Вступ.

1. Теоретичні аспекти планування розвитку міста.

2. Оптимізація системи планування та регулювання розвитком міста.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі українського державотворення проблема адміністративно-територіального устрою є вельми актуальною. На державному рівні розробляється Концепція удосконалення адміністративно-територіального устрою України, завданням якої є визначення та аналіз актуальних проблем в цій сфері, з’ясування правових, організаційних, фінансових та інших засад їх вирішення; здійснюється підготовка проекту Закону “Про адміністративно-територіальний устрій України”, у якому необхідно розвинути відповідні положення Конституції України.

Важливе місце у системі адміністративно-територіального устрою держави займає місто, оскільки місто – це не лише адміністративно-територіальна одиниця, не лише населений пункт. Передусім це арена функціонування відповідної територіальної громади, простір, у якому виникають, реалізуються та захищаються різнопланові інтереси: індивідуальні та колективні, державні та місцеві, соціальні та економічні. Міста не тільки віддзеркалюють усі соціальні, економічні, політичні, господарські процеси, які відбуваються у суспільстві. Вони мають власні закономірності розвитку та функціонування, є центрами економічного, політичного та духовного життя людини.

Проблематикою міст та міського господарства займались представники української та зарубіжної правової, історичної та соціологічної науки кінця XIX – початку XX століття, зокрема, М.В. Борщевський, Л.А. Веліхов, М.Ф. Владимирський-Буданов, М.C. Грушевський, О.С. Компан, Ю.В. Медведков, В.Д. Отамановский, С.В. Успенський, Б.С. Хорєв, О.І. Шкаратан та інші.

На сучасному етапі українського державотворення питанням адміністративно-територіального устрою, у тому числі й конституційно-правовому статусу міст у контексті проблем місцевого самоврядування присвячено праці М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, В.І. Борденюка, І.П. Бутка, В.Д. Волкова, Р.К. Давидова, І.В. Дробуш, І.Я. Зайця, В.М. Кампа.

1. Теоретичні аспекти планування розвитку міста

Конституційноправовий статус міст в Україні є результатом складної та тривалої еволюції цих населених пунктів, яка відбувалася під впливом ряду чинників: від статусу міст-держав грецьких колоній у Північному Причорномор’ї до їх занепаду; від самоврядних людських поселень, які детермінували виникнення державності у докняжі часи та період Київської Русі, до запровадження європейських форм самоврядування у містах у вигляді магдебурзького права; через бурхливий розвиток міст у період міських реформ часів входження українських земель до складу Російської Імперії до радянського етапу вітчизняної історії, який характеризувався високою урбанізацією та значним збільшенням міст-промислових центрів та виробничих комплексів. Історичний підхід сприяє формуванню сучасної загальної концепції конституційно-правового статусу міста, допомагає визначити його функції, місце в адміністративно-територіальному устрої України, а також надає можливість узагальнити та оновити чинне законодавство у цій сфері.

Сьогодні місто – це основна соціально-економічна і адміністративна одиниця, яка є елементом структури великих і середніх регіонів України. Міста є важливими центрами промисловості й науки. Саме в них проявляється політичне життя держави, народжуються передові суспільні починання, формуються стимули щодо подальшого соціально-економічного розвитку міста і всієї держави в цілому [3, c. 48-49].

На сучасному етапі розвиток кожного міста залежить не лише від ефективної та зваженої державної політики у сфері місцевого самоврядування, а й, передусім, від активності територіальних громад – самоврядної спільноти людей, арени, де відбувається зіткнення інтересів з будь-яких проблем: політичних, економічних, соціальних, культурних, екологічних тощо.

Діапазон функцій, які здійснюють міста, дуже широкий. Систему функцій міст складають функції, аналогічні функціям держави (зокрема, політичним, економічним, соціальним, культурним, екологічним), а також ті, що властиві виключно або переважно містам та суб’єктам місцевого самоврядування (територіальним громадам, їхнім представницьким органам). При цьому функції міста проявляються у процесі діяльності самої територіальної громади та обраних нею органів міського самоврядування, а також діяльності підприємств, установ, організацій, які розташовані у місті, оскільки загальновідомо, що кожне місто реалізує властиві йому функції насамперед через систему міського самоврядування та через організаційно оформлені структури (інституції), що створюються для здійснення певних завдань і функцій у відповідних сферах міського життя та надання публічних послуг населенню. Всі функції міста тісно взаємопов’язані між собою та взаємодоповнюють одна одну. Вони відіграють вирішальну роль у забезпеченні нормальної життєдіяльності для жителів міста, створюють умови на достатній життєвий рівень та сприяють створенню умов для максимальної допомоги громадянам у реалізації прав і свобод.

Управління містом є процес оптимізації розвитку складного, квазіврівноваженого, соціально-демографічного, економічного, просторового, екологічного, культурологічного, політичного феномену. Об`єкт управління постійно знаходиться під впливом різнорідних, різнонаправлених сил. Так, наприклад, реструктуризація економічного комплексу міста, з одного боку, збільшує рівень безробіття, підвищує соціальну напругу населення, а, з іншого боку, потребує значних змін у соціальній структурі зайнятості цього ж населення, в першу чергу в рівні освіти і професійній кваліфікації. Змінюється міграційні потоки, структура товарообміну із зовнішнім світом, екологічний стан міста, система просторових зв`язків землекористувачів, культурологічні цінності. Перед суб`єктом управління постає складна задача: визначити структуру цілей управління, граничних умов при все більшому дефіциті ресурсів.

Ускладнення функціональної і планувальної структури містобудівних об'єктів, зміна соціально-економічних парадигм розвитку суспільства — висуває принципово нові вимоги до якості містобудівних проектів. Традиційні методи містобудівного проектування не дозволяють із достатньою повнотою врахувати й відбити всю складність і динамічність сучасних містобудівних систем. Розуміння містобудівних об'єктів, як складних систем, що розвиваються, вимагає, щоб політика управління їх розвитком будувалася на довгострокових, стратегічних рішеннях, що відповідають програмним цілям, з одного боку, вибору оптимальних шляхів досягнення цих цілей у кожен фіксований момент часу — з іншого [6, c. 56-58].

2. Оптимізація системи планування та регулювання розвитком міста

Проблеми, що встали сьогодні перед українськими містами, багато в чому є слідством економічної реформи, міська економіка, як і національна, є перехідною. Багато в чому механізми еволюції наших міст уже починають нагадувати західні міста, проте інерція старої системи також дає про себе знати. Зараз перед містобудівниками виникає нагальна проблема переосмислення поняття “планування територіального розвитку міста”. Традиційно під терміном “планування” як складової частини управління розумілася перспективна просторова організація території, для якої визначалися потрібні матеріальні й фінансові ресурси та далі роботи й ресурси розписувалися в часі. В умовах директивної економіки цей підхід реалізувався, хоча не в повному обсязі і зі значно більшим розходом ресурсів. Із зміною соціально-економічних умов, а також відношень до власності змінюються об'єкт і суб'єкт управління. Виникає потреба в створенні механізму постійного аналізу, прогнозування й оцінки наслідків містобудівної діяльності. В кожний момент життя міста треба вирішувати задачі оптимального використання обмежених ресурсів для досягнення визначених у часі й функціях цілей. Відсутність такого механізму породжує цілу низку проблем. Головними з них є:

· суб'єкт управління зацікавлений у зберіганні своєї структури, тому його в більшому ступені цікавить виконання своїх директив, а не стан об'єкта управління;

· формування системи цілей суб`єкта управління (критеріїв прийняття управлінських рішень) не відповідає стану і тенденціям розвитку об'єкта управління;

· збільшення витрат по контролю над об'єктом управління [7, c. 185-186].

З точки зору генезису міста, як певної соціально-економічної цілісності, воно є насамперед ринковим поселенням, що виникло й розвивається в результаті суспільного, територіального поділу праці.

Таким чином, місто це:

· осередок територіального поділу праці, що здійснюється через постійно існуючий ринок, концентрацію й диверсифікацію виробництва;

· зосередження людей, що пов'язані між собою сферою виробництва, споживання, територіальним сусідством, побутовими й сімейними чинниками;

· нагромадження матеріальних фондів і будівель, споруд, інженерних мереж, зелених насаджень, тощо;

· територія, що має певний статус і характеризується специфічним середовищем (соціальним, виробничим, природним, архітектурним).

Місто — складна система, а такі системи мають неприємні властивості щодо управління — контрінтуітивність, інерційність, резистентність стосовно адміністративних нововведень. Еволюцію міста можна уявити як результат взаємодії структурних елементів містобудівної системи і зовнішніх впливів суб`єкту управління – міської влади.

Ефективні методи управління містобудівними процесами функціонування і розвитку населених місць із застосуванням засобів системного аналізу, кількісних методів і інформаційних технологій вимагає строгого опису предметної області й об'єкта містобудівної діяльності, виділення структурних елементів, принципів їхньої взаємодії, зовнішніх факторів, що визначають поводження об'єктів, систему показників у кількості, необхідній і достатній для їхнього адекватного відображення, аналізу і ранжування структурних елементів щодо управління містобудівною системою.

Для врахування особливостей структури суб`єкта управління, взаємозв'язків суб'єкта та об`єкта управління і циклічного характеру еволюції міста пропонується наступна модель містобудівної системи (рис. 1). Структурний аналіз, що складається з етапів (1) визначення факторів, що формують структуру містобудівної системи, (2) побудови структурних зв`язків факторів, що забезпечують функціонування містобудівної системи, (3) створення орієнтованого графу функціонування містобудівної системи з метою використання методів теорії графів, (4) розробки матриць суміжності й інцидентності, (5) статистичного обґрунтування кількості факторів, (6) ранжування факторів за кількістю зв`язків, (7) визначення факторів, що управляють розвитком містобудівної системи і, відповідно, факторів, що залежать від управляючих показав, що з чотирьох підсистем містобудівної системи найбільшу кількість управляючих зв`язків має економічна підсистема – 31, природно-техногенна – 19, просторова –1, а соціально-демографічна – залежна від інших підсистем. Якщо економічні і просторові фактори є повністю керуючими з боку суб'єкта управління, то природно-техногенні в більшій мірі виконують обмежуючі дії [2, c. 318-319].

Спеціалізація соціально-економічних регіонів заклала основи нерівномірного розвитку економіки міст. Тому деякі слаборозвинуті міста характеризуються низьким ступенем інтегрованості у загальнонаціональне господарство, а великі міста і міські агломерації при цьому розвиваються випереджаючими темпами.

Більшість задач містобудівного планування й керування процесами розвитку містобудівних систем є задачами оптимізації, тобто представляють ітераційний процес пошуку таких вхідних параметрів елементів містобудівної системи, при котрих її вихідні параметри (зростання доходів домогосподарств, збільшення видів і об'ємів базової (містоутворюючої) діяльності, просторовий розподіл видів землекористування, стійкість території) приймають найкращі (у визначеному змісті) значення.

Аналіз стану містобудівного процесу за останні 15 років показав: містобудівний процес є слабо керований тому, що не розроблена в повному обсязі методологія аналізу і оцінки функціонування містобудівної системи в нових соціально-економічних умовах розвитку суспільства; недостатньо розроблена структура взаємодії суб'єкта і об'єкта управління – міської влади і містобудівної системи; не досить структуровані і формалізовані задачі містобудівного планування; не розроблена система критеріїв, початкових і граничних умов задач управління територіальним розвитком міста; в системі державного управління містом не виділений як самостійний об'єкт управління — інформаційне забезпечення процесу містобудівного планування, що затрудняє приведення існуючої інформації яка збирається, до структури інформації, котра потрібна для вирішення містобудівних задач; не розроблена єдина ідеологія створення правової системи, що повинна забезпечувати реалізацію містобудівних проектів і створити ефективну систему управління територіальним розвитком міста з використанням сучасних інформаційних технологій [5, c. 117-118].

Висновки

Місто – це населений пункт, що сформувався історично природним шляхом або створений за ініціативою держави, який відповідно до законодавства віднесено до категорії міст, і в межах території якого на публічних засадах самоорганізується та функціонує міська територіальна громада, що має специфічну економічну, екологічну, технічну, соціально-культурну інфраструктуру, організацію політичного і суспільного життя та визначені й закріплені Конституцією, законами України та статутом територіальної громади міста права щодо вирішення питань місцевого та державного значення.

Функції міста – це основні напрями і види діяльності міської територіальної громади та її органів, які виражають суспільне та державне призначення цього населеного пункту та здійснюються з метою вирішення питань міського значення в інтересах міських жителів і з урахуванням загальнодержавних інтересів в межах Конституції і законів України. Вони класифікуються за наступними критеріями: за сферами діяльності міста, тобто за об'єктами; за засобами, способами та методами діяльності суб'єктів, які репрезентують місто; за часом здійснення; в залежності від значення міста в адміністративно-територіальному устрої держави; в залежності від того, який з суб'єктів міської влади виконує функції; залежно від територіальної спрямованості. Механізм здійснення функцій міста та повноважень міської влади – це система форм безпосередньої діяльності жителів, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також інші інститути, які складають політичну, економічну, нормативну, організаційно-правову основу життєдіяльності міста та забезпечують оптимальний режим його функціонування. Територіальна громада міста може реалізовувати свої функції та повноваження як безпосередньо, так і через представницькі органи та посадових осіб.

Список використаної літератури

1. Бакалова Л. Сталий розвиток міст: участь громадськості //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2008. — № 2. — C. 223-230.

2. Бойко-Бойчук О. Категорія державне регулювання розвитку міст: зміст, визначення //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2007. — № 4. — C. 307-320

3. Мамедов А.М.Проблеми управління територіальним розвитком міста. // Региональные проблемы архитектуры и градостроительства (Сб. научн. трудов). – Одесса: Город мастеров, 1999. – С.48-51.

4. МамедовА.М.Вибір цільової функції і граничних умов в процесі управління містом. // Містобудування та територіальне планування, вип. 3. — К.: КНУБА, 1999. — С.18-40.

5. Місто в системі адміністративно-територіального устрою України // Держава і право. Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 18. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С.115-118.

6. Осітнянко А.П.Планування розвитку міста: Монографія. — К., КНУБА, 2001. – 460 с.

7. Правова природа міста: історичний аспект // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 15. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С.185-191.