Вступ.

1. Поняття та визначення модернізму як мистецької течії.

2. Основні різновиди модернізму.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Модернізм — це своєрідна художньо-естетична реакція на економічну, політичну, духовну кризу буржуазного суспільства XX ст.

Зараз у культурології використовуються два поняття — «модерн» і «модернізм». Модерном називають мистецтво кінця XIX — початку XX ст. Хронологічні рамки модернізму — початок XX ст. — 60-і pp. Культуру від 70-х pp. XX ст. до наших днів прийнято називати культурою постмодернізму.

У мистецтві початку XX ст. виникає також авангардизм (фр. avante-garde — передовий загін), що об´єднав найрадикальніші кола модерністів, які прагнули докорінно оновити художню практику, шукали новаторські засоби вираження форми і змісту творів, боролися за все нове у мистецтві.

Модернізм виявився в усіх галузях художньої творчості. Основні естетичні принципи модернізму в літературі — потік свідомості, в образотворчому мистецтві — заперечення зображальності, у музиці — заперечення звукової організованості (мелодії, гармонії, поліфонії; електронна музика), в театрі — відсутність логіки розгортання драматичної дії. Часто формалістичне новаторство для митців ставало самоціллю. З´являються нові жанри: колаж, інсталяція, хепенінг, перформанс тощо. Для модернізму характерні елітарність, відстороненість від масової культури.

1. Поняття та визначення модернізму як мистецької течії

Протягом усього XX ст. культура модернізму тяжіла до абстракції (від лат. abstractio — далеке від дійсності), тобто відсторонення художніх образів від конкретного сюжету, образу, об´єкта. Абстракціонізм як провідна художня течія модернізму остаточно утвердився в західній культурі лише в 40-50-х роках Він і нині залишається напрямом художньої творчості багатьох відомих майстрів. Отже, абстракціонізм — це безпредметне мистецтво, що не містить у собі жодного нагадування про дійсність. Тому його подекуди називають нефігуративним. Розвиток абстрактного мистецтва був відображенням тенденції відчуження митця XX ст. від дійсності, неприйняття її реалій. "Що жахливішим стає світ, то абстрактнішим стає мистецтво", — писав художник П. Клеє. Серед фундаторів абстракціонізму називають імена В. Кандинського (1866-1944), К. Малевича (1878-1935) та нідерландця П. Мондріана (1872-1944).

Василь Кандинський — одна з найшанованіших фігур у культурі модернізму. Людина високої духовності — поет, музикант, художник, знавець історії мистецтва і літератури — він ніколи не поривав з класичною традицією, але вів невтомні пошуки нових засобів спілкування митця з навколишнім світом. Починаючи як символіст, а згодом як експресіоніст, у 1910 р. В. Кандинський остаточно облишив предметне мистецтво. Його теорія абстракції — це не тільки результат наукових досліджень, а й філософія спіритуалізму. Фарби, лінії, кольори, на думку художника, є знаками космосу. Приведені в рух талантом митця, вони, як клавіші, вдаряють по струнах людської душі. Крім підготовки і публікації численних теоретичних трактатів, він багато працював як професор і педагог у різних художніх закладах Німеччини, Росії, Франції.

На відміну від філософа В. Кандинського, Казимир Малевич був справжнім революціонером у мистецтві. У поширенні абстракції він вбачав насамперед необхідність рішучого розриву зі старим світом, утвердження нового справедливого суспільства. У 1915 р. на виставці у Петрограді художник вперше продемонстрував серію полотен, що являли собою комбінації найпростіших геометричних фігур, у тому числі знаменитий "Чорний квадрат на білому тлі". Цей напрям у мистецтві живопису К. Малевич назвав супрематизмом (від лат. supremus — найвищий), тобто перевищенням над усіма попередніми художніми стилями і видами живопису.

Супрематизм, за Малевичем, це остаточний розрив живопису із зображенням реального світу. На думку митця, усі зусилля потрібно зосередити на кольорі, формі, фактурі, русі. "Коли зникне звичка бачити в картинах куточки природи, мадонн та безсоромних венер, тоді тільки побачимо чисто живописний витвір" — писав художник в одному із своїх маніфестів. "Чорний квадрат" був символом кінця старого предметно-натурального і першим кроком до нового мистецтва. "Розфарбована площина, — писав художник про свою картину, — є найелементарнішою формою виразу чистого кольору, вивільненого від тиску предметів". Більшовицьку революцію К. Малевич, як і більшість модерністів, зустрів із захопленням, сподіваючись, що великий соціальний експеримент приведе до оновлення мистецтва у всесвітньому масштабі.

В історії модернізму XX ст. значне місце належить такому явищу, як авангард (від фр. avant garde — передовий загін). До авангарду можна віднести художні течії модернізму, що декларують найрішучіший розрив із цінностями попередньої культури, активно і навіть агресивно пропагують свої погляди, вдаються до епатажу, акцій протесту, поєднують мистецьку діяльність із необхідністю соціального переустрою тощо.

Авангардистськими були численні течії модернізму, але поняття "авангард" як окреме самостійне художнє явище закріпилося лише за художніми угрупованнями дореволюційної Росії та Радянського Союзу, що діяли в 1910 — середині 1930 років. Авангард — це сміливе новаторство, талант, відданий службі суспільству і водночас це "велика утопія". Саме таку назву отримала міжнародна виставка авангардистів у Москві 1993 р.

Зародження російського авангарду відносять до 1910 p., коли в Москві та Петербурзі відбулись художні виставки об´єднань "Бубновий Валет" та "Союз молоді". Представлені на них картини Н. Гончарової, М. Ларіонова, О. Лентулова, І. Машкова, братів В. та Д. Бурлюків, О. Екстер, П. Філонова та інших художників відображали новітні досягнення живопису, що йшли в руслі європейського модернізму (постімпресіонізму, кубізму, фовізму).

Найзначніший вплив на російський авангард у передреволюційні роки справив супрематизм К. Малевича та італійський футуризм (від лат. futurum — майбутнє). Для футуризму було характерне захоплення технікою, урбанізмом, намагання передати динаміку руху. Однак російські футуристи пішли значно далі від своїх попередників. У перші пореволюційні роки вони зробили футуризм гаслом оновлення суспільства на комуністичних засадах. У мистецтві футуристи використовували принципи кубізму і супрематизму (кубофутуризм), у літературі взяли курс на агітацію і пропаганду ідей нового суспільства простими та доступними творами.

Течія конструктивізму узагальнювала новаторські пошуки діячів авангарду в галузі створення нового побуту (дизайну), в архітектурі, художній графіці, фотографії. Конструктивізм являв собою професійний художній метод, спрямований на формоутворення реальних функціональних предметів. При цьому зверталась увага на простоту форм, економність матеріалів. Конструктивізм був близький до пошуків німецьких функціоналістів, які в 1919 р. у Веймарі відкрили Вище художньо-промислове училище — Баухауз. До початку 30-х років Баухауз був справді інтернаціональною школою досвіду конструктивістів. Викладачами тут працювали росіянин В. Кандинський, швейцарський художник П. Клее, видатні архітектори німці В. Гропіус та М. ван дер Рое, угорський дизайнер М. Надь та ін.

Біля витоків функціоналізму стояли Вальтер Гропіус, Міс ван дер Рое, Ле Корбюзье, Джамбатісто Вікі.

Модернізм був провідною течією в розвитку українського образотворчого мистецтва та архітектури 20-х років. Художник М. Бойчук (1882-1937), поєднуючи в своїй творчості традиції давньоруського і візантійського іконопису, живопису Ренесансу та народного мистецтва, здійснив спробу створити національний художньо-монументальний стиль. Разом із своїми послідовниками братом Тимофієм, В. Седляром, О. Павленко, М. Рокицьким, М. Юнак та іншими, яких пізніше стали називати бойчукістами, майстер створив значні монументально-декоративні розписи ряду громадських споруд в Одесі та Харкові, очолив майстерню монументального мистецтва в Київському художньому інституті.

Радикальніший напрям творчості, що перегукувався з пошуками західних експресіоністів, кубістів та конструктивістів обрали В. Пальмов, В. Меллер, В. Єрмилов, А. Петрицький. А. Петприцький (1895-1964) створив унікальну галерею із 150 портретів своїх сучасників — української еліти 20-30 років. У роки репресій більшість із цих картин зникли, бо опинилися в таборах ГУЛАГу та були розстріляні портретовані на них особи. Тоді ж були знищені або потрапили до музейних підвалів і твори українського авангардного мистецтва. Частина цього унікального авангардного доробку, що вціліла, експонується в Національному художньому музеї в Києві. У 90-х роках вперше вийшли друком художні альбоми "Український авангард 1910-1930", "Портрети сучасників А. Петрицького".

Головним стильовим напрямом в архітектурі України 20 — середини 30-х років був конструктивізм, що максимально використовував принципи функціональності, раціоналізму та економності. Кращі споруди цього стилю — будівля Київського залізничного вокзалу (1927-1933, архітектор А. Вербицький), комплекс адміністративних та громадських споруд під назвою Держпром у Харкові (1925-1929, архітектори С. Серафімов, С. Кравець, М. Фельгер).

2. Основні різновиди модернізму

Найбільшого поширення модернізм набув у образотворчому мистецтві. Батьківщиною модернізму стала Франція. У Парижі, французькій столиці, на початку XX ст. жило і працювало багато молодих талановитих художників, вихідців з різних країн, які шукали нові шляхи у мистецтві: П. Пікассо, А. Матісс, Ж. Брак, А. Модільяні, М. Шагал, О. Архипенко та ін. Молоді художники влаштовували виставки своїх творів, дискутували з приводу різноманітних художніх течій.

Одним із перших напрямків модернізму на початку XX ст. став фовізм (фр./auves — дикий), для якого характерна кольорова експресія, поєднання яскравих кольорів, декоративність, життєрадісність, пластична деформація предметів. Фовізм як напрям з´явився у 1905 р., коли молоді художники (А. Матісс, А.Марке, Ж. Руо, А. Дерен) виступили з критикою натуралістичної правдоподібності класичного живопису, зокрема імпресіонізму.

Визначним представником фовізму був Анрі Матісс. Творчості художника («Червоні рибки», «Танок» (іл. 1), «Музика») властиві життєствердність, оспівування молодості і грації. Дослідники відзначають мотиви давньогрецького вазопису у творах французького художника. Сучасники фовістів побачили у їх творах лише відмову від вишуканості імпресіоністів. Проте «Фовізм був спробою повернути живопису первинну силу і перебороти вишуканий естетизм кінця століття, хисткість форм, душевне сум´яття художників, вдихнути в мистецтво молодість і здоров´я, збільшити силу його впливу, прискорити темп і цим надати йому сучасного відчуття життя».

Один з найвідоміших напрямків модернізму — кубізм — з´явився у 1908 р. Основоположниками цього напрямку вважаються П. Пікассо, Ж. Брак, Ф. Леже. Це була перша течія в живописі, яка повністю відмовилася від естетичного принципу наслідування дійсності класичного мистецтва.

Кубісти вважали, що живописний твір повинен передавати якісь узагальнені філософські ідеї, а не об´єктивні реалії життя. Кубізм (фр. cubisme, від cube — куб) — напрям, представники якого зображували дійсність у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур. Першим кубі стичним твором вважається картина П. Пікассо «Авіньйонські дівчата» (1907). Твір був настільки новаторським, що його не відразу сприйняло навіть найближче мистецьке оточення художника. Фігури жінок, зображених на полотні, спотворені і деформовані, плоскі, відсутня система перспективи та ілюзія тривимірного простору. Кубісти зображували людську фігуру чи предмети не такими, якими бачили, а такими, якими їх уявляли чи знали. У творах кубістів переважає коричнева, темно-зелена, сіра кольорова гама. Часто в картинах кубістів початковий вигляд зображуваного предмета важко уловлювався («Скрипка і гітара» П. Пікассо (іл. 2)), бо художники через комбінації геометричних форм прагнули висловити внутрішню сутність образу, нові моделі світосприйняття.

Батьківщиною експресіонізму стала Німеччина, де у 1905 р. виникла мистецька група «Міст», куди увійшли студенти архітектурного факультету Вищого технічного училища в Дрездені Е. Кірхнер, Ф. Блейль, Е. Хеккель, К. Ротлуфф. Молоді художники, займаючись живописом та графікою, дискутували про естетичні принципи мистецтва і вважали, що їхня група повинна єднати класичне мистецтво минулого та сучасну художню культуру як міст єднає два береги ріки. Експресіоністи головним вважали відображення суб´єктивних уявлень автора, тяжіли до ірраціональності, загостреної емоційності, що призводило до різких кольорових контрастів, геометрично спрощених форм, деформацій зображуваного, підкреслення предметів чіткими контурами графічних чорних ліній («Група художників» Е. Кірхнера, «Вітрильні човни в гавані» Е. Хеккеля).

Художники-експресіоністи прагнули якомога виразніше передати ідейний зміст твору, загострено емоційне суб´єктивне сприйняття світу, не надаючи уваги точності відтворення об´єктивної реальності, експресіонізм вплинув на інші галузі художньої культури багатьох країн Європи та Америки.

Естетичні принципи абстракціонізму виклав основоположник цього напряму російський художник В. Кандинський (1866—1944) у книзі «Про духовне в мистецтві» (1911). Абстракціоністи (лат. abstractus — відокремлений) цілковито відокремилися від реалістичного зображення предметів і явищ навколишнього світу, намагаючись передати якісь ідеї, боролися проти сюжетності в живописі. Такий безпредметний живопис великої уваги надавав семантиці кольорів. В. Кандинський вважав, що білий — колір добра, радості, щастя, асоціюється зі святістю, чистотою; зелений — символ надії, синій — викликає тяжіння до чогось надприродного; червоний викликає почуття тривоги; фіолетовий має в собі щось хворобливе, чорний — колір смутку, жовтий — абсолютний колір.

Життя В. Кандинського пов´язане з багатьма країнами, відповідно, він зазнав впливу багатьох мистецьких напрямів — імпресіонізму, фовізму, експресіонізму. Художник народився в Москві, середню освіту здобув в Одесі, навчався в Московському університеті, згодом жив за кордоном — у Німеччині та Франції. У своїй творчості послідовно відходить від відображення реального світу до напівабстракцій та абстракціонізму, намагаючись виразити глибинні істини буття, гармонійно поєднуючи плями, лінії, кольори, що впливають на людські почуття.

Абстракціонізм набув поширення в російському та українському живописі напередодні Першої світової війни. Російський художник, поляк за походженням К.Малевич (1878—1935), який народився у Києві, став засновником супрематизму — одного з напрямів абстракціонізму, програмним твором цього напряму стала його картина «Чорний квадрат» (1913). Твори супрематизму являють собою комбінації кольорових геометричних фігур (квадрат, трикутник, коло); зображують світ, позбавлений об´ємів і відтінків, звільнений від побутовості. Супрематисти прагнуть знайти досконалу форму, яка, у поєднанні з кольором, є знаковою. Ідеї супрематизму поділяли О. Розанова, Л. Попова, О. Родченко, Е. Лісицький, В. Татлін тощо. На початку 1919 р. К. Малевич переїжджає до Вітебська, працює викладачем у художній школі, якою керував М. Шагал. Тут К. Малевич створює групу «Уновис» («Утвердители нового искусства»), об´єднавши своїх однодумців. Художники-супрематисти працювали в різних галузях і малювали плакати, вивіски, продовольчі картки, створювали рисунки для тканин, декорували будівлі і транспорт. У 1922 р. К. Малевич очолює інститут художньої культури в Петрограді, але ідеї художника не могли втілюватися за умов, коли мистецтво, «стало частиною загальнопролетарської справи» — за словами В. Леніна. Після організації персональної виставки в Німеччині К. Малевич був арештований. Після виходу з ув´язнення Малевич-художник повертається до предметності («Дівчата в полі», «Сінокіс»), але не до реалізму. Для його полотен характерний монументалізм, а постаті без рис обличчя (натомість кольоровий овал)— відгомін сумної тоталітарної епохи, коли особистість пригнічувалася і нівелювалася.

Ще одним основоположником геометричного абстракціонізму був голландський художник Піт Модріан (1872—1844), для творів якого характерні композиції з кольоровими прямокутниками і квадратами («Композиція з синім та жовтим»).

Одним з мистецьких напрямів початку XX ст. був футуризм (лат. futurum — майбутнє), що прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичну художню спадщину. Засновником цього напряму є італійський поет Ф. Марінетті, автор «Маніфесту футуризму» (1909). Футуристи (У. Боччоні, Дж. Балла, Дж. Северіні) вважали, що XX ст. потребує нового мистецтва, яке йшло б у ногу з віком техніки, вітали війну, яка, на їх думку, очистить, оновить суспільство. Футуристи обожнювали техніку, натомість людські проблеми цікавили їх менше. У своїх творах намагалися передати динамізм життя і вражень людини («Динамізм мускулів» У. Боччоні, «Абстрактна швидкість — автомобіль проїхав», «Динамізм дога на шворці» Дж. Балла).

Футуристи частково запозичують прийоми кубістів, розкладаючи предмет на елементи і комбінуючи їх. У Росії та Україні цей напрям відомий як кубофутуризм.

У 1916 р. у Швейцарії виник дадаїзм (фр. dadaisme, від dada — дитячий коник, переносно — дитячий лепет) — модерністська течія в мистецтві, характерними рисами якої були зумисний примітивізм, антиестетизм (Т. Тзара, М. Дюшан, Г. Грос). Течія зародилася під час Першої світової війни як реакція на жорстоку криваву бійню, розв´язану провідними державами Європи. Дадаїсти стверджували, що життя безглузде, мистецтво і митці ворожі людині, не рахувалися з визнаними авторитетами, в тому числі у мистецтві. У 1922 р. дадаїзм поєднується з сюрреалізмом.

Сюрреалізм у культурі XX ст. з´явився після Першої світової війни як реакція на глибоку духовну кризу, що охопила світ в післявоєнний час. Сюрреалізм (фр. sur-realisme, букв. — надреалізм) джерелом художньої творчості вважав підсвідоме — сновидіння, галюцинації тощо.

Сюрреалізм продовжував розвивати ідеї дадаїзму про підсвідому природу творчості, про заперечення класичної культурної спадщини та естетичних цінностей минулого. Джерелом творчості сюрреалісти вважали не реальну діяльність, а підсвідомість. Філософським підґрунтям цього напряму є фрейдизм. 3. Фрейд (1856— 1939) відкрив підсвідоме як самостійну, незалежну від свідомості основу людської душі. Сюрреалісти були дуже епатажними, протестували проти державних інституцій, сучасної цивілізації, різних політичних течій (комунізму, фашизму). Сюрреалісти повністю підтримували думку про вплив підсвідомого на життя кожної людини. Представниками сюрреалізму були художники А. Бретон, М. Ернст, А. Массон, М. Дюшан, С. Далі, П. Пікассо, письменники Л. Арагон, Е. Іонеско. Один з основоположників сюрреалізму А. Бретон стверджував, що творчість — загадковий процес, який не піддається логічному осмисленню, митець має користуватися лише асоціативними, інтуїтивними методами. Сюрреалістів різних країн єднала ідея соціального бунту.

Художники-сюрреалісти повністю відмовилися від зображення об´єктивної реальності, для їхніх творів властиві спотворені пропорції предметів та постатей, протиприродне поєднання предметів. Світ жорстокий і безжалісний, людина в ньому самотня і нещасна, вважали сюрреалісти, а тому з-під пензля чи пера виходили песимістичні твори про приреченість людського буття, очікування смерті, руйнування всього, що оточує людину.

Відомим художником-сюрреалістом був Макс Ернст. У картині «Слон із Целебесу» (1921) він зобразив резервуар для зберігання зерна у вигляді механічного слона. Типовою для сюрреалізму є атмосфера нереальності цієї картини з голою поверхнею землі, жіночою оголеною постаттю без голови, зіставленням не пов´язаних між собою предметів, порушенням цілісності зображення.

Найвідомішим представником цього напряму був Сальвадор Далі (1904—1990), іспанець за походженням. На його творчість вплинула теорія психоаналізу 3. Фрейда, тому його творам властиві зображення галюцинацій, марень, психічних відхилень. Композиції його творів ірраціональні, абсурдні, іноді імітують кольорову фотографію («Постійність пам´яті», «Передчуття громадянської війни» (іл. 3), «Відкриття Христофором Колумбом Америки», «Апофеоз долара»). Картина «Передчуття громадянської війни» (1936) закінчена за кілька місяців до початку громадянської війни в Іспанії. На фоні мертвого пейзажу зображено жахливу конструкцію з фрагментів людських тіл, безглуздо поєднаних. Твір справляє моторошне, відлякуюче враження абсурдності всякої війни.

Сукупність найновіших течій у світовій культурі від 70-х pp. XX століття до сьогодення найчастіше називають постмодернізмом. Народження постмодернізму пов´язане з кризовим явищами в західному суспільстві: так званою «холодною війною», наростанням гонки озброєнь, американською війною у В´єтнамі, боротьбою трудящих за свої права, молодіжними рухами, екологічними катастрофами, що в останні десятиліття постійно супроводжують науково-технічний прогрес (Чорнобильська катастрофа, зменшення озонового шару, глобальне потепління тощо). Останні десятиліття XX ст. довели, що людська діяльність, заснована на втіленні в життя найвищих досягнень інтелекту, поліпшенні якості і комфорту нашого життя, в той же час згубно впливає на довкілля, сприяє руйнуванню екосистеми і навіть може призвести до загибелі життя на планеті. Деякі філософи XX ст. (М. Хоркгаймер, Ю. Хабермас та інші) роблять висновок про те, що людський розум нині є найбільшою загрозою існуванню людини. Таке світовідчуття породило безліч напрямів, які в естетичному плані близькі до модернізму, але за зображальними рисами інші.

На відміну від модернізму постмодернізм менш елітарний і більше орієнтований на комерцію. Для постмодернізму головне не проголошення кризи людського буття, а «…заперечення старого, аналіз деформації самих принципів розуміння людського життя, зміна суті, якою керувався раніше гуманізм, пошук нових моральних регуляторів та їх нове обґрунтування».

Висновки

Найсуттєвішими положеннями філософії модернізму є: визнання глухого кута, в якому опинилося людство внаслідок бурхливого розвитку цивілізації; криза та переоцінка традиційних цінностей і поглядів на світ; складнощі та суперечливість взаємин людини і навколишнього світу (світ або непізнаний, або пізнається лише інтуїтивно, несвідомо); визнання самотності людини, її відчуженості від світу, замкненутості в колі своїх фантазій, як у "Башті із слонової кістки"; глобалізація та інтернаціоналізація культурних процесів, що призводить до втрати національних традицій; техноцентризм, техноморфізм (одухотворення техніки) та їх перевага над антропоцентризмом. Складна і трагічна епоха, якою була Перша світова війна та повоєнний час, приводила в табір модернізму не лише філософів та митців, а й багатьох учених, серед яких можна назвати А. Ейнштейна, Н. Бора, Н. Вінера та ін.

Найяскравіше відобразився модернізм в образотворчому мистецтві. Біля його витоків стоїть геніальний голландський художник Вінсент ван Гог (1853-1890). Творчість ван Гога, його трагічна постать ніби віддзеркалюють саму суть модернізму. Вони справили величезний вплив на всю культуру XX ст. Майстер кольору, людина, яка невтомно і фанатично працювала для мистецтва, був чужий своїм сучасникам.

Послідовниками ван Гога виступили художники такого модерністського напряму, як експресіонізм (від франц. expression — виразність). Першим об´єднанням експресіоністів стала група "Міст", що виникла в Дрездені у 1905 р. і проіснувала до 1913 р. До неї входили Е. Кірхнер, Е. Хеккель, М. Пехштейн, Е. Нольде та ін. У центрі художнього світу експресіоністів, як образно відзначив один із дослідників, "серце людини роздерте байдужістю і бездушністю світу, контрастами матеріального і духовного".

Список використаної літератури

1. Естетика: Навчальний посібник/ Авт. М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. – 204 с.

2. Естетика: Підр. для студ. вузів/ Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. — К.: Вища школа, 1997[2000]. – 398 с.

3. Естетика: Підручник для студ. гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Л. Т. Левчук, В. І. Панченко, О. І. Оніщенко, Д. Ю. Кучерюк. — 2-ге вид., доп. і перероблене. — К.: Вища школа, 2005. — 431 с.

4. Ірдинєнко К. Етика і естетика: Курс лекцій для студ. усіх спец. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології і кіно- , телемистецтва. — Луганськ : Альма-матер, 2004. — 52с.

5. Левчук Л. Основи естетики: Навч. посіб. для учнів 10-11 кл./ Лариса Левчук, Олена Оніщенко,. — К.: Вища школа, 2000. — 270 с.

6. Сморж Л. Естетика: Навчальний посібник/ Леонід Сморж,; Київський міжнародний ун-т. — К.: Кон-дор, 2005, 2007. — 333 с.