Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи системи інформаційного забезпечення базової діяльності фірми.

1.1. Загальні положення інформаційного забезпечення діяльності фірми.

1.2. Використання спеціалізованих періодичних видань для інформаційного забезпечення фірми.

1.3. Консультаційно-інформаційні послуги.

Розділ 2. Розробка системи інформаційного забезпечення підприємницької діяльності.

2.1. Дослідження впливу інформації на розвиток факторів виробництва фірми.

2.2. Роль держави у створенні системи інформаційного забезпечення.

Розділ 3. Методи розробки системи інформаційного забезпечення базової діяльності фірми.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Інформація має виняткове значення для розвитку підприємництва в сучасних умовах, адже вона стає не просто передумовою здійснення виробничого процесу, а перетворюється у важливий ресурс, який визначає фактори виробництва, його динаміку, загальну спрямованість усього суспільного розвитку.

Питома вага зайнятого у сфері виробництва та передаванні інформації кадрового потенціалу постійно зростає порівняно з традиційними сферами. Інформаційна індустрія стає рушійною силою технічного прогресу та розвитку економіки в цілому. Засобом забезпечення конкурентних переваг у постіндустріальному суспільстві стають інформаційні ресурси і здатність суб’єктів господарювання до інновацій. Тому вивчення проблем інформаційного забезпечення підприємницької діяльності вкрай важливе як у теоретично-методологічному аспекті, так і в практичному.

Особливості інформації в системі ринкових відносин як елемента і сфери ринкової діяльності досліджено в працях В. Іноземцева, А. Маршалла, Д. Лук’яненка, О. Чубукової, А. Чухна. Особливу увагу проблемам інформації та її впливу на поведінку суб’єктів економічної діяльності приділяють фахівці з менеджменту, серед яких насамперед необхідно відзначити П. Друкера, М. Портера та ін. Складність і багатоаспектність проблем інформаційної сфери зумовлюють необхідність та важливість подальшого теоретичного дослідження її соціально-економічної сутності, впливу на фактори виробництва, систему економічних відносин, розв’язання багатьох практичних проблем, пов’язаних з інформаційною діяльністю, розробленням виваженої державної політики управління процесом інформатизації та використанням її в інтересах усього суспільства. Особливої уваги потребує дослідження проблеми формування системи інформаційного забезпечення розвитку конкурентоспроможного підприємництва, здатного ефективно діяти в межах глобальної економіки.

Метою роботиє розроблення теоретико-методологічних і методичних засад формування системи інформаційного забезпечення розвитку підприємницької діяльності в Україні.

Завдання роботи:

— дослідити теоретико-методологічні основи системи інформаційного забезпечення базової діяльності фірми;

— розглянути використання спеціалізованих періодичних видань для інформаційного забезпечення фірми;

проаналізувати розробку системи інформаційного забезпечення підприємницької діяльності;

— дослідити вплив інформації на розвиток факторів виробництва фірми; — розглянути роль держави у створенні системи інформаційного забезпечення;

— охарактеризувати методи розробки системи інформаційного забезпечення базової діяльності фірми.

Об’єктом дослідженняє організація інформаційно-аналітичної діяльності на підприємстві.

Предметом дослідженнявиступає розробка системи інформаційного забезпечення базової діяльності фірми.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи системи інформаційного забезпечення базової діяльності фірми

1.1. Загальні положення інформаційного забезпечення діяльності фірми

Оскільки отримувати інформацію можна в будь-який спосіб (передплачуючи періодичні видання, користуючись консультаційними послугами, Інтернетом тощо), для правильного розуміння юридичних аспектів необхідно визначитися з деякими термінами.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ зі змінами та доповненнями (далі — Закон про інформацію) під інформацією розуміються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Зазначимо, що згідно зі статтею 14 Закону про інформацію одержання інформації — це набуття, придбання, нагромадження відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою. Використання інформації — це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Отже, керуючись тлумаченням терміна «інформація», зробимо висновок, що підприємство для задоволення власних потреб може отримувати інформацію:

• з публічних оголошень (телебачення, преса, Інтернет тощо);

• в індивідуальному порядку, що підтверджено відповідними документами.

Зазначимо, що законодавством не визначено, які саме види інформації підприємство може отримувати для задоволення господарських потреб. Стаття 18 Закону про інформацію виділяє вісім основних видів інформації:

• статистична — офіційна державна інформація, яка відкрито публікується;

• адміністративна (дані) — офіційна інформація органів державної влади;

• масова — публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація;

• про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

• правова — законодавча та юридична інформація, в тому числі закони та інші нормативні й ненормативні акти;

• про особу;

• довідково-енциклопедичного характеру;

• соціологічна інформація.

Зауважимо, що отримання фактично кожного із зазначених видів інформації пов'язано з певними витратами. Це може бути плата за видачу інформаційної довідки органами влади, за інформаційні послуги, надані підприємству консалтинговими, юридичними фірмами, видавництвами тощо [5, c. 32-33].

Незалежно від виду інформації найбільш поширеними платними способами її отримання є передплата спеціалізованих періодичних видань (преси) та користування консультаційними послугами в індивідуальному порядку.

Перш ніж докладно зупинитися на кожному з цих способів, необхідно приділити увагу питанню впливу витрат на отримання інформації на оподаткування.

Відповідно до пункту 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями (далі — Закон про прибуток) до складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням деяких обмежень.

Основними умовами включення сум до складу валових витрат і отримання податкового кредиту з ПДВ, згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, є:

1) зв'язок витрат з господарською діяльністю підприємства (нагадаємо, що відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону про прибуток господарська діяльність — це будь-яка діяльність, спрямована на отримання доходу);

2) підтвердження суми витрат та їх зв'язку з господарською діяльністю відповідними розрахунковими й іншими документами (договором, рахунком на оплату, актом виконаних робіт, а в окремих випадках — розпорядчими документами тощо).

Отже, для отримання податкового кредиту з ПДВ і віднесення до складу валових витрат вартості придбаної інформації, незалежно від способу її отримання (періодичні видання чи консультації для підприємства), необхідно підтвердити зв'язок таких витрат з діяльністю, спрямованою на отримання доходу.

Крім того, слід зауважити, що Закон про прибуток містить спеціальну норму щодо віднесення до складу валових витрат вартості деяких інформаційних послуг. Тобто якщо наведені вище умови виконуються, то підприємство, керуючись спеціальним пунктом 5.4.2 статті 5 Закону про прибуток, може віднести до валових витрат витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку (у тому числі з питань законодавства) і передплату спеціалізованих періодичних видань. Обов'язки з доведення зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку покладаються на такого платника податку.

Зверніть увагу, що ця норма Закону про прибуток регламентує віднесення до складу валових витрат вартості періодичних видань, однак при цьому обов'язковою умовою має бути визначення їх як спеціалізованих [1, c. 52-54].

1.2. Використання спеціалізованих періодичних видань для інформаційного забезпечення фірми

З огляду на те що для податкового обліку важливо визначити періодичне видання як спеціалізоване, спробуємо розібратися, які саме видання відповідно до чинного законодавства можна так назвати. Зауважимо, що йдеться не тільки про поліграфічну продукцію, а й про будь-які періодичні видання (наприклад, електронні).

Річ у тім, що у чинному законодавстві широко трактується поняття «друковані періодичні видання», однак немає тлумачення терміна «спеціалізовані». Як же довести, що видання спеціалізоване? Зупинимося на цьому питанні докладніше.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХП під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміється періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випуски?) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Згідно з Правилами розповсюдження періодичних друкованих видань, затвердженими наказом Державного комітету зв'язку України, Міністерства інформації України, Міністерства транспорту України від 10 грудня 1998 р. № 169/81/492 зі змінами та доповненнями, періодичні друковані видання — це газети, журнали, альманахи, бюлетені, збірники, календарі, дайджести, які виходять під постійною назвою з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Таким чином, передплачуючи періодичні видання, для отримання права на валові витрати насамперед поцікавтеся наявністю у видання свідоцтва про державну реєстрацію як періодичного друкованого видання. Наприклад, журнал «Секретарь-референт» зареєстровано в Державному комітеті інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України (Свідоцтво про реєстрацію KB № 6697 від 15 листопада 2002 p.) [5, c. 34-35].

Відповідно до Положення про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України від 9 серпня 2001 р. № 193, спеціалізація видання визначається видавцем самостійно в період реєстрації видання. Так, у заяві про державну реєстрацію періодичного друкованого видання мають бути зазначені:

• програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість видання (їх стисла характеристика: розвиток освіти, підвищення рівня духовності, розвиток дозвілля, інформування населення з певних питань, заснування видання з благодійною метою та для безкоштовного розповсюдження та ін.);

• передбачувані періодичність випуску, обсяг (в умовних друкованих аркушах) і формат видання;

• вид видання за цільовим призначенням (загальнополітичне, з питань економіки і бізнесу, виробничо-практичне, наукове, науково-виробниче, науково-популярне, навчальне, довідкове, літературно-художнє, з питань мистецтва, спортивне, правове, еротичне, для дозвілля, медичне, релігійне, уфологічне, екологічне, туристичне, рекламне (понад 40 відсотків обсягу одного номера — реклама), інформаційне, для дітей).

Тобто інколи підприємству для обґрунтування валових витрат достатньо звернути увагу на редакційну інформацію щодо наявності свідоцтва про реєстрацію, вид видання (спеціалізоване, науко-во-популярне тощо). Ця інформація, як правило, наводиться на першій або останній сторінці видання. Крім цього, якщо періодичне спеціалізоване видання містить інформацію, пов'язану з профілем роботи підприємства (або його правовим забезпеченням), то примірник цього видання може обґрунтовувати зв'язок витрат на його придбання з господарською діяльністю.

У тому разі коли спеціалізація (тематика публікацій) видання не явно пов'язана з господарською діяльністю підприємства, варто врахувати, що підприємство може обґрунтувати такий зв'язок самостійно шляхом створення внутрішніх первинних документів. Наприклад, на підставі доповідної записки директору, в якій вказується необхідність передплати журналів «Секретарь-референт», «Справочник кадровика» для поліпшення роботи секретаріату, відділу кадрів і забезпечення своєчасного отримання інформації (в тому числі і правового характеру), видається наказ або розпорядження (додаток). Отже, внутрішніми первинними документами підприємства, що підтверджуватимуть витрати, у цьому разі є:

• доповідна записка, яка обґрунтовує необхідність придбання певного спеціалізованого періодичного видання для успішного ведення господарської діяльності;

• наказ (розпорядження) про передплату видання.

Слід зауважити, що фактично вся первинна документація на підприємстві так чи інакше пов'язана з бухгалтерським і податковим обліком. Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-XTV зі змінами та доповненнями (далі — Закон про бухоблік) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Зазначимо, що в частині, яка не суперечить чинному законодавству, також діє Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88 (далі — Положення № 88) [6, c. 10-11].

Згідно зі статтею 1 Закону про бухоблік первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, до первинних документів належать також розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на проведення господарських операцій. Отже, з точки зору бухгалтерського та податкового обліку наказ про придбання й використання в господарській діяльності спеціалізованих періодичних видань є не лише організаційно-розпорядчим, а й первинним документом.

Документи, створені з допомогою засобів обчислювальної техніки, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови надання їм юридичної сили і доказовості.

Згідно зі статтею 9 Закону про бухоблік первинні документи (на паперових і машинних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити:

• назва документа (форми);

• дата і місце складання;

• назва підприємства, від імені якого складено документ;

• зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції;

• посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також Положенням № 88 визначені інші вимоги до оформлення первинного документа, а саме: залежно від характеру операції та технології обробки даних первинні документи можуть містити такі додаткові реквізити:

• ідентифікаційний код підприємства, установи за Державним реєстром;

• номер документа;

• підстава для здійснення операцій;

• дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Оскільки наказ (розпорядження) про придбання й використання в господарській діяльності спеціалізованих періодичних видань підтверджує зв'язок витрат з господарською діяльністю й може бути затребуваний податковими органами, рекомендується використовувати при його оформленні такі реквізити (передбачені ДСТУ 4163-2003), як «Довідкові дані про організацію» (09) та «Код організації за ЄДРПОУ» (04)[3,c. 30-31].

1.3. Консультаційно-інформаційні послуги

Консультаційно-інформаційні послуги — це отримання інформації в індивідуальному порядку. Наприклад, інформація правового характеру, надана індивідуально будь-якому працівнику підприємства. Єдиною вимогою для віднесення витрат на отримання такої інформації до складу валових є її зв'язок з господарською діяльністю. Досить часто керівник підприємства направляє тих чи інших працівників на семінари з питань законодавства чи з виробничих питань. Останнім часом дедалі більше семінарів організовують саме для секретарів, референтів, помічників керівників, працівників відділів кадрів. У цьому разі документами, що підтверджуватимуть витрати, можуть бути:

• договір з фірмою, що надає інформаційні послуги;

• програма консультаційного семінару із зазначенням переліку питань, які розглядатимуться;

• рахунок на оплату (за наявності);

• податкові накладні;

• акт виконаних робіт.

Втім, існують деякі особливості документаційного оформлення інформаційних послуг, які надаються в іншому місті або країні. Оскільки відповідно до Закону про інформацію інформація є товаром, для отримання цього товару працівник підприємства може бути відряджений в інший населений пункт. У такому разі до підтверджувальних документів будуть також включатися:

• наказ про відрядження із визначенням мети;

• посвідчення про відрядження;

• авансовий звіт;

• звіт про відрядження.

І насамкінець, необхідно звернути увагу на те, що ми зупинилися на питаннях документування придбання інформації та отримання інформаційно-консультаційних послуг. Якщо ж підприємство направляє працівників на семінари, які передбачають навчання за певними напрямами професійної діяльності з отриманням сертифікатів та інших документів, що підтверджуватимуть здобуття освіти, витрати підприємства класифікуватимуться як витрати на навчання, а не на інформаційне забезпечення. Така відмінність у призначенні витрат буде впливати на умови обґрунтування валових витрат у податковому обліку підприємства, а також матиме певні особливості оподаткування доходів фізичних осіб [5, c. 35].

Розділ 2. Розробка системи інформаційногозабезпечення підприємницької діяльності

2.1. Дослідження впливу інформації на розвиток факторів виробництва фірми

Формування інформаційного суспільства — один із національних пріоритетів нашої держави. Широке впровадження інформаційно-комунікаційних технологій дає потужний імпульс інноваційному розвиткові, економічному, соціально-політичному та культурному життю українського суспільства.

Сьогодні сфера виробництва і поширення інформації є передумовою розвитку як окремих галузей, так і економіки й суспільства в цілому. Принципово важливим для з’ясування сутності сучасних соціально-економічних процесів є дослідження впливу інформації на розвиток факторів виробництва та систему соціально-економічних відносин у суспільстві.

Процес розвитку всіх основних елементів виробництва здійснюється завдяки зростанню їхньої інформаційної насиченості. Відповідно зростають вимоги до інформаційно-аналітичних здібностей основного фактора виробництва — людського ресурсу. Підвищується мінімально необхідний рівень освіти, формується потреба в таких навичках працівника, як уміння орієнтуватися у великих інформаційних масивах, відбирати найголовніше і не розпорошуватися на дрібниці, сприймати нове і бути здатним до постійного навчання, самооновлення.

У сучасних умовах ефективне управління високотехнологічним виробничим процесом можливе лише на основі належного інформаційного забезпечення, оскільки ефективно управляти будь-яким об’єктом можна лише за умови наявності повної та достовірної інформації про стан і закономірності розвитку об’єкта й середовища, у якому він перебуває. Змінюється попит споживачів, який стає дедалі диверсифікованішим і відповідно інформаційно насиченішим, що зумовлює необхідність формування зовнішнього блоку інформації щодо характеристик товару й того, як його потрібно використовувати і підтримувати на ринку [7, c. 7-8].

Суб’єкти підприємницької діяльності мають бути готові до сприйняття принципово нової інформації, яка здатна змінити їхнє уявлення щодо перспектив розвитку, способів і засобів їх досягнення. Готовність і здатність до змін є поштовхом до інноваційного характеру підприємницької діяльності.

Формування системи інформаційного забезпечення такої діяльності передбачає налагодження різноманітних інформаційних потоків, які утворюють інформаційні системи різного функціонального призначення чи географічного охоплення. Ці системи мають органічно доповнювати одна одну й формувати певну субординовану та складнішу систему. Систему інформаційного забезпечення підприємницької діяльності (СІЗПД) ми визначаємо як сукупність взаємопов’язаних інформаційних систем, що опосередковують на міжсуб’єктному рівні відносини щодо організації та здійснення підприємництва. Мета створення СІЗПД — забезпечення повної і достовірної інформації для ефективного здійснення підприємницької діяльності. До головних функцій СІЗПД належать:

1) описова — забезпечення менеджерів підприємства всією необхідною зовнішньою та внутрішньою інформацією, завдяки якій формується уявлення про економічне середовище, реальні та потенційні можливості досягнення поставлених цілей;

2) аналітична — забезпечення керівного складу підприємства необхідною аналітичною інформацією для прийняття оперативних і стратегічних господарських рішень;

3) прогностична — формування інформаційної бази для прогнозування змін кон’юнктури ринку, розроблення відповідної стратегії поведінки суб’єктів господарювання, визначення напрямів досягнення конкурентоспроможності підприємницької діяльності.

Структура системи інформаційного забезпечення суб’єктів економічної діяльності визначається виконанням вищезазначених функцій у різних сегментах економіки. Цю схему можна розглядати також на різних рівнях управління підприємницькою діяльністю: на мікрорівні (як управління внутрішньою діяльністю підприємства) та на макрорівні — як управління всією сферою підприємницької діяльності. На макрорівні в узагальненому вигляді структуру такої системи представлено в таблиці 1.

На мікрорівні вирішальними факторами мотивації формування інформаційної системи управління підприємством є прагнення досягти вищого рівня прибутковості, зменшити витрати, здійснити інновації. На макрорівні інформаційне забезпечення необхідне не стільки для безпосереднього управління підприємством, скільки для встановлення загальних правил функціонування суб'єктів господарювання та створення конкурентного середовища. На макрорівні ефективність, окрім суто економічних критеріїв, доповнюється іншими, які вже визначають соціально-економічний розвиток суспільства. Це насамперед критерії національної та екологічної безпеки. Вплив інформації проявляється у підвищенні загальної ефективності суспільного виробництва, розвиткові нових галузей, змінах у структурі зайнятості населення [11, c. 28-30].

Важливо визначити основні функціональні залежності між інформацією та діями суб’єктів господарювання на рівні підприємств, коли інформація стає потужним фактором прискорення кардинальної перебудови виробничих процесів, впливаючи вже не на окремі ланки, а на весь процес у цілому. Змінюється характер конкуренції, формуються нові можливості конкурентної боротьби й нові способи досягнення конкурентних переваг, скорочуються витрати виробництва, прискорюються трансакції та змінюється сам кінцевий продукт [13, c. 226].

2.2. Роль держави у створенні системи інформаційного забезпечення

Роль держави у створенні системи інформаційного забезпечення, на нашу думку, полягає передусім у встановленні стратегічних орієнтирів розвитку економіки країни та у відповідному створенні умов для функціонування ефективної і прозорої інформаційної системи, яка б забезпечувала доступність до необхідної інформації й давала можливість повніше враховувати потреби ринку, своєчасно усувати інформаційну асиметрію і водночас визначала сфери та механізми захисту інформації.

Необхідність удосконалення державного регулювання процесу інформаційного забезпечення підприємництва зумовлена низкою факторів. По-перше, ринкові механізми стають дедалі визначальнішими для поширення інформації. При цьому вони можуть породжувати й певні негативні моменти, зокрема викривлення інформації. По-друге, враховуючи те що поширення інформації також відбувається спонтанно і фрагментарно, існує об’єктивна необхідність формування в суспільстві єдиних інформаційних мереж у межах розвитку загальнонаціональної інфраструктури підприємництва. По-третє, важливою проблемою для будь-якої держави, й України в тому числі, є ефективне перебування в глобальному інформаційному просторі, для чого необхідні комплексні зусилля щодо розвитку технічних можливостей інформаційної інфраструктури, забезпечення доступності інформації для всіх громадян і суб’єктів господарської діяльності, сприяння розвиткові бізнесу в інформаційній сфері. По-четверте, мають працювати механізми обмеження доступу і захисту інформації, яка становить державну або комерційну таємницю, стосується приватного життя людей, а також захист юридичних прав на інформацію, що є інтелектуальною власністю. По-п’яте, наявність на ринку інформаційної асиметрії потребує коригування дій.

На нашу думку, держава має ініціювати такі основні групи заходів щодо створення системи інформаційного забезпечення підприємницької діяльності:

— удосконалення адміністративних процедур, спрямованих на гарантування необхідного рівня якості: стандартизації, реєстрації, сертифікації, ліцензування тощо;

— створення державних інститутів інформаційної інфраструктури (організація системи урядової, науково-технічної інформації) та відповідно порядку акумулювання різноманітних даних і доступу до них;

— сприяння діяльності приватних суб’єктів інформаційного забезпечення шляхом інвестування, податкових пільг, регулювання тарифів природних монополістів, сприяння притоку іноземних та вітчизняних приватних інвестицій тощо [3, c. 34-35].

Зростання масштабів й ускладнення структури підприємництва зумовлюють потребу формування єдиної загальнонаціональної інформаційної системи, яка б забезпечувала необхідні зв’язки між її суб’єктами. Налагодження таких зв’язків, чіткість, прозорість, доступність і достовірність будь-якої інформації є сьогодні важливими умовами для ефективної підприємницької діяльності.

На основі всебічного аналізу поглядів щодо сутності й структури інформаційної сфери обґрунтовано власне трактування цього поняття на підставі відповідного розуміння сутності інформаційної діяльності. На нашу думку, інформаційна сфера — це такий сегмент сучасної економіки, суб’єкти якого здійснюють свою діяльність щодо одержання, використання, поширення чи зберігання інформації, а також технічного обслуговування цих процесів. Інформаційна сфера поділяється на два сектори: 1) сектор інформаційно-комунікаційних технологій, результатом діяльності якого виступають технічні засоби, програмне забезпечення тощо; 2) сектор інформаційно-аналітичної діяльності, результатом функціонування якого є інформаційні ресурси в будь-якому вигляді: віртуальні або на технічних носіях (книги, журнали, документи, дискети, компакт-диски, фільми тощо). В обох секторах відбуваються процеси одержання, використання, поширення та зберігання інформації. У межах сектора функціонують підприємства й фірми, що виробляють і обслуговують технічні засоби передавання, збереження та приймання інформації. У другому секторі надають інформаційні та інформаційно-аналітичні послуги різним споживачам: підприємствам і організаціям, установам державної влади, окремим громадянам. Переважна більшість суб’єктів інформаційно-аналітичної діяльності надає не первинну інформацію (облікову), а інформацію більш високого порядку — аналітичну чи прогностичну. Таким чином, розвиток інформаційного підприємництва стає передумовою формування та функціонування сучасної інформаційної інфраструктури економічної системи суспільства.

В Україні цей сектор економіки представлений такими відомими агенціями, як Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, Українсько-європейський консультативний центр (UEPLAC), Міжнародний центр перспективних досліджень та ін. Ці агенції здійснюють дослідження в різних сферах суспільного життя: економіці, політиці, культурі тощо. Сформувалася також мережа інформаційно-консалтингових компаній у різних сферах бізнесової діяльності: маркетингу, агросекторі та харчовій промисловості, зовнішній торгівлі, паливно-енергетичному комплексі та ін. У сфері новинного бізнесу заслуговує на увагу досвід роботи компанії «Інфо-сервіс-груп», яка випускає і поширює електронною поштою щоденні й щотижневі інформаційні дайджести [4, c. 26-27].

На розвиток інформаційного бізнесу вирішальним чином впливають державна політика, створення законодавчих умов для діяльності його суб’єктів, входження у світові глобальні інформаційні системи. Прозорість внутрішнього та зовнішнього середовища підприємницької діяльності має бути забезпечена передовсім створенням інституційних і технічних передумов поширення інформації в країні. З іншого боку, це потребує недопущення монополії на поширення інформації як на мікро-, так і на макрорівнях.

У розвинених країнах законодавчо встановлені механізми надання інформації щодо основних реєстраційних даних про суб’єкти господарювання. Завдяки цьому формується прозоре інформаційне середовище, що сприяє розвиткові підприємницьких відносин, прискорює трансакції та зменшує витрати на них. В Україні поки що ці процеси не відпрацьовані й потребують як законодавчого оформлення, так і організаційного розвитку.

Автор проаналізував діяльність підприємств, які належать до інформаційної сфери. Це насамперед підприємства, які технічно забезпечують передавання інформації: зв’язок, комп’ютерне обслуговування, створення програм і оброблення даних, забезпечення технічного контролю, а також підприємства, які здійснюють розроблення в галузі гуманітарних наук, дослідження ринку та вивчення громадської думки, надають консалтингові, рекламні послуги тощо. Здійснюючи широкий діапазон видів діяльності, ці підприємства становлять лише незначну частку в загальній кількості підприємств, що в цілому свідчить про не розвиненість інформаційної сфери в Україні.

Особливе місце в процесі розвитку системи інформаційного забезпечення підприємництва посідає сектор інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), функціональним призначенням якого є технічне забезпечення процесів передавання, прийняття, накопичення та збереження інформації. Ринок ІКТ — це більш як 13 тис. підприємств із загальним обсягом доходів у 2007 р. 59 млрд грн. Важливість ринку ІКТ у контексті розвитку економіки України за останні роки суттєво зросла. Якщо у 2003 р. частка цього ринку в загальному обсязі ВВП становила 4,9 %, у 2004 р. — 6,1 %, у 2005 р. — 6,5 %, у 2006 р. — 6,4 %, то у 2007 р. — 9 %. При порівнянні динаміки зростання складників ринку за минулий рік маємо такі показники: ринок телекомунікацій — 28 %, промисловість — 6,2 %, економіка в цілому — 7%.

Зазначимо, що в міжнародній практиці ще не існує єдиного методологічного підходу стосовно визначення питання, які саме види діяльності належать до цього сектора. Разом із тим окремі країни та міжнародні організації вже розробили власні підходи, що дає можливість здійснити порівняльний аналіз рівня розвитку сектора ІКТ у різних країнах світу. Зокрема, розроблено «Індекс готовності суспільства до функціонування в глобальних мережах (ІГФГМ)», (Networked Readiness Index) [7, c. 8-10].

Новим явищем у міжнародному бізнесі є електронна комерція, що з’явилася в останні роки минулого століття і стрімко поширюється. Розвиток електронної комерції не потребує значних витрат, але для цього необхідні певні інституційні передумови. По-перше, треба забезпечити достовірність учасників та їхніх операцій, безпеку передавання і зберігання інформації в мережі Інтернет. По-друге, важливим для України є врахування міжнародних норм регулювання електронного бізнесу (зокрема, розробленого Комісією ООН типового закону «Про електронну комерцію», 1996 р.) та вироблення власних правил розвитку цього сегмента ринку.

Які ж основні шляхи розвитку системи інформаційного забезпечення підприємницької діяльності в Україні? На нашу думку, найактуальнішими з них у сучасних умовах соціально-економічного розвитку країни є такі: формування інституційних засад цієї системи для гарантування інформаційної безпеки та якості інформації; створення технічної бази інформатизації; інституціалізація інформаційного середовища. І тут варто зважати на необхідність функціонування як державних інститутів, так і розгалуженої мережі інформаційних посередників у різноманітних організаційно-правових формах діяльності: приватних, неприбуткових, громадських організацій та фондів тощо.

В Україні вже створені організаційні, матеріальні та правові передумови формування системи інформаційного забезпечення підприємницької діяльності, а саме: удосконалено законодавчу базу, сферу інформаційних послуг, технічне забезпечення інформаційного середовища (у тому числі й завдяки вітчизняному виробництву), розвинуто інформаційний складник усіх відповідних інституцій у суспільстві. Унаслідок цього активізувався процес «первісного нагромадження» ресурсів інформаційного ринку, для подальшого розвитку якого необхідне створення сучасної інфраструктури розвитку підприємництва, адекватної вимогам глобального інформаційного простору.

Але тільки поєднання державного регулювання та дії ринкових механізмів забезпечує оптимальне функціонування інформаційної сфери економіки. Досягнення конкурентних переваг в умовах глобальної конкуренції можливе лише за умови взаємодії інститутів соціально-економічного розвитку суспільства й передусім держави. Формування системи інформаційного забезпечення підприємницької діяльності передбачає не лише створення умов для функціонування різних інститутів, але й координацію відносин між ними щодо виробництва, поширення та збереження різноманітних інформаційних продуктів [4, c. 30-31].

На часі створення загальнонаціональної системи інформаційного забезпечення підприємництва, де не лише акумулюватимуть дані реєстру підприємств і організацій, основні результати їхньої діяльності, але й існуватиме доступ до різноманітних баз даних за допомогою новітніх інформаційних технологій. Наявність відкритої і достовірної інформації щодо вітчизняних підприємств є важливим чинником успішних трансакцій між ними та їхнього ефективного виходу на зовнішні ринки, де, як відомо, надають перевагу тим партнерам, діяльність яких не перебуває в «тіні». Саме тому впровадження принципів «відкритої» інформації є умовою функціонування та розвитку цивілізованого підприємництва, яке передбачає ефективне використання державних методів регулювання.

Основні напрями формування державної політики щодо підтримки інформаційного забезпечення розвитку підприємництва в Україні мають ґрунтуватися на таких засадах: подальше вдосконалення економічних, правових, соціальних умов розвитку підприємництва в інформаційній сфері; активний протекціонізм інформаційного потенціалу країни; створення необхідного інноваційного клімату в економіці; сприятливе середовище для ефективного виробництва якісно нових інформаційних продуктів; забезпечення цільового фінансування, кредитування, пільгового оподаткування інформаційних організацій; визначення пріоритетів розподілу державних ресурсів у сфері інформаційного виробництва; забезпечення доступу широких верств населення до інформації різного типу; підтримка інформаційних організацій, що функціонують на некомерційній основі у сферах освіти, фундаментальних наукових досліджень та інших секторів інформаційного виробництва [8, c. 54].

Розділ 3. Методи розробки системи інформаційного забезпечення базової діяльності фірми

Результативність системи управління полягає у досягненні цілей системи, а ефективність — у співвідношенні результативності та витрачених ресурсів. При цьому розрізняють два основних види критеріїв ефективності систем управління:

— ступінь досягнення мети системою;

— ефективність траєкторії руху системи до мети. Стратегічним питанням системної організації механізмів управління є поняття процесного управління, що будується на понятті саморегулюючого процесу і усвідомленні того, що реальна діяльність на підприємствах пронизує всі підрозділи у вигляді сукупності бізнес-процесів. Саморегулювання ґрунтується на тому, що виконавці володіють засобами самоконтролю і здатні модифікувати процес під час його здійснення, а саме:

— працівники несуть відповідальність за всі прийняті рішення і повинні гарантувати випуск якісного і ціннісного продукту (продукції, послуги, документа, інформації в базі даних);

— вся інформація, необхідна для виконання роботи, повинна бути отримана вчасно і до того моменту як треба прийняти рішення.

У рамках процесного підходу підприємство розглядається як бізнес-система, що представляє собою взаємопов'язані бізнес — процеси як ланцюжки видів діяльності, які виконуються на різних рівнях організаційної структури підприємства для створення продукту (послуги), що має цінність для замовника або іншого бізнес-процесу.

Нарощування можливостей ІТ спочатку сприяє еволюційному вдосконаленню процесів, а потім коли з'являється великий розрив між існуючими процесами і досягненнями ІТ, необхідно докорінне оновлення процесів, після цього відновлюється вдосконалення окремих частин і цей цикл повторюється знову, але при кожному новому стрибку вдосконалення процесів здійснює більш радикальні зміни. Таким чином, здійснюється інтеграція безперервного покращення процесів та кардинальних перетворень бізнесу, тобто досягається динамічна стабільність — здатність обслуговувати широкий спектр замовників і змінюються вимог до продукції [13, c. 227-228].

Перехід на процесоорієнтовану систему управління на базі інформаційних технологій, в якій всі управлінські процеси інтегровані в єдине середовище, документи, інформація або завдання для виконання управлінських дій автоматично передаються від одного виконавця до іншого у відповідності з набором процедурних правил і стандартів управління має стати основоположним у вдосконаленні систем керування (рис.1).

Типові моделі управління ІТ, такі як Cobit, ITIL або модель ITSM забезпечують понятійну модель взаємодії ІТ-служби з бізнес-підрозділами підприємства, єдину термінологію. Використання типових моделей — одна з основних ознак зрілості функціональної галузі управління підприємством. Однак проведений аналіз моделей управління ІТ показує, що такі правила та рекомендації, як ITIL або CobiT, не пропонують детального опису процесів впровадження. Їм не вистачає конструктивної основи, яка допомогла б перевести самі загальні правила управління в сувору інженерно-економічну діяльність у сфері використання ІТ на підприємстві. Кожному конкретному підприємству необхідно масштабувати міжнародні стандарти, обрані в якості орієнтирів, у відповідності зі своїми потребами.

В залежності від того, як прискорюються зміни у діловому середовищі і все жорсткіше стають вимоги ринку, провідну роль у вдосконаленні систем управління бізнес-процесами підприємства відіграють не стільки окремі методології, системи та інструментальні засоби, скільки їх сукупність.

Одним з головних чинників забезпечення реалізації стратегії інноваційних перетворень на підприємстві є наявність відповідної стратегії впровадження інформаційних технологій. На сучасному етапі місія підрозділів ІТ зміщується від обслуговування функціональних підрозділів до формування основ конкурентоспроможності підприємства, досягнення стратегічних маркетингових цілей, підтримання та поглиблення інноваційних процесів, відповідно, переосмислюються і роль підрозділів ІТ. В даний час інформаційні технології розглядаються як важіль для оптимізації бізнес-процесів на основі наскрізної автоматизації складових її бізнес-функцій. У зв'язку з цим і головна мета служби ІАСУ формулюється як «забезпечення організаційно-структурного розвитку всієї системи управління для вирішення стратегічних і тактичних бізнес-завдань, що стоять перед підприємством» [14, c. 194-195].

Аналіз потреб основної діяльності підприємства в інформаційному капіталі здійснюється з урахуванням постійно зростаючих можливостей ІТ, включаючи не тільки оцінку потенціалу ІТ для розвитку підприємства, але й прогноз розвитку самих ІТ у світі. У процесі аналізу здійснюється оцінка вимог бізнесу з однієї сторони (ініціатива в цьому випадку належить бізнес-підрозділам заводу) і можливостей ІТ підприємства, з іншого боку (ініціатива належить ІТ-службі). Результатом цього процесу є узгодження цілей і пріоритетів між бізнес-підрозділами та ІТ і формування інноваційних проектів перетворення бізнес-процесів на основі ІТ.

Стратегія розвитку ІТ і вимоги основного бізнесу підприємства формалізовані в технічні завдання на перетворення систем управління основних бізнес-процесів і є підставою для оцінки готовності та планування потреби в інформаційному капіталі.

Створення інформаційного капіталу базується на наступних вироблених нами принципах (рис. 2).

Вкладаючи в інформаційні технології кошти, керівництво підприємства вбачає в них інструмент вдосконалення бізнес-системи і бажає знати, у скільки обходиться підприємству застосування цього інструменту і яка віддача.

Достовірна оцінка ефективності інформаційних технологій можлива на основі врахування двох складових:

— витрат, інвестованих у розвиток інформаційних технологій;

— результатів від реалізації цих інвестицій.

Підтримка вищого керівництва при плануванні інвестицій для інформаційних технологій забезпечується зв'язанням ІТ-проектів з цілями та завданнями підприємства або окремих бізнес-одиниць. Схематично цей процес представлений на рисунку 3.

На цій схемі бізнес-ініціативи зв'язку з ІТ-проектами через цілі ІТ-підрозділів та їх впливу на весь бізнес [9, c. 13-14].

Одним з методів оцінки вкладу інформаційних технологій в підвищення конкурентоспроможності підприємства є модель ступеневого зростання аналітичних можливостей (Ladder of Business Intelligence, LOBI). В основу моделі LOBI покладена ідея, що бізнес функціонує на різних рівнях (ступенях) інформаційних та інтелектуальних можливостей:

На рівні фактів — кількісного уявлення подій, що відбуваються на підприємстві (в бізнесі) на паперових документах, локальних комп'ютерних системах — це базовий рівень для будь-якої бізнес-системи.

На рівні даних — інтегрованих в базах даних впорядкованих фактів, генерованих транзакційними комп'ютерними системами — бізнес набуває вигоди від можливості звертатися до облікових даних та даних про клієнтів, співробітників, розробка додатків з упорядкування фактів дозволяє впорядкувати внутрішні процеси підрозділів і скоротити трудомісткість виконання рутинних операцій.

На рівні інформації оброблених планових, фактичних, історичних даних і представлених для прийняття рішень у конкретній діловій ситуації в конкретному бізнес-процесі аналітичними комп'ютерними системами. Оскільки інформація пов'язує бізнес-процеси з показниками ефективності (ЗСП), то ці процеси стають більш ефективними.

На рівні знань — впорядкованої інформації на основі аналізу подібних ситуацій і досвіду особи, що приймає рішення. Обробка інформації в контексті досвіду дозволяє виробити бізнес-правила, які можуть бути покладені в основу створення штучного інтелекту для розробки варіантів сценаріїв «що …. якщо ». На цьому рівні інформаційний капітал досягає максимальної корисності, поширюючи накопичений досвід, ідеї та методи з усіх бізнес-одиниць.

На рівні розуміння — осмислення наявних знань, отриманих в результаті тривалого досвіду та розвиток єдиного розуміння основних завдань між різними групами в одному бізнес-процесі. Розуміння безпосередньо підвищує ефективність компанії на ринку, тому що особи, що приймають рішення, мають можливість глибокого альтернативного аналізу ситуації на основі бізнес-моделювання.

На рівні розвинутої інтуїції, людського інтелекту — проривного мислення, заснованого на баченні успіху. На цьому рівні створюються видатні рішення тими, хто досвідчений, підготовлений, володіє глибоким розумінням ситуації і суті проблем, вміє спостерігати та пов'язувати між собою все, що відбувається навколо.

Отже, інформаційна автоматизація діяльності повинна носити інтеграційний характер, тобто ідеологічно пов'язувати всі ресурси в єдиний цілеспрямований процес. Перехід на процесоорієнтовану систему управління на базі інформаційних технологій, в якій всі управлінські процеси інтегровані в єдине середовище, документи, інформація або завдання для виконання управлінських дій автоматично передаються від одного виконавця до іншого у відповідності з набором процедурних правил і стандартів [1, c. 57-58].

Висновки

Підсумовуючи деякі теоретично-методологічні аспекти дослідження процесу формування системи інформаційного середовища для розвитку підприємництва в Україні та забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному просторі, можна констатувати:

1. Інформація є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення прискореного обігу фінансового, виробничого і товарного капіталу у відтворювальному циклі. Вона впливає на структурну перебудову економіки, характер конкуренції, прискорення трансакцій, появу нових видів продукції.

2. Державне регулювання сфери інформаційного забезпечення підприємництва зумовлено пануванням ринкових відносин, що може породжувати викривлення інформації, проникнення її в усі сфери людської діяльності. Крім того, таке регулювання викликане необхідністю формування єдиних інформаційних мереж, тобто входженням України до глобального інформаційного простору.

3. Ефективне функціонування системи інформаційного забезпечення підприємницької діяльності в країні може здійснюватися лише на основі раціонального поєднання державного регулювання та дії ринкових механізмів. Державі належить особлива роль у забезпеченні доступності інформації, формуванні механізмів її захисту, сприянні розвитку таких сфер інформаційної діяльності, як освіта, наукові дослідження, система поширення науково-технічної інформації, які потребують фінансової та організаційної підтримки держави.

4. Інформаційна сфера є важливим сегментом сучасної економіки, суб’єкти якого здійснюють свою діяльність щодо одержання, використання, поширення чи зберігання інформації, а також щодо технічного обслуговування цих процесів. Інформаційна сфера поділяється на два сектори: сектор інформаційно-комунікаційних технологій і сектор інформаційно-аналітичної діяльності, які відрізняються як за функціональним призначенням, так і за характером інформаційного продукту.

5. Розвиток інформаційного підприємництва потребує державного регулювання: доступність входження в галузь, створення конкурентних умов діяльності, недопущення монополізму як із боку держави, так і з боку приватних компаній на поширення інформації.

Сьогодні, коли формуються основні засади вітчизняної економіки, надзвичайно важливим фактором прискорення економічного і соціального розвитку нашої держави є створення загальнонаціональної системи інформаційного забезпечення підприємницької діяльності, що сприятиме успішним трансакціям між суб’єктами господарювання та виходу їх на зовнішні ринки в умовах вступу України до СОТ.

Список використаної літератури

1. Івахненков С. Сучасні інформаційні технології управління підприємством та бухгалтерія: проблеми і виклики //Бухгалтерський облік і аудит. — 2006. — № 4. — C. 52-58

2. Климовицька Г. Ю. Регіональні особливості інформаційно-аналітичного забезпечення управління підприємництвом //Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 2. — C. 172 — 177.

3. Корнєв Ю. Г. Теоретичні аспекти інформаційного забезпечення підприємницької діяльності //Актуальні проблеми економіки. — 2008. № 5. — C. 30 — 36.

4. Корнєв Ю. Інформаційне забезпечення розвитку підприємницької діяльності/ Ю. Корнєв //Вісник Національної академії наук України. — 2008. — № 5. — C. 24-31.

5. Крисенко Т. Інформаційне забезпечення підприємства //Секретарь-референт. — 2006. — № 3. — C. 32-35

6. Крисенко Т. Програмне забезпечення на підприємстві //Секретарь-референт. — 2006. — № 12. — C. 9-13

7. Ластовецький В. Інформаційне забезпечення підприємницької діяльності //Бухгалтерський облік і аудит. — 2006. — № 10. — C. 7-10.

8. Лещій В. Інформаційне забезпечення управління підприємством //Фінанси України. — 1999. — № 5. — C. 53-63

9. Матвієнко О. Завдання діяльності спеціалістів у галузі інформаційного забезпечення сфери підприємництва //Вісник книжкової палати. — 2001. — № 1. — C. 12-14

10. Поліщук Н. Інформаційне забезпечення регулювання результатів діяльності підприємства //Фінанси України. — 2002. — № 1. — C. 61-66

11. Шатохіна О. Облік та інформаційне забезпечення управління господарською діяльністю підприємств //Бухгалтерський облік і аудит. — 2004. — № 3. — C. 28-33

12. Щербина В. М. Інформаційне забезпечення економічної безпеки підприємств та установ/ В. М. Щербина //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 10. — C. 220 — 225.

13. Яковенко С. І. Особливості інформаційного забезпечення та розвитку підприємств корпоративного типу в Україні //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 10. — C. 226 — 239.

14. Яковенко С.І. Інформаційні технології у системі розвитку корпоративних підприємств //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 12. — C. 193- 207.