referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Система і структура термінології цивільного права в сучасній українській мові

Вступ.

1. Види та класифікація юридичних термінів в цивільному праві.

2. Проблеми термінології цивільного права в сучасній українській мові.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Правознавство, як і будь-яка інша наука, оперує цілим рядом специфічних термінів і визначень, використовує чималий професіональний словниковий запас, знання якого необхідно кожному юристу, незалежно від його спеціалізації. Спеціалісти-правники, і в першу чергу вчені, займаються розробленням української правничої термінології, в чому їм активно допомагають українські лінгвісти. Та проблем і невирішених питань в цій сфері існує чимало.

У словниковому складі мови велике місце належить термінологічній лексиці, кількість якої весь час помітно зростає. До термінологічної лексики належать усі слова, що об'єднуються в мові під загальною назвою терміни. Терміном називається спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання — науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва, юриспруденції тощо.

У зв'язку з постійним розвитком сучасної української мови з'являється все більше і більше термінів, не тільки технічних і наукових, а й економічних і юридичних.

Відкрита політика незалежної України сприяє поглибленню культурних, наукових, економічних, політичних та інших зв’язків. Оскільки регулятивом всіх сфер суспільного життя є право, юридична мова (або правнича), яка їх обслуговує, набуває великого значення.

У зв’язку з цим виникає потреба впорядкування та унормування, а іноді навіть переструктуризації національної юридичної терміносистеми. У випадку України це питання стоїть досить гостро з огляду на розширення сфери функціонування української мови, що набула статусу державної. Останнім часом все більш перспективним напрямком стає юрислінгвістика – нова міждисциплінарна галузь, яка синтезує правознавство і лінгвістику.

Незважаючи на національне відродження у сфері науково-технічної термінології та низку важливих термінознавчих праць ще з ХХ ст. (В.В. Виноградова, Г.О. Винокура, О.О. Реформатського, В.А. Звегінцева, В.М. Лейчика, С.В. Гриньова, Б.М. Головіна, О.В. Суперанської, Ю.Д. Апресяна, В.Г. Гака, В.П. Даниленко, Д.С. Лотте, І.І. Ковалика, А.В. Крижанівської, Т.І. Панько, Т.Р. Кияка, Л.О. Симоненко та ін.), в Україні субмова права вимагає подальших досліджень. Хоча ця терміносистема була предметом системного лінгвістичного опису в працях Я.Ф. Головацького, М.Я. Брицина, В.Й. Горобця, О.А. Сербенської, Я.Н. Падохи, А.Й. Пашука, Ф.Є. Ткача та ін., проте створення загального, нормативного словника сучасної української юридичної лексики залишається справою майбутнього. Наявні, хоча і дуже цінні лексикографічні видання, зосереджуються лише на певній частині юридичної терміносистеми, а не охоплюють загальної картини сучасного розвитку субмови права. Водночас в українській лексикографії створено окремі словники довідкового типу, проте основні видання – це українсько-російські, а частіше російсько-українські словники.

Довготривале функціонування в українському законодавстві й цивільному праві не лише української, але й російської мови зумовлює сьогодні поняттєву неузгодженість термінів, що призводить до неточності формулювань

1. Види та класифікація юридичних термінівв цивільному праві

Існують деякі особливості юридичного тексту, що ведуть до труднощів, що виникають у процесі його семантичної інтерпретації.

Енциклопедичний юридичний словник у словниковій статті "Юридична техніка" зупиняється і на понятті юридичного терміна як елемента юридичної техніки і визначає юридичні терміни в такий спосіб "словесні позначення державно-правових понять, за допомогою яких виражається і закріплюється зміст нормативно-правових розпоряджень держави". Навряд чи можна погодитися з тим, що це визначення саме по собі точно, тому що немає сумніву, що поняття споживач або доброволець є правовими, але навряд чи їхній можна назвати державними. Чи варто вважати, що "нормативно-правові розпорядження держави" — це просто правові акти (закони, постанови, розпорядження, укази і т.п.), класифікаційні в залежності від їхнього державного органа, що видав?

Відповідно до положень Енциклопедичного юридичного словника юридичні терміни поділяються на три різновиди по ознаці "зрозумілості" тієї або іншої частини населення:

1. загальнозначущі терміни характеризуються тим, що вони вживаються в повсякденному змісті і зрозумілі усім, до цієї групи термінів відносяться, наприклад: біженець, свідок, працівник.

2. спеціальні юридичні терміни володіють особливим правовим змістом, (і, видимо, зрозумілі далеко не всім, а лише фахівцям в області права), наприклад: необхідна оборона, задоволення позову.

3. спеціально-технічні терміни відбивають область спеціальних знань — техніки, економіки, медицини і т.д. (видимо, ці терміни повинні бути зрозумілі юристові, що є ще і фахівцем в іншій області) наприклад: недоброякісна продукція, правила техніки безпеки[3, c. 194-195].

У межах юридичної термінології виділяється значний відсоток термінів, утворених синтаксичним способом. За кількістю компонентів можна виділити 1) двокомпонентні; 2) трикомпонентні: 3) полікомпонентні.

Найбільш поширеними в юридичній термінології є такі синтаксичні типи:

І. Двокомпонентні:

1. "прикметник -+- іменник у Н. в. однини":

Приклади: юридична практика, кримінальне судочинство, авторське право, фізична особа. умисне вбивство, цивільний позивач, правова допомога, юридичний факт. досудове слідство, повторний злочин, прямий умисел, дитяча злочинність, умовне звільнення, виправні роботи.

2. "прикметник + іменник у Н.в. множини":

Приклади: кримінальні діяння, речові докази, противоправні дії. умисні дії, правоохоронні органи, дисциплінарні провини, правові інститути, загальні суди, тяжкі злочини, слідчі дії.

3. "іменник у Н.в. + іменник у Р.В. без прийменника":

Приклади: орган дізнання, місце подій, вчинення злочину, суб'єкти правовідносин, вирок суду, розірвання шлюбу, склад злочину, відчужувач майна, право власності, касація вироку, санкція прокурора, сліди злочину.

4. "іменник у Н.в. + іменниково-прийменникова конструкція":

Приклади: тримання під вартою, передача під нагляд, пенсія по старості, вбивство на замовлення, недонесення про злочин.

П. Трикомпонентні синтаксичні типи:

1. "прикметник + прикметник + іменник":

Приклади: загальнодержавне адвокатське об'єднання, невольові юридичні факти, міжнародна судова процедура, підзаконні нормативно-правові акти, загальний трудовий стаж, тяжке тілесне ушкодження.

2. "іменник у Н.в. + прикметник + іменник у Р.в.":

Приклади: суд присяжних засідателів, право промислової власності, притягнення до кримінальної справи, подовження апеляційного терміну, одержання незаконної винагороди.

3. "прикметник -+- іменник у Н.в. + іменник у Р.в.":

Приклади: спільна власність подружжя, фактичний рецидив злочинів, позитивна поведінка потерпілих, судовий захист честі, достоїнства; законодавчі норми права, об'єктивне ставлення в провину, суб'єктивна сторона злочину, зворотна чинність закону, законна чинність вироку, закінчений замах на злочин, дійсний радник юстиції.

4. "іменник у Н.в. + іменник у Р.в. + іменник у Р.в.":

Приклади: огляд місця подій, право власності громадян, оскарження рішення суду, презумпція провини боржника, заподіяння шкоди здоров'ю, закінчення рядок давності, відстрочка виконання вироку.

5. "іменник у Н.в. + іменник у З.в. + іменник у Р.в.":

Приклади: право на відшкодування витрат, право на волю слова, пенсія за вислугу років, right of copyrighting.

6. "прислівник -+- прикметник + іменник у Н.в.":

Приклади: особливо небезпечний рецидивіст, суспільне небезпечні діяння, особливо злісне хуліганство, особливо небезпечний злочин, chance-medley.

III. Полікомпонентні терміни можуть включати чотири, п'ять, шість і більше одиниць.

Приклади: добровільна відмова від вчинення замаху на злочин; спроба застосування вогнепальної зброї; слідчий в особливо важливих справах; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; умисне вбивство з хуліганських мотивів[7, c. 8-11].

Серед багатокомпонентних юридичних термінів особливе місце посідають синтаксичні моделі предикативного типу: норми права, що надають повноваження; норми права, що зобов'язують; злочин, скоєний через необережність; злочин, скоєний умисне; громадяни, що мають обмежену дієздатність.

Терміни об'єднуються в термінологічні системи, які виражають поняття однієї галузі.

У кожній термінологічній системі утворюються певні групи, для яких загальним є їх належність до класу предметів або до класу процесів, властивостей і т.д.

Основна кількість термінів утворилась за рахунок загальновживаних слів, взаємного проникнення із різних галузей техніки, запозичень із міжнародної лексики за словотвірними моделями, які характерні для сучасної англійської мови.

Окремі терміни утворюють термінолексику як складову частину загального складу мовної лексики. Якщо терміни об'єднуються одним фахом або ділянкою науки, то вони складають номенклатуру — певну системну схему, що криється за називанням понять. Точки зору на те, чи система найменувань взагалі необхідна, що вона має означати і які терміни охоплювати, досить різні — від тих, що схиляються до будь-яких імен, взятих принагідно, до тих, які потребують описових, належним чином відокремлених і фонетично відповідних термінів. До термінів часом відносять етикетки, прості цифрові стандарти і номенклатурні скорочення — власне, їх нікуди більше віднести. Вітаміни, наприклад, спочатку позначались літерою і цифрою: останнім часом перевага надається словам.

Не у всіх наукових сферах висуваються однакові вимоги до номенклатури, бо кожна ділянка науки має властиві їй потреби. Вимоги конкретних наук, що мають справу з реальними речами, відрізняються, скажімо, від вимог суспільних наук. Для однієї галузі науки досить родо-видової класифікації; в інших потрібно розрізняти причини, процеси, процедури, ефекти, деталі.

Вимоги до терміну такі:

1. Термін має бути по можливості коротким і точним. Вдалий термін — не лише етикетка; він повинен чітко і повністю подавати характеристики поняття. Не всі терміни подають опис структури, аномалії, процесу чи функції, але взагалі кожний термін має короткі вказівні чи описові характеристики.

2. Специфічність. Ця ознака — дуже бажана якість для терміна у кожній галузі науки. В ідеалі термінологічне найменування повинне бути однозначним у межах окремої галузевої термінології і не мати синонімів.

Від терміна також вимагають, щоб він не мав емоційно-експресивного забарвлення, був цілеспрямованим на об'єкт у системі або ряді та відповідав словотворчим закономірностям мови. Разом від терміна вимагається, щоб він служив ґрунтом для утворення деривативів, але лише у межах своєї системи.

Сукупність перелічених ознак, як показує практика, існує лише в ідеалі для невеликої кількості термінів. У дійсності ж та чи інша ознака або відсутня, або існує у послабленому стані. Звідси й випливають основні проблеми, пов'язані з перекладом термінології[4, c. 56-57].

Всі юридичні терміни з точки зору семіотики є знаками, мовними виразами, які позначають певний правовий об'єкт.

Референція юридичних термінів, тобто співвідношення терміна з об'єктом пов'язана: а) з визначенням їх особистого смислу; б) з точною вказівкою предмета (денотата), який позначається даним терміном.

Денотатом для юридичних термінів будуть: а) суб'єкти права, носії юридичних властивостей (фізичні особи, соціальні групи людей, державні та недержавні об'єднання); б) правовідношення; в) правомірна чи неправомірна поведінка людей; г) рівень правосвідомості, куди включається правова ідеологія та правова психологія; д) правова (юридична) наука, яка узагальнює державно-правові явища; є) об'єктивне позитивне право, тобто система юридичних норм, які встановлюються державою.

Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічне стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх галузей права повинен мати «модельні» терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або явища. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми[1, c. 3].

2. Проблеми термінології цивільного права в сучасній українській мові

Навіть найпоширеніша серед населення галузь права – цивільне право – іноді звучить по-іншому. Єдине російське слово «гражданское» вкотре має два українські переклади: «громадянське» та «цивільне» і застосування їх залежить від тих понять, до яких вони відносяться. Так, «гражданское общество» є «громадянським суспільством», але «гражданское право» є «цивільним правом». Звичайно, багатство і різнобічність української мови не може не втішати, і в іншій ситуації це тільки дало б змогу зробити текст (наприклад, художній) не прісним і цікавим. Та у царині термінології (і не лише юридичної) має бути, на думку автора, максимальна однозначність і визначеність.

Ми розглянули ситуацію, коли одне слово російською мовою має не один переклад українською. Та буває навпаки: декілька російських слів різного значення мають один український переклад. Наведемо приклади. Не зовсім вдалою є, на думку автора, термінологія, пов’язана з питанням відшкодування шкоди. Справа в тому, що український термін «шкода» російською буде і «вред», і «ущерб». Однак «вред» і «ущерб» – поняття неоднакові. «Вред» є найширшим за об’ємом змісту поняттям, яке охоплює будь-яке зменшення блага, що має матеріальну і моральну характеристику.

«Ущерб» є прямими і реальними матеріальними збитками, що не включає в себе ані моральну шкоду, ані втрачену вигоду, тобто неодержаний прибуток. В українській правничій термінології обидва ці поняття називають «шкодою». І коли суб’єкти господарювання в договорі фіксують необхідність відшкодування шкоди, завданої неналежним виконанням умов договору, то при такому формулюванні невідомо, що мається на увазі. Тому і не завадило б у договорах з такою умовою, складених українською мовою, конкретно розписати, що саме сторони вкладають у зміст поняття «шкоди». Правда в українській мові існує ще термін «збитки» (рос. – «убытки»), але це суть справи не міняє По-перше, цей термін звучить по-іншому, а по-друге, він має одне значення: реальна шкода, що включає в себе пряму матеріальну шкоду та втрачену вигоду. А от українська «шкода» може бути російською як «вредом» так і «ущербом», що вносить плутанину при їх розмежуванні.

Дещо краща, але теж неоднозначна ситуація з терміном «пригода», який часто використовується в кримінальному праві (навіть не спеціалістам відома фраза «виїхати на місце пригоди»). Це слово є українським перекладом двох російських слів «происшествие» і «приключение». Ці російські слова, які звучать по-різному, мають і різне значення. До юриспруденції відношення має лише перше слово – «происшествие». І маючи саме його на увазі, в українських юридичних документах зазначається слово «пригода». Але юридичний документ (як і документ взагалі) повинен містити терміни, які б виключали двозначність, при цьому будь-який користувач цього документу при його прочитанні зрозумів терміни в ньому саме так, як вони були вживані особою, що склала документ. А термін «пригода», як зазначалося вище, має не одне значення. Іноді в українських юридичних документах замість терміну «пригода» використовується термін «подія». Але в останнього є більш точний російський аналог – «событие», тому у значенні «происшествие» він використовується не часто. Тим більше, що ніякими мовними стандартами не визначено, яким саме терміном – «пригода» чи «подія» – слід користуватися українським правникам, маючи на увазі «место происшествия»[6, c. 4-6].

Продовжуючи тему невизначеності застосування юридичної термінології, не можна оминути увагою і момент використання групи термінів, близьких за значенням, яка включає терміни «договір», «контракт», «угода». Всі вони означають певний документ, в якому дві або більше осіб дійшли згоди щодо певних питань, які складають суть самого документу. Більш-менш чітко визначено застосування цих термінів в трудовому праві. Договір є основною формою домовленості працівника з роботодавцем щодо певної роботи і оплати за неї. Контракт є особливою формою договору, яка може застосовуватися тільки у передбачених законодавством випадках. А трудова угода є документом, за яким особа виконує певну роботу у визначений строк, але у вільному режимі, й отримує оплату цієї роботи. По суті, трудова угода – це договір підряду в трудовому праві. В цивільному і господарському праві такого чіткого розмежування застосування цих термінів немає. В Цивільному і Господарському кодексах зустрічається лише термін «договір» як документ, що опосередковує виникнення майново-господарських зобов’язань, направлених на виникнення, зміну або припинення правовідносин між особами. Але це визначення підходить і до термінів «контракт» та «угода». І якщо суб’єкти назвуть свій договір угодою або контрактом, ніяких порушень законодавства не буде. Але й порядку і визначеності в цьому питанні немає. Діловою практикою склалося так, що контрактом називають договори у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Хоча, знову ж таки, не буде помилкою назвати такий документ договором чи угодою. Щодо застосування терміну «угода», то тією ж діловою практикою сформульоване неписане правило, що угодою називають документ, яким вносяться певні зміни та доповнення до існуючого договору (додаткові угоди до договору). Жодних законодавчих правил про застосування в конкретних випадках вищезазначених термінів немає.

Новий Цивільний кодекс України ввів у обіг два майже однакових за звучанням і написанням терміни – «позика» і «позичка». Але зміст цих термінів хоча й має дещо спільного, та по суті своїй вони означають зовсім різні речі. За договором позики одна сторона передає у власність іншій стороні гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а остання зобов’язується повернути першій стороні цю суму грошей або цю кількість речей цього ж роду та цієї якості. За договором позички одна сторона безоплатно передає іншій стороні речі для користування протягом встановленого строку. Тобто, позика є відносинами на кшталт банківського кредиту, а позичка – оренди. А звучать ці терміни майже однаково, і пересічний українець навіть не здогадується про цілий ряд відмінностей між цими поняттями. Авторові вже не раз доводилось чути від досить освічених (в тому числі, з правових питань) людей питання типу: «А позичка – це позика, тільки маленька?». Судячи із звучання цих двох слів, запитання має свою логіку. Та на глибоке переконання автора, сама назва будь-якого явища має направляти думки особи в ту сферу відносин, до якого це явище відноситься. Як бачимо, терміни «позика» і «позичка» до цього не приводять. І перше, що спадає на думку, це те, що позика і позичка – мабуть, явища тотожні, лише з деякими відмінностями. Насправді, це явища відмінні, лише з деякими спільностями.

Інша ситуація виникає, коли ці терміни звучать російською, і «позика» – це «заем», а «позичка» – «ссуда». Погодьтеся, що при використанні термінів «заем» і «ссуда» думка, що це одне й те саме, не виникає. Кожний з термінів означає різні правовідносини. Авторові можуть дорікнути, що спеціалісти-правники розберуться що й до чого в даній ситуації. Однак цивільне право, звідки взяті ці терміни, є, так би мовити, «наймасовішим»; воно регулює наше життя, саме до нього найчастіше звертаються пересічні громадяни. Тому термінологія цивільного права має бути зрозумілою не лише юристам, а й особам інших професій[2, c. 12-14].

Взагалі, піднявши питання про правильність української правничої термінології, хочеться декілька слів сказати про застосування української мови взагалі при складанні юридичних документів, зокрема при складанні текстів рішень господарських судів. Зрозуміло, що українська ділова мова і, зокрема, українська юридична мова (якщо можна її так назвати) активно вивчається в нашому суспільстві лише останнє десятиліття. Причому курс «української ділової мови» вивчається в усіх навчальних закладах незалежно від їх профілю. Не завадила б така навчальна дисципліна і нашим суддям. За роки роботи юрисконсультом авторові не раз зустрічалися судові рішення українською мовою з великою кількістю граматичних помилок, русизмами, невірно побудованими реченнями і зворотами та неправильно застосованими розділовими знаками. І хоча головне в судовому рішенні його зміст, його суть, але, м’яко кажучи, не зовсім приємно читати важливий документ з помилками, особливо, коли він видається від імені України, тобто від імені держави, мову якої так погано знають судді. За час своєї роботи правником-господарником автор не раз отримував рішення господарських судів тих регіонів України, де домінуючою є російська мова (з Дніпропетровського, Запорізького господарських судів та з Господарського суду АРК). Всі ці рішення були складені російською мовою. Це аж ніяк не суперечить ані Конституції України, ані Закону України «Про мови». Однак суть в іншому: рішення були виписані практично бездоганною російською мовою, з дотриманням правил російської граматики. Автор не закликає видавати судові рішення російською. Навпаки, з огляду на єдину державну мову – українську, необхідно державним органам видавати свої документи саме українською. Але грамотною мовою із знанням граматичних правил, із правильною українською термінологією, чого наразі так не вистачає працівникам органів юстиції.

Отже, юридичний термін буває і багатозначним, хоча одним з вимог до терміна є саме його однозначність, адже законодавець повинний дати юридичному термінові одне-єдине визначення, включаючи в нього всі істотні з його погляду ознаки, тобто такі, котрі носять регулюючий характер, мають правове значення. Наявність у терміна декількох різних законодавчих дефініцій веде до нечіткості, розпливчастості правового регулювання, породжує непорозуміння і помилки, як правило, з боку тих, на кого поширюється дія законодавчого акта. Однак визначення правового поняття в законі дуже важливо і з нормативної сторони. Орган або особа, що застосовують або виконують правове розпорядження, не можуть трактувати дане законодавцем поняття інакше, чим це сформульовано в нормативному акті. Нормативні дефініції — норми особливого роду, що включаються органічно в механізм правового регулювання, що визначають його загальні основи, організаційні передумови[5, c. 162-164].

Висновки

Підсумовуючи, слід зазначити, що, не дивлячись на певні труднощі та неузгодженості у встановленні правничої української термінології та застосуванні української мови в юриспруденції взагалі, українська наука і практика має беззаперечні досягнення в цій галузі. Слід віддати належне спеціалістам, які мають пряме відношення до юридичної техніки як в правотворчій, так і в правозастосовчій діяльності. І лише спільними зусиллями правників та лінгвістів можна виявити певні проблеми в даній сфері і вчасно їх ліквідувати або хоча б зменшити.

Юридична термінологія — це система юридичних та інших термінів, які використовуються при викладі змісту нормативно-правових актів.

Розрізняють три види термінів, які застосовуються у текстах нормативно-правових актів: 1) загальновживані; 2) спеціальнонаукові; 3) спеціально-юридичні.

Юридична термінологія встановлює наступні вимоги: однозначність використовуваного терміну, загальновизначеність, стабільність і доступність. Однозначність означає вживання терміну у даному нормативно-правовому акті в одному і тому ж смислі. Загальновизначеність означає вживання термінів відомих, а не придуманих законодавцем для даного закону. Стабільність означає стійкість термінології, а не зміну її з кожним новим законом. Доступність означає простоту і адекватність терміну змісту норми права.

Список використаної літератури

1. Андрійчук О. Українська юридична термінологія // №8 (68) 28 квітня 2006 року

2. Вербенєц М.Б. Юридична термінологія української мови: історія становлення і функціонування. Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / М.Б. Вербенєц; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т філології. — К., 2004. — 20 с.

3. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник/ Ред. Надія Бабич,. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2006. — 495 с.

4. Мацько Л. Культура української фахової мови: Навчальний посібник/ Любов Іванівна Мацько, Ла-риса Вікторівна Кравець. — К.: Вид. центр "Академія", 2007. — 359 с.

5. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник/ Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич,. — К.: Каравела, 2005. — 351 с.

6. Павлов С. Правова лексика та юридична термінологія у правових традиціях України //Юридический вестник. — 2007. — № 3. — C. 4-12.

7. Фурса С. Проблеми термінології у правовій системі України і натаріальній науці //Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 10. — C. 8-12.