1. Поняття і система методів діяльності органів публічної влади в Україні.

2. Порядок підготовки і внесення проектів актів Президента України.

3. Компетенція органів місцевого самоврядування і сфері забезпечення правопорядку, прав і свобод громадян.

4. Задача-казус.

5. Список використаної літератури.

І. Поняття і система методів діяльності органів публічної влади в Україні.Закон України від 26 березня 1992 р. «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» визначає місцеве самоврядування як територіальну самоорганізацію громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази.Місцеве самоврядування є органічним поєднанням форм представницької і безпосередньої демократії, тобто систему самоврядування становлять як певні представницькі органи, так і форми безпосереднього волевиявлення населення територіальної одиниці.Самоорганізація громадян для здійснення самоврядування є територіальною, тобто місцеве самоврядування здійснюється в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Територіальну основу місцевого самоврядування становлять сільські поселення, селища, міста. Тому система місцевого самоврядування включає, по-перше, сільські, селищні, міські Ради народних депутатів та їх органи, по-друге, інші форми територіальної самоорганізації громадян (громадські комітети і ради мікрорайонів, житлових комплексів, домові, вуличні, квартальні, дільничні, селищні, сільські комітети та інші органи), по-третє, місцеві референдуми, загальні збори (сходи) громадян — форми безпосереднього волевиявлення населення. Районні в містах Ради народних депутатів є складовою частиною міського самоврядування. Для більш ефективного здійснення своїх повноважень органи місцевого самоврядування можуть об'єднуватися в асоціації, інші добровільні об'єднання.Територіальну основу регіонального самоврядування становлять район, область, а в його систему входять районні і обласні Ради народних депутатів, місцеві референдуми в межах території району, області, інші форми самоорганізації громадян районів і області (Закон України «Про місцеві Ради та місцеве і регіональне самоврядування» зі змінами і доповненнями від 16 березня 1993 р.). Представницькі органи регіонального самоврядування — обласні, районні Ради. З числа депутатів відповідної Ради обирають голову і заступника голови Ради, утворюють і обирають постійні та інші комісії. Голови обласної, районної Рад є найвищою посадовою особою в системі самоврядування відповідно області, району. Обласні, районні Ради утворюють підзвітний їм секретаріат Ради, який здійснює організаційно-технічне забезпечення діяльності Ради та її органів. Структура і чисельність секретаріату визначається Радою за поданням її голови, керівник секретаріату призначається головою Ради. На відміну від органів місцевого самоврядування регіональні самоврядні органи не утворюють своїх виконавчо-розпорядчих органів.РАДИ — ОРГАНИ МІСЦЕВОГО ТА РЕГІОНАЛЬНОГО САМОВРЯДУВАННЯРозглянемо насамперед систему Рад народних депутатів. За законом, базовим рівнем місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські Ради народних депутатів. Саме слово базові говорить про їх особливе положення в системімісцевого самоврядування, найбільшу відповідальність за соціально-економічний розвиток територіальних регіонів, всебічне задоволення прав і свобод громадян.Органи місцевого самоврядування складаються не тільки із відповідних Рад народних депутатів, а й виконавчо-розпорядчих органів, що утворюються Радами та їм підзвітні. Виконавчий комітет утворюється Радою на строк її повноважень і формується одноосібне головою Ради у складі заступника (заступників) голови, керуючого справами (секретаря) і членів виконавчого комітету. Кількісний склад виконкому встановлюється Радою за поданням її голови. До складу виконавчого комітету не можуть входити депутати відповідної Ради. Виконком зберігає свої повноваження аж до сформування нового складу виконавчого комітету новообраною Радою. За рішенням відповідної Ради в органах місцевого самоврядування виконавчі комітети можуть не утворюватися; у цих випадках виконавчо-розпорядчі функції здійснює голова Ради одноособово. Ради самостійно встановлюють структуру, затверджують загальну чисельність апарату управління та витрати на його утримання, умови оплати праці і затверджують за поданням виконкому гхеми організації самоврядування на відповідній території.Основними принципами місцевого та регіонального самоврядування є самостійність і незалежність Рад народних депутатів умежах своїх повноважень, самофінансування і самозабезпечення, оптимальна децентралізація.Правовий механізм взаємовідносин Рад народних депутатів різних рівнів спрямований на досягнення самостійності та оптимальної економічної доцільності їх функціонування. Характеризуючи функції Рад народних депутатів, передусім зазначимо, що вони у межах своєї компетенції вирішують питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян, які проживають на їх території, та державних інтересів. Власне в цій функції насамперед реалізуються такі принципи місцевого та регіонального самоврядування, як захист прав, свобод і законних інтересів громадян, соціальної справедливості, поєднання місцевих і державних інтересів інтересів особи і всього населення відповідної території. У і-воїи діяльності самоврядні органи не можуть не взаємодія ги з трудовими колективами, громадськими організаціями і рухами — це також один із основних принципів самоврядування. Зазначені принципи визначають зміст і наступних функцій органів самоврядування — забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку підвідомчої території; здійснення керівництва підприємствами(об'єднаннями), організаціями та установами, які є їх комунальною власністю. Базуючись на принципі законності, Ради народних депутатів забезпечують виконання Конституції та законів України. Органи місцевого та регіонального самоврядування є правочинними розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. При цьому реалізують вони надану їм компетенцію самостійно. А керувати місцевими Радами може лише закон.Ідея самостійності окремих рівнів органів самоврядування проявляється і в субординації правових актів, які вони приймають. Рішення Рад, їх виконавчо-розпорядчих органів, прийнятих в межах своєї компетенції, якщо вони не суперечать Конституції України і чинному законодавству, є обов'язковими для виконання. Законом України про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування передбачається відповідальність у разі невиконання рішень органів самоврядування (ст. 57); рівно ж як і органи самоврядування несуть відповідальність за законність та наслідки прийнятих ними рішень (ст. 58). Спори про відповідальність вирішуються в суді або арбітражному суді. А якщо органи місцевого та регіонального самоврядування своїми діями порушують Конституцію України і чинні закони, конституційні права і свободи громадян, ігноруючи при цьому вимогу компетентних органів про припинення незаконних дій, їх повноваження за рішенням Верховної Ради України можуть бути достроково припинені. Закон передбачає (ст. 59) й інші випадки можливого дострокового розпуску органів самоврядування. Так проявляється принцип законності в діяльності самоврядних органів та обов'язковості їх рішень, прийнятих у межах закону.Принцип самостійності і незалежності Рад народних депутатів не означає відсутності їх взаємодії. Закон (ст. 4) дозволяє місцевим Радам різних рівнів перерозподіляти між собою окремі повноваження в галузі господарського і соціально-культурного будівництва з урахуванням місцевих демографічних, територіальних, економічних умов і національних особливостей.Органи самоврядування є правочинними розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. Є, однак, перелік питань, які можуть вирішуватися виключно на пленарних засіданнях Ради. Їх ще називають виключною компетенцією представницьких органів самоврядування. Так, виключно на пленарних засіданнях Ради вирішують питання про визнання повноважень депутатів;обрання голови, заступника голови Ради і звільнення з посади або прийняття їх відставки; утворення і обрання постійних та інших комісій Ради, зміну їх складу, обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету Ради; заслуховування звітів утворюваних Радою органів та оцінка їх діяльності. На пленарних засіданнях затверджуються плани і програми економічного та соціального розвитку території Ради, місцеві економічні програми, плани приватизації об'єктів комунальної власності, місцеві бюджети та зміни, що до них вносяться, звіти про виконання бюджету, приймаються рішення про проведення місцевого референдуму та деякі інші питання.Важливу роль у роботі самоврядних органів відіграють постійні комісії Рад, які є відповідальними перед Радою і їй підзвітні. Постійні комісії обираються Радою з числа її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень Ради. Рада утворює комісії: мандатну, з питань депутатської діяльності та етики; з питань планування, бюджету і фінансів, а також при необхідності постійні комісії з інших питань господарського і соціально-культурного будівництва, визначає їх кількісний склад. Строк повноважень постійних комісій такий, як і Ради, котра їх утворює. Обираються комісії у складі голови і членів комісії, причому кандидатуру голови комісії пропонує голова Ради. Заступник голови і секретар комісії обираються на засіданні постійної комісії. До складу постійних комісій не можуть обиратися голова, заступник голови Ради. Протягом строку своїх повноважень Ради мають право реорганізувати систему своїх комісій, вносити зміни до їх складу.З лютого 1994 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування», згідно з яким органами місцевого самоврядування в Україні виступають сільські, селищні, міські, районні та обласні Ради. Вони наділяються власною компетенцією, в межах якої діють самостійно. Одночасно обласні, районні,Київська та Севастопольська міські Ради виконують функції органів державної виконавчої влади.Ради обираються строком на чотири роки. Кількісний склад Рад визначається самими Радами, але має становити не більше як 75 депутатів для обласної. Київської і Севастопольської" міських та Рад міст з районним поділом і не більше як ЗО — для інших Рад. Голови обласних, районних, міських, селищних і сільських Рад обираються безпосередньо населенням, вони ж за посадою очолюють виконавчі комітети відповідних Рад. Кількісний склад виконавчого комітету визначає Рада на пленарному засіданні, персональний склад виконкому пропонується головою відповідної Ради і затверджується Радою.У сільських, селищних, міських (міст районною підпорядкування) Радах за їх рішенням виконавчі комітети можуть не утворюватися, у цих випадках виконавчі функції здійснює юлова Ради.Голови сільських, селищних, міських, районних і обласних Рад "і'л очолювані ними виконавчі органи підзвітні і підконтрольні відповідним Радам. З питань здійснення делегованих їм повноважень державної виконавчої влади вони підпорядковані Кабінету Міністрів України, а також виконавчим органам вищестоящих Рад.Отже, місцеві Ради всіх рівнів діють самостійно в сфері місцевого самоврядування, вертикальна ж їх підпорядкованість встановлюється лише при реалізації ними функції державної виконавчої влади.Законодавець формулює умови, за яких повноваження сільської, селищної, міської, районної, обласної, Верховної Ради Республіки Крим можуть бути достроково припинені, зокрема, якщо вони прийняли рішення, спрямоване на порушення територіальної цілісності України, самочинну зміну її державно-територіального устрою; порушили Конституцію України і закони України та не приводять своє рішення у відповідність з ними; не можуть протягом двох місяців провести пленарне засідання чи утворити свої виконавчі органи. Рішення про скасування незаконних рішень Рад та дострокове припинення повноважень і призначення нових виборів цих Рад приймає Верховна Рада України. У разі порушення Конституції та законів України голова обласної", районної, міської, селищної" і сільської Ради може бути звільнений з посади у порядку, визначеному законом.Оскільки Республіка Крим є складовою частиною України, Закон зазначає, що органи місцевої влади і самоврядування в ній формуються і діють на підставі Конституції України, законів України, Конституції і законів Республіки Крим, які мають відповідати Конституції і законам України.ІНШІ ЛАНКИ СИСТЕМИ САМОВРЯДУВАННЯДо системи самоврядування України входять також інші форми територіальної самоорганізації громадян: громадські комітети і ради самоврядування. Територія їх діяльності визначається виконкомом відповідної міської, районної в місті, селищної, сільської Ради, виходячи з соціально-економічної цілісності території та з урахуванням пропозицій населення. Обираються органи громадського самоврядування на загальних зборах (сходах) громадян або і представників. Зміст їх діяльності визначається основними завданнями соціально-економічної та політичної перебудови, що відбувається в Україні. Закон про місцеве та регіональне самоврядування України (ст. 4, 56) передбачає право місцевих Рад народних депутатів передавати частину своїх повноважень органам територіальної самоорганізації громадян відповідно з фінансово-матеріальним забезпеченням для здійснення цих повноважень. Громадські комітети і ради самоврядування здійснюють також інші повноваження. Ііове законодавче положення про можливість передачі місцевими Радами повноважень органам територіальної самоорганізації громадян слід розглядати в аспекті підвищення ролі громадськості у вирішенні суспільно-самоврядних справ, а критерієм для цієї передачі, мабуть, повинна бути ефективність у вирішенні таких повноважень. Це має бути стимулом для розгортання суспільної активності населення мікротериторіальних колективів. Правовою основою діяльності органів територіальної самоорганізації громадян, крім законодавчих актів держави, мають бути статути (положення), затверджені загальними зборами (сходами) громадян або їх представниками та зареєстровані виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів.ІІ. Порядок підготовки і внесення проектів актів Президента України.Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма має бути змістовною, тобто повинна містити певний, виражений юридичною мовою текст, що несе певне смислове навантаження. Якщо нормі не надана певна форма, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.До зовнішньої форми(джерел) права відносять: правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт.Нормативно-правовий акт– це рішення компетентних суб’єктів, що виносяться в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки.Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.Органи виконавчої владиу своїй нормотворчій діяльності керуються здебільшого підзаконними актами. Для уряду та багатьох інших ОВВ — це тимчасовий регламент, який, крім врегулювання внутрішніх процесуальних питань, за умови відсутності закону, встановлює засадові положення щодо порядку організації, повноважень і порядку діяльності своєї і підпорядкованих органів. Центральні органи виконавчої влади, якщо немає спеціального закону, у своїй нормотворчій діяльності керуються положеннями, затвердженими указами Президента. МДА мають регламенти, затверджені постановою уряду.Загалом підхід до нормотворення в органах виконавчої владиякий склався фактично, принциповоне суперечить основним положеннямпроекту закону “Про нормативно-правові акти”.Проект визначає нормотворчий процес як спецiальну органiзацiйно-правову дiяльнiсть уповноважених суб'єктiв, яка полягає в iнiцiюваннi, пiдготовцi, розглядiпроектiв нормативних актiв, прийняттiнормативних актiв та введеннiїх у дiю. Відповідно нормотворення складається з таких стадій:а) нормотворча iнiцiатива i пiдготовка проекту нормативного акта;б) внесення проекту нормативного акта суб'єкту нормотворення;в) розгляд та обговорення проекту нормативного акта;г) прийняття нормативного акта;д) введення нормативного акта в дiю.Кожна з цих стадій має своїх визначених відповідно до закону суб‘єктів.ІІІ. Компетенція органів місцевого самоврядування і сфері забезпечення правопорядку, прав і свобод громадян.Здійснення місцевого самоврядування в Україні забезпечується системою гарантій, під якими розуміють економічні, політичні та правові умови і засоби повної і ефективної реалізації територіальними громадами, органами місцевого самоврядування завдань та функцій місцевого самоврядування. Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування отримали закріплення в Конституції України та Законі «Про місцеве самоврядування в Україні».Механізм правового забезпечення місцевого самоврядування:І. Правові гаранті захистуТериторіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно вирішують надані їм повноваження- Конституційні гаранти- Судові гарантії.II. Державний і громадський контроль(Державний нагляд, політико-правовий контроль у формі депутатських запитів, парламентських слухань, судовий контроль, контроль в особі засобів масової інформації, політичних партій і громадських організацій)ІІІ. Юридична відповідальність (конституційно-правова відповідальність, майнова або цивільно-правова).Гарантіями організаційної самостійності місцевого самоврядування є:- положення Конституції України про те, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиної системи органів державної влади (ст. 5), а служба в органах місцевої о самоврядування виступає самостійним видом публічної служби (ст. 38);- віднесення питань обрання органів місцевого самоврядування, обрання чи призначення посадових осіб місцевого самоврядування до повноважень місцевого самоврядування;- встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом;- встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 21) заборона обмежувати права територіальних громад на місцеве самоврядування за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану.Гарантіями фінансово-економічної самостійності місцевого самоврядування є:- встановлення Конституцією України (ст. 142) матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування;- положення Конституції України щодо захисту законом права комунальної власності на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів (ст. 13);- закріплення обов'язків держави фінансувати здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України) та компенсувати витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами (ст. 67 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»);- передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 61) заборона втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів, за винятком випадків, передбачених законом;- передбачений Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 62) обов'язок держави фінансово підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком, гарантувати органам місцевого самоврядування доходну бачу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб;- передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. ст. 68-70) право органів місцевого самоврядування мати позабюджетні кошти, встановлювати місцеві податки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо.Гарантіями захисту прав місцевого самоврядування є:- передбачені Конституцією України обов'язковість до виконання на відповідній території актів органів місцевого самоврядування (ст. 144) та судовий порядок захисту права місцевого самоврядування (ст. '45);- передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) право органів та посадових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування;- встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 72) підзвітність і підконтрольність місцевих державних адміністрацій районним, обласним радам;- передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 75) відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами.В практиці місцевого самоврядування розрізняють конституційно-правову і майнову відповідальність органів і посадових осіб самоврядування. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (ст.74 Закону “про МС”).Конституційно-правова відповідальність полягає у застосуванні до органів та посадових осіб місцевого самоврядування різних заходів конституційно-правового впливу з боку компетентних державних органів(як правило, без залучення суду).Вищою формою конституційно-правової відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування є дострокове припинення їх повноважень у встановленому законом порядку. Так, щодо сільських, селищних і міських рад та голів, то рішення про дострокове припинення їх повноважень може бути прийняте шляхом проведення місцевого референдуму. Чинне законодавство допускає і процедуру саморозпуску сільських, селищних та міських рад, а також добровільної відставки сільських, селищних і міських голів.Конституція передбачає проведення позачергових виборів органів місцевого самоврядування (п.30 ст.85), а отже, вона допускає розпуск або дострокове припинення повноважень цих органів у всеукраїнському масштабі.Чинне законодавство встановлює підстави, за якими компетентні державні органи достроково припиняють повноважень окремих рад. Місцеві державні адмсіністрації (а поки що і прокуратура) виявляють факти, які дають підстави для дострокового припинення повноважень органів місцевого самоврядування (дивіться у додатку).Майнова або цивільно-правова відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування наступає за їх неправомірні рішення, дії або бездіяльність, якими вони завдають юридичнимі фізичним особам матеріальної та моральної шкоди. Ця шкода згідно зчинним законодавством відшкодовується органами і посадовими особами місцевого самоврядування в повному обсязі за рахунок коштів місцевого бюджету. Коли ця шкода обумовлена розумним ризиком, то це одна справа. Інша — коли вона обумовлена некомпетентністю, особистими інтересами депутатів або сільського, селищного чи міського голови. В таких випадках закон має встановлювати регресну відповідальність тих, хто заподіяв необгрунтовану матеріальну і моральну шкоду, яку відшкодувала територіальна громада.Депутати і службовці органів місцевого самоврядування, сільські, селищні і міські голови несуть також в межах закону дисциплінарну, адміністативну, фінансову і кримінальну відповідальність. Важливою є і громадсько-політична відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, яка може виражатися в їх добровільній відставціі саморозпуску. Практика свідчить про те, що ефективність конституційно-правової, майнової та громадсько-політичної відповідальності цих органів і посадових осіб є досить низькою, що обумовлено рівнем правової та політичної культури в суспільстві.ВисновкиПринцип місцевого самоврядування є однією з найважливіших ознак будь-якої демократичної держави. Це питання є також досить актуальним і для України, де після прийняття закону “Про місцеве самоврядування в Україні” залишилося багато складних проблем щодо практичної реалізації теоретичних положень. Метою цієї праці є дослідження і опис юридичного, або правничого, поняття концепції місцевого управління і самоврядування у якомога ширшому аспекті.Мені, зокрема, здаються досить перспективними концепції прямої демократії на місцевому рівні і використання місцевого самоврядування як політичної школи для виховання свідомих громадян з населення України, а також представництво громад в парламенті.

Задача-казус:Народний депутат України на сесії Верховної Ради України звернувся із запитом до Міністра внутрішніх справ України, в якому містилася вимога здійснити перевірку особистих зв’язків заступника міністра фінансів Борсюка на предмет його можливих стосунків з керівниками „фінансових пірамід” Горстенко і Барило, що перебувають у розшуку.Як має поводитись у цьому випадку Міністр? До яких органів та посадових осіб, з яких питань і в якому порядку можуть вноситись запити депутатів України? Який порядок встановлений для розгляду депутатських запитів?Одним з важливих обов’язків депутатів Ради є здійснення контролю за роботою державних органів, підприємств, установ, організацій. Серед різних форм і методів такого контрою значне місце посідає депутатський запит. Він, як відомо, може адресуватися виконавчому комітетові, керівникам його відділів і управлінь, а також керівникам розташованих на території Ради підприємств і організацій. Народні обранці все активніше використовують своє право на запит. У цьому виявляється їх ініціатива у вирішенні важливих питань господарського і соціально-культурного будівництва, зацікавленість у поліпшенні діяльності підприємств, організацій, в усуненні недоліків в обслуговування населення тощо.Змістом депутатських запитів, як правило, є звернення до органів управління, керівників господарських організацій, закладів, установ соціально-культурного призначення, щоб вони дали конкретну відповідь про причини невиконання рішень Ради та вищестоящих органів у діяльності підприємств, організацій, в обслуговуванні населення, задоволенні потреб трудящих тощо.Депутати стали частіше звертатися до запиту, як дієвої форми оперативного контролю. Іноді запити вносять депутатські групи. Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради.Міністерство внутрішніх справ України зазначає, щовідповідно до статті 86 Конституції України і статті 12 Закону України "Про статус народного депутата України" запит народного депутата України передбачає одержання офіційної відповіді з певних питань, але "не повинен містити вказівок про провадження конкретних процесуальних дій у процесірозслідування конкретних кримінальних справ та щодо прийняття поних конкретних рішень". Так само і у депутатському зверненніпропозиції вчинити певні дії не можуть стосуватися конкретнихкримінальних справ, оскільки такі питання не можуть розглядатисяяк пов'язані з діяльністю народних депутатів України.Конституційний Суд України в офіційному тлумаченні положень частини першої статті 86 Конституції України виходить з того, що органами, до яких може звертатись із запитом народний депутат України, визначено лише органи Верховної Ради України і Кабінет Міністрів України. Крім того, запит народного депутата України може бути адресовано докерівників інших органів державної влади та органів місцевогосамоврядування, а також до керівників підприємств, установ іорганізацій, розташованих на території України, незалежно від їхпідпорядкування і форм власності.Право народного депутата України на запит кореспондується зпередбаченим Конституцією України обов'язком керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту (частина друга статті 86).На забезпечення зазначених прав Законом України "Про статуснародного депутата України" (статті 15, 16) визначено також термін та особливий порядок розгляду депутатського запиту і депутатського звернення, встановлено адміністративну відповідальність посадових осіб за невиконання законних вимог народного депутата України, за відмову або ухилення від своєчасного надання необхідної інформації та документації або подання завідомо недостовірної інформації (стаття 36). Відповіднодо частини першої статті 351 Кримінального кодексу Україниневиконання службовою особою законних вимог народногодепутата України, надання йому завідомо неправдивої інформаціївизнається злочином.Вище викладене стосується запитів народних депутатів Українидо всіх органів і посадових осіб, які відповідно до процесуальногозаконодавства уповноважені здійснювати функції дізнання і досудового слідства. Керівники відповідних органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють функції дізнання, у разі надходження до них звернень народного депутата України з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах, не пов'язані обов'язкомрозглядати їх у порядку розгляду запитів і звернень і не несутьвідповідальності за невиконання викладених у них вимог та пропозицій.Міністр внутрішніх справ України має звернутися до Генерального прокурора України з вимогою перевірити особисті зв’язки заступника міністра фінансів Борсюка.Список використаної літератури1. Абетка української політики : Довідник/ Авт. кол.: Микола Томенко (керівник), Вікторія Гребельник, Оксана Грязнова та ін.. -К.: Смолоскип, 1998.2. Біленчук, Петро Дмитрович. Місцеве самоврядування в Україні : Муніципальне право: Навчальний посібник для вузів/ Петро Біленчук, Віктор Кравченко, Микола Підмогильний; Європ. ун-т управл., безпеки та інформ.-правових технологій; Т-во науковців по сприянню муніципальній реформі "Юрблагодійконсалтинг". -К.: Атіка, 2000. -302,[1] с.3. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" : Офіційне видання/ Верховна Рада України; Верховна Рада України (Київ). -К.: Парламентське вид-во, 1997. -99,[1] с.. -(Сер. "Закони України")4. Кампо, Володимир Михайлович Місцеве самоврядування в Україні/ Володимир Кампо,; Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (гол. ред.), Ф.Г. Бурчак, В.В. Цвєтков та ін.; НАНУ, Ін-т держ. і права ім. В.М.Корецького . -К.: Ін Юре, 1997. -32,[2] с.5. Лящук, Ігор Іванович Закон України "Про місцеве саморядування в Україні" у запітаннях і відповідях/ Ігор Іванович Лящук,; Комітет виборців України. -К.: Б.в., 1997. -22,[1] с.6. Місцеве самоврядування : 10 років здобутків/ Ред. М. Пухтинський; Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України при президентові України. -К.: Атіка, 2002. -367 с..7. Місцеве самоврядування в Україні/ Ред. В.С. Ковальський. -К.: Юрінком Інтер, 2002. -448 с.. -(Сер. "Бюлетень законодавства і юридичної практики України"; 10, 2002)