Вступ.

1. Юридична діяльність як різновид соціальної діяльності.

2. Основні риси, що характеризують юридичну діяльність.

3. Зміст юридичної діяльності.

4. Види юридичної діяльності.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Будь-яка діяльність, що здійснюється в соціальному середовищі та має певну спрямованість, повинна розглядатися не тільки з погляду її змістовності або середовища, в якому здійснюється, а й з інших боків — наскільки це може її охарактеризувати як соціальне явище та визначити практичну цінність для певної групи суб'єктів (суспільства в цілому). Тому, характеризуючи діяльність юридичну, необхідно мати на увазі, що вона здійснюється в досить специфічному соціальному середовищі, спрямована лише на ті об'єкти, що перебувають під захистом права як певна система соціальних цінностей.

У ході вивчення юридичної діяльності слід приділити увагу й тому, що серед усіх інших форм соціальної діяльності" юридична форма набула цілої низки ознак, які дають змогу виділити її в окремий напрям або вид соціальної діяльності. При цьому необхідно встановити взаємодію та причинні зв'язки між окремими видами соціальної діяльності, де юридична форма має особливості прояву. Юридична діяльність, крім того, є явищем, що має правову природу. Тому поряд із визначенням її взаємозв'язків з іншими соціальними явищами необхідно особливу увагу приділити зв'язкам зі складовими правової системи (правові відносини, законність, система законодавства тощо).

Не менш важливим у цьому аспекті залишається питання про напрям впливу юридичної діяльності на окремі сфери соціального середовища, в яких виявляються сутність, практична цінність та спрямованість юридичної роботи. Такі напрями впливу прийнято називати функціями. Справді, якщо вивчається соціальне явище динамічного походження, то одним із важливих аспектів його вивчення буде аспект функціонування, тобто функції.

1. Юридична діяльність як різновид соціальної діяльності

Вже було визначено, що юридична діяльність здійснюється в особливому середовищі — суспільстві, яке характеризується неоднорідністю, що дає підстави здійснювати надалі видову класифікацію юридичної діяльності.

Соціальне походження та соціальна зумовленість юридичної роботи дають можливість говорити про її об'єктивну необхідність та практичне значення, завдяки чому суспільство задовольняє цілу низку специфічних потреб та інтересів, які безпосередньо ґрунтуються на праві. Цікаво, що саме право за ознаками походження, розвитку, існування та реалізації також має об'єктивний характер і з такою самою об'єктивністю, з якою існує в системі соціальних зв'язків, передбачає існування цілої армії фахівців права, які стоять на захисті його нормативів і створюють всі можливі умови для їх ефективної реалізації. Таким чином, складається відокремлена сфера діяльності суспільства, зумовлена фактором об'єктивного існування засобів регламентації суспільного життя, в тому числі правових. Цю ситуацію слід розглядати як потребу суспільства, життєво важливий інтерес, на реалізацію якого воно спрямовує свій юридичний потенціал.

Виходячи із зазначеного вище і використовуючи рівень філософського осмислення проблеми, юридичну діяльність слід розглянути як різновид соціальної діяльності, яка є більш узагальнюючим поняттям щодо юридичної.

Соціальна діяльність визначається як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого шляхом перетворення та осягнення навколишнього світу задовольняються життєві потреби та інтереси соціальних суб'єктів.

Слід ураховувати, що життєві потреби та інтереси суспільства досить різноманітні, виходячи з його багаторівневої структурної організації та неоднорідності складу, а це, у свою чергу, передбачає відповідну кількість різноманітних засобів та дій, які б задовольняли соціальний інтерес.

Тому поряд з юридичною діяльністю є виробнича, духовна, культурно-виховна, політична, організаційно-управлінська, дослідницька та інші види соціальної діяльності. Спробуємо пояснити деякі з названих видів. Соціальний організм — дуже складна система, яка не може функціонувати без наявності системоутворюючого фактора, тому організаційно-управлінська робота як вид соціальної діяльності набуває в цій потребі своє обґрунтування. Не може обійтись суспільство і без фактора матеріального забезпечення, що є життєво важливою потребою, для задоволення якої здійснюється виробнича діяльність. Так, у процесі матеріального виробництва створюють предмети одягу, продукти харчування, технічні прилади, знаряддя праці, які задовольняють відповідну категорію потреб.

Інтерес суспільства в організації і забезпеченні більш високого рівня життя вимагає від його членів поглибленого вивчення факторів, що допомагають досягти поставленої мети, визначення тенденцій та закономірностей розвитку суспільства, прогнозування шляхів його розвитку на майбутнє. Такі соціальні потреби зумовили наявність дослідницького виду соціальної діяльності, а разом із нею і відповідну категорію людей — вчених, які здійснюють науково-дослідницьку роботу.

Але є ще одна важлива потреба суспільного існування, яка передбачає наявність фактора регламентації діяльності всіх учасників суспільних відносин виходячи з їх соціального стану, можливостей забезпечення інтересу тощо. Така потреба соціального життя об'єктивно зумовлює необхідність існування права, а разом із ним і всієї системи супутніх механізмів засобів та явищ, які забезпечують функціонування та розвиток права. Це означає, що без діяльності юридичних установ, юристів, без запровадження правових інститутів та процедур право в умовах суспільства функціонувати не може. Юридична діяльність, таким чином, націлюється на об'єкт права, чим і забезпечує його функціонування, регулятивний вплив на суспільні відносини, задовольняє соціальну потребу регламентації (нормування, узгодження, впорядкування).

Отже, не вдаючись до глибокого аналізу наявних думок, у межах яких юридичну діяльність порівнюють із правовою діяльністю, правовою активністю, правовою поведінкою тощо, видається можливим на підставі викладеного вище визначити юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності, що здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів відповідно до вимог права.

2. Основні риси, що характеризують юридичну діяльність

У попередньому матеріалі юридичну діяльність було розглянуто як окремий вид соціальної діяльності, завдяки чому слід визначити низку особливих ознак, які дають змогу здійснити таке відокремлення. Однак, вище вже було зазначено, що побутують інші думки та наукові підходи до юридичної діяльності, згідно з якими можна виділити додаткові ознаки, які є результатом мислення в іншому аспекті. Такий багатоаспектний підхід до предмета вивчення дає можливість пізнати його з різних боків, урахувати багатофункціональний характер. Зупинимося на запропонованому визначенні юридичної діяльності та охарактеризуємо її найбільш важливі риси.

• Юридична діяльність здійснюється у сфері права. Нами вже було зазначено той факт, що наявність права передбачає наявність юридичної діяльності, яка й забезпечує функціонування права, тобто його дію. У разі відсутності правових норм, права в цілому, юридична робота перестає бути такою, оскільки втрачає свої об'єкт впливу та основний інструментарій. Сфера права — це всі структурні рівні та види суспільних відносин, де право реально здійснює свій вплив. Це різноманітні сфери соціального життя, найрізноманітніші життєві ситуації, в яких люди для отримання позитивного результату керуються приписами правових актів. Навіть у таких специфічних сферах соціального життя, як сфера релігійної діяльності, сфера діяльності громадських об'єднань право має певний вплив, хоча й у дещо опосередкованій формі.

• Юридичну діяльність здійснюють юристи-фахівці на професійній основі. Це означає, що у сфері юридичної діяльності працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, виконують кваліфіковано юридично значущі дії, що визначають зміст їхньої роботи. Складність життєвих ситуацій, вирішуваних юристами, висока вимогливість правової процедури, особливість формально-абстрактного мислення та термінології юридичного спілкування передбачають, що юридичну роботу повинні здійснювати лише спеціально підготовлені фахівці. Якщо проаналізувати законодавство України, що регулює діяльність органів прокуратури, суду, адвокатури та деяких інших органів та установ, які здійснюють юридичну діяльність, то однією із вимог до кандидатів на посаду є наявність вищої юридичної освіти. Щодо діяльності адвоката, наприклад, висувається вимога скласти кваліфікаційний іспит, який приймає висококомпетентна комісія. В органах суду також є відповідні кваліфікаційні комісії, які перевіряють періодично рівень професіоналізму своїх співробітників. Для зайняття особливо відповідальних посад в юридичних установах висувають додаткові вимоги до претендентів, які передбачають наявність особливого рівня професіоналізму та значного досвіду юридичної практики.

• Юридична діяльність спрямована на організацію діяльності інших суб'єктів права. Відомо, що право щодо всіх його суб'єктів справляє формально однаковий вплив, зумовлений формальною рівністю суб'єктів права перед силою правових приписів. Однак, незважаючи на це, виділяють спеціальну групу суб'єктів, які крім виконання своїх статусних обов'язків повинні визначати правове становище інших осіб, стежити за якістю здійснення ними правових норм, допомагати їм у реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, створювати належні умови для забезпечення високого рівня ефективності реалізації правових норм. Юристи створюють закони і підзаконні акти, які регламентують життєдіяльність значної частини населення. Крім того, на підставі цих актів фізичні та юридичні особи звертаються до юристів за допомогою у вирішенні конкретних життєвих ситуацій. Розподіл майна, отримання спадщини, реєстрація шлюбу, складання позову до суду — все це нескінченний перелік життєво важливих ситуацій, які потребують вирішення за участю іншої сторони, роль якої виконують юридичні установи та окремо взяті фахівці права, спрямовуючи свою роботу у зовнішнє середовище.

• Мета юридичної діяльності — впорядкування та узгодження суспільних відносин. Право, як відомо, встановлює певні межі можливостей людини, за які не можна виходити, оскільки порушується межа іншої особи, відбувається втручання у сферу прав іншого суб'єкта. Завдання, що вирішуються в ході юридичної діяльності, в основному полягають у встановленні межі можливої поведінки суб'єкта, наповненні його можливості змістом, захисті сфери можливого від протиправного втручання інших суб'єктів та зобов’язанні винних до відновлення порушеної межі. Якщо за певних умов цей механізм не спрацьовує, то між учасниками правових відносин виникають певні неузгодженості, суперечності, що не дають можливості задовольнити життєві інтереси, використовувати соціальні блага. Це призводить до суперечності відносин, конфліктності ситуацій, що зовсім не на користь окремим особам та суспільству в цілому. Історія нашого суспільства знає досить прикладів, коли невизначеність, неврегульованість ситуацій потрясали суспільство катаклізмами, приводячи до трагічних наслідків, що свідчить про істотну роль регулятивної функції юридичної роботи в суспільному житті.

• У ході здійснення юридичної діяльності використовують як правові, так і неправові засоби. Зрозуміло, що у сфері права неможливо обійтися без засобів, які пов'язані так чи інакше з правом і відіграють роль основного інструментарію у реалізації повноважень юристів-фахівців. Такими засобами вважають норми права, правові відносини, права та обов'язки, юридично значущі документи та вчинки, індивідуально-правові вказівки, розпорядження, правову свідомість, акти реалізації права тощо. Всі засоби походять від права, є явищами права. Однак функціонують вони у різних сферах життя суспільства та у взаємодії з неправовими явищами. Останні виконують функцію супутніх, або допоміжних, засобів, що використовуються у практичній діяльності юристів та сприяють підвищенню ефективності їх роботи. Тому, характеризуючи юридичну діяльність, слід говорити про поєднання правових і неправових засобів здійснення повноважень. Наприклад, поряд зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення або винесенням постанови про визнання підозрюваним особі, що є учасником цього процесу, роз'яснюють права та обов'язки, сутність вини, протиправних дій та можливі негативні наслідки. Таким чином, одночасно з фіксацією юридично значущих дій або рішень використовують інформування суб'єкта, що є засобом неправовим і не тягне для суб'єкта правових наслідків. Також можуть бути використані організаційні або виховні засоби, які у поєднанні з правовими дають змогу досягти певної мети. Наприклад, поряд із посиленням роботи патрульно-постової служби міліції використовують такі засоби, як інформування населення про стан правопорядку в районі та надання рекомендацій на випадок протиправних посягань на майно громадян. З метою попередження правопорушень в умовах виробництва можуть вживатися не тільки заходи посилення контролю за трудовою дисципліною, а й роз'яснення необхідності збереження майна, можливості негативних наслідків, що є елементом виховної роботи.

• Правова регламентація юридичної діяльності. Право як таке — дуже впливовий засіб, що пояснюється державно-владним походженням права. Тому його застосування щодо інших осіб є однією із форм прояву влади. Правові дії юристів тягнуть за собою певні наслідки для інших суб'єктів, іноді дуже серйозні. Тому діяльність юристів досить чітко регламентується нормами права, хоча можна говорити й про регулятивну роль інших соціальних норм (моралі, корпоративних). Існування цілісної системи органічних законів, що регламентують діяльність суду, прокуратури, адвокатури, міліції, нотаріату, а також наявність системи процесуальних законів і норм свідчать про відповідну регламентованість здійснення правової процедури. Кожна компетенція посадової особи, юридичної установи державного або недержавного походження здійснюється у певній формі, за певною процедурою та у визначений строк. Норми процесуального права вказують на те, як звернутися до установи, які відомості про особу або подію фіксуються та в якій формі, який орган здійснює попереднє вирішення справи, у який термін можна оскаржити рішення тощо. Але така чітка регламентація юридичної процедури вимагає знання та дотримання її не тільки юристами-фахівцями, а й усіма іншими особами, чиї справи є предметом правового вирішення.

• Юридична діяльність здійснюється у формі практичної, наукової та освітньої діяльності. З іншого боку — це три окремі сфери правової роботи, які існують та розвиваються за специфічними закономірностями, виконують свою соціальну роль. Між ними спостерігається тісна взаємодія, що пояснюється єдиним походженням цих форм діяльності. їх існування на цій підставі слід розглядати комплексно, виходячи зі специфіки функціонального призначення кожної окремо взятої форми. Так, якщо конкретні життєві ситуації вирішують шляхом здійснення практичної роботи (форма практичної діяльності), в ході якої реалізуються права та обов'язки інших суб'єктів, вирішуються спірні ситуації, втілюється справедливість у реальне життя тощо, то підготовка фахівців-практиків для юридичної роботи можлива лише за умов здійснення освітньої форми юридичної діяльності. У системі освіти майбутні фахівці набувають спеціалізованих знань, умінь, навичок правової роботи, формують свою правову свідомість, формально-логічне мислення. У свою чергу, функціонування системи юридичної освіти неможливе без узагальнення юридичної практики, виявлення закономірностей, методів та форм її здійснення, без вироблення правових концепцій соціального розвитку, без формулювання окремих юридичних термінів — тобто без наукового дослідження правової дійсності, яке разом зі всією системою засобів та умов вироблення нових знань становить окремі форму та напрям юридичної діяльності.

3. Зміст юридичної діяльності

Зміст юридичної діяльності у кожному конкретному випадку становлять конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладнення соціальних зв'язків відповідно змінюються зміст та форми соціальної, а отже і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обґрунтувати зазначену вище закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знавців римського права поділялася на три основні види: cavere (складати нові позови та угоди), agere (вести справу в суді), respondente (давати відповіді). Найтиповішою функцією юрисконсультів було respondente — висловлювання думок щодо запитів приватних осіб або їх представників. Авторитет римських юристів, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їхні думки впливали на волю суддів навіть без особистої участі цих юристів у судовому розгляді справи. У зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Цицерон порівнював роль юрисконсульта в суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.

З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична прак-тика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм та засобів здійснення. Тому на сучасному етапі до змісту юри-дичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, кон-сультування та участь у судовому засіданні, а й багато інших юридично зна-чущих дій. До цього переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягнення до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняттл нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності тощо. На цій підставі можна визначити перелік найбільш важливих дій, які становлять основу юридичної діяльності, потребують наявності спеціальних знань, навичок та професіоналізму:

• ведення юридичної справи як здійснення певного комплексу процесуальних юридично значущих дій, пов'язаних із вирішенням конкретної життєвої ситуації, — винесення рішення про прийняття до свого провадження, обшук приміщення, допит підозрюваного, проведення експертного дослідження та дача щодо нього висновку, перевірка доказової інформації, побудова версії щодо справи тощо;

• складання юридичних документів, в яких відображається або посвідчується інформація, що має правове значення (позов до суду, протест прокурора, протокол про адміністративне правопорушення, нотаріально завірений договір дарування або купівлі-продажу);

• юридичне консультування, що передбачає надання порад, рекомендацій, визначення обсягу повноважень, роз'яснення правового статусу, перспектив судового вирішення справи тощо. Таким чином, здійснюється передача необхідної інформації зацікавленій особі, виходячи з наявності спеціальних правових знань юриста-фахівця та практичного досвіду правової роботи в нього;

• виступи в юридичних установах, у яких в офіційній формі оголошують заяви, клопотання, вимоги, висновки аналітичної та експертної роботи, які мають безпосереднє значення для вирішення юридичної справи;

• тлумачення текстів нормативно-правових актів та інших юридичних документів, за текстуальною формою яких криється істинний зміст норми або воля законодавця. Шляхом роз'яснення окремих теоретичних конструкцій, термінів їх словосполучень конкретизують вимоги правової норми або рішення уповноваженого органу, визначають коло суб'єктів певного правовідношення, що стало предметом розгляду у справі тощо;

• правове виховання, правова агітація та пропаганда правових знань. За допомогою цих дій справляють бажаний вплив на свідомість суб'єктів права, а отже і на поведінку їх, яка націлюється у русло правомірних дій;

• правове навчання в юридичних навчальних закладах. Це окремий вид дій, пов'язаних із процесом набуття спеціальних правових знань, навичок практичної діяльності, формування юридичного світогляду та з іншими процесами, передбаченими навчальними програмами, кваліфікаційними характеристиками, які дають змогу готувати на професійному рівні юриста — фахівця своєї справи.

4. Види юридичної діяльності

Визначення видів юридичної діяльності залежить повною мірою від того, який критерій взяти за основу класифікації. Вище вже було визначено три види юридичної діяльності за основними формами її здійснення — практична, наукова, освітня, що дуже важливо для її загальної характеристики. Однак є й інші критерії, використання яких надає змогу охарактеризувати юридичну діяльність в іншій площині або іншому аспекті крізь призму науково-дослідницького інтересу. Так, виділяють:

• за змістом: консультування, тлумачення, виступи в юридичних установах, ведення юридичної справи тощо;

• за професійною спеціалізацією або за суб'єктами здійснення: адвокатська, слідча, прокурорська, судова, консультативна, виконавча, нотаріальна;

• за соціальними сферами: юридична діяльність у сфері економіки, політики, в духовній сфері;

• за кількістю уповноважених осіб, що здійснюють розгляд юридичної справи: індивідуальна (одноособова), колегіальна (колективна);

• за змістом інтелектуальної роботи: пізнавально-пошукова, організаційна, реконструктивна, реєстраційна, комунікативна.

Найбільше практичне значення має класифікація видів юридичної діяльності за спеціальностями, які історично склалися в межах юридичної професії та істотною мірою відображають зміст окремих професійних напрямів юридичної роботи.

Висновки

Отже, юридичну діяльність можна охарактеризувати не тільки як особливий вид соціальної діяльності, а й як певну професію. Вже зазначалося, що виходячи з особливої відповідальності, складності юридичної процедури, значущості правових наслідків, юридична робота повинна здійснюватись кваліфіковано і на професійній основі. Це, у свою чергу, потребує спеціальної підготовки фахівців різного профілю правової роботи, формування цілісної системи професійних знань, а отже і установ, які б виробляли та поширювали ці знання, готували висококласних спеціалістів певного профілю — юристів-професіоналів.

До речі, про професіоналізм юридичної діяльності свідчить і той факт, що поряд із практичною діяльністю юристів виділяють наукову (де виробляють нові знання про юридичні практику) та освітню (завдяки якій готують спеціалістів юридичного профілю — юристів-професіоналів). Наявність професії завжди передбачає наявність системи професійної освіти та відповідної системи наукових знань.

Професійність вказує і на те, що здобувши спеціальну освіту, працівник може працювати лише за визначеним колом посад, які передбачають ще й спеціалізацію знань у певній галузі права.

Список використаної літератури

1. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. — К.: Б.в., 1998. — 142 с.

2. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — К.: Знання , 2005. — 665 с.

3. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Основи юридичної діяльності: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — 2-ге вид., перероблене. — К.: Знання , 2006. — 487 с.

4. Сливка С. Юридична деонтологія: Підручник для вищ. навч. закл./ Степан Сливка,; Львів. ін-т внутр. справ. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Атіка, 2006. — 294 с.

5. Юридична деонтологія: Підручник/ За ред. В. Д. Ткаченка; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Харків: Одіссей, 2006. — 253 с.