В умовах гострого дефіциту власних капіталовкладень, необхідних для проведення структурної перебудови економіки, розв'язання проблем її інтеграції в світову економіку, важливого значення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансування, зокрема іноземних інвестицій.

До речі, в рейтингу інвестиційної привабливості країн світу наша держава посідає 135 місце .

Наслідком цього є надзвичайно малий обсяг надходження в Україну іноземних інвестицій: 503 млн. дол. США у 1996 p., що становило 0,1% до загальної суми іноземних капіталовкладень світу і 0,4% — до загального обсягу цих вкладень в економіку країн, що розвиваються. Помірністю надходжень іноземних інвестицій характеризується також 1997 р. — 615,6 млн. дол. США.

Формування і розвиток іноземного сектора в будь-якій країні проходить два етапи. Перший етап є періодом "проникнення" і "приєднання" іноземного підприємницького капіталу до господарської системи країни. Другий етап є періодом зміцнення і розширення іноземного виробничого комплексу, успішного впровадження його в господарську систему країни відповідно на однакових умовах із національним капіталом. Цей період характеризується як процес інтенсивного нагромадження капіталу в рамках іноземного сектора. Свідченням цього будуть не тільки пришвидшені темпи і масштаби прямих швестицій, а й певні якісні зміни в їх структурі. Ці зміни проявляться ось у чому. По-перше, провідну роль у нагромадженні капіталу відіграватимуть уже чинні в країні іноземні компанії, "давні" інвестори. По-друге, неабияк зросте значення самофінансування в накопиченні прямих інвестицій.

Незначний у порівнянні з нашими потребами (7—8 млрд. дол. США щорічно)³ загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених у економіку України (станом на кінець 1997 р. 2053,8 млн. дол. США), свідчить про маркетинговий характер витрат із метою вивчення українського ринку і первісного закріплення на ньому, тобто про перший етап формування й розвитку іноземного сектора.

Забезпечення зростання обсягу надходження в країну іноземних інвестицій залежатиме, по-перше, від поліпшення макроекономічної ситуації у країні в цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового становища держави, зокрема скорочення дефіциту консолідованого бюджету; зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу; |подальшого забезпечення стабільності національної валюти (щорічного зниження індексу інфляції); зниження вартості кредитних ресурсів, зокрема забезпечення наближення рівня процентних ставок за кредитами комерційних банків до облікової ставки НБУ; реформування відносин власності, зокрема власності на землю; удосконалення податкової системи; зміцнення економічної стабільності з подальшим зростанням темпів ВВП.

По-друге, зростання обсягів іноземних інвестицій визначатиметься здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залучення іноземного капіталу, які забезпечили б нормальні, стабільні умови для інвесторів.

Важливим засобом державного регулювання надходження іноземних інвестицій в Україну є система оподаткування. У цій галузі слід активізувати роботу щодо приведення норм внутрішнього податкового законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів.

Необхідно завершити перший етап реформування податкової системи шляхом зменшення кількості податків та спрощення податкового законодавства, забезпечення його стабільності й ліквідації існуючих вад і перекосів, суттєво послабити податковий тиск на товаровиробника і запровадити податкове заохочення інвестиційної діяльності.

Враховуючи важливість стабільності податкової системи для іноземних інвесторів, доцільно забезпечити випереджувальне внесення змін до податкового законодавства, що давало б можливість платникам податків урахувати такі зміни під час планування своєї фінансово-господарської діяльності.

Слід розширити сфери застосування фіксованих податків, а також із часом перевести оподаткування підприємців на єдиний фіксований податок.

Прийняття нової редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (травень 1997 р.) погіршило правовий простір, що регулює порядок оподаткування операцій із цінними паперами, взаємного інвестування. Найбільше це стосується інвестиційних фондів та компаній. Так, кошти взаємного інвестування, залучені шляхом розміщення акцій та інвестиційних сертифікатів, згідно з прийнятим законом звільнятимуться від оподаткування за ставкою 30% (вилучатимуться зі складу доходів) лише при дотриманні двох вимог, які виконати практично неможливо, а саме:

— якщо жоден із засновників фонду, компанії та пов'язаних із ними осіб не володіє більш як 10% статутного фонду;

— якщо не менш як 90% суми річного доходу від інвестиційних операцій протягом 30 днів розподіляється між акціонерами (засновниками) фонду, компанії.

Що стосується першої вимоги, то, як свідчить практика бізнесу, подібних фондів і компаній нині на ринку немає. Другу ж умову виконати складно, оскільки доходи розподіляються на всіх, перш за все серед власників інвестиційних сертифікатів.

Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземного інвестування в економіку України буде впровадження дійових механізмів приватизації підприємств стратегічними іноземними інвесторами, до яких насамперед належать транснаціональні компанії (наприклад, із США, Німеччини, Південної Кореї тощо).

Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше використання потужного ресурсного потенціалу країни і досягнення прибутку від інвестування шляхом налагоджування в Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції. Такі компанії прагнуть укласти з державними органами угоду на визначений строк про розвідку і добування природних ресурсів (зокрема мінеральних). Для інвесторів даного типу найважливішим є політична і соціальна стабільність у країні, чітко визначені власні повноваження. Ці компанії ладні часом піти на чималі витрати в ім'я майбутнього просування на ринку, коли поліпшиться інвестиційний клімат, з уже завойованих позицій. Від своїх потенціальних українських партнерів стратегічні інвестори в особі ТНК чекають взаємодопомоги із перспективою надалі більш динамічного співробітництва⁴.

Як правило, приватизація проводиться на тлі одночасного визначення необхідності подальшої дерегуляції економічної активності та лібералізації діяльності приватного сектора.

Вкладення прямих іноземних інвестицій через приватизацію, як переконує зарубіжний досвід, належить до числа найрозповсюдженіших і чинних форм іноземного інвестування.

Переважна більшість національних фірм після відбору прямих іноземних інвестицій стає конкурентоспроможнішою; продаж активів іноземцям обумовлює негайне надходження коштів і в кінцевому результаті веде до подальших інвестицій, реінвестування прибутку тощо.

Беручи до уваги ту обставину, що сертифікатна приватизація і нерозвиненість національного фондового ринку не забезпечили повною мірою залучення іноземних інвестицій на розвиток виробництва, необхідно перейти від сертифікатної до грошової приватизації та максимального залучення до цього процесу іноземних інвестицій.

Згідно з концепцією другого етапу приватизації в Україні, розглянутою на нараді у Президента в листопаді 1997 p., перехід частково до грошової приватизації визначений уже в 1998 р. Цього року ФДМ України передбачає почати приватизацію 994 середніх та малих підприємств загальною балансовою вартістю 50 млрд. грн., а також приватизацію частки державного майна

300 спільних підприємств . Для залучення іноземних інвестицій у ці об'єкти запроваджуються міжнародні тендери. Для забезпечення інвестиційного характеру використання коштів від приватизації передбачається застосування казначейських довгострокових зобов'язань.

Велику перспективу у розгортанні інвестиційної діяльності, зокрема іноземними інвесторами, за умов великої капіталомісткості українських підприємств має стимулювання лізингових операцій — гарантованого виду товарного інвестування.

Лізинг має ряд переваг перед іншими видами інвестування. По-перше, він найближчий до довгострокових банківських кредитів, що нині так необхідно підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устаткування, а не придбання його у власність. По-третє, лізинг уможливлює підприємствам (організаціям) — користувачам усіх форм власності — доступ до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати протиріччя між необхідністю використання передової техніки й швидким її моральним старінням. Як свідчить зарубіжний досвід, саме прискорення темпів науково-технічного прогресу ініціює бурхливий розвиток лізингу.

Для розвитку цього виду інвестування необхідно створити мережу лізингових компаній та спеціалізованих фондів. Одним із таких фондів, наприклад, може стати лізинговий фонд технічного розвитку сільського господарства, створений за рахунок бюджетних асигнувань в обсягах, визначених для закупок товарного зерна державними замовниками. Це стане можливим у разі відмови від розміщення держзамовлення на зерно. Використання фонду технічного розвитку сільського господарства буде здійснюватися лише на придбання техніки, причому на засадах платності (до 50% кредитної ставки НБУ) і зворотності (не пізніше як через 5 років) через уповноважені банки.

Важливим кроком на шляху формування повноцінної інфраструктури колективних інвестицій є становлення недержавних пенсійних та пайових фондів, для чого будуть залучені кошти населення. Ці фонди мають стати ефективним інструментом спільного інвестування у першочергові сфери економіки.

Перевага пайових інвестиційних фондів полягає, по-перше, в тому, що існує система стримувань і противаг, ефективнішого контролю за цими фондами внаслідок поділу депозитарних і управлінських функцій, а також незалежності спеціалізованого депозитарію від керуючого пайовим інвестиційним фондом компанії. Це зумовлює відповідно більш високу довіру населення (колективного інвестора).

По-друге, коли працюють із пайовими інвестиційними фондами, не виникає банківських ризиків і внаслідок цього

По-третє, поява пайових інвестиційних фондів і їх успішна діяльність запустять механізм конкуренції на ринку колективних інвестицій, що сприятливо позначиться на становищі інвесторів .

Аналіз умов іноземного інвестування у першій половині 90-х років свідчить про те, що воно сконцентроване в країнах, які регулюють його залучення. Першою з таких умов було відкриття ринків цінних паперів для іноземних інвесторів.

В Україні нерозвиненість фондового ринку, відсутність механізму участі іноземних інвесторів в операціях на вторинному ринку цінних паперів є тими негативними обставинами, які суттєво стримують іноземних інвесторів при вкладанні капіталу.

Забезпечення освоєння емісії середньо- і довгострокових цінних паперів із цільовим інвестиційним призначенням, а також подальший розвиток інфраструктури фондового ринку (систем реєстрації власників, незалежних реєстраторів тощо) спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату. Причому, щоб прискорити створення такого важливого елемента фондового ринку, як система національного депозитарію, доцільно залучити кошти міжнародної технічної допомоги.

Важливого значення в державному регулюванні припливу іноземних інвестицій в Україну набуває запровадження механізму заохочення комерційних банків до надання довгострокових кредитів під конкретні інвестиційні проекти. Нині пасивність комерційних банків у довготерміновому кредитуванні зумовлена недостатністю ресурсів. З іншого боку, високі процентні ставки призводять до того, що кредитні кошти стають економічно недоцільними.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу також досвід розвинутих країн (зокрема Японії) щодо системи довгострокового кредитування . Це стосується й створення відповідної банківської системи, банківських інститутів, які шляхом акумуляції та розміщення грошових вкладів і кредитів сприяли б активізації інвестиційних процесів у виробничій сфері. Насамперед це створення спеціалізованих банківських установ — банків довгострокового кредитування (БДК).

Сьогодні в Японії налічується три БДК — Індустріальний банк Японії, Банк Японії з довгострокового кредитування та Японський кредитний банк.

У порівнянні із звичайними комерційними банками БДК притаманні певні специфічні риси. По-перше, основою кредитування звичайних комерційних банків є короткострокові та середньострокові кредити. На відміну від них, інвестиції БДК спрямовані на розвиток підприємств і модернізацію їх устаткування, передбачають створення самого устаткування, його наванта-

ження та поступову появу прибутку на інвестиції. Таким чином, кредитування набуває форми довгострокових позик.

По-друге, як правило, комерційні банки здійснюють кредитування під плаваючий процент, рівень якого змінюється кожні 3—6 місяців. При отриманні довгострокових кредитів та подальшій оцінці рентабельності інвестицій, які здійснюються в устаткування, підприємствам треба враховувати проценти по кредитах як необхідні витрати. Саме необхідністю передбачення розмірів процентних виплат і зумовлене встановлення БДК фіксованого процента для кредитування підприємств.

По-третє, якщо б для здійснення довгострокового кредитування під фіксований процент БДК залучали кошти через короткострокові депозити, як це роблять звичайні комерційні банки, вони б підпадали під ризик ліквідності й не змогли б досягти стійкого стану. Тому для БДК необхідним є залучення коштів на довгий строк і під фіксований процент. Однак при наданні цьому форми звичайних депозитів кошти вкладників були б зв'язаними. Але якщо виходити з інтересів інвесторів, то для масштабної мобілізації довгострокових капіталів найприпустимішим є такий спосіб, коли в основі своїй інвестиції здійснюються на довгий строк, але при цьому набирають форми цінних паперів, які завжди можна комусь передати. Цим зумовлене те, що БДК спираються у залученні коштів на випуск цінних паперів — грошових позик.

Якщо розглядати, що саме може бути використано в Україні з японської системи довгострокового кредитування, то це передусім створення банків довгострокового кредитування. Саме вони мають спрямувати свою діяльність на підтримку українських підприємств, особливо пріоритетних галузей, з метою створення конкурентоспроможного та високорозвинутого промислового комплексу в Україні. За рахунок банків довгострокового кредитування був би можливим також розвиток науко містких галузей.

Доцільним є також відкриття в Україні відділень першокласних іноземних банків, створення комерційних банків за участю іноземного капіталу, а також приватних інвестиційних банків. Саме приватні інвестиційні банки повинні спеціалізуватися на кредитуванні інвестиційних проектів вартістю до 7 млн. дол. США⁸, тобто охопити незайняту нині міжнародними фінансовими інститутами (ЄБРР і Світовим банком) інвестиційну нішу.

Перехід на кредитний механізм інвестування дасть змогу створити надійну, самовідтворюючу ресурсну базу, а державне регулювання процентних ставок по таких ресурсах зніме проблему збитковості кредитів для позичальників.

Поліпшення інвестиційного клімату в Україні значною мірою зумовлене створенням надійної системи страхування від ризиків прямих іноземних інвестицій, які сьогодні іноді важко спрогнозувати. З цією метою необхідно остаточно в законодавчому порядку врегулювати страхування ризиків у пері

од проведення інвестиційної діяльності, створити Фонд державних гарантій на основі заставної системи, Національну страхову компанію, забезпечити активний вихід на міжнародні страхові (перестрахувальні) ринки, створити за участю держави страхові організації або представництва в одному із визнаних у світі страхових (перестрахувальних) центрів, а також активізувати діяльність, пов'язану з приєднанням України до міжнародних конвенцій страхування інвестицій та захисту інвесторів.

Одним із найперспективніших напрямків залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У цьому зв'язку великого значення набуває надходження венчурного капіталу. Венчурний (ризиковий) капітал асоціюється з фінансуванням інновацій і науково-технічного прогресу. Він відрізняється від інших джерел фінансування трьома елементами: інвестиція, як правило, здійснюється у формі участі в статутному фонді підприємства; інвестиція є довгостроковою; інвестори беруть активну участь у діяльності компанії, яку вони фінансують .

Основними галузями в Україні, які потребують ін'єкції ризикового капіталу, є передовсім агропромисловий комплекс, енергетика, транспорт, зв'язок. Необхідний цей капітал і для впровадження науково-технічних розробок українських учених і конструкторів.

Активізації залучення іноземних інвестицій в Україну сприятиме подальша дерегуляція економіки.

Слід запровадити сучасні системи бухгалтерського обліку і звітності згідно з заходами щодо реформування податкової та інвестиційної політики, створити інтегрований із системою національних рахунків план рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності підприємств, змінити порядок обчислення і обліку валових доходів і витрат, запровадити єдину систему рахунків фінансового обліку та окрему систему аналітичного обліку.

Використання бухгалтерських документів за європейськими стандартами потрібне також при розробці методичного забезпечення оцінки кредитних ризиків, пов'язаних із кредитуванням інвестиційних проектів.

Необхідно також забезпечити прискорення амортизаційного процесу, запровадити сучасні системи нарахування амортизації, в тому числі прискореної.

Першим кроком у цьому напрямку стала нова редакція Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", прийнята Верховною Радою України у травні 1997 р. Згідно з цим законом замість лінійного методу нарахування амортизації, за яким кожний вид окремої (третьої) групи основних фондів амортизується рівними частками, виходячи з його первісної вартості й строку використання, запроваджується метод спадного балансу, а також можливість застосування прискореної амортизації.

прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів третьої групи, придбаних після набуття чинності цим законом, за такими нормами: 1-й рік експлуатації — 15%; 2-й рік — 30%; 3-й рік — 20%; 4-й рік — 15%; 5-й рік — 10%; 6-й рік — 5%; 7-й рік — 5%'°.

Нарахування амортизації таким чином має збільшити приведену вартість амортизаційних відрахувань, а отже, приведену вартість прибутку після оподаткування.

Подальшій дерегуляції економіки сприятиме встановлення прозорої й чіткої системи взаємовідносин із міністерствами, іншими органами центральної та місцевої влад. Цьому також сприятиме максимальне спрощення процедур, що регламентують взаємовідносини у галузі залучення іноземних інвестицій.

Негативний вплив на іноземне інвестування має значна невідпрацьова-ність і невідлагодженість правової сфери. Дублювання законодавчих актів, які продукуються різними урядовими структурами, уведення законів зворотної дії шляхом зміни статей поправками, внесення до них доповнень і змін призводить до первинності інструкцій та листів різних закладів, а не самих законів, до існування громіздкої нормативної бази. Зокрема, в 1996 р. діяльність іноземних інвесторів регламентувалася більш ніж 100 нормативно-законодавчими актами". Перманентні зміни законодавства і численні внесення коректив до нього свідчать про маніпулювання правовим полем, чого не визнає цивілізований ринок.

Нині основним нормативним документом, який регулює вкладення зовнішніх коштів, є Закон України "Про режим іноземного інвестування" (1996 р.).

До істотних вад цього закону слід віднести, по-перше, відсутність критеріїв пріоритетності[об'єктів і галузей, які повинні регулюватися, що ускладнює проблему надання пільг при залученні капіталу. По-друге, законом здійснюється регулювання тільки прямих іноземних інвестицій без урахування портфельних.

Створення й удосконалення законодавчої бази, яка б забезпечила нормальні, стабільні умови для іноземних інвесторів, доцільно проводити, по-перше, шляхом унесення в Закон України "Про режим іноземного інвестування" змін та доповнень, що передбачатимуть:

— визнання іноземною інвестицією придбання цінних паперів, у тому числі облігацій внутрішньої державної позики;

— звільнення від увізного мита іноземних інвестицій у вигляді устаткування, оснащення, що вносяться до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями.

По-друге, необхідно відновити державні гарантії щодо пільг, наданих спільним підприємствам виробничої сфери. За поданням уряду Верховною Радою розглянуто у першому читанні зміни до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Ними, зокрема, передбачено відновити податкові пільги підприємствам виробничої сфери з іноземними інвестиціями, що зареєстровані до 1 січня 1995 р.

Важливо також прискорити розробку й прийняття Верховною Радою Закону України "Про створення пільгових умов діяльності окремим стратегічним інвесторам для реалізації ними пріоритетних інвестиційних проектів у виробничій сфері". Цей закон має встановити критерії, за якими інвестор може претендувати на пільговий режим діяльності. До цих критеріїв доцільно віднести такі:

—інвестиційний проект має державне значення;

—інвестиція має супроводжуватися впровадженням ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій;

—інвестиційний проект має орієнтуватися на найраціональніше використання сировинної бази України;

—продукція підприємства з іноземними інвестиціями повинна мати експортне спрямування;

—інвестиція має сприяти створенню нових робочих місць.

До числа пільг, які доцільно надати під пріоритетні інвестиційні проекти, слід віднести:

—звільнення від сплати підприємствами податку на прибуток, що отриманий від реалізації проекту, на рік — для інвестиції від 20 до 50 млн. дол. США; на три роки — для інвестиції понад 50 млн. дол. США;

—звільнення від сплати податку на прибуток в експортно орієнтовані та високі технології і зарахування на спеціальний рахунок, що прирівнюється до амортизаційного фонду;

—звільнення від сплати підприємствами податку на додану вартість (ПДВ) поставок матеріалів та обладнання, що завозяться іноземним інвестором, як внесок до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями;

—звільнення від сплати підприємствами податку на додану вартість по тих найменуваннях товарів, які пов'язані з імпортними операціями, в разі імпортування ними необхідних виробничих фондів для виготовлення експортних товарів;

—здійснення на підприємствах пільгового кредитування нового будівництва протягом трьох років існування підприємства з іноземними інвестиціями і реконструкції чинних підприємств — протягом одного року. Причому процентні ставки становлять 35% від ринкових, якщо обсяг іноземних інвестицій не перевищує 50 млн. дол. США, і 60% — якщо він перевищує цю суму;

—надання інвестиційного податкового кредиту в обсязі 15% витрат підприємств, які вкладають кошти в енергозберігаючі технології.

Негативно впливає на процес іноземного інвестування в країні невирі-шеність до цього часу питання придбання іноземними фізичними та юридичними особами майнових прав на землю, на якій розташовані майбутні об'єкти інвестування. Першим кроком у цьому напрямку став Президентський Указ "Про оренду землі" (квітень 1997 p.), який встановив "прозору" процедуру оренди земельних ділянок, відкривши шлях прямим іноземним вкладенням, передовсім у сферу будівництва.

Поліпшенню правової сфери залучення іноземних інвестицій сприятиме також, у разі прийняття Верховною Радою України, нова редакція Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", що передбачає визначення статусу таких зон та конкретизацію норм щодо окремих видів особливостей митного регулювання, сплати податків і зовнішньоекономічної діяльності, системи управління. Це дасть змогу забезпечити заснування найближчим часом спеціальних (вільних) економічних зон "Закарпаття", "Інтерпорт Ковель", "Азов'я", "Манганарі" тощо, які можуть стати опорною базою для подальшого формування іноземного сектора в економічних умовах України.

В Україні постійно проводиться робота із створення інфраструктури інвестиційної діяльності, в тому числі утворюються структури, основними функціями яких є забезпечення надходження іноземного капіталу, надання конкретної допомоги інвесторові, захист його інтересів. До таких структур насамперед слід віднести Національне агентство України з реконструкції та розвитку і Держінвест. Створена також (уже відбулося перше засідання) Консультативна рада з питань іноземних інвестицій при Президентові України, до якої входять представники провідних компаній світу. "Із заснуванням Консультативної ради створюється канал ділового і дійового спілкування між вищими керівниками України і керівництвом провідних компаній інвесторів…" . Зовсім недавно був створений Інвестиційно-кліринговий комітет із метою розвитку інвестиційно-клірингового співробітництва, в межах якого можна запроваджувати передекспортне фінансування обігових коштів, пошук додаткових інвестицій.

Тим часом необхідність залучення іноземних інвестицій під конкретні програми і проекти, які мають стратегічне значення для розвитку економіки України й привабливі з точки зору строків окупності, здійснення селективного відбору підприємств, а також надання їм всебічної підтримки потребує подальшого формування організаційного механізму залучення іноземних інвестицій.

Пошуку актуальних інвестиційних проектів та іноземних інвесторів, які зацікавлені в їх реалізації, сприятиме створення відповідних двосторонніх

агентств і організацій. З їх допомогою буде здійснюватися впровадження програм сприяння прямим іноземним інвестиціям.

Назріла необхідність утворення при Кабінеті Міністрів України Міжвідомчої координаційної комісії для супроводження інвестиційних проектів, а також інституціонального блоку в Кабінеті Міністрів України, відповідального за сприяння розвитку інвестиційної діяльності.

Як переконує світовий досвід, пошук об'єктів інвестування починається з аналізу інвестиційного клімату відповідної країни. Від того, наскільки він сприятливий, залежатиме кінцеве рішення інвестора: чи є конкретно вибрана країна привабливою для вкладання капіталу. З огляду на це актуальним є визначення центрального органу виконавчої влади, який здійснюватиме оцінку інвестиційного клімату і постійний моніторинг рейтингу інвестиційної привабливості України. Таким органом може також бути створений на правах суб'єкта підприємницької діяльності за участю кредитів Світового банку Центр моніторингу інвестиційного клімату в Україні.

Необхідно розвивати й такі нові організаційні елементи інвестиційної інфраструктури, як бізнес-центри, технопарки, інформаційно-консультативні центри, спільні міжнародні центри, а також забезпечити створення мережі інформаційно-аналітичних центрів. Основною функцією цих структур буде вирішення питання щодо інформаційного, науково-консультативного і кадрового забезпечення залучення в країну іноземних інвестицій, надання конкретної допомоги інвесторові, захист його інтересів. Це насамперед створення відповідно до міжнародних стандартів інформаційного банку даних об'єктів, що потребують інвестицій по регіонах і галузях економіки, а також банку даних про нормативно-правові акти, що регламентують інвестиційну діяльність в Україні, з виданням їх іноземними мовами.

Таким чином, розв'язати проблему залучення іноземних інвестицій в економіку України можна тільки за умов як поліпшення макроекономічної ситуації у країні в цілому (насамперед це прискорення проведення реформ, удосконалення грошово-кредитної та валютної політики, створення умов для виникнення ефективних приватних власників, посилення боротьби з корупцією), так і послідовної реалізації системи взаємозв'язаних економічних, правових, організаційних і інформаційних заходів, спрямованих на утворення привабливого інвестиційного клімату й пожвавлення інвестиційної активності.