1. Чому я вважаю шведську модель управління національною економікою ефективною

Відомо, що кожний тип економічної системи може включати кілька моделей економіки. Так, в епоху вільного ринку залежно від ступеня розвитку відносин власності та організаційно-економічних відносин виникають два види товарного виробництва. Першим історично було просте товарне господарство селян і ремісників, які виготовляли продукти власною працею і використовували порівняно прості знаряддя. В цьому випадку через досить низьку продуктивність працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинена недостатньо і нерідко межувала з натуральним господарством, якому належали основні позиції в економіці. При капіталізмі з'являється розвинене товарне господарство, коли майже всі продукти перетворюються на товари. Предметом купівлі і продажу стає і робоча сила людей. Розвинене товарне виробництво швидко розвивалося в умовах приватнокапіталістичного привласнення. В XX ст. цьому сприяла також власність акціонерних товариств, кооперативів і спілок.

Шведська (соціал-демократична) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалії, Іспанії, Греції. Головна увага тут приділяється соціальній сфері, політиці зайнятості та соціального забезпечення, регулюванню трудових відносин, жорсткій політиці доходів.

Шведська модель належить до соціал-демократичних, а не соціальних ринкових економік. Для скандинавської моделі характерна активна запобіжна соціальна політика, розуміння соціального добробуту як мети економічної діяльності країни, високі обсяги перерозподілу національного ВВП (50-60%) через бюджет, реалізація ідей соціальної справедливості. Основну роль у фінансуванні соціальних витрат через бюджет центрального уряду і субнаціональні бюджети відіграє держава.

Фінансові проблеми, які виникли у більшості економічно розвинених країн в 90-х pp., зумовили зміни в методах реалізації соціальних функцій. Так, країни зі значними обсягами фінансування соціальних витрат за рахунок бюджетної системи стали більш активно використовувати принципи соціального страхування і вводити елементи платності державних соціальних послуг.

Уряд соціал-демократів Швеції у 1982 р., зіткнувшись із структурним спадом, оголосив про програму "третього шляху", відмінного як від стимулювання пропозиції, так і від підтримки попиту. Пріоритетними було оголошено досягнення повної зайнятості, розширення обсягів виробництва та забезпечення його високої конкурентоздатності, підвищення темпів зростання, високий рівень життя, регіональна збалансованість, стабільність державних фінансів, підтримання зовнішньоторговельного та платіжного балансів.

На державних підприємствах наприкінці 80-х років працювало 11-13 % всіх зайнятих, держвласність мала високу питому вагу у гірничовидобувній, сталеплавильній промисловості, електроенергетиці, сфері послуг, причому на державних підприємствах системи соціальних послуг працювало 92 % зайнятих у галузі.

У 1987 р. на соціальні потреби витрачалось 31-35 % ВНП, а на початку 90-х державні витрати на соціальне забезпечення складали понад 40 % ВВП. На відміну від американської моделі переважна частка соціальних коштів формується за рахунок внесків підприємців, існує система страхових зобов'язань підприємців. 31 % пенсійного фонду вноситься державою.

Шведська модель являла собою (і переважно залишається такою й досі) сукупність якісних особливостей економічного та соціально-політичного розвитку країни, серед яких слід виділити такі:

Поєднання приватної власності на засоби виробництва з широкою соціалізацією сфер розподілу та споживання послуг. Згідно з концепцією соціал-демократів, перехід до нового суспільства, яке вони називали “третім шляхом”, можливий через усуспільнення саме сфери розподілу і споживання послуг, а не засобів виробництва.

Ефективно діюча державна система забезпечення високої зайнятості та надійності соціальних гарантій.

Система демократичних інститутів, які дозволяли кожному члену суспільства впливати на рішення всіх питань, що торкалися його життя. Це створювало своєрідний соціально-психологічний клімат у країні, відчуття причетності громадян до справ держави та суспільства.

Переладнання суспільства не через радикальну і революційну його трансформацію, а шляхом реформ та парламентаризму.

Окрім того, уряд і профспілки країни активно впливали на взаємини між працею та капіталом, рівень оплати праці й зайнятості. Ефективно функціонували й місцеві органи самоврядування.

У соціально-політичній сфері діяла ретельно відпрацьована за попередні десятиріччя система регулярних переговорів і довготривалих угод між різними політичними та соціальними силами. До них належать організації підприємців і профспілки, урядові відомства та кооперативні спілки, уряд і опозиційні партії, державні та громадські організації.

Характерною рисою шведської системи надання соціального забезпечення і послуг у 1980-ті роки були (та, власне, залишаються й досі) інституціоналізм і децентралізація її структури. Практично це означає, що у Швеції соціальними питаннями відали автономні, тобто самоврядні в адміністративному, правовому, фінансовому аспектах діяльності, державні, муніципальні та окружні управління. Кожний напрям соціальної сфери мав своє спеціалізоване управління.

Функції управлінь (міністерств), що опікувалися соціальними питаннями, були і є чітко розмежованими. Після прийняття Рикстагом важливого закону у цій сфері створювалося відносно нове управління, що фінансувалося з бюджетних коштів (крім національного управління соціального страхування і національного керівництва охорони праці в промисловості).

Місцеві органи займалися обладнанням шкіл, медичних закладів, дитячих садків, спортивних і культурних центрів, організацією відпочинку населення. Фінансування соціальних програм здійснювалося з коштів, що надходили до місцевих скарбниць від підприємців у вигляді комунального податку на прибуток.

Важливу роль у розвитку соціальної сфери відігравали добровільні асоціації, що мали назву «групи тиску». Більшість із них володіли юридичними правами, користувалися фінансовою підтримкою держави, але були незалежною соціальною силою. Наприклад: у галузі освіти діяли спілка вчителів і організації учнів старших класів. Існували організації квартиронаймачів, що вирішували свої проблеми шляхом переговорів із асоціаціями приватних власників житла, а також із місцевими органами влади. Третина всіх пенсіонерів країни входила до національної спілки. Окрім того, пенсіонери були об’єднані ще у дві політичні організації – соціал-демократичну організацію пенсіонерів (25% усіх громадян пенсійного віку) і буржуазну державну спілку пенсіонерів. У країні функціонувало 25 організацій інвалідів, більшість з яких взаємодіяли в рамках Центрального комітету національних асоціацій інвалідів (ЦКНАІ).

У Швеції соціальна політика була й залишається дотепер одним із головних елементів економічної політики. Всі заходи економічної політики розробляються і втілюються у життя з урахуванням їхніх соціальних результатів для широких народних мас.

Шведська соціально-економічна модель 80-х рр. ХХ ст. може багато в чому слугувати прикладом для України, соціально-економічна система якої вже багато років потребує не лише реорганізації, а й докорінної зміни. Шведський досвід повинен бути досліджуваний та застосований на благодатному українському ґрунті з відповідним врахуванням національних і побутово-господарчих особливостей розвитку нашого суспільства. А якщо до того ж підвищити рівень національної свідомості, загальної освіченості (у тому числі в соціальних та наукових питаннях) і політичної волі керівництва держави, то в Україні можна буде побудувати поміркований (консервативний) народний капіталізм, що відповідає глибинним сподіванням українських громадян. А без суттєвих політичних змін у вищих щаблях влади і проведення адміністративно-територіальної реформи на докорінне розв’язання соціально-економічних проблем у нашій державі годі сподіватися.

Головним орієнтиром шведської моделі є, таким чином, забезпечення максимально сприятливих умов для вияву індивідом його суспільно-корисної активності.

Таким чином, сучасне розвинене ринкове господарство представлене цілою низкою моделей, які мають істотні розбіжності. Однак попри ці розбіжності кожна з розглянутих країн змогла на базі власної моделі знайти шлях до національного успіху. Чинником, який зумовив конкретну будову кожної з моделей, виступив комплекс національних специфічних характеристик: стан виробничого потенціалу, можливість забезпечення матеріальних передумов економічної безпеки, національний менталітет і ціннісні орієнтації тощо. Отже, не видається за можливе розробити універсальну схему економічної системи, яка була б застосовуваною за будь-яких умов. Водночас порівняльний аналіз моделей дає основу для розробки методології формування державної економічної політики залежно від соціально-економічної системи. Практика функціонування моделей ринкової економіки передбачає складне переплетення різноманітних заходів економічної стратегії і тактики, серед яких можна виділити блоки грошово-фінансової, бюджетної, структурної та соціальної політики.

Список використаної літератури

1. Долішній М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Економіка України. -1999. -№ 6. — С. 13-22

2. Корецький М. Сучасні моделі ринкової економіки у розвинених країнах // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 1. — С. 93-102.

3. Юхименко П. І. Економічна історія: Навчальний посібник. -К.: Вікар, 2004. -341 с.