Німецький соціолог усебічно обґрунтував ідею, що суспільство як цілісна система складається не з людей, тобто мільйонів і мільярдів окремих психічних систем, проникнути в які ми з нашим науковим інструментарієм не в змозі, і не з якихось сталих «зв’язків» між ними, що є не більше ніж нашими розумовими конструкціями, аз комунікацій між людьми. Елементарна комунікація (комунікативна операція) включає в себе три компоненти: повідомлення (дію, наповнену для інших тим чи тим інформативним змістом), інформацію, що її вкладає в повідомлення адресант, та розуміння повідомлення адресатом, тобто самостійне виокремлення ним для себе тієї чи тієї інформації.

Кожна така комунікація для того, щоб мати своє продовження в інших комунікаціях, а в більш широкому сенсі — щоб продовжувало існувати суспільство (суспільство буквально й означає спілкування, тобто комунікацію), має бути достатньо зрозумілою для її учасників. А таке розуміння можливе тільки тоді, коли дана комунікація має рекурсивний (зворотній, повторний) смисловий зв’язок з тими чи іншими попередніми комунікаціями. Навколо певних смислових ліній вибудовуються послідовності комунікацій, з яких у сукупності й формуються соціальні системи.

Соціальна система існує тільки завдяки тому, що в своїх операціях розрізняє себе та навколишній світ і є системою самореферентною. Визначальним для неї є смислове само-віднесення її операцій до смислів її ж попередніх і наступних комунікацій. Це самоспостереження комунікацій зумовлює характер їхнього іншо-віднесення — спостереження за релевантними для даної системи процесами в навколишньому світі. При цьому сама система будується із тих елементів, що сама створює — з комунікацій. Це називається її автопоезисом (самотворенням). Доречно сказати, що такими ж самореферентними й автопоетичними постають будь-які «живі» системи — системи свідомості окремих індивідів, їхнього мозку, біологічні системи усіх живих істот.

Для істориків принципово важливим у теорії Н. Лумана є те, що комунікації — це ті ж таки історичні факти, причому як факти історичної реальності, так і факти-джерела, і навіть «науково-історичні факти». Дослідження соціальних систем полягає в дослідженні історичних фактів-комунікацій. При цьому дослідження соціальної системи якраз і передбачає спочатку виявлення її загального внутрішнього смислу (само-віднесень її комунікацій), потім — виявлення смислових іншо-віднесень її комунікацій у конкретних історичних ситуаціях («бачення» системою навколишнього світу), і, нарешті, виявлення смислу її історичної поведінки на тлі того, що система помічає і не помічає в навколишньому світі.

Таке наукове спостереження за системою Н.Луман називає спостереженням другого порядку. На нього ми й будемо спиратися в системному аналізі теми Голодомору.

Н.Луман визначає три різновиди соціальних систем: соціальну систему інтеракції (безпосередньої взаємодії), соціальну систему організації, що завершеного вигляду набула в підсистемах сучасного суспільства, та всеохоплюючу соціальну систему суспільства, що включає в себе й два попередні різновиди систем. В часі вони формувалися в різні історичні періоди і набували різних внутрішніх смислів. Нам слід докладніше розглянути ці історичні соціальні системи, позаяк в Голодоморі ми якраз і спостерігаємо зіткнення двох із них.