Вступ

Мова складається зі слів. Слово є основною одиницею мови.

Слово — це найменша самостійна одиниця мови, «що складається зі звука чи комплексу звуків і називає певні предмети, процеси, явища об’єктивної дійсності або лише вказує на них».

Слово – це одна з основних мовних одиниць. Воно слугує для називання усіх предметів, почуттів, явищ і так далі. За допомогою слів ми мислимо і виражаємо свої думки.

Зі словами пов’язані всі інші мовні одиниці: слово складається із фонем, що реалізуються у звуках; у слові наявні одна чи кілька значущих частин (морфем); слова можуть виступати членами реченням або не мати такої здатності.

1. Ознаки слова як мовної одиниці

Серед ознак слова як мовної одиниці виділяють наступні:

• Слово – це певний порядок звуків.
• Слово має наголошений і може мати і ненаголошені склади.
• Слово називає явища, предмети і т.д., тобто має значення.
• Слово складається з морфем, менших мовних одиниць, таких як основа, корінь, закінчення, суфікс, префікс.
• Слово пов’язане за змістом і граматично з іншими словами.
• Слово може мати різні граматичні форми.
• Слово виконує синтаксичні функції.

Вся лексика поділяється на дві групи:

• Самостійні слова мають і лексичне, і граматичне значення. До самостійних належать більшість частин мови: іменник, прикметник, займенник, числівник, дієслово, прислівник.
• Службові ж слова мають лише граматичне значення. Службовими частинами мови є прийменники, сполучники і частки.

Визначальною для слів є номінативна функція (функція називання). Слова можуть називати конкретні предмети (книжка, зошит, ручка, стіл); природні явища (дощ, вітер, сніг); ознаки предметів (чорний, великий, стрункий); кількості (сім, десять, чотириста); дії, процеси, стани (конспектувати, думати, хворіти); ознаки дії (прекрасно, швидко, по-демократичному). Важливою особливістю слова є те, що воно називає не кожен окремий предмет, явище, дію, а є узагальненою назвою групи чи класу однотипних (однорідних) предметів. Так словом олівець (знаряддям для писання) називаємо всі види олівців, абстрагуючись від цілого ряду ознак (колір, розмір, форма, марка тощо). У слові закріплюється тільки те істотне, що вирізняє один клас предметів від іншого. Слів у мові значно менше, ніж предметів, явищ, дій, ознак у довкіллі, оскільки вони здатні називати цілі класи однорідних предметів. У цьому й проявляється узагальнювальна роль слова.

За ступенем узагальнення розрізняють слова з конкретним і абстрактним значенням.

Слова з конкретним значенням називають все те (предмети, явища), що людина пізнає й сприймає органами чуття: будинок, вишня, туман, білий, малювати, Гнат, Ольга, Кабінет Міністрів України, газета «Українське слово», тиждень, рік, літр.

До слів з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять, що не мають реального втілення. Вони вказують на стан (сон, тиша), почуття (кохання, ненависть), процес (біг, читання), якість (ясність, прозорість), риси характеру (доброта, вихованість, толерантність), стосунки між особами (дружба, взаєморозуміння), різні вияви інтелектуального рівня людини (розум, знання), поняття етикету (прощання, вітання, побажання) тощо.

Слова виконують у мові номінативну функцію завдяки властивому їм лексичному значенню.

2. Лексичне та граматичне значення слова

Лексичне значення слова — це його основний, реальний зміст. Воно відображає співвіднесеність між звуковим комплексом і предметом чи явищем дійсності. Маючи лексичне значення, слова називають все, що нас оточує в навколишньому світі, що вже пізнала людина і має уявлення про нього, тобто поняття про предмети, явища, властивості, дії.

Поняття — це одиниця і форма людського мислення, узагальнене відображення в нашій свідомості дійсності. Якщо, наприклад, нам відомо, що дощ — це атмосферні опади, що випадають із хмар у вигляді краплин води, то це означає, що у нашій свідомості сформувалося поняття про явище природи. Поняття дощ виражається й закріплюється в слові дощ. Отже, поняття не існує поза словом. Слово і поняття нерозривні: поняття виражається словом, значення слова відповідає поняттю. Слово й поняття хоча й нерозривні, але не тотожні. Не кожне слово співвідноситься з поняттями. Не називають понять власні назви, слова-терміни. Крім того, одне й теж поняття може виражатися одним словом і реченням (абетка у сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених в усталеному порядку).

Слова, крім лексичного значення, мають ще й граматичне. Граматичне значення — це формальне значення певного відношення, що супроводжує основне, лексичне значення.

Лексичне значення слова є індивідуальним, а граматичне — загальним, властивим усім словам певного класу (частинам мови). До граматичних значень належать:

1) рід: чоловічий, жіночий, середній;

2) число: однина, множина;

3) відмінок: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний;

4) особа: перша, друга, третя;

5) спосіб: дійсний, умовний, наказовий;

6) час: теперішній, минулий, майбутній;

7) вид: доконаний, недоконаний;

8) стан: активний, пасивний.

За співвіднесеністю з поняттям (за наявністю — відсутністю лексичного значення) слова поділяються на повнозначні і неповнозначні.

Повнозначні слова мають лексичне і граматичне значення, виконують номінативну функцію та співвідносні з поняттям: земля, він, ясний, працюємо.

Неповнозначні слова не мають лексичного значення, виражають відношення між повнозначними словами і не співвідносяться з поняттями: від, до, з, на, під, б, би, же, хай, нехай, і, а, але, проте, та.

Повнозначні слова можуть бути однозначними і багатозначними.

Однозначні слова — це слова, що мають лише одне лексичне значення: відмінок — граматична категорія іменних частин мови, що виражає синтаксичні відношення між словами в реченні; типовий — який є зразком, стандартом для ряду однорідних явищ, фактів тощо.

Багатозначні слова — це слова, що вживаються з двома або кількома лексичними значеннями.

Здатність слова вживатися у кількох значеннях називається багатозначністю (полісемією). Так, «Великий тлумачний словник сучасної української мови» фіксує 9 значень іменника справа, 30 значень дієслова іти, 6 значень прикметника легкий.

Конкретне значення багатозначного слова репрезентується у сполученні його з іншими словами.

Одне із значень багатозначного слова є прямим, а всі інші — переносними.

Прямим називається первинне лексичне значення слова, що безпосередньо відображає явища об’єктивної дійсності. З цим значенням слово з’являється вперше у мовленні, воно зрозуміле не тільки у реченні, а й поза ним: рука — верхня кінцівка людини; орел — великий хижий птах з родини яструбових.

Переносним називається вторинне лексичне значення, що розвивається з прямого на основі процесів перенесення за суміжністю чи подібністю предметів. Відповідно до цього за характером його виникнення є 3 типи переносних значень: метафора, метонімія і синекдоха.

Висновки

Отже, основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, — це наявність у ньому певного граматичного значення.

Слово характеризують певними ознаками, зокрема: 1) фонетичними; 2)   семантичними; 3) морфемним складом; 4) словотвірними; 5) граматичними ознаками; 6) морфологічною словозміною; 7) синтаксичними властивостями.

В «Енциклопедії української мови» міститься таке визначення: слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремленооформлена значеннєва одиниця мови, яка співвілноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якої є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, указування на нього чи його вираження (номінація). Слово — основна одиниця лексики і центральна структурно-семантична одиниця мови в цілому, оскільки різними своїми аспектами воно входить до різних структурних рівнів мови. Структура слова складається з двоярусної форми — фонетичної (певним чином організованої сукупності сегментних і суперсегментних елементів, що становлять його звукову оболонку) і граматичної форми та двох принципово відмінних типів мовного значення — лексичного і граматичного значення.

Список використаної літератури

1. Бодик, О. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія [Текст] : навч. посіб. / Остап Бодик, Тетяна Рудакова, 2011. — 413 с.
2. Брицина, О. Сучасна українська літературна мова [] : збірник вправ: навч. пос. для філ. фак. пед. ін-тів / Ольга Брицина, 1977. — 362 с.
3. Волох, О. Сучасна українська літературна мова: Вступ; Фонетика; Орфоепія; Графіка і орфографія; Лексикологія; Фразеологія; Лексикографія; Словотвір [Текст] : підручник для студентів-заочників пед. ін-тів спец. № 2102 «Укр. мова і літ.» / Олексій Волох, 1986. — 200 с.
4. Ковтюх С. Сучасна українська літературна мова (Вступ. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія): навчально-методичний посібник / Світлана Ковтюх, 2011. — 232 с.
5. Микитюк, О. Сучасна українська мова: самобутність, система, норма [Текст] : навч. посіб. / Оксана Микитюк, 2010. — 436 с.