referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Розвиток міжнародного поділу праці та його роль в міжнародній економічній діяльності

Вступ

Актуальність теми. Кожен з елементів продуктивних сил — засоби праці, предмети праці і робоча сила — має важливе самостійне значення для визначення міжнародного виробничого профілю країни. Самостійність ця виражається в тому, що країна, володіючи лише одним будь-яким із зазначених елементів продуктивних сил, може стати учасником міжнародного поділу праці (МПП). МПП породжує взаємовигідність міждержавного обміну, що є рушійною силою світового господарства. У другій половині XX ст. головним чинником формування міжнародного поділу праці стає науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки й техніки. Зменшення значення природних і географічних чинників для міжнародного поділу праці особливо очевидне на прикладі Японії й нових індустріальних країн — Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру та деяких інших. Саме під впливом науково-технічної революції МПП поступово звільняється від зумовленості природними умовами.

Вітчизняні й зарубіжні дослідники (Є. Денісон, В. Колесов, П. Ліндерт, Дж. Менвілл, М. Пебро, М. Портер, П. Сергеєв, А. Стригін, І. Спиридонов, О. Рогач, А. Філіпенко, Є. Хансен, Дж. Харріс тощо) останні чотири десятиріччя вважають початком нового періоду в розвитку міжнародного поділу праці, котрий пов’язаний з науково-технічною революцією. Цей феномен останніх десятиріч розвитку зрілого капіталізму не втрачає своєї актуальності і сьогодні. Міжнародний поділ праці і сьогодні «роз’єднує» виробників, і створює господарські стимули для їх «поєднання», консолідації зусиль на різних стадіях виробництва, реалізації товарів і послуг.

Метою дослідження є аналіз сучасних тенденцій міжнародного поділу праці у світовому господарстві і впливу НТР на масштаби співробітництва.

Виходячи з мети роботи, ставимо перед собою наступні завдання:

—         розглянути сучасні особливості міжнародного поділу праці в світовому господарстві;

—         проаналізувати особливості участі України в сучасному міжнародному поділу праці;

—         відслідкувати ті корективи, які внесла науково-технічна революція в світогосподарський розвиток і господарський розвиток України та світу.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти міжнародного поділу праці

1.1. Міжнародний поділ праці: сутність та поняття

Вступаючи до нового тисячоліття, людство наразилося на загострення екологічної, енергетичної, сировинної та низки інших проблем свого сучасного і майбутнього виживання, зростання розриву в рівнях соціального та економічного розвитку різних груп країн. Внаслідок цього посилюється відповідальність партнерів по МЕВ за результати своїх дій в цих сферах, за їх участь (насамперед, найбільш розвинених держав) у вирішенні тих складних проблем, які притаманні сучасному етапу світової спільноти народів.

На жаль, на практиці більш могутні держави, ТНК та міжнародні організації не завжди дотримуються зазначених вище принципів, що призводить до виникнення серйозних проблем, протиріч та незбалансованості в розвитку міжнародної економічної системи.

Поряд із принципами необхідно окреслити коло окремих форм прояву міжнародних економічних відносин. До таких форм належать:

— міжнародна торгівля;

— міжнародний обмін послугами,

— міжнародний рух капіталу, що включає як інвестиційний процес, так і кредитні відносини;

— міжнародні валютно-фінансові відносини;

— міжнародне виробниче кооперування;

— міжнародна міграція робочої сили;

— міжнародні науково-технічні зв´язки  [22, c. 24-25].

Міжнародний поділ праці являє собою зосередження в даній країні певних видів виробництв, послуг або інших видів економічної діяльності, у розвитку яких вона має відносні переваги й може обмінювати їх із партнерами на менш ефективні продукти зазначеної діяльності власного походження. Він є формою прояву територіального суспільного поділу праці, тобто диференціації трудової діяльності в напрямі відокремлення та взаємодії різних її видів.

Існує дві взаємопов´язані сторони міжнародного поділу праці — міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. Міжнародна спеціалізація — це зосередження в країні (групі країн, регіоні) певних видів виробництва або послуг для задоволення потреб зарубіжних партнерів. Міжнародна кооперація являє собою взаємодію країн (груп країн, регіонів) по обміну наслідками діяльності спеціалізованих виробництв або по обміну спеціалізованими послугами. Необхідність обов´язкового доповнення міжнародної спеціалізації такою ж кооперацією пов´язана з тим, що лише кооперуючись із партнерами, дана країна може раціонально задовольнити свої потреби у товарах та послугах, виробництво яких було б у даній країні малоефективним.

Є різниця між поняттями «міжнародна кооперація» та «міжнародне кооперування виробництва». Останнє являє собою взаємопов´язаний процес прямого співробітництва між спеціалізованими підприємствами різних країн у межах спільного випуску продукції (наприклад, між автомобільними підприємствами, що знаходяться в різних державах, але належить до одного концерну BMW або Ford). В даному випадку це явище суто виробничої сфери, тоді як «міжнародна кооперація» належить до числа більш широких економічних категорій [13, c. 37-38].

1.2. Форми та фактори міжнародного поділу праці

Система міжнародних економічних відносин формується на базі інтернаціоналізації продуктивних сил, що, у свою чергу, виростає з міжнародного поділу праці (МПП).

Міжнародний поділ праці — об’єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від їх економічної розвиненості та характеру суспільного ладу. Саме МПП є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної економічної взаємодії держав у масштабах усієї планети. МПП — цементуюча основа світового господарства, що дає йому змогу прогресувати у своєму розвитку, створюючи передумови для більш повного прояву загальних (універсальних) економічних законів, що дає підставу говорите про існування світового господарства.

Рис. 1. Міжнародний поділ праці та його форми

Варто розрізняти три основні логічно й історично послідовні типи МПП: загальний, частковий і одиничний.

Під загальним (це відноситься і до суспільного поділу праці в національній економіці) розуміється поділ праці за сферами виробництва (видобувна й обробна промисловість, сільське господарство). У цьому випадку територіальна міжнародна спеціалізація окремих країн значною мірою визначається наявністю сприятливих природно-кліматичних умов; МПП має прояв у розподілі країн-експортерів на індустріальні, сировинні, аграрні. Це пояснює і структуру міжнародного обміну у відповідних умовах.

Частковий МПП припускає спеціалізацію на певних окремих галузях виробництва, видах готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Для цього типу МПП характерний більш високий рівень диверсифікованості виробництва й експорту.

Одиничний МПП — спеціалізація різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів і компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва — вищий його тип, який відповідає високорозвинутим продуктивним силам.

Тепер основними типами МПП є частковий (між галузями та підгалузями) й одиничний (усередині галузей і підгалузей), або товарний, подетальний і технологічний [14, c. 12-13].

Внутрішньогалузевий поділ праці сприяє тому, що все більше економічний обмін розвивається між індустріальними країнами, близькими за рівнем економічного розвитку. У цих країнах відбувається вирівнювання структур споживання. Якщо в 1980 р. 64,5 % імпорту промислово розвинутих країн надходило з цих же країн, то в 1995 р. вже 71 %. Однак ця тенденція не діє прямолінійно, на неї впливають інші фактори. Зокрема, міжнародна торгівля подовжує «життєвий цикл» промислової продукції, стримує її моральний знос. Поява на світовому ринку нових виробів дає можливість менш розвинутим країнам імпортувати їх. Імпорт нової продукції скорочується з появою місцевого виробництва аналогічних виробів. Виробництво продукції зазвичай передається ТНК у країні з більш низькою вартістю робочої сили на стадії насичення ринку в країні освоєння виробу.

У багатобічній системі МПП є неминучою участь будь-якої держави у світових зв’язках, безвідносно до рівня її економічного розвитку. Сутність міжнародного, як і суспільного в цілому, поділу праці проявляється в динамічній єдності двох процесів виробництва — його розчленовуванні й об’єднанні. Єдиний виробничий процес не може не розчленовуватися на відносно самостійні, відособлені одна від одної фази, не концентруватися за окремими стадіями виробництва на певній території, в окремих країнах. Разом з тим це одночасно й об’єднання виробництв, що відокремилися, на територіально-виробничих комплексах, установлення взаємодії між країнами, які беруть участь у системі МПП. У відокремленні (спеціалізації) різних видів трудової діяльності, їх взаємодоповненні та взаємодії — основний зміст поділу праці. Необхідність підвищення продуктивності праці, що обумовлює економічний і соціальний прогрес, — рушійна сила в розвитку поділу праці, у тому числі міжнародного. МПП здійснюється з метою підвищення продуктивності виробництва, виступає засобом економії витрат суспільної праці, а також — засобом раціоналізації суспільних продуктивних сил.

МПП можна визначити як важливий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП відіграє зростаючу роль у здійсненні процесів розширеного виробництва в країнах світу, забезпечує взаємозв’язок цих процесів, формує відповідні міжнародні пропорції в галузевому та територіально-державному аспектах. МПП, як і поділ праці взагалі, не існує без обміну, який займає особливе місце в інтернаціоналізації суспільного виробництва [19, c. 138-139].

Основним спонукальним мотивом МПП для всіх країн світу, незалежно від соціальних і економічних відмінностей, є їх прагнення до одержання економічних вигод від участі в МПП. Оскільки в будь-яких соціально-економічних умовах вартість утворюється з витрат засобів виробництва, оплати необхідної праці та додаткової вартості, то всі товари, що надходять на ринок, незалежно від їх походження, беруть участь у формуванні інтернаціональної вартості, світових цін. Товари обмінюються в пропорціях, що випливають із законів світового ринку, у тому числі і закону вартості. Реалізація переваг МПП у ході міжнародного обміну товарами та послугами забезпечує будь-якій країні при сприятливих умовах одержання різниці між інтернаціональною та національною вартістю експортованих товарів і послуг, а також економію внутрішніх витрат шляхом відмовлення від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більш дешевого імпорту. До числа загальнолюдських спонукальних мотивів до участі в МПП, використання його можливостей відноситься необхідність вирішення глобальних проблем людства спільними зусиллями всіх країн світу. Діапазон таких проблем дуже великий — від охорони навколишнього середовища та вирішення продовольчої проблеми в планетарному масштабі до освоєння  космосу.

Під впливом МПП торгові зв’язки між країнами ускладнюються та збагачуються, все більше переростаючи в комплексну систему світогосподарських зв’язків, у якій торгівля в традиційному її розумінні хоч і продовжує займати провідне місце, проте поступово втрачає своє значення. Зовнішньоекономічна сфера світового господарства має в наш час складну структуру. Вона включає міжнародну торгівлю, міжнародну спеціалізацію та кооперацію виробництва, науково-технічне співробітництво, міжнародні організації, різного роду послуги та багато іншого.

Всесвітніми продуктивні сили роблять міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, що проявляються в планетарному масштабі. Під впливом спеціалізації та кооперації народжується «додаткова» сила, що виступає немовби дарова та діє одночасно з матеріально-речовинними й особистісними факторами суспільного виробництва. Результати діяльності кожної ланки продуктивної системи, яка створюється, активно використовуються постійно зростаючим числом учасників кооперації, що приводить, урешті-решт, до посилення цілісності цієї системи. Остання все більшою мірою набуває специфічних властивостей, що виділяють її з загальної орбіти світогосподарських зв’язків, і потенціалу, що перевищує суму потенціалів складових її частин.

При всій складності та суперечливості сучасний світ у економічному відношенні є певною доцільною системою, що об’єднується міжнародно-усуспільненим виробництвом, досягненням відносно високого рівня розвитку. МПП — це той «інтегратор», що утворив з окремих елементів всесвітню економічну систему — світове господарство. Виступаючи функцією розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, МПП створив об’єктивні умови для зростаючих взаємозв’язку та взаємозалежності відтворювальних процесів усіх країн, розширив межі інтернаціоналізації до загальносвітових.

При розгляді світового господарства як системи варто враховувати також породжувану МПП взаємовигідність економічного спілкування між різними країнами, що є рушійною силою цієї системи. Спільність економічних відносин, що додає їм всесвітній характер і всесвітній масштаб, полягає в збігу об’єктивних потреб і глибинних економічний інтересів усіх країн. Збіг ні якою мірою не означає їх однорідності, так само як і єдиної політико-економічної природи відносин, з яких проявляються ці інтереси [24, c. 59-60].

1.3. Теорії вивчення міжнародного поділу праці

Існують різні підходи до визначення видів та форм міжнародного поділу праці. Найбільш часто до видів цього поділу відносять міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію та кооперацію. Міжгалузева спеціалізація являє собою відносини двох та більше країн, які обмінюються між собою продукцією різних галузей виробництва або сфер діяльності. Наприклад, Велика Британія постачає до Єгипту продукцію машинобудування, а отримує сільськогосподарські товари (бавовну тощо). Україна надає Росії транспортні послуги через систему трубопроводів та залізниць, за що остання частково розраховується поставками продукції видобувної промисловості, а саме газу для української економіки.

Внутрішньогалузева спеціалізація виступає як виробництво та обмін продукцією всередині певної галузі (підгалузі, товарної групи) або сфери діяльності. Наприклад, країни ЄС обмінюються між собою різними типами верстатів, сільськогосподарської техніки, надають послуги по транспортуванню вантажів партнерів по своїй території. Приклад такої спеціалізації у галузі агропромислового комплексу — Фінляндія постачає до України деякі молочні вироби, отримуючи взамін олійне насіння, олію тощо.

До середини минулого століття в міжнародному поділі праці переважала спеціалізація, яка втілювалася в обміні виробів видобувної промисловості та аграрного сектору менш економічно розвинутих країн на готові вироби (зокрема, продукцію машинобудування) держав з більш високим рівнем розвитку. Такий вид поділу праці базувався на екстенсивній експлуатації покладів корисних копалин, великих земельних площ чи сприятливих кліматичних умов для вивозу сільськогосподарської продукції, сприяв закріпленню відсталості багатьох країн світу, знижував стимули до використання результатів науково-технічного прогресу. В останні півстоліття, особливо під впливом НТР, посилюється роль внутрішньогалузевої спеціалізації — вона дозволяє зосередити в країні великомасштабне, але обмежене за асортиментом, виробництво готової продукції або її компонентів з наступним їх обміном на товари, випуск яких є менш ефективним для даної країни. Така спеціалізація менш залежить від обмеженості використання природних ресурсів, вона посилює вплив конкуренції на світовому ринку на якісні показники національної економіки, стимулює тим самим застосування прогресивних технологій, хоча й не вирішує проблему загального зближення рівнів економічного розвитку окремих груп держав [13, c. 41].

Розділ 2. Розвиток міжнародного поділу праці та його роль в міжнародній економічній діяльності в умовах глобалізації

2.1. Вплив інтернаціоналізації на МПП

Інтеграція економічного життя у світі йде за багатьма напрямами. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил шляхом повсюдного технологічного способу виробництва: через обмін засобами виробництва та технологічними знаннями, а також у формі міжнародної спеціалізації та кооперації, що зв’язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; шляхом виробничого співробітництва, міжнародного переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну.

Стан сучасного світового господарства ознаменований початком переходу промислово розвинених країн до «економіки знань», яка характеризується органічним поєднанням досягнень науково-технічної революції із дедалі більше соціально зорієнтованим ринковим механізмом. Сучасна техніка і високотехнологічний рівень виробництва роблять нерентабельним забезпечення тільки внутрішніх потреб. Розгортання НТР з середини 50-х років XX ст. і формування на основі автоматизованої праці нового технологічного способу виробництва є неодмінною передумовою сучасного етапу міжнародного поділу праці. Якщо раніше техніка мала безумовний пріоритет над наукою, то нині його отримала наука.

Вона перетворилась у безпосередню продуктивну силу. Продукт науки перетворився на товар, він відтворюється, тобто окуповує себе. Ця, безсумнівно якісна зміна, має не еволюційний, кількісний, а принципово новий характер. Якщо головна і визначальна риса НТР полягає у винятково швидкому розвитку науки та перетворенні її в безпосередню продуктивну силу, то друга риса — якісні зміни в технічній базі виробництва. Це пов’язано насамперед з розвитком автоматизації виробництва і використанням електронно-обчислювальної техніки у сфері виробництва і управління. Автоматизоване виробництво ефективне за зростаючих масштабів випуску продукції. Воно супроводжується поглибленням суспільного, зокрема й міжнародного поділу праці, виокремлюються нові галузі промисловості (атомна промисловість, електронно-цифрове машинобудування, ракетно-космічна промисловість, виробництво синтетичних матеріалів тощо). Наприклад, у США нараховують до 700 галузей промисловості, для кожної з них потрібне спеціалізоване устаткування, унікальна апаратура, випуск яких у малих кількостях нерентабельний [16, c. 48-49].

Зміни в технічній базі виробництва належать не тільки до машин, але і до технології, методів обробляння матеріалів, до енергії хімічного синтезу, реакції ядерного розпаду або синтезу, теплових вибухів, мікроскопічних блискавок, струмів високої частоти, дугових розрядів і т. ін. Якісні зрушення відбуваються не тільки в знаряддях, але і в предметах праці. Зростання нових знань, подібно до наукових досліджень, сьогодні неминуче стає іманентною частиною сучасного виробничого процесу, оскільки вони практично реалізуються в нових конструкціях машин, механізмів, якості робочої сили, в раціональних організаторських рішеннях і т. ін. Американський економіст М. Портер стверджує, що сучасні конкурентні переваги досягаються тільки через поєднання внутрішніх і зовнішніх ресурсів, серед яких особливе значення мають освіта і розвиток науки. Найактуальнішою ця проблема є для малих і навіть середніх за економічним потенціалом країн. Тому між їхніми підприємствами найбільшого розвитку набула інтернаціоналізація одиничного поділу праці. Поширюється і міжнародна технологічна спеціалізація, яка означає спеціалізацію підприємств різних країн на виконанні певних видів робіт (наприклад, виготовлення окремих видів лиття, штампування та ін.).

У сучасних умовах надзвичайно важливою стає також інший складник міжнародного поділу праці — міжнародна кооперація. На відміну від спеціалізації, міжнародна кооперація виробництва і праці своєю техніко-економічною метою має випуск узгодженої продукції, і, зазвичай, на основі міжурядових угод за участю компаній, фірм та ін. Міжнародна виробнича кооперація передбачає спільне розроблення важливих науково-технічних програм, обмін науково-технічною інформацією, продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау, обмін вченими та ін.

Міжнародне кооперування простежується не тільки в межах однієї галузі, але й широко використовується між підприємствами. Вони входять в різні галузі, які відрізняються за видами діяльності і використовуваними методами. У період небачених за всю історію розвитку людства проривів у галузі науки і інновацій зростає інтернаціоналізація наукових досліджень, особливо у сфері освоєння космічною простору, боротьбі з захворюваннями та ін. При цьому інтернаціонально фінансуються проекти, засновуються спільні підприємства, переплітаються процеси володіння активами та іншими формами міжнародного зрощування капіталу [21, c. 4-5].

Транснаціональні корпорації створюють за кордоном власні збутові організації, скеровують спеціалістів і консультантів. Потужні ТНК, що діють в різних галузях обробної, добувної, нафтохімічної та нафтогазової промисловості, електроніці, різних галузях машинобудування координують своє виробництво і збут із підприємствами, розкиданими по всіх континентах.

Маючи потужну виробничу базу, ТНК проводять таку виробничо-торговельну політику, яка забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку, а також динамічну політику в галузі капіталовкладень. Вивіз капіталу починає здійснюватись переважно між розвиненими країнами, це посилює відставання від них країн, що розвиваються. За цих умов знижується роль традиційних форм міжнародного поділу праці і зростає значення тих, які передбачають технологічні і виробничі зв’язки в межах внутрішньофірмового обміну. Нині понад 60 % світового виробництва, що ґрунтується на міжнародній спеціалізації і кооперуванні виробництва, зарубіжному інвестуванні, зосереджено в передових країнах трьох найрозвиненіших центрів: північно-європейському, північно-американському і азійсько-тихоокеанському.

Другим напрямом впливу НТР на міжнародний поділ праці стало об-меження можливостей окремих країн створювати надмірно багатогалузеві національні промислові комплекси. Сьогодні номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому досвід багатьох країн показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних у систему міжнародного поділу праці. Зворотною стороною міжнародного поділу праці, як вже зазначалося, є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, кооперація. Так, сьогодні дедалі важливішим напрямом внутрігалузевого поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами. В сучасному машинобудуванні тільки 15-20 % усіх деталей машин є оригінальними, а решта 75-85 % -це взаємозамінні деталі або навіть деталі з однаковими технічними характеристиками для багатьох типів машин і обладнання. Виокремлення цих видів деталей машин в окремі виробництва — основа розвитку як внутрішньо-національної, так і міжнародної промислової кооперації [23, c. 38-39].

2.2. Сучасні особливості міжнародного поділу праці в світовому господарстві

Класифікація форм міжнародного поділу праці базується на виділенні предметної, подетальної та технологічної спеціалізації. Предметна спеціалізація — це спеціалізація національних суб´єктів господарювання на виробництві та експорті готової продукції.

Так, наприклад, українські підприємства спеціалізуються на поставках до Росії, Китаю та інших держав деяких машин, труб великого діаметра, товстої (котлової) жерсті; київське об´єднання КАТЕК зосередило в себе виробництво екскаваторів на експорт; українські фірми Торчин, Олейна, Оболонь постачають до сусідніх країн кетчупи, соняшникову олію, пиво та іншу харчову продукцію. Тодетальна (повузлова) спеціалізація має місце тоді, коли національний виробник одержує або поставляє комплектуючі вузли, сталі тощо зарубіжному партнеру. Наприклад, українська фірма Квазар-Мікро одержує комплектуючі для виробництва комп´ютерів від фірм Bay Networks (Франція), Oracle (США), Ingram Micro Швейцарія). Підприємства Великої Британії, Німеччини, Іспанії та інших країн Європейського Союзу спеціалізуються на виробництві окремих видів авіаційного об´єднання, матеріалів та інших комплектуючих для спільного літака «Airbus 300». Подетальна спеціалізація та виробниче кооперування підприємств є одним із основних методів використання міжнародного співробітництва для підвищення економічної ефективності виробництва та взаємного обміну його результатами. Зосередження великих обсягів випуску продукції на вузькоспеціалізованих підприємствах різних раїн дозволяє суттєво знизити витрати на одиницю виробів завдяки їх масовому випуску, економії на зменшенні обсягів науково-технічної та технологічної підготовки виробництва, адміністративних, сервісних та інших витратах.

Наступною формою виступає технологічна (постадійна) спеціалізація, тобто спеціалізація підприємств різних країн на постадійному виробництві продукції все більш високого рівня готовності з її поступовим просуванням до нових зарубіжних партнерів згідно з технологічним процесом. Як приклад можна навести технологічний ланцюжок в алюмінієвій індустрії: боксити з Гвінеї надходять до Миколаївського глиноземного комбінату в Україні, звідкіля глинозем (збагачений напівфабрикат) надсилається до Таджикистану, де зосереджено найбільш енергомістка стадія виробництва на базі нішевих гідроенергоресурсів. Технологічний ланцюжок завершуйся на Красноярському алюмінієвому комбінаті, який використовує електроенергію двох найбільших у світі Красноярської та Шушенської ГЕС для переробки отриманого концентрату в готовий продукт — алюміній. Технологічні ланцюжки по виробництву пропілену встановлені між українськими та угорськими, між чеськими та німецькими хімічними підприємствами, що взаємно доповнюють одне одного за своєю виробничою програмою. Крім випуску спеціалізованого продукту, кожне з них виробляє й кінцеву готову продукцію, отримуючи інші необхідні для цього напівфабрикати від зарубіжного партнера по кооперуванню [7, c. 52-53].

Фактично всі наведені вище форми участі окремих країн у міжнародному поділі праці в кінцевому результаті зводяться до їх використання безпосередніми виробниками — підприємствами, які є основними учасниками міждержавної спеціалізації та кооперування. Доцільно також підкреслити, що існує певний профіль міжнародної спеціалізації й окремої країни. Він визначається переважанням товарних груп, навіть окремих товарів, у вивозі на світовий ринок, що може не співпадати з активною участю підприємств даної країни в міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва. Наприклад, українські підприємства найширше втягнуті в міжнародну спеціалізацію та кооперування в алюмінієвій, авіаційній, космічній, суднобудівній, хімічній індустрії, а загальний профіль спеціалізації України в міжнародному вимірі визначається чорною металургією, на яку припадає більше третини експорту.

Переважання окремих видів товарів та послуг у відносинах із зарубіжними партнерами визначає місце даної країни у міжнародній спеціалізації, а також профіль її міжнародної кооперації з цими партнерами стосовно надання ним (або отримання від них) спеціалізованих результатів економічної діяльності. Наприклад, спеціалізація Японії — експорт продукції високих технологій, автомобілебудування, суднобудування та інших готових виробів. Разом із тим, кооперація з іншими учасниками міжнародного поділу праці дозволяє забезпечити японську економіку сировинними та енергетичними товарами, які є дефіцитними в країні. Спеціалізація Нігерії — видобуток та експорт нафти, Гани — виробництво какао-бобів тощо. Сінгапур порівняно з іншими країнами світу у своїх зовнішньоекономічних зв´язках має більш високу частку банківських та туристичних послуг, Панама — транспортних послуг.

Виділяють також територіальну спеціалізацію груп країн та окремих регіонів світу.

Щодо спеціалізації груп країн можна зазначити:

  1. Спеціалізація груп країн за географічною ознакою:
  • група країн Південного Середземномор´я (Португалія, Іспанія, Франція, Італія, Греція) — експорт продукції переробних галузей, олійництва та риболовства, послуги (туризм), група країн Індостану (Індія, Шрі Ланка) — експорт чаю, джуту, натуральних ліків.
  • група країн Північної Америки (США, Канада) — експорт продукції високих технологій, автомобіле- та літакобудування, військової техніки, збіжжя, м´ясних продуктів тощо.
  1. Спеціалізація груп країн за інтеграційною ознакою:
  • група країн Європейського Союзу (ЄС) — експорт продукції високих технологій, автомобіле- та літакобудування, військової техніки, деяких продуктів АПК;
  • група країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) — експорт енергоносіїв, продукції видобувної промисловості, напівфабрикатів.
  • Територіальна спеціалізація регіонів світу може бути представлені таким чином:
  • регіон Перської затоки (Ірак, Іран, Кувейт тощо) — експорт нафти та нафтопродуктів;
  • регіон Центральної Америки (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка та інші «бананові» республіки) — експорт тропічних фруктів; регіон Центральної Азії (Туркменістан, Узбекистан, частково Казахстан) — експорт газу, додатково — нафти, продукції видобувної промисловості, бавовни та шовку; регіон Західної Європи (сукупність країн ЄС та держав поза межами цього об´єднання) в основному співпадає зі спеціалізацією групи країн Європейського Союзу [13, c. 45-46].

Розвиток міжнародного поділу праці визначається дією сукупні об´єктивних факторів, які впливають на формування спецізації країн, їх груп та регіонів. Історично й логічно вихідним фактором розвитку цього поділу праці є природно-географічні зви — різниця між країнами у кліматичних умовах, покладах жених копалин, родючості ґрунтів, обсягах сільськогосподарських площ тощо. Природно-географічний фактор визначав й визначає, наприклад, спеціалізацію країн Африки на виробництві тропічних культур та зимових поставках овочів і фруктів до Європи. Цей же фактор обумовив спеціалізацію Чилі та Науру на експорті фосфорних добрив, Аргентини — м´ясних продуктів тощо. В сучасних умовах роль цього фактора зменшується. Наприклад, завдяки новітнім технологіям країни Західної Європи забезпечили себе продукцією сільського господарства, незважаючи на обмежені земельні площі та низьку природну родючість ґрунтів.

Фактором міжнародної спеціалізації може виступати також і низька вартість робочої сили (спеціалізація країн Південно-Східної Азії на виробництві комп´ютерів, іграшок та іншої трудомісткої продукції) та рівень її кваліфікації (продукція високих технологій США, Великої Британії, Японії, Німеччини тощо).

Певне значення для міжнародної спеціалізації відіграє також фактор історичних традицій, наприклад, спеціалізація Великої Британії на суднобудуванні, Франції — на виготовленні косметики та фірмових сортів алкогольних напоїв, Чехії — пива та взуття, Швейцарії — годинників, Нідерландів та Колумбії — квітів тощо.

Ще один фактор — географічне розташування. Гонконг та Сінгапур спеціалізуються на транспортних послугах завдяки розташуванню на маршрутах морських перевезень. Транзитне становище України на магістралях Захід — Схід та Південь — Північ сприяє її спеціалізації на міжнародних транспортних послугах.

В сучасних умовах домінуючим фактором формування та розвитку поділу праці між країнами виступає науково-технічна революція. Вона веде до:

— диверсифікації (урізноманітнення) виробничого процесу, внаслідок чого він розпадається на все більшу кількість окремих стадій, а останні можуть відокремлюватися як спеціалізований профіль роботи зкооперованих підприємств (у тому числі й різних країн);

— уніфікації та стандартизації виробництва у світовому масштабі, що дозволяє використовувати продукцію іноземних виробників при випуску кінцевої продукції;

— швидкого оновлення виробництва товарів та технологічних процесів, які в багатьох випадках найбільш ефективно застосовувати на знов збудованих підприємствах поза межами країн з їх сталою спеціалізацією на випуску традиційної продукції;

— більш надійних та швидких систем інформаційного, розрахункового, транспортного обслуговування міждержавного обміну спеціалізованими товарами та послугами, що дозволяє використовувати ефект їх високої концентрації в окремих країнах із відносно меншими, ніж це було в попередні періоди, втратами при експорті до всього світу [16, c. 84-86].

2.3. Тенденції розвитку форм міжнародного поділу праці в сучасному світовому господарстві

Найбільш динамічно розвиненим сектором світового господарства стають послуги, котрі охоплюють, крім усього іншого, інформатику, ноу-хау, інжиніринг, освіту, фінансові послуги. Торгівля, пов’язана з технологією послуг, за сучасних умов означає розширення науково-технічного і технологічного обміну, до якого залучаються такі форми діяльності людини, як пізнання законів і закономірностей природи, суспільства, мислення (сфера науки), досвіду їх пристосування до потреб людини (розроблення нових зразків техніки й нових технологій); сам процес створення матеріальних і духовних благ і послуг (сфера матеріального й духовного виробництва) і вдосконалення та пошук раціональніших форм управління цим процесом. У сфері торгівлі послугами на світовому ринку закон нерівномірності економічного розвитку між розвиненими країнами та світовими економічними центрами діє ще інтенсивніше. Так, 12 із 20 наймогутніших світових експортерів послуг забезпечують понад 50 % світового експорту, тоді як у середині минулого століття — менше ніж 16 %.

Якщо говорити про сучасні тенденції міжнародного поділу праці в контексті розвитку світового ринку продовольства, то не можна не згадати також про значний вплив «генної хвилі» науково-технічного прогресу. Результатом такого впливу є поділ агропромислового виробництва на три типи виробничих систем і, відповідно, ринку продовольства — на три типи товарів: традиційні, генетично модифіковані та екологічно чисті (органічні) [2, с. 7-8]. Це означає, що наприкінці XX ст. у міжнародному поділі праці отримала розвиток тенденція до обособлення і поділу виробництва (а також зберігання, транспортування і збуту) аналогічних продуктів, отриманих з різних секторів виробництва. Рушійною силою цього процесу є вимога споживачів про ідентифікацію продуктів за допомогою маркування для забезпечення можливості свідомого вибору типу продуктів харчування. Реально цій сегрегації підлягають такі сектори АВК, як виробництво борошна та зернових продуктів, рослинних олій, м’яса й молока, деяких готових продуктів, а також кормів.

Таким чином, в сучасний період розвитку світової економіки міжнародний поділ праці стає визначальним чинником формування і розвитку світового господарства загалом. Водночас варто зазначити, що рівень міжнародного поділу праці дещо нижчий, ніж поділ праці в межах окремих країн. Це зумовлено кількома причинами. По-перше, міжнародний поділ праці є вторинним щодо поділу в межах національних господарських комплексів. Подруге, форми й соціальна природа міжнародного поділу праці визначається економічними відносинами, що склалися в межах національних господарств. По-третє, можливості втручання держави у міжнародні економічні процеси є обмеженими. І хоча МПП розвивається стрімкими темпами, ще є значний резерв його поглиблення [18, c. 54].

Світогосподарські зв’язки стають сьогодні одним із важливих чинників економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку. Революційний стрибок у наукових знаннях, що супроводжувався якісними зрушеннями в техніці, технології, виробництві, а також радикальні соціально-політичні зміни у другій половині XX ст. істотно модифікували міжнародний поділ праці й продовжують і сьогодні активно впливати на характер і тенденції його розвитку. Найістотнішою зміною у міжнародному поділі праці є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці між промислово розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі. Одиничний тип поділу праці також зазнав певних еволюційних змін. Спочатку він був пов’язаний з організацією праці всередині виробничої одиниці, але пізніше вийшов за межі окремого підприємства й зумовив розвиток промислової кооперації між підприємствами не тільки однієї, а й різних держав. Міжнародна виробнича кооперація, що базується на одиничному поділі праці, відображає сучасну стадію всесвітнього усуспільнення виробництва, його якісно новий рівень, за якого безпосередньо виробничі зв’язки між підприємствами — корпорантами стають постійними і набувають повної самостійності щодо товарообмінних операцій на світовому ринку. Це привело до утворення світових промислових комплексів, які містять багатонаціональні господарські одиниці, й обумовило пришвидшене зростання зовнішньоекономічних зв’язків між розвиненими країнами та країнами науково-технічного прогресу і подібними промисловими структурами. Не випадково 3/4 зовнішньоторговельного обігу цих країн припадає на взаємний товарообмін, значну частку якого становлять внут-рішньокорпораційні поставки. Провідні експортні галузі економіки промис-лово розвинених держав одночасно є також галузями імпорту, що свідчить про ще більшу втрату універсальності національним господарством окремих країн, їх інтеграція у світову економіку відбувається в умовах зростання суспільного поділу праці як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

Тому, з одного боку, характер і рівень розвитку внутрішньокраїнової спеціалізації безпосередньо впливають на визначення міжнародного профілю економіки країни, обумовлюють ступінь її участі у спеціалізації виробництва у світовому масштабі. Це стосується країн, що виробляють не тільки сировинні матеріали, а й сучасну складну у технічному відношенні продукцію. З іншого боку, входження у систему тісних світогосподарських зв’язків істотно модифікує в країні процес відтворення, збільшує загальний обсяг виробництва і його ресурсний потенціал, надає можливості прилучитися до останніх надбань світової науки й техніки.

Нині об’єктивна потреба динамічної інтеграції країн Східної Європи в нову модель розвитку світового господарства передбачає пошуки ними своєї ніші в системі всесвітнього поділу праці, передусім загальноєвропейського. Вони можуть претендувати на участь у глобальному та континентальному поділі праці завдяки наявності таких чинників: геополітичного становища моста між Західною Європою та азійським континентом, наявності дешевої і відносно освіченої робочої сили, сільськогосподарських ресурсів та рекреаційно-туристичних можливостей, величезного і всепоглинаючого ринку товарів та послуг, спільного географічного й економічного простору та ін. [17, c. 19-20]

Розділ 3. Україна в системі сучасного міжнародного поділу праці

3.1. Особливості участі України в сучасному міжнародному поділу праці

На сьогоднішній день Україна залучена в МПП у 2-3 рази слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Теж саме можна сказати й по інших показниках: по продуктивності праці США перевищує Україну майже в 10 разів, Франція -у вісім, ФРГ, Велика Британія — у шість; по оплаті праці США превищує Україну в 12 разів, Франція — в 9, ФРГ і Велика Британія- у 8. І перебороти цей відрив поки не вдається. Сьогодні у розвитку своєї економіки великі надії Україна покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв’язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. Це констатується на всіх рівнях влади, як поняття того, що слабка залученість України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Ще до проголошення незалежності України частка експорту у загальному обсязі виробництва України не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання. В началі ХХІ ст. ситуація дещо стабілізувалася, але і сьогодні в українському експорті спостерігається значний дисбаланс у співвідношенні готової продукції і сировинних матеріалів.

Аби визначити місце та роль України в МПП, розглянемо сукупний ресурсів потенціал та структуру зовнішніх економічних зв’язків. Сьогодні приблизно 85% усіх постачань України за кордон припадає на сировину і матеріали. При цьому природно-кліматичні умови України дозволяють їй вирощувати до 50 млн.т. зерна і зернобобових, а також виробляти до 7 млн. т. цукру. Електроенергетичні потужності дають можливість виробляти до 300 млрд. кВт електроенергії на рік, при цьому 1/10 її експортувати. Україна має значні ресурси вугілля, залізних і марганцевих руд, сірки, ртуті, урану, титану, гіпсу, солей, різноманітних будівельних матеріалів. В цілому природно-ресурсний потенціал України в еквіваленті до долара США вважається рівнім 272,5 млрд. дол. У структурному плані провідне місце належить земельно-ресурсній складовій — 44,38%, мінеральній — 28,26%, водній-13,08%, природно-рекреаційній — 9,64%, рослинній — 4,17% та фауністичний — 0,47% складовій. Людський фактор виробництва характеризується високим рівнем інтелектуального потенціалу: його грамотність складає майже 100%; частка населення, охопленого навчанням -74%; на 1000 осіб тут приходиться 37 студентів (рівень Швеції). В той же час частка затрат на провідний фактор — науку в Україні складає 1,13% ВВП (в ЄС-2,16%); обсяг високотехнологічного експорту — на одну особу населення12 дол.(в ЄС — 827); кількість персональних комп’ютерів на 1000 осіб дорівнює 13,8 (в ЄС — 234,6).

Промисловість — найважливіша складова частина економіки України виробила продукції (у 2005р.) на суму більш ніж 22 млрд. дол. За даними закордонних аналітиків, Україна здатна самостійно забезпечити виробництво кінцевої продукції на 16%. Частка експорту у ВВП перевищує 59%. Основну частину валютних надходжень дають 9 найменувань продукції: неблагородні метали і вироби з них — 36%; хімічна продукція-8%; мінеральна сировина та енергоносії -16%; механічні вироби, електроустаткування, прилади, аудіо-відеотехніка — 11%; текстиль та вироби з нього — 3%; деревина й вироби з неї, папір — 3,1%; транспортні засоби — 3%; продукція харчової промисловості — 4%; сільськогосподарська продукція — 6%; інше — 14%. [20, c. 90-91]

3.2. Поглиблення поділу праці в Україні

Об’єктивна необхідність сучасності вимагає поступового, але неухильного приєднання економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП), світових інтеграційних процесів, а для цього треба враховувати усі вихідні, визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі. Україна — незалежна держава, але її потенціал (природний, промисловий, інтелектуальний, трудовий поки що не використовується з належною ефективністю і на нашу думку саме зміна зовнішньоекономічної ситуації в економіці в цілому створюють необхідність і основу для інтенсифікації господарських зв’язків України з іноземними державами.

Україна має значний потенціал для надання міжнародних послуг. Ними зараз користуються щорічно понад 150 країн на загальну суму понад 4 млрд. дол.(половина всього доходу з них — транспортні послуги і лише 8% — туризм).

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури та поглиблення її участі у МПП необхідно приймати до уваги такі обставини: по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути: новітні технології, світові норми та стандарти, а також місткість ринку.

По-друге, характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість. Визначальною умовою економічної раціональності промислового підприємства, тобто його здатності «йти в ногу» з науково-технічним прогресом, стало наближення його потужностей, технічного оснащення та серійності до світових критеріїв оптимальності.

По-третє, важливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат. Значно перспективнішим шляхом є розвиток міжнародної спеціалізації та активна участь у ній дедалі більшої кількості країн, що мають чіткий профіль у міжнародному економічному співробітництві та обміні. Це — загальна умова науково-технічного прогресу [3,с. 67-68].

Для України основними сферами міжнародної спеціалізації, виходячи з нагромадженого досвіду та її експортного потенціалу, могли б бути гірничо-металургійна промисловість, окремі підгалузі машинобудування, сільськогосподарське виробництво (переробні галузі АПК) й туризм. Практичне здійснення цієї мети — нелегке й капіталоємне завдання, яке потребує глибокої структурної і технологічної перебудови національної економіки.

По-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється їхня структура, а також склад тих виробників, які задовольняють основну частку світового попиту на продукцію. Оновлення номенклатури продукції, представленої на світовий ринок, відбувається сьогодні значно швидше, ніж раніше, а враховуючи, що цей процес практично нескінченний, то в нього можуть включатися й нові держави, котрі або створили новий товар, або мають переваги в витратах виробництва. Крім того, жодна країна в сучасних умовах не може довго залишатися монополістом у виробництві передової технології, рано чи пізно досягнення НТП, у тому числі й найпрогресивніші відкриття, стають здобутком багатьох.

По-п’яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об’єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру. Роль природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду починає різко знижуватися, а натомість висуваються передова технологія, наукові розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинута виробнича інфраструктура, які передусім впливають на визначення профілю економіки тієї чи іншої країни, її позиції на світовому ринку. Цей домінуючий фактор сучасного розвитку світового господарства веде до: диверсифікації виробничого процесу, внаслідок чого він розпадається на все більшу кількість окремих стадій; уніфікації та стандартизації виробництва у світовому масштабі, що дозволяє використовувати продукцію іноземних виробників при випуску кінцевої продукції; швидкого оновлення виробництва товарів та технологічних процесів; більш надійних та швидких систем інформаційного, розрахункового, транспортного обслуговування міждержавного обміну спеціалізованими товарами та послугами, що дозволяє використовувати ефект їх високої концентрації в окремих країнах із відповідно меншими витратами при експорті до світового ринку. На наш погляд, цю тенденцію необхідно враховувати, розробляючи стратегію виходу України на міжнародний ринок, і з самого початку робити ставку на сучасні фактори міжнародного поділу праці [8, c. 51-52].

Висновки

Таким чином, підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що тривалий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП. Але розвиток науково-технічного прогресу спричинився до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

  • почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;
  • з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися чинні;
  • скоротився виробничий цикл;
  • розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових, транспортних та туристичних).

Водночас у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови, наприклад, досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку, існуючий господарський механізм у конкретній країні, зокрема механізм організації зовнішньоекономічних відносин. Глобальні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть істотно вплинули на МПП. Головним напрямом його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації й кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають його сутність.

У сучасній економіці найбільший економічний ефект досягається у тому випадку, коли країни добровільно прилучаються до міжнародного співробітництва і між ними налагоджуються рівноправні партнерські відносини на взаємовигідних принципах з урахуванням їхньої спеціалізації та напрямів діяльності.

Постійно знижується роль традиційних форм міжнародного поділу праці і зростає значення нових, пов’язаних з НТР.

Україна має значний потенціал як для виробництва товарів, так і для надання міжнародних послуг. При цьому вона повинна робити ставку на сучасні фактори міжнародного поділу праці і насамперед, на НТР. Реальна можливість забезпечити стійкий технологічний розвиток України на початку ХХІ ст. залежить від осмислення складного комплексу питань вдосконалення технологічної спеціалізації країни, розробки науково обґрунтованої державної технологічної політики і втілення її в господарське життя.

Отже, МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного суспільного поділу праці та залучення в систему світових господарських зв’язків нових національних виробництв, що спричинилося до інтернаціоналізації виробництва загалом.

Список використаної літератури

  1. Авдокушин Е. Ф. Мировая экономика; Экономика зарубежных стран: Учебник для студ. экон. спец. вузов / Академия педагогических и социальных наук; Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Экономический факультет / В.П. Колесов (ред.), М.Н. Осьмова (ред.). — М. : Флинта, 2000. — 480с.
  2. Андрощук А. Міжнародний географічний поділ праці // Географія. — 2007. — № 21. — С. 26-29
  3. Бєлєйченко О.Г. Перспективи галузевої конкурентоспроможності національного господарства в умовах глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 5. — C. 62-68
  4. Власов В. Глобалізаційний вплив — стратегічна основа розвитку міжнародної торгівлі //Економіка України. — 2008. — № 4. — C. 63-72
  5. Гальчинський А. Методологія аналізу економічної глобалізації: логіка оновлення //Економіка України. — 2009. — № 1. — C. 4-18.
  6. Дерев’янкін Д. Дослідження становлення і розвитку міжнародних економічних відносин //Економіка України. — 2008. — № 4 . — C. 93-95
  7. Єфремов В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2006. — 380с.
  8. Карлова І.О. Глобалізація: сутність, наслідки та вплив на соціально-економічний розвиток України/ І. О. Карлова //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 11. — C. 41- 52
  9. Климко Г., Павлюк В., Красильчук В., Дідківський М. Проблеми інтеграції України в міжнародний поділ праці. — К. : Книговид. центр «Посредник» LTD, 1994. — 174 с.
  10. Козик В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. — 7-ме вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 406с.
  11. Кредісов А. Розвиток теорії міжнародних економічних відносин: //Економіка України. — 2009. — № 6. — C. 94-95.
  12. Кривенко Н.В. Розвиток міжнародного поділу праці в сільському господарстві/ Н.В. Кривенко //Економіка АПК. — 2005. — № 10. — C. 147-154
  13. Міжнародна економіка: навч. посіб./ В.Є. Сахаров, В.С.Будкін,С.А. Єрохін та ін..; за заг. Ред. В.Є. Сахарова.- 2-ге вид. випр…-К.Вид. Дім «Ін Юре», 2008.- 432с.
  14. Мнімець Л. Світове господарство. Міжнародний поділ праці. //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2006. — № 37. — C. 12-14
  15. Мочерний С.В. Світове господарство в умовах глобалізації : монографія / С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна, С.В. Фомішин. — К. : Вид-во «Ніка-Центр», 2006. — 200 с.
  16. Моцок В. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: навч.-метод. комплекс / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 259с.
  17. Пасічна О.Ю. Структурний підхід до формування зовнішньоекономічної стратегії держави в умовах глобалізації/ О. Ю. Пасічна //Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 3. — C. 17- 27
  18. Пестушко В. ТНК у світовій економіці/ В. Пестушко //Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 3. — C. 54-55
  19. Печуляк В. Міжнародні економічні організації в механізмі регулювання міжнародного економічного співробітництва/ Віталій Печуляк //Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 8. — C. 137-140
  20. Пирожков С. Дослідження національних економічних пріоритетів у контексті сучасної глобалізації //Економіка України. — 2009. — № 5. — C. 90-92
  21. Ревенко Л.С. Сегрегація товаропотоків у світовій торгівлі продовольством // Аграрна наука. – 2003. – № 9. – С. 2-9.
  22. Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 256с.
  23. Смаль В. Глобалізація: головні фактори та наслідки розвитку // Географія та основи економіки в школі. — 2005. — № 2. — С. 37-42.
  24. Старостіна А. Суперечливі шляхи економічної глобалізації / А. Старостіна //Економіка України. — 2008. — № 5 . — C. 58-65
  25. Туленков М. Організаційні основи соціального управління як суспільного феномена //Політичний менеджмент. — 2008. — № 1. — C. 57-76.
  26. Школьник І.О. Особливості функціонування фінансових ринків країн, що розвиваються, в контексті фінансової глобалізації/ І. О. Школьник //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 6. — C. 63- 66