визначали напрям соціальної відповідальності як «обов’язок осіб, які приймають рішення, робити такі дії, які будуть спрямовані не тільки на задоволення їхніх власних інтересів, але також на захист і примноження суспільного багатства».

К. Девіс визначає соціальну відповідальність бізнесу як «обов’язок осіб, які приймають рішення, вживати таких заходів, які будуть спрямовані не лише на задоволення їх власних інтересів, а також на захист та примноження суспільного багатства» [1, с. 23]. Соціальна відповідальність бізнесу за К. Девісом, повинна заключатись у тому, що «він пропонує керівництво у соціальній сфері замість того, щоб просто відповідати на очікування суспільства. Він взаємодіє із суспільством і допомагає йому прийняти соціальні рішення, сприяючи цьому своїми здібностями й знаннями. Він є активним учасником, а не пасивним респондентом. Він аналізує системні впливи й виступає ініціатором коригувальних дій, перш ніж з’являться серйозні проблеми» [1, с. 23].

Крім того, К. Девісом був сформульований так званий «залізний закон відповідальності», недотримання якого загрожує обернутися соціальним вибухом. У його основі лежить імператив: хто використовує владу (у тому числі й політичну) не таким чином, як у суспільстві прийнято вважати правильним, може зовсім втратити її. Сутність концепції складається в ініціюванні корпораціями політики й програм по мінімізації негативних наслідків їх поточної й майбутньої діяльності, перш ніж вона прийме кризові масштаби й буде загрожувати перерости в нову хвилю протестів проти капіталу.

3. Ієрархія потреб, інтересів та цінностей у структурі соціальної відповідальності

Комплексна характеристика надзвичайно складного суспільного явища, яким є соціальна відповідальність, потребує її класифікації за рядом інших критеріїв та дослідження окремих складових (видів), виокремлених за певним критерієм. За критерієм джерела прояву відповідальності остання поділяється на внутрішню і зовнішню. Дійсно, соціальна відповідальність має діяльнісний характер. Оскільки діяльність людини завжди мотивована, то відчуття відповідальності не може виникнути із нічого. Факторами-мотиваторами можуть бути як потреби, інтереси, ціннісні орієнтації та настанови особи, так і зовнішні умови її життєдіяльності. Свої вчинки людина оцінює з позицій совісті, обов’язку, інших домінуючих у суспільстві норм суспільного буття, які сприйняті особою та є складовою власного «Я» та внутрішнім суддею.

Внутрішня відповідальність є елементом системи управління людини самою собою, тоді як зовнішня відповідальність – це фактор управління цією ж людиною з боку колективу, інститутів держави, суспільства. Зазначимо, що психологи поділяють людей на інтерналів – схильних брати на себе відповідальність за події, що відбуваються у їх житті та оточуючому світі, та  екстерналів – схильних покладати відповідальність за все, що відбувається, на зовнішні інститути .

Отже, відповідальність може бути як внутрішньою, так і зовнішньою. Обираючи той чи інший варіант поведінки під впливом внутрішньої відповідальності, особа керується цінностями, які вона сповідує. Зовнішня відповідальність з’являється за впливу на діяльність індивіду інститутів-норм – норм права, вимог статуту підприємства, колективного договору, контракту тощо.

Діяльність людини, що регулюється зовнішніми факторами і породжує зовнішню відповідальність, передбачає обмеження свободи вибору. Отже, зовнішня форма соціальної відповідальності постає як міра несвободи. Вона регламентує поведінку людей, обмежує їх свободу, однак надає вчинкам вектору, за якого не ущемлюються інтереси соціуму або це ущемлення мінімізується.

Установки людини на зовнішню форму відповідальності може бути позитивною, негативною або нейтральною. Позитивна установка особи на існуючу зовнішню форму відповідальності – це свідчення того, що потреби, інтереси, цінності індивіда і вимоги суспільства у царині відповідальності суттєво не відрізняються. Сприйняття індивідом зовнішньої форми відповідальності означає усвідомлене обмеження свободи і своїх вимог по відношенню до соціуму.

Негативна установка на завнішню форму соціальної відповідальності – це результат протиставлення індивідуальних інтересів інтересам інших членів соціуму. За такої установки інститути держави та суспільства вимушені застосовувати по відношенню до індивіду норми, що мають коригувати його поведінку, надавати їй соціально відповідального характеру за примусом.

Список використаної літератури

1. Котлер Ф. Корпоративна соціальні відповідальність / Ф. Котлер. – К.: Агенція „Стандарт”, 2005. – 302 с.
2. Шконда В.В. Корпоративна культура в управлінні людським потенціалом: монографія / В.В. Шконда, А.В. Кальянов. – Донецьк: Ноулідж (донецьке відділення), 2009. – 168 с.