1.1.Багатосторонні міжнародні інститути регулювання

Економічні органи системи ООН:

ЭКОСОР (Економічна і соціальна рада) — орган ООН, що займається питаннями координації економічної і соціальної діяльності ООН та її спеціалізованих установ.

Завдання ЭКОСОР:

• служити центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і вироблення рекомендацій щодо відповідної політики для держав-членів і системи ООН загалом;
• контролювати й оцінювати здійснення загальної стратегії і виконання першочергових завдань, установлених Генеральною Асамблеєю в економічній, соціальній і суміжних сферах, і забезпечувати послідовне практичне виконання на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, прийнятих на конференціях ООН та інших форумах системи ООН після їх затвердження Генеральною Асамблеєю та/або Економічною і соціальною радою;
• здійснювати загальну координацію діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних сферах і з цією метою забезпечувати виконання першочергових завдань, установлених Генеральною Асамблеєю для системи загалом;
• готувати всебічні огляди політики у сфері оперативної діяльності у всій системі ООН, враховуючи при цьому необхідність рівноваги сумісності та відповідності першочерговим завданням, поставленим Генеральною Асамблеєю для системи загалом.

Регіональні економічні комісії:

ЄЕК (Європейська економічна комісія) — комісія Економічної і соціальної ради ООН, створена відповідно до її резолюції від 28 березня 1947 р.

Комісія покликана сприяти економічному розвитку і співробітництву європейських країн, підвищенню рівня життя їх населення. З цією метою ЄЕК повинна проводити дослідження, розробляти рекомендації урядам країн-членів, здійснювати практичні заходи.

Основною метою цієї комісії є заохочення економічних відносин як між самими європейськими країнами, так і між ними й іншим світом.

ЕКА (Економічна комісія ООН для Африки) — комісія Економічної і соціальної ради ООН, заснована відповідно до її резолюції від 29 квітня 1958 р. ЕКА повинна сприяти економічному і соціальному розвитку країн-членів, розширенню їх співробітництва між собою та іншими країнами світу. З цією метою Комісія проводить дослідження, виробляє рекомендації і консультує уряди країн-членів, здійснює конкретні практичні заходи щодо економічного розвитку і співробітництва африканських держав.

ЕКЛА (Економічна комісія ООН для Латинської Америки) — вивчає проблеми економічного розвитку країн регіону і на основі цього розробляє рекомендації і дає консультації урядам країн-членів, сприяє зміцненню зв’язків як між самими латиноамериканськими державами, так і з іншими країнами світу. Для цього Комісія збирає й аналізує економічні, статистичні та інші дані, готує огляди й дослідження і поширює їх серед своїх членів, проводить практичні заходи.

ЕКЗА (Економічна комісія ООН для Західної Азії) — здійснює узгодження дій країн-членів з метою сприяння економічному розвитку Західної Азії і зміцненню економічних відносин як між самими країнами регіону, так і з іншими районами світу; вивчає економічні й соціальні проблеми у країнах Західної Азії; збирає, оцінює і поширює економічну, технічну і статистичну інформацію; надає країнам регіону консультативні послуги.

ЕСКАТО (Економічна і соціальна комісія ООН для Азії і Тихого океану) — комісія, заснована на підставі резолюції ООН від 28 березня 1947 р., покликана сприяти соціально-економічному розвитку азіатських і тихоокеанських країн, їх співробітництву між собою та з іншими країнами світу. Комісія надає допомогу країнам-членам у розв’язанні їхніх соціальних і економічних проблем за допомогою проведення досліджень, розроблення рекомендацій, а також сприяння здійсненню узгоджених заходів на регіональному, субрегіональному та національному рівнях.

1.2. Інститути та засоби управління зовнішньоекономічною діяльністю на національному рівні

Принципова структура інститутів, що управляють зовнішньоекономічною сферою,і в промислове розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї звичайно входять Кабінет Міністрів, Міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв’язків, митні органи (Управління). Центральний банк, Експортно-імпортний банк, Центральне статистичне управління (міністерство), Міністерство іноземних справ,податкові відомства.

Міністерство зовнішньої торгівлі здійснює функції керівництва,регулювання та контролю у галузі зовнішньої торгівлі, виробляє розпорядження і слідкує за їх виконанням усіма підвідомчими їй організаціями.

Сьогодні міністерство виконує такі найважливіші функції:

1) розробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торгових відносин країни з іноземними державами;

2) розробляє проекти торгових договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і підписує за уповноваженням свого уряду торгові договори та угоди, контролює виконання міжурядових торгових договорів і угод;

3) складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньоторговельних планів, регулює і контролює виконання планів із зовнішньої торгівлі,накреслює заходи щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів;

4) регулює та контролює діяльність експортно-імпортних об’єднань,торгових представництв за кордоном і торгових радників при посольствах і місіях своєї країни;

5) займається питаннями митної політики;

6) розробляє та здійснює заходи з валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за зовнішньоекономічними операціями;

7) вивчає питання транспортування зовнішньоторгових вантажів і контролює виконання планів перевезень товарів;

8) спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, що стосуються зовнішньої торгівлі;

9) видає експортні та імпортні ліцензії, реєструє контракти;

10) займається підбором і підготовкою кадрів.

Звичайно основною структурною одиницею Міністерства зовнішньої торгівлі є управління. За характером діяльності всі управління можна поділити на три групи:

1. Торгово-політичні управління (регіональні) займаються питаннями розвитку торгових відносин з окремими групами країн; вони виробляють основи торгової політики країни, а також заходи щодо укріплення економічних зв’язків із зарубіжними країнами.
2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за виконанням експортних та імпортних планів; вивчають комерційні умови експорту та імпорту; розглядають заявки зарубіжних держав на поставку та закупівлю товарів, проводять переговори з іноземними делегаціями щодо експорту та імпорту; спостерігають за товарною структурою зовнішньої торгівлі; видають дозволи на ввіз і вивіз товарів; беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.
3. Функціональні управління та відділи. Існує кілька типів таких управлінь, наприклад, договірно-правове (готує проекти торгових договорів та угод, урядових постанов; контролює виконання правових умов договорів та угод); валютне управління (складає валютні баланси з торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній валюті); митне управління (керує місцевими митними організаціями та контролює дотримання ними законодавства і правил митної справи; вивчає питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у розробці проектів міжнародних угод у частині, що стосується митної справи); управління цін (здійснює загальний контроль за ціновими умовами контрактів) та ін.

Торгові представництва країни в іноземних державах захищають закордоном права даної країни в галузі зовнішньої торгівлі.

Функції та завдання торгових представництв такі:

1) представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвитку торгових та інших господарських відносин цієї країни з країною перебування торгового представництва;

2) регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торгового представництва;

3) здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торгового представництва;

4) вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв’язки та кон’юнктуру ринків країни перебування, враховуючи інтереси зовнішньої торгівлі даної країни та подавати відповідну інформацію у Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство іноземних справ своєї країни, а також зовнішньоторговім та іншим зацікавленим організаціям своєї країни.

Звичайно торгові представництва даної країни становлять частину відповідних повноважних представництв цієї держави за кордоном; вони є частиною посольства чи місії цієї країни; безпосередньо підпорядковуються Міністерству зовнішньої торгівлі.

Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю валютно-фінансовими інструментами і насамперед регулюванням курсу національної валюти, який безпосередньо впливає на експортно-імпортні потоки.

1.3.Управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві

Вихід на зовнішній ринок самостійних суб’єктів господарської діяльності повинен сприяти пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Прагнення отримати прибуток більший, ніж усередині країни, спонукає підприємства виходити на міжнародний ринок. Згідно з чинним законодавством, підприємство має право самостійно визначати форми, методи та обсяги праці на зовнішньому ринку.

Для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства необхідна адекватна умовам його роботи структура управління. Розрізняють:

— організаційно-виробничу структуру;

— структуру управління;

— організаційну структуру підприємства.

На будь-якому підприємстві є система, яка управляє, і система, якою управляють. До першої належать органи, служби, апарат управління. До другої-виробничі підрозділи (цехи, участки, відділи).

Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління — системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства — побудову і взаємозв’язок обох систем.

Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданням, які вона покликана вирішувати. Ті мета — максимізація прибутку на довгостроковий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутрішньо-фірмового управління, має постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі та сфері управління. Гі форми і методи не можуть залишатися незмінними.

Найбільший досвід організації і управління зовнішньоекономічною діяльністю набуто в спеціалізованих зовнішньоторговельних організаціях (ЗТО).

Провідною структурною одиницею ЗТО є фірма, яка спеціалізується на торгівлі певними товарами або з групою країн. Очолює фірму директор і залежно від обсягу роботи — декілька його заступників.

Основні напрями зовнішньоекономічної діяльності фірми такі:

— вихід на зовнішній ринок;

— організація експортно-імпортних операцій з поставок товарів, послуг і капіталу;

— валютно-фінансові та кредитні операції;

— створення спільних підприємств і участь у їхній діяльності;

— міжнародний маркетинг.