Вступ

Однією зі специфічних форм людської діяльності є трудова діяльність, під якою розуміється не лише праця в класичному її розумінні), а будь-яка діяльність (наукова, творча, художня, надання послуг тощо), якщо вона здійснюється в рамках трудового законодавства.

Під час виконання людиною трудових обов`язків на неї діє сукупність фізичних, хімічних, біологічних та соціальних чинників. Ці чинники звуться виробничим середовищем.

Сукупність чинників трудового процесу і виробничого середовища, які впливають на здоров`я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов`язків складають умови праці.

Під безпекою розуміється стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Реальне виробництво супроводжується шкідливими та небезпечними чинниками (факторами) і має певний виробничий ризик. Виробничий ризик — це ймовірність ушкодження здоров`я працівника під час виконання ним трудових обов`язків, що зумовлена ступенем шкідливості та/або небезпечності умов праці та науково-технічним станом виробництва.

Поділення несприятливих чинників виробничого середовища на шкідливі та небезпечні зумовлене різним характером їх дії на людський організм, тим, що вони потребують різних заходів та засобів для боротьби з ними та профілактики викликаних ними ушкоджень, а також рядом причин організаційного характеру.

1. Охорона праці та профілактика виробничого травматизму і профзахворювань

З метою запобігання або зменшення впливу на працівників шкідливих і небезпечних виробничих чинників, забезпечення безпеки праці застосовують засоби захисту, які за характером їх призначення поділяються на дві категорії:

• засоби колективного захисту;
• засоби індивідуального захисту.

Задачею служби виробничої санітарії є виконання комплексу заходів, направлених на оздоровлення умов праці робітників та підвищення його продуктивності на всіх стадіях технологічного процесу, усунення несприятливої дії на здоров’я робочих шкідливих чинників та попередження професійних захворювань.

У процесі праці на людину короткочасно або тривалий час впливають різноманітні несприятливі чинники (газ, шум, пара), які можуть привести до захворювання та втрати працездатності.

На підприємствах  діють  стандарт СТП 9.1.17-2001 за системою ISO 9001 – Система управління охороною праці підприємства. Контроль виконання вимог безпеки праці по рівням проведення. Порядок проведення [2, с. 44].

Цей стандарт встановлює порядок організації та проведення контролю виконання державних стандартів системи стандартів безпеки праці (ССБП), стандартів підприємства, норм, правил, інструкції по охороні праці на всіх рівнях виробничої діяльності по рівням управління. За цим стандартом контроль повноти виконання вимог безпеки праці е необхідною умовою забезпечення безпеки праці, охорони здоров’я та працездатності працюючих. Постійний контроль вимагає повсякчасного дотримання вимог безпеки праці виконавцями діючих технологічних процесів та операцій адміністрацією підприємства, службою охорони праці та комісіями охорони праці профкому.

Умови та чинники, які несприятливо впливають на організм людини, можна розділити на три основних вигляду: фізичні (температура, шум, вібрація); хімічні (пил, газ, пара); біологічні (інфекційні захворювання). Ці чинники називають професійною шкідливістю. Небезпечними називаються такі виробничі чинники, які можуть привести до нещасних випадків при впливі на робітниках в певних умовах. Шкідливими називаються такі виробничі чинники, які при певних умовах можуть привести до зниження працездатності або профзахворювань [5, с. 177].

Виходячи з цього, служба охорони праці розробила комплекс заходів по досягненню встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобіганню випадкам виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій.

Санітарними нормами проектування промислових підприємств передбачається допустима концентрація шкідливих речовин в повітрі промислової зони.

Спричиняти порушення процесів життєдіяльності та пригнічуючи впливати на організм людини можуть і шкідливі речовини — токсичні або отруйні. По наслідку впливу шкідливих речовин можуть виникнути гострі та хронічні отруєння. Гострі отруєння — це слідство короткочасного впливу отруйних речовин, які проникають до організму в значній кількості. Хронічні отруєння — розвиваються внаслідок поступового, тривалого впливу токсичних речовин, які попадають до організму незначними дозами, і відрізняються великою стійкістю симптомів отруєння. Слідством хронічних отруєнь є професійні захворювання.

Попередження професійних захворювань та отруєнь досягається виконанням комплексу технічних та організаційних заходів, направлених на оздоровлення повітряного середовища й виконання режиму виробничої гігієни та особистої безпеки робітників.

Зростання можливостей сучасного обладнання, машин, побутової техніки, швидкий розвиток всіх видів транспорту привели до того, що людина на підприємстві та в побуті постійно перебуває під впливом шуму високої інтенсивності. Шум здійснює шкідливий вплив на весь організм та насамперед на центральну нервову й сердечно-судинну систему. Тривалий вплив інтенсивного шуму може привести до погіршення слуху, а в окремих випадках — до глухоти. Шум на виробництві несприятливо впливає на працюючого: ослабляє пильність, прискорює втому, сповільнює швидкість психічних реакцій, перешкоджає своєчасній реакції на небезпеку. Все це сприяє зниженню працездатності та може привести до травми. Через це питанням боротьби з шумом зараз приділяють велику увагу у всіх галузях промисловості.

При розробці технологічних процесів, проектування, виготовлення та експлуатації машин і обладнання, виробничих будівель та споруд, а також при організації робочого місця необхідно вжити заходів по зниженню шуму до показників, які не перевищують гранично допустимих рівнів (ПДУ). ПДУ на постійному робочому місці на території підприємства не повинен перевищувати 80ДБА. ПДУ на робочих місцях необхідно знижувати в залежності від тяжкості та напруженості праці [5, с. 181].

Шумом прийнято називати будь-який небажаний для людини звук, який заважає сприйняттю корисних сигналів. Шум уявляє з себе невпорядковане повідомлення звуків різної інтенсивності та частоти.

Шум буває:

— механічного походження, який виникає внаслідок вібрації поверхні машин і обладнання, а також одноразових або періодичних ударів в поєднанні конструкцій і механізмів (на підприємстві домінує в цехах виготовлення коліс);

— аеродинамічного походження (при виникненні джерела стислого газу або повітря, на підприємстві джерелом такого шуму є витяжні пристрої);

— гідромеханічного походження (при виникненні джерела рідини);

— повітряний, який розповсюджується в повітряному середовищі;

— електромагнітного походження, який виникає внаслідок коливання елементів електромеханічних пристроїв під впливом змінних магнітних сил [5, с. 182].

Для захисту слуху робітником цехів необхідно застосовувати індивідуальні захисні засоби — протишумні навушники. Крім індивідуальних захисних засобів необхідно на території підприємства провести допоміжні заходи щодо зниження шумності, насамперед необхідно виготувати та встановити шумопоглинаючі кабіни на вентиляційні приводи (електродвигун та «равлик» вентилятора) циклонів, це дозволить знизити механічну складову шуму, у другу чергу необхідно основу приводу встановити на вібропоглиначу амортизаційну платформу — це дозволить знизити як механічну так і вібраційний складову шуму.

Керівник підприємства (власник) зобов’язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці. Видача спецодягу й інших засобів індивідуального захисту здійснюється згідно з Типовими галузевими нормами безплатної видачі робочим і службовцям спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту. Контроль за застосуванням Типових галузевих норм безплатної видачі цих засобів покладено на Держнаглядохоронпраці. Спеціальний одяг, спеціальне взуття й інші засоби індивідуального захисту облікуються на підприємствах як засоби в обігу незалежно від їх вартості та терміну служби.

2. Система заходів щодо охорони праці та їх фінансування

Охорона праці є одним із пріоритетних напрямів державної діяльності. Мета законодавства у цій сфері — створення таких правових норм, які будуть сприяти збереженню життя та здоров’я працівників у процесі їх трудової діяльності. Для досягнення цієї мети потрібен комплексний підхід, реалізація якого неможлива без активної участі роботодавця.

Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості, становищі працівника на підприємстві, умовах його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, які вже перебувають у невигідному становищі: жінки, працівники похилого віку, молодь, некваліфіковані працівники. Ні система освіти, ні механізм регулювання ринку праці не становлять ефективного способу допомоги працюючим при зіткненні їх з цими проблемами. Тому поряд із намаганням одержувати хоча б невелику, але пристойну заробітну плату, трудящі надають великого значення такому чинникові, як охорона їх праці. Виробниче становище впливає не тільки на здоров’я працюючих, а й на їх фізичний, соціальний та психологічний стан. Фізичні аспекти полягають у тому, що в більшості виробничих процесів використовуються речовини і матеріали, які виділяють частки, шкідливі для здоров’я. Соціальний аспект умов праці включає в себе такі чинники, як ритм роботи, її одноманітність, повторюваність, працю вночі тощо. Психологічний стан працівника під час виконання роботи обумовлюється функціями праці, яка становить собою джерело засобів для життя і сферу утвердження особи [1, с. 359-361].

Охорона праці має соціальні, економічне та правове значення. Соціальне значення охорони праці полягає в тому, що вона сприяє зміцненню (збереженню) здоров’я працівників від шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Економічне значення реалізується в зростанні продуктивності праці, підйомі економіки та збільшенні виробництва. Правове значення охорони праці полягає в правовому регулюванні роботи з урахуванням важкості умов праці, фізіологічних особливостей жіночого організму, організму неповнолітніх і стану працездатності інвалідів тощо. Крім того, питання охорони праці є об’єктом організаційно-управлінських відносин трудового колективу (відповідного профспілкового органу) з роботодавцем, а також соціально-партнерських відносин на національному, галузевому та регіональному рівнях [2, с. 655, 656].

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

В Україні діє ГОСТ 12.4.011-89 «Система стандартів безпеки праці. Засоби захисту працівників. Загальні вимоги та класифікація», який передбачає такі засоби індивідуального захисту:

• ізолюючі костюми (пневмокостюми, гідроізолюючі костюми, скафандри);
• засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски);
• спеціальний одяг (комбінезони, напівкомбінезони, куртки, брюки, костюми, халати, кожухи);
• спеціальне взуття (чоботи, ботфорти, напівчоботи, боти, бахіли);
• засоби захисту рук (рукавиці, рукавички);
• засоби захисту голови (каски, шоломи, шляпи);
• засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);
• засоби захисту органа слуху (протишумові шоломи, протишумові навушники, протишумові вкладиші);
• засоби захисту очей (захисні окуляри);
• запобіжні пристрої (запобіжні пояси, надплечники, маніпулятори);
• захисні дерматологічні засоби (миючі засоби, пасти, креми, мазі).

Важливу роль в охороні праці відіграють засоби індивідуального захисту працівників, покликані нейтралізувати або компенсувати вплив шкідливих факторів [1, с. 14]. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону праці» на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути також забезпечені зазначеними засобами. До засобів індивідуального захисту відносять засоби захисту голови, обличчя, очей, ніг, рук, органів дихання та слуху, ізолюючі костюми та спеціальний одяг, запобіжні пристрої та захисні дерматологічні засоби. Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором. Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Забезпечуючи працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, слід враховувати вимоги законодавства:

а) засоби індивідуального захисту повинні відповідати встановленим нормативам і стандартам, що реально дозволяє запобігти виникненню виробничого травматизму і професійного захворювання. Тому забороняється допускати до роботи працівників не лише без встановлених засобів індивідуального захисту, а й у несправних, не відремонтованих чи забруднених засобах;

б) засоби індивідуального захисту повинні видаватися у строки, встановлені нормативами. Йдеться як про первинне забезпечення працівника цими засобами, так і про періодичне, в тому числі у випадках їх дострокового зношення не з вини працівника. Недотримання цих вимог є порушенням законодавства із створення нешкідливих і безпечних умов праці. Відповідно працівник, який був вимушений придбати засоби індивідуального захисту за власні кошти через порушення строків їх видачі, має право на компенсацію понесених витрат.

Засоби індивідуального захисту видаються працівникам тих професій і посад, як передбачені у відповідних виробництвах, цехах, дільницях та видах робіт Типовими галузевими нормами

безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповідними галузевими нормами, що введені на підставі типових. В Україні прийнято низку Типових положень і норм, що регулюють порядок видачі засобів індивідуального захисту залежно від галузевої підпорядкованості підприємства, установи, організації: працівникам м’ясної і молочної промисловості, працівникам елеваторної, борошномельно-круп’яної і комбікормової промисловості, працівникам сільського та водного господарства, працівникам харчової промисловості, працівникам зв’язку, робітникам підприємств нафтової, газової, нафтопереробної і нафтохімічної промисловості, працівникам дорожнього господарства, працівникам целюлозно-паперової промисловості.

Галузеві положення встановлюють обов’язковий мінімум забезпечення працівників засобами індивідуального захисту. З урахуванням специфіки виробництва, вимог технологічних процесів і нормативних актів з охорони праці за узгодженням з представниками профспілкових органів і рішенням працівників підприємства засоби індивідуального захисту можуть видаватися понад передбачені норми. Питання забезпечення цими засобами працівників конкретного підприємства, установи, організації регулюються локальними нормативно-правовими актами і колективними договорами. На основі типових галузевих нормативних актів на підприємстві приймається перелік робіт і професій, що дають право на безплатне одержання спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

Засоби індивідуального захисту підлягають обов’язковому поверненню у разі звільнення працівника, його переведення на тому самому підприємстві на іншу роботу, для якої видані засоби, не передбачені нормами, а також після закінчення строків їх носіння замість одержуваних нових засобів індивідуального захисту. Спеціальний одяг і спеціальне взуття, повернені працівником до закінчення строків носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані і використані за призначенням, а непридатні до використання — списані. На власника покладається обов’язок організувати належний догляд за засобами індивідуального захисту, своєчасність здійснення хімчистки, прання, обезпилювання, дегазації, дезактивації, знешкодження і ремонту. Всі зазначені заходи здійснюються за кошти власника і в строки, визначені за узгодженням з представником трудового колективу [9].

На роботах, пов’язаних із забрудненням тіла, видається мило у кількості 400 грамів на місяць. При негативному впливі на шкіру людини шкідливих речовин безоплатно видаються змивачі або знешкоджуючі речовини. Перелік робіт і професій, робота на яких дає право працівникам на одержання мила, змиваючих і знешкоджуючих речовин, встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом. Для змивання бруду під час роботи і після її завершення повинні бути обладнані умивальники з рушниками або повітряними осушувачами рук. Медичними установами визначений докладний перелік токсичних речовин, для нейтралізації яких працюючі повинні вживати молоко. Молоко є продуктом профілактичного харчування, який підвищує опір організму негативним чинникам виробничого середовища, нормалізує деякі обмінні процеси і функції організму. Виходячи з визначеного переліку власник підприємства або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом затверджує перелік професій і робіт, при виконанні яких працівникам повинно видаватись молоко.

Молоко видається робітникам і службовцям у дні, коли вони фактично виконують роботи з шкідливими умовами праці і зайняті на цих роботах не менше половини робочого дня (зміни). За робочу зміну, незалежно від її тривалості, працівники одержують по 0,5 літра молока. У виняткових випадках натуральне молоко за погодженням з медико-санітарною частиною або місцевою санітарно-епідеміологічною станцією може бути замінено рівною кількістю кефіру, простокваші, ацидофільного молока або мацоні. Там, де виробляються і переробляються антибіотики, замість свіжого молока повинно видаватись кисле молоко або виготовлений на основі молока колібактерин.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці працівникам видається лікувально-профілактичне харчування. Перелік професій і посад, робота на яких дає право на безоплатне лікувально-профілактичне харчування, а також раціони і правила видачі цього харчування затверджуються в централізованому порядку. Якщо працівник відповідно до цього переліку отримує лікувально-профілактичне харчування, то молоко йому не видається, незалежно від того, чи відповідає виконувана ним робота умовам, що  дають право на отримання молока. Лікувально-профілактичне харчування видається у вигляді гарячих сніданків перед початком роботи. В окремих випадках за погодженням з лікувальним закладом допускається видача сніданків під час обідньої перерви. Працівники забезпечуються гарячими сніданками тільки під час роботи саме на особливо шкідливих роботах.

В гарячих цехах, на підземних роботах працівникам повинен бути забезпечений особливий питтєвий режим. Фізичні навантаження при роботах з високою температурою викликають активне потіння організму. Разом з потом з організму працівника виділяються солі і вітаміни. Виникає сильне почуття спраги, хочеться постійно пити. Стає нестабільним артеріальний тиск, частішає пульс, знижується працездатність.

На підприємствах, в галузях і на державному рівні у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, створюють фонди охорони праці. Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону. Фонд охорони праці на підприємстві використовується тільки для виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормальних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві. Кошти галузевих і державного фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і національних програм з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-технічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв’язанням проблем охорони праці. До державного, регіональних та галузевих фондів охорони праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями кошти, одержані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до власників, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці [1, с. 366].

Існують такі джерела формування названих фондів: 1) добровільні перерахування підприємств з прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Однак, підприємства економічно незаінтересовані в перерахуванні таких сум навіть в фонд охорони праці. Набагато вигідніше не створювати такий фонд, а прямо фінансувати заходи по охороні праці та відносити відповідні суми на валові витрати; 2) кошти, що надійшли від інших фондів, громадських організацій в порядку надання допомоги; 3) кошти, які відповідно до угод підприємства одержали раніше як допомогу на розвиток спеціалізованих виробництв, науково-технічних центрів, творчих колективів та експертних груп, а тепер повертають до відповідного фонду; 4) інші надходження.

Відповідно до ст. 19 Закону України фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах. Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці. Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Висновки

Отже, в сучасних умовах визначальним фактором економічного благополуччя будь-якої держави є не тільки рівень національного доходу та рівень розвитку виробничої й соціальної сфери, але й загальний стан охорони здоров’я загалом і охорони праці зокрема. Незадовільне фінансування та нехтування охороною праці призводить до швидкого погіршення в цілому стану виробництва, відтоку значної частини продуктивних сил в інші галузі, дисбалансу та нестабільності економіки. На регіональному рівні оптимальне вирішення питань фінансування охорони праці може бути знайдене тільки шляхом розбудови фінансової бази органів місцевого самоврядування та надання їм широких повноважень в умовах реальної бюджетної самостійності.

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім працівникам, а також передбачає додаткові гарантії для певних категорій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров’я. До таких категорій належать працівники, які пра­цюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.

Відповідність умов трудового договору чинному законодавству про охорону праці повинна забезпечуватися і під час його реалізації. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних правових актів з охорони праці.

Важливою гарантією захисту права працівника на охорону праці є надання працівнику інформації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочому місці. Крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов’язаний проінформувати громадянина про наявні на майбутньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі фактори, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідомити майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров’я та ознайомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму виконаного роботодавцем обов’язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві не встанов­лено виду документа, у якому майбутній працівник розписується про одержання такої інформації, то його форма визначається на конкретному підприємстві, в установі, організації. Цим документом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Пропонується такі записи робити в особовій картці, акті атестації робочого місця.

Отже, законодавством України передбачено гарантії у випадках виникнення загрози життю і здоров’ю працівників, нестворення роботодавцями відповідних умов праці, що забезпечують їх безпеку та гігієну. До таких належать право працівника відмовитися від виконання роботи у разі виникнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров’ю, право працівника розірвати трудовий договір з власної ініціативи, встановлення юридичної відповідальності роботодавця за порушення законодавства про охорону праці. Зазначені гарантії відображають зміст одного з державних принципів у сфері охорони праці — пріоритету життя і здоров’я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — 5-те вид., стер. — К: Знання, 2006. — 351 с.
2. Прокопенко В. І. Трудове право України : підруч / В. І. Прокопенко. — Х. : Консул, 1998. — 480 с.
3. Прилипко С. М. Трудове право України: підруч / С. М. Пилипко, О. М. Ярошенко. — Х. : ФІНН, 2012. — 800 с.
4. Контроль та перевірка в Україні: Нормативна база / Укл. О. М. Роїна. — 3-тє вид., випр. та доп. — К. : КНТ, 2006. — 465, с.
5. Лесенко Г. Опрацювання програми поліпшення стану умов і безпеки  праці // Охорона праці. -2004. -№ 7. — С. 34-36