1. Система понять і система термінів. Характерні риси термінів: дефінітивність, систематичність, точність, співвідношення з поняттям

Розвиток понять і термінів в окремій мові чи мовній спільноті є відмінний і залежить від соціальних, економічних, культурних і лінгвістичних чинників.

Відмінності паралельних систем понять з одного боку, і позірна подібність на рівні термінів з іншого боку, спричинюють непорозуміння у міжнародному спілкуванні.

Термінологічна робота базується на поняттях, оскільки:

— відмінності між поняттями не завжди виявляються на рівні термінів;

— подібність на рівні термінів у різних мовах необов’язково означає, що позначені цими термінами поняття тотожні.

Поняття і системи понять, характерні для окремих мовних спільнот чи націй, ймовірно близькі між собою, якщо:

1. a) предметна галузь усталена і відносно тривка чи
2. b) предметна галузь стосується конкретних об’єктів, таких як устаткування, інструменти, матеріали чи промислові вироби, чи
3. c) є традиція стандартизування предметної галузі.

Поняття і системи понять ймовірно відмінні, якщо:

1. a) у предметній галузі існує кілька теоретичних підходів, чи
2. b) предметна галузь нова і швидко розвивається, чи
3. c) предметна галузь стосується гуманітарних або соціальних наук (наприклад, має стосунок до філософських, політичних, ідеологічних питань тощо), чи
4. d) відсутня традиція стандартизування цієї предметної галузі.

Сучасна мова науки і техніки пред’являє термінам декілька вимог. Найбільш важливими з яких є наступні:

1) Термін має відповідати правилам і нормам відповідної мови.

2) Термін має бути систематичним.

3) Терміну властива якість дефінітиви ості, тобто кожен термін спів ставляється з чітким окремим визначенням, котре орієнтує на відповідне поняття (valuer — оцінювач, concert — концерт, jazz — джаз).

4) Терміну властива відносна незалежність від контексту, і те, що він не втрачає в ньому свого значення (music — музика).

5) Термін має бути точним, хоча в субмовах мають місце численні «хибно орієнтовні» (термін Д.С. Лотте) одиниці (choir — хор).

6) Термін має бути стислим, хоча ця вимога нерідко суперечить вимозі точності, тобто повноти терміна (aria — арія).

7) Термін має прагнути до однозначності (opera — опера).

Тут варто зробити одне суттєве уточнення: такої однозначності варто домагатися в межах однієї терміносфери, адже на рівні декількох субмов полісемія термінів — явище досить розповсюджене, (e. g. architecture — drum — барабан купола (частина споруди), music — drum — барабан (муз. інструмент)

8) Для термінології не характерна синонімічність, котра заважає взаєморозумінню (to imitate — копіювати, підроблювати; syn: to reproduce, to forge, to copy).

9) Терміни експресивно нейтральні, хоча тут правильніше казати не про експресивність терміна чи виразу, а скоріше про інтенсивність деяких семантичних складових. Причинами такої інтенсивності можуть слугувати прагнення підкреслити елітарність уявлення того, хто говорить, або намагання приховати свої наміри.

10) Термін має бути милозвучним (тобто вимога евфонії), тому не варто заохочувати створення термінів, походженням з діалектів, жаргонів чи варваризмів [5, с.12].

Разом з тим терміни не є ізольованими, незалежними, «вибраними » одиницями загальновживаної мови, котрі володіють лише їм характерними властивостями, а складають повноцінну частину загального складу мови, де якості слів появляються більш визначено, регламенттовано, відповідаючи вимогам професійного спілкування та взаєморозуміння. Таким чином, можна говорити про переважаючий характер властивості терміну порівняно із загальновживаним словом, а не про повну відсутність тієї або іншої особливості в межах відмінних галузей мови; можна стверджувати про бажані властивості термінологічної одиниці, але не можна вважати її не повноцінною чи непотрібного, ґрунтуючись лише на тому, що вона не має цієї властивості, хоча даний термін давно застосовується користувачами. З поглибленням міжнародних зв’язків вивчення іноземної мови набуває фахового термінологічного спрямування, однією з ознак якого є термінологічна двомовність [6, с. 13].

2. Роль термінологічних центрів

В Україні на сьогодні є кілька термінологічних центрів, основні з яких знаходяться у Харкові, Києві і Львові. Зокрема Львівський термінологічний центр, започаткований у свій час на кафедрі української мови Львівського національного університету ім. Івана Франка, успішно функціонує як самостійна номенклатурна одиниця і установа при державному університеті “Львівська політехніка”. Це Комітет науково-технічної термінології, який веде широку просвітницьку роботу, виконує державне замовлення на створення держстандартів, а також плідно працює в лексикографічному та організаційному напрямах. Так, під егідою центру за останні десять років з’явилися такі словники: “Російсько-український електрорадіотехнічний словник» (за ред. В.С Перхача), ”Російсько-український та українсько-російський словник з радіоелектроніки» (Б. Рицар, К. Семенистий, І. Кочан); “Російсько-український словник термінів і зворотів з технології нафти» (А. Зелізний, Г.О. Літковець, З.В. Гуменецький, М. Ганіткевич); “Російсько-український словник з хемії та хемічної технології» (А. Зелізний та М. Ганіткевич); «Російсько-український автошляховий словник“ (І. Фецович), “Англійсько-український словник-довідник інженерії довкілля» (Т. Балабан) тощо.

Слід зазначити, що майже в усіх країнах, як в пострадянському просторі, так і в Європі, є органи і центри, які займаються власне термінологічною діяльністю.

В Україні, наприклад, справами термінології сьогодні займається 122 технічних комітети, серед них Комітет наукової термінології НАН України, Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, ряд компетентних комісій: Українська комісія з питань правничої термінології, Національна комісія з хімічної термінології та номенклатури та інші, а також Харківський термінологічний центр і т. п.

Комітет наукової термінології НАН України за період з 1995 року по 2005 рік організував і провів 6 Всеукраїнських конференцій „Українська термінологія і сучасність” з виданням їхніх матеріалів у однойменному збірнику наукових праць. Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Держстандарту і Міністерства освіти і науки України за період з 1992 року по 2006 рік ініціював і провів 9 міжнародних конференцій „Проблеми української термінології” у місті Львові. Цей комітет регулярно видає „Бюлетень ТК СНТТ” і фаховий журнал „Вісник НУ „Львівська політехніка”: серія „Проблеми української термінології”.

Харківський термінологічний центр при Інституті НДПІ АСУ Трансгаз, очолюваний М.О. Гінзбургом, за 7 років створив єдину термінологічну базу даних, яка налічує 26 000 українських термінів і їхніх російських та англійських еквівалентів. На основі цієї бази даних розроблено й видано низку тримовних тлумачних галузевих словників: з енергетики, екології, охорони праці, інтелектуальної власності, протикорозійного захисту та ін.

Із міжнародних організацій слід назвати Міжнародний центр інформації з термінології (Infoterm), який знаходиться у Відні (Австрія), Міжнародну організацію спеціальної термінології (МОСТ), яка розташовується у Варшаві (Польща), Європейську асоціацію термінології (European Association for Terminology), яка базується в Амстердамі (Нідерланди), Міжнародний інститут термінологічної науки і досліджень, який працює у Копенгагені (Данія), Асоціацію з термінології та передачі знань, яка функціонує в місті Кьольн (Німеччина).

Діяльність міжнародних термінологічних органів складається із розповсюдження і обміну інформації про термінологічну діяльність всіма технічними засобами; сприяння проведенню конференцій, нарад, семінарів з проблем термінології; проведення наукових досліджень у галузі термінознавства; видання спеціальних наукових журналів: „Термінологічна наука і дослідження” (Terminology Science and Research), „Новини Термінологічної мережі” (TermNet News), „Новий Термін” (Neoterm) та інші; навчання спеціалістів, які зв’язані з термінологією; створення спеціальних груп за інтересами для роботи з термінологією і т.п.

Основна мета термінологічної діяльності міжнародних органів – подальший розвиток міжнародного співробітництва у сфері теоретичного і практичного термінознавства і сприяння приєднанню усіх країн до глобального багатомовного інформаційного суспільства.

3. Задача упорядкування НТТ (Науково-технічна термінологія)

Переклад наукових, технічних й інших спеціальних термінів є ще одним напрямком практичної термінологічної діяльності, який набуває особливо важливого значення в умовах науково-технічної революції, яка супроводжується збільшенням потоків інформації про досягнення науки і техніки на всіх мовах світу.

Найяскравішою особливістю лексичного складу науково-технічних текстів є термінологія. В.В. Коптілов відзначає, що „основою наукового тексту є термінологія певної галузі науки. Система термінів передає систему наукових понять, які є наслідком тривалого попереднього розвитку цієї галузі і необхідною умовою подальшого її прогресу. Правильне розуміння і відповідне відтворення в перекладі термінів, наявних у тексті оригіналу є першою заповіддю перекладача наукової літератури. Закономірності розвитку природи й суспільства, відкриті і пізнані наукою, формулюються за допомогою термінів. У системах термінів відбиваються всі наукові теорії та гіпотези, всі наукові ідеї. Тому будь-яке викривлення термінології в перекладі наукового твору призводить до спотворення висловлених у ньому ідей. При перекладі термінів найважливішу роль відіграє точність і послідовність їх вживання» [6, с. 248-249]. У цілому, переклад термінів потребує знання тієї сфери, до якої відноситься текст, що перекладається, розуміння термінів на іноземній мові і знання термінології на мові перекладу [4, с. 255].

Тому не випадково на численних конференціях і семінарах перекладачів проблеми вибору способів перекладу термінів посідають основне місце. До нашого часу для полегшення роботи перекладачів розроблені рекомендації, які формують основу роботи перекладача-спеціаліста у сфері термінології. Коротко вони можуть бути сформульовані таким чином.

1)       Оптимальним способом перекладу служить виявлення в мові перекладу (МП) еквівалента терміна мови оригіналу (МО). Терміни, які мають еквіваленти в мові перекладу, відіграють важливу роль при перекладі науково-технічних текстів. Вони служать, на думку А.Я. Коваленко, опорними пунктами в тексті, від них залежить розкриття значення інших слів, вони дають можливість визначити характер тексту. Тому необхідно вміти знаходити відповідний еквівалент у мові перекладу, для того потрібно постійно поповнювати свою власну базу термінів-еквівалентів [4: 255].

2)       Новий термін у МП може бути створений шляхом надання існуючому в цій мові слову або словосполученню нового значення під впливом терміна МО.

3)       Якщо структура перекладаємої лексичної одиниці в обох мовах збігається, ми маємо справу з семантичною калькою. При використанні семантичного калькування структура терміна, створюваного в МО, відповідає нормам МО, а структура терміна, створюваного в МП, відповідає нормам МП. Спільною є тільки семантика термінів обох мов, чому цей спосіб перекладу і називається семантичним калькуванням.

4)       Якщо структура лексичної одиниці запозичається при перекладі разом з цією одиницею, ми маємо справу зі структурною калькою, або власне калькою. Це поелементний переклад складної лексичної одиниці, при якому кожному елементу з МО відповідає елемент у МП, супроводжується появою в МП нової, далекої йому моделі. Деякі із запозичених моделей (елементів структури) закріплюються в результаті калькування в МП, інші залишаються чужорідними, існують тільки в ізольованих структурних кальках. У цьому і перевага, і недолік калькування.

5)       Коли в процесі перекладу запозичаються і семантика, і структура, і форма терміна, ми маємо справу   з   запозиченням.   При   цьому   варто   чітко розрізняти запозичення, що залежать від безпосередніх контактів двох мов, й інтернаціоналізми, які, в першу чергу, побудовані з греко-латинських елементів, визначаються          традиційними       особливостями європейської культури, заснованої на класичному утворенні.

6) У ряді випадків термін може перекладатися описовою конструкцією. Цей спосіб перекладу застосовується, насамперед, для безеквівалентних термінів, що відбивають реалії певної країни. Описовий переклад найповніше розкриває значення терміна, однак через свою громіздкість він не дозволяє «виділити нове явище дійсності з ряду інших явищ і закріпити його як нове поняття в свідомості носіїв мови перекладу» [7: 124]. Тому описовий переклад може вважатися можливим лише як тимчасовий спосіб і вихід із скрутного становища, тому що до нового терміна МО повинен бути створений новий еквівалент МП.

Якісний переклад наукових і технічних термінів може бути забезпечений виконанням трьох таких умов. По-перше, повинен бути забезпечений правильний переклад окремо взятих термінів. По-друге, кожний перекладений термін має бути перевіреним з точки зору всієї терміносистеми мови перекладу, тому що терміносистеми МО і МП можуть бути неідентичними, що частіше всього визначається неоднаковістю концепцій, які покладені в основу терміносистеми. По-третє, перекладач повинен враховувати відмінність семантичних особливостей лексичних одиниць МО і МП, які визначаються специфічними способами передачі думки на кожній мові цієї пари.

Термінологічна робота в процесі перекладу науково-технічної літератури полягає у пошуку еквівалентних термінів в словниках, з’ясуванні їх значень, перекладі нових термінів. Для цього залучається цілий комплекс документів і знань, які узагальнюють в понятті довідково-пошукових засобів. До них належать тлумачні і перекладні словники, довідники, енциклопедії, термінологічні ДЕСТи, Європейський глосарій, власні картотеки нових термінів. Для оптимізації перекладу при пошуку еквівалента терміна, на думку Г.Г. Горєлової, можна рекомендувати перекладачу науково-технічної літератури певну послідовність звернення до елементів термінологічного довідково-пошукового апарату, кожний крок в якій здійснюється тільки при негативному результаті попереднього кроку: галузевий словник > загальнотехнічний словник > загальний словник > довідкова література > самостійний підбір або утворення перекладацького еквівалента [3: 167-168].

Сучасні дослідження показують, що для швидкого та якісного перекладу перекладачеві необхідно також користуватися колекціями паралельних текстів з певної галузі. Метод зберігання термінологічної інформації у вигладі паралельних текстів зарекомендував себе як дуже ефективний, оскільки дозволяє проілюструвати синонімічні вирази в контексті. Паралельні тексти, як правило, є надійним джерелом інформації для перекладача-спеціаліста.

У галузі науково-технічного перекладу розвивається міжнародне співробітництво. Активно працює Міжнародна інформаційна служба з наукових і технічних перекладів. За нашого часу значну термінологічну роботу, яка допомагає в перекладі наукових і технічних текстів, проводить Міжнародний центр інформації з термінології. Термінологічні питання в науково-технічному перекладі посідають значне місце і в роботі Міжнародної федерації перекладачів (ІРТ), в якій беруть участь 33 організації із країн Європи, Азії, Австралії й Америки.

Список використаної літератури

1. Герд А. С. Терминологический словарь среди других типов словарей // Современная русская лексикография.- Л., 1981. — С. 97-117.
2. Зарицький М. С. Актуальні проблеми українського термінознавства: Підручник для студ. вищих навч. закл. / Національний технічний ун-т України «Київський політехнічний ін-т». — К. : Політехніка; ТОВ «Фірма «Періодика», 2004. — 124 с.
3. Коршунов С.Я., Самбурова Г.Г. Краткое методическое пособие по разработке и упорядочению научно-технической терминологии. — М.: Наука, 1977. -127 с.
4. Лейчик В.М. Терминоведение: Предмет, методы, структура. — М.: КомКнига, 2006. — 256 с.
5. Огар Е. Тлумачний словник української видавничої та поліграфічної термінології // Палітра друку. — 1997.
6. Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство. —  Л. : Вид-во “Світ”, 1994.
7. Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. — К. : Наша культура і наука, 2005.