В умовах ринкової економіки виникає нагальна необхідність інтеграції України у світовий економічний простір, пошуку стійких ніш у реалізації виробленої продукції. Враховуючи ту обставину, що однією з провідних галузей міжнародної спеціалізації країни є сільськогосподарське виробництво, зміцнення позицій на світовому ринку агропродовольчої продукції є одним із першочергових завдань держави. Особливої уваги заслуговують експорт продукції зернових культур, по яких країна має конкурентні переваги на світових ринках.

Для утримання позицій на міжнародній арені по торгівлі зерном, вітчизняним товаровиробникам необхідно постійно вкладати кошти у підвищення ефективності діяльності, запровадження інноваційних технологій з виробництва конкурентоспроможної продукції. Актуальність дослідження полягає в тому, що саме грошові надходження від реалізації зерна на світовому ринку можуть забезпечити агроформуванням економічне зростання, фінансову стабільність та конкурентоспроможність, а це особливо важливо в умовах мінливості ринкового середовища. Однак, формування експортних позицій необхідно здійснювати із урахуванням внутрішнього забезпечення продовольством населення держави, промисловості – сировиною, громадського тваринництва – кормами, дотриманням технології вирощування продукції, охорони навколишнього середовища та розвитку сільських територій.

Виробництво зерна є стратегічною галуззю економіки держави. Від стану його розвитку безпосередньо залежить забезпеченість населення продукцією тваринництва та переробки зерна. Маючи у своєму арсеналі 27% усіх чорноземів планети, Україна завжди була і залишається одним з лідируючих виробників і експортерів зерна. Основними світовими виробниками зернових і зернобобових в світі є США, Китай, Росія, Франція, Україна, Канада, Німеччина і Польща, які разом виробляють понад 50% світового зерна.

Виробництвом зернових т зернобобових культур в Україні займається понад 40 тис господарств різних форм власності, не враховуючи господарств населення. Одним із потужніших регіонів із вирощування цих культур є Київська область.

1. Попит і пропозиція зерна на внутрішньому і зовнішньому ринку

Експортний потенціал України високий і їй як потужному виробнику зерна має належати одно із провідних місць на світовому ринку зерно продукції.

Виробництво зерно продукції пов’язано з  використанням різних видів ресурсів – земельних, матеріально-технічних та трудових. Тому в перспективі конкурентоспроможне виробництво зерна має  забезпечуватися високоефективним використанням даних ресурсів та уміло розробленим організаційно-економічним механізмом на рівні держави для забезпечення внутрішнього, а також зовнішнього ринків зерном та продуктами його переробки.

В Україні значні потенційні можливості збільшення виробництва конкурентоспроможного зерна, що дає можливість забезпечувати продовольчу безпеку країни та реалізовувати зерно в інші країни світу. Нині країни світу перебувають в умовах жорстокої продовольчої кризи, тому Україна своїм природно-ресурсним потенціалом змогла б відіграти чи не ключову роль у виробництві сільськогосподарської сировини та продуктів харчування для населення світу. Все залежить від вибору всесторонньо обґрунтованої та зваженої стратегії регіонів. Одночасно Міністерству аграрної політики та продовольства доцільно спільно з ФАО розробити концепцію створення світового резерву зерна і визначити місце та квоти в ньому України[1].

Внутрішнє споживання є найважливішим пунктом у балансі попиту та пропозиції. Протягом 2004-2011 рр. його обсяг в Україні складав біля 75% від загального розподілу. Крім того, внутрішнє споживання зерна є стратегічно важливим показником для країни, оскільки воно визначає норму забезпечення населення хлібом та хлібними продуктами (крупами, макаронними виробами) і навіть, у непрямому розумінні, м’ясними та молочними продуктами.

Динаміка внутрішнього споживання зернових достатньо стабільна.  Більшою варіацією відрізняються обсяги споживання пшениці та кукурудзи, що пояснюється нестабільним станом тваринницької галузі. Незначна варіація спостерігається в обсягах споживання ячменю та жита.

Установлено, що внутрішнє середньодушове споживання знаходиться в певній кореляційній залежності від обсягів виробництва зерна. Таким чином, із збільшенням виробництва зернових на 1 тис. т внутрішнє середньодушове споживання збільшується на 6 кг зерна.

Середня потужність внутрішнього ринку зерна становить лише 2,3 тис. т/га, а загальна потужність – 2,7 тис. т/га. З 1991 р. відбувається поступове зниження потужності внутрішнього ринку зерна і лише з 1999 до 2005 р. динаміка вказує на його збільшення, але лише за рахунок зменшення площ під зерновими, а фактичне внутрішнє споживання зернових продовжує зменшуватися.

Останнім часом дещо підвищилась загальна потужність зернового ринку за рахунок збільшень зовнішнього споживання, але ця тенденція має нечіткий характер. Загалом невисока потужність зернового ринку країни вказує на недостатні обсяги внутрішнього споживання, експорту та необхідного залучення фінансових ресурсів з метою підвищення врожайності та нарощування валових зборів.

Порівняно невисока чисельність населення України та існуюча тенденція до його зменшення обмежують обсяги внутрішнього споживання зерна на продовольчі потреби та позбавляють аграріїв економічного стимулу збільшення виробництва.

Отже, для розвитку зернового сектора країни та забезпечення його конкурентоздатності необхідно нарощувати обсяги експорту зерна, які не залежать від чисельності населення[2].

Забезпечення попиту на зерно описується за балансовою моделлю. Аналіз балансів зерна вказує на те, що обсяги виробництва зернових повністю забезпечують потреби внутрішнього ринку України.

Суттєвих змін у продовольчому балансі зернових культур протягом 2008 р. не відбулося, за виключенням частки зовнішнього споживання. Україна в 2008 р. поставила на зовнішні ринки рекордний обсяг зерна, що дозволило їй увійти до трійки найбільших світових зернових експортерів після США та Європейського Союзу з часткою на світовому ринку, що перевищує 10%. Найбільший попит на зовнішніх ринках мала українська пшениця, експортні постачання якої становили 12,6 млн. т. На другому місці опинився ячмінь (6,3 млн. т), на третьому – кукурудза (5,5 млн. т).

Незважаючи на експортні обмеження і перевищення обсягів пропозиції над попитом, існуючий рівень цін на зерно забезпечив товаровиробникові вищий рівень рентабельності виробництва, ніж у 2010 р. За умови відсутності експортних обмежень внутрішня ціна на зерно могла б зрости мінімум на 25% — близько 250 дол. США/т. За такої ціни рентабельність виробництва зернових у сільськогосподарських підприємствах становила б 62,5%. Порівняно з минулим роком, рентабельність виробництва зернових культур в 2011 р. знизилася до 16,4%[3].

Загальний попит на зерно та продукцію його переробки у 2015 році становитиме майже 69 млн. т., половину з якого планується експортувати.

Прогнозується тенденція до збільшення витрат зерна на споживання населення більш ніж на 5 %, на 10 % зросте обсяг посівного матеріалу зернових та на 16,3 % збільшиться потреба у кормах і становитиме близько 17200,0 тис. т. зерна. Найбільше зростання попиту відбудеться з боку переробки на нехарчові цілі, а саме на виробництво біоетанолу більш ніж в тричі, до 5000,0 тис. т.

Споживання хлібних продуктів у 2015 році має відповідати рекомендованим нормам споживання й становити 120,0 кг на 1 особу. Такі показники будуть досягнуті шляхом збільшення фонду споживання хліба до 5400,0 тис. т., з урахуванням прогнозного зменшення населення України.

Кон’юнктура світового ринку дозволяє прогнозувати стрімке збільшення експорту зерна до 35-36 млн. т. зерна.

Першочергове завдання держави – гарантувати продовольчу безпеку населення. Тому формування достатніх запасів зерна (продовольчого та фуражного), при зазначеному рівні його виробництва на рівні чотиримісячного запасу внутрішнього споживання, є пріоритетним завданням Уряду. Таким потребам відповідає обсяг зерна на підприємствах від 6 до 7,2 млн. т.

У подальшому слід посилити вплив Аграрного фонду на ринок зерна шляхом збільшення обсягів закупівель в період цінових спадів, а також нарощування перехідних запасів зерна з нинішніх 20 % до 33-35 %.

З метою захисту інтересів зерно виробників доцільно:

— посилити вагомість участі держави на експортному сегменті зернового ринку. Для цього посилити засади діяльності ДП Державно-продовольчої зернової корпорації України, ДАК «Хліб України» та їх дочірніх підприємств;

— стимулювати створення середніми та малими сільськогосподарськими підприємствами зерноекспортних компаній на кооперативній основі як це є у Канаді та інших розвинутих країнах.

Відтак зростатиме роль державної підтримки зернового ринку, в тому числі за рахунок посилення ролі державних агентів. Крім того, доцільно приділити увагу розширенню систем кредитування за рахунок комерційних банків, створенню умов для полегшеного доступу до кредитних ресурсів, введенню системи складських свідоцтв, які можуть використовуватись для отримання кредитів під заставу[4].

2. Напрями посилення ефективності регулювання зернового ринку

Зернове господарство України є стратегічною і найбільш ефективною галуззю народного господарства. Зерно і вироблені з нього продукти становлять основу продовольчої безпеки держави.

З метою удосконалення державного регулювання аграрного ринку, та зниження цінових коливань у 2005 році було створено Аграрний фонд. Проте внаслідок систематичної нестачі коштів, протягом 2005-2010 років, Аграрний фонд не міг ефективно впливати на зерновий ринок та забезпечити цінову стабілізацію.

За наявної світової тенденції підвищення цін на зерно такі дії Уряду є виправданими та не повинні були суттєво вплинути на внутрішнє ціноутворення. Однак, недостатній розвиток тваринництва та переробки зерна змушує Україну направляти на експорт значну частину вирощеного урожаю. За прогнозними оцінками баланс зерна поточного та послідуючого маркетингових років засвідчує необхідність стимулювання експортної складової. У 2011-2012 МР Україна має можливість експортувати до 24 млн. т. зерна. Однак, у зв’язку із вище зазначеними змінами у податковому та митному законодавстві використання такої можливості ставиться під загрозу. У липні-серпні 2011 року експортовано біля 2 млн. т. зерна у порівнянні з 3,85 млн. т. відповідного періоду попереднього року. (При цьому виробництво зерна в 2010 році становило лише 39,3 млн. т.)[5].

Для забезпечення ефективного функціонування зернового ринку в перспективі, необхідно внести зміни до Податкового Кодексу України в частині:

— запровадження щорічних змін по справлянню ПДВ і експертного мита в залежності від зміни цінової кон’юнктури на світовому ринку зерна;

— впорядкувати правила та механізми митного регулювання експорту зернових культур.

Обґрунтованим є запровадження мита не на календарні періоди, а на маркетингові роки;

— при визначені розмірів митних тарифів необхідно оперативно враховувати кон’юнктуру світового та вітчизняного ринків зерна з метою вилучення надприбутків та компенсації втрат. Для цього необхідно посилити галузевим представництвом склад Митно-тарифної ради при Кабінеті Міністрів України та сформувати в найближчий період при Міністерстві аграрної політики та продовольства України центр моніторингу аграрного ринку;

— враховуючи вище зазначене найбільш обґрунтованим підходом до митного регулювання ринку зерна та його експорту є спрямування надходжень митних платежів до спеціального фонду державного бюджету із наступним їх використанням виключено на розвиток аграрної галузі. Орієнтований обсяг надходжень при експорті 20 млн. т. становить 4 млрд. грн. Таким чином, буде здійснюватися перерозподіл доходів від зернотрейдерів до зерновиробників. Виправданим є прийняття такого рішення Урядом негайно;

— пільгового оподаткування експорту продуктів переробки зерна та підприємств переробки зерна на біоетанол;

— відміни податку на прибуток для підприємств, що переробляють зерно на біоетанол.

У подальшому, при розробці цільових галузевих програм доцільне поетапне зниження митних тарифів з одночасним посиленням нетарифних методів регулювання і захисту внутрішнього ринку.

В основу тактики і стратегії митного регулювання аграрного ринку мають бути покладені інтереси країни, продовольчого забезпечення населення, формування дохідної частини державного бюджету[6].

Отже, інституціональна парадигма сприяння розвитку ефективного аграрно-продовольчого ринку в контексті розбудови політики регулювання повинна передбачати:

— обмеження адміністрування ринків виключно ситуаціями, які загрожують продовольчій безпеці нації;

— врахування інтересів споживачів і виробників в однаковому обсязі;

— гарантування доходів виробникам, через забезпечення прибутковості авансованого у виробництво капіталу, враховуючи вартість землі, на рівні, достатньому для відтворення активів;

— оптимізацію кількісно-якісних характеристик ринкової інфраструктури;

— сприяння активізації процесів кооперування, перш за все, формування кооперативних каналів збуту сільськогосподарської продукції;

— удосконалення системи прогнозування ринків, моніторингу ситуацій, у тому числі широкого застосування балансів попиту і пропозиції;

— підвищення ефективності біржової системи;

— законодавче врегулювання функцій ринкових і державних інститутів.

Висновок

Таким чином аграрна політика по створенню умов для ефективного функціонування зернового ринку концентруватиметься на наступних основних напрямках:

— створення ефективної системи податкового та митно-тарифного регулювання;

— створення системи моніторингу та прогнозування ринку, пошук перспективних ринків та просування зерна на зовнішні ринки;

— стимулювання ринкового попиту та пропозиції на зерно;

— формування і функціонування інфраструктури ринку, системні та програмні підходи до розвитку ринку;

— захист інтересів вітчизняних товаровиробників при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

— науково-технічне та інформаційне забезпечення розвитку ринку, формування його нової логістики;

— захист економічної конкуренції та забезпечення прозорості ринку;

— формування необхідної законодавчої та нормативно-правової бази.

Для реального просування в напрямку формування національного ринку зерна найближчим часом буде:

— забезпечено розробку необхідних нормативно-правових документів та гармонізацію законодавства до вимог Світової організації торгівлі;

— створено сучасну інфраструктуру зернового ринку за активної державної підтримки, включаючи інформаційну систему, товарні біржі й оптові ринки, сільськогосподарські заготівельно-збутові та обслуговуючі кооперативи, агроторгові доми, системи страхування торгових операцій і інші інститути ринку;

— створено систему ф’ючерсної торгівлі товарними деривативами та відповідну розрахунково-клірингову банківську інфраструктуру.
Список використаної літератури

1. Боднар О.В. Формування цінових тенденцій на зерновому ринку України / Боднар О.В. // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. – 2010. – Випуск 154.1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Економіка та управління 152 3’2011 http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2010_154_1/10bov.pdf
2. Голомша Н.Є. Конкурентоспроможність зернових на аграрному ринку / Голомша Н.Є. // Економіка АПК. – 2009. — № 12. – C.83-87.
3. Кобута І.В. Державна політика регулювання цін та аграрних ринків у 2009 році: дотримання зобов’язань перед СОТ / І.В. Кобута // Облік і фінанси АПК. — 2009. — № 4. -С.170-176.
4. Лузан Ю.Я. Збалансованість попиту та пропозицій на продовольчому ринку України / Лузан Ю.Я. // Економіка АПК. – 2011. — № 8. – С.27-36.
5. Мамчур В.А. Інституції державного регулювання ринку зерна в Україні // Економіка АПК. – 2010. — № 2. – С.55-60.
6. Нікішина О.В. Стратегічні орієнтири розвитку зернового ринку України / Нікішина О.В. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.confcontact.com/20110629/6_nikish.htm
7. Програма «Зерно України – 2015». – К.: ДІА, 2011. – 48 с.