Вступ.

1. Ринок цінних паперів у відтворювальному процесі перехідної економіки.

2. Особливості розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У світовій практиці (включаючи країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою) фондові біржі виступають центральною ланкою ринку цінних паперів і відіграють важливу роль в економічній системі. Динаміка курсових цін, фондових індексів, ринкової капіталізації та ринкової вартості компаній, що розраховують за результатами біржових торгів, характеризує ділову активність як в окремих галузях, так і в економіці країни в цілому, інвестиційний клімат у ній, а також слугує надійним орієнтиром для інвесторів і визначає спрямованість інвестиційних потоків.

У ряді країн фондові біржі є єдиним видом організаторів торгівлі цінними паперами, зосереджуючи у себе значну і навіть більшу частину всього їх ринку. У багатьох країнах фондові біржі успішно конкурують з позабіржовими електронними торгово-інформаційними системами (TIC), які іноді ще називають "електронними біржами". Організований ринок цінних паперів, представлений цими двома видами організаторів торгівлі ними, практично повсюдно займає домінуючі позиції, зосереджуючи у себе найбільш ліквідні цінні папери кращих інвестиційно привабливих емітентів.

В Україні склалася зовсім інша, унікальна, ситуація, що характеризується безпрецедентним у світовій практиці превалюванням неорганізованого ринку над організованим, вкрай недостатньою кількістю в обігу та низькою ліквідністю цінних паперів, привабливих для інвесторів. Поки що ринок обслуговує, головним чином, процеси переділу колишньої державної власності та різні фінансові схеми, але практично не орієнтований на процеси концентрації та руху капіталу.

1. Ринок цінних паперів у відтворювальному процесі перехідної економіки

Перспективи подальшого розвитку українського ринку цінних паперів багато в чому залежать від правильного визначення його ролі у відтворювальному процесі. Взаємна залежність і взаємна обумовленість фондового ринку і процесу відтворення в міру збільшення обсягів емісії цінних паперів та покращення інфраструктури їх обігу, безумовно, проявлятимуться дедалі чіткіше. У зв'язку з цим актуальним стає завдання органічного поєднання якісних і кількісних характеристик фондового ринку, який формується, із розвитком підрозділів виробництва.

Найповніше розкрити роль ринку цінних паперів у відтворювальному процесі можна через сукупність функцій, які він виконує у сучасній економічній системі. В економічній літературі є багато точок зору на функції фондового ринку, проте автори розкривають переважно лише окремі з них, але не охоплюють усього їх спектра.

На наш погляд усю сукупність функцій ринку цінних паперів в економіці можна розподілити за двома такими групами: постійні, властиві стабільній стаціонарній системі акціонерних відносин господарювання, і тимчасові, притаманні періоду становлення акціонерних форм організації виробництва і фондового ринку внаслідок разових глибинних змін у системі відносин власності на капітал. До постійних функцій ринку цінних паперів слід віднести інвестиційну функцію, власницько-стимулюючу функцію, функцію оперативного реагування і функцію переливу капіталів. До тимчасових функцій відносяться приватизаційна та антиінфляційна функції. Треба зазначити, що як постійні, так і тимчасові функції фондового ринку послідовно взаємопов'язані між собою і визначають роль ринку цінних паперів в економіці країни і його значення у процесі відтворення^Проте в Україні повноцінне виконання зазначених функцій ускладнюється рядом обставин, пов'язаних із сучасним етапом реформування економічної системи країни.

Специфіка становлення і розвитку українського ринку цінних паперів, якщо її розглядати з точки зору динаміки відтворення на макроекономічному рівні, проявляється в тому, що вони збіглися з фазою звуженого і постійно звужуваного процесу відтворення[7, c. 26].

Світова практика свідчить, що якість будь-якого фінансового товару тим вища, чим краще він забезпечений результатами ефективного функціонування емітента. Загальноприйнята схема залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб наступна: накопичення — інвестування в цінні папери виробничих, фінансових, муніципальних і державних органів. Вона успішно функціонує лише при реальному відтворенні. Тобто коли ринок цінних паперів повноцінно виконує одну із своїх важливих функцій — функцію перерозподілу капіталів, що забезпечує безперервне переливання коштів між двома підрозділами виробництва, тимчасово вільні кошти постійно шукають місця найвигіднішого застосування. Поряд із цим у самих підрозділах відтворення виділяються лідери, які пропонують найперспективніший і найякісніший товар — цінні папери. Таким чином, між підрозділами відтворення підтримується певне динамічне співвідношення, яке багато в чому відображає інвестиційні переваги різних суб'єктів економічного життя.

В Україні, на жаль, дана схема надто спотворена. Поряд із зменшенням масштабів виробництва, яке триває ще з кінця 80-х років, невпинно зростала інфляція, котра суттєво знецінила заощадження. Крім того, спад виробництва практично не піддавався управлінню з точки зору його інвестиційної підтримки. За таких умов український ринок цінних паперів багато в чому формувався як ринок споживчо-розподільний. Такою ж була й філософія приватизації та акціонування, й такою ж вона залишається і понині. Інвестиційні потенції ринку відразу ж були обмежені. Ваучеризація означала не реальну мобілізацію накопичених раніше коштів, а перерозподіл уже створеного багатства між новими суб'єктами. Випуск приватизаційних майнових сертифікатів не дав і не міг дати помітного надходження накопичених коштів у сферу виробництва. Навпаки, роздавання ваучерів помітно стимулювало сферу споживання. Багато власників сертифікатів, незважаючи на офіційну заборону їх обігу, обміняли їх на гроші, які пізніше були спрямовані на придбання товарів повсякденного попиту[10, c. 79-81].

Ринок приватизаційних майнових сертифікатів торкнувся відтворювального процесу головним чином у сфері розвитку відносин власності. Такий псевдоінструмент різко звузив можливості держави як власника. Напевно, єдиним позитивним моментом проведеної ваучеризації можна вважати виникнення нового прошарку власників. Слід зазначити, що переважну частину нових власників становлять представники директорського корпусу і внутрішні акціонери, які зуміли закріпити за собою досить великі пакети акцій приватизованих підприємств. Та процес консолідації пакетів акцій у руках адміністрації підприємств і деколи великих акціонерів триває, що може негативно позначитися на контролі й управлінні акціонерним товариством. У цілому ж власниками акцій стали близько 35 млн. громадян країни.

На практиці виходить, що тимчасово вільні кошти замикаються у фінансовому секторі й не отримують майже ніякого виходу у виробництво у зв'язку з тим, що існуючі економічні умови ніяким чином не стимулюють інвестиції у виробництво. Фінансовий сектор зосереджений на самовідтворенні. Зауважимо, що така зосередженість досить виправдана для інвесторів, оскільки обіг грошових коштів у фінансовій сфері повністю виправдовує себе з точки зору ризиковості й дохідності.

Дуже наглядним щодо цього є український ринок державних цінних паперів. Світова практика свідчить, що всі розвинуті країни використовують випуск державних цінних паперів як неемісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету. Випуск облігацій державної внутрішньої позики здійснюється починаючи з 1995 р. й в Україні і характеризується значними темпами розвитку. Зокрема, у 2001 р. випущено облігацій внутрішньої державної позики на суму 10,5 млрд. грн., що у 2,8 рази перевищує їх випуск у 2000 році. Разом із тим значні суми державних позик вимагають підтримання високого рівня дохідності облігацій, це призводить до того, що обслуговування 1 грн. дефіциту бюджету обходиться державі майже у 1,5 грн., тоді як на Заході цей показник не перевищує 1,1 . Таким чином, більша частина запозичень спрямовується на обслуговування боргу.

Заборгованість уряду за державні цінні папери становить майже 9,2 млрд. грн., крім того, у 2001 р. необхідно сплатити 2 млрд. 930 млн. грн. зовнішнього боргу (з відсотками) . Отже, обслуговування боргів становить половину доходів державного бюджету України.

З іншого боку, висока дохідність і надійність державних цінних паперів приваблює інвесторів і таким чином спричиняє значне переливання коштів із реального сектора економіки на ринок державних запозичень, що може призвести до майже повного паралічу і так не надто активного інвестиційного процесу в державі. Адже мобілізовані державою кошти знову ж таки спрямовуються переважно на споживання.

Таким чином, внаслідок цього ринок цінних паперів в Україні став своєрідним шлюзом, через який кошти із сфери виробництва транспортуються у сферу споживання і фінансового обігу.

Безумовно, знищення накопиченого протягом десятиліть багатства виступає амортизатором невпинного зниження виробничої активності та її соціально небезпечних наслідків — масового банкрутства підприємств і безробіття. Однак зазначимо, що пріоритет сфери споживання і сфери фінансового обігу над сферою виробництва, що підкріплюється ринком цінних паперів, не може бути і не буде безкінечним. Споживання як форма автономного існування рано чи пізно себе повністю вичерпає[5, c. 11-14].

2. Особливості розвитку ринку цінних паперів в Україні

Процес становлення і розвитку ринку цінних паперів в Україні досліджувався у працях В. І. Ляшенка, О. М. Мозгового, В. В. Оскольського, В. І. Павлова та багатьох інших вітчизняних вчених і спеціалістів. Однак вкрай незадовільний стан, у якому вже протягом ряду років перебуває організований сегмент цього ринку, зумовлює необхідність більш детального аналізу його особливостей, а також розробки на цій основі заходів щодо подолання негативних явищ і розв'язання проблем, які перешкоджають його розвиткові.

На фоні динамічного зростання торгового обороту всього ринку цінних паперів в Україні, обсяг якого розширився за 2002-2006 pp. більш як у 12 разів (з 16,8 млрд. до 203 млрд. грн.), відбувалось, як видно з рисунку 1 і таблиці 1, значне зниження обсягу організованого ринку та його і без того невеликої частки у загальному обсягу торгового обороту вітчизняного ринку цінних паперів. При цьому, як показує таблиця 2, побудована на основі опублікованих ДКЦПФР зведених даних звітності торговців за 2006 р., не тільки вторинний, але й первинний ринки майже цілком зосереджено саме на неорганізованому ринку цінних паперів. Частка у його обсягу зазначених двох сегментів організованого ринку становила за цей період, відповідно, 1,09% і 12,97%. Очевидно, що якщо такі пропорції зберігатимуться, то організований ринок цінних паперів в Україні може повністю втратити свою роль головної, ведучої ланки цього ринку[4, c. 32-33].

Основними інвесторами в усіх секторах ринку цінних паперів в Україні виступають юридичні особи. Частка фізичних осіб в обсягу первинного ринку становила 0,2% на неорганізованому і 10,3% — на організованому ринку цінних паперів. На вторинному ринку їх частка займала, відповідно, 5,1% і 2,7 %. Це означає, що населення в основній своїй масі не залучено до операцій з цінними паперами, а в цілому ринок цінних паперів не виконує одну з найважливіших функцію збереження і примноження національних заощаджень, притаманну зарубіжним розвинутим ринкам[1, c. 14-15].

Організований ринок цінних паперів відіграє в економіці країни незначну роль, про що свідчить наведена на діаграмі 2 динаміка показника, який являє собою відношення обсягу торгового обороту ринку цінних паперів і його окремих сегментів до ВВП України. Тоді як для всього ринку цінних паперів цей показник зріс за 2002-2006 pp. більш як у 3 рази, для організованого ринку він становив дуже неістотну величину, не досягши в 2006 р. навіть дуже низького значення 2002 р.

Якщо взяти до уваги зареєстровані станом на 1 січня 2007 р. випуски акцій загальною вартістю 99,25 млрд. грн., то співвідношення з нею наведеного рівня їх ринкової капіталізації сягне близько 40%. Це свідчить, по-перше, про те, що на ринок потрапляє лише порівняно невелика кількість випущених акцій, а по-друге — про значну неадекватність статутного капіталу AT їх ринковій вартості — переважно в бік її істотного заниження.

Що ж до біржового ринку цінних паперів, то динаміка відповідних показників, поданих на рисунках 1 і 2, а також у таблиці 1, характеризує його стан як близький до критичного. Парадоксально, що із збільшенням кількості фондових бірж з 5 у 2005 р. до 8 у 2006 р. їх загальний торговий оборот знизився за цей період майже у З рази, а його частка в обороті організованого ринку — більш як у 5 разів. Вклад цього сегмента ринку цінних паперів в економіку України дуже незначний, про що свідчить рисунок 2.

Незважаючи на всі ці перешкоди, уже в 2006-2007 pp. українським цінним паперам і роботі на їх вітчизняному організованому ринку дедалі більшу увагу стали приділяти зарубіжні гравці, і в першу чергу — ризикові венчурні фонди. На Україну було відкрито ліміти, і на її ринок цінних паперів почали надходити реальні інвестиції[6, c. 19-24].

Висновки

На підставі викладеного можна зробити висновок, що стратегія подальшого розвитку ринку корпоративних цінних паперів повинна бути серйозно скоригована у напрямку органічної прив'язки цілей відтворення та структурної перебудови економіки з продуманим розвитком фондового обігу. Цінні папери усіх емітентів — держави, акціонерних товариств — повинні забезпечити приплив грошових коштів у необхідні точки зростання саме виробничого сектора.

З цією метою необхідно визначити ряд пріоритетних галузей, виробничих підприємств, які й стануть точками зростання. Такими точками, на наш погляд, можуть бути будівництво, вітчизняне автомобілебудування, сучасні оборонні технології як воєнного, так і мирного призначення.

Наступним кроком у цьому напрямку повинно стати звільнення (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема у цінні папери виробничих підприємств, від оподаткування. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання. Ще один важливий момент — дотримання стабільності і незмінності встановлених пільг протягом певного терміну (наприклад, трьох — п'яти років). У результаті зазначених заходів на ринку цінних паперів з'являться гарантовані державою фінансові інструменти досить високої якості. Вдала реалізація окремих проектів дозволить інвесторам розраховувати не стільки на отримання суперкороткострокових спекулятивних доходів, скільки на доходи від тривалого і послідовного зростання ринкової ціни випущених цінних паперів та виплачених дивідендів і процентів.

Є й інші шляхи підтримки виробничих підприємств. Світова практика свідчить, що випуск цінних паперів, забезпечених доходами за інвестиційними проектами, — досить поширений механізм залучення необхідних грошових коштів. Тому після визначення пріоритетів фінансової підтримки можлива організація випуску цільових середньострокових державних позик, кошти від розміщення яких спрямовуватимуться на розвиток перспективних виробництв. При цьому слід унеможливити використання даних коштів на інші цілі, насамперед на споживання. Суттєвим доповненням також можуть бути податкові пільги для даних підприємств. Таким чином, оподаткування із караючого і стримуючого фактору перетвориться у стимулюючий. Причому самі по собі інвестиції у виробництво, які тісно пов'язані із розвитком обігу фінансових інструментів, вимагатимуть відповідної розбудови інфраструктури ринку цінних паперів.

Зазначені заходи, на нашу думку, Дадуть змогу, з одного боку, певною мірою забезпечити приплив так необхідних коштів у сферу виробництва, а з іншого — сприятимуть формуванню ринку якісних фінансових інструментів — акцій та облігацій, випущених підприємствами, які швидко зростають, з відповідною їм сучасною інфраструктурою випуску та обігу.

Список використаної літератури

1. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи //Банківська справа. — 1997. — № 6. — C. 14-22

2. Галенко О. Вітчизняний ринок цінних паперів:досвід минулого //Вісник Національного банку України. — 1998. — № 8. — C. 30-31

3. Кондрашихін А. Регіональні особливості функціонування ринку цінних паперів //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 3. — С.34-38

4. Косик С. Становлення ринку цінних паперів //Економіка. Фінанси. Право. — 2002. — № 3. — C. 32-33

5. Лепейко Т. Інструменти ринку цінних паперів в Україні //Банківська справа. — 2000. — № 4. — C. 11-14.

6. Назарчук М. Про заходи щодо розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні //Економіка України. — 2005. — № 12. — C. 19-24

7. Полонець В. Тернистий шлях розвитку ринку цінних паперів України,: або Цікаві події в післякризовий період із кінця 1998 р. по вересень 2000 р. //Політика і культура. — 2002. — № 12. — C. 26-27

8. Попов В. Ринок цінних паперів у відтворювальному процесі перехідної економіки //Фінанси України. — 1998. — № 8. — C. 118-122

9. Ринок цінних паперів: циклічність випуску акцій //Урядовий кур'єр. — 2005. — 7 червня. — C. 12

10. Терещенко Г.М. До питання ринкового регулювання руху цінних паперів //Фінанси України. — 2006 . — № 12 . — С. 79-87

11. Шулежко М. Нормативне регулювання ринку цінних паперів //Економіка АПК. — 2004. — № 7. — С.89-92