Відповідно до ч. 3 ст. 36 Конституції України громадяни мають право на участь у професйних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що обєднують громадян, повязаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конститцією України і законами України.

У розвиток конституційних положень Верховною Радою 15 вересня 1999 р. прийнято Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”. Відповідно до ч. 1 ст. 33 цього Закону профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю або про колективні договори та угоди. З огляду на це зясуємо, що охоплюється поняттям „профспілковий орган”.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” профспілковий орган – це орган, створений згідно із статутом (положенням) профспілки, обєднання профспілок, через який профспілка здйснює свої повноваження. З визначення профспілкового органу випливає, що він створюється у будь-якій профспілці, зокрема в обєднанні профспілок чи їх організацій (якщо це передбачено статутами) [1]. Оскільки відповідно до ст. 11 Закону для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, республіканських, всеукраїнських, то на всіх цих рівнях створюються профспілкові органи, які і можуть вимагати припинення трудового договору.

На цій підставі можна зробити висновок, що у ст. 33 відповідного Закону під профспілковими органами треба розуміти виборні органи первинних профспілкових організцій, профспілкові органи первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеураїнських профспілок, а також профспілкові органи обєднань профспілок, організацій профспілок (якщо це передбачено статутом). Тобто ця стаття лівідувала усі обмеження і наділила правом вимагати розірвання трудового договору з керівниками будь-які профспілки: як первинні, так і вищі за статусом.

Натомість Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань діяльності профспілок” від 10 липня 2003 р. № 1096-IV у п. 5 було визначено, що у назві та тексті ст. 45 КЗпП України слова „профспілкового органу”, „профспілковий орган” необхідно замінити відповідно словами „виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)”, „виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник)” [2, с. 412]. На нашу думку, така норма обмежує можливість профспілок здійснювати захисну функцію, оскільки надає право вимагати розірвання трудового договору з керівником лише виборного органу первинної профспілкової організації.

Ситуацію ускладнює те, що члени профспілкових комітетів підприємств, установ, організацій фактично залежать у своїй роботі від керівника. Вони перебувають із ним у трудових відносинах. При прийнятті рішення про вимогу розірвати трудовий договір (контракт) із керівником члени профспілкових комітетів, з одного боку, можуть зазнати негативного тиску керівника, а з іншого – вони можуть бути залучені до виконання управлінських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях чи до здійснення контролю за їх діяльністю. З огляду на ці обставини ст. 45 КЗпП України застосовується нечасто.

Зважаючи на те, що ЗУ „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” є спеціальним законом, то необхідно застосовувати його положення (ст. 33), а не ст. 45 КЗпП України.

Варто зазначити, що відповідно до попередньої редакції ст. 45 КЗпП України за умови, якщо колективнй договір підписав інший уповноважений на представництво орган, а не профспілка, то цей орган також мав право вимагати розірвання договору з керівником. Нова редакція цієї статті не наділяє таким правом інших, окрім профспілок, уповноважених на представнитво органів, що означає деяке звуження прав трудових колективів [3, с. 103]. Беручи до уваги те, що в сучасних умовах професійні спілки нечасто створюються на підприємствах, в установах, організаціях та з метою забезпечення ефективного функціонування механізму реалізації працівниками своїх трудових прав, вважаємо за доільне відновити право уповноважених на представництво трудових колективів органів вимагати розірвання трудових договорів з керівниками відповідних підприємств, установ та організацій.

У зв’язку зі складністю цього питання, яке створює чимало проблем на практиці, пропонуємо доповнити відповідну статтю такою нормою: „У разі наявності на підприємстві, в установі, організації декількох профспілкових організацій для предявлення вимоги власнику чи уповноваженому ним органові вимоги про розірвання трудового договору необхідно створити спільний предстаницький орган на пропорційній основі. Рішення про винесення вимоги на розірвання трудового договору з керівником підприємства приймається не менше як двома третинами членів спільного предстаницького органу” [4, с. 160].

У ст. 45 КЗпП України зазначено, що на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір із керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори та угоди, ЗУ „Про профейні спілки, їх права та гарантії діяльності”.

За змістом відповідної статті професійна спілка наділяється правом вимагати розірвання трудового договору з керівником будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, на якій вони засновані, організаційно-правової форми чи підпорядкування.

На нашу думку, доцільно закріпити право профспілкового органу профспілки будь-якого рівня вимагати розірвання трудового договору не лише з керівником, а також із заступниками керівників, зокрема керівниками як відокремлених, так і невідокремлених структурних підрозділів та їх заступниками. Так, на заступників покладається виконання адміністративно-трудових обовязків під час заступництва керівника у звязку з його відсутністю унаслідок тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці, відрядженні тощо. У таких випадках вони також можуть допускати порушення трудового законодавства, законодавства про колективні договори та угоди та Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, а це, у свою чергу, дає право профспілкам вимагати розірвання з ними трудових договорів. Щодо керівників відокремлених та невідокремлених структурних підрозділів, то їх повноваження, зокрема і виконання адміністративно-трудових функцій, передбачені в установчих документах (щодо невідокремлених структурних підрозділів) підприємства, установи, організації або в положеннях про відповідні структурні підрозділи. Оскільки вони є субєктами адміністративно-трудових відносин, то у разі порушення ними трудового законодавства профспілку доцільно наділити правом вимагати розірвання трудового договору з такими керівниками. Більше того, у п. 1 ч. 1 ст. 41-1 КЗпП України передбачено, що трудовий договір за ініціативою роботодавця може бути розірваний у разі одноразового грубого порушення трудових обовязків керівником, заступниками керівника, керівниками відокремлених структурних підрозділів, їх застуниками. Отже, виникає запитання, чому лише роботодавець наділений правом розірвати трудовий догоір із заступниками керівників, керівниками відокремлених структурних підрозділів та їх заступниками з власної ініціативи? Чому законодавець не закріпив такого права за професійними спілками чи іншими уповноваженими на представництво органами, що є представниками працівників, які у трудових відносинах завжди вважаються слабшою та менш захищеною стороною? Чи не буде це деяким звуженням прав працівників та їх представників вимагати вжити відповідних заходів до керівних праівників у звязку з порушенням ними трудового законодавства, яке насамперед покликане захищати права таких працівників. Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що закріплення за профспілками права вимагати розірвання трудового договору не лише з керівниками, а й з їх заступниками, керівниками структурних підрозділів та їх заступниками буде ще одним кроком до вдосконалення правового механізму ефективного функціонування трудового законодавства.

Закон чітко визначив підстави для розірвання трудового договору (контракту) з керівником: порушення законодавства про працю, про колективні договори та угоди, відповідного Закону України. І хоча цей перелік є вичерпним, він охоплює будь-які порушення, які може допускати керівник щодо найманих працівників.

Виходячи із положень ст. 45 КЗпП України, необхідно зазаначити, що за власником чи уповноваженим ним органом, а також за керівником, стосовно якого предявлено вимогу про розірвання трудового договору, закріплено право оскарження відповідного рішення профспілки. Одночасно невиконання вимоги профспілки дає право виборному органові профспілки оскаржити в судовому порядку діяльність чи бездіяльність таких органів. Отже, вимога профспілки підлягає безумовному виконанню у разі, якщо судом така вимога буде визнана правомірною та обгрунтованою.

Вимога виборного органу профспілки повинна бути письмовою та грунтуватися на доказах, отриманих законним способом. Такими доказами можуть бути письмові документи (заявки, накладні, чеки, книги звітності, інші документи), покази свідків, оформлені у письмовому вигляді та скріплені підписами цих свідків, та інші матеріали. Вимога профспілки повинна бути оформлена у вигляді протоколу, складеного на засіданні виборного органу первинної профспілкової організації, з посиланням на докази, додані до нього. Протокол підлягає скріпленню підписами усіх членів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р. № 1344-IV (із змінами від 27 листопада 2003 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – С. 318.
2. Яковлєв О. А. Нові повноваження профспілок щодо розірвання трудових договорів із керівниками підприємств, установ, організацій // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Одеса, 2001. – Вип. 12. – С. 411–413.
3. Яковлєв О. А. Роль третіх осіб у припиненні трудових відносин // Право України. – 2001. – № 12. – С. 102–105.
4. Яковлєв О. А. Деякі питання щодо розірвання трудових договорів (контрактів) із керівниками на вимогу профспілкових органів // Проблеми законності: Республ. міжвідомч. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 2001. – Вип. 51. – С. 154–163.