Питання щодо створення в Україні спеціалізованого суду з інтелектуальної власності протягом останніх років обговорювалося на різних рівнях — як наукових, так і владних. Здавалося, що відповідне рішення — лише питання часу, до того ж не надто далекого. Але проведена у країні судова реформа зменшила, на перший погляд, актуальність проблеми, принаймні зовні це виглядає саме так, оскільки останнім часом навіть завзяті прихильники патентного суду не обговорюють активно цю тему.

Чи насправді здійснення судової реформи призвело до недоцільності подальших зусиль щодо створення патентного суду? Спробуємо розібратися.

Фахівцям відомо, що система судового захисту прав інтелектуальної власності в Україні почала складатися на початку минулого десятиліття. За підвідомчістю переважна більшість справ була сконцентрована в господарських та загальних судах. За підсудністю більша частина справ, що розглядалися місцевими господарськими судами, із цілком зрозумілих причин припадала на господарський суд м. Києва, а з місцевих загальних судів найбільш завантаженим справами цієї категорії виявився Солом’янський районний суд столиці. При цьому господарському суду в межах його юрисдикції довелося розглядати справи як щодо існування прав інтелектуальної власності, так і щодо порушення прав, а загальному, з урахуванням місця розташування Державного департаменту інтелектуальної власності, — здебільшого справи за позовом фізичних осіб до патентного відомства про визнання недійсними охоронних документів.

Зі зростанням кількості виданих патентів та свідоцтв зростала і кількість судових спорів. Очевидною стала необхідність виділення з числа суддів фахівців, що могли б спеціалізуватися на розгляді саме справ з інтелектуальної власності, як складних, так і таких, що потребують поглиблених знань у відповідній галузі права. Керуючись цим, значна частина суддів зазначених вище судів, а також суддів майже з усіх регіонів України протягом 2003-2010 рр. отримала вищу освіту у сфері інтелектуальної власності. Лише в Державному інституті інтелектуальної власності станом на 2010 р. отримали дипломи магістрів та спеціалістів зі спеціальності «інтелектуальна власність» понад 60 суддів та помічників суддів.

Ще одним кроком, який дав змогу підвищити ефективність розгляду патентних спорів, стало створення у Вищому господарському суді України (далі — ВГСУ) з 1 березня 2003 р. Судової палати з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом права на об’єкти інтелектуальної власності, під головуванням заступника Голови ВГСУ В. Москаленка, а в системі господарських судів — колегій суддів відповідної спеціалізації [3].

Створення спеціалізованих палат та колегій дало змогу в короткий термін налагодити роботу з аналізу та узагальнення судової практики, а також забезпечити підготовку та доведення до судів нижчих рівнів роз’яснень та рекомендацій ВГСУ, що стосуються особливостей здійснення судочинства у справах цієї категорії.

Постійне зростання кількості справ, а також цілком позитивні результати запровадження спеціалізації суддів та діяльності спеціалізованих колегій дали змогу порушити питання про доцільність створення в Україні спеціалізованого суду з розгляду справ, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності (у просторіччі — патентного суду). Зокрема, на необхідності такого кроку неодноразово наголошувало керівництво Державного департаменту інтелектуальної власності, підтримала цю ідею і наукова спільнота.

Залежно від прийнятих у різних країнах засад судочинства, існують різні концепції формування патентного суду. Найбільш досконалою з точки зору ефективності розгляду справ більшість фахівців вважає структуру Федерального патентного суду Федеративної Республіки Німеччини, яка передбачає участь у здійсненні судочинства, крім професійних суддів-юристів, фахівців з технічною освітою, що також мають статус професійних суддів. Суд розглядає щорічно

2 500-3 000 справ, причому до його компетенції входять виключно спори щодо існування права. Спори, пов’язані з порушенням права інтелектуальної власності, розглядаються судами з цивільних справ [4].

Судова колегія у правах інтелектуальної власності Верховного Суду Республіки Білорусь, яка фактично виконує функції патентного суду, діє у складі семи суддів, троє з яких — юристи, а четверо — висококваліфіковані патентознавці, колишні співробітники патентного відомства країни. Колегія розглядає всі різновиди спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, в якості суду першої інстанції. Щоправда, кількість відповідних позовів, як правило, не перевищує 50-60 протягом року.

Зростання в останні роки кількості «патентних спорів» (звичайно ж, у найбільш широкому розумінні цього поняття) до кількох тисяч на рік примусило порушити питання про створення спеціалізованого судового органу і судову владу Російської Федерації. Ініціатива, проявлена керівництвом Вищого арбітражного суду РФ, була схвалена Президентом країни і, судячи з динаміки просування ідеї, вже в наступному році спеціалізований суд у Росії розпочне свою діяльність, зрозуміло, з урахуванням діючих засад судочинства. Специфіка у цьому разі полягає в тому, що:

• спеціалізований суд з інтелектуальної власності створюється в системі арбітражних судів;
• функції суду першої інстанції спеціалізований суд виконуватиме лише при розгляді спорів між фізичними або юридичними особами та державою, спори ж між суб’єктами господарювання він розглядатиме в касаційному порядку;
• у складі спеціалізованого суду не буде суддів-неюристів, оскільки така ситуація не передбачена Конституцією РФ. Фахівці з різних галузей знань, очевидно, братимуть участь у вирішенні спорів як спеціальні помічники або радники суддів.

Вбачається, що під час створення патентного суду нашим сусідам доведеться вирішувати ряд непростих питань, зумовлених цілком об’єктивними факторами. Перше — чітке визначення процесуального статусу патентознавців (фахівців із технічною освітою тощо), без залучення яких сама ідея втрачає сенс. Друге — територіальне розташування суду чи його підрозділів з урахуванням чисельності населення та географічних розмірів країни. Насправді, важко уявити ситуацію, коли винахідник або підприємець з Далекого Сходу поїде судитися з державними органами до Москви — дешевше назавжди забути про патенти.

Аналізуючи зазначене, можна легко побачити, що в Україні відсутні проблеми, характерні для згаданих вище країн. Більше того, умови, що склалися у нас завдяки історичним факторам, досить гнучкому законодавству (у цьому випадку це позитивна характеристика) та активній діяльності уповноважених органів у сфері захисту прав, є майже ідеальними для створення повноцінного патентного суду.

Які саме умови маються на увазі? Розглянемо детальніше.

1. Територія України та розвиток транспортної інфраструктури дає змогу будь-якій особі без надмірних витрат протягом доби дістатися до місця, де розташовано спеціалізований суд (очевидно — до Києва). Більшість населення України на сьогодні має досить високий освітній рівень, що гарантує протягом тривалого часу збереження активності в інтелектуальній діяльності.
2. Кількість судових справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, що розглядаються в порядку позовного провадження, на відміну, скажімо, від Республіки Білорусь, давно перевищила відмітку 1 000 на рік, що обґрунтовує економічну доцільність створення спеціалізованого суду.
3. За останні роки щонайменше кілька десятків суддів господарських та загальних судів отримали освіту у сфері інтелектуальної власності та здобули серйозну практику розгляду відповідних справ. Така спеціалізація дає змогу досить швидко сформувати суддівський корпус спеціалізованого суду, укомплектований кваліфікованими та досвідченими суддями, що можуть виконувати функції головуючих при колегіальному розгляді справ.
4. Статтею 127 Конституції України передбачено, що суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів. Отже, питання щодо залучення фахівців-неюристів як професійних суддів законодавчо вирішується [1].
5. Особливістю розгляду справ щодо об’єктів інтелектуальної власності в Україні протягом тривалого часу є те, що майже у кожній справі призначається судова експертиза, яку проводять судові експерти — кваліфіковані фахівці з різних галузей знань, що проходять відповідну підготовку та атестацію з вибраних судово-експертних спеціальностей. Поширеною практикою є участь експертів у судових засіданнях, проведення взаємних консультацій з особливо складних питань між суддями та експертами, що дає змогу говорити про значний процесуальний досвід провідних судових експертів. Таким чином, можна стверджувати, що в Україні є принаймні кілька десятків фахівців, які можуть претендувати на роль суддів-неюристів у складі спеціалізованого суду.

Повертаючись до впливу судової реформи на доцільність створення патентного суду, слід сказати таке.

Найбільшим здобутком судової системи України у вирішенні справ, пов’язаних правами інтелектуальної власності, безумовно, є досягнутий на сьогодні фаховий рівень суддів та діяльність протягом кількох років спеціалізованих палат і колегій у судах різних рівнів, яка дала змогу ВГСУ систематично аналізувати судову практику, розроблювати рекомендації, що використовувалися як у системі господарських судів, так і в цивільному процесі. Серйозну роль у формуванні загальної системи судочинства у цій категорії справ відіграло активне співробітництво судової палати ВГСУ з Державним департаментом інтелектуальної власності, судово-експертними та науковими установами, зокрема з Науково-дослідним інститутом інтелектуальної власності НАПрН України.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів», на нашу думку, обмежує можливості створення спеціалізованих колегій, зокрема в місцевих судах, що, у свою чергу, може призвести до втрати спеціалізації суддів та зниження ефективності розгляду справ. Саме це і є додатковим фактором, що визначає доцільність створення спеціалізованого суду.

Слід зауважити, що в Україні давно очікується і, найвірогідніше, відбудеться внесення досить кардинальних змін у спеціальне законодавство з інтелектуальної власності. Зокрема, згідно з опублікованим проектом змін значною мірою оновлюється процедура надання прав на торговельні марки, які, як відомо, є найбільш поширеним об’єктом у судових спорах. Нова процедура, що передбачає проведення повної кваліфікаційної експертизи лише для частини заявок, поданих до Установи, безумовно, призведе до різкого збільшення кількості судових спорів, а отже — до додаткового навантаження на відповідні суди. Неважко спрогнозувати, що за таких умов здійснювати правосуддя доведеться зокрема й суддям, що не мають спеціальної підготовки, а про наслідки такого розгляду краще не думати: в недавній історії є сумні приклади.

Підсумовуючи, можна констатувати, що актуальність питання про створення спеціалізованого суду з інтелектуальної власності з проведення судової реформи зростає і Україна має всі передумови для здійснення цього кроку.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 41—42, № 43, № 44—45. — Ст. 529.
2. Наказ Вищого господарського суду України «Про утворення судових палат у Вищому господарському суді України» від 27 лютого 2003 р. № 18.
3. Федеральный патентный суд Федеративной Республики Германия // Информационная брошюра