Вступ.

1. Поняття та сутність науково-технічної інформації.

2. Структура та склад науково-технічної інформації.

3. Державна політика в сфера науково-технічної інформації.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Досягнення високого духовно-інтелектуального потенціалу з використанням наявних об'єктів інтелектуальної власності, науково-інтелектуальних можливостей, з інноваційною спрямованістю і новаторською мотивацією суспільства, і перш за все, його національної еліти — основа-основ утвердження України як високорозвиненої, конкурентоспроможної держави. Безумовно, що така мета — це поєднання науки й освіти підростаючої молоді, що є основним завданням сьогоднішнього часу.

Таким механізмом, що забезпечує тяглість розвитку культурних традицій, системи освіти, науки, інформаційно-мовного простору та інших чинників формування духовно-інтелектуального потенціалу як в національному, так і в інтегральному контекстах, є підвищення духовної інформаційної мобільності кожної нації в напрямку активізації інтелектуальної власності, інноваційної діяльності з одночасним розвитком національних культурних традицій на основі освіти підростаючого покоління, яке готує себе до нових форм господарювання у ринковій економіці [9].

Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об'єктом права власності.

Підставою виникнення права власності на науково-технічну інформацію є створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок; виконання договору про створення науково-технічної інформації; виконання будь-якого договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Право власності на науково-технічну інформацію, створену кількома громадянами або юридичними особами, визначається договором, укладеним між творцями цієї інформації.

1. Поняття та сутність науково-технічної інформації

Зростання ролі науки в суспільному житті і, зокрема, в процесі виробництва має певну суспільно-економічну основу. Наука безпосередньо впливає на скорочення часу від появи ідеї до її практичної реалізації.

Час виникнення нового задуму та його реалізації у різні періоди визначається проміжком часу. Наприклад, ідея фотографії виникла у 1727 p., а її реалізація почалася у 1839 p., що складає проміжок 112 років. Радіо: ідея в 1867 p., реалізація — в 1902 р. (проміжок 35 років). Телевізор: ідея — в 1922 p., реалізація — в 1936 р. (проміжок 14 років). Атомна бомба: ідея — 1938 p., реалізація — 1944 р. (проміжок 6 років).

Виникнення ідеї, донесення її до суспільства залежить (рис. 1) від інформаційної діяльності.

Відомості про наукові досягнення, розвиток техніки, створення винаходів, промислових зразків та інших об'єктів творчості, нагромаджені в процесі пізнання і виробничої діяльності, які передаються, використовуються у виробництві, дістали назву науково-технічної інформації.

Під інформацією розуміємо відомості, що передаються усно, письмово або іншим шляхом, у тому числі за допомогою технічних засобів.

З метою вивчення наукової інформації як науки у вищих навчальних закладах, зокрема, в педагогічних інститутах на факультетах підготовки вчителів менеджменту і маркетингу, автором розроблена навчальна програма: «ОСНОВИ НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ» для учнів середніх і вищих навчальних закладів України, рекомендована на засіданні лабораторії трудового виховання і профорієнтації Інституту педагогіки АПН України [1]. Відповідно до навчальної програми автором розроблено і видано друком для навчального процесу підручник «Основи наукової інформації» для студентів вищих навчальних закладів та учнівської молоді (Рекомендовано Міністерством освіти і науки України), які вивчають предмети підприємницької діяльності, економічні та загальнонаукові дисципліни [2].

Наукова інформація відбиває об'єктивні закономірності природи суспільства і мислення, з'ясовує де конкуренція стає передовою рушійною силою творчого прогресу в розвитку техніки і технології.

Інформація як наука тісно пов'язана з іншими науками: кібернетикою, статистикою, бібліотекознавством, економікою, технікою, патентознавством і журналістикою.

На базі інформації сьогодні широкого розвитку набуває інформатика, зорієнтована на полегшення пошуку необхідної інформації із банку даних, зберігання і обміну, що значно полегшує отримання необхідних джерел інформації (рис. 2)[6, c. 62-63].

Наука про інформацію — це комплексна галузь, що охоплює не тільки методи, пропозиції і використання інформації, але й такі засоби її зберігання і обробки, як електронно-обчислювальні машини та системи на їх основі.

Науково-технічна інформація (НТІ) є продуктом діяльності людини у сфері науки, техніки і виробництва.

Наука — сфера діяльності, завданням якої є теоретична систематизація і узагальнення об'єктивних знань про діяльність. Це поняття включає не тільки діяльність, спрямовану на одержання нового знання, але і її результат та суму знань, які утворюють науково-прогресивну картину світу.

Як правило, техніку класифікують за галузевою структурою (техніка зв'язку, машинобудування, медична, шляхова, транспортна, будівельна і т.п.). Техніка повинна відповідати вимогам економіки, технічної естетики, екології.

Процес розв'язання будь-якої науково-технічної проблеми поставленого завдання, включає в себе цикл «наука-техніка-виробництво-збут». Ефективний розвиток складових цього циклу можливий лише за умови швидкого впровадження наукових досягнень інтелектуальної власності у техніку і технологію, а потім у виробництво винаходів, промислових зразків і ноу-хау. Цю комунікаційну функцію виконує науково-технічна інформація. Інформація поділяється на наукову, науково-технічну, технічну, економічну, науково-економічну, природничу, медичну, статистичну та інші.

Національна система науково-технічної інформації складається з: спеціалізованих державних підприємств, установ, організацій, державних органів науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, об'єднаних загальносистемними зв'язками та обов'язками; підприємств будь-яких організаційно-правових форм, заснованих на приватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне забезпечення народного господарства і громадян України. Діяльність складових частин національної системи науково-технічної інформації здійснюється на основі договірно-обумовленого поділу праці в її збиранні, накопичуванні, переробці, зберіганні, поширенні та використанні[4, c. 3-5].

Основними завданнями національної системи науково-технічної інформації є:

· формування на основі вітчизняних і зарубіжних джерел довідково-інформаційних фондів, включаючи бази і банки даних, та інформаційне забезпечення юридичних та фізичних осіб;

· одержання, обробка, зберігання, поширення і використання інформації, одержаної в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності юридичних та фізичних осіб;

· організація надходження до України, обробка, зберігання і поширення зарубіжної науково-технічної інформації на основі вивчення світового інформаційного ринку;

· підготовка аналітичних матеріалів, необхідних для прийняття державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування рішень з питань науково-технічного, економічного і соціального розвитку країни;

· аналітично-синтетична обробка першоджерел, реферування опублікованих і не опублікованих на території України джерел науково-технічної та економічної інформації, створення на цій основі і поширення інформаційної продукції та послуг;

· розроблення і впровадження сучасних технологій в науково-інформаційну діяльність;

· організація пропаганди і сприяння широкому використанню досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду;

· створення загальнодоступної мережі бібліотек, інформаційних центрів громадського користування, як бази для освіти, виробництва та наукових досліджень, системи реалізації прав громадян на культурний та фаховий розвиток.

Інформаційна продукція та послуги органів науково-технічної інформації, а також підприємств, організацій, установ, окремих громадян, які здійснюють науково-інформаційну діяльність, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним законодавством. Ціни на інформаційну продукцію та послуги встановлюються договорами[2, c. 52-54].

2. Структура та склад науково-технічної інформації

Наукова інформація — це результат науково-дослідницької діяльності. Вона здобувається у процесі пізнання навколишнього світу і відображає його закономірності.

Технічна інформація є результатом творчої переробки наукової інформації, продуктом діяльності технологів, конструкторів, що впроваджують досягнення науки у виробництво. До неї належить також передовий виробничий досвід, втіленням якого є праця винахідників і раціоналізаторів. Технічна інформація узагальнює різні правила, методи та норми для виконання конкретних виробничих завдань (інформація, яка міститься в промислових каталогах, технічних інструкціях, правилах експлуатації машин).

Економічну інформацію можна розцінювати як відомості та дані, що відображають структуру суспільства, взаємовідносини та ступінь відповідності між продуктивними силами та виробничими відносинами або специфіку економічного розвитку галузей народного господарства і галузей промисловості.

Обсяг економічної інформації зростає у квадратичній залежності від збільшення числа підприємств і кількості виробленої продукції.

Інформаційна взаємодія — це постійний обмін інформацією про різні явища і процеси діяльності для того, щоб успішно керувати численними об'єктами навколишнього світу, неодмінна умова функціонування й розвитку будь-якої економічної системи.

Інформація є специфічною формою взаємозв'язку, взаємодії компонентів системи, а також системи в цілому з навколишніми умовами. Вона обслуговує всі функції управління — від підготовки виробництва до кінцевого результату — реалізації матеріальних благ та отримання бажаних прибутків. Вона містить відомості про методи і засоби управління технологічними процесами, які потрібно використовувати для досягнення ефективного господарювання, досягнення поставлених цілей.

Науково-технічна, науково-економічна інформації — передбачають тісну спорідненість відомостей наукового та прикладного характеру.

Як свідчить досвід, більшість видів інформації використовується у діяльності людей протягом значного часу. Особливо це стосується інформації наукової, науково-технічної, економічної.

З метою швидкого доведення інформації до широкого кола споживачів використовують сучасні електронні машини, які доносять інформаційний документ від першоджерел у необхідній кількості, якості та часі.

Широке використання НТІ — обов'язковий елемент професійної діяльності спеціаліста. Тому формування і розвиток навичок інформаційної роботи стає важливим компонентом освіти, покликаним збільшити рівень професійної підготовки майбутнього спеціаліста.

Навчання методики організації інформаційної роботи має дві мети: навчити майбутнього спеціаліста ефективно використовувати збагачений обсяг знань, прищепити навички самостійної роботи з джерелами НТІ. Знання основ інформаційної роботи стає обов'язковим елементом професійної підготовки незалежно від спеціальності та виду діяльності.

Особливе місце слід відвести інформації в науково-інтелектуальній власності. Це, зокрема, стосується вміння включитися у процес вирішення творчих завдань, використовувати досвід людства, вміти знаходити аналоги вузлів, машин, механізмів, що загалом складає основу розвитку техніки й технології[1, c. 112-115].

У наш час науково-технічна інформація є обов'язковим елементом кожного наукового або технічного дослідження. Виконання науково-дослідних робіт, створення винаходів, промислових зразків, розроблення товарних знаків, розв'язання наукової проблеми неможливе без попереднього узагальнення і аналізу накопиченого досвіду в будь-якій галузі, тобто без необхідної інформації.

Творчо працювати може тільки той науковий колектив, який добре інформований про те, чим займаються учені у цій і суміжних галузях науки. Наукова інформація — важливий бік діяльності учених.

Відсутність своєчасного і систематичного інформування про результати робіт, отримані в процесі створення нової техніки і технології, призводить до невиправданого дублювання напрямків технічного прогресу. Під дублюванням розуміється не тільки виконання у різних організаціях однієї теми, але і виконання різних тем у різних організаціях, інколи навіть у різних галузях народного господарства робіт, спрямованих на вирішення одних і тих самих питань.

Слід зауважити, що відсутність постійного і планомірного інформування призводить до того, що учені, інженери, конструктори і технологи багато сил, часу й засобів витрачають на пошук уже знайдених рішень. Спостерігаються факти, коли, наприклад, у нових машинах окремі вузли і механізми відпрацьовані гірше, ніж в аналогічних машинах, що випускаються іншими підприємствами.

Багаторічна практика і досвід роботи автора в галузі патентознавства, а також сучасні дослідження підтверджують припущення, що серед заявок, які подаються до патентного відомства на передбачувані винаходи такими визна-ються експертизою не більше як у 40%, якщо прийняти за 100%. Більша частина заявок відхиляється внаслідок недостатнього патентного пошуку експертизи аналогів і прототипів в інших країнах або відомих рішень у своїй країні.

Проведенню експертизи заявок на патентну чистоту присвячена значна кількість робіт як вітчизняних авторів, так і авторів інших країн.

Діюча система пошуку, підготовки і розповсюдження інформації, безперечно, вимагає вдосконалення. Одним зі шляхів цього є створення в Україні постійно діючих потоків оперативної інформації про практичний досвід науково-дослідних, конструкторських і проектних організацій. З переходом до ринку інформація стала недоступною, кожен виконавець зберігає її для себе, а це, на нашу думку, завдає значних збитків суспільству.

За існуючою системою у всіх галузях народного господарства кожна науково-дослідна робота закінчується випуском звіту або видання комплекту документації.

Повідомлення по закінченні роботи, якими б повними вони не були, не можуть бути джерелами свіжої інформації, позаяк у більшості випадків дослідні роботи виконуються протягом значного часу, а звітна документація випускається тільки після закінчення всієї роботи[5, c. 4-7].

Існують два самостійні види документації: науково-технічна і звітно-технічна. Перша подає відомості про початок і закінчення роботи, друга — видається завжди, але містить тільки повідомлення про закінчення роботи і наявність звіту про неї. Якщо така інформація видається у вигляді анотації, звіту або дослідно-конструкторської роботи, то це не дає повноти інформації про технічні дані та наслідки роботи.

Існує ще один вид інформації. Це публікації в журналах, які повідомляють про виконані роботи. Але для виходу статті у світ потрібен певний час, що, відповідно, не може задовольнити споживачів інформації. Несвоєчасне інформаційне забезпечення призводить до певного сповільнення технічного прогресу.

3. Державна політика в сфера науково-технічної інформації

Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки уже давно стала досить цінним товаром. Без належного забезпечення науково-технічною інформацією неможливий більш-менш успішний розвиток сучасного виробництва, обороту товарів, послуг тощо. Той, хто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Тому володільці інформації намагаються утримати її від будь-якого розголошення і видають її як товар, за який треба платити досить високу ціну. Той же, хто намагається заволодіти інформацією незаконним шляхом, вчиняє неправомірні дії, які зумовлюють певну правову відповідальність. Але для того, щоб настала така юридична відповідальність, необхідна правова охорона інформації. Країни з розвинутою ринковою економікою мають досить ефективну систему правової охорони інформації, яка має певне значення для її володільця.

Держава з метою створення та розвитку національної системи науково-технічної інформації забезпечує:

· створення державних мереж первинного збирання, обробки та зберігання усіх видів науково-технічної інформації;

· проведення заходів для поширення і підвищення якісного рівня інформаційної продукції та послуг; фінансову, в тому числі валютну, підтримку надходження науково-технічної інформації до державних органів і служб науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, створення їх мереж і відповідного технічного забезпечення;

· підготовку кадрів у сфері інформатики і науково-інформаційної діяльності через систему навчальних закладів вищої та середньої освіти, підвищення рівня інформаційної підготовки спеціалістів народного господарства;

· вільну конкуренцію між органами науково-технічної інформації, іншими підприємствами та організаціями усіх форм власності, які здійснюють науково-інформаційну діяльність;

· захист суб'єктів відносин в галузі науково-технічної інформації від прояву несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах науково-інформаційної діяльності.

Держава сприяє відкритості та загальнодоступності науково-технічної інформації. Обмеження щодо доступу, поширення та використання інформації, яка є державною або іншою таємницею, що охороняється Законом, визначаються законами України[3, c. 12-14].

Держава підтримує міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації, створює для цього правові і економічні умови та сприяє здійсненню суб'єктами науково-інформаційної діяльності вільних і рівноправних відносин з міжнародними організаціями і установами, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Держава сприяє формуванню, зберіганню і ефективному використанню державних ресурсів науково-технічної інформації шляхом: створення реєстраційно-облікового механізму, який забезпечує збирання, обробку і поширення відомостей про виконані за рахунок коштів державного бюджету наукові дослідження і розробки, дисертації та інші види науково-технічних робіт, про нові види продукції, бази і банки даних; проведення пільгової податкової та фінансово-кредитної політики щодо послуг з надання науково-технічної інформації споживачеві та передачі інформації про науково-технічні досягнення державним органам і службам науково-технічної інформації; виділення коштів і матеріально-технічних засобів для роботи над створенням і розвитком державних ресурсів науково-технічної інформації та їх використанням, а також для міжгалузевого обміну інформацією про науково-технічні досягнення; створення механізму зберігання інформаційних ресурсів, баз і банків даних, сформованих в державних організаціях та органах управління, їх відповідної передачі іншим установам в разі ліквідації або реорганізації; впровадження економічних механізмів створення і підтримки підприємств, заснованих на приватній чи колективній власності, які здійснюють інформаційну діяльність, та їх інтеграції в національну систему науково-технічної інформації.

Відповідно до Закону України "Про науково-технічну інформацію" науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані під час науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності. Отже, об'єктом відносин у сфері науково-технічної інформації є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Цим поняттям, таким чином, охоплюються всі результати, отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, тобто зафіксовані у такій формі, яка дає змогу відтворювати, використовувати та поширювати їх.

Закон України "Про науково-технічну інформацію" розрізняє два види її — відкриту науково-технічну інформацію і науково-технічну інформацію з обмеженим доступом. Режим доступу до такої інформації регулюється спеціальним законодавством.

Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об'єктом права власності. Проте слід звернути увагу на певну суперечливість цього закону. В ст. 2 він проголошує, що науково-технічна інформація є суспільним надбанням, а в ст. б ця сама інформація проголошується об'єктом права власності. Це, безперечно, різні правові статуси того самого об'єкта. Ми в підручнику будемо додержуватися тієї позиції, за якою інформація є об'єктом права власності. Саме цієї позиції додержується й закон. В ст. 7 міститься норма, за якою споживач науково-технічної інформації несе відповідальність за додержання прав власника цієї інформації. Він не має права передати одержану науково-технічну інформацію третій особі, якщо це не обумовлено договором між власником і споживачем науково-технічної інформації[7, c. 16-18].

Для надійного правового захисту науково-технічної інформації та її раціонального використання в Україні створено національну систему науково-технічної інформації1. Її основним завданням є задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави в науково-технічній інформації. Національна система науково-технічної інформації — це організаційно-правова структура, за допомогою якої формується державна інформаційна політика, а також здійснюється координація робіт зі створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів науково-технічної інформації з урахуванням інтересів національної безпеки.

Отже, національна система науково-технічної інформації має своїм завданням:

— формування державної інформаційної політики в галузі науки і техніки;

— координація робіт зі створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів науково-технічної інформації;

— забезпечення інтересів держави у сфері національної безпеки.

З викладеного випливає лише один неспростовний висновок — національній системі науково-технічної інформації доручено акумулювати, зберігати та раціонально використовувати чи не найцінніший суспільний капітал. Це найцінніше багатство України, яке дуже високо цінується на ринку науково-технічної інформації.

Національна система науково-технічної інформації складається із:

— спеціалізованих державних підприємств, установ, організацій, державних органів науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, об'єднаних загальносистемними зв'язками та обов'язками;

— підприємств будь-яких організаційно-правових форм, основаних на приватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне забезпечення народного господарства і громадян України.

Діяльність складових структур національної системи науково-технічної інформації здійснюється на основі договірно-обумовленого поділу праці в її збиранні, накопиченні, переробці, зберіганні, поширенні та використанні. Діяльність зазначених структур регламентується положеннями про них[1, c. 65].

Висновки

Таким чином, незважаючи на неоднозначність розвитку та використання інформації вітчизняними товаровиробниками та науковими закладами, вважаємо за необхідне додати, що для поліпшення інформаційної діяльності необхідно здійснити наступні заходи:

-змінити психологічне ставлення до інформатизації суспільства, створити умови для якнайкращого доступу до інформаційного середовища;

-вжити заходів, які б перешкоджали приховуванню суспільно значимої інформації її виробниками від широкої громадськості, встановивши чіткі принципи та механізми засекречування інформації, сприяти створенню спільних із зарубіжними фірмами інформаційних служб з вивчення громадської думки й економічної кон'юнктури;

-розвивати та підвищувати ефективність використання наявних сучасних засобів масової інформації — телебачення, преси, радіо, систем бібліотек, розвивати мережу комп'ютерного телемовлення і телекомунікації.

Створюючи суспільно нову інформацію (знання, досвід), тобто виводячи існуючі знання та досвід на вищий ступінь новизни, людина не тільки самоіндентифікується з іншими членами спільноти, а й самоутверджується через створене як особистість, стає лідером завдяки інтелектуальному, духовному чи іншому творчому внеску в суспільний (науково-технічний, соціально-економічний, культурний) розвиток своєї країни через нові технології і техніку виробництва.

Отже, основи наукової інформації необхідно вивчати в загальноосвітніх школах хоча б як факультативний курс, а обов'язковою ця дисципліна повинна бути у вищих навчальних закладах. Це дасть можливість молодим спеціалістам набувати певних знань для використання інформаційних видань, довідково-інформаційних фондів, пошуку науково-технічної літератури.

Список використаної літератури

1. Вачевський М. В. Основи наукової інформації: Підручник для студентів вищих навчальних закладів та учнівської молоді. — Дрогобич: Відродження, 1995.

2. Вачевський М. В., Скотний В. Г., Долішній М. І., Мадзігон В. М. Основи наукової інформації: Навч. програма для студентів вищих навчальних закладів. — К., 1993.

3. Вовканич С. Й, Національний шлях до інноваційного розвитку та творчість молоді // Молодь і ринок, 2003, №1. — С. 3-18.

4. Ермошенко Н. Н. Национальная система научно-технической информации Украины // Інфомація і ринок, 1995, №2—3. — С. 3-5.

5. Науково-технічна інформація — інтелектуальний капітал країни / В.Д. Пархоменко // НТІ. — 1999. — N 1. — С. 4-9

6. Науково-технічна інформація і суспільство / В.Д. Пархоменко, А.В. Пархоменко, О.М. Гончаренко // НТІ. — 2000. — N 3. — С. 62-63

7. Семенюк Е. П. Науково-технічна інформація і проблеми сталого розвитку України // НТІ. — 2000. — N 1. — С. 16-18.