Вступ

Актуальність теми. Ринкова економіка при всій розмаїтості відомих світовій практиці її моделей характеризується тим, що представляє собою соціально орієнтоване господарство з додатковим державним регулюванням. Важливу роль як у структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави, відіграють державні фінанси, адже вони є основою функціонування держави, розвитку її економіки, зростання матеріального добробуту населення.

Наявність сфери державних фінансів об’єктивно зумовлена  необхідністю розподілу і перерозподілу ВВП між верствами населення, підприємницькими структурами і окремими територіями. Забезпечення високого рівня функціонування державних фінансів значною мірою залежить від успішного провадження державної фінансової політики, що забезпечується глибоким знанням методики фінансового впливу на макроекономічні процеси й досконалим володінням фінансовим інструментарієм та знанням структури і механізму ефективного й раціонального управління державними фінансами, що є вкрай важливою проблемою сьогодення.

Питанням розвитку науки про державні фінанси присвятили свої праці В. Базилевич, Л. Баластрик, О. Василик, М. Карлін, К. Павлюк, С. Юрій, Л. Якобсон та ін. Дослідженню теоретичних концепцій формування наукової проблематики щодо інтерпретації державних фінансів присвячено праці В. Андрущенка, І. Лютого, А. Павленка, Т. Оболенської. Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України досліджено в працях О. Кириленко. Однак стабілізація та розвиток національної економіки на основі її модернізації та перетворення в економіку інноваційного типу з побудовою сучасного механізму управління державними фінансами залишаються актуальними.

Мета дослідження – детальний і всебічний аналіз функціонування сучасної системи державних фінансів України і на його основі уточнення складових механізму управління державними фінансами в умовах реалізації стратегії економічного зростання та побудови економіки інноваційного типу.

1. Теоретичні засади менеджменту державних фінансів

Державні фінанси мають низку підсистем, як-то: державний бюджет, місцеві бюджети, фінанси державних підприємницьких структур тощо.

Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави. Державні (централізовані) фінанси як складова фінансової системи є її центральною сферою, через яку держава здійснює вплив на економічний і соціальний розвиток.

Проте центральне місце в державних фінансах посідає бюджетна система. Тому дуже важливим є визначення і розкриття змісту й ролі менеджменту державних фінансів як управління фінансами на макрорівні.

Практично управління державними фінансами — це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління. Понад 70 відсотків цих фондів становлять кошти бюджетів, тому бюджетний менеджмент — центральна ланка управління державними фінансами.

Бюджетний менеджмент спрямований на управління бюджетними ресурсами в процесі їхнього руху на всіх етапах бюджетного процесу. Менеджмент державних фінансів загалом і бюджетний менеджмент зокрема можуть розглядатися лише відповідно до умов функціонування всіх гілок влади в кожній державі. Бюджетний менеджмент має об’єкт і суб’єкт управління.

Об’єктом управління є процес створення й використання фондів фінансових ресурсів на рівні держави, органів місцевого самоврядування і підприємницьких структур державної форми власності. Суб’єктом управління є фінансові органи держави.

Організаційну й методичну роботу з управління державними фінансами здійснює Міністерство фінансів України. Його повноваження й основні функції визначаються положенням «Про Міністерство фінансів України», яке затверджує Кабінет Міністрів.

Центральний апарат міністерства забезпечує втілення в життя державної фінансової політики, розробляючи конкретні методи впливу на ефективність суспільного виробництва, визначаючи оптимальні розміри мобілізації фінансових ресурсів до бюджету, оздоровлюючи фінансове становище в окремих галузях. Цього досягається завдяки розробці разом із Міністерством економіки України зведеного фінансового балансу держави і використання його показників для складання бюджетів. Успішне функціонування державних фінансів можливе за наявності правової основи. Для її формування Міністерство фінансів розробляє проекти законів України з питань фінансів, бюджету, податків, видає постанови й розпорядження Кабінету Міністрів. На цій основі розробляються інструкції про порядок їхнього застосування за відповідних економічних умов.

Найважливішими функціями центрального апарату міністерства є організація роботи зі складання і виконання державного бюджету; методичне керівництво роботою в галузі бюджетного і фінансового планування й фінансування передбачених витрат; ведення обліку і складання звіту про виконання зведеного і державного бюджетів; підготовка інформаційних матеріалів і доповідей Кабінету Міністрів України про хід виконання бюджетів. У процесі мобілізації доходів бюджету Міністерство фінансів організує роботу щодо контролю за додержанням податкового законодавства платниками податків, розробляє концепцію податкової політики, готує пропозиції щодо встановлення ставок податків і платежів до бюджету та позабюджетних фондів, вирішує питання про відстрочення платежів, надання пільг.

У міністерствах і відомствах, підприємницьких структурах усіх форм власності Міністерство фінансів здійснює перевірки бухгалтерських звітів, грошових документів, кошторисів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших обов’язкових платежів. Воно також аналізує економічне й фінансове становище галузей народного господарства, тенденції та динаміку розвитку форм власності, витрат на виробництво, рівень рентабельності та ефективності виробництва.

Разом з іншими економічними відомствами Міністерство фінансів бере участь у проведенні роздержавлення власності, демонополізації народного господарства, земельної реформи, вивчає вплив цих процесів на зміцнення фінансового становища держави. Воно також проводить роботу зі створення умов функціонування фінансового ринку.

Важливими напрямками роботи Міністерства фінансів є надання методичної та практичної допомоги галузевим міністерствам, відомствам, виробничим об’єднанням, державним корпораціям, асоціаціям, консорціумам, підприємствам і організаціям із фінансових питань щодо впровадження ринкових відносин, а також місцевим фінансовим органам в організації їхньої роботи. Апарат міністерства здійснює методичне керівництво бухгалтерським обліком, встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, визначення результатів господарської діяльності.

Місцевими фінансовими органами є Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські фінансові управління, районні фінансові відділи. У своїй діяльності вони керуються законами України, постановами Верховної Ради, постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів, рішеннями відповідних рад народних депутатів, наказами та інструкціями Міністерства фінансів України. Місцеві фінансові органи забезпечують втілення в життя державної фінансової політики, аналізують показники розвитку економіки відповідного регіону, вживають заходів щодо оздоровлення фінансового становища галузей підвідомчого раді народних депутатів господарства і збільшення доходів бюджету.

Разом з іншими економічними органами місцеві фінансові органи розробляють проекти зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій щодо розвитку фінансових можливостей регіону і на їх основі розробляють бюджети відповідних рад народних депутатів; ведуть облік і складають звіти про виконання бюджету, готують інформаційні матеріали, доповіді органам місцевої влади Й управління про хід і підсумки виконання бюджету та пропозиції щодо збільшення доходів.

Місцеві фінансові органи вирішують питання про відстрочення платежів, вносять пропозиції виконавчим органам про надання пільг щодо податків і платежів до бюджету за висновками податкових інспекцій. За статистичними і бухгалтерськими звітами, аналітичними і прогнозними розрахунками вони аналізують економічне й фінансове становище галузей економіки, тенденції та динаміку розвитку різних форм власності, формують відповідний банк даних із метою вишукування та мобілізації фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності виробництва.

Місцеві фінансові органи беруть участь у розробці пропозицій щодо зміни форм власності та методів господарювання на підприємствах комунальної власності, створення ринку цінних паперів.

Вони надають методичну й практичну допомогу виробничим об’єднанням, державним корпораціям, асоціаціям, підприємствам та організаціям із питань фінансів, бухгалтерського обліку і звітності, впровадження ринкових відносин. Відповідно до затверджених у бюджеті напрямків вони також фінансують заходи щодо розвитку місцевого господарства, освіти, охорони здоров’я, науки, культури, місцевих органів влади й управління, соціально-економічних програм.

На нашу думку, державні фінанси — це базова складова фінансової системи, через яку забезпечується формування централізованих грошових фондів та їх використання через багатовекторний механізм макроекономічної стабільності та динамічного зростання економіки, що забезпечує найбільш повне виконання функцій держави (авт.).

Ринкова економіка при всій розмаїтості відомих світовій практиці її моделей характеризується тим, що представляє собою соціально орієнтоване господарство з додатковим державним регулюванням. Важливу роль як у структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави, відіграють державні фінанси, адже вони є невід’ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної фінансової політики.

Головне призначення державних фінансів полягає у сприянні через різноманітні фінансові інституції успішному управлінню фінансами з метою забезпечення економічного і соціального розвитку держави, прав і свобод людини [3, с. 8].

Основна проблема структурної побудови системи державних фінансів — встановлення оптимального співвідношення між її рівнями (табл. 1).

Таблиця 1. Система державних фінансів

Рівні	Ланки
	Бюджетна система	Цільові фонди	Державний кредит	Страхування	Фінанси державних підприємств
Загально­ державні фінанси	Державний бюджет	Загально­державні фонди	Державні запозичення	Обов’язкове державне страхування	Фінанси підприємств загально­ державного сектору
Місцеві фінанси	Місцеві бюджети	Регіональні фонди	Місцеві запозичення	Добровільні види страхування на місцях	Фінанси муніципального господарства

Цілісність та гармонійність управління державними фінансами — завжди своєрідний та неординарний процес, а досягнення оптимального результату від управлінської діяльності можливе при формуванні ефективного та раціонального механізму управління державними фінансами. На нашу думку, механізм управління державними фінансами — це штучно створена складна система, призначена для досягнення поставлених цілей, що має чітко визначені об’єкти та суб’єкти державного управління, завдання, функції, сукупність правових норм, методів, засобів, інструментів державного впливу на об’єкт управління. Досягнення оптимального результату від управлінської діяльності можливе лише при формуванні ефективного та раціонального механізму управління державними фінансами та компонент системи державного впливу на об’єкт управління.

2. Законодавчі акти у механізмі управління державними фінансами

Механізм управління державними фінансами розроблено нами з урахуванням комплексного підходу до питань розвитку системи управління державними фінансами в Україні, визначеного Програмою економічних реформ [4], Стратегією інноваційного розвитку [10], Концепцією розвитку системи управління державними фінансами [7] та подано на рис. 1.

Суб’єктами управління в системі державних фінансів виступають держава (в особі органів стратегічного та оперативного управління), фінансові служби підприємств, організацій, установ. Основне завдання суб’єктів управління полягає в забезпеченні злагодженості функціонування окремих сфер і ланок фінансових відносин, що досягається шляхом чіткого розподілу функціональних повноважень між фінансовими органами та інституціями.

Об’єктами управління є фінансові відносини, що пов’язані з формуванням та використанням централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів в усіх ланках системи державних фінансів країни.

Управлінська діяльність суб’єктів на об’єкти управління передбачає цілеспрямований вплив на: грошовий обіг як рух суспільних фондів у грошовій формі в процесі розширеного відтворення; кругообіг капіталу, що охоплює його авансування, використання у виробництві, реалізацію виготовленого товару і повернення капіталу до вихідної форми; фінансові ресурси і їхні джерела у вигляді грошових фондів, що використовуються для забезпечення безперебійного функціонування і розвитку виробництва, соціально-культурної сфери; фінансові відносини, які виникають між підприємствами і державними установами, а також відносини між торговими, комерційними й іншими структурами.

Система управління державними фінансами в Україні є основою забезпечення сталого розвитку країни та гарантованого виконання соціальних зобов’язань перед громадянами.

Державні фінанси мають стратегічне значення для регулювання, зокрема, реального сектору економіки та фінансового сектору, забезпечення розвитку регіонів, підтримки підприємницької діяльності, а їх потенціал є основою економічного та соціального розвитку України. Ефективність системи управління державними фінансами має важливе значення для забезпечення стабільності бюджетної системи, а також загальної фінансової безпеки та стійкого економічного зростання.

До складу системи управління державними фінансами входить ряд елементів, зокрема державний бюджет, місцеві бюджети, позабюджетні фонди, фінанси державного корпоративного сектору.

Протягом 2010-2012 років у розвитку системи управління державними фінансами України було досягнуто позитивних результатів. На даний час значна частина завдань з реформування системи управління державними фінансами розв’язується в рамках виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”.

До складових системи управління державними фінансами, розвиток яких забезпечуватиметься відповідно до цієї Стратегії, належать:

• податкова система;
• середньострокове бюджетне прогнозування, середньострокове бюджетне планування, програмно-цільовий метод, стратегічне планування на рівні міністерств, інших головних розпорядників бюджетних коштів;
• управління ліквідністю державних фінансів та державним боргом;
• квазіфіскальні операції;
• система бухгалтерського обліку в державному секторі;
• система державних закупівель;
• державні інвестиції;
• державний внутрішній фінансовий контроль;
• незалежний зовнішній фінансовий контроль;
• протидія корупції;
• доступ громадськості до інформації з питань бюджету.

Заінтересованими сторонами є держава в особі органів державної влади, зокрема Рахункової палати, Кабінету Міністрів України, Мінфіну, Міндоходів, Мінекономрозвитку, Мін’юсту, суб’єкти господарювання та громадськість.

3. Аналіз управління державними фінансами в Україні

Передумови для актуалізації деструктивних тенденцій у бюджетній системі сформувала економічна політика уряду ще у докризовий період. У 2004 р. в Україні, як зазначалося, розпочався політичний цикл в економічній політиці, що характеризувався випереджальним зростанням видатків бюджету. У 2004—2007 рр. номінальне щорічне зростання видатків становило 28—47 %. Економічно обґрунтована політика вимагає, щоб динаміка видатків бюджету корелювала з динамікою регулярних доходів бюджету, проте остання, навіть попри сприятливу економічну ситуацію, не могла сягнути таких показників.

На першому етапі стрімко зростаючі бюджетні видатки вдавалося фінансувати за рахунок ліквідації більшості податкових пільг та доходів від приватизації. Проте фінансовий ресурс, отриманий у результаті скасування податкових пільг, був вичерпаний досить швидко, а доходи від приватизації були обмеженими та непостійними. Таким чином, видатки бюджету не мали достатніх надійних регулярних джерел доходів для їх покриття.

Ситуація ускладнилася в умовах фінансово-економічної кризи. Різке скорочення ВВП, зниження товарообороту, погіршення фінансових результатів діяльності підприємств та зменшення доходів населення мали наслідком відчутне звуження дохідної бази бюджету України. У цій ситуації уряд замість того, щоб привести у відповідність до доходів розмір видатків, навпаки, почав здійснювати експансивну бюджетну політику. Він додатково намагався розширити видатки на:

• збереження і навіть підвищення рівня соціального захисту населення;
• розширення субсидій для окремих галузей економіки;
• рекапіталізацію банківської системи;
• розширення капітальних інвестицій.

Визначені пріоритетні напрями витрачання бюджетних ресурсів у принципі були обґрунтованими, проте потребували мобілізації додаткового обсягу коштів, тоді як в умовах охолодження економіки досить складним завданням було збереження бюджетних находжень навіть на рівні 2008 р.

За нашими розрахунками, при зменшенні ВВП на 15 % доходи держбюджету в 2011 р. лише від скорочення статті «податкові надходження» без урахування інфляції мали б знизитися на 16,4 %, або майже на 40 млрд грн порівняно з попереднім бюджетним періодом. Таким чином, тиск на бюджет ускладнювався не лише необхідністю пошуку додаткового обсягу коштів на фінансування антикризової політики, а й необхідністю покривати недоїмку доходів, що виникла в результаті розгортання фінансово-економічної кризи в Україні.

Для наповнення казни Кабінет Міністрів використовував різні механізми. Частина з них була прийнятною, зокрема:

1)       підвищення розміру ставок податків. Протягом 2009 р. за ініціативи уряду парламент прийняв 6 законів, що підвищували податки та збори. Варто зазначити, що в досить складних умовах Кабінет Міністрів України уникав збільшення прямого податкового навантаження на вітчизняний бізнес, змістивши об’єкт оподаткування на споживання. Кабінет Міністрів ініціював підвищення ставок акцизного збору на товари, які не є товарами першої необхідності для населення (передусім алкогольні та тютюнові вироби, пиво, імпортні автомобілі) та підвищив ставки транспортного податку для дорогих автомобілів.

2)       розширення бази оподаткування за рахунок активізації боротьби з мінімізацією оподаткування та посилення роботи зі стягнення нарахованої, але несплаченої частини податкових зобов’язань. Найбільшою складовою останньої є податковий борг, формування якого часто є наслідком не тільки неплатоспроможності підприємства, а в окремих випадках намаганням безоплатно користуватися цим фінансовим ресурсом. Крім того, уряд здійснював досить активну політику з метою перекривання схем, які дозволяли бізнесу звужувати базу оподаткування та зменшувати обсяг нарахованих податків.

Крім названих заходів, Кабінет Міністрів України застосовував низку досить суперечливих інструментів, які дали можливість збільшити доходи бюджету, проте справляли негативний вплив на економічні процеси в Україні:

• активне залучення боргових ресурсів. Загалом за 2009 р. уряд залучив 97,07 млрд грн (10 % ВВП), що в 5,5 разу більше, ніж у 2008 р. Зовнішні запозичення зросли в 6 разів (у тому числі за рахунок кредиту від МВФ), внутрішні — в 5 разів. При цьому наприкінці 2009 р. був сформований портфель короткострокових облігацій внутрішнього займу з граничним рівнем дохідності до 25,0-29,5%;
• вилучення до бюджету частини фінансових ресурсів підприємств шляхом затримки з відшкодуванням ПДВ та авансових стягнень податків, передусім податку на прибуток. За 2009 р. переплати зросли на 3,7 млрд грн, або 41,0 %, а невідшкодовані грошовими коштами суми ПДВ за рік збільшилися на 9,1 млрд грн (на 70,8 %), у тому числі протерміновані — на 3,3 млрд грн (у 2,1 разу);
• прихована емісія. Розміщення урядом ОВДП, які в кінцевому підсумку опиняються на балансі НБУ, є опосередкованою емісією коштів, оскільки НБУ, рефінансуючи покупців ОВДП, насичує економіку додатковою грошовою масою, не підкріпленою товарною пропозицією. У 2009 р. Кабінет Міністрів України використав різні механізми емісії — рекапіталізацію банків, збільшення статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» за рахунок збільшення статутного фонду ОВДП тощо. Загалом у 2010 р. НБУ викупив державних облігацій на майже 50 млрд грн.

Вжиття комплексу названих заходів дозволило уряду зменшити падіння дохідної частини бюджету та профінансувати більшу частину видатків.

Обмеженість ресурсів змусила уряд визначати пріоритетність спрямування фінансових ресурсів. Кабінет Міністрів чітко визначив своїм головним завданням збереження соціальної стабільності, через це фінансування поточних видатків, передусім оплата праці та трансферти населенню, здійснювалося першочергово. За підсумками 2009 р. ці статті були профінансовані в повному обсязі, що було безумовним досягненням, оскільки в умовах значного зниження ВВП соціальні гарантії населення були збережені на докризовому рівні. Разом з тим негативними наслідками такої політики став комплекс негативних макроекономічних імпульсів і критичні тенденції у системі державних фінансів, що поставили Україну перед загрозою технічного дефолту.

У 2010 р. вдалося дещо призупинити поширення негативних тенденцій у бюджетній системі. Зростання ВВП, доходів населення та прибутків корпоративного сектору мало наслідком збільшення доходів державного бюджету. Загальна сума доходів бюджету зросла на 30,6 млрд грн, або на 14,6 %, і склала 240,3 млрд грн. При цьому до загального фонду державного бюджету України надійшло 207,47 млрд грн, що на 50,92 млрд грн, або на 32,5 %, більше, ніж у попередньому році.

Наслідком такої бюджетно-податкової політики закономірно стало розростання дефіциту державного бюджету. За розрахунками Міністерства фінансів України, дефіцит у 2012 р. становив 19,87 млрд грн, тобто менше ніж 2 % від ВВП при запланованому річному показнику на рівні 31,56 млрд грн, разом з тим реальна ситуація була значно складніша.

Уряд застосував низку механізмів з метою приховування реального дефіциту бюджету.

4. Перспективи  розвитку системи управління державними фінансами, переваги та недоліки

Важливою складовою подальшої роботи є визначення переліку квазіфіскальних операцій та органів влади (управління), відповідальних за проведення оцінки можливого впливу таких операцій на показники бюджету під час оцінки його дефіциту, що має здійснюватись шляхом постійного моніторингу державою показників заборгованості суб’єктів господарювання державного сектору економіки.

Посилення боротьби з корупцією у державному секторі дасть змогу забезпечити комплексність розгляду усіх складових системи управління державними фінансами.

Кабінетом Міністрів України проведено значну роботу, пов’язану з розвитком зазначеної системи. Разом з тим робота у цьому напрямі повинна бути посилена.

Визначення Президентом України євроінтеграційного вектору розвитку держави вимагає максимального врахування під час забезпечення розвитку системи управління державними фінансами законодавства Європейського Союзу. Водночас слід зауважити, що успіх такої роботи залежатиме від врахування специфіки фінансово-економічної системи України.

Подальший розвиток системи управління державними фінансами як один з багатьох напрямів реалізації державної політики на початковому етапі реалізації цієї Концепції повинен здійснюватись в рамках Програми економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” як основоположного документа з розвитку держави на середньострокову перспективу. Зазначене зумовлено також необхідністю сталості та узгодженості реалізації державної політики.

Основними напрямами розвитку системи управління державними фінансами є:

— розширення повноважень Рахункової палати як незалежного державного органу фінансового контролю у частині здійснення контролю за дохідною частиною державного бюджету, а також надходженням і використанням коштів місцевих бюджетів;

— запровадження дієвого механізму управління бюджетним процесом, у тому числі щодо державного боргу як складової частини системи управління державними фінансами, визначення стратегічних цілей розвитку держави з урахуванням можливостей бюджету в середньостроковій перспективі, а також забезпечення прозорості, передбачуваності та послідовності бюджетної політики шляхом:

— подальшого розвитку програмно-цільового методу в бюджетному процесі;

— удосконалення системи стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів;

— проведення моніторингу імплементації нормативно-правових актів у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, прийнятих відповідно до статей 26 і 111 Бюджетного кодексу України, зокрема:

— Порядку утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. № 1001 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 75, ст. 2799);

— Кодексу етики працівників підрозділу внутрішнього аудиту, затвердженого наказом Мінфіну від 29 вересня 2011 р. № 1217;

— Стандартів внутрішнього аудиту, затверджених наказом Мінфіну від 4 жовтня 2011 р. № 1247;

— створення системи контролю та моніторингу за наданням державної допомоги суб’єктам господарювання;

— реформування сфери державних закупівель та її подальше удосконалення, насамперед у напрямі підвищення дієвості механізму закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, шляхом:

— забезпечення належної прозорості та унеможливлення проявів дискримінації під час проведення процедур закупівель;

— сприяння сталості законодавства, яке визначає статус Антимонопольного комітету як незалежного органу оскарження у сфері державних закупівель.

Розвиток системи управління державними фінансами проводитиметься шляхом:

• підготовки проектів необхідних законодавчих актів (зокрема стосовно внесення змін до Конституції України) з метою забезпечення здійснення Рахунковою палатою контролю за дохідною частиною державного бюджету, надходженням і використанням коштів місцевих бюджетів, збереженням та використанням державної власності, проведення аудиту державних підприємств, а також запровадження аудиту рахунків, систем внутрішнього контролю та підтвердження річної фінансової звітності головних розпорядників бюджетних коштів;
• розвитку програмно-цільового методу в бюджетному процесі із забезпеченням подальшої оптимізації кількості бюджетних програм; перегляду примірного переліку результативних показників бюджетних програм з метою підвищення якості таких показників для відображення мети та завдань бюджетної програми, а також їх адаптації до нових пріоритетів соціально-економічного розвитку та бюджетної політики; визначення нормативно-правових засад запровадження середньострокового бюджетного планування; запровадження середньо- та довгострокової стратегії управління державним боргом;
• удосконалення системи стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів у результаті:

— сприяння прийняттю Закону України “Про державне стратегічне планування”;

— розроблення законопроекту про внесення змін до Законів України “Про Кабінет Міністрів України” та “Про центральні органи виконавчої влади” (щодо затвердження Кабінетом Міністрів України в межах граничних сум середньострокового прогнозу бюджету планів діяльності міністерств — головних розпорядників коштів державного бюджету на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди);

— затвердження порядку розроблення і виконання планів діяльності міністерств — головних розпорядників коштів державного бюджету на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди;

— затвердження планів діяльності міністерств — головних розпорядників коштів державного бюджету на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди, розроблених в межах прогнозних показників, визначених у прогнозі Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди;

— розвитку системи державного внутрішнього фінансового контролю в результаті:

— проведення моніторингу стану виконання прийнятих нормативно-правових актів з питань внутрішнього аудиту з метою оперативного реагування на проблеми, що виникають;

— визначення необхідності проведення Держфінінспекцією державного фінансового аудиту;

— переведення підрозділу гармонізації внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту з Держфінінспекції до Мінфіну;

— сприяння прийняттю Закону України “Про державну допомогу суб’єктам господарювання”;

— послідовного наближення законодавства України у сфері державних закупівель до законодавства ЄС у зазначеній сфері, зокрема Директив ЄС 2004/18/ЄС та 2004/17/ЄС, а також розроблення та затвердження Стратегії розвитку системи державних закупівель, що передбачатиме гармонізацію українського законодавства із законодавством ЄС та інституціональний розвиток відповідного уповноваженого органу з урахуванням найкращого світового досвіду;

— забезпечення належного рівня обслуговування платників податків та сприяння підвищенню їх податкової культури з метою забезпечення своєчасного відшкодування податку на додану вартість;

— посилення контролю за квазіфіскальними операціями, насамперед у результаті ідентифікації переліку таких операцій і органів влади (управління), відповідальних за проведення оцінки їх можливого впливу на показники бюджету;

— запровадження системного підходу до виконання завдань, передбачених законодавством у сфері публічної інформації, зокрема виконання вимог щодо створення та систематичного оновлення системи обліку документів, які містять публічну інформацію, забезпечення обов’язкової реєстрації в цій системі зазначених документів та надання доступу до них за запитами;

— завершення проведення інвентаризації об’єктів державної власності; запровадження системи електронних закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та системи зовнішнього аудиту процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти; вжиття заходів з посилення фінансового контролю за використанням бюджетних коштів під час виконання загальнодержавних програм; проведення аналізу ефективності використання бюджетних коштів під час виконання загальнодержавних програм.

Ефективність цілеспрямованого впливу забезпечується визначеною системою компонент управління в системі державних фінансів, що подані на рис. 2.

Рис. 2. Компоненти механізму управління державними фінансами

Визначені нами складові механізму управління державними фінансами сприятимуть підвищенню якості та обґрунтованості прийняття управлінських рішень при реалізації єдиної державної фінансової політики (в тому числі бюджетної, податкової, митної політики та політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю) та забезпеченню формування позитивного іміджу суб’єктів управління, що в кінцевому результаті дасть змогу забезпечити впровадження інноваційного підходу в управлінні державними фінансами та стати ефективним знаряддям впровадження інноваційних технологій, а також сприятиме формуванню нової ментальності українських громадян, усвідомленню значущості їх ролі в процесі управління державою. А це, в свою чергу, забезпечить реалізацію стратегії економічного зростання в Україні.

Розвиток системи управління державними фінансами та забезпечення подальшого підвищення ефективності її функціонування передбачає: удосконалення нормативно-правового регулювання комплексу її складових; оптимізацію структури, функцій та поглиблення координації діяльності органів державної влади, що провадять державну політику у сфері державних фінансів; реформування відносин між центром і регіонами, децентралізацію владних повноважень і бюджетних ресурсів.

Висновки

Отже, в умовах посилення впливу внутрішніх та зовнішніх викликів у фінансово-економічному середовищі держави зростає значення системи управління державними фінансами як фундаментальної складової для розвитку інших сфер реалізації державної політики.

Важливість подальшого підвищення ефективності системи управління державними фінансами зумовлена необхідністю постійного розвитку, оновлення та реагування на зовнішнє та внутрішнє середовище, що змінюється.

Фінансово-економічна криза виявила значні недоліки у фінансово-бюджетній системі, що зумовило переосмислення ролі бюджетної системи у регулюванні економічних процесів та необхідність подальшого удосконалення системи управління державними фінансами.

При цьому систему управління державними фінансами слід розглядати у широкому розумінні, не обмежуючись питаннями ефективності використання бюджетних коштів, розвитку системи середньострокового бюджетного прогнозування, програмно-цільового методу. Розвиток зазначеної системи потребує не тільки удосконалення роботи центральних органів виконавчої влади, а і посилення діалогу та співробітництва Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України, громадськістю та суб’єктами господарювання.

Важливе значення для розвитку зазначеної системи має поглиблення діалогу між державою та громадськістю шляхом спрощення доступу громадян до інформації з питань бюджету.

Комплексний підхід до питань розвитку системи управління державними фінансами потребує також посилення відповідальності держави перед бізнесом в рамках реалізації державної податкової політики у частині забезпечення своєчасного відшкодування податку на додану вартість.

Важливим кроком на шляху подальшого посилення прозорості бюджетних відносин є запровадження системи зовнішнього незалежного аудиту бюджетних доходів згідно з міжнародними стандартами.

При цьому у загальному контексті розгляду системи контролю за дотриманням бюджетного та фінансового законодавства слід опрацювати питання щодо оптимізації функцій контролюючих органів.

Одним з інструментів стимулювання господарської діяльності для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на зовнішньому і внутрішньому ринку є надання державної допомоги суб’єктам господарювання. Однак, відсутність ефективної системи моніторингу та контролю за наданням такої допомоги призводить не лише до створення нерівних умов для провадження підприємницької діяльності та спотворює ринкові відносини, а і знижує ефективність використання державних ресурсів та ефективність реалізації економічної політики в цілому. У зв’язку з цим необхідно створити дієву систему регулювання надання державної допомоги суб’єктам господарювання.

Зважаючи на те, що держава шляхом здійснення закупівель державними органами, підприємствами та організаціями істотно впливає на розвиток національної економіки, актуальним питанням розвитку системи управління державними фінансами є також розвиток та удосконалення системи державних закупівель, насамперед через приведення законодавства у цій сфері у відповідність з міжнародними стандартами.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів) / В. Л. Андрущенко. — Львів : Каменяр, 2007. — 303 с.
2. Базилевич В. Д. Державні фінанси : [навч. посібник] / В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик. — К. : Атака, 2004. — 368 с.
3. Василик О. Д. Державні фінанси України : [підручник] / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 608 с.
4. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава : Програма економічних реформ на 2010-2014 роки / Комітет з економічних реформ при Президентові України [Електронний ресурс]. —         Режим         доступу      : http://www.president.qov.ua/docs/Proqrama reform FINAL 1.pdf
5. Карлін М. І. Державні фінанси України : [навч. посібник] / М. І. Карлін. — К. : Знання, 2008. – 348 с.
6. Кириленко О. Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України / О. Кириленко // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1. — С. 46-50.
7. Концепція розвитку системи управління державними фінансами : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2012 р. № 633-р [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.qov.ua
8. Національні фінансові системи в умовах глобалізації : [монографія] / [Лютий І. О., Павленко А. Ф., Оболенська Т. Є. та ін.] ; за ред. І. О. Лютого. — Івано-Франківськ : Галицька Академія, 2008. — 308 с.
9. Петровська І. О. Фінанси (з елементами статистики фінансів) : [навч. посібник] / І. О. Петровський, Д. В. Клиновий. — К. : ЦУЛ, 2002. — 300 с.
10. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / [Андрощук Г. О., Жилаєв І. Б., Чижевський Б. Г., Шивченко М. М.]. — К. : Парламентське видавництво, 2009. — 632 с.
11. Фінанси: курс для фінансистів : [навч. посібник] / [за ред. В. І. Оспіщева. — К. : Знання, 2008. — 567 с.
12. Фінанси : [навч. посібник] / [Загорський B. C., Вовчак О. Д., Благун І. Г., Чуй І. Р.]. — [2-ге вид., стер.]. — К.: Знання, 2008. — 247 с.
13. Фінанси : [підручник] / [Юрій С. І., Федосов В. М., Алексеєнко Л. М. та ін.]; за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. — К. : Знання, 2008. — 611 с.