Зміст

Вступ

1. Місце галузі в структурі промисловості та народного господарства України

2. Компонентна структура галузі

3. Техніко — економічні особливості галузі (матеріаломісткість, технічна складність, екологічна безпечність)

4. Основні фактори розміщення галузі

5. Сировинна та паливно-енергетична база галузі

6. Основні райони та центри розміщення галузі

7. Проблеми та перспективи розвитку

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

З прадавніх часів людина не могла обійтись без одягу, взуття, капелюха, посуду тощо. Більше того, ці речі, які ми тепер називаємо товарами широкого вжитку, що вироблялись у давнину найпримітивнішим способом, дали поштовх не тільки для створення однієї з найпотужніших та найважливіших галузей (яку по іронії долі хтось назвав легкою) практично всього цивілізованого світу, а й життя і розвиток індустрії планети в цілому. Дійсно, кожна освічена людина знає, що прялка та ткацький верстат для ручного ткання були відомі людству вже не одне тисячоліття. На базі цих знарядь декілька століть тому Почала зароджуватись промисловість у сучасному розумінні цього слова. Зародження легкої промисловості, і в першу чергу текстильної, спонукало до створення машинобудування, хімічної та інших галузей виробництва. А винахід першого верстата з програмним формуванням рисунка тканини близько двохсот років тому назад дав можливість сьогодні мати виробництво персональних комп'ютерів та іншої електронно-обчислювальної техніки, користувачі якої, як і виробники, мабуть, і не здогадуються, що праматір'ю цих машин була машина на ткацькому верстаті.

До речі, за класом складності ткацький верстат і сьогодні — найскладніша машина у світі. За цим показником йому поступаються і літаки, ішемічні кораблі, і інша дуже складна сучасна техніка.

На сьогодні легка промисловість — це 25 підгалузей, підприємства яких мають швидкий оборот капіталу, високу рентабельність виробництва. Слідом за продуктами харчування — це друга щодо потреб населення галузь. Потужності легкої промисловості України спроможні виробляти близько 1 мдрд.м² тканин, понад 3млрд. дм²шкіртоварів, 150 млн. пар взуття, більш як 325,8 млн. пар панчішно-шкарпеткових виробів, 200 млн. од. одягу, понад 200 млн. од. трикотажних виробів, 200 млн. шт. фарфорового посуду, 2 млн. м² натуральних вовняних класичних килимів та іншої продукції.

Галузь спроможна забезпечити завантаження близько півмільйона працюючих безпосередньо, і, при умові такого завантаження, дати роботу ще мільйону працюючих в агропромисловому, хімічному та машинобудівному комплексах країни, сферах оптової та роздрібної торгівлі і побутових послуг населенню.

Розв'язання розглянутих проблем та вирішення поставлених питань сприятиме відродженню вітчизняної легкої промисловості, яка є надійним підґрунтям економіки незалежної України, а отже тема: «Розміщення легкої промисловості» є актуальною в умовах нинішнього розвитку економіки країни.

1. Місце галузі в структурі промисловості та народного господарства України

Легка промисловість України — це багатогалузевий комплекс, який на початку 90-х років мав 25 підгалузей і понад 500 тис. робочих місць. Вартість продукції, виробленої галуззю в 1990 р., оцінювалася сумою 15 млрд. дол., що забезпечувало понад 10% обсягів промислового виробництва і майже п'яту частину бюджетних надходжень України.

Внаслідок процесів, що відбувались в економіці країни, галузь пережила глибоку кризу, виробництво продукції скоротилось в 5—10 раз, частка її в загальному обсязі промислової продукції зменшилась до 1,6% і в бюджетних надходженнях не перевищила 0,8%, втрачено більше 250 тис. робочих місць.

Водночас, за останні три роки, темпи зростання виробництва у легкій промисловості одні з найвищих поміж інших галузей: 2002р. — 123,7%, 2004р. — 155,5%, 2005р. — 113,7%. Вітчизняні товари почали зміцнювати позиції на внутрішньому ринку.

Як наслідок, в країні практично повністю знівельовано такі регулюючі чинники імпорту товарів легкої промисловості, як справляння ПДВ (20%) і ввізного мита — 15—25%.

2. Компонентна структура галузі

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 2005р. порівняно з 1995 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотажних виробів — 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушенням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Легка промисловість виробляє 11,6% від загального обсягу виробництва. За даними 2005р., до її складу належать 868 підприємств, які забезпечують:

— переробку льону-довгунця, конопель, вовни;

— виробництво шовкових, бавовняних, льняних, вовняних тканин;

— випуск нетканих матеріалів, конопле-джутових, сітков'язаних виробів;

— випуск текстильної галантареї;

— виробництво трикотажної, вовняно-повстяної, швейної продукції;

— виготовлення натуральних та штучних шкір, штучного хутра, хутрових виробів, взуття.

Легка промисловість України охоплює текстильну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову галузі, трикотажне виробництво та ін., підприємства яких розміщують, орієнтуючись на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

3. Техніко — економічні особливості галузі (матеріаломісткість, технічна складність, екологічна безпечність)

Численні дослідження свідчать, що здоров'я людини, яке за визначенням ВОЗ — це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів, зумовлюється трьома комплексами чинників — спадково-генетичним, соціально-економічним і екологічним.

Інтенсивне впровадження хімічних речовин в усі галузі народного господарства та той факт, що виробництво хімічної продукції у світовому співтоваристві безперервно зростає, дає підставу вважати, що екологічний чинник є одним з провідних для багатьох профільних розділів гігієни.

Нині в світі одне з перших місць в пріоритетності забруднення екосистеми посідають важкі метали та пестициди. Останні можуть бути досить стійкими сполуками і довгий час зберігатися не тільки в фунті, а й в природній сировині (бавовна, льон, вовна). Крім того, сировину та вироби натурального походження обробляють фунгіцидами та інсектицидами проти руйнівної дії мікроорганізмів, молі, гризунів у разі зберігання текстильних матеріалів і одягу на складі, транспортування.

Особливу гігієнічну значимість мають важкі метали, які також можуть забруднювати текстильні матеріали та одяг внаслідок використання барвників, специфіки технологічних процесів виробництва волокон, через забруднення екосистеми. Тепер пріоритетними забруднювачами екосистеми вважають вісмут, кадмій, кобальт, марганець, мідь, цинк, нікель, олово, ртуть, свинець, сурму та хром. З них свинець, ртуть і кадмій віднесено до глобальних забруднювачів навколишнього середовища першого класу небезпеки. Гострота питання, з позицій гігієни, полягає у накопиченні металів в організмі людини в зв'язку з вираженими кумулятивними властивостями і тривалим періодом їх виведення.

Виділення міді у водне модельне середовище зареєстровано для усіх дослідних зразків тканин, цинк не визначено тільки у віскозної тканини, хром — у поліефірної, а нікель у тканин, виготовлених з хімічних волокон. Міграцію кадмію, свинцю, кобальту та ртуті у водному модельному середовищі не виявлено.

У практиці вітчизняних гігієнічних досліджень і дотепер не розв'язаний надзвичайно важливий аспект, який стосується небезпеки барвників, що можуть викликати негативні біологічні ефекти у разі використання текстильних матеріалів та одягу. Відомо, що низка барвників, які заборонено в країнах Європейського Співтовариства (ЄС) стандартом ЕКО-ТЕКС-100, раніш виготовляли в Україні та в Росії і широко використовували на підприємствах текстильної галузі (наприклад, дисперсний жовтий 3, дисперсний оранжевий Ж, дисперсний яскраво-червоний Ж, прямий чисто-блакитний, прямий коричневий КХ, діазоль яскраво-червоний Ж). Отже можна припустити, що сьогодні залишки цих барвників є на складах і використовуються для фарбування текстильних матеріалів. За стандартами країн ЄС здійснюється контроль азобарвників, які можуть бути розщеплені або відновлені до небезпечних ариламінів. Всі небезпечні ариламіни поділено на дві групи. До групи МАК III A1 належать речовини, які, як відомо, можуть викликати у людини злоякісні пухлини (бензидин, 4-хлор-о-толуїдін, 2-нафтиламін, 4-амінобіфініл).

Отже, розробка гігієнічних вимог щодо текстильних матеріалів та одягу в рамках гармонізації вітчизняних стандартів із стандартами країн ЄС дасть змогу адекватно вирішувати питання оцінки їх безпеки та зробить вітчизняну продукцію конкурентоспроможною на світовому ринку.

Крім того, легка промисловість України може забезпечити роботою до 500 тис. чол. і гарантувати швидке повернення витрачених коштів.

До того ж, легка промисловість малоенергомістка, а її робота екологічно чиста.

4. Основні фактори розміщення галузі

Українська легка промисловість нарешті вийшла на рівень світових стандартів.

Взуття та одяг національного товаровиробника користується успіхом на престижних міжнародних виставках.

Рівень якості вітчизняних товарів зріс настільки, що про це не можна було і мріяти 12—15 років тому. За роки незалежності відбулась революція і в якості, і асортименті. Виставки товарів легкої промисловості засвідчують, що за рівнем якості Україна вже обганяє Росію, Польщу, Угорщину та Чехію.

Виробництво якісно однакового товару в Україні й за кордоном може бути за різних конкурентних умов. Скажімо, в Україні існує певне законодавче поле — податкові норми, які впливають на ціну товаровиробника. Такі ж умови є і в наших зарубіжних конкурентів. Нині головним конкурентом української легкої промисловості є ринок Південно-Східної Азії. Якщо брати Західну і Центральну Європу, то за якістю наші товари не поступаються товарам цих країн, а за ціною конкурують з ними. Якщо ж брати країни Південно-Східної Азії, то за якістю їхні товари гірші за українські, проте за ціною конкурують з українськими товарами, бо мають значно нижчу вартість.

За останні роки довіра нашого споживача до українських товарів значно зросла. Українська легка промисловість експортує свої товари на суму близько 800 млн. дол. на рік до країн Західної Європи, США, Канади, де високі вимоги до якості. Це свідчить про досить високий рівень конкурентоспроможності наших товарів. Ті ж товари українські промисловці продають і на внутрішньому ринку, проте за ціною значно нижчою, ніж на Заході. Тобто, купуючи український товар, наші громадяни купують товар світового рівня за доступними йому цінами.

Це і здоровий прагматизм нашого споживача, до якого додається почуття патріотизму за свій товар, яке називають економічним націоналізмом. Проте без достатньої якості вітчизняного товару в Україні економічний націоналізм не розвивався б. Адже переваги вітчизняного товару багато людей в Україні визнали після того, як купили на базарі дешевий турецький чи китайський товар, який у них швидко зіпсувався. Я регулярно відвідую українські ринки і помітив таку цікаву деталь: виробники взуття азіатського виробництва (здебільшого китайського), рекламуючи товар, кажуть, що це спільне українсько-угорське чи українсько-польське виробництво. Жоден продавець на базарі не зізнається, що взуття — китайське.

В Україні успішно працюють як великі, так і середні й малі підприємства. Ефективність їх роботи не залежить від розмірів.. Ринок покаже, хто з них має право на існування. Сучасні українські великі підприємства, як правило, працюють на експорт. Вони мають свої кооперативні зв'язки із зарубіжними партнерами, які дають їм змогу одержувати великі замовлення і реалізовувати продукцію на західних ринках. На українському ринку такої мережі, яка працює на реалізацію товару, ще немає. І створити її надзвичайно складно або й просто неможливо. Тому на внутрішньому ринку успішно працюють малі й середні підприємства, бо гнучкіше можуть реагувати на потреби внутрішнього ринку. Оскільки відсутня велика мережа оптового продажу, яка є на Заході, вони самотужки створюють свою мережу збуту для реалізації товару. Проте тут є ще одна серйозна державна проблема. Українське законодавство створює несприятливі умови для роботи великих та малих підприємств. Є певні особливості оподаткування малих підприємств, простіші для виробника, завдяки чому вони можуть конкурувати з великими підприємствами.[4, c.4-5]

Одним із флагманів вітчизняної легкої промисловості є Чернівецька фабрика «Трембіта», де шиють дуже якісні чоловічі костюми. Ця фабрика має найсучасніші технології.

Модні й якісні чоловічі костюми шиють також на Вінницькій фабриці «Володарка».

Житомирські шкарпетки користуються великим попитом на внутрішньому ринку. Відома торгова марка — Ужгородська швейна фабрика «Парада».

У Львові якісне жіноче взуття виготовляє фабрика «Лідер», а у Чернігові пристойне дитяче взуття — підприємство «Берегиня».

Можна назвати ще кілька десятків торгових марок, яким споживач довіряє.

Незважаючи на те, що рівень західних інвестицій в українській легкій промисловості невисокий, в Україні достатньо внутрішніх коштів, виробничих потужностей та висококваліфікованих технологів і менеджерів, аби налагодити конкурентоспроможне виробництво одягу чи взуття. Як тільки в Україні будуть створені нормальні податкові та інвестиційні умови, відразу знайдуться свої інвестори. Хоча легка промисловість — насправді нелегка. Рівень технологій, які застосовуються в галузі, достатньо високий. Це — і комп'ютери, і точна механіка, і складне проектування. Сучасна швейна машина, яку використовують на швейному чи взуттєвому підприємстві, коштує 3—5 тис. дол.

5. Сировинна та паливно-енергетична база галузі

Українські взуттьовики нарікають на те, що в Україні практично немає виробників деталей взуття, особливо жіночого та дитячого.

Підприємців, які не хочуть зв'язуватися з таким ризикованим бізнесом, зрозуміти можна. Адже на внутрішній ринок нелегально завозиться не лише готове взуття, а й уся потрібна сировина, починаючи від деталей верху і закінчуючи підошвою. Тому конкурувати на такому ринку дуже складно.

В Україні з'явилось багато виробників підошов та каблуків для чоловічого взуття. У цьому сегменті, за визнанням взуттьовиків, працювати набагато легше, ніж у сегменті модельного жіночого взуття. Сильна половина людства, як правило, консервативніша у своїх звичках та смаках. Є в Україні й великий виробник шкіркартону, з якого можна виготовлювати основні устілки й задники. Проте такі деталі, як задники, на підприємстві не виробляють, немає великих замовлень, а виконувати дрібні — нерентабельно.

Взуття — товар сталого попиту, тому це дуже перспективний бізнес. Хоча є приклади, коли в окремих країнах взуттєве виробництво, як і виробництво одягу, «помирало», оскільки виробники не змогли відстояти свої інтереси. Важливо, щоб кожний виробник зрозумів: ніхто за нього не розв'язуватиме проблеми, які виникають. Щоб їх перебороти, треба об'єднати зусилля. Цьому сприяють громадські об'єднання. Одним з таких об'єднань в легкій промисловості є «Укршкірвзуттяпром» — Ліга українських промисловців — виробників взуття, шкіргалантереї, хутряних виробів та шкіряних товарів.[8, c.22-23]

Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.

Українські фірми, які не збанкрутіли протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв’язки щодо постачання сировини з західними експортерами

Котон імпортується з Росії. Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон – з Росії та Білорусі. Киргиз стан, Молдова та Німеччина є основними постачальниками хлопку. Шерсть імпортується з Росії, Білорусі, Литви, Англії.

Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини. Так, вже в 2005, імпорт в’язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.

Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun.

Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.

Українські підприємства мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.

6. Основні райони та центри розміщення галузі

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовняно-прядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславської (Київська обл.) суконних фабрик.

Бавовняна промисловість для виробництва тканин є першою серед галузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне виробництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі. У 2005р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загального виробництва тканин.

Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тонкосуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.

Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'язана з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різноманітний асортимент продукції, однак за 1991—2005pp. обсяги виробництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 2005p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спостерігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 2004 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Трикотажною промисловістю України вироблено в 2005р. 27,0 млн. шт. трикотажних виробів. За 1991—2005рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.

7. Проблеми та перспективи розвитку

Легка промисловість — одна з найстаріших галузей народного господарства — створювалась протягом сторіч. Поштовх до її виникнення дали перші мануфактури.

Загальновідомо, що витрати на створення одного робочого місця в легкій промисловості в десятки разів менші, ніж, наприклад, у металургійній, хімічній і багатьох інших фондо- та наукомістких галузях. Тому економічне зростання більшості розвинутих країн світу, як правило, спиралось на виробництво товарів легкої промисловості, виготовлення і реалізація яких, при незначних капіталовитратах на створення робочих місць та низьких енерговитратах, приносило "швидкі" гроші, а крім того, забезпечувало зайнятість значної частини населення. Сьогодні цим шляхом ідуть Китай, Туреччина, В’єтнам, Польща, Бразилія, країни Балтії і багато інших держав на всіх континентах. Результати ми бачимо на наших ринках.

Нині галузь практично знищено, елементарні розрахунки показують, що легка промисловість України тепер випускає лише одну пару взуття на трьох жителів проти 3,5 пари на одного жителя в 2005р., трикотажного одягу — 1 од. на двох проти б од. на одного жителя, тканин замість 20 м на одного, як це було раніше, тільки 2,5 м.

Аграрії зменшили виробництво традиційної для України продукції — льону майже в б раз, а вовни в 10 раз. Хімічна продукція не має збуту.

Сьогодні створювати нові потужності, тобто вишукувати для цього додаткові кошти, не потрібно. Таких потужностей, що будувались десятиліттями, достатньо. Крім того, в кожній області України існує, хоч і не працює через відсутність оборотних коштів, система збутових організацій. Роботу їх ще можна відновити. Потрібно лише усунути ті перепони, які не дають працювати тим, хто хоче.[3, c.50-51]

На мій погляд, є кілька причин занепаду галузі. Головна з них — відсутність у державі такої структури, яка б відповідала за цей сектор виробництва. Галузь, на якій тримається економіка країн, що розвиваються, у нас — збиткова. На думку фахівців галузі, не було і немає цілеспрямованої протекціоністської державної політики щодо захисту національного товаровиробника і нормального розвитку галузі. Заходи, яких досі вживав Уряд, можна вважати лише косметичними. Наприклад, запровадження нових 30%-них митних ставок на імпортні товари вдарило лише по легальних імпортерах, а ті "дірки", які були в кордонах, залишились.

Високий рівень і конкурентоспроможність галузі потверджує також значне зростання експорту (переважно до країн Західної Європи та Північної Америки): 2003р. — 567,4 млн. дол., 2004р. — 679,7 млн. дол., 2005р. — 791,1 млн. дол.

Це свідчить про те, що легка промисловість України в змозі повернути позиції в структурі промислового виробництва, що, безумовно, позитивно вплине на створення робочих місць і формування бюджетів усіх рівнів.

Проте, наприкінці 2004р. зростання виробництва в галузі загальмувалось і за 2005р. темпи становлять 100,4%, у взуттєвій підгалузі зберігається тенденція падіння виробництва — 95,9%.[11, c.7-8]

В останні два-три роки спостерігається різке зростання імпорту товарів. Йдеться, насамперед, про агресивну їх експансію з країн Південно-Східної Азії. І навіть за малосприятливого податкового клімату українські підприємства могли б конкурувати з цими товарами, оптимізуючи виробничі витрати. Як підтверджують розрахунки Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, на українські товари легкої промисловості ціни не зросли, зокрема, на одяг та взуття. І це за повільної інфляції, що відбувається. Ціни ж на інші види товарів непомітно зростають, а на товари легкої промисловості залишаються на рівні трирічної давності.

Такий розвиток легкої промисловості можливий лише за умов гострої ' конкуренції, що склалася на нашому ринку. Адже кожен виробник розуміє: якщо піднімеш ціну, не продаси. Проте останні 2-3 роки в Україну почали завозити товари за явно заниженими цінами (наприклад, один долар за пару шкіряного взуття, 25 центів за чоловічу сорочку, 80 центів за чоловічий костюм). Для чого це робиться? Річ у тім, що у разі завезення будь-якого товару в Україну сплачується два основні платежі: ПДВ (20% від митної вартості) і ввізне мито, що становить 10—15% митної вартості. Якщо імпортний товар оцінюється за реальною ціною, наприклад, сорочка — 5 доларів, тоді ПДВ плюс податок, плюс ввізне мито становитимуть 30 % ставку, яка має сплачуватися до бюджету. Якщо ж навмисно знижується ціна з 5 доларів до 20 центів, надходження до бюджету становитимуть мізерну суму.

Таблиця 7.1. Структура ринку товарів легкої промисловості в 2005р., %

Товари	Трикотажні вироби	Панчішно-шкарпеткові вироби	Пальта, плащі, куртки	Костюми, брюки, сукні	Сорочки чоловічі	Блузи	Взуття
Всього, в тому числі:	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
ВІТЧИЗНЯНІ на внутрішній ринок	4,2	11,1	24,6	8,4	15,3	45,2	10,3
ВІТЧИЗНЯНІ на експорт	11,6	3,3	26,2	35,9	6,3	19,4	8,6
імпорт	65,6	79,4	22,6	15,7	41,6	11,8	75,1
імпорт — "секонд-хенд"	18,6	6,2	26,6	40,0	36,8	23,6	6,0

Проте недорахування до бюджету — не єдиний негативний наслідок цієї проблеми. Вітчизняний товаровиробник сплачує подвійну ставку ПДВ, тоді як імпортер через подібні оборудки її не сплачує. Таким чином на українському ринку немає рівних конкурентних умов для імпортера та вітчизняного товаровиробника, адже імпортер має фору як мінімум в розмірі ставки ПДВ.

Проведений Мінпромполітики України аналіз чинників, які вплинули на стан галузі, засвідчив, що головною причиною є різке зростання імпорту за останні два-три роки. Наприклад, за даними митної статистики, в 2005р. ввезено взуття 29 млн. пар на суму 15,7 млн. дол., в 2003р.

— 53 млн. пар (31,7 млн. дол.), за 2004р.

— 103,6 млн. парза 2005 р.

Таким чином, врахований імпорт взуття щорічно зростає в 2 рази. Причому, імпорт здійснюється з безпрецедентним заниженням митної вартості: 2003 р. — в середньому 0,54 дол. за пару, 2004 р. — 0,59 дол. за пару, 2005 р. — 0,46 дол. за пару, що в десятки разів нижче реальної вартості цих виробів.(Таблиця 7.2)

Таблиця 7.2. Імпорт та експорт продукції легкої промисловості за 2003 р. тис. дол. США

	2005 р.
	імпорт	експорт
1. Сировина, всього	65437	106624
Шкірсировина	3399	56779
Сировина пушно-хутрова	8695	986
Кокони шовкопряду	—	—
Вовна натуральна	3701	384
Волокно бавовняне	10098	144
Волокно лляне	—	5881
Волокно кокосове	9	—
Волокно конопляне	8	2
Волокно джутове	—	1
Нитки з синтетичних, штучних волокон	23572	42214
Волокно штапельне синтетичне, штучне для прядіння	15955	233
II. Матеріали, всього	549616	173839
Шкіра	39041	100087
Пряжа шовкова	24	—
Пряжа вовняна	2122	546
Бавовна кардо- чи гребнечесана	525	1
Нитки бавовняні швейні	1757	9
Пряжа бавовняна	4583	2910
Пряжа лляна	1	15
Пряжа із джуту	39	—
Пряжа з інших рослин	7	91
Пряжа із синтетичних та штучних штапельних волокон	7162	934
Тканини з шовку	373	—
Тканини вовняні	62499	10327
Тканини бавовняні	121348	970
Тканини лляні	10723	228
Тканини синтетичні	64723	29565
Тканини штучні	12176	241
Тканини з синтетичних і штучних волокон з бавовною	72003	1096
Неткані матеріали	24801	1006
нші тканини	29306	599
Разом тканини	397952	44032
Фетр і повсть	2262	16
Полотна трикотажні	59021	1355
Частини взуття	13516	23619
Прокладки, підкладки для капелюхів	103	52
Ґудзики, запонки та кнопки	10477	1
Застібки-"блискавки"	11024	171
III. Вироби кінцевого споживання, всього	271050	742184
Зироби з шкіри	12737	13736
Вироби з натурального хутра	2167	8684
Штучне хутро	1058	93
Вата та вироби з неї	18896	29262
Шпагат, мотузки, канати, троси	2695	607
Килими	14885	9132
Одяг трикотажний	31491	79583
Панчішно-шкарпеткові вироби	11431	4556
Рукавички, мінетки	2987	29
Одяг швейний	69445	472711
Інші швейні вироби	39455	59861
Взуття	62023	61693
Головні убори	1780	2237
Всього по легкій промисловості (ІІ+ІІІ)	820666	916023
Довідково:
Іарасольки	1014	672
Посуд з фарфору	1267	11218
Ляльки, інші іграшки	7219	1082
Ялинкові прикраси	1874	5119

Багато підприємств легкої промисловості України працюють за так званим давальницьким принципом. Схема виробничої кооперації надзвичайно підняла технологічний рівень морально застарілого радянського виробництва, яке було колись в Україні. Іноземний виробник навчив українського виробника, як треба правильно працювати за сучасних умов, як підходити до асортименту, яка має бути сучасна дисципліна та культура виробництва.

І в цьому великий позитив роботи за давальницьким принципом. Відтак було завантажено наші великі підприємства. Тепер українські підприємства мають змогу розвиватися, купувати нове устаткування, підтримувати свій виробничий рівень. Нарікання на давальницький принцип кооперації в основному зводяться до того, що іноземці використовують дешеву робочу силу.[14, c.12-13]

Висновки

Легка промисловість України може стати базовим джерелом створення загальнодержавних фінансових нагромаджень і формування необхідного фінансового ринку, а також дасть можливість створити за короткий час власний інвестиційний потенціал для інших галузей промисловості та важливих соціальних програм.

Тому необхідно в інтересах України терміново створити стартові передумови для "запуску" легкої промисловості до режиму стійкого функціонування та досягнення нею рівня самофінансування.

Забезпечити це відродження можна і необхідно тільки за умови, що заходи будуть системними та комплексними, цілеспрямованими і достатніми для отримання відчутних позитивних результатів.

Виробництво непродовольчих товарів широкого вжитку в розвинених країнах є пріоритетним, внаслідок чого ці країни не тільки задовольняють основну частину національного попиту на такі товари власними силами, а й забезпечують розвиток споріднених галузей (агро-сировинна база, хімічна промисловість, виробниче обладнання, транспорт, сервіс, торгівля, освіта та ін.), що дає змогу створити значну кількість робочих місць і забезпечити більш ніж половину бюджетних надходжень.

Легка промисловість — надзвичайно важлива для України, адже вона не просто одягає і взуває людей, а й дає значні надходження до бюджету.

Крім того, легка промисловість України може забезпечити роботою до 500 тис. чол. і гарантувати швидке повернення витрачених коштів.

До того ж, легка промисловість малоенергомістка, а її робота екологічно чиста.

Список використаної літератури

1. Іващенко М. Легку промисловість визнано однією з пріоритетних галузей економіки України // Легка промисловість. — 1999. — № 1-2. — C. 5-6

2. Іващенко М. Шлях до відродження // Легка промисловість. — 1998. — № 1. — C. 8-9

3. Богданов М. Вибір стратегічних альтернатив розвитку підприємств легкої промисловості // Легка промисловість. — 2001. — № 4. — C. 50-51

4. Бородиня О. Актуальні проблеми легкої промисловості України // Легка промисловість. — 2003. — № 1. — C. 4-5

5. Бородиня О. Тенденції розвитку вітизняної легкої промисловості/ Олександр Бородиня // Легка промисловість. — 2003. — № 4. — C. 4-5

6. Бородиня О. Умови розвитку легкої промисловості України/ Олександр Бородиня // Легка промисловість. — 2005. — № 3. — C. 7-8

7. Бородыня А. Бремя легкой промышленности // Діловий вісник. — 1999. — № 12. — C. 14-15

8. Голошубова Н. Ринок товарів легкої промисловості // Діловий вісник. — 1999. — № 12. — C. 22-23

9. Конкурентна стійкість та ринок : В легкій промисловості // Легка промисловість. — 2003. — № 3 . — C. 37

10. Крисько В. Легка промисловість: стимули і гальма // Президентський вісник. — 2001. — № 27-28. — C. 11

11. Мозер Г. Початок відродження легкої промисловості // Легка промисловість. — 2005. — № 3. — C. 7-8

12. Солуянов Г.І. Нелегкі проблеми легкої промисловості // Легка промисловість. — 2005. — № 3. — C. 24-25

13. Третьяков В. Галузь, продукцією якої користується кожний : Легка промисловість // Урядовий кур'єр. — 2005. — 11 червня. — C. 5

14. Черній Ю. Справи в легкій та текстильній промисловості України // Легка промисловість. — 1998. — № 1. — C. 12-13