Соціалістична правова   родина   (чи   соціалістичні правові системи) складає,  чи точніше багато в чому  складала, ще одну велику правову родину.

На соціалістичні  правові  системи   Європи,   Азії   і Латинської Америки, що    складали   «соціалістичний   табір» істотний вплив зробила  перша  соціалістична  правова система —  радянська.  Національні  правові системи закордонних соціалістичних країн  були  і   є   (Китай,   Куба) різновидами радянського права.

Отже на  прикладі  права  СРСР  можна   розглянути основні риси, властивому соціалістичному праву.

Соціалістичне право виявляє  відома  подібність з романо-германською правовою   системою.   Воно  досить  широко зберегло її термінологію, а також хоч би по зовнішньому вигляді — її структуру. Для  радянського  права  характерна концепція правової норми, що мало чим відрізняється від французької  чи  німецької концепції. Виходячи  з  цього,  багато західних авторів,  особливо англійці й американці,  відмовляються бачити в  радянському  праві оригінальну систему, і поміщають її в романо-германські правові системи.

Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право — це  надбудова,  відображення  визначеної економічної структури.

Соціалістичне право    обумовлене    яскраво    вираженим класовим характером.       Єдиним       чи      основної соціалістичного права    була    спочатку     революційна творчість виконавців,  а пізніше нормативно-правові акти,  у відношенні яких  декларувалося,  що   вони   виражають   волю трудящих, що придушується  більшості  населення,  а  потім всього народу,     керованого     комуністичною     партією. Нормативно-правові  акти, що приймалися,  велику  частину яких складали підзаконні  (секретні  і   напівсекретні   накази, інструкції і  т.д.)  фактично  виражали насамперед і головним чином волю й інтереси партійно-державного апарата.

Соціалістичне право   розглядається   як   реалізація марксистсько-ленінської доктрини. У своїх роботах радянські автори постійно посилалися   на  основоположників  марксизму-ленінізму, праці і  мови  радянських  керівників,  програму  і   рішення комуністичної партії.  Такого  роду документи,  як партійна програма і рішення,  зовсім очевидно,  не утворять право  у власному змісті цього слова.  Однак їхній доктринальний вплив для радянського  права  незаперечно,   тому що   в   цих   документах міститься виклад    марксистсько-ленінської    теорії   в   її сучасному звучанні по сучасних питаннях.  Радянський  юрист, будь-яка інша особа, що бажала вивчати радянське право, повинні були постійно звертатися до них.

Радянське право  сприйняло від старого російського права таку концепцію правової  норми,  що  близька  до  її  розуміння  в романо-германскій правовій системі.  Що ж стосується категорій і інститутів, те   тут   не можна   не   визнати   оригінальності радянського права.  По  зовнішньому вигляді в ньому збережені категорії й інститути романо-германської системи.  Однак по своїй  істоті вони докорінно   обновлені.   У  суспільстві  нового  типу, заснованому на іншій  економічній  системі,  і  керуючись іншими ідеалами, виникають зовсім інші проблеми.

Радянська система права по зовнішньому вигляді залишається  такою ж, що і система романо-германського типу. Існують і істотні відмінності: сімейне  право  відділене  від   цивільного,   зникло торгове право,  з’явилося колгоспне і житлове право. Радянські автори заперечували,  щоб  відмінності  в  системах  права  зводилися тільки до   формальних   моментів,  без  розгляду  змісту галузей права.   У   державі    соціалістичному    і    не соціалістичному встають            різні           проблеми, марксистсько-ленінські навчання вимагають їхній розгляду під  новим, не індивідуалістичним кутом зору.

Конституційне право  найвищою  мірою   відрізняється   від конституційного права  західних країн.  Особливо характерні дві риси: ведуча  роль,  відведена  комуністичною  партією,  і здійснення влади   і   керування   радами  всіх  рівнів. Оригінальність радянського   права    не    зводиться    лише    до характеристики конституційного  права,  теж  можна сказати і про інші галузі:  адміністративному праві,  карному,  трудовому, цивільному і  т.д.  Юристам  західних  країн  було  не  зрозуміло адміністративне право,  що не сконцентроване  на  охороні особистості і судовому контролі над адміністрацією.  Для юристів же соціалістичних країн основним  була  державна  політика будівництва комунізму:  ідея  судового контролю вони замінили новим видом контролю,  здійснюваним представниками  народу  й суспільними організаціями.

Ще одним важливим аспектом соціалістичного права  є заперечення радянськими  юристами  приватного права.  Права на думку теоретиків марксизму-ленінізму  —  це  не  більш   ніж   аспект політики, інструмент   у  руках  пануючого  класу. У  цій концепції не  залишається  місця  для   приватного   права,   що претендувало б   на  незалежність  від  яких  би  то  ні  було упереджених думок і політичних  обставин;  «право  —  це політика, і,   навпаки,  те,  що  не  є  політикою,  не є правом».

Для радянської   правової   системи  залишилися  далекими  ідея панування права і думка  про  те,  що  треба  вишукувати  право, відповідне почуттю справедливості, заснованому на примиренні, узгодженні інтересів приватних  осіб  і  суспільства.  Право  носило імперативний характер,   було   найтіснішим   образом   зв’язано  з державною політикою,  було її аспектом, забезпечувалося партійною владою   і  примусовою  силою  правоохоронних (каральних) органів.  У  теорії  виключалася  можливість  для судової практики  виступати  в  ролі творця норм права.  Їй приділялася лише   роль   строгого   тлумача    права.    Це принципова позиція   якоюсь   мірою   підкріплювалася   і відсутністю в країні судової «касти»,  що претендувала  б на те,  щоб стати незалежної від державної влади,  якщо не суперничає з  нею.  Незважаючи  на  конституційний  принцип незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, суд залишався інструментом у   руках    пануючого    класу    (групи), забезпечував його  панування й охороняв насамперед його інтереси. Судова влада не  намагалася  контролювати  законодавчу  і виконавчу галузі  влади.  У СРСР важко було знайти що-небудь подібне до контролю за конституційністю законів.

В даний  час,  у  результаті  змін, що відбулися у першу чергу  в  колишньому  СРСР,  соціалістичне   право   (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. Це в черговий раз доводить,  що  коли  держава  ставить себе вище  права,  коли  право  є  «інструментом у руках пануючого чи класу партії» — така  держава  заздалегідь прирікає себе на розвал і загибель.