Вступ

Проблема кримінального покарання є однією з найбільш складних і багатогранних в кримінально-правовій науці. Її значення визначається тим, що кримінальне право реалізує себе, насамперед, загрозою і застосуванням покарання. Покарання — це природна реакція держави на вчинений злочин. Якщо суспільно небезпечне діяння не тягне за собою покарання, воно не може вважатися злочином. Ознака кримінальної караності — обов’язкова ознака поняття злочину.

Покарання, передбачені кримінальним законом за вчинення злочинів, різні за своїм змістом і тяжкості. Вміщено вони до Кримінального кодексу в певному порядку, утворюючи в цілому систему покарань.

Під системою покарань прийнято розуміти встановлений Кримінальним кодексом вичерпний перелік видів покарань, розташований в певній послідовності виходячи зі ступеня їхньої тяжкості.

Система покарань базується на загальних принципах кримінального права. У ній предметно виражаються принципи законності, рівності громадян перед законом, провини, справедливості та гуманізму.

Виникнення і розвиток системи покарань визначається суспільним і державним устроєм. Відбуваються в суспільстві і державі соціально-політичні зміни і тенденції безпосередньо впливають на систему покарань: змінюється ієрархія їх видів, одні покарання втрачають своє значення і виключаються з кримінального законодавства, з’являються нові їх види, обумовлені загальними змінами і потребами суспільно-політичної, економічної та ідеологічної сферах. Кримінальний закон передбачає різні по своїй строгості, характеру і особливостям дії на осудженого види покарання.

Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині  Кримінального Кодексу.

1. Система покарань в Кримінальному Кодексі України

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого [5, c. 246].

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм наслідком кримінальну відповідальність. Покарання е однією із форм реалізації кримінальної відповідальності.

Різноманітність видів покарань дає можливість суду врахувати тяжкість досконалого злочину, небезпеку особи, його що зробив, і призначити осудженому справедливе покарання, максимально сприяюче як його виправленню, так і відновленню соціальної справедливості і попередженню нових злочинів. ККУ  передбачає наступні види покарання:

1) штраф;

2) позбавлення має рацію посідати певні посади або займатися певною діяльністю;

3) позбавлення спеціального, військового або почесного звання, класного чину і державних нагород;

4) обов’язкові роботи;

5) виправні роботи;

6) обмеження по військовій службі;

7) конфіскація майна;

8) обмеження свободи;

9) арешт;

10) вміст в дисциплінарній військовій частині;

11) позбавлення волі на певний термін;

12) довічне позбавлення волі [5, с. 247].

Ст. 57 Кримінального Кодексу України [1] визначає систему покарань — вичерпний, загальнообов’язковий перелік визначених за змістом видів покарань, що характеризуються внутрішньою єдністю та узгодженістю. Система конкретно визначених за змістом покарань дає суду можливість при застосуванні покарання здійснити його індивідуалізацію, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Вказану систему складають дванадцять покарань. Чотири із них — громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт і обмеження волі — є новелами, які не були відомі раніше діючому кримінальному законодавству України.

На відміну від КК 1960 р. в основу побудови системи покарань в КК 2001 р. покладено критерій порівняльної суворості видів покарань і застосовано принцип  побудови „від менш суворого до більш суворого покарання” [3, с. 221]. Такий же підхід застосовано і при конструюванні санкцій норм Особливої частини КК. Орієнтуючи суди на порівняно більш м’які покарання, цей підхід-має сприяти подальшій гуманізації правозастосовчої практики, застосуванню справедливого покарання, необхідного і достатнього для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Система покарань, встановлених ст. 51, є вичерпною. Вона може бути змінена лише шляхом прийняття відповідного закону.

Система покарань має загальнообов’язковий характер, який проявляється у тому, що:

а) покарання, які входять до неї, можуть застосовуватися як правило до всіх засуджених (винятки встановлено, зокрема, щодо неповнолітніх, для яких закон (ст. ст. 98- 108) встановлює окрему систему покарань);

б) ці покарання є обов’язковими для суду, правоохоронних та інших органів держави, юридичних і фізичних осіб [1].

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями е позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

Покараннями, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові, є штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Ці покарання як основні застосовуються на загальних підставах. Як додаткове покарання штраф може застосовуватися лише у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — і у випадках, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК [5, с. 251].

Штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу можуть застосовуватися як додаткові покарання ї у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75. 77) [1].

2. Порядок і умови виконання покарання у виді штрафу

Штраф становить собою міру кримінального покарання, що полягає у стягненні із засудженого в дохід держави певної суми грошей. Загальні засади призначення кримінального покарання у вигляді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК [1]. Штраф застосовується як основне або додаткове покарання. Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини Кримінального Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф призначається як основне покарання у випадках, коли ця міра покарання передбачена санкцією відповідної статті Кримінального кодексу. Як основне покарання штраф може бути призначений також у порядку заміни виправних робіт особам, визнаним непрацездатними, та особам, які стали непрацездатними після винесення вироку, а також заміни покарання більш м’яким, якщо в останньому випадку санкція статті, за якою засуджено винного, серед основних мір покарання передбачає ще й штраф. Якщо санкція статті Кримінального кодексу не передбачає штрафу, він може бути призначений як основне покарання лише в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК [1].

Як додаткова міра покарання штраф призначається тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77 КК) [1].

Порядок і умови виконання покарання у вигляді штрафу визначаються главою 3 Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, затверджено Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 22 червня 1984 року №7193-Х [5, с. 255].

Підставою виконання штрафу є вирок суду, що набрав законної сили.

Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення справи з касаційної інстанції.

Суд, який постановив вирок, пропонує засудженому добровільно сплатити суму штрафу в місячний строк і попереджає його, що в разі несплати штрафу його буде стягнуто в примусовому порядку. У випадках, коли засуджений не в змозі сплатити штраф у цей строк, відповідно до ст. 405 КПК, стягнення його може бути відстрочене або розстрочене, але не більше ніж на один рік з дня набрання вироком законної сили.

У разі несплати засудженим штрафу в установлений строк виконання цього покарання проводиться примусово в порядку і в строки, передбачені ст. 362 Цивільного процесуального кодексу, на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок.

Порядок проведення виконавчого провадження встановлюється Законом України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року № 606-ХІУ та Інструкцією „Про проведення виконавчих дій”, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5.

Стягнення на майно засудженого провадиться шляхом накладення арешту, вилучення і продажу цього майна. Стягнення штрафу звертається на особисте майно засудженого, а також на його частку у спільній власності. Звернення стягнення на заробітну плату чи інший заробіток, пенсію або стипендію засудженого проводиться в разі відсутності у нього майна або недостатності цього майна для повного погашення штрафу. В цих випадках виконавчий документ направляється до відповідної організації для утримання із заробітку (пенсії, стипендії) [4, с. 179].

Стягнення на майно засудженого не звертається, якщо розмір стягнення не перевищує 20% місячної заробітної плати чи іншого доходу, пенсії або стипендії, на які за законом може бути звернене стягнення. При стягненні штрафу не може бути вилучене майно, що не підлягає конфіскації відповідно до Переліку, який міститься у додатку до Кримінального кодексу України.

Арешт майна полягає у проведенні опису майна, оголошенні громадянину заборони розпоряджатися їм, передачі його на збереження.

Опис майна провадиться в присутності засудженого чи його представника і двох понятих. Понятими не можуть бути працівники суду, прокуратури й органів внутрішніх справ. У разі відсутності засудженого чи його представника опис провадиться в присутності кого-небудь з повнолітніх членів його родини, а при відсутності цих осіб — за участю уповноважених органа місцевого самоврядування. Майно піддається опису тільки в такому розмірі, який необхідний для виконання вироку і витрат по його виконанню.

У разі недостатності майна засудженого для повного виконання вироку про штраф державний виконавець включає в опис майно із загальної власності засудженого з іншими фізичними та юридичними особами, і звертається в суд з поданням про визначення його частки в цьому майні.

Звертання стягнення на житлову будівлю, частину будівлі, незакінчену будівлю провадиться в останню чергу, якщо у засудженого відсутнє те чи інше майно, або його недостатньо для повної сплати штрафу.

Дійсна вартість будівлі визначається виходячи з продажних цін на аналогічну будівлю в даній місцевості.

Порядок реалізації майна з метою виконання вироку про штраф аналогічний порядку, встановленому для реалізації конфіскованого майна.

При звертанні стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію і на інші прирівняні до них платежі державний виконавець, направляючи виконавчий документ у відповідну організацію, зобов’язаний письмово вказати, в якому розмірі щомісяця повинні провадитися утримання з них до стягнення встановленої вироком суми. Утримані суми пропонується переводити на депозитний рахунок державної виконавчої служби. Письмова вказівка підписується суддею і державним виконавцем [4, с. 180].

Виконання покарання у вигляді штрафу як основного покарання або додаткового покарання проводиться державними виконавцями відділу державної виконавчої служби відповідного районного (міського) управління юстиції за місцем роботи засудженого або за місцем перебування його майна.

Виконання покарання у вигляді штрафу як додаткового покарання до позбавлення волі проводиться державними виконавцями відділу державної виконавчої служби районного (міського) управління юстиції за місцем проживання, або за місцем роботи засудженого чи місцем перебування його майна, або за місцем відбування засудженим основного покарання.

У разі злісного ухилення засудженого від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд за поданням державної виконавчої служби або зі своєї ініціативи може призначити покарання у виді виправних робіт або обмеження волі.

Для встановлення факту злісного ухилення від сплати штрафу необхідна наявність двох обставин: несплата штрафу в строк і умисне приховування засудженим своїх доходів і майна.

Приховування доходів припускає вилучення, знищення чи підробку усіх чи частини документів, на підставі яких встановлюється заробітна плата й інший дохід засудженого.

Приховування майна в даному випадку означає його фактичне переміщення в невідоме державному виконавцю місце, розтрату, відчуження, незаконну передачу іншим особам, а також знищення (вилучення) документів, що підтверджують право на майно.

Матеріалами, що свідчать про приховування засудженим його доходів і майна, є: подання державного виконавця; пояснення засуджених і інших осіб; документи організацій [4, с. 181].

У разі неможливості сплатити штраф суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом не допускається.

Після стягнення штрафу виконавчий лист з відміткою про виконання вироку повертається до суду, який його постановив.

За своєю правовою природою і наслідками штраф як міра кримінального покарання відрізняється від штрафу як міри адміністративного стягнення та громадського впливу. Призначений вироком суду за вчинений злочин, штраф тягне судимість. Судимість вважається погашеною, якщо засуджена до штрафу особа протягом року з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину.

Висновки

Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках та межах визначених санкцією кримінально-правової норми Особливої частини та тягне судимість особи.

Судам необхідно мати на увазі, що штраф як основне й додаткове покарання призначається у випадках і в межах, установлених санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК (п. 14 постанови).

Штраф може бути як основним, так і додатковим видом покарання. Як основний він накладається у випадках і межах, встановлених Особливою частиною Кодексу. В якості додаткового покарання штраф може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено як додаткове покарання у санкції певної статті Особливої частини КК. На даний час чинний КК має лише дві статті, що передбачають штраф як додаткову міру покарання. Це ч. 1 ст. 144 (насильницьке донорство) та ч. 2 ст. 367 (службова недбалість).

Законом передбачені і деякі інші випадки застосування штрафу як міри покарання: суду надане право при наявності певних умов призначити винній особі більш м’яке покарання, що не зазначене санкцією Особливої частини Кодексу, за якою ця особа обвинувачується (ст. 69). Таким більш м’яким видом покарання може бути і штраф, межі якого визначаються ст. 53 КК (п. 14 постанови). При цьому законом передбачений розрахунок

а) один місяць виправних робіт рівноцінний трьом неоподатковуваним мінімумам доходів громадян;

б) у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77) суд може призначити особі додаткові покарання, в тому числі штраф у межах, передбачених ст. 53 КК;

в) особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання при певних умовах може бути замінена судом на більш м’яке покарання, яким може бути штраф (ст. 82) в межах, передбачених ст. 53 КК;

г) вирішуючи питання про звільнення від відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі на строк до 5 років вагітних жінок та таких, що мають дітей до 3 років, суд може замінити покарання більш м’яким, яким може бути і штраф (ч. 4 ст. 83) в загальних межах, передбачених ст. 53 КК;

д) більш м’яким покаранням (в тому числі штрафом) може бути замінений визначений вироком суду вид покарання згідно з амністією та актом про помилування (ст. 85 та 86 КК).

Штраф визначається не в конкретній сумі гривень, а у вигляді суми, яка відповідає певній кількості неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, офіційно встановленого державою.

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 478 с.
2. Кримінальне право України: Навч. посіб. /С. Г. Волкотруб, О М. Омельчук, В. М. Ярін та ін. — За ред О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. — 297 с.
3. Кримінальне право України: Загальна частина /За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х.: Право; К.: Юрінком Інтер, 2007. — 414, с.
4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник /Юрій Александров, Володимир Антипов, Микола Володько та ін., За ред. Миколи Мельника, Вадима Клименка; Нац. акад. внутрішніх справ України, Київський міжнародний ун-т, Київський юридичний ін-т МВС України. – 3 -тє, вид., переробл. та допов. — К.: Юридична думка , 2008. — 351, с.
5. Фріс П. Л. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. -К.: Атіка, 2008. — 486, с.