Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності
Вступ.
1. Поняття складу злочину та його кримінально-правове значення.
2. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності.
3. Елементи та ознаки складу злочину.
4. Функції складу злочину.
5. Види складів злочину.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Вчення про склад злочину з'явилося у кримінально-правовій науці приблизно двісті років тому. Але сьогодні займає центральне місце в теорії кримінального права, ідо пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність і незло-чинність діяння, правильної кваліфікації вчиненого і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються всі основні інститути кримінального права.
У зв'язку з цим розробка важливих інститутів кримінального права, таких, як вина, співучасть, готування і замах на злочин, передбачає чітке і досконале розуміння поняття складу злочину, його сутності та елементів.
Недооцінювання значення складу злочину при обґрунтуванні кримінальної відповідальності призводить до нерозуміння вимоги кримінального закону щодо впливу правильного встановлення складу злочину на всі інститути кримінального права. Саме тому в праві надається таке велике значення як законодавчому формулюванню та точному визначенню в судовій практиці складів злочинів, так і теоретичній розробці загального вчення про склад злочину та окремих складів злочинів.
Загальне поняття складу злочину є теоретичним поняттям, яке ґрунтується на законодавчому визначенні окремих складів злочинів. [5, с 8]. Не лише вивчення, а й теоретичне розроблення окремих складів злочинів неможливі без глибокого і всебічного вивчення і опрацювання загального вчення про склад злочину.
З метою поглибленого вивчення та пізнання всіх видів складів злочину та їх ознак і розроблено загальне поняття складу злочину, яке виступає ядром вчення про склад злочину і вчення про злочин.
1. Поняття складу злочину та його кримінально-правове значення
У загальному понятті складу злочину відображено закономірності побудови будь-якого конкретного складу злочину і його елементів та сконцентровано поняття всіх без винятку елементів і ознак, притаманних всім конкретним складам злочинів, а також ознак, які проявляються в окремих складах злочинів. У загальне поняття складу злочину зазначені елементи і ознаки вичленовуються уявно. Це поняття є теоретичною основою пізнання складів злочинів у їх конкретизованому, впорядкованому, системному виді.
У законодавчому визначенні складу злочину часто не зазначають всіх елементів складу злочину, наприклад, бувають відсутні вказівки щодо об'єкта, суб'єкта злочину або суб'єктивної сторони злочину. В таких випадках відсутні ознаки встановлюють шляхом систематичного та логічного аналізу диспозиції закону. Що ж до ознак, не визначених у диспозиції кримінального закону, то вони, як правило, належать до загальних умов кримінальної відповідальності, передбачених у Загальній частині КК. У визначенні змісту і конструкції складу злочину домінує об'єкт злочинного посягання; сукупність суспільних відносин, яка його утворює, зумовлює закріплення в складі злочину таких ознак суспільно небезпечного діяння, які виражають здатність цього діяння завдати йому шкоду.
У зв'язку з тим, що склад злочину є одним з основних понять теорії кримінального права, дослідження його структури має значення для кримінально-правової теорії і судової практики. Терміном «склад злочину» визначають у кримінальному праві те, що в логіці прийнято позначати терміном «зміст поняття» або точніше «основний зміст поняття». Склад злочину — це специфічний юридичний термін, уведений юридичною наукою для визначення деяких понять кримінального права. У практиці застосовують такі юридичні поняття, як: «крадіжка», «грабіж», «вбивство», «хуліганство» і т. ін., у процесі кваліфікації злочинів користуються виразами «склад злочину крадіжка», «склад злочину грабіж» і т. д., а не термінами «зміст поняття крадіжки», «зміст поняття хуліганства» тощо. І той факт, що конкретна наука, тобто теорія кримінального права, вводить для визначення одного з структурних елементів поняття (змісту поняття) свій власний, спеціальний термін — «склад злочину», щодо логіко-семантичного відношення є доволі цікавим явищем. У різні періоди розвитку науки кримінального права всі відомі вчені приділяли багато уваги висвітленню питань складу злочину, розкриттю його сутності та елементів, зокрема, М. Й. Коржапський, Ф. Полячек, М. С Строгович, П. С. Матишевський, А. Н. Трайнін, А. А. Герцснзон, Я. М. Брайпін, А. А. Піонтковський, М. С Таганцев, В. П. Курляндський, В. М. Кудрявцев, Б. С. Утевський, Б. С Нікіфоров, А. І. Рарог, П.С. Дагель, С А. Тарарухін, М. І. Бажанов, В. Д. Філімонов, Р. В. Вереша та інші.
Історія розвитку кримінально-правової науки свідчить про те, що спочатку поняття «склад злочину» мало переважно процесуальне значення, під яким розумілися лише сліди, що їх залишає злочинне діяння в матеріальному світі (знаряддя вбивства, мрець, засоби вчинення інших злочинів тощо). За таких обставин установлення складу злочину давало можливість переконатися в наявності події злочину та було першою стадією процесу. Другою стадією був так званий спеціальний розшук злочинця.
Наукове розроблення інституту складу злочину зумовило те, що поняття «склад злочину» міцно завоювало позиції у матеріальному праві. Слід зазначити, що відносно стале вчення про склад злочину склалося в кримінальному праві Німеччині до середини XIX ст.
Завдяки дослідженням німецького вченого Е. Белінга, під складом злочину, у вузькому значенні слова, почали розуміти опис у кримінальному законі індивідуальних ознак злочину, що характеризують притаманний для даного злочину зміст, і за якими він відрізняється від інших злочинів. [7, с 66]
У радянській науці кримінального права вченню про склад злочину приділялась незначна увага. Першим значним науковим дослідженням у цій сфері стала праця відомого радянського вченого А. Н. Трайніна «Вчення про склад злочину», яка викликала гостру критику. Відтоді питання складу злочину стають у науці предметом не лише широкого обговорення і дослідження, а й гострих дискусій. [5, с 6]
М. С. Таганцев писав: «Говорячи про склад злочину, ми можемо мати на увазі або сукупність тих істотних ознак, які властиві будь-якому злочину, характеризують родове його поняття, або ж ті приватні ознаки, якими відрізняються окремі види злочинних діянь один від одного, як крадіжка, вбивство, зґвалтування. У першому випадку ми маємо справу із загальним складом злочину, у другому — із особливим, або спеціальним».
При цьому, М. С. Таганцев, розглядаючи злочин як юридичне явище, виокремлює в його складі три основні елементи: діючу особу — винний у злочині; те, на що спрямоване діяння винного,- об'єкт злочину; саме злочинне діяння, яке розглядається як із внутрішнього, так і з зовнішнього боку. [2, с 4-5]
На думку В. М. Кудрявцева, важливе значення складу злочину полягає в тому, що він відображає об'єктивні закономірності антисуспільних діянь і формулює їх у виді чітких юридичних ознак злочину, однаково обов'язкових для всіх, які застосовують закон. Із тісного зв'язку ознак складу злочину з об'єктивними закономірностями, які характеризують злочинні діяння, їхні властивості та форми, випливає, що склад неможливо розглядати як нормальну сукупність розрізнених ознак. [1, с. 42]
У зв'язку з тим, що проблема складу злочину складна, тому і розв'язується по-різному. Сьогодні у розкритті поняття складу злочину в теорії кримінального права є ціла низка спірних пи-тань, головним з яких є таке: яке реальне явище відображає це поняття? З цього приводу в кримінально-правовій літературі існують три точки зору, кожна з яких заслуговує на увагу.
Перша зводиться до того, що склад злочину — це правове поняття, яке становить законодавчу характеристику (модель) злочину, що містить сукупність (систему) юридичних ознак, які характеризують окремі елементи злочину і в сукупності утворюють його склад. Прихильники другої точки зору розглядають склад злочину як соціально-правове явище, факт реального життя — «діяння, що містить у кримінальному законі суттєві ознаки злочину» або «сукупність фактів, з якою норма пов'язує кримінально-правові наслідки». За висловленою останнім часом ще однією точкою зору, склад злочину — це певна теоретична конструкція, наукова абстракція, яку майже кожен автор, який торкається проблеми складу злочину, розуміє і тлумачить по-своєму. [6, с 166]
Взагалі, у теорії кримінального права термін «склад злочину» вживається у трьох різних значеннях:
— як законодавча модель злочину певного виду (окремого різновиду такого злочину), яка, по суті, є юридичного конструкцією, за допомогою якої законодавець певний тип суспільно небезпечної поведінки визначає у кримінальному праві як злочин певного виду; для найменування такої конструкції доцільно вживати термін «юридичний склад злочину»;
— як поєднання юридичних фактів (діяння особи з іншими фактичними обставинами), що має системний характер і є своєрідною «фактичною конструкцією»; тому це означає, що для визнання діяння конкретним злочином потрібна не лише наявність (сукупність) відповідних юридичних фактів, а й певний зв'язок між ними; тому для найменування цього поняття доцільно вживати термін «фактичний склад злочину»;
— як категорія науки кримінального права, суто теоретична конструкція. [1, с. 169]
Склад злочину як юридична конструкція є засобом вираження змісту кримінального права досить високого рівня системності. Таких засобів як дефініції відповідних термінів та нормативні приписи, для фіксації в кримінальному законі певного типу суспільно небезпечної поведінки як злочину певного виду недостатньо. [1, с 168]
Значним недоліком як чинного КК, так і КК 1960 p., є відсутність законодавчого закріплення визначення поняття складу злочину.
На відміну від кримінального закону, сучасні науковці теорії кримінального права дають свої визначення цього поняття. Наприклад, на думку М. Й. Коржанського, склад злочину — це вся сукупність встановлених кримінальним законом ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Іншими словами, це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу злочину. [2, с 127]
За визначенням В. О. Навроцького, склад злочину виступає знаряддям, яке використовується при кваліфікації в ході зіставлення факту та норми, слугує проміжною ланкою, що допомагає встановити відповідність фактичних і юридичних ознак.
П. С. Матишевський визначає поняття складу злочину як сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, притаманних даному, конкретному злочину, описаному в диспозиції Особливої частини КК. Це визначення можна звести до більш лаконічного і зрозумілого, сказавши, що конкретний злочин — це заборонене законом діяння особи і факт об'єктивної дійсності, а склад злочину — відтворення такого факту і його істотних ознак у кримінальному праві.
Склад злочину — це сукупність найсуттєвіших ознак конкретного злочину, які характеризуються тим, що всі вони:
— встановлені у законодавстві про кримінальну відповідальність або ж випливають з його змісту при тлумаченні;
— відображають суспільну небезпеку злочину;
— визначають його відміннсть від інших діянь (як злочинних, так і не злочинних). [3, с 110]
У теорії кримінального права переважна більшість науковців виділяють два види складу злочину: фактичний і юридичний.
У КК України склад злочину завжди викладається як склад конкретного злочину, і так само конкретно передбачаються ознаки складу. Такий склад конкретного злочину іноді іменують юридичним складом злочину. Але в одній статті Особливої частини КК України не завжди вказуються всі ознаки даного складу злочину, наприклад, у тексті статті може не бути спеціальної вказівки щодо суб'єкта злочину, досить часто немає прямої вказівки і на форму вини. Для встановлення повного комплексу і змісту ознак складу злочину необхідно враховувати не лише зміст конкретної норми Особливої частини КК, а й положення його Загальної частини. [2, с 12]
Фактичний же склад злочину включає як ознаки, що мають вагоме кримінально-правове значення (тому що відповідають названим у статтях кримінального закону ознакам), так і ознаки, що ні в якому разі не враховуються під час вирішення кримінально-правових питань.
Для більш глибокого аналізу поняття складу злочину необхідно розкрити сутність детермінуючих зв'язків у системі елементів складу злочину, джерелом яких є соціальне протиріччя. Будь-яка діяльність виникає в результаті соціального протиріччя і, як будь-яке інше явище об'єктивної дійсності, містить в собі внутрішнє протиріччя. Суперечливий характер діяльності людини визначається тим, що протиріччя притаманне як потребам людини, гак і мотивам її поведінки. Ця особливість потреб і мотивів людини неодноразово відмічалася в літературі з психології. Так, Н. В. Кучевська звернула увагу на те, що переживання потреби виражається в прагненні зняти внутрішній конфлікт, розрядити напругу, отримати задоволення і відносне заспокоєння. Для потреб і мотивів злочинної діяльності, як і будь-якої діяльності, характерні протиріччя, які виявляються в їх антисуспільній спрямованості. Вони виражають бажання людини задовольнити свої потреби і спонукання за рахунок інтересів інших осіб, суспільства або держави. Саме вчинення злочину і є способом задоволення і реалізації потреб та мотивів поведінки. Тому сутність злочину полягає у протиставленні інтересів однієї особи інтересам інших осіб, суспільства або держави.
Сутність злочину визначає зміст складу діяння. Він утворюється шляхом включення в нього ознак суспільно небезпечного діяння й існуючих між ними зв'язків. Ознаками складу злочину можуть бути як ті, так й інші. Зв'язки між елементами суспільно небезпечного діяння можуть стати ознаками складу злочину за двох обов'язкових умов:
— вони мають детермінуючий характер, тобто є засобом, за допомогою якого одні елементи діяння здійснюють вплив на со-ціальний зміст інших його елементів;
— ці зв'язки, об'єднуючи елементи діяння в одне єдине ціле, також як і вони, беруть участь у формуванні його суспільної не-безпеки.
У теорії кримінального права виникають ситуації, коли можна говорити про відсутність складу злочину. Визнання відсутності складу злочину пов'язано з рядом юридично значущих дій. Вони стосуються не лише прийняття відповідного процесуального рішення та оформлення цього факту, а й вирішення низки питань матеріального кримінального права. Останні пов'язані, зокрема, з оцінкою поведінки інших учасників цього самого злочину, визначенням того, чи немає у скоєному ознак якогось іншого злочину (злочинів), встановленням того, чи не підлягають застосуванню нормативні акти інших галузей права. Таким чином, констатація відсутності складу злочину зовсім не завершує процес правової кваліфікації вчиненого.
При цьому в слідчо-прокурорській та судовій практиці трапляється достатня кількість помилкових чи недостатньо обґрунтованих рішень, тим більше, що відмова в порушенні та закриття кримінальних справ через відсутність складу злочину є поширеним явищем. Чимало питань, що виникають при цьому, вирішено в теорії кримінального права, не отримали однозначного висвітлення в юридичній літературі, деякі з них взагалі не привертали уваги дослідників. Тому вивчення питань кваліфікації діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину, є теоретично актуальним і практично значущим. [5, с. 271, 272]
Усього в теорії кримінального права зазвичай виділяють 20 ознак складу злочину. Слід відзначити, що єдності у тому, які ж ознаки характеризують склад злочину, в кримінально-правовій науці немає. Розбіжності з цього питання виникають, оскільки окремі автори:
— не визнають необхідності виділення загального об'єкта як самостійної ознаки складу злочину;
— вважають, що в окремих злочинах може бути збіг родового і безпосереднього об'єктів злочину;
— предмет злочину характеризують як невід'ємну частину його об'єкта, яку не слід виділяти як окрему ознаку;
— потерпілого оцінюють не як ознаку складу злочину, а як процесуальну фігуру;
— емоційний стан суб'єкта злочину — сильне душевне хвилювання розглядають як окрему ознаку;
— причинний зв'язок вважають невід'ємною частиною суспільно небезпечних наслідків.
Таким чином, якщо ознака складу злочину — це його окрема характерна риса (властивість, особливість), то елемент — група ознак. [5, с. 274]
Відсутність складу злочину аж ніяк не означає відсутності усіх обов'язкових ознак. Щоб констатувати відсутність складу злочину, досить встановити, що не вистачає хоча б однієї обов'язкової ознаки. [5, с.275]
Кримінально-правове значення складу злочину полягає у таких положеннях:
— склад злочину конкретизує, наповнює правовим змістом поняття злочину і тому виступає єдиним, законним, необхідним і достатнім показником наявності злочину;
— склад злочину дозволяє провести чітке розмежування між злочином і проступком, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням; [8, с. 92]
— за допомогою складу злочину на законодавчому рівні здійснюється криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних протиправних винних караних діянь; [8, с 92]
— склад злочину відіграє вирішальну роль у процесі встановлення кваліфікації злочинів, і тому можна впевнено сказати, що саме склад злочину є основою кримінально-правової кваліфікації злочинів.
2. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності
Слово «підстава» має багатий семантичний зміст. Воно, зокрема, означає вихідні, головні положення. Діяти на підставі чого-небудь — означає спиратися на щось, мати щось за основу, відштовхуватися від чогось, мати щось як виправдання, достатній привід для діяльності. [3, с. 55]
Переважна більшість радянських криміналістів визнавали наявність у діянні складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Але деякі радянські криміналісти намагалися переглянути це положення. Так, Б. С Утевський, Б. С Нікіфоров, Т. С. Сергеева і О. Б. Сахаров дотримувалися думки про те, що роль складу злочину нібито гіпертрофована в науці і що кримінальне законодавство не визначає склад злочину як підставу кримінальної відповідальності. На думку цих вчених, кримінальний закон, який діяв за радянських часів, будувався на принципах кримінальної відповідальності за вину у вчиненні злочину й індивідуалізації кримінальної відповідальності. Деякі вчені як, наприклад, О. С Шляпочніков, визнаючи певною мірою роль складу злочину в обґрунтуванні кримінальної відповідальності, вважали, що склад злочину не розкриває в усій повноті поняття підстави кримінальної відповідальності, яку обґрунтовує не лише склад злочину, а й ряд таких обставин, які перебувають поза складом злочину, зокрема обставини, що належать до особи винного.
Встановлення складу злочину в конкретному випадку не вирішує наперед питання про кримінальну відповідальність особи. Встановлення у вчиненому діянні складу злочину означає, що є юридична підстава для притягнення особи до кримінальної відповідальності. [5, с. 19—20]
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цій нормі відбито найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину (і жодні інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності. Тому склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. [8, с 92]
Як слушно ще за радянських часів зазначав А. А. Шонтковський, визнання складу злочину єдиною підставою кримінальної відповідальності означає, що лише в межах складу злочину можна виділити об'єктивні й суб'єктивні підстави кримінальної відповідальності. [11, с 107]
Взагалі, у теорії кримінального права виділяють дві підстави кримінальної відповідальності — правову і фактичну.
Правовою підставою кримінальної відповідальності КК визначає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК (ст. 2 КК). Це означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка є суб'єктом злочину і є винуватою у вчиненні забороненого КК діяння проти охоронюваних законом про кримінальну відповідальність об'єктів.
Фактична підстава кримінальної відповідальності — це вчинення особою діяння, передбаченого в КК, яке містить склад злочину. Наприклад, особа вчинила крадіжку, тому саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою кримінальної відповідальності. [7, с 63]
Злочин як реальний факт не може бути підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність. Тому тільки сукупність зазначених у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.[7,с.64]
Без наявності в суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого кримінальним законом, кримінальна відповідальність неможлива. Встановлення підстави кримінальної відповідальності вимагає виявлення двох моментів: вчинення особою певного суспільно небезпечного діяння і наявності в цьому діянні передбаченого кримінальним законом складу злочину. Перш за все, повинна бути встановлена подія злочину як факт дійсності. Але встановлення однієї лише події злочину ще не може бути підставою кримінальної відповідальності поки не буде виявлено, який саме злочин вчинено, під ознаки якого, передбаченого кримінальним законом, складу злочину підпадає вчинений злочин. Лише з цього моменту виникає підстава кримінальної відповідальності в повному обсязі. Вчинення суспільно небезпечного діяння стає підставою кримінальної відповідальності лише в тому разі, коли у вчиненому діянні є склад злочину, тобто сукупність ознак, зазначених у кримінальному законі.
Правильно кваліфікувати злочин і тим самим виявити юридичну підставу кримінальної відповідальності можна лише тоді, коли виявлено всі обставини, які свідчать про вчинення злочину саме даною особою і про наявність у діях цієї особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом.
Обґрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності повинна знайти своє процесуальне вираження в постанові про притягнення даної особи як обвинуваченої. У цій постанові У відповідній формі зазначається злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, притягнута до кримінальної відповідальності, а також вказується кримінальний закон, що передбачає вчинений злочин. Обґрунтованість обвинувачення означає водночас тим і його конкретність. Тому закон вимагає, щоб у постанові про притягнення даної особи як обвинуваченої були вказані конкретні обставини вчинення злочину (час, місце та інші), встановлені матеріалами справи.
Обґрунтування кримінальної відповідальності не може бути поодиноким актом, що здійснюється в момент притягнення особи як обвинувачуваної, а випливає з низки юридичних актів, зв'язаних внутрішньою єдністю і скерованих до єдиної мети — забезпечити відповідно до завдання кримінального судочинства обґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності і застосування до винного справедливого покарання. Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності здійснюється і на інших стадіях кримінального процесу аж до винесення вироку.
Питання про наявність у діях обвинувачуваного складу злочину, тобто про наявність підстави кримінальної відповідальності, стоїть на всіх етапах руху кримінальної справи, навіть при винесенні вироку. Серед питань, що їх вирішує суд у дорадчій кімнаті, одним з найголовніших є питання про те, чи містить вчинене діяння склад злочину і яким саме законом він передбачений.
Відсутність у діянні особи складу злочину означає відсутність підстави кримінальної відповідальності. [2, с 19]
Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності відповідно до чинного кримінального закону надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину:
1) відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння має різноманітні ознаки об'єктивного й суб'єктивного характеру, але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки; оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо — впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;
2) склад злочину — це законодавче поняття про злочин і зазначає лише ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність. [17, с 64]
Таким чином, викладені вище доводи і факти свідчать, що склад злочину є єдиною, необхідною, законною і достатньою підставою кримінальної відповідальності.
Єдність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності полягає в тому, що інших підстав кримінальної відповідальності немає.
Необхідність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що без наявності складу злочину кримінальна відповідальність згідно з законом не може настати, неможлива.
Законність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що вона встановлена законом (ст. 2 КК) і виключає сваволю при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, дає можливість доказувати обґрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності або спростувати її.
Достатність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що інших підстав для кримінальної відповідальності законом не передбачено, а тому шукати їх та доказувати не потрібно. Наявність у діях особи певного складу злочину достатньо для притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину. [2, с 127-129]
Підсумовуючи все вищевикладене, можна впевнено стверджувати, що на законодавчому рівні необхідно шляхом внесення змін до чинного КК закріпити такі положення:
— по-перше, змінити редакцію назви ст. 2 КК на таку редакцію: «Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності»;
— по-друге, викласти зміст ч. 1 ст. 2 КК з урахуванням закріпленого в ч. 1 ст. 11 КК повного переліку ознак злочину: «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення злочину в розумінні ч. 1 ст. 11 КК, яке містить склад злочину»;
— по-третє, ст. 2 КК обов'язково повинна містити визначення поняття складу злочину: «Складом злочину є сукупність ознак, які встановлені і передбачені цим Кодексом та характеризують суспільно небезпечне винне протиправне каране вчинене загальним або спеціальним суб'єктом діяння як злочин: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона»;
— по-четверте, доповнити ст. 2 КК частиною такого змісту: «Склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності».
3. Елементи та ознаки складу злочину
Термін «склад» передбачає наявність певної єдності, чогось цілого, що утворюється з певних складових частин. [5, с 89]
На думку В. Є. Жеребкіна, в складі злочину виділяються два структурні рівні: рівень елементів та рівень ознак. І тому склад злочину — це така логічна структура, яку утворюють елементи та ознаки. Під елементами складу злочину розуміють групи ознак усередині складу, об'єднані у відносно самостійні, окремі його частини. Кожний елемент складу злочину становить сукупність ознак, які відображають відповідну сторону (частину) предмета (діяння). Тому елементи складу злочину — це групи ознак, що характеризують об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єктивну сторону і суб'єкт злочину. [6, с. 5]
Структура складу злочину на рівні елементів — це правова структура складу злочину, яка виражає специфічно юридичну природу змісту кримінально-правових понять. Структуру складу злочину на рівні ознак можна розглядати як логічну його структуру. Наявність у складі злочину двох структурних рівнів (елементів і ознак) робить його більш визначеним і чітким. [6, с 6]
На думку В. О. Навроцького, ознака складу злочину — це його окрема характерна риса, прикмета, знак, що дає змогу дізнатися про наявність саме цього злочину, визначити його, відрізнити від інших. Елемент же складу — це сукупність ознак, які належать до однієї із сторін злочину. Кожний з елементів складу злочину характеризується своїми, лише йому притаманними, ознаками, кількість котрих неоднакова. Поділ ознак складу злочину за елементами, як і кожний поділ, є умовним. Так, особлива жорстокість при вбивстві характеризує і спосіб вчинення цього злочину, і мотив дій винного. Тим не менше, класифікація ознак складу злочину за елементами дозволяє впорядкувати процес застосування кримінально-правової норми, визначати наявність ознак складу злочину в певній послідовності — від ознак об'єкта і об'єктивної сторони до ознак його суб'єкта та суб'єктивної сторони. Жоден із складів злочинів, передбачених статтями Особливої частини КК, не характеризується усіма, які виділяються у теорії кримінального права, ознаками. У диспозиціях статей Особливої частини КК зазвичай вказують одну-три, рідко більше таких ознак. [3, с 89]
Ознаки складу, без наявності яких даний злочин не може бути конституйований, називають обов'язковими ознаками, а ті з них, що можуть бути, а можуть і не бути у конкретному посяганні, вважають факультативними. Вони не впливають на кваліфікацію скоєного, але можуть враховуватися у разі призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, а також вирішення інших кримінально-правових питань.
Питання про те, які ознаки складу є обов'язковими, має принципове значення. Неприпустимо як додатково «навантажувати» склад злочину тими ознаками, які прямо не зазначені у законі чи не випливають з нього, так і, навпаки, не визнавати ті або інші ознаки обов'язковими, коли для цього є підстави. У першому випадку це призводить до обмеження кримінальної відповідальності, в іншому — до її розширення. [3, с 90]
Кримінально-правова наука, досліджуючи інститут складу злочину, визначила, що склад злочину утворюють чотири елементи:
— об'єкт;
— об'єктивна сторона;
— суб'єкт;
— суб'єктивна сторона.
Кожний з цих елементів характеризується певними ознаками. До ознак об'єкта злочину належать:
— суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;
— предмет злочину.
Об'єктивну сторону характеризують такі ознаки, як:
— дія (бездіяльність);
— злочинні наслідки;
— причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) та злочинними наслідками, що настали;
— час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину.
Суб'єкт злочину характеризують такі ознаки, як:
— осудність;
— вік, з якого настає кримінальна відповідальність;
— посадове становище;
— відношення до військової служби тощо. Суб'єктивну сторону характеризують такі ознаки, як:
— вина;
— мотив;
— мета;
— емоційний стан.
З цих ознак, що наповнюють правовий зміст елементів складу злочину, обов'язковими, тобто необхідними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. До таких обов'язкових ознак складу злочину належать:
— суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;
— злочинна дія (бездіяльність);
— ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);
— вина (умисел або необережність).
Таким чином, у межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяють на необхідні (обов'язкові) та факультативні (необов'язкові) ознаки.
Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаман-ні не всім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак віднесені:
— предмет злочину;
— злочинні наслідки;
— причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали;
— місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину;
— ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо);
— мотив, мета та емоційний стан. [7, с. 69-70]
Розподіл ознак на обов'язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу всі описані в законі ознаки є важливими та обов'язковими. Окремі елементи та ознаки складу злочину отримали своє законодавче визначення безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність (зокрема, суб'єкт злочину — у ст. 18 КК, осудність — ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність,- ст. 23 КК); а інші, такі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, знаряддя, мотив, законодавчого визначення не мають і визначаються кримінально-правовою наукою. [1, с 70]
У тих випадках, коли названі ознаки зазначено безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають встановленню та доказуванню.
Також теорія кримінального права ознаки складу злочину, за логічним характером понять, що використовуються для опису цих ознак, поділяє на позитивні й негативні. Позитивні вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повинні бути наявні в ньому (наприклад, ч. З ст. 133 КК передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, що спричинило тяжкі наслідки). Негативні вказують на відсутність певних якостей або властивостей (наприклад, ч. 1 ст. 122 КК визначає умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження як таке, що не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК).
За стійкістю застосування ознаки складу злочину поділяють на постійні та змінні. До постійних ознак складу злочину належать ті, дія яких не змінюється протягом дії закону (наприклад, спосіб крадіжки — таємне викрадення). Змінними називаються ознаки бланкетних норм, що можуть неодноразово змінюватися протягом дії самої кримінально-правової норми (наприклад, ст. 286 КК, де йдеться про порушення правил дорожнього руху або правил експлуатації транспорту). [ 1, с 70-71]
Як правило, в одній статті Особливої частини КК викладаються ознаки одного складу злочину, але можливі також інші співвідношення:
— один склад злочину викладається у декількох статтях Особливої частини КК;
— в одній статті викладається декілька складів злочинів, причому окремі частини статті містять склади різних злочинів;
— в окремій статті або частині статті об'єднуються ознаки, які характеризують два чи більше самостійні склади злочину. [3,с.92]
У першому випадку в різних статтях викладено склади злочинів, які різняться між собою ознаками, що змінюють ступінь їх суспільної небезпеки: основні, кваліфіковані, привілейовані. Такий спосіб формулювання складів злочинів не створює проблем у разі їх кваліфікації. Адже кожна стаття містить достатньо ознак, які утворюють окремий склад злочину.
У другому випадку в одній статті встановлюється відповідальність за склади злочинів, які різняться між собою основними (конституюючими) ознаками. Звичайно різними частинами однієї статті передбачається відповідальність за суміжні посягання, які за більшістю ознак основного складу збігаються і різняться лише за однією ознакою. Вчинення цих посягань, як правило, пов'язано у часі. Наприклад, перед завідомо незаконним арештом або затриманням здійснюється завідомо незаконний арешт. Стосовно таких посягань виникає проблема їх кваліфікації — головним чином, чи можуть утворювати сукупність злочини, склади яких передбачені різними частинами однієї і тієї самої статті Особливої частини.
Раніше у юридичній літературі набула відносного поширення думка, відповідно до якої при вчиненні посягань, склади котрих передбачені різними частинами однієї і тієї самої статті КК, скоєне повинно кваліфікуватися не за їх сукупністю, а за якоюсь однією частиною статті.
Водночас у літературних джерелах викладалася й інша позиція. Якщо у різних частинах однієї статті Особливої частини передбачено ознаки різних складів злочинів, то можлива кваліфікація за їх сукупністю. На думку В. О. Навроцького, такий підхід є правильним. Окремій (самостійній) кваліфікації підлягає кожне посягання, ознаки якого утворюють самостійний склад злочину. Якщо ж у різних частинах статті Особливої частини передбачено різні склади злочинів, то це означає, що ознаки кожного з них не є частиною ознак одного і того самого складу злочину, а існують вони самостійно. [3, с 93]
Останнє із зазначених поєднань складу злочину і статті Особливої частини наявне тоді, коли законодавець конструює комплексні склади злочинів. При цьому в одній статті чи її час-тині «складуються» ознаки, як і в інших статтях (частинах статті) становлять самостійні склади злочину. Такі склади злочинів є сукупністю злочинів, врахованою самим законодавцем. [3, с. 94]
Ознаки складу злочину закономірно випливають одна з одної, логічно обґрунтовують одна одну. Водночас встановлення окремих таких ознак у ході правозастосовної діяльності — це діалектичний процес, під час якого доводиться інколи повертатися до вже встановлених ознак, уточнювати їхній зміст. Порядок встановлення окремих ознак інколи задається не логічною послідовністю, а інтересами простоти і зрозумілості доведення. Так, об'єкт, що порушено при вчиненні посягання, можна встановити, лише з'ясувавши характер заподіяної шкоди, предмет, на який було спрямоване діяння, або потерпілого, що йому була заподіяна шкода. Також встановлення об'єкта дає змогу з'ясувати, яка заподіяна шкода становить наслідки даного злочину. [3, с 95]
4. Функції складу злочину
У сучасному кримінальному праві значення складу злочину вбачається, насамперед, в його функціях, тобто в тій ролі, яку виконує поняття складу злочину в боротьбі зі злочинністю та у правозастосовній діяльності. [1, с 66]
Виділяють такі функції складу злочину:
— фундаментальну;
— процесуальну;
— розмежувальну;
— гарантійну.
Фундаментальна функція складу злочину відображається, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності. [1, с. 67]
Такої точки зору дотримуються М. І. Бажанов та М. Й. Коржанський.
Процесуальна функція складу злочину — в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі розслідування і є головним завданням будь-якого розслідування. Інші факти, які не належать до складу злочину, не мають значення для кваліфікації злочинів. Вони можуть мати інше кримінально-правове (наприклад, для призначення покарання), цивільно-правове тощо значення. Іншими словами, склад злочину в світлі процесуальної функції — це все те, що необхідно встановити і довести в кримінальному процесі.
Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується злочинна поведінка від незлочииної, один склад злочину від іншого. КК не містить двох складів злочинів, які були б повністю ідентичні за всіма ознаками.
Гарантійна функція складу злочину полягає в тому, що точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав людини. Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Застосування закону, який посилює чи зменшує відповідальність за фактично вчинене, є неприпустимим. Крім того, існування поняття складу злочину надає кожному громадянинові можливість самоорієнтації, обмежуючи рамки його свободи через точний опис протиправної поведінки. [7, с 67-68]
На думку Я. М. Брайніна, склад злочину як кримінально-правовий інститут здійснює дві функції:
— сукупність ознак, що належать до складу злочину, характеризує певне суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння як злочин; це дає можливість встановлювати кваліфікацію тих чи інших злочинів і застосовувати відповідні кримінальні закони;
— наявність у певному суспільно небезпечному і передбаченому кримінальним законом діянні складу злочину є підставою кримінальної відповідальності особи, яка вчинила це діяння; без наявності в суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК, кримінальна відповідальність неможлива. [2, с. 18]
А. Жалінський виділив окремо функції матеріальних ознак злочину, а саме:
— функцію соціальної легітимації;
— функцію економічності кримінально-правових заборон, яка проявляється в обмеженні відповідальності дійсними підставами. [6, с 27].
За визначенням М. І. Бажанова, це означає, що у складі злочину виявляються кваліфікаційна, кримінально-процесуальна, кримінологічна, криміналістична функції. [6, с. 96].
На підтримку висловленої думки, Г. А. Матусовський зазначає, що склад злочину є основою, яка об'єднує різноманітні галузеві характеристики суспільно небезпечного посягання: кримінально-правову (кваліфікаційну), кримінально-процесуальну (доказову), криміналістичну (слідчу), кримінологічну (запобіжну). Кваліфікаційна функція при цьому є головною і вона реалізується завдяки тому, що скла/і злочину використовується в ході зіставлення фактичних ознак вчиненого діяння і ознак, передбачених законом.
5. Види складів злочину
Кримінально-правове значення виділення видів складів злочинів (їхня класифікація) полягає в тому, що:
— з урахуванням виду складу злочину визначається, які ознаки є обов'язковими для певного складу;
— вид складу злочину враховується у разі встановлення моменту закінчення відповідного посягання;
— залежно від виду складу злочину визначають: охоплюється все скоєне однією кримінально-правовою нормою чи наявна сукупність злочинів, і, відповідно, чи потрібно ставити у вину особі дві або більше статей Особливої частими КК. [3, с.91]
Побудова складів злочинів підпорядкована певним закономірностям, які залежать від розташування елементів і ознак складу злочину між собою. Виходячи з цих закономірностей, прийнято виділяти види складів злочинів.
За ступенем суспільної небезпеки розрізняють такі види складів злочину:
— основний;
— кваліфікований;
— особливо кваліфікований;
— із пом'якшуючими обставинами. [7, с 71]
На думку П. С. Матишевського, поділом складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпечності кримінальний закон встановлює у санкції статті відповідну межу певного виду та розміру покарання і тим самим звужує можливість суду за своїм міркуванням або розумінням призначати розмір покарання. [5, с. 91]
Основним (або простим) називають склад злочину певного виду без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом'якшуючих обставин. Законодавчо це викладено у частині першій відповідної статті Особливої частини КК. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство), ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка).
Кваліфікований склад злочину — це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад, склад злочину, що описано у ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах), ч. 2 ст. 186 КК (грабіж, вчинений повторно). Обтяжуючі обставини П. С. Матишевський називає альтернативами і зазначає, що їх може бути одна або кілька. Частіше такий склад злочину описано в частині другій (третій, четвертій) тієї самої статті Особливої частини КК.
Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами (ознаками). У такому складі міститься вказівка на обставини, що додають злочину особливої суспільної небезпеки. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у частинах 3, 4, 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, вчинена у великих розмірах, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою осіб).
Склад злочину з пом'якшуючими обставинами (інколи його ще називають привілейованим, як, наприклад, П. С. Матишевський) — це склад злочину з обставинами (ознаками), що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину, тобто за його вчинення в законі значно знижено розмір покарання порівняно з покаранням за дії, описані щодо основного складу злочину. До таких складів злочинів належать, зокрема, склади злочинів, описані у статтях 116-118 КК: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство у випадку перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. При вчиненні злочину, передбаченого ст. 116 КК, стан так зва-ного фізіологічного афекту є пом'якшуючою обставиною у разі вчинення умисного вбивства, а сам злочин вважається привілейованим порівняно з убивством, яке визначено в ч. 1 ст. 115 КК. [7, с. 71-72]
М. Й. Коржанський за ступенем суспільної небезпечності склади злочинів поділяє на такі види, а саме:
— головні (які містять сукупність ознак злочину одного виду, наприклад, навмисне вбивство у ч. 1 ст. 115 КК);
— кваліфіковані (з обтяжуючими обставинами (ч. 2 ст. 115 КК, ч.2ст. 121 КК та інші);
— менш небезпечні (з пом'якшуючими обставинами (статті 116, 123, 124 КК).
Залежно від способу описання злочину в кримінальному законі розрізняють таки види складів злочинів:
— простий склад злочину;
— складний склад злочину.
Простий склад містить опис ознак одного діяння, що посягає на один об'єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 КК).
Складний склад злочину характеризується наявністю:
— двох і більше безпосередніх об'єктів (наприклад, склад розбійного нападу — ст. 187 КК);
— двох форм вини — складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого — ч. 2 ст. 121 КК);
— двох або більше дій, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину (наприклад, ст. 357 КК).
До числа складних належать також склади злочинів, об'єктивна сторона яких характеризується різними способами вчинення злочину або настанням різних наслідків.
Отже, для простих складів злочинів характерним є наявність лише однієї ознаки кожного виду — одного безпосереднього об'єкта, одного виду предмета чи потерпілого, одного діяння чи наслідку тощо. Складним складам злочину притаманна наявність декількох таких «однойменних» ознак кожного виду або ж декількох різних ознак, які можуть замінити одна одну. Вони можуть бути зазначені у законі як обов'язкові, так і альтернативні. [5, с 92]
Залежно від конструкції об'єктивної сторони розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складом.
Класифікація складів злочинів за їх конструктивними особливостями має велике значення для правильної кваліфікації злочинів. Застосовуючи кримінальний закон, необхідно знати, якою мірою склад злочину як факт реальної дійсності охоплюється тією конструкцією складу злочину, яка міститься в диспозиції даного кримінального закону. Закон, описуючи той чи інший склад злочину, завжди визначає його об'єктивну сторону, тому що будь-яке злочинне діяння пов'язане із заподіянням або можливістю заподіяти шкоду певному об'єктові. Саме в наслідках діяння в кінцевому підсумку виявляється небезпека злочину. У переважній більшості статей Особливої частини КК йдеться про настання або можливість настання тих чи інших руйнівних наслідків. Тому необхідно встановити, що злочин спричинив певні наслідки або створив реальну можливість настання таких наслідків.
Матеріальний склад злочину передбачає настання шкідливих наслідків або реальну можливість їх настання як обов'язкову ознаку його об'єктивної сторони. Водночас у ряді статей про шкідливі наслідки навіть не згадується. Закон не вимагає встановлювати наслідки в разі вчинення, зокрема, таких злочинів, як порушення недоторканності житла (ст. 162), незаконне перетинання державного кордону (ст. 331), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), одержання хабара (ст. 368) тощо.
Злочини з формальним складом — це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. До таких злочинів належать, зокрема: державна зрада (ст. 111 КК), підміна чужої дитини (ст. 148 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК), ввезення, виготовлення або розповсюдження товарів, що пропагують культ насильства й жорстокості (ст. 300 КК), незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК), давання хабара (ст. 369 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК). Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій. [7, с 72]
Отже, поняття «формальний склад злочину» нічого іншого не означає, крім того, що наслідки цього злочину перебувають за межами складу злочину і встановлювати їх у кожному конкретному випадку не потрібно. Але наслідки і в злочинах з «формальними» складами завжди є або вони припускаються як реально можливі (у «формальних» чи «скорочених» складах, а також у готуванні до злочину чи замаху на злочин). І хоча на-слідки таких злочинів перебувають за межами складу злочину, встановлюючи форму і вид вини ці наслідки необхідно враховувати, оскільки лише на підставі психічного ставлення винного до них, з урахуванням спрямованості волі винного на заподіяння цих наслідків, можна встановити форму і вид вини чи визнати особу невинною. Тобто, психічне ставлення особи до дії і наслідків, згідно із законом, необхідно встановлювати незалежно від «формальних» і «матеріальних» складів злочинів. Без урахування суспільно небезпечних наслідків діяння і психічного ставлення до них винного не можуть бути правильно встановлені вина, її форма і вид. При цьому треба мати на увазі, що вирішальне значення має психічне ставлення особи не до будь-яких наслідків злочину, а лише до тих, що є шкодою, заподіяною злочином у сфері суспільних відносин, які є об'єктом злочинного посягання. Тому, встановлюючи вид і форму впни, завжди потрібно брати за головне — психічне ставлення особи саме до цих наслідків — заподіяння шкоди тим суспільним відносинам, що є безпосереднім об'єктом вчиненого злочину. [1, с 107-108]
Злочин з матеріальним складом вважається закінченим з моменту не лише вчинення діяння, а й за обов'язкової умови настання або можливості настання зазначених у законі шкідливих наслідків. Водночас деякі злочини, що мають дуже високий ступінь суспільної небезпеки (статті 112, 257 КК та інші) і пов’язані з можливістю настання тяжких наслідків, вважаються закінченими не з моменту настання злочинних наслідків, а з моменту вчинення самого діяння, спрямованого на досягнення таких наслідків. Такі діяння прийнято відносити до формальних складів злочину. Але вони за своєю сутністю мають не лише формальний, а й матеріальний зміст. Зазначені злочини вважаються закінченими не лише у випадку самого факту посягання на життя державного діяча або самого факту нападу банди, а й у випадку посягання, пов'язаного з позбавленням життя державного діяча, та у разі коли напад банди пов'язаний із захопленням майна. В обох цих випадках злочин має кваліфікуватися як закінчений відповідно до статей 112 і 257 КК. Інакше кажучи, у зазначених випадках злочинні наслідки перебувають у площині складу злочину, але момент закінчення таких злочинів закон переніс на стадію в одному випадку — готування до вчинення злочину, в іншому — замаху на вчинення злочину. До таких злочинів належать також розбій та деякі інші злочини, в яких момент їх закінчення перенесено з фактичного настання злочинного наслідку на момент вчинення самого діяння з метою досягти такого наслідку. Щодо класифікації таких складів злочину, то вони мають бути віднесені до формально-матеріального виду злочинів. Будь-який злочин містить у собі наявне заподіяння або небезпеку заподіяння шкідливих наслідків. Але склади злочинів, у кваліфікації яких закон не вимагає встановлювати наслідки вчиненого злочину, прийнято називати «формальними складами злочину». У цьому випадку закон забороняє саме такі дії, які за своїм змістом, сутністю та спрямованістю на певний об'єкт спричинюють ШКІДЛИВІ наслідки. Якщо є така дія, то вважають, що є й такі наслідки, які не треба встановлювати окремо. Крім того, при вчиненні таких злочинів, наприклад, як державна зрада (ст. 111 KK), одержання хабара (ст. 368 КК), шкідливі наслідки неможливо не лише підрахувати, а й виявити, зафіксувати. [2, с 56-57]
Виділення у структурі злочину матеріальної і формальної сторін по суті є прийомом його пізнання (встановлення, опису, оцінювання). Підсилення уваги до дослідження і виявлення ознак матеріальної сторони злочину особливо необхідно на етапі соціальних змін і є одним з умов підвищення ефективності кримінального закону. [6, с 27]
Проблема співвідношення матеріальної і формальної сторін (або ознак) у літературі, на перший погляд, є невід'ємною частиною вчення про злочин. Але внаслідок багатьох, у тому числі методичних, пізнавальних факторів, кримінально-правова оцінка діяння тяжіє до роботи з формальною стороною, що проявляється в теорії так званої кваліфікації злочинів. Матеріальна сторона злочину як посягання регламентується багатьма нормами КК України. Головним є те, щоб ці норми відносилися лише до заборонного діяння, до втілення суб'єктної діяльності і характеризували саме діяння, а не пов'язані з ним побічні риси (поширеність діянь, біографію суб'єкта і т. п.). [6, с. 27]
Матеріальна сторона — це те, що впливає, посягає, утворює посягання, тобто вона пов'язана з зовнішнім (матеріальним) світом. Формальна сторона відображає деяке впорядкування, форму діяння і пов'язана з нормативністю поведінки, зокрема з правом. Матеріальна і формальна сторони, які є втіленими в діянні, мають бути оцінені в системі кримінально-правового регулювання та втілені в правових конструкціях. Матеріальна сторона діяння, визнаного злочином, за переважаючою думкою, розглядається як його суспільна небезпека, а формальна — як протиправність. Суспільна небезпека найбільш інтенсивно відображає матеріальні ознаки злочину, але:
— вона проте їх не вичерпує;
— є стосовно до діяння лише однією з можливих оцінок (її може і не бути);
— сама повинна мати різні характер, ступінь, інтенсивність тощо.
Різновидом злочинів із формальним складом визнаються так звані усічені склади злочинів, які через їх підвищену суспільну небезпеку визнаються закінченими на більш ранніх стадіях вчи-нення злочину: готування або замах. Момент закінчення злочи-ну у таких складах переноситься на стадію попередньої злочин-ної діяльності. [1, с 73]
Висновки
Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають суспільна небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину; об'єкт/об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.
«Складатися» можуть різні злочини: умисний з умисним, умисний з необережним, необережний з необережним; злочини з матеріальним складом зі злочинами з формальним складом. При цьому моменти закінчення окремих посягань, які утворюють складений злочин, можуть не збігатися. Загальне правило, яким керуються при визначенні моменту закінчення злочину, є непорушним — складений злочин, як і будь-який інший, є закінченим тоді, коли у фактично скоєному с всі ознаки посягання, передбачені диспозицією статті Особливої частини. Тобто, складений злочин кваліфікується як закінчений за умови, що є закінченими всі посягання, які його утворюють.
Наслідком злочину називають збиток, шкоду, якої завдає діяння об'єктові злочину.
Причинний зв'язок між суспільне шкідливим діянням і його суспільно шкідливими наслідками є конкретним зв'язком між першим і другим у конкретному злочині.
Причинний зв'язок існує тоді, коли, по-перше, причина (діяння) в часі передує наслідкам, по-друге, викликає ці наслідки, по-третє, без даної причини (без даного діяння) конкретні наслідки не настали б.
Суб'єкт злочину — це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною. Фізичні особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт.
Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.
Список використаної літератури
1. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 478 с.
2. Ковальський В. Кримінальне право України: Посібник/ Віктор Ковальський, Марія Стрюк, Олександр Шкелебей,; Ред. Є. В. Фесенко; Академія адвокатури України, Школа адвокатської підготовки. — К.: Прецедент, 2006. — 147 с.
3. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Юрій Александров, Володимир Антипов, Микола Володько та ін., За ред. Миколи Мельника, Вадима Кли-менка; Нац. акад. внутрішніх справ України, Київський міжнародний ун-т, Київський юридичний ін-т МВС України. — 3-тє, вид., переробл. та допов.. — К.: Юридична думка , 2004. — 351 с.
4. Кримінальне право України: Довідково-бібліографічний посібник/ Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека; Ред. О. І. Плотнікова. — Дніпропетровськ, 2003. — 207 с.
5. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Стратонова; Мін-во освіти і науки України, Херсонський державний ун-т. — К.: Істина, 2007. — 385 с.
6. Кримінальне право України: Загальна частина: учбовий посібник/ Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого; За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. — Х.: Право; К.: Юрінком Інтер, 2002. — 414 с.
7. Матишевський П. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак./ Павло Матишевський,. — К.: А.С.К., 2001. — 347 с.
8. Навроцький В. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій/ В'ячеслав Навроцький,. — К.: Знання, 2000. — 771 с.
9. Селецький С. Кримінальне право України: Навчальний посібник для студ. юрид. вузів і юрид. фак-тів/ Станіслав Селецький,; Відкр. міжнар. ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 502 с.
10. Фріс П. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Павло Фріс,; М-во освіти і науки України, Прикарпатський ун-т ім. В.С.Стефаника. — К.: Атіка, 2004. — 486 с.
11. Хохлова І. В. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ І. В. Хохлова, О. П. Шем’яков; Мін-во освіти і науки України, Макіївський економіко-гуманітарний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 267 с.