referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Середовище життя людини

1. Життєве середовище людини.

2. Основні напрямки боротьби з шумом.

3. Класифікація отруйних речовин за характером токсичності.

Список використаної літератури.

1. Життєве середовище людини

Розглядаючи безпеку людини як поняття, що стосується сутності людського життя, сфери її діяльності і взаємозв'язків з навколишнім середовищем, ми повинні розглянути таке поняття, як «середовище», в якому живе і діє людина.

Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні — космічний простір, а у вужчому — біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємопов'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Великий вплив на життєдіяльність людини мають процеси, які відбуваються на Сонці. Виплески сонячної активності розігрівають зовнішні шари атмосфери Землі, змінюють їх густину і хімічний склад, могутні потоки заряджених частинок і випромінювань проникають в атмосферу, «переколочують» всю повітряну оболонку. Від цього змінюється і погода, і реакція на її зміни в організмі людини[14, c. 271-273].

Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропогенно зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності.

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалася трагедія біосфери. На шлях, який посилює конфронтацію з біосферою, предки сучасної людини ступили близько 1,5—3 млн. років тому.

Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті, автоматично і неминуче відтіснило інших мешканців природи. Та і саму природу воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже техносферою, або біотехносферою.

Техносфера — це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам.

Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортності довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захисту від природних негативних впливів. Усе це позитивно вплинуло на умови життя і в сукупності з іншими факторами (поліпшення медичного обслуговування тощо) на тривалість життя людей.

Але створена руками і розумом людини техносфера, призначена максимально задовольняти її потреби в комфорті і безпеці, далеко не виправдувала надії людей. Нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних механізмів біосфери, деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми.

У глобальній екосистемі, біосфері, яка є єдиним цілим, ніщо не може бути виграно або втрачено, не може бути об'єктом загального поліпшення. Усе, що добуто з неї людською працею, повинно бути повернене. Оплати цього «векселя» неможливо уникнути, він може бути лише відстрочений.

Техносфера включає в себе регіони міста, промислової зони, виробничого і побутового середовищ. До нових, техносферних, належать умови проживання людини в містах і промислових центрах, виробничі, транспортні і побутові умови життєдіяльності.

Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед матеріально.

Матеріальне виробництво — передусім це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища[12, c. 118-121].

Виділяють такі сфери суспільного життя:

• матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання;

• соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві — класові, національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна, класова боротьба. В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, громадські організації;

• духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масової інформації), перетворення на індивідуальний духовний світ людини;

• культурно-побутова — це такі явища, як виробництво культурних цінностей, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіта, виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя взаємопов'язані. Важливу роль у суспільстві відіграють соціальні відносини. Соціальні відносини виникають між людьми у процесі їхньої діяльності та спілкування.

2. Основні напрямки боротьби з шумом

Шум, вода та повітря – одні з екологічних факторів, які значно впливають на здоров’я загалом і якість та тривалість життя людини зокрема. Проте ці фактори недооцінюються ще в більшій мірі, ніж така повільна смерть, як тютюнопаління чи алкоголізм.

Негативний вплив шуму на продуктивність праці та здоров'я людині загальновідомий. Під час роботи в шумних умовах продуктивність ручної праці може знизитись до 60%, а кількість помилок, що трапляються при розрахунках, зростає більше, ніж на 50%. При тривалій роботі в шумних умовах перш за все уражаються нервова та серцево-судинна системи та органи травлення. Зменшується виділення шлункового соку та його кислотність, що сприяє захворюванню гастритом. Необхідність кричати при спілкуванні у виробничих умовах негативно впливає на психіку людини.

Вплив шуму на організм людини індивідуальний. У деяких людей погіршення слуху настає через декілька місяців, а у інших воно не настає через декілька років роботи в шумі. Встановлено, що для 30% людей шум є причиною передчасного старіння.

Боротьба з шумом в джерелі його виникнення. Це найбільш дієвий спосіб боротьби з шумом. Створюються мало шумні механічні передачі, розроблено способи зниження шуму в підшипникових вузлах, вентиляторах.

Зниження шуму звукопоглинанням та звукоізоляцією. Об'єкт, котрий випромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати достатню звукопоглинальну здатність, не заважати обслуговуванню обладнання під час роботи, не ускладнювати його обслуговування, не псувати інтер'єр цеху. Різновидом цього методу є кабіна, в котрій розташовується найбільш шумний об'єкт і в котрій працює робітник. Кабіна зсередини вкрита звукопоглинальним матеріалом, щоб зменшити рівень шуму всередині кабіни, а не лише ізолювати джерело шуму від решти виробничого приміщення.

Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягає тому, що шумовипромінювальний об'єкт або декілька найбільш шумних об'єктів розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення звукоізолювальною стіною або перегородкою. Звукоізоляція також досягається шляхом розташування найбільш шумного об'єкта в окремій кабіні. При цьому в ізольованому приміщенні в кабіні рівень шуму не зменшиться, але шум впливатиме на менше число людей. Звукоізоляція досягається також шляхом розташування оператора в спеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує технологічним процесом. Звукоізоляційний ефект забезпечується також встановленням екранів та ковпаків. Вони захищають робоче місце і людину від безпосереднього впливу прямого звуку, однак не знижують шум в приміщенні.

Зниження шуму акустичною обробкою приміщення. Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частини стін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль. Додатково до стелі можуть підвішуватись звукопоглинальні щити, конуси, куби, встановлюватись резонаторні екрани, тобто штучні поглиначі. Штучні поглиначі можуть застосовуватись окремо або в поєднанні з личкуванням стелі та стін. Ефективність акустичної обробки приміщень залежить від звукопоглинальних властивостей застосовуваних матеріалів та конструкцій, особливостей їх розташування, об'єму приміщення, його геометрії, місць розташування джерел шуму. Ефект акустичної обробки більший в низьких приміщеннях (де висота стелі не перевищує 6 м) витягненої форми. Акустична обробка дозволяє знизити шум на 8 дБА.

Заходи щодо зниження шуму слід передбачати на стадії проектування промислових об'єктів та обладнання. Особливу увагу слід звертати на винесення шумного обладнання в окреме приміщення, що дозволяє зменшити число працівників в умовах підвищеного рівня шуму та здійснити заходи щодо зниження шуму з мінімальними витратами коштів, обладнання та матеріалів. Зниження шуму можна досягти лише шляхом знешумлення всього обладнання з високим рівнем шуму.

Роботу щодо знешумлення діючого виробничого обладнання в приміщенні розпочинають зі складання шумових карт та спектрів шуму, обладнання і виробничих приміщень, на підставі котрих виноситься рішення щодо напрямку роботи.

В Україні і в міжнародній організації зі стандартизації застосовується принцип нормування шуму на основі граничних спектрів (граничне допустимих рівнів звукового тиску) в октавних смугах частот.

Граничні величини шуму на робочих місцях регламентуються ГОСТ 12.1.003-86. В ньому закладено принцип встановлення певних параметрів шуму, виходячи з класифікації приміщень за їх використанням для трудової діяльності різних видів.

В нормах передбачаються диференційовані вимоги до допустимих рівнів шуму в приміщеннях різного призначення в залежності від характеру праці в них. Шум вважається допустимим, якщо вимірювані рівні звукового тиску у всіх октавних смугах частот нормованого діапазону (63-8000 Гц будуть нижчі, ніж значення, котрі визначаються граничним спектром.

Використовується також принцип нормування, котрий базується на регламентуванні рівня звуку в дБА, котрий вимірюється при ввімкненні коректованої частотної характеристики А шумоміра. В цьому випадку здійснюється інтегральна оцінка всього шуму, на відміну від спектральної.

Нормування рівня звуку в дБА суттєво скорочує об'єм вимірювань і спрощує обробку результатів. Однак цей принцип не дозволяє визначити частотну характеристику необхідного шумоглушіння у випадку перевищення норми. В той же час саме ці дані необхідні при проектуванні заходів щодо зниження шуму.

Нормування шуму за рівнями звуку в дБА та за граничними спектрами застосовуються для оцінки постійного шуму. Для оцінки непостійних шумів використовується еквівалентний рівень, котрий рівний рівню постійного звуку, широкосмугового, неімпульсного шуму, котрий справляє такий самий вплив на людину, як і даний непостійний шум.

Нормованою характеристикою постійного шуму на робочих місцях є рівні звукового тиску LB, дБ, в октавних смугах із середньогеометричними частотами 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц.

3. Класифікація отруйних речовин за характером токсичності

Отруйні речовини (ОР) — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми. Наявнiсть великої кiлькостi ОР, якi є представниками рiзних класiв хімічних сполук і мають рiзні фiзичнi, хiмiчнi та токсичнi властивостi, обумовила створення рiзних класифiкацiй, основними з яких є: токсикологiчна; тактична; за швидкістю дiї; за поведiнкою на мiсцевостi‚ хiмiчна. Разом цi класифiкацiї враховують фізичні, хiмiчнi та токсичнi властивостi.

Токсикологiчна класифiкацiя (за токсичною дiєю) групує ОР за характером їх дiї на органiзм i симптомiв уражень. Вiдповідно до цього ОР розподiляються на такі групи:

а) ОР нервово-паралiтичної дiї: зарин, зоман, V-гази (Vx-гази). Цi речовини викликають розлад функцiй нервової системи, м’язовi судоми та паралiчi.

б) ОР шкiрнонаривної дiї: iприт, азотистий iприт, люїзит. Характерною для цих речовин є здатність уражати шкiру з утворенням пухирів та виразок, позаяк вони є унiверсальними клiтинними отрутами‚ то уражають також органи зору, дихання та інші внутрiшнi органи.

в) ОР загальноотруйної дiї: синильна кислота та хлороціан. Цi речовини викликають загальне отруєння органiзму внаслiдок пригнiчення тканинного дихання.

г) ОР задушливої дiї: фосген. Ця речовина уражає легенi, що призводить до порушення або зупинки дихання внаслiдок розвитку набряку легень.

д) ОР подразнюваальної дiї: хлорацетофенон, Cі-Ес (CS), Сі-Аp (СR), адамсит. Цi речовини подразнюють слизовi оболонки очей i верхнiх дихальних шляхiв, викликають сильну сльозотечу та рiзь в очах i носi, неcтримне чхання, бiль у грудях.

е) Психотоміметичнi (психохiмiчнi) ОР: Бі-Зeт (BZ), дiетиламiд лізергінової кислоти (ДЛК) та iн. Цi речовини викликають розлад дiяльності нервової системи з появою симптомiв психічних захворювань.

Тактична класифiкацiя розподiляє ОР за їх бойовим призначенням. Видiляють такі 3 групи:

а) смертельнодiючi ОР, призначенi для знищення живої сили. В цю групу входять‚ головним чином‚ ОР нервово-паралiтичної, шкiрнонаривної, загальноотруйної та задушливої дiї: зарин, зоман, V-гази, бiнарнi ОР, iприт, люїзит, синильна кислота, хлороціан, фосген.

б) подразнювальні ОР, призначенi для ослаблення боєздатності вiйськ і їх знесилення. Цi речовини використовують також у полiцейських та навчальних цiлях. У цю групу входять лакриматори i стернiти: CS, CR, адамсит, хлорацетофенон.

в) ОР, якi тимчасово виводять iз ладу особовий склад, тобто призначенi для дезорганiзацiї вiйськ. У цю групу входять психотомiметичнi ОР: BZ, ДЛК.

Класифiкацiя ОР за поведiнкою на мiсцевостi в умовах бойового застосування:

а) Стiйкi ОР (СОР) ― речовини, якi зберігають свою уражаючу дiю у зовнiшньому середовищi бiльше однiєї години пiсля застосовування. Цi ОР довго заражують мiсцевiсть i всi об’єкти, якi там розташовані, що в свою чергу служить джерелом тривалого зараження повітря. До СОР вiдносяться речовини з температурою кипiння понад 140 0 С ― зарин, зоман, V-гази, iприт, люїзит, СS.

б) Нестiйкi ОР (НОР) ― гази та речовини, з температурою кипіння до 140 0 С, якi швидко випаровуються, уражаюча дiя яких зберігається всього до однiєї години пiсля застосування. Типовими представниками НОР є фосген, хлороціан, синильна кислота.

На думку вiйськових спецiалiстiв‚ з тактичної точки зору СОР призначенi для ураження живої сили, зараження мiсцевостi, водоймищ, бойової технiки i под.‚ НОР ― для знищення живої сили.

За швидкістю настання уражаючої дiї:

а) Швидкодiючi ОР, якi не мають періоду прихованої дiї i основна симптоматика ураження якими виникає в період першої години пiсля дiї ОР (зарин, зоман, Vx ― iнгаляцiйно, синильна кислота, хлороціан, СS, СR);

б) ОР сповiльненої дії, які мають перiод прихованої дiї бiльше однiєї години (Vx ― через шкiру, iприт, фосген, BZ).

5. Залежно вiд рiвня виробництва i запасiв, якi є:

а) Табельнi ОР, якi перебувають на озброєннi. До них вiдносяться Vx, зарин, iприт, BZ, СS, СR.

б) Резервнi ОР, яких не виробляють, але за потреби можуть виробляти оскільки‚ їх технологiя одержання розроблена. До них вiдносяться: синильна кислота, фосген, азотистий iприт, адамсит.

Хiмiчна класифiкацiя відносить ОР залежно вiд хiмiчної структури до визначених класiв хiмiчних сполук.

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Юрій Скобло, Тетяна Соколовська, Дмитро Мазоренко,. — К.: Кондор, 2003. — 420 с.

2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2006. — 397 с.

3. Воронцова Т. Основи безпеки життєдіяльності/ Тетяна Воронцова, Ігор Репік,. — К.: Алатон, 2003. — 128 с.

4. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — 3-є вид. переробл. і допов.. — К.: МАУП, 2006. — 425 с.

5. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Геврик,; Мін-во освіти і науки України. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 382 с.

6. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. — 2-е вид., доп.. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. — 267 с.

7. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. — 4-е вид.. — К.: Кара-вела, 2005. — 341 с.

8. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності: М-во освіти і науки України; Упор.: Микола Васильчук, Наталія Дуброва,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Основа, 2004. — 875 с.

9. Миценко І. Безпека життєдіяльності: організаційно-економічні та соціальні аспекти управління: монографія/ Іван Миценко,; Ред. О. І. Амоша; Національна Академія Наук України, Інститут економіки промисловості . — Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. — 380 с.

10. Омельченко Л. Основи безпеки життєдіяльності: Підручник для 9 класу загальноосвітньої школи/ Лідія Омельченко,. — Х.: Ранок: Веста, 2003. — 126 с.

11. Пістун І. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Ігор Пістун,; Худ.: К. І. Мозгова, В. Б. Гайдабрус. — 2-ге вид.,стер.. — Суми: Університетська книга, 2003. – 300 с.

12. Ткачук А. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ А. І. Ткачук, С. О. Кононенко; кіровоградський державний педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка . — Кіровоград: Б. в., 2006. — 199 с.

13. Яремко З. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Зіновій Яремко,; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 317 с.

14. Ярошевська В. Безпека життєдіяльності: Підручник/ Віра Ярошевська,; М-во науки та освіти України, Укр. держ. ун-т водного госп-ва та природокористування . — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 559 с.