Вступ.

1. Сутність сім’ї як об’єкту демографії

2. Типи сімейних організацій та сімей.

3. Головні процеси, що впливають на демографічний розвиток сім'ї

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Демографія — центральна частина системи знань про народонаселення. Демографія — наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Відтворення населення є одним з головних процесів відтворення суспільства й являє собою неперервне відновлення генерацій людей у результаті взаємодії народжуваності й смертності, яка перебігає в рамках історично визначених соціальних відносин.

Демографія вивчає закономірності й соціальну зумовленість народжуваності, смертності, шлюбності й припинення шлюбу, відтворення шлюбних пар і сімей, міграційного руху, відтворення населення загалом як єдності цих процесів. Вона досліджує зміни статевовікової, шлюбної й сімейної структур населення, взаємозв'язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення й сімей як результату їх взаємодії.

У практичній площині до царини демографічних досліджень увіходить описання демографічної ситуації, аналіз тенденцій і чинників розвитку демографічних процесів у країні загалом, на окремих її територіях або в групах населення в різні періоди часу. На підставі вивчення особливостей народжуваності, смертності й міграційного руху в різних генераціях, різних соціальних групах і на різних територіях демографія оцінює їх найбільш ймовірні зміни в майбутньому, розробляючи демографічні прогнози.

1. Сутність сім’ї як об’єкту демографії

У демографії під сім'єю розуміють ґрунтовану на шлюбі або кровній спорідненості малу групу, члени якої пов'язані спільністю побуту та спільним бюджетом, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Разом з тим сім'я являє собою одну з найважливіших соціальних інституцій, яка забезпечує відновлення генерацій людей. Демографічне вивчення сім'ї передбачає її дослідження як осередку відтворення населення, й тому на перший план висувається перш за все її репродуктивна функція, яку розглядають у тісному зв'язку з іншими соціальними функціями сім'ї. Водночас об'єктом вивчення є сам процес утворення й розвитку сімей, або демографічний розвиток сім'ї.

Життєвий цикл сім'ї включає низку фаз. Серед них: утворення сім'ї — укладання першого шлюбу; початок дітонародження — народження першої дитини; завершення дітонародження — народження останньої дитини; утворення "порожнього гнізда" — укладання шлюбу й виокремлення із сім'ї останньої дитини; припинення існування сім'ї — смерть одного з членів подружжя.

Життєвий цикл сім'ї вивчають звичайно на шкалі віку членів подружжя (або одного з них) або на шкалі віку сім'ї, під яким розуміють тривалість шлюбу подружньої пари, яка утворює ядро сім'ї. Нормальна послідовність сімейного циклу може бути порушена через смерть когось із членів сім'ї роз'єднання або возз'єднання родичів або припинення шлюбу. У цьому понабувають значення час і причини припинення шлюбу (розлучення чи овдовіння), укладання повторного шлюбу тощо. Частота й причини таких змін, а також їхній вплив на демографічний розвиток сім'ї вивчені недостатньо.

У рамках життєвого циклу сім'ї кожний її член послідовно змінює свій сімейний стан, будучи спочатку дитиною, відтак чоловіком або дружиною відтак прабатьком, у зв'язку з чим змінюються його рольові стосунки й взаємодія у сім'ї. Перехід сім'ї з однієї фази життєвого циклу в іншу змінює п демографічний склад, під яким розуміють розподіл членів сім'ї за тими чи тими ознаками, істотними з точки зору відтворення населення. Найбільше значення мають такі характеристики складу сім'ї, як наявність у ній подружньої пари або ж тільки одного з членів подружжя, їхній вік, кількість та вік дітей тощо. Таким чином, демографічний склад сімей визначає їхні демографічні типи, що характеризують стадію сімейного циклу, й перспективи демографічного розвитку сім'ї. Перехід сім'ї з однієї фази в іншу сполучений, хоча й не завжди, зі зміною типу сім'ї. Так, укладання старшою дитиною шлюбу, овдовіння або розлучення змінюють тип сім'ї, а народження ще однієї дитини його не змінює[5, c. 192-194].

2. Типи сімейних організацій та сімей

Типологія сімейної організації, прийнята у демографії, ґрунтується на формах шлюбних союзів. Найпоширенішими з них є моногамія та полігамія. Моногамія являє собою історично зумовлену форму шлюбу та сім'ї, за якої чоловік одружений тільки на одній жінці й, відповідно, жінка пошлюблена тільки з одним чоловіком. Подружній союз між ними санкціонований суспільством і часто-густо має пожиттєвий характер. Навіть у тих країнах, де юридичні й соціальні норми не приписують моногамної сім'ї, вона проте є найпоширенішим типом сімейно-шлюбних стосунків.

Полігамію, або багатошлюбність, використовують для позначення такого шлюбу, за якого один з членів подружжя може мати кількох шлюбних партнерів. Розрізняють полігінію, або багатоженство, та поліандрію, або багатомужжя.

Полігінія — одна з історичних форм шлюбу, за якої чоловік перебуває водночас у кількох шлюбних союзах з різними жінками. Полігінію часто-густо реалізують у формі сім'ї гаремного типу. Встановлено, що полігінія знижує показник плідності, проте у деяких випадках може збільшувати показник народжуваності. Поліандрія — рідкісна, архаїчна форма групового шлюбу, за якої жінка може перебувати водночас у кількох шлюбних союзах з різними чоловіками. У минулому сторіччі поліандрія була поширена серед деяких груп ескімосів та серед алеутів і до нещодавнього часу — серед деяких етнічних меншин Тибету та Індостану. Поліандрія була зумовлена переважанням на шлюбному ринку чоловіків через високу смертність дівчаток і її вплив на рівень народжуваності не вивчений[4, c. 26].

Типологію сімей здійснюють за двома підставами: сім'ї поділяють на повні та неповні, а також на прості (нуклеарні) та складні. Повною вважають сім'ю, складену з однієї подружньої пари з дітьми або без них. Основу неповної сім'ї утворює один з батьків з дітьми. Неповні сім'ї часто називають "уламками" повних. Навіть якщо вони виникають через народження позашлюбної дитини самотньою жінкою, можна, як правило, вважати, що тут мав місце випадок розірвання фактично незареєстрованого шлюбу між батьками такої дитини ще до її народження. Народження ж дітей від випадкових зв'язків — відносно рідкісне явище. Як повна, так і неповна сім'я може бути віднесена або до простих, або до складних сімей.

Простими, або нуклеарними (від латинського слова "нуклеус" — ядро), вважають сім'ї, які включають тільки шлюбну пару з дітьми, котрі не перебувають у шлюбі, або шлюбну пару, яка не має дітей, або одного з батьків з дітьми. Згідно з рекомендаціями статистичної комісії ООН для перепису населення, подружня пара з однією дитиною або кількома дітьми, котрі ніколи не перебували в шлюбі, складають повне ядро сім'ї, а один з батьків (батько чи мати) з однією дитиною або кількома дітьми, котрі ніколи не перебували у шлюбі, — неповне ядро сім'ї. Кількість повних ядерних сімей, в яких обидва члени подружжя перебувають у репродуктивному віці, визначає перспективи відтворення населення.

Складні сім'ї включають до свого складу дві або й більше нуклеарні сім'ї, або ж три чи більше генерації. Незалежно від того, чи належать нуклеарні сім'ї до однієї чи кількох генерацій, для їх віднесення до складної сім'ї важливим є факт сумісного замешкання та спільності господарства. До складної сім'ї можуть увіходити один або обидва батьки когось із членів подружжя, або самотня мати (батько), або інші родичі[2, c. 14-15].

У вітчизняній статистиці виокремлюють ще так звані інші сім'ї, які не кваліфікують ні як прості, ні як складні. Вони, подібно до неповних сімей, є "уламками" повних. Замешкання дітей без обох батьків у бабусь, дідусів, старших братів та сестер та інших родичів найчастіше є наслідком повного розпаду батьківської сім'ї, викликаного смертю обох батьків, розлученням або позашлюбним народженням, а відтак смертю матері або відмовою її від дітей, позбавленням її материнських прав.

У більшості країн світу при опрацюванні матеріалів переписів населення сім'ї не поділяють на нуклеарні та складні. В економічно розвинених країнах, за винятком Японії, частка останніх надто мала й їх розглядають як дві різні сім'ї. У країнах, що розвиваються, використовують, як правило, рекомендації ООН стосовно поділу сімей за кількістю сімейних ядер. Невелика частині сімей, яка ніколи не перевищує кількох відсотків від їхньої загальної кількості взагалі не має у своєму складі жодного повного чи неповного сімейного ядра тому їх називають "без'ядерними". Такі сім'ї вітчизняна статистика відносить до категорії "інших".

Сім'я і хатнє господарство. Для міжнародних зіставлень звичайно використовують не статистику сімей, а статистику "хатніх господарств", стосовно якої легше досягнути порівняльної однаковості. Хатні господарства бувають двох типів: особисті, або приватні, та колективні. Згідно з рекомендаціям ООН для переписів населення, поняття "хатнє господарство" ґрунтується і побутовому укладі, в рамках якого окремі особи або їх групи забезпечую себе всім необхідним для життя й у першу чергу харчуванням. Хатні господарства можуть складатися з однієї або кількох осіб, що проживають сумісну об'єднують свої доходи й ведуть спільне господарство. На відміну від сім'ї відносини спорідненості або свояцтва між членами одного хатнього господарства не обов'язкові. Останні можуть об'єднувати, крім родичів, ще й прислугу, пожильців та інших неродичів.

Хатнє господарство розглядають переважно як споживчий осередок, еле менти ж виробничої діяльності враховують лише тією мірою, якою вони забезпечують власні потреби цього хатнього господарства. Більшість країн дотримується визначення ООН, хоча у деяких з них на перший план висувається сумісне замешкання, а в інших — сумісне харчування. Так, у США, Швеції, Швейцарії та низці інших країн до хатнього господарства зараховують особу або групу осіб, що займають окреме житлове приміщення. А позаяк типи житла у цих країнах безмежно різноманітні, то й виокремлення хатніх господарств уявляється доволі заважким. Особи, об'єднані в хатні господарства, можуть проживати в одно- або багатоквартирних будинках, службових квартирах у будівлях установ, номерах у готелях, палатках у таборах або взагалі не мати житла. Наприклад, до хатніх господарств, згідно з рекомендаціями ООН, зараховують і безпритульних.

Від приватних хатніх господарств без наявності родичів слід відрізняти колективні хатні господарства — в'язниці, казарми, дитячі будинки, будинки для старих та інвалідів, лікарні для хронічно хворих та інші подібні заклади. Втім, у багатьох країнах кожного мешканця колективного хатнього господарства умовно розглядають як приватне хатнє господарство з однієї особи.

В економічно розвинених країнах хатні господарства, складені з однієї особи, звичайно становлять значну частину (20—25%) усіх приватних хатніх господарств. До них необхідно додати ще 1—2% населення, яке проживає У колективних хатніх господарствах. Проте з точки зору демографії одинаків усе-таки неправомірно вважати сім'ями з однієї людини, їхню кількість слід зіставляти із загальною чисельністю населення, об'єднавши при цьому всіх самотніх осіб, котрі живуть як у приватних, так і в колективних хатніх господарствах. У такому разі частка самотніх буде в тих самих країнах значно (10—15% населення). Структуру ж хатніх господарств за кількістю ів слід обчислювати за відношенням до кількості приватних хатніх господарств з двох та більше осіб. У рамках зазначеної категорії поняття "хатнє господарство" та "сім'я" (в тому розумінні, як останню визначають у вітчизняній статистиці) у більшості випадків збігаються й міжнародні зіставлення стають можливими.

Одного з членів сім'ї або хатнього господарства, котрий відіграє роль її лідера, називають главою сім'ї (хатнього господарства). Зміст інституції панування визначений загалом соціальними функціями сім'ї та рівнем розвитку суспільних відносин у тій чи тій країні. У дореволюційній Росії, наприклад, главу сім'ї розглядали як головного годувальника, відповідального за добробут членів своєї сім'ї та такого, що надає їм засоби до життя. Й сьогодні у багатьох країнах глава сім'ї наділений особливими правами й несе відповідальність за сім'ю. У тих з них, де сім'я як і раніше є виробничим осередком, статусні характеристики глави сім'ї визначають соціальну приналежність решти її членів і всієї сім'ї загалом. Зі зміною соціальних функцій сім'ї економічне становище її глави втрачає значення єдиного критерію її соціального статусу, й приналежність сім'ї до тієї чи тієї соціальної групи визначають за характеристиками кількох її членів або сім'ї загалом[1, c. 42-45].

Сімейний склад населення. Сімейний склад населення, або сімейна структура населення, відображає розподіл людей по сім'ях різної величини, складу й типу. На відміну від складу сім'ї, під яким розуміють розподіл членів однієї сім'ї за демографічними та соціально-економічними ознаками, сімейний склад населення репрезентований у вигляді групувань сімей за тими чи тими характеристиками — кількістю членів сім'ї, кількістю дітей у сім'ї, кількістю зайнятих та утриманців у сім'ї тощо, а також групування за цими самими [арактеристиками членів усіх сімей. Загальноприйнята система показників сімейного складу населення відсутня, а сам він вивчений недостатньо глибоко. відомості про нього отримують лише за даними переписів або обстежень аселення, позаяк поточний облік його змін не ведеться.

Сімейний склад населення залежить від його статевовікової структури й формується під впливом процесів народжуваності, смертності, шлюбності та розлучуваності. Справляють на нього вплив і міграції населення. Таким чином сімейний склад населення зазнає безпосередньо або побічно впливу практично всіх демографічних процесів і відповідно всього комплексу умов життя, які визначають характер їх перебігу[5, c. 196].

3. Головні процеси, що впливають на демографічний розвиток сім'ї

Дослідження різних років свідчать про те, що загальна тенденція у зміні величини й складу сімей справила вирішальний вплив на радикальне зрушення у характері відтворення населення під час демографічної революції. Кожному етапові демографічного переходу відповідали певні структура й тип сім'ї.

У першій його фазі за збереження високої народжуваності, а також смертності, що швидко знижувалася, спостерігалися помірне зростання частки великих і скорочення частки невеликих сімей, відносна стабільність частки простих сімей, збільшення частки самотніх за незначного зростання середньої величини сім'ї. У другій фазі демографічного переходу разом із зниженням народжуваності скорочується частка великих сімей і зростає частка малих, зростає частка простих і скорочується частка складних сімей, зменшується середня величина сім'ї. За даними американського демографа Н.Райдера, середня величина сім'ї до початку демографічного переходу становила 3,15 чоловіка, у перехідний період — 4,67 чоловіка, а по його завершенні — 3,37 чоловіка. Тенденція до скорочення величини сім'ї виявляє себе синхронно із скороченням народжуваності або ж з невеликим відставанням. Істотну роль у зниженні розмірів сім'ї відіграє процес її нуклеаризації, сполучений зі збільшенням у сімейній структурі населення частки простих сімей[3, c. 106].

Нині майже для цілого світу характерне прагнення молодих сімей до відокремлення від батьківських. Цей процес почасти стримують матеріальні труднощі та житлові умови. Але за першої ж нагоди відбувається нуклеаризації сім'ї або, іншими словами, подрібнення складної сім'ї на дві прості. Процес нуклеаризації повсюдно збільшує кількість сімей, і в низці випадків вона зростає швидше, ніж чисельність населення. Для економічно розвинених країн характерні не тільки відхід із сім'ї всіх дорослих дітей, котрі уклали шлюб, але й виокремлення дорослих неодружених дітей із батьківських сімей. Як правило, відхід дорослих дітей із батьківського дому пов'язаний з міграцією — від'їздом на роботу або навчання в інший населений пункт або навіть в іншу країну. Така міграція дуже часто має необоротний характер. Однією з головних її причин є прагнення дорослих дітей до незалежності від батьків. Відхід дорослих дітей з батьківської сім'ї призводить до утворення значної кількості сімей типу "порожнього гнізда" — старих пар, полишених усіма дітьми. їх тим більше, чим нижче народжуваність і чим менше дітей. За умов малодітності й раннього відокремлення дітей багато які сім'ї стають "порожніми гніздами", коли батькам лише по 40—45 років. Упродовж 25—30 і більше років, аж до смерті одного з членів подружжя, такі сім'ї зберігають статус "порожнього гнізда". Овдовілий член подружжя, найчастіше жінка, поповнює категорію самотніх. Крім того, за масового відходу з батьківських сімей неодружених дітей останні також потрапляють до цієї категорії й залишаються в ній тим довше, чим раніше відокремлюються від батьків і чим пізніше укладають шлюб.

Крім нуклеаризації, помітний вплив на сімейну структуру населення справляє припинення шлюбів — розпад сімей у результаті смерті одного з членів подружжя, їх роздільного замешкання, розлучень або позашлюбних народжень. Іноді неповні сім'ї стають повними у результаті укладання самотнім нового шлюбу. Але оскільки укладання повторного шлюбу відбувається не негайно після розлучення, а тим паче овдовіння, кількість неповних сімей на кожний конкретний момент часу буває доволі значною. Період існування неповної сім'ї звичайно коротший, ніж термін існування повної дітної сім'ї. Якщо остання не розпадається, то вона існує щонайменше від народження первістка до відходу останньої дитини або її пошлюблення. Тому частка неповних сімей (або дітей, що в них проживають, що не одне й те саме) дає вельми занижене уявлення про те, скільки дітей переживають таку психічну травму, як розлучення батьків або смерть одного з них[2, c. 51-52].

Поширеність неповних сімей у країнах, що розвиваються, пояснюється іншими причинами. У Латинській Америці вони виникають переважно в результаті розпаду типових для цього регіону так званих "консенсуальних" шлюбів. Це вільні союзи, які не оформлюють згідно з законом через невіру в міцність шлюбу, а здебільшого через дуже великі труднощі отримання розлучення у католиків. Тому дітей, народжених у таких сім'ях, формально реєструють як позашлюбних. Проте вони з'являються на світ у фактично існуючих сім'ях, причому повних, які або не розпадаються зовсім, або розпадаються по тривалому часі. В останні 10—15 років позашлюбні союзи дістали широке Розповсюдження майже в усіх країнах Західної Європи.

Для більшості країн Азії та Африки традиційною причиною виникнення неповних сімей є удівство. Його роль особливо помітна там, де місцеві культи або традиції не схвалюють повторні шлюби овдовілих жінок. Проте мусульманська культура не забороняє повторні шлюби вдів та розлучених. Тому поширеність розлучень у низці арабських країн не є причиною виникнення значної кількості неповних сімей, а позашлюбні народження для таких краї^ узагалі не типові.

Процес нуклеаризації сім'ї тісно пов'язаний з проблемою міцності шлюбу. Відокремлення молодої сім'ї від батьківської сполучене з багатьма труднощі ми, серед яких, крім житлової, мають місце такі проблеми, як міра підготовленості молодого подружжя до ведення хатнього господарства, рівень матеріальної забезпеченості, необхідні навички виховання дітей, готовність вміння цивілізовано розв'язувати сімейні конфлікти. Часто-густо молоді пари виявляються непідготовленими до самостійного життя. їм доводиться звертатися по допомогу до батьків, у тім числі й по матеріальну, хоча вони й визнають, що це несумісне з їхнім прагненням самостійності.

Незавершеність процесу нуклеаризації сімей виявляє себе ще й у тому, що батьки втрачають право контролю над шлюбним вибором дітей раніше, ніж діти дістають можливість жити окремо, навчаються бути самостійними й відповідальними за свої рішення[5, c. 198].

Висновки

Демографія розробляє методи описання, аналізу й прогнозу демографічних процесів і структур. На підставі дослідження взаємозв’язків між процесами й структурами, а також впливу на них умов життя й суспільних відносин, які визначають інтенсивність демографічних процесів, демографія з'ясовує як спільні закономірності їх перебігу, так і особливості прояву цих закономірностей у конкретного населення за певних умов місця й часу.

Демографічний розвиток сім'ї становлять ті зміни в її складі, які справляють безпосередній вплив на процес відтворення населення. Вони включають такі події, як укладання шлюбу, народження дитини, розлучення, смерть когось із членів сім'ї. Кожна з цих подій змінює демографічний статус сім'ї й переводить її в новий соціально-демографічний стан. Розвиваючись, сім'я проходить шерег етапів, послідовність яких утворює життєвий цикл сім'ї. Останній іноді називають моделлю сім'ї, або моделлю розвитку сім'ї.

Найзагальнішою характеристикою сімейного складу населення є його розподіл на членів сімей та людей, котрі живуть поза сім'ями; сімей за величиною, тобто за кількістю членів сім'ї; членів сімей за сім'ями різної величини; й, нарешті, розподіл сімей за типами, виокремленими відповідно до структури відносин спорідненості у сім'ї.

Про еволюцію сім'ї за достатньо тривалий час можна скласти уявлення тільки за побічними даними, позаяк хатні господарства та сім'ї почали враховувати у переписах населення лише від середини XX сторіччя.

У демографії об'єктом вивчення є, як правило, сімейне хатнє господарство, яке не включає осіб, не пов'язаних спорідненістю. У більшості економічно розвинених країн переважна частина хатніх господарств складена з однієї сім'ї й не має у своєму складі неродичів.

Список використаної літератури

1. Борисов В.Демография: Учебн. для вузов/ Владимир Борисов,. -М.: Nota bene, 1999. -269 с.
2. ВолковА. Семья — объект демографии/ Андрей Волков,. -М.: Мысль, 1986. -269 с.
3. Демографія, економіка праці та соціальна політика: Зб. наук. ст./ М-во освіти України, КІСМ; Редкол.: Л.М.Фільштейн (відп.ред.) та ін.. -Кіровоград: КДТУ, 1996- Вип.7. -1999. -253 с.
4. Муромцева Ю. Демографія: Навчальний посібник/ Юлія Муромцева,; М-во освіти і науки України. -К.: Кондор, 2006. -299 с.
5. Прибиткова І. Основи демографії: Навч. посіб. для студ. вуз./ Ірина Прибиткова,; М-во освіти України. -К.: АртЕк, 1997. -252 с.