ВСТУП

Актуальність теми. Малий і середній бізнес розглядають у світовій системі господарювання, а саме в провідних країнах світу як вирішальний фактор динаміки економічного розвитку. Наслідуючи приклад США, Рада Європи заявила, що лише підприємництво, малий та середній бізнес можуть вирішити проблеми економічного розвитку, особливо в країнах — нових членах Європейського Союзу. Перспективи подальшого економічного розвитку України тісно пов’язані з рівнем її інтегрованості у міжнародні зв’язки.

Актуальність розвитку малого і середнього бізнесу зумовлена тим, що сьогодні саме малими та середніми підприємствами створюється левова частка валового внутрішнього продукту в країнах із розвиненою ринковою економікою, досвід яких варто перейняти Україні. Стимулювання інноваційного розвитку та посилення ринкових позицій малого та середнього підприємництва на міжрегіональному та міжнародному рівнях є основними програмами сприяння розвитку малого та середнього підприємництва в Україні.

Серед зарубіжних вчених, які досліджували проблеми розвитку малого і середнього бізнесу варто назвати: С. Камолова, В. Лібернікеля, Ф. Кауфмана, С. Лолла, Я. Пташека, А. Спартака, Г. Рексродта, Я. Стеча, А. Солтеса, І. Фамінського, Р. Хельма, Д. Альдонаса, С. Хаймера, Т. Озави, Д. Уілсона та ін. У їх дослідженнях розглянуто проблеми створення сприятливого бізнесового середовища для активізації розвитку національного підприємництва, міжнародну конкурентоспроможність малого бізнесу та ін. Проблеми державної підтримки малого та середнього бізнесу ставили і вирішували в контексті фундаментальних досліджень державного регулювання підприємницької діяльності українські науковці: Н.І. Галан-розглядала основні напрямки державної підтримки малих та середніх підприємств в Європейському Союзі; О.А. Кириченко — сформулював стратегію розвитку малого та середнього бізнесу в Україні; Л.O. Логіненко — досліджував принципи нових стратегічних завдань державної політики щодо розвитку підприємництва в Україні.

Метою роботи є дослідження факторів й умов розвитку підприємств малого та середнього бізнесу України та їх вихід на міжнародний ринок.

Досягнення поставленої мети дослідження зумовило необхідність вирішення таких задач:

• дослідити теоретичні підходи та еволюцію розвитку малого та середнього підприємництва в загальній структурі національної економіки;
• проаналізувати світовий досвід розвитку малого та середнього бізнесу та обґрунтувати можливість його адаптації до умов національної економіки з врахуванням особливостей розвитку малого підприємництва в Україні;
• розкрити та оцінити стан малого та середнього бізнесу в Україні;
• визначити роль малого бізнесу в економічному, інноваційному та соціально-культурному розвитку національної економіки.

Об`єктом дослідження є процеси удосконалення досліджень та системи оцінки впливу малого та середнього бізнесу на розвиток національної економіки.

Предметом дослідження є теоретичні положення, основоположні принципи, методи і прикладні аспекти досліджень малого та середнього бізнесу в Україні.

Ключові слова: «мале підприємництво», «малий та середній бізнес», «інноваційність», «міжнародна конкурентоспроможність».

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти понять бізнес та підприємство

1.1. Поняття та сутність малого та середнього  підприємництва

Малий і середній бізнес як інституційний сектор економіки давно став домінуючим за чисельністю та обсягами виробництва у провідних країнах світу. Малі та середні підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи, наближують її до потреб конкретних споживачів, а водночас — виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

Рис. 1. Характерні особливості малих та середніх підприємств

Хоча протягом усього періоду економічних реформ чимало сказано про необхідність розвитку в Україні малого та середнього бізнесу, в дійсності стан його розвитку залишається незадовільним. Насторожує те, що за роки реформ малий бізнес в Україні не зміг знайти свого місця в національній економіці, і не отримав належного позитивного ефекту від позитивних тенденцій останніх років. Тому сьогодні життєво важливим є включення розвитку малого і середнього бізнесу в Україні до загальної стратегії економічного зростання та структурної реконструкції національної економіки.

Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою полягає у тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих та малих суб’єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

Уповільненість та диспропорційність розвитку МП в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку МП в Україні, основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

■        відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;

■        збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

■        відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

■        надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

■        невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

■        надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Наведені чинники фактично відображають результати опитувань представників малого бізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещо інша. Зокрема, за результатами опитування, проведеного фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, основними перешкодами в діяльності МП (рис.2) високі ставки податку та велика їх кількість.

Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

■        невпорядкованість відносин власності;

■        вузькість ринків збуту;

■        нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

■        нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

■        нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;

■        дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

■        недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

■        відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;

■        дефіцит вірогідної ділової інформації тощо.

Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері.

Отже, у сфері інфраструктурного забезпечення розвитку МП в Україні видається за доцільне:

■        стимулювати розвиток консалтингової діяльності, спрямованої на надання правового та методичного сприяння утворенню малих підприємств , індивідуальній підприємницькій діяльності, складанню інвестиційних планів та програм та комплексний супровід малих підприємств протягом двох-трьох перших років з моменту заснування;

■        забезпечити за спільного фінансування держави та об’єднань підприємців формування загальнонаціональної інформаційної мережі спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, яка могла б виступити джерелом вірогідної інформації про інвестиційні можливості підприємств, галузей та регіонів, інвестиційні перспективи, умови діяльності іноземних капіталів на території України, становище на ринках, виробничий потенціал українських підприємств, макроекономічну статистику, правове середовище тощо;

■        створити цілісну структуру збору та аналітичного опрацювання інформації про стан кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та вироблення відповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державного управління та суб’єктів господарювання;

■        заохочувати співробітництво відповідних українських інституцій з європейськими інформаційними мережами і базами даних у підприємницькій сфері з метою зустрічного інформаційного обміну;

■        забезпечити створення мережі бізнес-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва для підготовки спеціалістів;

■        стимулювати розробку та реалізацію недержавних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для малого підприємництва, а також програм дистанційного навчання кадрів основам підприємницької діяльності;

■        здійснювати підтримку МП шляхом проведення інформаційних кампаній, науково-практичних семінарів для фахівців, “круглих столів”, видання інформаційної літератури, організації конференцій, семінарів і виставок. Розробити та здійснювати з широким залученням об’єднань підприємців комплекс заходів, спрямованих на формування позитивної думки щодо підприємництва в Україні.

Підтримка розвитку МП може бути дієвим інструментом “детінізації” економіки.

По-перше, саме через інвестиції у малі та середні підприємства можливі як конверсія “тіньових” капіталів, так і залучення до економічного обороту готівкових заощаджень населення — потенційного ресурсу “тіньових” операцій.

По-друге, розвиток малого та середнього бізнесу може суттєво збільшити пропозицію робочих місць, зменшуючи обсяги “тіньової” зайнятості.

По-третє, він сприятиме розвиткові конкурентного середовища та постачальницько-збутової інфраструктури, нерозвиненість яких є важливими чинниками “тінізації” економіки.

1.2. Етапи становлення малого бізнесу в Україні

Реальний стан цього сектора підтверджують статистичні дані та стійка тенденція розвитку. Динаміка загальних темпів приросту суб’єктів підприємництва країни свідчить про те, що починаючи з 1991 року, цей сектор економіки кількісно зріс майже у 12 разів. За роки незалежності в Україні поступово відбувалося формування сектору малого та середнього бізнесу (МСБ), процес формування законодавчої бази якого пройшов декілька етапів. Перший етап почався з прийняттям 7 лютого 1991 року Верховною Радою України Закону України „Про підприємництво» та утворення Державного комітету України зі сприяння малим підприємствам і підприємництву (травень 1991 року).

Відповідно до Господарського кодексу України (від 16.01.2003 №436-IV із змінами та доповненнями) нормою, що визначала категорію малого підприємства був наступний критерій: юридична особа, де середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищувала 50 осіб, а обсяг валового доходу – суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБУ [6]. Становлення малого бізнесу в нашій країні відбувалось в складних економічних умовах, що було обумовлено падінням виробництва, інтенсивними інфляційними процесами, руйнуванням народно-господарчого комплексу та погіршенням матеріального положення основної маси населення. Проте, незважаючи на стійку тенденцію до зростання кількості малих підприємств, абсолютні значення темпів приросту були незначними. Так, найбільші темпи приросту загальної кількості суб’єктів підприємництва припадають на 1991-1996 роки і дорівнюють в середньому 148 – 191% щорічно.

На другому етапі відмічалося бурхливе зростання чисельності підприємств малого бізнесу, але з 1995 р. таке зростання почало уповільнюватися під впливом негативних факторів притаманних національній економіці. В цей період зростання кількості підприємств МСБ відбувалось одночасно зі зменшенням середньооблікової чисельності працівників та їх продуктивності: так з 1996 по 2003 рік включно показники зростання були майже однаковими – щорічно 114 – 117%. Питома вага виробленої ними продукції у промисловості України постійно зростала та складала: у приватній формі власності у 1995 р. – 0%, а у 1999 р. – 0,2%; колективній формі власності у 1995 р. – 48,6%, а у 1999 р. – 70,7%; державній формі власності у 1995 р. – 51,4%, а у 1999 р. – 28,6% [5].

На третьому етапі розвитку МСБ у зв’язку з необхідністю адаптації національних умов до міжнародних, і передусім європейських норм щодо регулювання підприємницької діяльності Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008 р. №523VI, Законом України про державну підтримку малого підприємництва» та Господарським кодексом України були змінені критерії віднесення підприємств до малих, середніх та великих, що стало одним з кроків по приведенню української класифікації підприємств до рекомендацій ЄС [3]. В цей період розвиток МСБ не задовольняв потребам економіки у структурних перетвореннях: функціонувало лише 40%  від загальної кількості зареєстрованих малих підприємств, питома вага промислових малих підприємств практично не зростала. Більшість показників розвитку малих та середніх підприємств (МСП) починаючи з 2003 р. по 2008 р. покращувалися, що певною мірою свідчило про підвищення рівня безпеки підприємництва у нашій країні в той період. Зокрема, зростала кількість суб’єктів підприємницької діяльності, чисельність зайнятих працівників та частка малих і середніх підприємств у їх загальній кількості. Починаючи з 2004 року, відбуваються стрибкоподібні зміни темпів приросту суб’єктів підприємництва: з 4,7 % до 8,4 % (2004-2005р.р.) та від 3 % у 2006 році до 11 % у 2007 р. На початок 2008 року загальна кількість суб’єктів підприємництва в Україні дорівнювала понад 2,6 млн. одиниць [83]. В структурі їх загальної кількості підприємства складали 15,8 %, а фізичні особи-підприємці – 84,2 %. На четвертому етапі розвитку МСБ, починаючи з 2008 р. (початку світової фінансової кризи) спостерігаються негативні тенденції: обсяги виробництва та реалізації продукції у порівнянні з 2008 р. зменшилися на 9%; частка сектору економіки (МСБ) у обсягах реалізованої продукції (наданих послуг) та частка діючих підприємств зменшилися на 7%, зросла частка збиткових підприємств; погіршилися показники ефективності фінансово-господарської діяльності; знизився рівень інвестиційної активності; кількість найманих працівників, особливо на малих підприємствах приватної форми власності, та рівень їх заробітної плати (на 8%); значна частина малих та середніх підприємств функціонувала в тіньовому та напівофіційному секторах ринку.

В структурі підприємств найбільшу частку займали малі – 85,1% (324 тис. одиниць); значно меншу частку – середні (14,7% (56 тис. одиниць), великі – лише 0,2% (770 підприємств). На початок 2008 р. в Україні зареєстровано 324011 малих підприємств (або 70 одиниць на 10 тис. населення). Для порівняння у Великобританії нараховується близько 2630 тис. малих і середніх підприємств, в Японії – 6450 тис, в США – 19300 тис. Починаючи з 1995 р. кількість малих підприємств зростала випереджаючими темпами у порівнянні з середніми та великими (збільшення в 3,4 рази) [5] (табл.1).

На четвертому етапі становлення та розвитку МСБ, що на відміну від попередніх періодів створення малих підприємств відбувається не в результаті поділу чи реструктуризації діючих підприємств, а шляхом утворення абсолютно нової бізнес-одиниці. Так, на початку 2008 року в країні зареєстровано 16,6 тис. нових малих підприємств, 3,9 тис. середніх і лише – 6 великих [5].

Таблиця 1. Основні показники розвитку суб’єктів малого підприємництва

Суб’єкти малого підприємництва – всього					У тому числі
Роки	Кількість суб’єктів малого підприємництва на 10 тис. осіб населення, одиниць	кількість зайнятих працівників, тис. осіб		обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), млн. грн.	малі підприємства			фізичні особи-підприємці
					кількість зайнятих працівників, тис. осіб		обсяг реалізованої продукції, (робіт, послуг), млн. грн.	кількість зайнятих працівників, тис. осіб	обсяг реалізованої продукції, (робіт, послуг), млн. грн.
		Всього	з неї найманих працівників		Всього	з неї найманих працівників
2007	501	5738	3631,0	479251	2339,0	2208,9	360108	3398,8	119143
2008	561	6004	3684,5	593031	2325	2223,5	440011	3679	153020
2009	609	6308	3745,1	701635	2319	2206,2	496683	3989	204952
2010	661	6451	3665,8	657644	2227,4	2106,5	461691	4223,5	195953
2011	672	6621	3721,7	646533	2267,8	2071,3	452378	4122,1	184321

Причому, якщо на першому та другому етапах створювались переважно нові торговельні підприємства, то з другої половини 2000-х рр. відкривалися нові транспортні підприємства, підприємства у сфері операцій з нерухомістю, готельному та ресторанному бізнесі, освіті, охороні здоров’я та ін. У 2007 році обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), що припадала на сектор МСБ, складала 4,4% від загального обсягу (106049,5 млн. грн.), причому 60% створено за рахунок торгівлі (у 2008 ця частка склала 63%), 10 % – операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, близько 9 % – промисловість, 7 % – будівництво.

Однак, за більшістю якісних показників підприємства МСБ значно відстають від європейського стандарту: за якістю виробленої продукції (наданих послуг), за рівнем продуктивності праці, наявністю економічно доцільних створюваних робочих місць, соціальних гарантій та соціальної відповідальності. Так, у 2012 р. за темпами зростання продуктивності праці малі та середні підприємства значно відставали від великих – практично в два рази: працівники готелів та ресторанів (на 50,4%), освіти (на 42,0%), підприємств з охорони здоров’я та наданні соціальної допомоги (на 36,8%), комунальних підприємств (на 39,5%).

1.3. Малий бізнес в Україні: роль та особливості розвитку в національній економіці

Проаналізувавши підходи до визначення підприємств як малих або середніх, можна стверджувати, що найчастіше до уваги береться середньорічна чисельність зайнятих на підприємстві та розмір валового річного доходу. При цьому, значення даних показників можуть відрізнятися у розрізі галузей.

Однак такий підхід має свої обмеження, адже підприємство із невеликим числом працюючих може бути оснащене найсучаснішими, автоматизованими технічними системами, тобто мати значні виробничі потужності, отримувати високі прибутки і займати відповідно високу частку ринку. Застосування виключно одного чи навіть двох критеріїв класифікації підприємств ускладнюється також у міру поширення сучасних можливостей та форм ведення бізнесу, зокрема на основі створення мережевих, оболонкових підприємств, застосування аутсорсингу та залучення позаштатних співробітників і т.п.

Саме тому у деяких країнах використовується комбінований підхід, коли при віднесенні підприємства до групи малих, середніх чи великих, враховуються як кількісні, так і якісні показники функціонування фірми.

Незважаючи на порівняно невеликі обсяги діяльності окремого малого чи середнього підприємства, сектор малого та середнього підприємництва відіграє надзвичайно вагому роль в соціально-економічному розвиткові економічно розвинених країн світу та країн, що розвиваються.

Узагальнені дані щодо ролі малих та середніх підприємств в економічних системах окремих економічно розвинених країн наведено у Таблиці 2.

Таблиця 2. Порівняння показників, що характеризують роль малих та середніх підприємств в економіці економічно розвинених країн світу та України

№	Країна	Число малих та середніх підприємств		Число зайнятих		ВВП		Експорт
		млн..	%	млн..	%	млрд.	%	млрд.	%
1.	США	4,3	98	6,1	96	$660,8	52	$910.5	31
2.	Канада	1.1	98	5,0	48	—	26	—	15
3.	Японія	4,6	99	—	70	$646,1	57	—	12
4.	Австралія	1,9	—	4,0	40	—	33	—	—
5.	Індія	10,5	—	22,1	—	Rs 14,0	47	—	до 35
6.	ЄС-27	19,6	99,8	126,7	67	€ 5400	58	—	8
7.	Україна	3,04	99,5	5,0	60	1491,4 грн	54,4	—	3-4

На основі даних Таблиці можна стверджувати, що в економічно розвинених країнах малі та середні підприємства вважається ключовою рушійною силою економічного зростання. У сфері малого та середнього підприємництва зайнято більше 50% економічно активного населення цих країн, причому саме малі та середні підприємства створюють від 60% до 80% нових робочих місць. На частку цього сектору припадає більше 40% ВВП економічно розвинених країн.

Найбільша кількість малих та середніх підприємств створюються у таких секторах економіки, як операції з нерухомістю, HoReCa, роздрібна торгівля. Тобто малі та середні підприємства виникають насамперед у тих сферах економічної діяльності, які є динамічно зростаючими, високоприбутковими, не потребують великої кількості людських та фінансових ресурсів та дозволяють власникові бізнесу бути мобільним (незначні бар’єри входу та виходу з ринку).

Очевидним залишається і той факт, що значно меншим є ступінь залучення малого та середнього бізнесу до зовнішньоекономічної діяльності: частка цього сектору економіки у сукупному обсязі експорту економічно розвинених країн не перевищує 15%, за виключенням США, де на малі та середні фірми припадає третина експорту країни.

На сьогодні, в умовах істотного скорочення потенціалу внутрішніх ринків навіть економічно розвинених країн, вихід на зовнішні ринки розглядається як найбільш оптимальна та доцільна стратегічна перспектива.

Дійсно, бурхливий розвиток телекомунікацій, технологій, транспорту та ринку фінансових послуг і поява електронно-цифрової економіки істотно поліпшили можливості екзогенізації малого та середнього бізнесу, сприяли встановленню безпосередніх контактів із клієнтами за кордоном та підвищили потенціал їхньої боротьби із великими компаніями.

А тому розробка стратегії виходу вітчизняних малих та середніх підприємств на міжнародні ринки є передумовою сталого розвитку національної економіки та підвищення її міжнародної конкурентоспроможності.

РОЗДІЛ 2. Особливості розвитку малого та середнього бізнесу в економіці України

2.1. Державна підтримка малого та середнього підприємництва

Мета державної підтримки бізнесу — створення однакових умов для всіх суб’єктів господарювання, зайнятих у сфері бізнесу, а також вирівнювання підприємницьких структур з іншими сферами суспільного виробництва Особливо такої підтримки потребує дрібний та середній бізнес. І не без підстав, оскільки ці форми в нових умовах господарювання виступають структуротворчим фактором економіки. Великі підприємства що є стрижнем будь-якої галузі, завжди втілюють результати структурних змін, і в цьому розумінні уособлюють стабільний, „консервативний» початок економіки.

Малі та середні підприємства бізнесу, готуючи грунт для становлення нових видів виробництва та ринків нових виробів, вперше освоюючи науково-технічні відкриття, тобто впроваджуючи інноваційні пронеси, функціонують як революційні, ініціюючі структурні зрушення, основи, що природно поєднуються з заповзятливістю ділових людей.

Державна підтримка бізнесу здійснюється на основі Закону України „Про підприємництво», в якому зазначається, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку під­приємництва держава:

• на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані та недобудовані об’єкти і споруди, обладнання, що не використовуються), необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
• сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці кадрів;
• здійснює початкове упорядкування неосвоєних територій об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передаванням їх у кредит підприємцям;
• стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технологій, інноваційну діяльність освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям кредити та ін.

Підтримку підприємництва, малого та середнього бізнесу здійснюють державні органи управління, які мають спеціальні служби, органи регіонального та місцевого управління і державної адміністрації

Нині передбачається здійснити комплекс заходів щодо реформування системи державної підтримки підприємств бізнесу з метою забезпечення протягом наступних років докорінного перелому в розвитку підприємництва, особливо приватного, малого бізнесу.

2.2. Створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу

Розвиток мережі підприємницьких структур, передусім малих і середніх підприємств, сприяє вирішенню низки гострих для економіки України проблем. Однак розвиток підприємницької діяльності пов’язаний з серйозними труднощами формування сприятливого макроекономічного середовища. Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємництва мають бути забезпечені такі обов’язкові умови:

— стабільна національна кредитно-грошова система;

— пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;

— активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центри загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

— державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час створення та становлення підприємницьких структур);

— ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;

— ефективна система регулювання підприємницької діяльності державними органами управління;

— правова захищеність підприємництва.

До загальних особливостей, що визначають стан підприємницького середовища в Україні, належать такі.

1. Становлення підприємництва відбулося ще за часів СРСР, коли альтернативні форми господарювання стали, по суті, каналами, що «перекачували» ресурси державних підприємств на користь приватних осіб. Накопичені доходи сформували псевдоринкову підприємницьку мотивацію та відіграли значну роль у криміналізації суспільства взагалі та державних структур зокрема. Як наслідок склалося й зміцнилося спотворене економічне та правове середовище, коли бізнес, що прагне монополізувати ринки та ресурси, спирається не на чесну господарську працю, а на змову, на силові методи, на злочинний зв’язок із державними структурами, тобто є за своєю суттю переважно мафіозним.
2. Характер економіки України все ще залежить від великих підприємств, які мають великий запас міцності до змін ринкового середовища та не є конкурентами малим чи середнім підприємствам.
3. Модель шокової терапії, застосована в Україні, виявилася неконструктивною. Лібералізація цін спричинила гіперінфляцію, яка знецінила заощадження населення й зумовила сплеск ставок банківського кредиту. Ці процеси негативно позначилися на продуктивному секторі підприємництва, що тільки народжувався. Це й зумовило відплив бізнесових структур до торговельно-посередницької та фінансової діяльності на шкоду виробництву.
4. Лібералізація зовнішньої торгівлі трансформувалася в підприємництві у так званий «човниковий бізнес». «Човники» імпортували в Україну переважно дешеві, неякісні товари та всіляко ухилялися від сплати податків. Саме це зруйнувало ринки збуту вітчизняної легкої промисловості та призвело до неконкурентоспроможності товарів. Як наслідок сформувалася стала залежність України від імпорту споживчих товарів.
5. Практичне вичерпання можливостей надприбуткової торговельно-посередницької діяльності призводить до загострення конкурентної боротьби, яка не завжди ведеться законними методами.
6. Через невпевненість організаторів бізнесу в майбутньому, поширення переважно невиробничого накопичення їм бракує мотивації до використання доходів на відродження національного виробництва. Гроші витрачаються переважно на особисті «престижні» витрати (купівля нерухомості, золота, предметів розкоші тощо).
7. Формування соціально безвідповідальних «бізнесменів», поведінка яких характеризується відсутністю ділової етики та соціальної відповідальності перед суспільством.

Варто звернути увагу на проблеми, які стримують розвиток бізнесу, найважливіші з них такі:

— політична нестабільність у державі;

— відсутність ефективного механізму державної підтримки підприємництва;

— значний рівень прихованої інфляції;

— адміністративні бар’єри щодо реєстрації, ліцензування та інших видів робіт, пов’язаних з організацією підприємницької діяльності;

— обмеженість внутрішнього попиту, що зумовлено низькими доходами населення;

— неефективна система оподаткування;

— слабо розвинута ринкова інфраструктура;

— недобросовісна конкуренція;

— активне функціонування тіньового сектору;

— низький рівень консультативних послуг та спеціалізованих освітніх програм для підприємців.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади мають:

— надати підприємцям земельні ділянки, передати державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

— сприяти підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

— здійснювати первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

— стимулювати модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг.

Підґрунтям конкурентної політики держави є антимонопольне законодавство, представлене в Україні Законами «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції». Визначальною ознакою підприємця-монополіста є його монопольне, тобто домінуюче, становище, яке забезпечує йому можливість одноосібно або разом з іншими монополістами обмежувати конкуренцію на певному сегменті ринку.

Ринок у визначених територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар’єр для вступу інших суб’єктів господарювання на нього, називається монополізованим ринком. Ринок України, виходячи із зазначеного, слід розглядати як високомонополізований. Така ситуація потребує проведення активної конкурентної або антимонопольної політики, в основу якої покладена Державна програма демонополізації економіки та розвитку конкуренції. Метою цієї програми є формування та розвиток конкурентного середовища, яке б забезпечувало ефективне використання суспільних ресурсів, вільний доступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів вищої якості за нижчими цінами.

2.3. Сучасні тенденцій розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

За статистикою, на початок 2012 року на 10 тис. населення в Україні налічувалося 75 малих підприємств. Їх найбільша кількість зосереджена в Києві, де цей показник налічує 243 таких підприємства. На другому місці із 81 підприємствами на 10 тис. населення знаходиться АРК. По Україні на даних малих підприємствах кількість зайнятих працівників (штатні, позаштатні та неоплачувані працівники) становить 2152,0 тис. осіб, а кількість найманих працівників (штатні та позаштатні працівники) налічує 2067,8 тис. осіб. Частка найманих працівників на малих підприємствах до їх загальної кількості по Україні вже налічує 25,3%. У той самий час частка обсягу реалізованої продукції малих підприємств до загального обсягу реалізації тільки трохи перевищує 16,7%. Частка прибутку від звичайної діяльності до оподаткування малих підприємств до загального обсягу прибутку становить 22,9%. Ця інформація відображає вагомий внесок малих   підприємств не лише стосовно проблем працевлаштування значної кількості працівників, але й досить велику їх частку у виробництві ВВП та національного багатства [5].

На ринку України домінує так звана моноцентрична концентрація малого бізнесу.

До групи регіонів, де в обласних центрах функціонує близько 80% малих підприємств, входять Київська, Харківська, Херсонська та інші області [12]. На нашу думку, домінуюче положення моноцентричної концентрації  малого бізнесу в Україні сьогодні обумовлене, з одного боку, кращим розвитком інфраструктури обласних центрів, а з іншого – нерозвиненістю в регіонах юридичних, навчальних та довідково-інформаційних служб відповідного спрямування.

За останні роки малі підприємства України за більшістю видів економічної діяльності завершили свою господарську діяльність з від’ємним фінансовим результатом. Вітчизняні науковці низьку прибутковість пов’язують з надмірною багатопрофільністю малих підприємств. З цих позицій вони не витримують конкуренції, характеризуються меншою стабільністю, оскільки диверсифікація вимагає високої маневреності у використанні фінансових ресурсів.

Існують фактори, які визначають слабкість життєдіяльності малого бізнесу та його нестійкість. До них можна віднести: низький управлінський рівень; низький рівень технічної озброєності; відсутність системи самоорганізації, у той час як більшість зарубіжних малих підприємств працює в умовах субпідряду, франчайзингу тощо; обмеженість фінансових ресурсів; нестабільність доходів; слабке сегментування власної частки ринку; високу вразливість до несприятливих економічних факторів (інфляції, податкового тиску, циклічних коливань тощо); швидкість збанкрутування; конкуренцію великих корпорацій; адміністративні перешкоди; вузьке коло споживачів та постачальників; брак дієвої підтримки з боку держави; великі фізичні та психічні навантаження; недосконале управління персоналом.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок про суперечність характеру малого бізнесу. Він має як переваги, так і недоліки, що особливо наглядно спостерігається в умовах розвинутої ринкової економіки.

На сьогоднішній день малий бізнес в Україні створює 5-6% ВВП. Якщо враховувати «тіньову економіку», за приблизними оцінками фахівців близько 30% населення зайняті в малому бізнесі. Влада не шанує своєю увагою і турботою малий бізнес, оскільки вбачає в ньому лише злісних неплатників податків і соціальних внесків. Основний аргумент чиновників – навіщо підтримувати те, що складає малу частку ВВП країни [3, c. 88-89].

Отже, ситуація щодо розвитку малого підприємництва в Україні залишається на такому ж незадовільному рівні. Законодавчі органи і надалі намагаються усувати основні недоліки, проте поки що не досить ефективно. Таким чином, основними шляхами покращення стану розвитку малого підприємництва в Україні є створення нормативно-правової бази зі сприятливими умовами, а також вдосконалення податкової політики та забезпечення раціонального функціонування спрощеної системи оподаткування. У подальшому ці проблеми необхідно постійно координувати і вирішувати якнайшвидше.

РОЗДІЛ 3. Міжнародна конкурентоспроможність малого та середнього бізнесу

3.1. Роль і значення малого та середнього бізнесу у забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності вітчизняного малого і середнього бізнесу

Аналіз соціально-економічного розвитку будь-якої країни свідчить, що важливим чинником вирішення її внутрішніх проблем є розвиток підприємницької діяльності і насамперед малого і середнього бізнесу. Саме останній є одним з найважливіших чинників створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами і послугами. Отже, малий та середній бізнес допомагає державі вирішувати економічні (створення конкурентного середовища, функціонування приватного капіталу, привабливість для іноземних інвестицій), соціальні проблеми (створення додаткових робочих місць, вирішення проблем бідності).

Статистика свідчить, що у 70-х pp. країни Заходу пережили справжній ренесанс малого і середнього бізнесу, причинами якого стали: науково-тех- нічний прогрес, зростання доходів населення і захист державою малих форм господарювання від агресивної конкуренції великих виробництв. Пройшовши досить тривалий, складний і суперечливий шлях, малий і середній бізнес виробив власні традиції, професіоналізм, ділову мораль, досяг вагомої і значущої частки в економіці, здобув загальносуспільне визнання.

Водночас це привело до переосмислення загалом ролі малого і середнього бізнесу і підприємництва у західній економічній науці. Як підтвердили проведені дослідження, з одного боку, він створює основу для відтворення економічно активних компаній, з іншого — є засадничим матеріалом для «будівництва та ремонту» великих фірм, зберігаючи водночас потенціал власного зростання та розвитку. Національною комісією підприємництва США, на підставі проведеного аналізу виникнення найбільших компаній, було виокремлено шість основних шляхів виникнення компаній: приватно-під- приємницький, корпоративно-підприємницький, поділ компанії, злиття, об’єднання і державно-підприємницький. Звідси було зроблено принципово важливий висновок — процес самооновлення структури бізнесу відбувається через активну конкуренцію малих швидко зростаючих фірм.

В Україні малий і середній бізнес зароджувався в умовах послаблення, а з початком 90-х років XX ст. — і розвалу державної влади. Послаблення її правотворчих і контрольних функцій призвело до небачених крадіжок через комерційні банки, спільні підприємства, до хижацьких способів захоплення власності, гальмувало вступ у ринок і формування конкурентного середовища, зумовлювало неприйняття масовою свідомістю легітимності нових власників, взагалі підприємливих людей, зокрема тих людей, яких Ю. Клочко назвав «першою хвилею волонтерів малого бізнесу» [1, с. 1].

Малий і середній бізнес в Україні зароджувався і формувався, як одна з форм тіньової економіки та як засіб забезпечував виживання самих підприємців та їх родин, завдяки їхній власній ініціативі. Держава ж, надавши юридичну можливість легальної підприємницької діяльності, тривалий час не брала ніякої участі у долі малого і середнього бізнесу. Надалі ця участь держави виразилася в ухваленні відповідних законів, указів, постанов, прийнятті програм державної підтримки підприємництва як урядових, так і на місцевому рівні, проведенні тематичних нарад, конференцій, семінарів з дуже низьким коефіцієнтом корисної дії.

Протягом 2011 р. в Україні підприємці, провідні спеціалісти у різних галузях науки залучались до участі у різноманітних обговореннях, зокрема, документу «Інновації в Україні: пропозиції до політичних заходів» в рамках Проекту ЄС «Вдосконалення стратегій, політики та регулювання інновацій в Україні». Науковці і підприємці брали участь у круглих столах «Середній та малий бізнес як платформа виходу з кризи української економіки», де обговорювали питання щодо статусу малого та середнього бізнесу в Україні, впровадження Податкового кодексу України, посилення державного контролю над бізнесом та ін.; в українсько-німецькому круглому столі «Підтримка підприємств малого та середнього бізнесу Німеччини при виході на ринок України». Також активну участь брали у міжнародному семінарі «Податкове та кредитне стимулювання інноваційної діяльності у державах-членах ЄС та Україні», у конференції «Потенціал реалізації проектів публічно-приватного партнерства в сфері модернізації комунальної інфраструктури» та ін. [2].

Отже, в контексті виходу на міжрегіональні ринки в т.ч. малого і середнього бізнесу актуальним залишається розгляд понять «бізнесу» та «підприємництва», як ключових категорій економіки. Термін «бізнес» вживається у значеннях «справа», «підприємництво», відповідно «бізнесмен» — це «підприємець». У терміні «підприємництво» наголос робиться на спроможності, здатності до створення нового товару, нового виду послуг, а відтак і одержання прибутку. Що ж стосується слова «бізнес», то тут йдеться про справу, яку створив бізнесмен, котра становить суть його життя і перейде його дітям та нащадкам. Саме вона виступає джерелом авторитету і влади бізнесмена, змушує його піклуватися про учасників бізнесової діяльності.

3.2. Доцільність застосування світового досвіду оцінки успішності економічного розвитку країни

Бізнес, як вказують зарубіжні дослідники, являє собою не тільки особливий вид економічної діяльності, але і певний спосіб мислення, стиль і тип поведінки. У рамках існуючих моделей економічної поведінки підприємець (бізнесмен) найбільшою мірою увібрав у себе особливості ринкових відносин, взаємозв’язків між окремими господарюючими суб’єктами, які самостійно приймають рішення. Отже, суть поняття «бізнесмен» цілком відповідає характеристикам «економічної людини».

Глобалізація світового господарства виявляється, насамперед, у свободі підприємницької (бізнесової) діяльності і економічної поведінки незалежно від територіального походження і розташування таких факторів, як капітал, робоча сила і т.д. Але цей вплив глобалізації на економічну поведінку підприємців досить суперечливий. З одного боку, через нерівномірність глобалізаційних процесів найбільшу вигоду з цього мають підприємці економічно розвинених країн, підприємці ж інших країн (в т.ч. Україна), потрапляють в умови жорсткої міжнародної конкуренції. До того ж за умов глобалізації основними суб’єктами господарського життя стають великі транснаціональні корпорації, тоді як економічна поведінка суб’єктів малого і середнього бізнесу перебуває під значним впливом національних особливостей підприємництва. Через це можна стверджувати, що економічна поведінка підприємців в Україні не буде ідентичною такій, яку західної людини, оскільки, їм властиві своя специфіка на яких зосереджується увага зарубіжних та вітчизняних дослідників підприємництва.

Світовий досвід підтверджує правильність теоретичних висновків, які обґрунтовують обов’язковість існування різних форм власності та пов’язують ефективність (неефективність) підприємств будь-якої форми власності з організацією виробництва, її інституціональною облаштованістю, адекватністю вимогам ринку. Саме такий підхід дає змогу визначити основні критерії повномасштабного входження України до системи світового господарства на вигідних для неї умовах, забезпечити міжнародну конкурентоспроможність малого і середнього бізнесу. А це, водночас, сприятиме розвитку ринкових інститутів, виробничої та банківсько-кредитної сфер, стимулюватиме науково-дослідницьку, інноваційну діяльність, інформаційний обмін із зовнішнім середовищем.

Міжнародна конкуренція спричиняє зміну критеріїв оцінки успішності економічного розвитку країни. На кінець XX ст. країни порівнювалися переважно за макроекономічними показниками (ВВП на душу населення, індекс цін, середній рівень доходу та купівельної спроможності населення тощо). В останні десятиліття на перший план виходять комплексні індикатори, які охоплюють, по-перше, рівень добробуту населення (якість і тривалість життя, освіта, доступ до якісної води і харчування тощо), по-друге, якість бізнесового середовища (податкова система, легкість доступу до кредитів, адекватність монетарної політики, різні параметри інвестиційного клімату, ступінь корумпованості державного апарату, захист прав власності) та, по-третє, рівень технологічного розвитку країни.

При цьому треба мати на увазі, що специфіка України проявляється у формуванні ринкових трансформаційних процесів економіки одночасно з ут-вердженням державності та принципів демократії. Тому, за всієї важливості висновків світової економічної думки та міжнародного досвіду господарювання, потрібні власні (вітчизняні) наукові дослідження цієї реальності — накладання один на одного трьох різних, але взаємозалежних процесів, їх специфіки та суперечностей, які протидіють руху суспільства в цивілізованому вимірі.

Малий і середній бізнес в економіці виконує низку специфічних функцій: сприяє процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулюванню розвитку економічної конкуренції, формуванню численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо. Досліджуючи сутність підприємництва, багато учених вказує на необхідність перегляду підходу до розуміння самих понять і до визначення ролі та впливу підприємця на «виробничий процес» [4, с. 59].

Конкурентні переваги з метою розкриття змісту малого і середнього бізнесу потрібно розглядати через призму стимулятивних та дестимулятивних факторів. До стимулятивних конкурентних переваг малого і середнього бізнесу треба віднести: здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, мобільність, зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей та оперативність освоєння нової продукції, раціональну організацію підприємства. Дестимуляторами, що призводять до нестійкості розвитку малого підприємництва, варто віднести: обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання; відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства підприємства; низька конкурентоспроможність продукції.

Для визначення переваг чи загроз, що домінують в малому та середньому бізнесі, доцільно скористатися поняттями, які виражають двозначність господарської діяльності, яка виражається в її спрямованості. Ще з давніх часів у науці розрізняли «економіка» як природна норма господарювання з метою задоволення потреб і «хрематистика» як мистецтво наживати багатство, як протиприродне господарювання. У суспільній же свідомості нерідко ці два типи господарювання і досі не розрізняють, а, навпаки, ототожнюють з підприємництвом, з бізнесовою діяльністю взагалі, що й породжує часом негативне ставлення до бізнесменів з боку суспільства. З цілковитою підставою ще в дореволюційні роки відомий публіцист В. Розанов писав, що «в Росії (а отже і на більшій частині України) вся власність виросла з «випросив» або подарував, або обібрав, вкладеної праці у власності дуже мало, і від цього вона не міцна і не поважається» [5, с. 61-62].

Для характеристики малого і середнього бізнесу виняткове значення має ставлення до нього держави. В усіх економічно розвинених країнах спостерігаються близькі за змістом явища у сфері відносин між бізнесом та владою. Так, урядові системи підтримки малого підприємництва у країнах цієї групи поєднують зусилля у справі законодавчої підтримки малого бізнесу, широкого залучення громадськості до різних напрямів підприємницької діяльності та захисту її суб’єктів.

Державна підтримка є важливою складовою системи підтримки малого підприємництва, до якої він відносить також форми взаємодії великих і малих господарських структур через форми інтеграційних зв’язків, систему самоорганізації суб’єктів цього сектору економіки, його ринкову структуру, а також міжнародну фінансову та технічну допомогу.

Систему підтримки малого і середнього бізнесу можна називати по- різному: як інфраструктура підтримки малого бізнесу, чи інституційна система малого і середнього бізнесу. Саме ці характеристики у своїй сукупності створюють більш-менш повне уявлення про малий і середній бізнес як особливий, самостійний сектор господарської системи, покликаний відіграти важливе значення в розвитку економіки на етапі її трансформації.

В умовах реформування економіки України для визначення напрямів та шляхів державної підтримки малого та середнього підприємництва доцільним є розробити та прийняти Закон України «Про державну підтримку малого та середнього підприємництва», яким передбачатиметься реальна підтримка розвитку малого та середнього підприємництва, зокрема:

• запровадження дворічних податкових канікул для новостворених суб’єктів малого бізнесу;
• розроблення регіональних програм сприяння розвитку малого та середнього підприємництва на п’ять років із щорічним їх коригуванням;
• визначення рекомендованої граничної норми фінансового забезпечення регіональних програм сприяння розвитку малого та середнього підприємництва обсягом не менше ніж 0,5 % доходів відповідних бюджетів;
• запровадження фахової підготовки підприємців-початківців за державні кошти [7].

Реалізація пропозицій щодо удосконалення законодавчого забезпечення розвитку підприємництва сприятиме збільшенню кількості реально діючих суб’єктів малого та середнього бізнесу, чисельності їх працівників, ліквідації тіньової діяльності та зростанню податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів.

У розкритті економічної сутності малого бізнесу важливо наголосити на тому, що він розпочинався «знизу», якщо мати на увазі реалії США та країн Західної Європи. Промисловий переворот XIX ст. і поступове підвищення вартості робочої сили створили передумови для зниження ролі малих форм підприємництва. Але уже у другій половині XX ст. суспільний «запит» на малий і середній бізнес знову зростає. Наприклад, коли в 70-х pp. XX ст. у США виникла «криза нововведень», тобто уповільнилась інноваційна діяльність та знизилась її продуктивність через недостатню ефективність проведення науково-дослідних робіт виключно підрозділами великих компаній, тоді внаслідок наукових досліджень на урядовому рівні було визнано потенціал малого і середнього бізнесу у прискоренні процесів комерціалізації наукових досліджень. Подібний шлях до визнання ролі малого і середнього бізнесу пройшли також Японія, Німеччина, Франція, Великобританія [8, с. 115].

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши специфіку малого та середнього підприємництва, можна стверджувати, що: мале та середнє підприємництво – це господарська діяльність малих та середніх підприємств будь-якої форми власності або громадян-підприємців (фізичних осіб-підприємців), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку.

Отже, малий бізнес — це форма реалізації новаторської ідеї, яка здійснюється на підприємстві (підприємствах), обмеженому, відповідно до національного законодавства, кількістю працюючих і обсягом річного валового доходу, функціонує в умовах підвищеного ризику переважно за рахунок засобів підприємця з метою отримання підприємницького доходу і задоволення від досягнутих результатів.

Так, на сучасному етапі розвитку світової економіки мале та середнє підприємництво відіграє роль:

– каталізатора вільної конкуренції, швидко реагуючи на зміни у потребах споживачів;

– джерела інновацій та модернізації багатьох аспектів господарської діяльності;

– «експериментатора», реалізовуючи можливості щодо нових форм ведення бізнесу та його експансії на нові ринки;

– стримувача соціальної напруженості шляхом створення нових робочих місць;

– джерела соціальної реструктуризації загалом, підвищуючи ділову активність населення, сприяючи розвитку людського капіталу, формуючи  підприємницький клімат в економіці та середній клас в суспільстві;

– індикатора рівня привабливості окремих галузей економіки та національного ринку загалом, сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення вітчизняної економіки;

– джерела надходжень до бюджету, забезпечуючи переважну частку ВВП країни, впливаючи на структуру та якісну характеристику ВНП.

Отже, мале та середнє підприємництво є обов’язковим елементом ринкової економіки, двигуном економічного та науково-технологічного прогресу в суспільстві, важливим стабілізаційним механізмом і засобом реалізації особливого підприємницького потенціалу населення.

Більшість науковців визнають роль малого та середнього підприємництва як одного з основних стратегічних факторів сталого економічного зростання та розвитку країни, а також інституту, що сприяє переходу України до постіндустріального суспільства.

Отже, малий і середній бізнес, є універсальним інструментом участі мільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системі міжнародного поділу праці і водночас виступає своєрідним засобом існування і стимулом до самовдосконалення. Потрібно також зазначити, що особлива роль цього бізнесу в як у світовому, так і національному господарстві проявляється і в такій його характеристиці, як здатність створювати інноваційне середовище, руйнувати традиційні структури і відкривати шлях до перетворень, тобто виступати тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення. Саме тому він виступає найбільш динамічним елементом у взаємодії з великими і середніми підприємствами. У літературі з проблем малого і середнього бізнесу звертають увагу і на те, що це значною мірою ризикова діяльність, ризикове виробництво, власник якого несе повну відповідальність за результати виробництва.

Конкурентна політика є основою інвестиційної привабливості економіки, головним чинником формування стабільності ефективного конкурентного середовища.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бобиль В. Розвиток малого та середнього підприємництва як складова соціально-економічної стабільності сучасної України / В. Бобиль // Україна: аспекти праці. — 2008. — № 3. — С. 35-38
2. Бутко, М. Роль малого підприємництва у прискоренні процесів інноваційного розвитку в Україні [Текст] / М. Бутко, О. Попело // Економіст. — 2011. — № 5. —  С. 49-53
3. Воронов М. П. Державне регулювання розвитку та підтримки малого і середнього  підприємництва : досвід України та ЄС [Текст] / М. П. Воронов, І. В. Дихнич // Статистика України. — 2011. — № 2. —  С. 88-92
4. Ганущак-Єфіменко Л. М. Економічна інтеграція як основа розвитку підприємств малого і середнього бізнесу / Л. М. Ганущак-Єфіменко // Актуальні проблеми економіки. — 2013. — № 3. — С. 70-77
5. Ганущак-Єфіменко Л.М. Управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств малого і середнього бізнесу на основі економічної інтеграції / Л. М. Ганущак-Єфіменко // Актуальні проблеми економіки. — 2013. — № 6. — С. 72-79
6. Гідулян, А. Підходи до визначення суб’єктів малого і середнього бізнесу та їх застосування в банківській практиці [Текст] / А. Гідулян // Вісник Національного банку України. — 2011. — № 7. — С. 40-45
7. Демків, Т. Державна підтримка бізнесу: Міжнародна практика застосування спрощених (спеціальних) режимів оподаткування малого та середнього підприємництва [Текст] / Тетяна Демків // Вісник податкової служби України. — 2011. — № 10. — С. 9-10
8. Другов, О. Аналіз джерел фінансування розвитку малого та середнього бізнесу в Україні / Олексій Другов // Стратегічні пріоритети. — 2008. — № 4. — С. 115-120
9. Дубовик, О. Доцільність стимулювання малого та середнього бізнесу [Текст] / Ольга Юхимівна Дубовик, Наталія Вікторівна Гавриленко // Економіка. Фінанси. Право. — 2013. — № 1. — С. 15-17
10. Кириченко О.А. Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу в Україні / О. А. Кириченко, К. Г. Ваганов // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 1. — С. 103- 118
11. Коваленко О. В. Сучасні методи оцінки інституціонального середовища розвитку підприємництва [Текст] / О. В. Коваленко // Економіка АПК. — 2011. — № 10. — С. 157-161
12. Коробка, О. В інтересах малого та середнього бізнесу [Текст] / Олександр Коробка // Охорона праці. — 2013. — № 2. — С. 22-23
13. Кручковський О. Підтримка малого та середнього бізнесу: досвід Житомирщини [Текст] / О. Кручковський // Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. — 2010. — № 2. — С. 22-23
14. Половян О.В. Особливості управління малим підприємством / О. В. Половян, К. Г. Петренко // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 6. — С. 131-135
15. Сахаров В. Є., Коротенко Н. П. Національні принципи корпоративних відносин між підприємствами малого та середнього бізнесу в Україні. [Текст] / Сахаров В. Є., Коротенко Н. П. // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 3. — С. 28-34
16. Умєров Р. Е. Використання зарубіжного досвіду інноваційного розвитку малого і середнього бізнесу в сучасних умовах українського ринку [Текст] / Р. Е. Умєров // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 6. — С. 96-105