1. Оплата праці та система управління персоналом.

2. Напрями фінансової діяльності підприємств.

Список використаної літератури.

1. Оплата праці та система управління персоналом

При розгляді питань оплати праці, необхідно розрізняти грошову (номінальну) і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, отримана за годину, день, тиждень і т.д. Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, який можна придбати на номінальну заробітну плату; реальна заробітна плата — це «купівельна спроможність» номінальної заробітної плати. Очевидно, що реальна заробітна плата залежить від номінальної заробітної плати і цін на товари, що здобуваються, і послуги. Коли номінальна заробітна плата зростає, але одночасно ще більше збільшується вартість продовольства, житла, одягу й інших товарів першої необхідності, реальна зарплата скорочується. Це в першу чергу стосується ситуації, що склалася в даний час в Україні, основна частина заробітку (до 60-70%) витрачається на харчування, для порівняння в розвитих країнах на харчування направляється 20-30% заробітної плати.

Економічне призначення заробітної плати — забезпечувати умови життєдіяльності людини. Заради цього людина здає у найми свої послуги. Немає нічого дивного, що трудящі прагнуть домогтися високої заробітної плати, щоб краще задовольняти свої потреби. Тим більше, що високий рівень заробітної плати може зробити благотворний вплив на економіку країни в цілому, забезпечуючи високий попит на товари і послуги.

Під системою оплати праці розуміється визначений взаємозв'язок між показниками, що характеризують міру (норму) праці і міру його оплати в межах і понад норми праці, що гарантує одержання працівником заробітної плати відповідно до фактично досягнутих результатів праці (щодо норми) і погодженої між роботодавцем і працівником ціною його робочої сили.

Форма заробітної плати – це той чи інший клас систем оплати, згрупованих по ознаці основного показника обліку результатів праці при оцінці виконаній працівником роботи з метою його оплати.

Найбільше поширення на підприємствах одержали дві форми оплати праці: відрядна і погодинна.

Відрядна оплата праці заснована на визначенні відрядних розцінок з урахуванням розряду виконуваної роботи і тарифної ставки першого розряду.

Відрядна форма оплати праці, як правило, застосовується при наступних умовах:

1. Наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного чи працівника бригади.

2. Можливість точного обліку обсягів (кількості виконуваних робіт).

3. Можливість у робітників конкретної ділянки збільшити чи вироблення обсяг виконуваних робіт.

4. Необхідність на конкретній виробничій ділянці стимулювати робітників надалі збільшенні вироблення продукції чи обсягів виконуваних робіт.

5. Можливість технічного нормування праці (застосування технічно обґрунтованих норм праці).

Відрядну оплату праці не рекомендується застосовувати в тому випадку, якщо її застосування веде до погіршення якості продукції; порушенню технологічних режимів; погіршенню обслуговування устаткування; порушенню вимог техніки безпеки; перевитраті сировини і матеріалів.

Відрядна форма оплати праці підрозділяється на системи по способах:

— визначення відрядної розцінки (пряма, непряма, прогресивна, акордна, підрядна);

— розрахунків із працівниками (індивідуальна чи колективна);

— матеріального заохочення (із преміальними чи виплатами без них).

При прямій колективній відрядній системі заробіток робітників визначається аналогічним образом з використанням колективної відрядної розцінки і загального обсягу зробленої продукції (виконаної роботи) бригади в цілому.

При відрядно-преміальній системі чи відряднику бригаді виплачується премія за виконання і перевиконання встановлених кількісних і якісних показників, передбачених положенням про преміювання. Заробіток робітника по відрядно-преміальній системі (ЗПсп) визначається по наступній формулі

де р – розмір премії у відсотках до тарифної ставки за виконання встановлених показників і умов преміювання; до – розмір премії за кожен відсоток перевиконання встановлених показників і умов преміювання, %; n — відсоток перевиконання встановлених показників і умов преміювання.

Преміювання робітників може здійснюватися як з фонду заробітної плати, так і з фонду матеріального заохочення на основі наступних показників:

— підвищення продуктивності праці і збільшення обсягу виробництва, зокрема виконання і перевиконання виробничих завдань і особистих планів, технічно обґрунтованих норм виробітку, зниження нормованої трудомісткості;

— підвищення якості продукції і поліпшення якісних показників роботи, наприклад, збільшення виробництва продукції вищої якості, підвищення сортності продукції і т.д.;

— економія сировини, матеріалів, інструмента й інших матеріальних цінностей.

Система преміювання і розмір премії визначаються задачами поліпшення діяльності підприємства, значенням і роллю даної виробничої ділянки, характером норм, обсягом і складністю планових завдань. Ефективне преміювання відрядно-преміальної системи оплати праці залежить насамперед від правильного вибору показників і умов преміювання, що повинні залежати безпосередньо від результатів праці даного працівника. Важливе значення має також точний облік виконання встановлених показників.

При відрядно-прогресивній системі праця робітника в межах виконання норм оплачується по прямих відрядних розцінках, а при виробленні понад ці вихідні норми – за підвищеними розцінками. Межа виконання норм виробітку, понад якого робота оплачується за підвищеними розцінками, установлюється, як правило, на рівні фактичного виконання норм за останні три місяці, але не нижче діючих норм. Розмір збільшення відрядних розцінок у залежності від ступеня перевиконання вихідної бази визначається в кожнім конкретному випадку спеціальною шкалою. До основних вимог при використанні відрядно-прогресивної системи відноситься: правильне установлення вихідної бази; розробка ефективних шкал підвищення розцінок; точний облік вироблення продукції і фактично відпрацьованого кожним робітником часу. Застосування даної системи оплати праці на практиці виправдано лише на «вузьких» місць виробництва, там де потрібно стимулювати прискорений випуск продукції.

При непрямо-відрядній системі оплати праці розмір заробітку робітника ставиться в пряму залежність від результатів праці робітників-відрядників, що обслуговуються їм. Ця система, як правило, застосовується для оплати допоміжних робітників.

Акордна система заробітної плати – це така система, при якій заробіток робітника (групи робітників) визначається за весь обсяг якісно зробленої ними роботи. Розмір акордної оплати визначається на основі діючих норм часу (вироблення) і розцінок, а при їхній відсутності – на основі норм і розцінок на аналогічні роботи. Звичайно за виконання завдання в термін при якісному виконанні робіт робітником виплачується премія. Така система оплати праці застосовується звичайно при разових і договірних роботах, як правило, ремонтних, оздоблювальних.

Погодинної називається така форма оплати праці при який заробіток працівнику нараховується по встановленій тарифній чи ставці окладу за фактично відпрацьоване їм час.

По цій системі розмір оплати праці за визначений період часу залежить тільки від виду вимог, пропонованих до працівника на даному робочому місці. При цьому виходять з того, що в робочий час працівник домагається в середньому нормальних результатів.

Застосовується погодинна оплата праці насамперед там, де:

— витрати на визначення планового й облік зробленої кількості продукції відносно високі;

— кількісний результат праці уже визначений ходом робочого процесу (наприклад, робота на конвеєрі з заданим ритмом руху);

— кількісний результат праці не може бути обмірюваний і не є визначальним;

— якість праці важливіше його кількості;

— робота є небезпечної;

— робота неоднорідна за своїм характером і нерегулярна по навантаженню.

2. Напрями фінансової діяльності підприємств

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Господарська діяльність підприємства нерозривно зв'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержанні прибутку.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

— фінансове прогнозування та планування;

— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

— оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

1. Фінансове прогнозування та планування. Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

— поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

— раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

— зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

— скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;

— зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

— економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний — у формі платіжного календаря.

2. Аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності. Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування. Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Аналіз фінансової діяльності і контроль за нею на підприємстві полягає в перевірці виконання фінансових, кредитних і касових планів, цільового використання коштів, платоспроможності підприємства, своєчасності та повноти виконання фінансово-кредитних операцій, аналізу балансів і звітів (місячних, квартальних, річних).

Фінансовий контроль за діяльністю підприємства протягом року має на меті перевірку своєчасності та повноти надходження коштів, правильності їх розподілу відповідно до плану і фінансових зобов’язань, виявлення порушень та резервів збільшення фінансових ресурсів. Здійснюючи контроль і аналіз фінансової діяльності підприємства за рік, встановлюють ступінь виконання ним фінансового плану щодо прибутку, окремих видів доходів і витрат коштів, ефективність використання оборотних активів, платоспроможність підприємства, ліквідність його балансу, а також фінансову стійкість діяльності. Результати контролю та аналізу керівники підприємства, як правило, використовують для вжиття заходів поліпшення фінансової діяльності в майбутніх періодах. Фінансову роботу підприємства здійснюють згідно із Законом України “Про підприємства в Україні”, статутами підприємств, спеціальними інструкціями і вказівками фінансових та банківських органів з різних фінансово-кредитних питань.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

3. Оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Оперативна фінансова робота передбачає комплекс заходів з мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції, розрахунків та своєчасного виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, централізованими фондами, постачальниками, працівниками підприємства тощо. Поточна фінансова робота виражається у своєчасності документального оформлення продукції, що продається, стягненні оплати за неї з покупців, стягненні простроченої дебіторської заборгованості, отриманні коштів у порядку відшкодування за втрачене майно, кредитів банку, а також у перерахуванні платежів до бюджету, органам страхування, погашенні позик банку і відсотків за ними, здійсненні розрахунків з постачальниками, отриманні коштів на оплату праці та інші господарські розрахунки тощо. Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:

— постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

— своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

— забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

— своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

— своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;

— здійснення платежів за фінансовими операціями.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

— виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

— контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;

— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

1. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності полягає у забезпечувані фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб’єктів господарювання, розширювані їх виробничих фондів (основних та оборотних), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.

2. Пошук резервів. Одним із засобів успішної фінансової діяльності є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.

Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко окуповуються.

3. Виконання фінансових зобов'язань. Фінансові зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.

Своєчасне виконання зобов’язань перед ланками фінансово-кредитної системи, зокрема:

— перед бюджетом — зі сплати встановлених податків і платежів;

— перед централізованими позабюджетними фондами — зі сплати встановлених платежів;

— перед банками — з повернення кредитів і сплати відсотків за ними;

— своєчасне виконання зобов’язань перед постачальниками з оплати товарно-матеріальних цінностей, перед працівниками — з оплати праці;

4. Мобілізація фінансових ресурсів. Організація господарчої діяльності потребує відповідного фінансового забезпечення виявлення та мобілізацію резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

5. Контроль за збереженням та використанням оборотних активів. Оборотні активи є однією із складових, що становлять матеріальну основу процесу виробництва. Від ступеня їх використання залежать кінцеві результати виробництва, фінансовий стан усіх підприємств. Покращення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств і, навпаки, погіршення використання таких активів і відволікання на позапланові цілі (капітальні вкладення, капітальний ремонт й інші витрати, що покриваються за рахунок спеціальних джерел), знижує їх ефективність, створює тяжкий фінансовий стан. Тому на підприємствах необхідно організовувати систематичний контроль за використанням наявних оборотних активів. Цей контроль має включати перевірку:

— зберігання наявних у підприємства власних оборотних активів;

— правильності витрачання власних та позикових коштів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібних підприємству активів;

— ефективності здійснюваних на підприємстві заходів з економного витрачання на виробництво матеріальних цінностей та коштів.

Важливим етапом у контролі за використанням власних оборотних активів є систематичне порівняння фактичної їх наявності зі встановленою потребою (нормативом), оскільки як їх надлишок, так і нестача негативно позначаються на діяльності підприємства.

Надлишок власних оборотних активів — це різниця між фактичною їх наявністю та встановленим нормативом. Якщо ж норматив перевищує фактичну наявність оборотних активів, то у підприємства виникає їх нестача, яка є наслідком невиконання плану прибутку, використання оборотних активів не за призначенням.

Нестача власних оборотних активів на підприємствах покривається за рахунок прибутку, коштів резервного фонду.

При контролі за станом оборотних активів слід визначати наповненість нормативу (потребу) як за їх окремими елементами та групами, так і по підприємству загалом, виявляти причини відхилень.

Ефективність використання оборотних активів, врешті-решт, можна встановити, аналізуючи їх оборотність. Порівняння оборотності оборотних активів за поточний звітний період з оборотністю базисного періоду дає змогу встановити уповільнення або прискорення оборотності активів, визначити, як це вплинуло на їх вивільнення або заморожування, знайти причини уповільнення їх оборотності та намітити шляхи її прискорення. Ефективність використання оборотних активів підвищується при скороченні часу перебування їх у виробничих запасах, тривалості виробничого процесу, прискоренні реалізації продукції та оборотів коштів у розрахунках, збільшенні обсягів виробництва продукції та прибутку (чистого доходу) у розрахунку на кожну гривню оборотних активів.

6. Контроль за використанням фінансових ресурсів. Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств здійснюють органи управління і відомства всіх рівнів за різними напрямками:

— державні структури — щодо отримання прибутку, правильності вирахування і своєчасності сплати податків та платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди;

— установи банків — щодо порядку кредитування і здійснення розрахунків підприємств.

При цьому контроль за діяльністю підприємств пов’язаний із застосуванням різних санкцій і стимулів, які сприяють поліпшенню і підвищенню ефективності роботи підприємств.

Фінансовий контроль за господарською діяльністю підприємств і господарських організацій зумовлюється необхідністю співвіднесення витрат з результатами виробництва за допомогою грошей, вартісного (фінансового) обліку.

Список використаної літератури

1. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

2. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. — 2-ге вид., виправл.. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 579 с.

3. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

4. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 435 с.

5. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.

6. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — 2-е вид., перероб. та доп. . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 324 с.