Систематизація нормативно – правових актів
Вступ.
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти систематизації нормативно-правових актів.
1.1. Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів.
1.2. Основні способи систематизації нормативно-правових актів.
1.3. Етимологічні та онтологічні аспекти проблеми систематизації правових актів.
Розділ 2. Дослідження кола нормативно-правових актів України.
2.1. Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів України.
2.2. Кодифікація як спосіб впорядкування змісту нормативно-правових актів, її види.
2.3. Поняття інкорпорації. Інкорпорація як спосіб впорядкування форми нормативно-правових актів, її види.
2.4. Консолідація як спосіб впорядкування форми нормативно-правових актів, її види.
Розділ 3. Здійснення систематизації актів законодавства в органах юстиції та шляхи щодо її подальшого вдосконалення.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми. Норма права закріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним джерелом права в Україні, Росії, Туреччині і країнах континентальної правової сім'ї.
Нормативно-правовий акт можна визначити як офіційний письмовий акт-документ компетентного органу, в якому закріплене забезпечуване державою формально-обов'язкове правило поведінки загального характеру.
Ознаками нормативно-правового акта є те, що він:
• видається компетентним органом держави або приймається безпосередньо на референдумі. Наприклад, нормативно-правові акти в Україні приймаються Верховною Радою України (ці акти називаються законами), Кабінетом Міністрів України (постанови), Президентом України (укази) тощо. Щодо прийняття нормативно-правових актів на референдумі, то найхарактернішим прикладом є такий порядок прийняття конституцій. Таким чином були прийняті конституції Франції у 1958 році, Чилі у 1980 році чи Російської Федерації у 1993 році;
• містить норми права, установлює, скасовує або змінює їх. В нормативно-правових актах містяться норми права, тобто ті правила поведінки, що встановлюють, змінюють чи скасовують певні права і обов'язки;
• має юридичну чинність, що охороняється і забезпечується державою, примусовою силою її органів;
• має вигляд письмового документа з визначеною структурою (розділи, глави, статті, параграфи, пункти) і необхідними атрибутами. До необхідних атрибутів належать назва виду нормативно-правового акту (закон, постанова тощо), назва самого нормативно-правового акту (Закон про вибори Президента), дата набрання ним чинності тощо. Основним елементом структури є стаття.
Проблема класифікації нормативно-правових актів є досить актуальною. Так, існує поділ нормативно-правових актів за їх юридичною чинністю на закони та підзаконні акти. За дією в часі — на постійні і тимчасові. За дією в просторі — на загальнодержавні, регіональні, муніципальні та локальні. Може також існувати класифікація нормативно-правових актів за колом осіб.
Отже, проблема систематизації нормативно-правових актів була і залишається актуальною. Вона об’єктивно з являється у зв’язку із необхідністю впорядкування зростаючої маси нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного розвитку. Сама ж консолідація починає використовуватися, як прийом, в процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового матеріалу.
Об’єктом дослідженняє процес правового регулювання суспільних відносин, оформлений значним законодавчим масивом, який безперервно упорядковується і систематизується з метою його ефективного використання в умовах перехідного періоду розвитку сучасного українського суспільства.
Предметом дослідженняє характеристика основних типів систематизації нормативно-правових актів, її логіко-гносеологічна природа та найважливіші техніко-юридичні характеристики і, відповідно, теоретико-методологічне та практико-прикладне значення в розвитку сучасної системи законодавства України.
Методологічною основою дослідженнястала сукупність загальнонаукових та спеціально-галузевих методів та принципів.
Надзвичайна теоретична складність юридичної природи систематизації нормативно-правових актів, зокрема її видів, їх нерозривний зв’язок з фундаментальними засадами теорії права зумовили ту обставину, що вони завжди були в полі зору вчених-юристів, їх спеціальним предметом дослідження та наукових праць. Так теоретичну базу дослідження склали праці з проблем систематизації нормативно-правових актів В.К.Грищук, В.Я.Калакура , А.А.Козловський, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, В.Коссак, В.О.Котюк, П.М.Рабінович. Серед західних вчених-юристів проблемні питання систематизації нормативно-правових актів досліджували такі вчені як Ф.Бенніон, К.Бергбом, І.Кренц, Р.Кросс, Т.Фляйнер.
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти систематизації нормативно-правових актів
1.1. Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів
Закон — це нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини.
До ознак закону належить те, що закон:
— видається тільки вищим представницьким органом державної влади або приймається шляхом референдуму;
— регулює найбільш важливі суспільні відносини у сфері економіки, політики, культури тощо;
— має вищу юридичну чинність, що забезпечує його верховенство в системі нормативно-правових актів;
— це акт, прийнятий в особливому порядку.
Закони можуть бути конституційними або звичайними (див. табл. 1).
До конституційних законів належить Конституція, закони, що вносять зміни і доповнення в Конституцію, а також закони, необхідність прийняття яких передбачена самою Конституцією. Прикладом останнього є закон, передбачений ст. 59 Конституції РФ, де проголошене право громадян Росії на альтернативну цивільну службу. Закон, що буде регулювати ці відносини, є конституційним.
Щодо звичайних законів, то вони можуть бути кодифікованими і поточними. До кодифікованих законів належать кодекси, Основи законодавства тощо. Поточними визнаються закони, що не мають глобального, кодифікованого характеру і вирішують поточні ситуації, які постають перед державою.
Підзаконний нормативний акт — це правовий акт, який видається на основі і відповідно до законів, проте має меншу юридичну чинність, ніж останні[7, c.74-77]
Як зазначалося, основний елемент нормативно-правового акту — це стаття. Саме тому досить актуальним є аналіз співвідношення статті нормативно-правового акта і норми права. Слід мати на увазі, що існує, зокрема, три варіанти такого співвідношення.
Перший варіант передбачає повний збіг норми права і статті нормативно-правового акту. Цей варіант можна проаналізувати на прикладі ст. 13 Закону Республіки Білорусь від 26 червня 1997 року «Про заходи боротьби з організованою злочинністю та корупцією», що наголошує: «Керівники міністерств і органів державного управління, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, що не виконують цей Закон у межах своєї компетенції, несуть відповідальність у відповідності до законодавства Республіки Білорусь». У даному прикладі гіпотезою є положення «у межах своєї компетенції». Диспозиція — «керівники міністерств …не виконують цей Закон». Санкція — «несуть відповідальність у відповідності до законодавства Республіки Білорусь». Норма права і стаття Закону збігаються.
Межа дії нормативно-правових актів. Як зазначалося вище, нормативно-правові акти можуть поділятися залежно від їх дії в часі, просторі та за колом осіб (табл. 2).
Говорячи про дію нормативно-правових актів у часі, слід мати на увазі таке. По-перше, закон зворотної сили, як правило, не має. Виняток становить кримінальне законодавство, де зворотна сила закону має місце у випадку, якщо новий закон або відміняє покарання за злочин, або встановлює його більш м'який вид, ніж попередній закон.
Так, стаття 22 Основ кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік від 25 грудня 1958 року встановила, що смертна кара припускається лише за зраду Батьківщини, шпигунство, диверсію, терористичний акт, бандитизм та умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Список застосування може бути розширеним виключно у військовий час та в умовах бойової обстановки. 5 травня 1961 року Указом Президії Верховної Ради СРСР цей перелік було розширено внаслідок застосування смертної кари за розкрадання в особливо великих розмірах державного та суспільного майна, за підробку грошей та відносно особливо небезпечних рецидивістів, що тероризують тих, хто хоче виправитись. Проте, якщо розкрадання в особливо великих розмірах відбулося незадовго до прийняття цього Указу, то останній не міг бути застосованим до тих, хто здійснював зазначені діяння.
По-друге, нормативно-правовий акт може втратити силу, але окремі його положення, норми права можуть застосовуватися до фактів, що мали місце під час його дії {це так звані триваючі правовідносини).[1, c.42-45]
Дія нормативно-правового акта в часі означає, що нормативно-правовий акт набув чинності в певний час і припиняє діяти в певний час.
Нормативно-правовий акт може набути чинності після його прийняття (підписання чи опублікування), через певний термін тощо. Втрачає ж він свою чинність після прийняття нового нормативно-правового акту, після закінчення певного строку дії нормативно-правового акту або при виконанні певної дії, яка передбачається або мається на увазі.
Залежно від дії в часі, нормативно-правові акти можуть бути постійними і тимчасовими; негайними і відстроченими.
Постійний нормативно-правовий акт видається на невизначений термін. Тимчасовий нормативно-правовий акт видається на певний термін. Негайний нормативно-правовий акт вступає в дію з моменту його прийняття. Відстрочений нормативно-правовий акт починає діяти через певний час після його прийняття/
Дія нормативно-правового акта в просторі означає територіальне обмеження його дії, коли нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів.
Як зазначалося, за дією в просторі нормативно-правові акти можуть бути загальнодержавними, регіональними, муніципальними і локальними.
Загальнодержавні нормативно-правові акти діють на всій території держави (включаючи право екстериторіальності, тобто право на територію посольств). Прикладом загальнодержавних нормативних актів є Конституція України, закони України та інші нормативно-правові акти, що прийняті вищими та центральними органами державної влади і управління.
Регіональні нормативно-правові акти діють на визначеній території (суб'єкти федерації, адміністративно-територіальні одиниці). Прикладами регіональних нормативно-правових актів є Конституція Республіки Башкортостан.
Муніципальні нормативно-правові акти діють на рівні міст, селищ, сіл тощо. Прикладами муніципальних нормативно-правових актів є закони міста Москви.
Локальні нормативно-правові акти діють на рівні державних підприємств, установ або організацій. Локальними актами є статути, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.
Дія нормативно-правових актів за колом осіб означає, що нормативно-правовий акт поширюється на певну категорію громадян.
Існує дві класифікації даної категорії актів. Перша спирається на міжнародно-правові стандарти, а друга поділяє акти на загальні і спеціальні.
Згідно з першою класифікації нормативно-правові акти можуть спиратися на право ґрунту чи на право крові.[8, c.127-130]
Нормативно-правові акти, що спираються на право ґрунту, -це ті акти, які стосуються всіх людей, які знаходяться на території держави (у тому числі і на тій, що має право екстериторіальності). Прикладом таких актів є Кримінальний кодекс України, який поширюється на всіх (громадян держави, іноземних громадян, осіб без громадянства тощо), хто скоїть злочин на території України.
Нормативно-правові акти, що спираються на право крові, — це ті акти, які поширюються лише на громадян держави.
Загальні нормативно-правові акти поширюються на всіх.
Спеціальні нормативно-правові акти поширюються лише на окремі категорії осіб.
1.2. Основні способи систематизації нормативно-правових актів
Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.
Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:
— усунення суперечностей між нормативними актами;
— підвищення якості та ефективності законодавства;
— забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.
Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів.
— кодификацію;
— інкорпорацію;
— консолідацію.
Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп'ютері).
Кодифікація — спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.
Інкорпорація — спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.
Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо.
Консолідація — спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.
Вона використовується там, де відсутня можливість кодификації; є уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості; сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодификацією.[18, c.98-101]
Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів. Історії законодавства відомий Звід законів Юстиніана. Є й вітчизняна практика їх створення: Збори місцевих законів західних губерній — в Україні XIX ст., Звід законів Російської Імперії в 16-ти томах, Звід законів СРСР.
Останнім часом консолідовані збірники законів набули популярності в країнах Заходу: Звід законів США, Зібрання федерального права ФРН та ін.
1.3. Етимологічні та онтологічні аспекти проблеми систематизації правових актів
Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:
• закони;
• підзаконні нормативні акти.
Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.
Види нормативно-правових актів за сферою дії:
• загальні;
• спеціальні;
• локальні.
Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:
• акти встановлення норм права;
• акти заміни норм права;
• акти скасування норм права.
Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:
• цивільні;
• кримінальні;
• адміністративні;
• кримінально-процесуальні;
• адміністративно-процесуальні та ін.
Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).[12, c.38-40]
Розділ 2. Дослідження кола нормативно-правових актів України
2.1. Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів України
Нормативно-правовий акт — це прийнятий у встановленому порядку компетентним суб'єктом офіційний письмовий документ, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.
Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Україні і характеризується такими ознаками:
1) приймається спеціально уповноваженими на те суб'єктами (органами держави та органами місцевого самоврядування);
2) є офіційним письмовим документом, який має обов'язкові атрибути: назву (закон, указ, постанова тощо), найменування суб'єкта, що його прийняв (Президент, Кабінет Міністрів), вказівку на час набрання ним чинності та ін.;
3) встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), змінює або скасовує чинні;
4) приймається у відповідності з визначеною законом процедурою;
5) має певну юридичну силу, яка відображає його співвідношення з іншими нормативними актами, місце і роль у системі законодавства. Так, укази Президента України мають нижчу юридичну силу порівняно із законами, які приймаються Верховною Радою України, але вищу, ніж акти Кабінету Міністрів України;
6) надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.
Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні правові документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права. Останні акти містять не правила поведінки загального характеру, а індивідуальні правові приписи, адресовані індивідуально визначеним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів та ін.[2, c.121-123]
Від нормативно-правових актів слід відрізняти правозастосовчі акти, тобто правові документи, які приймаються компетентними органами держави з метою врегулювання конкретних правовідносин. Прикладом правозастосовчого акта можуть слугувати накази про зарахування на навчання до вищого навчального закладу або про звільнення працівника з роботи.
Головні відмінності між цими видами правових актів наведені у таблиці 1.
На підставі різних ознак (критеріїв) нормативно-правові акти поділяються на такі основні види:
1) за суб'єктами видання:
а) акти народу (прийняті референдумом);
б) акти органів держави;
в) акти органів місцевого самоврядування;
г) спільні акти органів держави і недержавних організацій;
2) за юридичною силою:
а) закони — нормативно-правові акти, що приймаються коле-гіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом) і регулюють най-важливіші суспільні відносини.
За юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види:
• конституція — це основний, головний закон держави, який приймається в особливому порядку, встановлює основні засади суспільного й державного ладу, регулює найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і здійснення державної влади і місцевого самоврядування та у сфері правового статусу людини й громадянина. Конституція є законом, який має найвищу юридичну силу в державі, вона становить наріжний камінь системи її законодавства;
• конституційні закони — закони, які вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому порівняно з іншими законами порядку, а тому мають вищу щодо них юридичну силу;
• органічні закони — закони, на необхідність існування яких прямо вказує конституція. Так, частина 3 статті 88 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом;
• кодекси — закони, в яких об'єднуються й систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси становлять основу певної галузі законодавства. Наприклад, Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства. Кримінальний кодекс — кримінального законодавства, Сімейний кодекс — шлюбно-сімейного законодавства тощо;
• звичайні закони (поточне законодавство) — це всі інші закони, що приймаються парламентом або референдумом і не входять до вищевказаних груп.
Слід зазначити, що органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову юридичну силу, яка нижча за юридичну силу конституції та конституційних законів;
б) підзаконні нормативно-правові акти — акти, які видаються на основі та на виконання законів і з метою їх конкретизації уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо).
В абсолютній більшості випадків підзаконні нормативно-правові акти видаються органами виконавчої державної влади. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть суперечити йому. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними з моменту свого прийняття й підлягають скасуванню.[15, c.43-53]
За сферою дії та за суб'єктами, що їх видають, підзаконні нормативно-правові акти поділяються на такі види:
• акти загальної дії. їх дія поширюється на всіх суб'єктів, що знаходяться на території держави. В Україні до таких актів відносяться нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів;
• акти місцевої дії (локальні акти). Дія таких актів поширюється на певну частину території держави, на якій вони є обов'язковими до виконання. Такими актами є нормативні акти місцевих державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування;
• відомчі акти. Вони різновидом актів загальної дії, але відрізняються від них тим, що хоча й діють на всій території держави, але є обов'язковими лише у певних сферах суспільних відносин.
Відомчі акти видаються міністерствами і є обов'язковими до виконання на всій території держави, але лише в тій сфері суспільних відносин, керівництво якою входить до компетенції даного міністерства. Так, нормативні акти Міністерства освіти і науки України обов'язкові до виконання всіма суб'єктами, що на території України здійснюють всі види освітньої та наукової діяльності. У той же час акти цього Міністерства не можуть регулювати відносини, пов'язані, наприклад, із забезпеченням правопорядку в державі, що входить до компетенції Міністерства внутрішніх справ і регламентуються його відомчими актами;
• акти внутрішньої дії. Ця група підзаконних нормативно-правових актів спрямована на врегулювання власної діяльності державного органів, що їх видають. Прикладом може слугувати Регламент Верховної Ради України, який врегульовує конкретний порядок утворення комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради, особливості здійснення голосування у разі прийняття тих чи інших рішень тощо.
За ступенем абстрактності правових норм, які в них містяться, нормативно-правові акти бувають:
а) первинні;
б) конкретизаційні.
За характером волевиявлення компетентного суб'єкта вони поділяються на акти:
а) встановлення норм права;
б) зміни норм права;
в) скасування норм права;
За галузями законодавства поділяються на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін.
За часом дії розмежовуються на акти, що приймаються:
а) на визначений строк;
б) на невизначений строк.
Поширеною диференціацією нормативних актів є їхня класифікація за суб'єктами правотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент — укази і розпорядження. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів — постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств — інструкції, вказівки, накази; керівники місцевих державних адміністрацій — рішення, накази.
2.2. Кодифікація як спосіб впорядкування змісту нормативно-правових актів, її види
Кодифікація — це спосіб систематизації, за яким нормативно-правові акти зі змінами їх змісту об'єднуються в єдиний внутрішньо узгоджений акт. Отже, кодифікація супроводжується переробкою змісту норм конкретних нормативних актів, що стали об'єктом кодифікації. В її процесі усуваються колізії між конкретними нормативними актами, змінюються і скасовуються застарілі правові приписи, усуваються прогалини. Кодифікація здійснюється виключно уповноваженими державними органами й може бути лише офіційною. У результаті кодифікації створюються єдині систематизовані нормативно-правові акти, як правило, кодекси, що складаються із загальної частини, в якій закріплюються принципи й положення, що мають значення для даної галузі законодавства, та особливої частини, в якій регулюються конкретні суспільні відносини. Крім кодексів шляхом кодифікації створюються статути, положення, які здебільшого є відомчими актами, що регламентують діяльність певного виду.
Створені в результаті кодифікації кодекси мають однакову юридичну силу з поточними законами. Але, враховуючи, що вони закріплюють найважливіші юридичні особливості відносин, що регулюються певною галуззю законодавства і врегульовують найбільш стійкі та стабільні з них, практика і значне коло дослідників розглядають кодекси як своєрідні "конституції" тієї або іншої галузі. Тому нові закони, які приймаються у відповідній сфері, як правило, чітко відповідають нормативним приписам, що містяться в кодексах, і тим самим запобігають створенню колізій у правовому регулюванні.
При кодифікації не обмежуються приведенням у порядок тексту чинних актів; виходячи із загальних принципів даної правової системи та враховуючи предмет і метод правового регулювання, не просто об'єднують і систематизують наявні правові акти, а перероблюють їхній зміст, в одному зведеному акті чітко й внутрішньо узгоджено викладають правові приписи, які максимально повно регулюють певну галузь суспільних відносин. При цьому припускається критична переоцінка чинних правових норм, перегляд нормативних актів, усунення неузгодженостей та суперечностей між ними, заповнення прогалин у праві, заміна застарілих норм новими.[10, c.235-239]
Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на види:
а) загальну, в результаті чого утворюється кодифікований нормативний акт, зміст якого охоплює основні галузі права (Звід законів);
б) галузеву, що охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси);
в) міжгалузеву та інституційну, що відповідно охоплює кілька галузей чи інститутів.
Основні відмінності між інкорпорацією та кодифікацією як основними формами систематизації законодавства наведено у таблиці 4. Однак за наявності суттєвих відмінностей міні інкорпорацією та кодифікацією вони як форми упорядкування і вдосконалення законодавства не протиставляються в практичній діяльності, а взаємодіють одна з одною.
За обсягом розрізняють кодификації:
— загальну;
— галузеву;
— міжгалузеву (комплексну);
— спеціальну (внутрішньогалузеву).
Загальна кодификація припускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція.
Галузева кодификація припускає об'єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.). Галузева кодификація посідає провідне місце серед інших видів кодификації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання (відповідає галузі права).
Міжгалузева (комплексна) кодификація припускає об'єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства та ін.). Міжгалузева (комплексна) кодификація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають істотне значення.
Спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація припускає об'єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.). Як і комплексна кодификація, спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація є напрямком кодифікаційних робіт, що доповнюють галузеву кодификацію.[19, c.442-445]
Робота з кодификації законодавства є складною й відповідальною. Тут має місце не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодификації найчастіше піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні сфери регулюються поточним законодавством.
Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм , що містяться в кодексі, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.
2.3. Поняття інкорпорації. Інкорпорація як спосіб впорядкування форми нормативно-правових актів, її види
Інкорпорація — це спосіб систематизації, за яким нормативно-правові акти повністю або частково об'єднуються у збірки чи зібрання в алфавітному, хронологічному, предметному або в будь-якому іншому порядку.
При інкорпорації нормативний зміст нормативно-правових актів не змінюється, але вони можуть піддаватись певній зовнішній обробці. Ця обробка полягає в тому, що форма викладення змісту нормативно-правових актів іноді може зазнавати деяких змін, а матеріал, що об'єднується, підлягає більш-менш складній зовнішній обробці: до тексту актів вносяться наступні офіційні зміни, виключаються статті й пункти, що втратили чинність, або мали тимчасове значення, або містять явні суперечності. Виключаються також статті та пункти, що передбачають зміни чи відміну раніше прийнятих актів, оскільки вони відображені в тексті цих актів.
Інкорпорація буває:
а) офіційна; вона здійснюється суб'єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими.
Створені в результаті офіційної інкорпорації збірники видають ся від імені держави, вірність текстів нормативно-правових актів, що містяться в них, гарантується державою і тому на них можна посилатись при вирішенні конкретних юридичних справ;
б) неофіційна; ця інкорпорація може здійснюватися науковими та навчальними закладами, видавництвами, окремими особами і взагалі будь-якими суб'єктами з їх власної ініціативи. Створені в результаті неофіційної інкорпорації збірники видаються від імені установи або особи, що її здійснила, а тому вірність текстів нормативно-правових актів, що містяться в них, не гарантується державою і на них не можна посилатись при вирішенні конкретних юридичних справ. Такі збірники використовуються в інформаційних або навчальних цілях.
Таким чином, інкорпорація — це така обробка нормативно-правових актів, яка не вносить до їх змісту нічого нового. Це зовнішня систематична обробка, яка полегшує користування нормативно-правовими актами, розташовує їх у систематичному порядку, але залишає без змін внутрішній зміст і лише надає старому змісту нову форму.[3, c.59-61]
Інкорпорація може бути:
— офіційною — здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад, «Відомості Верховної Ради України»);
— неофіційною — здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами.
Позаяк в першому випадку збірники, що видаються, є офіційною формою опублікування і на них можна посилатися при розгляді юридичних питань, в другому вони мають лише довідково-інформаційний характер.
Найпоширеніші види інкорпорації:
Третім способом систематизації нормативно-правових актів є консолідація, сутність якої полягає в об'єднанні декількох нормативних актів у єдиний новий акт.
2.4. Консолідація як спосіб впорядкування форми нормативно-правових актів, її види
Серед видів систематизації нормативно-правових актів консолідація поряд з інкорпорацією та кодифікацією має самостійне значення. Вона є специфічним видом впорядкування нормативно-правових актів, є проміжковим етапом проведення різного роду кодифікаційних робіт, за її допомогою можливою стає сама процедура систематизації і динамічного впорядкування законодавства в цілому, без якого воно не піддається або погано піддається кодифікації. Проведення ж консолідаційних дій покладається на компетентні державні органи, що свідчить про офіційний характер консолідації як виду систематизації нормативно-правових актів. У своїй діяльності законодавчий орган нашої держави використовує консолідаційні прийоми, зокрема у Верховній Раді має місце прийняття законодавчих актів у “пакетах”, що є нічим іншим як способом групування, систематизації нормативно-правових актів із застосуванням консолідаційних прийомів. Консолідація є основним видом проведення систематизаційних робіт у країнах англосаксонської системи права, служить, до деякої міри, з’єднувальною ланкою в процесі інтеграції України до Європейських та світових міждержавних і міжнародних структур, уніфікації та приведення у відповідність до європейського українського законодавства. Вона є первинним етапом кодифікації, її необхідною умовою і одним з важливіших способів уніфікації та удосконалення законодавства.
Консолідація здійснюється з метою усунення множини нормативних актів, що регламентують одні й ті ж самі відносини. У її результаті кілька окремих актів, що присвячені врегулюванню одних і тих самих відносин, об'єднуються в один. Розділи й статті таких нормативно-правових актів групуються в розділи і статті нового, об'єднаного акта за певною системою в логічному зв'язку й послідовності. При об'єднанні актів у їхніх текстах усуваються повторення, явні суперечності, помилки, виправляється застаріла термінологія, в необхідних випадках дається нова редакція окремих статей.
Таким чином, за своїм змістом консолідація є специфічним видом упорядкування (систематизації) нормативних актів. Та оскільки внаслідок консолідації створюється новий нормативний акт, який може набрати чинності тільки за умови додержання передбачених відповідних процедур, можна зробити висновок, що консолідація є не тільки формою систематизації, а й формою правотворчості.
Специфічне місце серед актів систематизації посідає звід законів, який у ряді випадків розглядається як вища форма систематизації законодавства даної держави. За своєю історичною і фактичною основами, звід законів є актом офіційної систематичної інкорпорації. Звід законів покликаний сприяти зміцненню правової основи державного та суспільного життя, забезпечувати найбільшу стабільність і доступність законодавства для всіх громадян, подальше зміцнення законності, посилення охорони правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян.
При визначенні кола нормативних актів, які повинен об'єднувати звід законів, у літературі існує два підходи. Згідно з першим у зводі повинні розміщуватися виключно закони, тобто акти вищої юридичної сили, що приймаються парламентом або в результаті всенародного референдуму. Таким чином, звід законів об'єднує і відповідно систематизує всі закони по всіх без винятку сферах законодавчого регулювання суспільних відносин, що, звичайно, робить їх доступними та сприяє вдосконаленню їхнього змісту.
Інша точка зору полягає в тому, що звід законів повинен об'єднувати нормативні акти законодавчого органу та органів управління, тому що обмеження його вмісту лише законодавчими кодифікаційними актами надзвичайно звузить обсяг зводу законів, залишить за його рамками велику кількість актів вищих органів державного управління, які регулюють найважливіші сторони державного та суспільного життя. Такий нормативний зміст зводу законів надасть йому значення вищого етапу загальної систематизації законодавства у широкому його розумінні.[20, c.6-20]
Порівняно з іншими видами систематизації, звід законів має низку особливостей:
а) відрізняється підвищеним рівнем офіційності: виходячи від законодавчого органу (або одночасно від законодавчого органу та вищого органу державного управління) він не лише є офіційним виданням і не тільки має високий юридичний і суспільно-політичний авторитет, а й у перспективі допускає суттєву переробку нормативного матеріалу, що міститься в ньому;
б) являє собою вищий різновид систематичної інкорпорації: охоплюючи широке коло врегульованих правом найважливіших суспільних відносин, звід законів допускає найбільш широку, глобальну класифікацію нормативного матеріалу, за предметним критерієм — класифікацію, яка в принципі однотипна з тою, що застосовується при кодифікації;
в) формування зводу передбачає попередню якісну обробку чинного законодавства, усунення багатоманітності актів, прогалин в регулюванні, вдосконалення та розвиток і відповідно до цього проведення досить значної правотворчої роботи з кодифікації та консолідації законодавства;
г) зміст зводу законів характеризується єдністю. Він складається з Конституції і головним чином з консолідованих і кодифікованих актів, прийнятих чи доопрацьованих згідно з Конституцією та об'єднаних за основними сферами життєдіяльності суспільства.
Усе це свідчить про те, що звід як акт інкорпоративного типу містить разом з тим кодифікаційні елементи або в будь-якому разі елементи, близькі до кодифікаційних. Звідси й відкривається (з техніко-юридичного боку) можливість розвитку зводу законів як акта інкорпоративного типу в "кодекс кодексів" — в єдиний кодифікований акт. Прийнята у зводі організація нормативного матеріалу на роз'ємних зошитах і здійснення наступного поточного законодавства, головним чином шляхом внесення доповнень і змін у звід законів, роблять перспективу розвитку зводу законів цілком імовірною.
Консолідація є самостійним логіко-гносеологічним та ієрархічним видом систематизації нормативно-правових актів, який полягає у впорядкуванні нормативно-правового матеріалу за об’єктом, суб’єктом, предметом та методом правового регулювання, що утворює певну систему правових норм, які можуть об’єднуватися за інституціональною та галузевою ознакою. Специфіка, виокремлювальні ознаки консолідації проявляються в тому, що складові частини нормативного акту групуються за предметною ієрархічною структурою, яка не піддається смисловим та логічним переробкам, відображає його зміст та залишається недоторканою. Для консолідації зручність та її допустимість полягає, насамперед, в оптимальній кількості рівнів, так званих консолідаційних центрів, навколо яких і групуються норми права кожного відповідного рівня. Отже, консолідація – це об’єднання в єдиний нормативно-правовий акт декількох актів або їхніх складових частин, які регламентують діяльність в одній визначеній сфері суспільних відносин без втручання до їхнього змісту.
Консолідація є синкретичним видом систематизації нормативно-правових актів. Будучи близькою за своєю гносеологічною сутністю як до інкорпорації, так і до кодифікації, вона відіграє роль логічної зв’язки між ними, зближує процес інкорпорації та кодифікації, забезпечуючи цілісність та нерозривність процесу систематизації законодавства в цілому як процесу впорядкування, класифікації нормативно-правових актів.
Консолідація є важливим способом систематизації законодавства, що застосовується у механізмі формування, функціонування та розвитку галузі права як складового елемента системи законодавства. У динамічному розвиткові окремо взятої галузі права, коли стає неможливим застосувати для впорядкування законодавчих актів кодифікацію, можна використати консолідацію. Завданням консолідації діючих актів у даному випадку стає визначення та укрупнення законодавчих блоків, які об’єднують декілька (інколи десятки) діючих актів з одного питання, що нині стає однією з найрозповсюдженіших форм упорядкування законодавства. За її допомогою можливо приводити законодавчі акти до впорядкованої системи, що дозволяє більш ефективно використовувати дане законодавство в практичній діяльності.[11, c. 35-39]
Консолідація є одним з важливих чинників формування та розвитку інституту права, так як в основі цього процесу лежить утворення певного “центру”, навколо якого об’єднуються правові норми, що регулюють визначену ділянку однорідних суспільних відносин. За допомогою консолідації іде відбір первинних ланок – норм права, які в процесі об’єднання та узгодження й утворюють інститут. Консолідація також служить засобом уніфікації та узгодження правових норм, виявлення прогалин у його структурі, способом підбору його складових частин та засобом, за допомогою якого можна прогнозувати подальший розвиток цього правового явища.
За своєю суттю консолідація в англійському праві також відіграє ревізійну роль, адже може виникнути необхідність відмінити окремі застарілі положення, щоб не включати їх до консолідуючого акту.
Консолідація як вид систематизації законодавства не властива для традиційних систем права. Це насамперед слід пов’язувати із специфічністю цих систем. Адже навіть незначна перестановка сур в Корані викличе неадекватну реакцію населення, яке сповідує іслам, вже не говорячи про факт зміни чи доповнення Корану новими положеннями.
Система традиційного права, зокрема мусульманського, є особливою, відокремленою системою поряд з англосаксонською та романо-германською. Їй не характерні ознаки системності та систематизації. Певні галузі права дослідники цих систем все ж таки виділяють, але їх праця не знаходить відповідного відображення у законодавстві країн традиційної системи права. Щодо систематизації і зокрема консолідації в цих системах, то слід зазначити, що ці способи впорядкування законодавства у цих країнах знаходяться на дуже низькому рівні, або ж зовсім у них відсутні, і це явище є наслідком пережитків феодального ладу і суворо догматичного дотримання постулатів релігії, що звичайно, негативно відображається на прогресивних процесах розвитку цих країн.
Розділ 3. Здійснення систематизації актів законодавства в органах юстиції та шляхи щодо її подальшого вдосконалення
Консолідація не є “ізольованим” видом систематизації нормативно-правового матеріалу. Вона тісно пов’язана з інкорпорацією, є взаємодоповнюючими категоріями, в процесі проведення яких використовуються одні й ті ж або подібні методи та способи впорядкування законодавчого масиву. Під час проведення інкорпорації широко використовуються консолідаційні прийоми, що вказує на взаємозалежність цих двох видів систематизації, і, навпаки, під час проведення консолідаційних робіт широко використовуються інкорпораційні методи систематизації нормативно-правового матеріалу.
Відомо, що інкорпорація – це вид систематизації, спрямований на впорядкування нормативно-правових актів шляхом їх зовнішнього опрацювання і систематизованого (у хронологічному, предметному або іншому порядку) об’єднання в єдиному збірнику. Отже, мається на увазі зібрання нормативно-правового матеріалу до одного збірника, нормативні акти, які до нього увійшли, не втрачають своєї юридичної сили, не скасовуються, не виключаються (крім, звичайно, відмінених у встановленому законом порядку). Інкорпораційні збірники нормативно-правових актів не є окремими джерелами права, на них не можна посилатися у правозастосовчій діяльності. Джерелами ж і надалі будуть самі нормативно-правові акти, тобто вони продовжують також існувати, як окремі нормативно-правові приписи.
Найближчою до процесу консолідації є предметна інкорпорація, адже консолідація проводиться передусім за предметною ознакою. Предметна інкорпорація передбачає створення інкорпорованого збірника нормативно-правових актів, які врегульовують суспільні відносини у визначеній за предметом правового регулювання сфері. Іншими словами, можна сказати, що передбачається створення тільки збірника нормативно-правових актів, які не втрачають своєї юридичної сили, а не видання нового нормативно-правового акту, до якого б вони увійшли і втратили б свою чинність, як окремі правові джерела.[17, c.67-70]
Сам процес “відбору” вихідного матеріалу як в предметній інкорпорації, так і у консолідації є досить подібним – за предметом правового регулювання. Консолідація ж передбачає об’єднання до єдиного нормативно-правового акту декількох, які регламентують діяльність в одній сфері суспільних відносин, без втручання до їхнього змісту. На відміну від предметної інкорпорації нормативно-правові акти об’єднуються в один, втрачають юридичну силу, як самостійні нормативні приписи, діють вже як один нормативно-правовий акт, але в процесі консолідації не вносяться зміни та доповнення до змісту “вихідних” актів, в чому полягає її відмінність від такого виду систематизації, як кодифікація.
Сама консолідація є вже більш складнішим видом систематизації, ніж інкорпорація, тому що під час її проведення здійснюється логічна обробка нормативно-правового матеріалу, виявляються прогалини, суперечності, накладки, визначаються фактично не діючі нормативні приписи.
За своєю історико-гносеологічною природою консолідація є чи не найпершим видом систематизації правових норм, який почали використовувати правознавці, коли перед ними постала проблема класифікації та впорядкування правового матеріалу після його визначеної фіксації. Так, щоб створити правовий припис у формі нормативного акту, потрібно визначити його структуру, послідовність викладення матеріалу, сферу та обсяг суспільних відносин, які будуть ним врегульовуватись, врахувати волю, побажання та мету законодавця та ін. Джерелом вихідного матеріалу для такого акту були звичаї, традиції, природнє право, релігійні догми та ін. Можна констатувати факт, що на початку формування процесу правотворчості консолідація відігравала одну із провідних ролей у створенні найперших нормативних приписів, адже без застосування її прийомів цей процес був би неможливий. У процесі розвитку консолідація сприяла появі нового виду систематизації – кодифікації, адже зібраний та впорядкований за допомогою консолідаційних прийомів та методів, структурований “вихідний” матеріал потрібно було оформити у вигляді нормативного акту, усунувши при цьому неточності, суперечності, прогалини та дублювання. Можемо стверджувати, що кодифікація є другим, за часом свого виникнення, видом систематизації нормативно-правового матеріалу. Інкорпорація ж виникає вже після того, як з’являється потреба згрупування нормативно-правових актів за певними ознаками до збірника, щоб полегшити використання нормативних приписів в процесі їхнього застосування. Тобто можна сказати, що інкорпорація є третім, за часом свого виникнення, видом систематизації. Тому слід, на наш погляд, зазначити, що можна виділити два види консолідації, які відрізняються лише за обсягом матеріалу, що піддається систематизаційній обробці. Перший вид – первинна консолідація, яка використовується під час створення нового нормативно-правового акту у формі закону, постанови, указу, та другий вид – вторинна консолідація, яка застосовується в процесі кодифікації вже існуючого нормативного матеріалу.
Консолідація і кодифікація, будучи окремими видами систематизації законодавства, за своєю гносеологічно-правовою сутністю досить споріднені явища. Ці два види систематизації логічно доповнюють один одного, використовуються одночасно під час проведення систематизаційних робіт. Консолідація є первинним етапом проведення цієї важливої роботи. Без певної логічної обробки нормативно-правового матеріалу, якою є консолідація, стає неможливим проведення кодифікації як такої.
За своєю техніко-юридичною сутністю кодифікація є логічним продовженням процесу впорядкування нормативно-правових актів за допомогою консолідаційних прийомів, методів та правил. Дане положення дає підстави стверджувати, що консолідація, як вид систематизації і як різновид класифікації, виникла дещо раніше кодифікації, поява якої спричинена була, до деякої міри, саме проведенням консолідаційних робіт. Про це свідчить досвід країн, які користуються системами загального права, в яких консолідація є основним видом систематизації, а кодифікація, завдяки тривалому процесу застосування тільки консолідації не сприймається як дієвий вид становлення, розвитку та впорядкування системи законодавства.
Спільною ознакою кодифікації та консолідації виступає утворення нових звідних актів, що вказує на спорідненість цих двох видів систематизації та служить ознакою їхньої відмінності від інкорпорації.
Ознакою розмежування між цими двома видами може бути той факт, що консолідація об’єднує до єдиного нормативно-правового акту декілька, які регламентують діяльність в одній сфері суспільних відносин без втручання до їхнього змісту. А кодифікація передбачає нормотворчу діяльність, спрямовану на створення нового, систематизованого нормативно-правового акту, яка проводиться шляхом глибокої та всесторонньої переробки діючих (вихідних) актів, внесенні до них логічно випливаючи із консолідації змін та доповнень. І разом з прийняттям вже нового кодифікованого нормативно-правового акту, використані (вихідні) нормативно-правові акти втрачають свою юридичну силу. Тобто можна сказати, що консолідація готує основу, підґрунтя для проведення процесу кодифікації, вказує на прогалини, накладки, суперечності в масиві нормативно-правового матеріалу, але не усуває їх та не вносить доповнень до змісту у вигляді нових положень й не піддає його ніяким змінам. Насамперед консолідація, утворюючи так звані “консолідаційні центри”, групує нормативно-правові приписи за предметом, методом, об’єктом та суб’єктом правового регулювання. Саме в цих ознаках і полягає критерій розмежування функцій консолідації та кодифікації.[9, c.117-123]
Поняття видів систематизації нормативно-правового матеріалу – інкорпорації, консолідації та кодифікації носить, до деякої міри, умовний характер. Вони є взаємопов’язаними, так як при проведенні тих чи інших систематизаційних робіт використовуються комплексно прийоми та правила всіх трьох видів, а сутність цих процедур проявляється у домінуванні тих чи інших систематизаційних прийомів, відповідно до чого ці процедури носять назву інкорпораційних, консолідаційних або ж кодифікаційних. Взаємозв’язок та взаємодію між видами систематизації нормативно-правових актів можна прослідкувати в процесі створення і видання Зводу законів, який їх охоплює.
На нашу думку, Звід законів доцільно було би виділити у самостійний, але специфічний вид систематизації законодавства, який не можна ставити до одного ряду із інкорпорацією, консолідацією та кодифікацією.
Консолідація є важливим нормоутворюючим чинником, в процесі формування як основних елементів 1) диспозиції, 2) гіпотези, 3) санкції правової норми, так і широко використовуються консолідаційні прийоми при селекції вже існуючих норм. Дане положення проявляється, наприклад, у тому, що у тексті диспозиції перераховуються декілька нормативних вказівок у залежності від ситуації, яка виникла і підпадає під ознаки гіпотези правової норми. В диспозиції правової норми синтезуються, об’єднуються декілька нормативних приписів, що групуються за ознакою спільності предмету правового регулювання, але відрізняються між собою. На етапі формування диспозиції нової правової норми спочатку визначається коло правових норм, диспозиції яких можна було б об’єднати в одну за ознакою, перш за все, спільності предмета правового регулювання. Далі використовуються консолідаційні прийоми обробки “вихідного” матеріалу, з подальшою його уніфікацією за допомогою кодифікаційних методів, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення якісно нової диспозиції правової норми, яка об’єднує у собі ознаки правовідносин, які відображалися у диспозиціях “вихідних” норм, що склали основу її виникнення.[4, c.253-257]
Висновки
Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування і вдосконалення змісту нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо узгоджену систему.
Необхідність систематизації нормативно-правових актів обумовлена потребою забезпечення ефективного здійснення правотворчої і правозастосовної діяльності, зокрема встановлення й усунення дублювання, колізій і прогалин у чинних нормативно-правових актах, поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.
Існує декілька видів систематизації нормативно-правових актів: інкорпорація, кодифікація, консолідація і звід законів.
Види систематизації законодавства дуже тісно пов’язані між собою, вони не існують в “чистому”, ізольованому виді. Всі вони: інкорпорація, консолідація і кодифікація – тісно пов’язані між собою і є “взаємно проникаючими”, взаємодоповнюють один одного, а консолідація є з’єднувальною, перехідною ланкою між інкорпорацією та кодифікацією, вміщуючи у собі ознаки як одного так й іншого виду систематизації, які за своєю суттю однак досить відрізняються одна від одної.
Саме поняття видів систематизації законодавства – інкорпорації, консолідації та кодифікації – носить умовний характер. Вони є взаємопов’язаними, бо при проведенні тих чи інших систематизаційних робіт комплексно використовуються прийоми та правила всіх трьох видів і сутність цих процедур проявляється у домінуванні тих чи інших систематизаційних прийомів, відповідно до чого ці процедури носять назву інкорпораційних, консолідаційних або ж кодифікаційних.
Список використаної літератури
Основна література:
- Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів: Фонд "Право для України", 1997. — 198 с.
- Богінич О.Л. Систематизація законодавства України: передумови здійснення та шляхи реалізації // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 121-123.
- Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства і питання гуманізації суспільства // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. — Львів, 1991. — Вип. 29. — С. 59-61.
- Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. — Х.: Право, 2002. — 427 с.
- Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. — К.: Кондор, 2006. — 475 с.
- Козловський А.А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право України. – К., 2000. — №2. – С. 49-52
- Котюк І. Етимологічні та онтологічні аспекти проблеми систематизації правових актів // Право України. — 2000. — № 8. — С. 112-115
- Кулик О.Г. Методичні та організаційні засади систематизації законодавства України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науко-во-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 127-130.
- Кухарук Т.В. Систематика и систематизация законодательства // Изв. вузов. Правоведение. – С.-Петербург, 1993. — N 5. — С. 117-123.
- Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. — К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. — 355 с.
- Меленко С. Консолідація як вид систематизації нормативно-правових актів: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці, 2002.
- Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 174 с.
- Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.
- Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун. — Харків: Еспада, 2006. — 775 с.
- Стефанюк В.С. Систематизація законодавства та суди України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 43-53.
- Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. — Суми: Університетська книга, 2005. — 536 с.
- Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 367 с.
- Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. — К.: Прецедент, 2004. — 223 с.
- Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 685 с.