1. Репродуктивне здоров’я: оцінки, методи вивчення.

2. Структура причин дитячої смертності; типи, види смертності немовлят.

3. Національна програма “Репродуктивне здоров’я України 2001-2005 рр.”

Список використаної літератури.

1. Репродуктивне здоров’я: оцінки, методи вивчення

Сучасний стан репродуктивного здоров'я населення вимагає нових підходів та ефективних шляхів вирішення проблеми його збереження та поліпшення.

Цією Концепцією визначаються основні засади розробки і реалізації Державної програми "Репродуктивне здоров'я нації на 2006-2015 роки", оскільки репродуктивне здоров'я (РЗ), як складова загального здоров'я, є важливим чинником забезпечення сприятливих демографічних перспектив країни, передумовою формування її демографічного і соціально-економічного потенціалу, забезпечення сталого розвитку як стратегічного завдання, що стоїть перед українським суспільством.

Репродуктивне здоров'я необхідно розглядати як частину громадського здоров'я — медико-соціальним ресурсом і потенціалом суспільства, що сприяє забезпеченню національної безпеки. Громадське здоров'я обумовлене комплексною дією соціальних, поведінкових і біологічних факторів; його поліпшення сприятиме збільшенню тривалості і якості життя, благополуччя людей, гармонійному розвиткові особистості і суспільства.

Громадська охорона здоров'я — система наукових і профілактичних заходів та структур медичного і немедичного характеру, діяльність яких спрямована на охорону і зміцнення здоров'я населення, профілактику захворювань і травм, збільшення тривалості активного життя і підвищення працездатності та передбачає об'єднання зусиль усіх членів суспільства. Громадська охорона здоров'я належить до системи охорони здоров'я і є найважливішою складовою життєзабезпечення населення.

Невід'ємними складовими покращання показника народжуваності є соціальне становище української сім'ї, стан і формування репродуктивного здоров'я та якість надання медичних послуг.

Незважаючи на позитивні досягнення останніх років, репродуктивне здоров'я населення України залишається незадовільним, позначаючись на кожному з життєвих етапів людини.

Здоров'я дитини значною мірою визначається умовами її розвитку в утробі матері, в періоді новонародженості, дитинстві та у підлітковому віці. Відповідно до стратегії охорони здоров'я ВООЗ, здоров'я та виживання дитини характеризується складним взаємним зв'язком із здоров'ям батьків, соціальним благополуччям сім'ї та послугами з репродуктивного здоров'я.

Стан здоров'я вагітних жінок в Україні не може забезпечити очікувань народження здорового покоління: частота анемій серед вагітних, яка здебільшого залежить від соціально-економічного стану сімей, а саме від неправильного харчування, збільшилась майже в 2, 5 рази за останні роки і нею страждає більше половини вагітних. Втричі зросли хвороби сечостатевої системи, як наслідок низької репродуктивної культури та безвідповідальної статевої поведінки. Спостерігається збільшення поширеності хвороб системи кровообігу (в 1, 6 разів), значна частка яких успадкована з підліткового віку і пов'язана з нездоровим способом життя. Складна екологічна ситуація зумовлює зростання рівня захворюваності щитоподібної залози у вагітних жінок, яка за останнє десятиліття зросла майже у 10 разів[10, c. 3-5].

Низький рівень здоров'я вагітних значно підвищує ризик материнської та дитячої патології, є причиною високої частоти ускладнених пологів (2004 р.- 63, 8% випадків), що в свою чергу є ризиком репродуктивних втрат.

Штучне переривання вагітності наносить непоправну шкоду здоров'ю і в першу чергу репродуктивному, які впливають на фертильність жінок, перебіг наступних вагітностей та пологів.

Рівень абортів та їх наслідки все ще викликають велике занепокоєння. У структурі причин материнської смертності, якій можна було запобігти, аборти і пов'язані з ними ускладнення забирають життя майже кожної десятої жінки, що померла під час вагітності. Не зважаючи на тенденцію до зниження, рівень абортів в Україні залишається найбільш високим серед країн Європи і складає 21, 1 на 1000 жінок фертильного віку; 45, 8 — на 100 вагітностей, 84 — на 100 пологів.

Спостерігається несприятлива тенденція до підвищення кількості абортів у вперше вагітних, наслідком яких є високий рівень захворюваності та ризик безплідності. (у 2004 р. у порівнянні з 1991 роком цей показник збільшився у 2 рази: у 1991 — 5, 6%, у 2004 — 12, 1% ). Реально вплинути на рівень абортів можна шляхом охоплення сучасними методами контрацепції 40%-45% жінок фертильного віку. При позитивній динаміці використання сучасних методів контрацепції, охоплення ними жінок фертильного віку все ще залишається низьким, що обумовлене як недостатньою обізнаністю жінок щодо сучасних контрацептивів та безпеки їх застосування для здоров'я, так і низькою їх доступністю внаслідок високої вартості.

Своєчасність народження бажаних дітей є підґрунтям для розуміння, що діти — це наш людський капітал та інвестиції у завтрашнє суспільство і суспільству слід піклуватися про ці інвестиції таким чином, щоб забезпечити найбільш можливі дивіденди. На фоні незадовільного стану здоров'я вагітних жінок, — очікування народження здорових дітей є сумнівним. Це підтверджується тим, що причини перинатального періоду складають 98, 2% в структурі захворюваності новонароджених основну масу, серед яких дихальні розлади, гіпоксія та розлади харчування. Такий стан здоров'я дітей при народженні є причиною збільшення поширеності захворювань серед дітей віком до 14 років (1992 р. — 130, 9 на 100 дітей, 2004 — 174, 0) та дитячої інвалідності (1992 р. — 95, 7 на 10 000 дітей, 2004 — 196, 0).

Забезпечення молодим людям найкращих можливостей в житті необхідно розглядати від зачаття до вісімнадцяти років. Аналіз стану здоров'я підлітків свідчить про негативну його тенденцію: захворюваність дівчат 15-17 років складає 8277, 3 на 10 тис., а юнаків — 8135, 0 відповідно. За останні роки в Україні загальна захворюваність дівчат зросла в 1, 7 рази, хвороб сечостатевої системи — у 4, 6 рази, запальних захворювань репродуктивних органів — у 4, 6 рази. Значний вплив на репродуктивне здоров'я цих контингентів населення має їх репродуктивна поведінка. До факторів, що впливають на репродуктивну поведінку підлітків та молоді, відносяться негативний вплив порнографії у багатьох інформаційних полях, в тому числі і пропаганда сексуального насилля, широке розповсюдження шкідливих звичок (тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія)[3, c. 23-26].

Одним із основних поведінкових чинників розладу репродуктивного здоров'я вважаються ІПСШ як у підлітковому, так і в дорослому віці. Зазначені інфекції нерідко стають причиною безплідності, невиношування вагітності, а також пренатального інфікування плода з можливими тяжкими наслідками і навіть вадами розвитку плода. Тривалий перебіг цієї групи хвороб також часто призводить до безплідності, а в подальшому — до онкогінекологічної патології. Як наслідок нездорового способу життя є запальні хвороби статевих органів. Частота даної патології залишається високою і має стійку тенденцію до зростання: за період з 1992 по 2004 рік вона збільшилась у 1, 4 рази (у 1992 р. — 90, 4, у 2004 р. — 130, 9 на 10 тис. жінок 18 років і старше). Щорічне виникнення репродуктивних проблем у більш як 11 тис. жінок пов'язано із позаматковою вагітністю, рівень якої значною мірою впливає на репродуктивні процеси та втрати. Доведено, що ризик виникнення позаматкової вагітності після перенесеного запального процесу статевих органів збільшується в 6-10 разів.

Безплідність є одним із важливих показників стану репродуктивного здоров'я і патологією не тільки жінок, а й чоловіків. На сьогодні небажана безплідність стосується 10-15% українських сімей, що можна розглядати як прямі репродуктивні втрати. Оціночна кількість неплідних подружніх пар складає в Україні біля 1 млн. За науковими даними майже у 80% випадків причиною безплідності у жінок є аборт, у 15-25% — запальні хвороби статевих органів. Вирішення проблеми безплідності є важливим резервом поліпшення демографічної ситуації.

Рівень материнської та малюкової смертності є одними із найважливіших показників стану РЗ та складовими загальної смертності населення. Зусилля служби охорони материнства та дитинства в останні роки сприяли покращанню показників материнських та дитячих втрат шляхом впровадження заходів з планування сім'ї, сучасних стандартів профілактики, діагностики та лікування хвороб репродуктивної системи та надання якісної медичної допомоги, а також створення неонатологічної служби.

Зниженням за останні десять років рівня материнської смертності на 60% (2004р. — 13, 8 на 100 тис. народжених живими), малюкової — на 36% ( 9, 6 на 1000 народжених) вдалося досягнути орієнтовних показників ВООЗ (відповідно 15, 0 та 10, 0) для нашої країни відносно рівня соціально-економічного розвитку, що позитивно вплинуло на демографію населення.

Цим позитивним зрушенням у сфері репродуктивного здоров'я. сприяв комплекс заходів, здійснених протягом останніх 10 років у рамках Програми планування сім'ї та Національної програми "Репродуктивне здоров'я 2001-2005". Однак, показники материнської та малюкової смертності все ще залишаються у 2-3 рази вищі, ніж у розвинених країнах світу та Європи[5, c. 336-339].

2. Структура причин дитячої смертності; типи, види смертності немовлят

Однією з найважливіших задач сучасної медицини є поліпшення охорони здоров'я дітей, зниження їх захворюваності й смертності. У вирішенні цього завдання важлива роль належить проблемі профілактики пренатальної захворюваності й смертності, які, в значній мірі, визначають рівень захворюваності та смертності дітей у всіх вікових періодах.

За 8 місяців 2007 року показник малюкової смертності по м. Києву складає 9,76 на 1000 новонароджених проти 10,9 — по Україні. У зв'язку з переходом з 2007 року на реєстрацію в органах РАГС усіх новонароджених при терміні вагітності 22 повних тижня питання дитячої смертності стає ще більш актуальним.

На сьогоднішній день медичну допомогу дітям в родопомічних та дитячих медичних закладах надають 1048 лікарів педіатричного профілю, в тому числі, 136 неонатологів, та 880 акушерів-гінекологів. Аналіз професійного рівня спеціалістів акушерсько-гінекологічної та педіатричної служб свідчить про достатньо високу їх кваліфікацію. Частка атестованих лікарів педіатричного профілю складає 99,33 % до тих, що підлягали атестації, лікарів-неонатологів — 98,65 %, лікарів акушерів-гінекологів -99,72 %. (по Україні в середньому — 78,8%). Існуюча в місті Києві мережа родопомічних закладів, які надають медичну допомогу акушерсько-гінекологічного та педіатричного профілю жіночому та дитячому населенню, достатня для надання медичних послуг. За 8 місяців 2007 р. в м. Києві народилось — 18 610 дітей проти 18 324 у 2006 році, (на 386 — більше). Померло 135 дітей (без іногородніх) проти 105 — в 2006 році (більше на 33 дітей).

Смертність дітей 1-го року життя є важливим інтегрованим показником, який свідчить про соціально-економічний рівень розвитку суспільства, стан організації та надання медичної допомоги матерям та дітям. 84 % причин дитячої смертності практично формуються на етапі вагітності, пологів та неонатального періоду. З метою утримання показника на належному для столиці рівні, використовуються наявні резерви зниження дитячої смертності.

Виживаємість дітей з надзвичайно малою масою тіла при народженні (500 — 1500г) по м. Києву становить не більше 45%, тоді як у високо розвинутих державах даний показник складає — 80%. По м. Києву за 8 міс 2007 року народилося 50 дітей з масою 500 — 999г. Особливістю цього контингенту дітей є те, що кожна така дитина потребує сучасної, дороговартісної та довготривалої медичної допомоги, яка включає наявність сучасного високотехнологічного обладнання, лікарських засобів (в т. ч. препарати штучного сурфактанту). Тривалість лікування та реабілітації цих дітей становить 4-6 місяців, що потребує збільшення кількості ліжок, особливо у відділеннях реанімації новонароджених. На сьогодні проводяться ремонтні роботи у відділенні грудного дитинства КМДКЛ N 2 з метою передислокації відділення реанімації відділення новонароджених.

Після нового року Україна перейшла на європейські критерії реєстрації новонароджених, зокрема недоношених дітей, згідно з якими дитина вважається життєздатною уже в 22 тижні вагітності. За прогнозами фахівців, з новими критеріями в Україні істотно зростуть статистичні показники дитячої смертності[6, c. 184-188].

Згідно з діючими дотепер правилам, у нас у країні порогом життєздатності грудних дітей вважався термін 28 тижнів. За європейськими медичними стандартами, грудні діти, що народилися після 22 тижнів вагітності за умови, якщо вони важать не менше 500 грамів, вважаються людьми, а не ембріоном, як це було дотепер в Україні. Неонатологи відзначають, що недоношені малята вагою до кілограма, щоб вижити, зазвичай потребують невідкладної медичної допомоги і тривалої лікарської підтримки з використанням дорогого медичного обладнання.

У Міністерстві охорони здоров'я України вважають, що для втілення нових критеріїв реєстрації грудних дітей у життя Україні потрібно 24 мільйона євро тільки на обладнання і ліки. Адже, наприклад, тільки курс лікування проти склеювання легенів коштує до 10 тисяч гривень. Таку суму багато хто з українських батьків заплатити не може.

За прогнозами фахівців, перехід на європейські критерії щодо недоношених дітей і включення їх у медичні звіти збільшить статистику дитячої смертності в Україні, оскільки зараз у нашій країні виживає лише третина малят, що народилися з вагою близько 1 кілограма. А з тих, чия вага не перевищувала півкілограма, вдається врятувати тільки 10 дітей з 1000.

Сьогодні в Києві виживають не більше 45% дітей, що народилися з малою масою тіла, тоді як у розвинених державах цей показник майже вдвічі вищий. За статистикою, 83,6% причин дитячої смертності формуються на етапах вагітності, пологів і післяпологового (неонатального) періоду. 28% всіх новонароджених грудних дітей з'являються на світ вже зі слабким здоров'ям. Взагалі ж 5% всіх дітей в Україні народжуються недоношеними. У кожного десятого з них — серйозні проблеми зі здоров'ям[7, c. 3].

3. Національна програма “Репродуктивне здоров’я України 2001-2005 рр.”

Фахівці-експерти Групи з розробки політик у сфері репродуктивного здоров'я, відділ охорони здоров'я матерів та дітей Департаменту організації та розвитку медичної допомоги населенню МОЗ України за технічного сприяння Проекту ПОЛІСІ, що фінансується Агентством США з Міжнародного розвитку, протягом 1999-2000 рр. підготували проект Національної програми "Репродуктивне здоров'я 2001-2005"[7], схваленої відповідним Указом Президента України від 26.03.01 № 203/2001, а також в рамках цієї програми галузеві накази МОЗ України від 28.12.02 № 503 "Про удосконалення амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні" та від 29.12.03 № 620 "Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні". Програма "Репродуктивне здоров'я 2001-2005" показала свою ефективність завдяки міжсекторального підходу до вирішення нагальних проблем репродуктивного здоров'я. Основні програмні завдання виконані, насамперед щодо зменшення негативного впливу основних чинників розладу репродуктивного здоров'я, про що свідчить дострокове досягнення очікуваних результатів. Проте, на сьогодні ще залишається низка невирішених проблем у сфері репродуктивного здоров'я і його стан є незадовільним. Це зумовлює необхідність розроблення нової програми-наступниці як гаранту невпинного руху до рівня досягнень світових стандартів у сфері репродуктивного здоров'я.

Сталий розвиток суспільства будь-якої країни значною мірою залежить від демографічних перспектив, які визначаються здатністю населення до простого відтворення або заміщення чисельності покоління батьків чисельністю покоління дітей. Стійка тенденція скорочення чисельності населення внаслідок зниження рівня народжуваності та підвищення рівня загальної смертності ставить під загрозу майбутнє країни. В Україні протягом останнього десятиліття відбувається суттєве скорочення середньої очікуваної тривалості життя за рахунок погіршення здоров'я, в тому числі репродуктивного.

Низький рівень народжуваності та високий рівень загальної смертності населення виводять проблему репродуктивного здоров'я і тривалості життя в ранг загальнонаціональних, а збереження репродуктивного здоров'я населення виходить за рамки суто медичного питання і стає загальнодержавною, міжсекторальною проблемою[7, c. 4-5].

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я репродуктивне здоров'я — це стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб репродуктивної системи або порушення її функцій, тобто репродуктивне здоров'я означає можливість задовільної та безпечної здатності до відтворення.

Охорона репродуктивного здоров'я визначена ВООЗ на глобальному рівні, як пріоритетна галузь у відповідності до Резолюції Всесвітньої Асамблеї ООН з охорони здоров'я від 1995 р.

Каїрська конференція (1994) закликала всі країни до 2015 року забезпечити загальну доступність служб планування сім'ї на основі існуючих систем первинної медико-санітарної допомоги в умовах більш широкого комплексу заходів щодо зміцнення репродуктивного здоров'я, які б забезпечували охорону здоров'я жінок до, під час та після пологів, профілактику абортів та їх ускладнень, хвороб, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД, лікування безплідності та ускладнення після абортів. Програма дій цієї конференції закріплює право чоловіків і жінок на одержання інформації та закликає всі країни до 2015 року забезпечити універсальний доступ до всього спектру безпечних і надійних методів планування сім'ї та відповідних послуг з репродуктивного здоров'я.

В Декларації Асамблеї Тисячоліття ООН — "Самміту Тисячоліття" (2000) значна увага приділяється збереженню репродуктивного здоров'я. Серед 40 цілей Тисячоліття три мають безпосереднє відношення до вирішення проблем охорони репродуктивного здоров'я: зменшення до 2015 р. на дві третини смертності дітей віком до п'яти років, материнської смертності на — три четвертини та обмеження поширення ВІЛ/СНІДу.

Головною метою державної політики в Україні є досягнення нової якості життя громадян через запровадження соціальних, економічних та демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини і суспільства. У центрі уваги — людина, задоволення її культурних, духовних та освітніх потреб, надання їй якісних медичних послуг, забезпечення реалізації демократичних прав і свобод[9, c. 59-60].

Основним завданням політики Уряду щодо сім'ї, жінок, дітей та молоді є подолання тенденцій скорочення населення, посилення інституту сім'ї, державна підтримка народжуваності.

Негативні тенденції у відтворенні населення України обумовили від'ємний приріст населення, що вперше було зареєстровано в 1991 р. (-0, 8 на 1000 населення), а в 2001 році він вже становив — — 7, 5. Збільшення народжуваності протягом 2002-2004 рр. (на 9, 5%) не вирішило проблем демографічної кризи. Рівень народжуваності залишається майже вдвічі нижчим за загальну смертність (16, 0 на 1000 населення).

Такий стан справ загрожує національній безпеці України і зумовлює актуальність розроблення програми "Репродуктивне здоров'я нації 2006-2015". Значення зміцнення репродуктивного здоров'я, як передумови і чинника підвищення рівня народжуваності, значно зростає, оскільки низький рівень здоров'я є тягарем для економіки країни і, навпаки, задовільний його рівень — це ресурс для соціального і економічного розвитку.

На рівні сім'ї поліпшення репродуктивного здоров'я зменшує імовірність безплідності чи появи небажаної вагітності, які призводять до психологічного дискомфорту сім'ї та дестабілізації шлюбно-сімейних відносин.

Основними проблемними питаннями репродуктивного здоров'я є: материнська та малюкова смертність, високий рівень абортів, невиношування вагітності, високий рівень ускладнень вагітності та пологів, поширеність жіночої та чоловічої безплідності, захворюваність населення інфекціями, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, онкологічна захворюваність репродуктивної сфери.

У зв'язку з тим, що материнська, перинатальна смертність та смертність немовлят вважаються одними з найчутливіших барометрів соціально-економічного благополуччя країни, їх виділяють із загальної проблеми смертності. Кожен випадок плодово-малюкових репродуктивних втрат спричиняє для держави і суспільства в цілому непрожите і "непропрацьоване" життя. Рівень смертності немовлят значною мірою визначає і середню очікувану тривалість життя людини. Особливого значення проблема рівня плодово-малюкових втрат набуває в сучасний період, коли природний приріст населення загрозливо зменшується.

На сьогоднішній день медико-соціального значення набула проблема абортів з огляду на високі показники безпосередніх та віддалених ускладнень після цієї операції, негативного впливу на сімейні відносини та на репродуктивні втрати як складові демографічних втрат, а також як значні економічні витрати в умовах обмежених економічних ресурсів.

Реалізація Національної програми "Репродуктивного здоров'я на 2001-2005 рр." показала успішність міжсекторального підходу у вирішенні проблем репродуктивного здоров'я достроковим (2003р.) досягненням запланованих очікуваних результатів, а саме позитивної тенденції основних чинників порушень репродуктивного здоров'я жінок: зниження рівня захворювань, що передаються статевим шляхом, штучного переривання небажаної вагітності та їх наслідків (невиношування, материнської та малюкової смертності).

Національна програма стала достатнім політичним і стратегічним інструментом для розв'язання багатьох з вищезгаданих проблем. Тому розробка та впровадження нової Державної програми "Репродуктивне здоров'я нації 2006-2015", що охопить значно ширше коло проблем репродуктивного здоров'я різних верств населення України, стане логічним продовженням виробленої стратегії у напрямку досягнення позитивної динаміки показників репродуктивного здоров'я європейського рівня[4, c. 130-131].

Список використаної літератури

1. Гнатко О. Екологічні аспекти репродуктивного здоров‘я //Охорона здоров‘я України. — 2008. — № 1. — C. 117-118

2. Гурська Т. Деякі питання права жінок на охорону репродуктивного здоров'я //Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 8. — C. 40-43

3. Гурська Т. Охорона здоров'я та репродуктивні права жінок: (цивільно-правовий аспект) //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 2. — C. 23-26

4. Державна програма "Репродуктивне здоров’я нації" на період до 2015 року //Офіційний вісник України. — 2007. — № 1. — C. 129-156

5. Жаліло Л. Здоров’я нації — важлива складова національної безпеки України //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 1. — C. 336-342.

6. Морозова Т. Загальні питання захисту репродуктивних прав людини в Україні //Рівність жінок і чоловіків в Україні. — К., 2003. — C. 184-188

7. Національна програма "Репродуктивне здоров'я 2001 — 2005": Схвалено Указом Президента України від 26 березня 2001 року №203 //Президентський вісник. — 2001. — № 13. — C. 24-36; Урядовий кур'єр. — 2001. — 4 квітня. — C. 3-6

8. Петрунько О.В. Оцінка ефективності заходів Національної програми "Репродуктивне здоров'я 2001-2005" з формування безпечної сексуальної поведінки молоді //Практична психологія та соціальна робота. — 2005. — № 7. — C. 75-78

9. Тулай О. Особливості фінансування охорони репродуктивного здоров'я //Фінанси України. — 2001. — № 10. — C. 59-61

10. Шарапова О. Репродуктивное здоровье населения. Проблемы охраны //Биология в школе. — 2000. — № 7. — C. 3-5