Вступ.

1. Сутність та мета інноваційного процесу.

2. Фазова схема інноваційного процессу.

3. Особливості організації процесу нововведень.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

Економіка України й далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності підприємств — головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

У сучасному світі економічний розвиток країн визначається не природними ресурсами і не обсягами промислового виробництва, а сукупною здатністю суб'єктів господарювання до впровадження нових ідей з метою задоволення споживчого попиту в певних товарах чи послугах.

1. Сутність та мета інноваційного процесу

Науково-технічний прогрес як найважливіший фактор економічного розвитку все частіше пов'язується з поняттям інноваційного процесу. Це єдиний у своєму роді процес, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво й менеджмент.

Дослідження взаємозв'язку й взаємодії «нова продукція — нова технологія» відкриває широкі можливості для виявлення деяких важливих закономірностей розвитку інновацій, джерел їхнього виникнення, факторів, що їх визначають і відповідних соціально-економічних результатів.

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку…; отримання нового джерела сировини…; проведення реалізації…».

Термін «інновація» та «інноваційний процес» є дуже близькими, але різними за змістом. Інноваційний процес — це підготовка та здійснення інноваційних змін.

Інноваційний процес включає в себе декілька взаємопов’язаних фаз, таких як: створення (винаходу), освоєння та розповсюдження інновацій.

Світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва також здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми — усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів:

спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розробляється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає».

Метою інноваційного процесу є підвищення ефективності господарської діяльності шляхом оновлення технологій, товарів, управління та інших складових організаційної системи.

До складу інноваційного процесу входить сім елементів, об'єднання яких в єдиний ланцюг утворює структуру інноваційного процесу (рис. 1).

До цих елементів відносяться:

• ініціація (діяльність, що заключається в виборі цілі інновації, постановці задачі, виконуваної інновацією. Пошуку ідеї інновації, її техніко-економічному обґрунтуванню і в матеріалізації ідеї, мається на увазі перетворення ідеї в речі, тобто в майно, новий продукт, в документ майнового права — ліцензію на право використання ноу-хау, технології.);

• маркетинг інновації (вивчається попит на новий продукт або операцію, визначається кількість або об'єм їх випуску, якщо вони лімітуються визначаються споживацькі якості і товарні характеристики).

• випуск (виробництво) інновації;

• реалізація інновації;

• просування інновації (являє собою комплекс заходів, спрямованих на реалізацію інновацій, тобто це: передача інформації, реклама, організація торгівельного процесу і т. п.).

• оцінка економічної ефективності інновації (результати реалізації інновації і затрати на її просування систематизуються і аналізуються);

• дифузія інновації (являє собою розповсюдження уже освоєної інновації в нових регіонах і новій фінансово-економічній ситуації).

Прийнято виділяти три логічні форми інноваційного процесу:

— простий внутрішньо-організаційний (натуральний);

— простий міжорганізаційний (товарний);

— розширений.

Простий внутрішньо-організаційний інноваційний процес передбачає створення та застосування новизни в середині однієї і тієї ж організації. У цьому випадку новизна не приймає безпосередньо товарної форми, тобто не продається та не купується.

При простому міжорганізаційному інноваційному процесі^ новизна стає предметом купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відокремлення функції створення та виробництва новизни від функції її споживання.

Розширений інноваційний процес передбачає виникнення нових виробників нововведення, порушуючи монополію новатора-піонера, що завдяки конкуренції сприяє вдосконаленню споживчих якостей створюваного товару.

В умовах товарного інноваційного процесу діють як мінімум, два господарюючих суб'єкти: виробник (винахідник) та споживач (користувач) нововведення.

Якщо новизною є технологія чи технологічний процес, то її ви-робник та споживач можуть бути одним господарюючим суб'єктом.

Для перетворення простого інноваційного процесу в товарний необхідними є дві фази:

1) створення новизни та її поширення;

2) дифузія нововведення.

На першій фазі створюються передумови реалізації корисного ефекту нововведення. На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведень, а також між виробниками та споживачами.

Поширення нововведень — це інформаційний процес, форма та швидкість якого залежить від потужності комунікаційних каналів, особливостей сприйняття інформації господарюючими суб’єктами, їх здібності до практичного застосування цієї інформації. Необхідно зазначити, що суб'єкти господарювання проявляють неоднакову зацікавленість до пошуку інновацій, а також різну здібність до їх засвоєння.

Дифузія інновації — це процес, завдяки якому нововведення передається по комунікаційним каналам між членами соціальної системи в часі. Виходячи з того, що нововведеннями можуть виступати різні складові елементів системи організації (ідеї, технології, стилі, методи, товари та інше), то дифузія забезпечує поширення нововведень, уже раніше запроваджених та застосованих, в нових умовах чи місцях застосування. В результаті дифузії зростає чисельність як виробників, так і споживачів нововведень, та змінюється число їх якісних характеристик

2. Фазова схема інноваційного процессу

Інноваційний процес в економічному й організаційному розумінні поділяється, як уже зазначалось, на окремі етапи, стадії, фази, які розрізняються між собою цільовим призначенням, специфікою управління, фінансуванням, кінцевим результатом діяльності.

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних учених дотримується схеми: «дослідження — розробки — виробництво — маркетинг — продаж». Американські дослідники розглядають інноваційний процес докладніше: «фундаментальні дослідження — прикладні дослідження — розробки — дослідження ринку — конструювання — дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво». Усі вказані етапи взаємозумовлені і забезпечують успіх нововведення лише за умови інтеграції їх у єдине ціле.

Специфіка інноваційного процесу така, що з розробленням інновації центр уваги поступово переміщується від сфери досліджень до сфери збуту. Водночас елементи інноваційного процесу перебувають у тісній взаємодії, постійно обмінюючись інформацією.

Інноваційні етапи та стадії породжують організаційно відокремлені функціональні підрозділи, але якщо їх взаємодія не відтворює результатів, то інноваційний процес не досягає цілей. Кожна із стадій інноваційного процесу має свою організаційну форму, свою специфіку управління та цільове призначення. Проте вдосконалення інноваційного механізму на окремій стадії не підвищує результативності процесу в цілому. Якщо цінні фундаментальні ідеї не використовуються для розробки нових технологічних процесів, а нові технології не перетворюються в товари суспільного попиту або застосовуються в локальних сферах, то потенціал даного нововведення практично не реалізується. Для забезпечення ефективності інноваційного процесу в цілому першочергове значення мають такі форми його організації, за яких результат кожної стадії є основою для подальшого руху до наступної. Особливо важливе стикування стадій, що забезпечує неперервність, гнучкість і динамізм усього процесу.

Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють такі види діяльності:

• фундаментальні дослідження (ФД);

• прикладні дослідження (ПД);

• дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

• дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);

• дослідна база наук (ДБН); в організаційно-економічна робота (ОЕР);

• промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво.

Інноваційний процес починається з фундаментальних досліджень (ФД), передумовою яких є більш загальний етап наукової творчості, що дістав назву «дологічне дослідження». Це — художньо-образна основа інтелектуальної діяльності мислення: інтуїція, уява, асоціативні здібності, методи та прийоми наукового пізнання, яке охоплює спеціальну методологію конкретних наук. «Дологічні» передумови є витоком ланцюга «наука — виробництво», хоча і містить мінімум наукової точності. Наприклад, якщо процес виробництва нового продукту або нового технологічного методу виникає на новій науковій ідеї, то ця ідея має виток у «дологічній» роботі мислення вченого.

Для характеристики інноваційного процесу розглянемо такий, в центрі якого буде знаходитися ініціатива виробника (активна з боку виробника на сприйняття ідей щодо продукції). Необхідно зазначити, що інновація охоплює створення потенціалу нововведень винахідників та провадження раціоналізаторських пропозицій. Винахідливість та раціоналізаторство повинні розглядатися як один сумарний процес, з допомогою якого з'являється можливість об'єднати технічну та споживчу активність, та вони обидві можуть сприйматися як інвестиції.

Сам інноваційний процес може бути проілюстрований наступною фазовою схемою:

Інноваційний процес — послідовний ланцюг подій, в ході яких новинки визрівають від ідеї до конкретного продукту (послуги) та використовуються у господарській практиці.

Цей процес не переривається і після виходу товару на ринок, оскільки із зростанням масштабів використання в економіці новинок удосконалюються, стають більш ефективними, набувають нових споживчих якостей. Це відкриває для новинок нові ринки, нових споживачів, які бачать цей продукт як новий для себе.

Інноваційний процес складається з 5 етапів (фаз).

1. Наука. На цій фазі проводяться фундаментальні дослідження і розробка теоретичного підходу до вирішення будь якої проблеми і ця фаза проходить в інститутах, ВУЗах та галузевих науково — дослідних інститутах та лабораторіях.

2. Дослідження. На цьому етапі проводять прикладні, експериментальні дослідження, розробляються експериментальні моделі і цим займається науково — дослідні інститути і малі венчурні підприємтва.

3. Розробка. Цей етап пов'язаний із визначенням технічних характеристик нової продукції, пов'язана з конструктуруванням і розробкою інженерно технічної документації. Створюють дослідні зразки нової продукції та проводять експериментальні виробництва. Цей етап проводять в дослідних виробництвах підприємств, спеціальних лабораторіях і конструкторських бюро.

4. Фаза виробництва — здійснюється технічна та організаційна підготовка виробництва та масового виробництва.

5. Фаза споживання — збут продукції та задоволення попиту споживачів, ліквідація відпрацьованого, створення нового продукту.

Останні дві фази пов'язані із комерціалізацією ідей та потребують концентрації капіталу. Але інноваційний процес проходять всі названі фази лише при значних якісних змінах.

3. Особливості організації процесу нововведень

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:

« стан-зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

— стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

— специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.

Організація процесу нововведень для кожного підприємства має свої особливості, які зумовлюються в першу чергу специфікою як підприємства, так і специфікою нововведення.

Однак, основними особливостями процесу нововведень для більшості організацій є:

— безперервність нововведень, що зумовлюється постійною появою новизни, інновацій. Безперервність процесу нововведень визначає швидкість та межі дифузії нововведень в ринковій економіці;

— пріоритетність інноваційного виробництва над традиційним — це дає можливість випередити конкурентів і є передумовою інших принципів успішності нововведень;

— особливості сприйняття нововведень, в першу чергу керівником-менеджером. Саме в умовах конкурентної боротьби ефективність господарювання суб'єкту зумовлюється новаторським підходом керівництва організації;

— циклічність інноваційних процесів — реалізація базисних інновацій дає поштовх для появи цілого ряду нововведень.

— гнучкість інноваційного виробництва, що забезпечує можливість здійснення маневрів, заохочення підприємливості;

— економічність інноваційного виробництва (для запровадження інновацій необхідні кошти, а також бажання, волю, сміливість відмовитися від тимчасового отримання прибутку взамін на зростання доходу у перспективі).

Окрім перелічених в організаціях можуть виникати інші проблеми, особливості інноваційного процесу. Важливим є врахування їх для досягнення ефекту від впровадження нововведень, ефективного управління інноваціями та змінами.

Висновки

Інноваційний процес — це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).

Інноваційний процес — це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці — від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.

Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства. Започатковує інноваційний процес настанова на зміну ситуації або її вдосконалення.

Розрізняють три види інноваційного процесу:

· простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

· простий міжорганізаційний (товарна форма);

· розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника — піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення інновації та її поширення;

2) дифузія нововведення.

Поширення інновації — це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень.

Дифузія інновацій — це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації — це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.

Список використаної літератури

1. Ілляшенко С. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник/ Сергій Ілляшенко,. — Суми: Університетська книга, 2003. — 278 с.

2. Економіка і організація інноваційної діяльності: Підручник/ Олег Волков, Микола Денисенко, Алла Гречан та ін.; Під ред. Олега Волкова, Миколи Денисенко,; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т технологій та дизайну. — К.: ВД "Професіонал, 2004. — 959 с.

3. Йохна М. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник/ Микола Йохна, Валентина Стадник,. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 399 с.

4. Микитюк П. Інноваційний менеджмент/ Петро Микитюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 399 с.

5. Пашута М. Інновації: понятійно-термінологічний апарат, економічна сутність та шляхи стимулю-вання: Навчальний посібник/ Микола Пашута, Ольга Шкільнюк,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 117 с.

6. Стадник В. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна,. — К.: Академвидав, 2006. — 463 с.

7. Харів П. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів: монографія/ Петро Харів,; Тернопільська акад. народного госп.. — Тернопіль: Економічна думка, 2003. — 323 с.

8. Черваньов Д. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України: монографія/ Д.М.Черваньов, Л.І.Нейкова. — К.: Знання, 1999. — 514 с.