Вступ.

Розділ 1. Особливості інтеграційних стратегій країн Європи.

1.1. Інтеграційні стратегії країн Центральної і Східної Європи на сучасному етапі розширення Євросоюзу.

1.2. Європейський Союз: динаміка розширення і розвитку.

Розділ 2. Розширення ЄС та участь України.

2.1. Вплив процесу розширення ЄС на Україну.

2.2. Вплив розширення ЄС на Україну в політичній сфері.

2.3. Наслідки розширення ЄС для України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Останнє, п’яте розширення Європейського Союзу має велике значення для подальшого розвитку європейської та світової економіки в цілому. Важливими наслідками вступу дванадцяти країн до ЄС є суттєві соціально-економічні зміни в економіках нових країн – членів Європейського Союзу, а також економіках країн-сусідів. Перш за все йдеться про структурні зміни, які відбуваються в національних господарствах нових країн – членів ЄС, оскільки саме вони більшою мірою відчувають безпосередній вплив поглиблення європейських інтеграційних процесів на національний економічний розвиток.

З другого боку, інші країни – економічні партнери ЄС, передусім країни–сусіди, зокрема, Україна, повинні знайти ефективні шляхи та механізми структурної адаптації до розширення ЄС з метою максимізації позитивних економічних ефектів розширення та мінімізації негативних наслідків. Це має особливе значення для економік тих країн — сусідів, які прагнуть подальшої інтеграції до Єдиного внутрішнього ринку ЄС, маючи за мету у стратегічній перспективі вступ до Союзу. З цього погляду досвід структурних зрушень в економіках саме нових країн – членів ЄС, насамперед центральноєвропейських, внаслідок поглиблення європейської інтеграції відіграє велику роль і в ефективному структурному пристосуванні української економіки до умов розширеного Союзу, оскільки Україна має з ними великий перелік спільних особливостей господарського розвитку за останні десятиліття.

В економічній теорії проблеми структурних зрушень в економіках країн – нових членів унаслідок поглиблення економічної інтеграції відображені у працях перш за все Н. Цуоніса, М. Ландесмана, Л. Фонтане, Ж. Френдерберга, Ж. Фагерберга, П. Хавліка, В. Урбана, Х. Видовица, М. Целіна, Е. Монікхофа, Д. Фоджіо, Д. Конінгса, Т. Боері, П. Волша. Серед авторів СНД слід виокремити роботи С. Сутиріна, Ф. Капусткіна, В. Шериф-Ігнатьєва.

Безпосередньо структурні ефекти для економік нових країн – членів після останнього розширення ЄС тільки починають досліджуватися, зокрема, у працях вітчизняних науковців В. Сіденка, І. Бураковского, А. Філіпенка, А. Гальчинського, А. Рум’янцева, О. Рогача, Л. Новикова, А. Малиновської, О. Мниха, В. Чужикова, Т. Кальченка.

Недостатня кількість таких робіт, передусім у зв’язку з незначним терміном часу після розширення ЄС, їх фрагментарний характер аналізу лише окремих сфер та галузей країн – нових членів, брак рекомендацій та обґрунтованих висновків щодо структурної адаптації економіки України до нових конкурентних умов розширеного Європейського Союзу зумовили вибір теми дослідження.

Мета дослідженняполягає у виявленні економічних передумов та розвитку структурних зрушень в економіках країн – нових членів Європейського Союзу внаслідок розширення та поглиблення європейської економічної інтеграції, механізмів структурної адаптації національного господарства України до нових умов розширеного ЄС. Досягнення означеної мети роботи передбачає розв’язання таких завдань:

– узагальнити теоретико-методологічні підходи до аналізу економічних наслідків розширення міжнародних економічних угруповань у світовій економіці;

–дослідити світовий досвід структурних зрушень в національних економіках країн, що інтегруються у різних формах міжнародних економічних угруповань;

– розкрити основні напрями структурної адаптації національних економік нових членів ЄС до інтеграційних процесів у Союзі;

–визначити та проаналізувати інтеграційну складову структурних зрушень у зовнішній торгівлі країн – нових членів ЄС;

–дослідити і дати оцінку змінам у розподілі робочої сили у країнах Центральної Європи внаслідок розширення Союзу;

–провести аналіз структурних змін в іноземному інвестуванні в економіку України до і після розширення Європейського Союзу;

–дати оцінку структурним трансформаціям у торгівлі України з країнами – новими членами Європейського Союзу;

–визначити механізми пристосування робочої сили в Україні до нових умов сусідства з розширеним ЄС.

Об’єктом дослідженняє структурні зрушення в економіках країн – нових членів Європейського Союзу.

Предметом дослідження є інтеграційні механізми структурної адаптації економік в цілому, зовнішньої торгівлі та робочої сили нових членів ЄС до умов розширеного Союзу.

Розділ 1. Особливості інтеграційних стратегій країн Європи

1.1. Інтеграційні стратегії країн Центральної і Східної Європи на сучасному етапі розширення Євросоюзу

Шість країн Східної Європи (СРСР, Болгарія, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина) ще в 1949 р. також створили міжнародну економічну організацію — Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Однак про інтеграцію в межах цієї організації було проголошено лише в 1971 p., коли було прийнято Комплексну програму подальшого розвитку і поглиблення співробітництва й розвитку економічної інтеграції країн — членів РЕВ. На той час у складі РЕВ було вже 8 держав (Німецька Демократична Республіка і Монгольська Народна Республіка). У 1972 р. членом РЕВ стала Республіка Куба, а в 1978 р. — Республіка В'єтнам.

Особливості інтеграційних процесів у Східній Європі полягали в тому, що, по-перше, тут переважали координаційні, а не ринкові методи і форми співробітництва; по-друге, інтеграція розвивалася переважно на макрорівні і не охоплювала безпосередніх виробників; по-третє, центр ваги інтеграційних заходів зосереджувався на сфері виробництва, а не на торгівлі, тобто вона мала розвиватися передусім як виробнича інтеграція.

Ураховуючи деякі внутрішні та зовнішні чинники, слід зазначити, що цей тип інтеграції виявився історично обмеженим і припинив своє існування в 1991 р. Адміністративно-централізовані форми управління економікою, перенесені в інтеграційну площину, виявилися неспроможними створювати динамічне і гнучке середовище, в якому реалізувалася б вільна, найефективніша комбінація чинників виробництва. Давши деякий поштовх для прискореного внутрішнього розвитку і взаємного співробітництва на початковому етапі, в подальшому ці інтеграційні форми перетворилися на гальмо сучасних соціально-економічних процесів у країнах ЇРЕВ, де почали докорінно змінюватися і форми управління економікою, і вся суспільно-економічна структура. Головна спрямованість господарських реформ — перехід до ринкової економіки, витіснення директивно-бюрократичних форм організації внутрішньогосподарського життя. Ці радикальні перетворення детермінують необхідність переходу до нової інтеграційної моделі взаємодії цих країн. Проте досвід РЕВ має бути врахований в усій його багатоаспектності. Це був унікальний досвід інтеграції країн з різним рівнем розвитку продуктивних сил, народних господарств у цілому. Однак усі країни — члени РЕВ включились у єдину колективну організацію на формально однакових правах.

Об'єктивні процеси інтеграції пробивають собі шлях також у країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою. Серед країн з ринковою економікою, що розвиваються, особливе місце належить Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка утворилась у 1967 р. і до якої входять 7 країн — Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней та з липня 1995 р. — В'єтнам. Процес ринкової інтеграції розпочався також серед країн перехідної економіки. З'явилися перші об'єднання типу СНД (12 країн), Балтії (3 країни), Центральноєвропейської Асоціації (Україна, Польща, Чехія, Словенія) тощо. Унікальною моделлю економічної інтеграції стала організація Чорноморського співробітництва (ЧЕС), створена у липні 1992 р. До складу її увійшли вже 11 країн — Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Україна[3, c. 52-54].

В той же час, з поглибленням інтеграційного процесу об'єктивно наростають проблеми із забезпеченням однорідності європейського простору. Ця особливість пов'язана із включенням в орбіту інтеграції нових членів, які за рівнем соціальноекономічного розвитку є менш підготовленими до участі у вищих формах об'єднавчого процесу. Правомірність такого висновку ілюструє, зокрема, та обставина, що лише 12 із 15 членів ЄС є учасниками зони євро. Ця неоднорідність може ще збільшитися після прийому до складу ЄС нових членів, більшість із яких знаходяться на нижчому рівні економічного розвитку, порівняно з нинішніми членами ЄС.

Водночас, слід зауважити, що істотне зниження середнього по ЄС рівня ВВП на душу населення може спричинити невдоволення широких верств населення нинішніх членів ЄС — оскільки вони не будуть миритися зі зниженням свого життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому.

Слід також відзначити, що минулі етапи розширення відбувалися на більш низьких етапах інтеграції: перший і другий — на стадії існування спільного ринку, за відсутності елементів політичного союзу; третій — на початку переходу до формування єдиного внутрішнього ринку, при лише поставлених цілях формування спільної зовнішньої політики; четвертий — вже після утворення єдиного внутрішнього ринку, але за відсутності економічного та валютного союзу, остаточно сформованих спільної зовнішньої політики та політики безпеки, співробітництва у сфері юстиції і внутрішніх справ. Новий, п'ятий етап розширення — це розширення, що відбувається безпосередньо на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. І це робить питання такого розширення особливо складним — як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах[8, c. 45-46].

Таким чином, до нового етапу розширення ЄС підійшов, перебуваючи фактично на завершальній стадії економічної інтеграції — створення економічного та валютного союзу, а також значною мірою здійснивши цілі політичного союзу. Такий результат був досягнутий протягом понад 50 років, через складний і поступовий процес інтеграції, формування правової бази та механізмів співпраці. Країни, що приєднувалися до ЄС на попередніх чотирьох етапах його розширення, входили до об'єднання на проміжних етапах розвитку Союзу й могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури. Вступ нових членів здійснювався через компроміси при зустрічних корективах з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на новому етапі розширення.

Стосовно загальної політики розширення ЄС, лише п'ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС повинен бути відкритий для всіх бажаючих країн-кандидатів; майже половина опитаних (44%) допускають таку можливість винятково для окремих країн, а 16% — взагалі проти приєднання нових членів (діаграму "Ставлення населення країн ЄС до розширення Союзу").

Отже, позиції громадин країн-членів ЄС стосовно розширення Союзу є неоднозначними та далекими від одностайної підтримки цього процесу. Виразна більшість прихильників розширення наявна переважно в країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія). Натомість, у країнах з високим рівнем розвитку та, що важливо, значним впливом на визначення стратегії ЄС частка прихильників розширення Союзу ледь перевищує третину. Враховуючи рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже — впливу Громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення, за умови виявлення його негативних наслідків, можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг з точки зору підтримки його громадськістю країн-членів ЄС.

Проте, навіть враховуючи можливі ускладнення в процесі розширення ЄС, які, зокрема, можуть виникнути і внаслідок очевидного уповільнення темпів загальносвітового економічного росту в 2001р. та можливого початку глобального економічного спаду, в політичному сенсі рішення про розширення Європейського Союзу вже прийняте, і питання на сьогодні полягає лише у визначенні країн, шо приєднаються в рамках "першої хвилі" розширення, та тих необхідних механізмів внутрішніх перетворень ЄС, що створять умови для функціонування розширеного Союзу[11, c. 21-22].

Характерною ознакою політичної стратегії ЄС щодо країн ЦСЄ є уніфікація, що включає розробку критеріїв відповідності країн з ЦСЄ політичним та економічним умовам ЄС. Однією з важливих умов виступає проведення політики розширення ЄС на Схід, що не заважатиме процесу подальшої внутрішньої інтеграції країн-членів Євросоюзу. Це передбачає узгодження позицій держав-членів ЄС у розробці спільної стратегії розширення, вдосконалення механізмів прийняття рішень та функціонування комунітарних інституцій.

Таким чином, стратегія ЄС щодо країн ЦСЄ полягає в забезпеченні інституціональних умов належного функціонування розширеного Союзу, а її основним елементом визначено імплементацію внутрішньосоюзних норм і регулюючих правил асоційованими членами. Вихідним положенням є той факт, що розширення є проектом політично обумовленим: політичні зиски від економічної інтеграції, включаючи розширення ЄС, визначаються в контексті отримання геостратегічних переваг в інтересах посилення регіональної безпеки і стабільності.

Третій розділ – „Динаміка пристосування Європейського Союзу та країн Центральної та Східної Європи до європейських інтеграційних процесів” – присвячено дослідженню адаптивних можливостей ЄС до умов та наслідків розширення за рахунок країн ЦСЄ, визначається вплив процесу розширення ЄС на трансформаційні зрушення в країнах ЦСЄ.

Важливою характеристикою процесу еволюції політики ЄС до інтеграційних процесів в Європі є, в першу чергу, адаптивність ЄС до політики розширення, що полягає в спроможності Союзу абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи динаміку європейської інтеграції. Мова йде про запобігання негативним наслідкам від розширення Євросоюзу за рахунок країн ЦСЄ та Балтії, на що і був спрямований процес вироблення уніфікованих критеріїв інтеграції держав-претендентів на вступ протягом періоду, що досліджується.

Структурна декомпозиція факторів реального та потенційного економічного зростання і структурних зрушень в ЄС-10 показує, що їх основними виробничими факторами був нагромаджений капітал і технічний прогрес, або загальна факторна продуктивність, тоді як внесок фактора праці був у більшості країн негативним (див. табл.1). Причому суттєву роль у реалізації зазначених факторів структурних зрушень відігравав процес інтеграції цих країн до Єдиного внутрішнього ринку Союзу внаслідок значної відкритості їх національних економік (див. рис. 1)[14, c. 122-123].

Розширення Євросоюзу відбувається на основі процесів поглиблення інтеграції в політичній (інституційне реформування), економічній (економічний та валютний союз), зовнішньополітичній (СЗППБ) сферах. Ключовим моментом процесу адаптації ЄС до дихотомії розширення – поглиблення виступає асиметрична взаємозалежність процесів пристосування ЄС та країн-претендентів з ЦСЄ на вступ до нових вимог політики розширення. ЄС має пристосуватися до подальшого поглиблення інтеграційних процесів і до реалій розширення, надаючи суттєвої підтримки країнам-претендентам в процесі подолання відставання як в розвитку, так і в становленні ринків та структури господарства. Важливим стратегічним наслідком розширення ЄС на Схід є зміна так званої геополітичної геометрії. Мова стосується процесу геополітичного перегрупування сил, що можуть активізувати наявні політичні, економічні та культурні неузгодженості в ЄС через збільшення гетерогенності Союзу та послаблення можливості досягнення консенсусу і подальшого поглиблення інтеграційної динаміки[18, c. 243-245].

1.2. Європейський Союз: динаміка розширення і розвитку

Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, Кіпр і Мальта з 2004 року стали рівноправними членами ЄС. Територія ЄС збільшилась майже на чверть, а населення — на одну п'яту. 75 мільйонів чоловік приєднаються до 375 мільйонів нинішніх жителів Євросоюзу, перетворюючи його в найбільший у світі торговельний блок. У квітні 2003 року 10 нових країн підписали Угода про вступ до ЄС. Угоду про розширення ЄС повинні ратифікувати парламенти всіх 15 країн, що входять до ЄС [ 2, c. 12]. Позиція східноєвропейських країн у відношенні війни в Іраку може ускладнити ратифікацію. Населення всіх країн-кандидатів в основному підтримує вступ у ЄС, однак в Естонії і Латвії рівень підтримки коливається на рівні близько 50% [4, c. 11].

Виникнуть проблеми і політичного характеру. Коли до складу Євросоюзу буде входити вже 27 членів, то процедура прийняття рішень, використовувана в ньому, може дуже ускладнитися. Оскільки для прийняття рішень із ключових питань, таких як оподаткування, бюджет й основні права, а також в інших галузях потрібна одностайність всіх членів Євросоюзу, то за існуючої неоднорідності їхніх економік це означає, що спільний знаменник для прийняття рішень в Євросоюзі ставатиме дедалі меншим. Збільшиться ймовірність виникнення коаліцій країн-учасників, створених для блокування прийняття певних рішень. Але в умовах зростаючої неоднорідності Союзу-27 буде потрібна ще гнучкіша інституційна структура. Потрібно змінити структурний та регіональний фонди Євросоюзу до того, як відбудеться розширення на Схід, оскільки після цієї події новоприйняті східноєвропейські країни зможуть утворювати коаліційну меншість, що блокує прийняття певних рішень. Політика в галузі сільського господарства має бути переорієнтована таким чином, щоб замість субсидій, регулюючих ціни, виділялися субсидії, які б збільшували прибутки, отримувані у вигляді соціальних виплат, причому ці виплати повинні перетворюватися в національні боргові зобов'язання, а не в боргові зобов'язання Євросоюзу.

Самостійні національні держави Європи під час укладення договору про об'єднану Європу вже передали наднаціональному союзному органу з прийняття рішень ряд важливих питань, що стосуються їхнього суверенітету. Якщо цій передачі підлягатиме ще більше питань, що стосуються національного суверенітету, то проблема "дефіциту демократії" в Євросоюзі буде вирішена, а Європарламент отримає більше повноважень для визначення політики Євросоюзу.

Розширення ЄС підвищить внутрішню різнорідність ЄС і фінансовий тиск на найбільш розвинуті країни, що сповільнить розвиток Європи і послабить її позиції в конкуренції зі США, і підсилить внутрішньоєвропейські розбіжності, створивши погрозу внутрішньої фрагментації ЄС. Передвістя цього — Берлусконі, який прийшов до влади під гаслом пріоритетного розвитку півдня Італії, а не найбільш слабких членів ЄС. Розширений ЄС стане набагато біднішим: середній доход на душу населення в країнах, що приєднуються, складає усього 40% від існуючого у Союзі рівня. Сукупний ВВП нових членів єдиної Європи складає тільки 5% від сукупного ВВП "старих" членів ЄС. По оцінках Еврокомісії, за найближчі 10 років ВВП західноєвропейських країн може вирости лише на 0,5%. При цьому основне значення для економічного росту буде мати не стільки торгівля, скільки міграція й умови конкуренції [3, c. 54]. Також не виключається можливість того, що введення євро в менш благополучних країнах Східної Європи приведе до дестабілізації валюти. Одна із серйозних проблем — європейська аграрна політика, що обходиться занадто дорого. Нідерланди наполягають на реформах, оскільки, у противному випадку, незабаром прийдеться вливати гігантські суми в сільськогосподарські підприємства, насамперед, у Польщі, що вкрай нерентабельні.

Крім того, розширення вимагає значних фінансових уливань. Сума в 40 мільярдів євро (37,6 мільярда доларів), яку буде виділено на реорганізацію економіки нових членів ЄС із 2004-го до 2006 року, на перший погляд здається досить великою. Але якщо обчислити відношення виділеної суми до сукупного ВВП, тоді виявиться, що реконструкція Європи обійшлася б США в 1,5 відсотка національного ВВП на той період, а ЄС збирається обмежитися 0,08 відсотка свого ВВП. Виділяючи зі свого бюджету 40 мільярдів євро на своїх нових членів, ЄС розраховує поповнити скарбницю за рахунок їх же членських внесків, які становять 15 мільярдів євро[7, c. 18-20].

Однак Західна Європа йде на приєднання "десятки" охоче. Для бізнесу це насамперед гарантія повернення вже вкладених у центральноєвропейський регіон інвестицій та можливість повною мірою використовувати дешеву робочу силу з Центрально-Східної Європи. Та основні дивіденди Західна Європа отримає у військово-політичній площині. Доленосний для Європи самміт 1999 року в Ніцці, де було оголошено намір прийняти до ЄС нових членів, мав ще одну історичну декларацію — про створення європейських сил швидкого реагування [7, c.23]. Цілком можливо, що прийняття нових членів до ЄС із позиції Західної Європи є геополітичним проектом, що має на меті створення нового потужного та незалежного від США військово-політичного блоку[7, c.23].

Якщо розглядати переваги та втрати окремих країн, зокрема України, від інтеграції з ЄС у фінансовому аспекті, то слід зазначити, що вони залежать перш за все від економічної політики та юридичної системи країн, а також від здатності підприємств протистояти конкурентному тиску в рамках ЄС, який є позитивним фактором вирівнювання економічного розвитку його членів. Детально прораховувати усі витрати та надходження неможливо, проте усі надходження можна чітко розділити на прямі та непрямі. До прямих можна віднести зростання можливостей доступу до ринку, приплив капіталу, прямі трансферти фінансових ресурсів з Євросоюзу, а до непрямих — поліпшення перерозподілу факторів виробництва, підвищення ефективності економічних процесів, економію фінансових ресурсів внаслідок послаблення бар'єрів в операціях з країнами ЄС[9, c. 39-41].

Висновок до І розділу. Підсумовуючи аналіз процесу пристосування ЄС та країн ЦСЄ до євроінтеграційних реалій, автор підкреслює, що характерною ознакою стратегії розширення ЄС щодо країн ЦСЄ було прогнозування рівня абсорбованої спроможності перших та принципова згода останніх практично з усіма виробленими умовами ЄС, що позбавило від необхідності самостійного й негайного розв’язання багатьох проблем політичного, соціального та економічного характеру. Визначальними сферами було визнано впровадження інституційних реформ, імплементацію правових норм, інтенсифікацію торговельної співпраці та інвестиційної діяльності. Копенгагенські критерії виявились найбільш ефективним чинником впливу на перебіг демократичних та ринкових перетворень в країнах ЦСЄ. Водночас критерії членства виявились надто широко сформульованими і складними для виконання країнами ЦСЄ.

Розділ 2. Розширення ЄС та участь України

2.1. Вплив процесу розширення ЄС на Україну

Початок офіційних переговорів між ЄС та першою «хвилею» країн-претендентів на вступ до цього найбільш потужного у світі інтеграційного об'єднання та визначення країн — претендентів другої «хвилі» поставили перед Україною складні питання. Якими будуть економічні та політичні наслідки розширення ЄС на схід? Яким чином це вплине на перспективи європейського напряму розвитку України? Чи не призведе вибірковий процес розширення ЄС на схід до утворення нового економічного поділу Європи, спорудження своєрідного східного економічного муру на західних кордонах України? Ці питання зовсім не зайві, зважаючи на те, що Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, попри дипломатичні реверанси, які в ній містяться, фактично, відмовила Україні в претензіях на прискорену інтеграцію до структур ЄС. На видиму перспективу, Україні доведеться вирішувати набагато менш амбіційні питання — це набуття членства в Світовій організації торгівлі (СОТ) та забезпечення виконання у повному обсязі зобов'язань, передбачених чинною Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. І лише після цього стане можливим початок переговорів про утворення зони вільної торгівлі та набуття Україною статусу асоційованого члена в Європейському Союзі.

Звичайно, сьогодні дуже важко дати вичерпні відповіді на поставлені питання. Можна сформулювати оцінку лише в першому наближенні, здебільшого щодо прямих короткотермінових факторів цього процесу. Побіжний аналіз цієї проблеми вказує на те, що ми матимемо справу з досить неоднозначним процесом, який поєднує в собі як позитивні, так і негативні для України аспекти.

Позитивний вплив розширення ЄС на схід полягає, по-перше, в тому, що він однозначно призведе до істотного зміцнення та підвищення потенціалу торгівлі між Україною та ЄС (див. діаграму).

Розрахунки свідчать про те, що вже після першої «хвилі» розширення Європейського Союзу частка його країн-членів у зовнішній торгівлі України може зрости в експорті товарів на 38,8%, а в експорті послуг — на 27,2%. По імпорту зростання може скласти відповідно 27,7% та 18,7%. Друга «хвиля» розширення може збільшити питому вагу ЄС в українському експорті товарів ще на 24%, а послуг — на 13,4%. Що ж до імпорту, то додаткове збільшення може скласти 13,6% та 11% відповідно. Загалом, в результаті розширення товарний ринок ЄС має всі шанси перетворитися для України на головний, тоді як ринок країн-членів СНД відійде на друге місце. Однак, на ринку послуг ефект розширення буде помітно меншим.

По-друге, запровадження в країнах-нових членах ЄС єдиного торговельного режиму призведе, в більшості випадків, до зниження рівнів імпортних тарифів у нових членах ЄС, тому що останні повинні будуть запровадити в себе єдині європейські ставки митного тарифу.

Крім того, країни запровадять у себе чинну в ЄС Загальну систему преференцій. Загальним результатом будуть кращі умови доступу українських експортерів на ринки нових членів ЄС[15, c. 16-18].

По-третє, розширення ЄС призведе до запровадження в країнах-нових членах Європейського Союзу більш розвинених інститутів ринкового регулювання, які сприятимуть розширенню торгівлі. Поширення на ці країни системи європейського права, безперечно, полегшить умови комерційної діяльності українських експортерів та імпортерів на їх ринках, зменшить витрати на здійснення зовнішньоторговельних угод, а отже — збільшить конкурентоспроможність вітчизняної продукції. З іншого боку, запровадження більш чіткого порядку регулювання може призвести до певного зменшення обсягів контрабандних торгових операцій, нелегальної міграції та інших форм тіньових операцій — це матиме позитивний вплив на державний бюджет України.

По-четверте, розширення ЄС з єдиною валютною системою сприятиме росту обсягів використання євро в зовнішньоекономічних стосунках України, а отже, і деякому послабленню однобічної залежності української гривні від долара США. Більш активне використання євро (з орієнтацією на нього в курсовій політиці) може стати фактором, що забезпечить більшу передбачуваність валютної політики України, зменшення валютних ризиків для українських компаній, які торгують з країнами ЄС. Крім того, це було б очевидною ознакою більшої орієнтації України на норми і вимоги ЄС.

По-п'яте, зважаючи на більш тісні політичні стосунки України зі своїми сусідами, порівняно з більшістю нинішніх членів ЄС, вона може добитись більшого впливу на процеси прийняття сприятливих для себе рішень в ЄС. Йдеться, зокрема, про оцінки виконання Україною зобов'язань (передбачених Угодою про партнерство і співробітництво) та полегшення доступу України до європейських фондів.

Разом з тим, розширення Європейського Союзу на схід матиме й певні негативні наслідки для економіки України. Серед них можна, зокрема, передбачити наступні.

Із входженням до ЄС нових членів, на них поширяться норми регулювання ЄС щодо окремих «чутливих» секторів економіки — це металургія, текстильна галузь, де зараз використовуються кількісні обмеження (квоти), а також сільське господарство, з його розвиненим арсеналом протекціонізму та колективного субсидіювання. Отже, матиме місце певне підвищення рівня нетарифного протекціонізму. Однак вплив цих заходів на економіку України буде обмеженим з наступних причин: (а) через загальну тенденцію лібералізації імпортного регулювання в ЄС в результаті реалізації заходів в рамках СОТ, в т.ч. стосовно сектора сільського господарства; (б) через тенденцію розширення чинних європейських квот, з перспективою вже в 2002р. мати на ринку ЄС значно більш ліберальний режим торгівлі металами та текстилем[19, c. 110-112].

Вступ до ЄС нових членів може підвищити їх конкурентоспроможність відносно українських постачальників на окремих ринках ЄС, таких, як ринок металів (Польща, Словаччина), текстиль (практично всі країни-претенденти), сільгосппродукція (Угорщина), продукти харчування (Польща, Угорщина, Болгарія), напої (практично всі країни-претенденти). Крім того, зважаючи на значно більш високі темпи реструктуризації сектору машин і устаткування в Польщі, Угорщині, Чехії та Словенії, перспективи виходу України на відповідні ринки країн ЄС можуть істотно погіршитись, якщо тільки не будуть вжиті заходи щодо налагодження кооперації з країнами-новими членами ЄС.

Із входженням до ЄС, в країнах-нових членах будуть діяти єдині європейські технічні стандарти та норми безпеки споживання. Це, безперечно, ускладнить умови поставок з України машин, устаткування, взагалі — будь-якої технічно складної продукції, в т.ч. компонентів для кооперованого виробництва.

Приєднання до Європейського Союзу означатиме і поширення на нових членів чинних правил і практики застосування антидемпінгових заходів, що (за умови збереження нинішнього статусу України як країни з неринковою економікою) буде означати розширення сфери антидемпінгових розслідувань та обмежень стосовно України.

Запровадження в країнах-претендентах на вступ до ЄС візового режиму стосовно громадян України (і відповідного візового режиму з боку України) може обмежити кількість приватних ділових поїздок між країнами, збільшить витрати на здійснення зовнішньоекономічних угод — це негативно позначиться на обсягах взаємної торгівлі та інвестицій. Разом з тим, український експорт у його нинішній структурі навряд чи істотно постраждає від цього, адже він сконцентрований на тих позиціях, які становлять, вживаючи прийняту в Україні термінологію, критичний імпорт наших зарубіжних партнерів. Водночас, конкурентні позиції на українському ринку фірм з країн-претендентів можуть помітно послабитись, адже в них значну частку займають відносно недорогі (порівняно із західноєвропейськими) споживчі товари. Таким чином, існуючий для наших центральноєвропейських партнерів дефіцит в торгівлі з Україною може збільшитись. Але це, очевидно, завдасть шкоди і українському малому бізнесу, який активно працює в галузі імпортної торгівлі і створює тим самим значну кількість робочих місць[17, c. 271-272].

2.2. Вплив розширення ЄС на Україну в політичній сфері

Із вступом до ЄС, нові країни-члени візьмуть на себе зобов'язання щодо застосування до країн, що розвиваються, пільг за Загальною системою преференцій, чинною в Європейському Союзі. Країни, що розвиваються, отримають полегшений доступ на ці ринки, що підвищить їх конкурентні позиції. Враховуючи, що обсяги таких пільг будуть вищими, ніж може використовувати Україна, загальним результатом може стати певне послаблення конкурентних позицій українських постачальників.

Вступ в ЄС нових членів і пов'язана з цим лібералізація їх інвестиційних режимів зумовить підвищення до них уваги з боку іноземних інвесторів і певну переорієнтацію прямих іноземних інвестицій з України на економіки нових членів ЄС.

11 березня 2003 р. Комісія ЄС прийняла нові рамки своїх взаємовідносин із Україною. У Посланні, озаглавленому “Ширша Європа – Сусідство”: Нові рамки взаємовідносин із нашими східними та південними сусідами Комісія чітко визначила, що метою Нових рамок є утворення зони процвітання та добросусідства — кола друзів, — із якими вона матиме тісні мирні стосунки та співробітництво.

Основною метою стане співпраця із країнами-партнерами заради сприяння процесу політичних та економічних реформ, підтримки тіснішої економічної інтеграції, сталого розвитку та забезпечення політичної підтримки і допомоги.

В “Ширшій Європі” Україна є однією з пріоритетних країн, якій пропонується новий курс на співробітництво, включаючи, між іншим, перспективу тіснішої інтеграції у єдиний ринок ЄС, преференційних торговельних відносин, подальшого співробітництва у сфері культури та взаєморозуміння, інтеграції у транспортну, енергетичну та телекомунікаційну мережі та європейський дослідницький простір. Також, нові рамки забезпечують нові конкретні інструменти для їх втілення, включаючи участь у європейських програмах і діях, нові джерела фінансування, Програму Дій для України та щорічні огляди.

У цьому відношенні “Ширша Європа” пропонує амбіційну та реалістичну мережу для зміцнення нашого стратегічного партнерства, дозволяючи Україні повністю отримати користь від розширення ЄС. Нові підходи до співробітництва запропоновані “Ширшою Європою” включають перспективу майбутньої поступової інтеграції у внутрішній ринок ЄС кількістю у 450 мільйонів споживачів[9, c. 6-7].

Новим інструментом, впровадженим для виконання Нових Рамок, є План Дій, обов’язковий політичний документ, який буде розроблений Комісією та державами-членами ЄС і погоджений із Україною, і чітко визначатиме не лише політичні цілі, але й основні показники, за якими протягом кількох років оцінюватиметься прогрес. Ці показники розроблятимуться у тісному співробітництві із країнами-партнерами, і нові переваги пропонуватимуться у відповідності до успіхів, досягнутих у виконанні політичної та економічної реформ.

Послання “Ширша Європа” також включає Програми “Сусідство” як нову ініціативу для подолання наслідків розширення, сприяння співробітництву вздовж кордонів ЄС з Україною. В рамках чотирьох різних програм “Сусідство” Україна отримає додаткове фінансування у 20 млн. євро.

Питання членства України в ЄС поки що залишається відкритим. Але впродовж останнього самміту Україна-ЄС в Ялті представники ЄС наголошували, що двері ЄС тримаються відкритими для України. Просто зараз ЄС не готовий назвати конкретну дату. Між тим, у Договорі про Європейський Союз у статті 49 чітко сказано, що у України є можливість отримати членство в ЄС і “Ширша Європа” також не виключає такої можливості.

Обсяги торгівлі України з нинішніми претендентами на вступ до ЄС останнім часом мають тенденцію до скорочення. Це слід враховувати під час розробки нових механізмів, які можуть потенційно обмежити обсяги взаємної торгівлі, а також, оцінюючи можливі позитивні наслідки від розширення ЄС. Так, лише в 1999р., порівняно з попереднім роком, експорт України в Естонію зменшився на 11,1%, в Польщу — на 3,7%, Словенію — на 25,1%, в Чехію — на 17,5%, а імпорт — відповідно на 38,9%, 46,8%, 38% та 37,1%. До того ж, імпорт з Угорщини втратив 36,2%. Значна асиметрія в скороченні торгівлі вказує на те, що позиції країн Центральної та Східної Європи на українському ринку є набагато вразливішими, ніж позиції України на ринках держав ЦСЄ.

Більш довгострокові наслідки розширення ЄС на схід будуть залежати від ряду важливих факторів, дію яких сьогодні важко передбачити [10, c. 42-44].

2.3. Наслідки розширення ЄС для України

Основними чинниками формування географічної, товарної, галузевої та технологічної структури торгівлі України з країнами ЄС-27 є: суттєва структурна диференціація національних економік, асиметричний попит на відповідних ринках, погіршення конкурентоспроможності української готової продукції в міру збільшення частки доданої вартості, наявність торговельних бар’єрів у взаємній торгівлі. Для торгівлі України з ЄС-10 перші три чинники мають більш м’який характер, однак після розширення ЄС виникли додаткові торговельні бар’єри у торгівлі з тими з них, з якими Україна мала угоди про вільну торгівлю. Тому формування зони вільної торгівлі з ЄС у цілому сприятиме відновленню доступу на ринки окремих країн – нових членів Союзу.

У дисертації доведено, що торгівля товарами України з країнами як ЄС-10, так і ЄС-25 у цілому відбувається переважно на міжгалузевому рівні, що суттєво обмежує можливості економічної інтеграції України з ЄС в цілому. Україна експортує в ЄС переважно низькотехнологічні товари та з низькою доданою вартістю. Українська економіка технологічно відстає від економік країн ЄС. Промисловість випускає продукцію переважно ІІ-ІІІ технологічних укладів (в ЄС – переважно ІІI-V), експортує в ЄС продукцію переважно ІІ технологічного укладу.

У товарній структурі торгівлі між Україною і ЄС-25 після розширення Союзу значних зрушень не відбулось. Структура торгівлі України з країнами ЄС характеризується надзвичайною вузькістю асортименту. За останні 3-4 роки на продукцію низько-технологічних галузей припадало в середньому понад 70% загального обсягу експорту України до ЄС. Наявна міжнародна конкурентоспроможність українських експортерів на ринках Союзу базується переважно на цінових факторах у сфері напівфабрикатів і взагалі продукції з невисоким рівнем доданої вартості та незначним рівнем технологічності. Структурні особливості зовнішньої торгівлі України, що відбивають конкурентні можливості вітчизняної економіки, є стратегічно програшними для країни. Така структура торгівлі несприятлива для прискореного входження України до економічного простору ЄС і повинна бути змінена. Повільні структурні зрушення в економіці України консервують існуючий технологічний розрив та можуть призвести навіть до його поглиблення[13, c. 42-44].

Географічна структура торгівлі України з ЄС не є досконалою: на 8 країн – нових членів ЄС припадає до 40 відсотків взаємної торгівлі, хоча їх частка у сукупному ВВП Європейського Союзу сягає лише п’яти відсотків. Таким чином, попит на ринках найрозвиненіших країн ЄС не став вирішальним фактором структурних змін в економіці України, а на ринках нових менш розвинених країн – членів ЄС переважає попит на середньотехнологічну продукцію.

Загальна позитивна динаміка торгівлі, окрім 2005 р., з країнами ЄС-25 (особливо українського експорту) зумовила зростання для України значення ринку ЄС серед інших альтернативних ринків. Позитивними тенденціями протягом 2001 – 2005 рр. були стабільне зростання українського експорту в цілому та зменшення від’ємного сальдо в торгівлі з ЄС-15 та ЄС-10. Однак навіть після розширення ЄС питома вага Союзу у зовнішній торгівлі України становить приблизно 30%, що є одним з найнижчих показників серед 16 країн — сусідів Європейського Союзу. Отже, на сучасному етапі ринок ЄС має важливе значення для економіки України, але він не став основним та ключовим.

Незважаючи на те, що всі країни ЄС-10 збільшили обсяги капіталовкладень в економіку України протягом 2002-2006 рр., їх частка у загальному інвестуванні капіталу з ЄС-25 значно зменшилась. Ці зміни можна пояснити, по-перше, інтенсивнішим експортом капіталу в Україну з розвинених країн ЄС, по-друге, переорієнтацією частини експорту капіталу з ЄС-10 до ЄС-15. Після розширення Союз перетворився на найголовнішого іноземного інвестора економіки України, хоча це не значною мірою пов’язане із збільшенням припливу інвестицій саме з ЄС-10.

Розширення Європейського Союзу мало позитивні, хоча й незначні за обсягом, наслідки для впливу прямих іноземних інвестицій з країн – нових членів в Україну на рівень внутрішньогалузевої торгівлі з ними (рис. 2,3)[4, c. 8-10].

Проведені розрахунки впливу прямих іноземних інвестицій на індекс Грубела-Ллойда підтверджують, що, по-перше, їх збільшення з ЄС-10 в Україну слабо впливає на розвиток взаємної внутрішньогалузевої торгівлі; по-друге, по країнах – нових членах ЄС спостерігається позитивна залежність розвитку взаємної внутрішньогалузевої торгівлі від обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну з цієї групи країн; по-третє, після розширення Європейського Союзу відповідна кореляція зросла, хоч і незначним чином, що вказує на зміни у галузевій структурі інвестицій нових країн – членів в економіку Україну та зростання частки внутрішньогалузевої торгівлі.

Після розширення ЄС Україна почала активніше вивозити свій капітал до ЄС. Можна стверджувати, що у відносинах з Україною набуває подальшого розвитку новий економічний феномен – капіталообмін між Україною та ЄС-25. Однак зауважимо, що капіталообмін розвивається зокрема наразі лише з двома країнами ЄС-25, зокрема новим членом ЄС – Польщею, а також Іспанією.

Висновок до ІІ розділу. Розширення Європейського Союзу мало позитивні, хоча й незначні за обсягом, наслідки для впливу прямих іноземних інвестицій з нових – країн членів в Україну на рівень внутрішньогалузевої торгівлі з ними. По-перше, збільшення прямих іноземних інвестицій з НКЧ-8 в Україну слабо впливає на розвиток взаємної внутрішньогалузевої торгівлі; по-друге, у нових країнах – членах ЄС спостерігається позитивна залежність розвитку взаємної внутрішньогалузевої торгівлі від обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну з цієї групи країн; по-третє, після розширення Європейського Союзу у 2005 р. відповідна кореляція зросла, хоч і незначним чином, що вказує на зміни у галузевій структурі інвестицій нових – країн членів в економіку Україну та зростання частки внутрішньогалузевої торгівлі[5, c. 85-86].

Висновки

Відповідно до поставленої мети та окреслених завдань автором узагальнюються результати наукового дослідження, обґрунтовуються висновки, що характеризуються теоретичною новизною і практичним значенням:

Природна геополітична унікальність європейського регіону, стала усвідомлена історична та культурна ідентичність, цивілізаційне самовизначення, наявні високі геоекономічні параметри й безумовні комунікаційні переваги обумовлюють геостратегічне спрямування європейського континенту та аргументовано визначають регіон як один з впливових світових політичних та економічних центрів.

Європейський досвід регіонального будівництва демонструє сьогодні майже безальтернативну ефективну модель розвитку, рушійними силами якої виступає позитивний досвід еволюції інтеграційного процесу на засадах європейської ідентичності. З іншого боку, в умовах зростання глобальної конкуренції та перетворення регіонів у територіальні корпорації, завдання ЄС ускладнюватимуться, оскільки європейський регіоналізм об’єктивно спрямовуватиметься не лише на вирішення внутрішніх європейських проблем, але й на посилення позицій європейського регіону на світовому рівні.

Процес розширення ЄС в нових геополітичних умовах визначається в термінах формування впливового світового центру сили на європейському континенті. Подальша еволюція даного політичного процесу залежатиме від двох основних факторів:

· успішного проведення економічних, політичних та соціальних реформ всередині самих країн-кандидатів;

· забезпечення дієздатності та функціонування європейських інституцій з огляду на перспективу сучасного безпрецедентного розширення.

Автор вирізняє наступні головні особливості формування стратегії розширення ЄС:

· політичні переваги розширення, що поділяються на чотири категорії: геостратегічні переваги, міжнародна безпека, внутрішня стабільність Євросоюзу, підтримка демократії та реформ в регіоні ЦСЄ;

· етапність та поступовість, що визначаються пошуком ефективного вирішення завдань, обумовлених дихотомією розширення – реформування: процес вступу нових країн-членів з ЦСЄ повинен позбутися наявних негативних впливів на автентичні європейські інтеграційні тенденції всередині Союзу;

· відповідність економічних преваг від розширення пріоритетним політичним цілям з метою формування єдиного європейського політичного простору, що вимагає узгодженості стратегій і позицій країн-членів ЄС;

· уніфікація критеріїв відповідності країн-кандидатів з ЦСЄ на вступ до ЄС та процедур контролю за дотриманням виконання вироблених критеріїв, що еволюціонували до відмови від пошуку уніфікованих групових рішень для всього регіону на користь пошуку індивідуалізованих моделей і відповідних політик, які мають реалізовуватися у контексті загального стратегічного бачення ролі і місця європейського регіону.

Характерною ознакою політичної стратегії Євросюзу щодо країн ЦСЄ є пошук уніфікованих процедур вступу до ЄС. Континентальна універсалізація засад внутрішнього життя дедалі тісніше приєднує можливості партнерства до моделі національного розвитку і стає основою розв’язання питань міжнародної стабільності та безпеки. Формат та часові рамки розширення на Схід не є однаковими й визначаються, по-перше, політичним (рівнем політичної, соціальної та економічної відповідності) та економічним станом держави-заявника; по-друге, наслідками чергового розширення для держав-членів ЄС; по-третє, масштабом пристосувань, які має здійснити Союз для збереження ефективності функціонування ЄС.

Процес розробки критеріїв вступу, системи контролю за їх виконанням, дослідження динаміки пристосування країн-претендентів, визначення основних наслідків цього процесу для Євросоюзу і вироблення механізмів подолання наявних невідповідностей та протиріч призводить до необхідності ускладнення критеріїв для наступного розширення та подальшого вдосконалення системи контролю за їх дотриманням.

Необхідність перегляду механізму функціонування комунітарних інституцій ЄС на сучасному етапі розширення визначається масштабами і якісними характеристиками країн-кандидатів. Проблемними моментами є: вдосконалення процедури прийняття рішень; перегляд функцій, компетенцій та механізмів функціонування відповідних європейських інституцій; реформування основ спільних політик та фінансової системи.

Процес інституційного реформування ЄС демонструє: 1) перевагу національних інтересів над комунітарними; 2) невирішеність питань інституційного реформування ЄС до розширення 2004 р. потенційно загрожує ускладненнями в досягненні конструктивних рішень за існуючих механізмів їх прийняття; 3) після розширення змінюється середовище прийняття рішень: збільшується питома вага малих держав, що підіймає проблему лідерства в ЄС та критерії статусу цих держав і сприяє поширенню принципів позаінституційного міжурядового співробітництва.

Вихідним для розгляду наслідків розширення ЄС за рахунок країн ЦСЄ є головне положення – розширення не повинно негативно впливати на внутрішні інтеграційні процеси, сприяючи посиленню позицій європейського регіону у якості впливого світового центру.

Основними завданнями політики розширення на Схід передбачено формування поширеного європейського політичного простору та реформування інституцій Союзу, поглиблення економічного регіоналізму й формування європейської зони вільної торгівлі. Серед проблемних аспектів процесу розширення на Схід відзначається вплив цього процесу на стабільність Союзу. Черговий етап розширення, хоча і розглядається у якості засобу зміцнення стабільності та безпеки на європейському континенті в цілому, може становити певну загрозу для внутрішньої безпеки Євросоюзу. Процеси геополітичного перегрупування сил мають потенціал до збільшення гетерогенності Союзу.

Головні торговельно-економічні наслідки розширення ЄС обумовлюються дисбалансом торгівлі та зростаючим дефіцитом товарообігу з боку держав ЦСЄ при дефіциті торговельного балансу всередині Європейського Союзу. Спостерігається відмінна структура взаємної торгівлі. Вагомим аспектом наслідків розширення Євросоюзу в сфері економіки є перегляд та реструктуризація субсидій в рамках спільної сільськогосподарської політики, а також проблема формування бюджетних внесків. Питанням на майбутнє залишається ефективність реалізації рішень в сфері економічної та торговельної політики ЄС, що в значній мірі впливатиме на політичну та економічну стабільність Союзу.

Важливим досягненням ефективної реалізації євроінтеграційних стратегій країн ЦСЄ можна вважати визнання політики розширення ЄС у якості каталізатора трансформаційних перетворень в пострадянських країнах, для яких головними принципами на шляху реалізації євроінтеграційної стратегії визначено: визнання інтеграції до ЄС у якості найважливішого політичного пріоритету; орієнтація на ЄС як на основного торговельного партнера країн-кандидатів; наявність високого рівня інвестиційної інтервенції, тобто суттєве збільшення надходжень інвестицій з Європейського Союзу; стійка політика бюджетних витрат на реалізацію програм європейської інтеграції; суспільна адаптація до принципів європейської спільноти.

Концепція Ширшої Європи закладає нові принципи відносин з країнами-сусідами, серед яких окреме місце посідає Росія та Україна. Головним принципом відносин в рамках нової концепції сусідства є привілейовані відносини партнерства між ЄС та країною-сусідом через запровадження диференційованих моделей співробітництва.

Росія у відносинах з Європою дотримується прийнятного для неї геостратегічного курсу на зміцнення євразійських аспектів у європейських справах з метою перешкоджання нарощуванню потенціалу євроатлантичних тенденцій.

Стратегічні інтереси ЄС вимагають більш масштабної політичної експансії в різних регіонах, включаючи євразійський простір. Актуальною є тенденція до розширення сфери європейських геостратегічних та геоекономічних інтересів на східному та південному напрямах.

Поглиблення інтеграційних процесів на європейському континенті безпосередньо відповідає національним інтересам України. Політична стратегія реалізації Україною наміру набути статусу асоційованого, а згодом і повноправного членства в Євросоюзі має ґрунтуватися на детальному аналізі планів ЄС щодо розширення на Схід, а також запозиченні досвіду країн ЦСЄ в розробці й реалізації євроінтеграційних стратегій, що базуються на поєднанні ефективного політичного діалогу та взаємовигідного економічного співробітництва. Досягнення рівня відповідності критеріям членства в ЄС є складним трансформаційним процесом. Але незалежно від реалізації мети повноправного членства, опанування європейськими критеріями сприятиме становленню України як політично виваженого та економічно стабільного партнера у світовій політиці.

Черговий етап розширення ЄС стимулював ускладнення вимог, уточнення критеріїв для оцінки відповідності претендентів, що й визначатиме адаптивний потенціал України щодо вимог європейської інтеграції на довготривалу перспективу. Процес розширення ЄС для України вимагає певного перегляду стратегії взаємин з країнами ЦСЄ на Заході і з Росією на Сході та визначення формату й параметрів взаємин з ЄС після розширення.

Список використаної літератури

1. Баштанник В. Політико-тансформаційна складова зовнішньої політики національної держави в системі євроатлантичної інтеграції/ В. Баштанник //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2007. — № 2. — C. 224-236.

2. Глинкина С.П. Центрально-восточная Европа на пути в Евросоюз //Новая и новейшая история. — 2007. — № 3. — C. 46-65

3. Гончар М. Енергетична інтеграція України в ЄС: перспективи, проблеми, шляхи подолання //Євроатлантикінформ. — 2006. — № 5. — C. 52-54

4. Друзенко Г. Європейська інтеграція України: оцінка в загальноєвропейському контексті //Парламент. — 2005. — № 8. — C. 2-11

5. Касич А. О. Інтеграційні завдання України в умовах трансформації моделі розвитку глобальної економіки/ А. О. Касич //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 7. — C. 78 — 86.

6. Копійка В.В. Єдиний європейський акт та прискорення інтеграційних процесів в ЄС. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: — Вип. 8. — К. : Київський університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. — 1998. — С. 55-63.

7. Копійка В.В. Передумови інтеграційних процесів у Західній Європі. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. — Вип. 11. — К., 1999. — С. 18-22.

8. Копійка В.В. Деякі теоретичні аспекти сучасних європейських інтеграційних процесів. // Актуальні проблеми міжнародних відносин – Вип.19 (Ч.ІІ). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. — 2000. – С.45-49.

9. Курс європейської інтеграції обрали самі українці //Політика і час. — 2007. — № 7. — C. 6-7

10. Лондар С. Входження України у світовий економічний простір та трансформація фінансових визначень //Фінанси України. — 2006. — № 5. — С.39-49.

11. Невідома Н. Економічні аспекти євроатлантичної інтеграції України/ Ніна Невідома //Євроатлантикінформ. — 2006. — № 1. — C. 21й-22

12. Нижник Н. Євроінтеграція України в умовах ймовірного розвитку системи колективної безпеки //Україна-НАТО. — 2004. — № 4. — C. 19-28

13. Радецький В. Європейська та євроатлантична інтеграція України як важливий фактор національної безпеки держави //Євроатлантикінформ. — 2006. — № 5. — C. 42-44

14. Рябінін Є. Процеси інтеграції у XX столітті: основні концепціїї їх вивчення //Політичний менеджмент. — 2006. — № 5. — C. 122-130

15. Стан і перспективи європейської інтеграції України: позиції представників влади //Національна безпека і оборона. — 2007. — № 2. — C. 13-29

16. Шкурат І. Євроатлантична інтеграція: зовнішньополітичні аспекти/ Іван Шкурат //Україна-НАТО. — 2004. — № 3 . — C. 78-84

17. Шнирков О.О. Наслідки розширення ЄС для України у торговельно-економічній сфері // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. – Вип. 32: У 2 ч. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. – 2002. – Ч. ІІ. – С. 271-273.

18. Шнирков О.О. Теоретичні основи вивчення ефектів економічної інтеграції (на прикладі Європейського Союзу) // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. – Вип. 47: У 2 ч. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. – 2004. – Ч. І. – С. 243-251.

19. Шнирков О.О. Інтеграційна складова структурних зрушень у зовнішній торгівлі центральноєвропейських країн (на прикладі Чехії, Угорщини, Польщі) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Міжнародні відносини. – К.: ВПЦ “Київський університет”. – 2004. – Вип. 31-32. – С. 110-114.

20. Шнирков О.О. Структурна адаптація національних економік країн Вишеградської групи до інтеграційних процесів ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. – Вип. 52: У 2 ч. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. – 2005. – Ч. ІІ. – С. 227-239.

21. Шнирков О.О. Реструктуризація ринку робочої сили у країнах – нових членах ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. – Вип. 55: У 2 ч. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. – 2005. – Ч. ІІ. – С. 266-283.