ВСТУП

Актуальність теми. Привабливість туристичної індустрії як галузі, що надає послуги, полягає у швидкій окупності вкладених коштів та отриманні доходу у валюті. У багатьох країнах туристична індустрія входить у першу трійку провідних галузей держави, розвивається швидкими темпами та має важливе соціальне й економічне значення, оскільки збільшує місцеві доходи, створює нові робочі місця, розвиває всі галузі, пов’язані з виробництвом туристичних послуг, розвиває соціальну та виробничу інфраструктуру в туристичних центрах, активізує діяльність народних промислів і розвиток культури, забезпечує зростання рівня життя місцевого населення, збільшує валютні надходження та ін.

Значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов’язано з тим, що туризм сприяє встановленню міжнародних зв’язків, є стимулом для пожвавлення економічного розвитку країн та окремих регіонів. Туристичний бізнес є постійним джерелом для поповнення валютних надходжень до державного бюджету. Він виступає стабілізатором налагодження й укріплення стосунків між країнами, дійовим фактором підвищення престижу країни в міжнародному співтоваристві, ділових колах.

Позитивний вплив туристичної індустрії на економіку держави відбувається тільки в тому випадку, якщо вона розвивається всебічно, тобто не перетворює економіку країн в економіку послуг. Іншими словами, економічна ефективність туристичного бізнесу передбачає, що він у державі повинен розвиватися паралельно й у взаємозв’язку з іншими галузями соціально-економічного комплексу.

Проблеми розвитку туристичної індустрії досліджували такі відомі вітчизняні вчені, як: І.М.Школа, О.О.Бейдик, І.Т.Балабанов, Г.Ф.Шаповалов, М.П.Мальська, В.В.Худо, В.І.Цибух, Г.А.Папірян, Г.І.Бовсуновська, Ю.М.Чеботарь, Є.П.Пузакова, В.Ф.Данильчук та інші. О.О.Любіцева вивчала ринок туристичних послуг як об’єкт географії туризму, В.А.Квартальнов – міжнародний туризм, зокрема політику його розвитку, В.Г.Герасименко – проблеми організації туристичного бізнесу, О.Кутузова вплив розвиненої туристичної самосвідомості населення на прогрес туристичної індустрії України, В.К.Кифяк – проблеми організації туристичної діяльності в Україні.

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними та релігійними цінностями даної країни та її народу й дає дохід у скарбницю. Крім значної статті доходу, туризм є ще й одним із могутніх факторів посилення престижу країни, росту її значення в очах світового співтовариства та рядових громадян. Туристична діяльність у розвинутих країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави та населення.

Метою дослідження є вивчення досвіду становлення туристичної індустрії в Чорногорії та визначення напрямів подальшого розвитку.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути поняття і класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів;

— охарактеризувати методику досліджень туристично-рекреаційних ресурсів;

— провести дослідження розміщення туристично-рекреаційних ресурсів Чорногорії;

— здійснити географічну характеристику природно-кліматичних ресурсів країни:

— розглянути етнографічні, рекреаційні, біотичні ресурси та основні курортно-оздоровчі заклади Чорногорії;

— охарактеризувати перспективи розвитку міжнародного рекреаційного туризму Чорногорії.

Об’єктом дослідження є розвиток міжнародного туризму.

Предметом дослідження виступають особливості розвитку туристично-рекреаційних ресурсів Чорногорії.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні методологічні основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

1.1. Поняття і класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів

Використання природно-кліматичних рекреаційно-туристичних ресурсів обумовлюється специфікою їх функціонального призначення. Саме вона і визначає пріоритетний профіль туристично-рекреаційного освоєння окремих територій, районів та місцевостей. Але якщо на рівні функціонального призначення тих чи інших ресурсів можна провести більш-менш чітку межу між субгалузями рекреаційної сфери (туризм, відпочинок, спорт, санаторно-курортне лікування тощо), то при вивченні просторової організації природно-ресурсного потенціалу необхідний саме комплексний підхід. Тому і рекреаційно-туристична придатність різнорангових регіональних утворень фактично не буває монофункціональною: всі вони певною мірою можуть задовольняти потреби у туристичних послугах чи санаторно-курортному оздоровленні.

Реалізація розвитку туристичної індустрії в умовах ринку можлива при наявності чотирьох основних складових:

• капіталу;
• технології;
• кадрів;
• туристичних ресурсів.

Це означає, що недостатньо, маючи капітал, придбати технологію, найняти працівників і почати займатися туризмом. Для цього необхідно визначити місце, де є туристично-рекреаційні четверта складова — туристичні ресурси — є найбільш дешевою, то в цілому це визначає високу рентабельність туристичної діяльності. Якщо ж туризм пов’язаний із створенням туристичного ресурсу (а не із споживанням готового), то собівартість туристичного продукту різко зростає.

Під рекреаційно-туристичними ресурсами в широкому розумінні цього терміну маються на увазі такі:

• економічні;
• природні;
• кліматичні;
• культурно-історичні;
• трудові;
• фінансові;
• соціальні;
• виробничі.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об’єктів, придатних для створення туристичного продукту. Як правило, туристичні ресурси визначають формування туристичної діяльності в тому чи іншому регіоні. Наприклад, основними критеріями, які визначають придатність території для санаторно-курортного лікування, є наявність родовищ лікувальних мінеральних вод, озокериту, сприятливі кліматичні умови, екологічно чисте природне середовище. При цьому чим більші запаси лікувальних ресурсів, вища їх лікувальна ефективність, тим вищу цінність мають рекреаційні території. Як правило, такі території невеликі за площею, обмежуються границями населеного пункту, в якому розташовані бальнеологічні ресурси.

Під терміном природно-географічні туристсько-рекреаційні ресурси (ТРПР) пропонуємо розуміти компоненти, тіла і явища природи, які можуть використовуватись у туристсько-рекреаційній діяльності з метою споглядання, пізнання, відпочинку та оздоровлення. О.О. Бейдик пропонує називати природні ресурси цього призначення «природно-географічними рекреаційно-туристськими» і визначає їх як об’єкти та явища натурального походження, залучені у сферу рекреації та туризму. З визначення видно, що тут йдеться про ресурси, які вже безпосередньо використовуються на сьогоднішній момент. Рекреація і туризм у формулюванні поняття розглядаються як вид чи види господарської діяльності у сфері послуг. Однак, туризм як явище на сьогодні трактується значно ширше, ніж один з видів господарської діяльності. Адже широко представлений сьогодні самодіяльний туризм, який тільки частково або і зовсім не використовує інфраструктуру індустрії рекреації і туризму. Та і за характером активної діяльності він не належить до праці, а є однією з форм активного відпочинку.

Туризм за рахунок, передусім, пізнавального самодіяльного туризму значно ширший за своїми завданнями і просторовим охопленням від рекреаційної діяльності у вузькому розумінні слова («чистої рекреації»).  Адже, якщо кінцевими цілями рекреації є відновлення життєвих сил для трудової діяльності, оздоровлення, то пізнавальний самодіяльний туризм часто свідомо не спрямований на ці цілі і становить значні ризики для здоров’я. Просторово для пізнавального туризму є цікавим кожен куточок простору Земної кулі, а тому ресурси для туризму поширені у межах усієї ландшафтної сфери Землі, а не тільки географічного середовища, де на сьогодні сконцентрована більшість природних ресурсів матеріального виробництва.

Туристичні ресурси мають такі основні властивості:

• привабливість;
• кліматичну привабливість;
• доступність;
• ступінь вивченості;
• екскурсійна значимість;
• пейзажні та відеоекологічні характеристики;
• соціально-демографічний стан;
• природничі запаси;
• спосіб використання тощо.

Дані ресурси використовуються в оздоровчих, туристичних, спортивних та пізнавальних цілях. Наприклад, у Карпатському регіоні є ресурси для спортивного виду рекреаційної діяльності. Це стосується гірськолижного, туристичного, мисливського, спелеологічного підвидів.

Туристичні ресурси умовно можна поділити на три групи:

• природні;
• інфраструктурні;
• історико-культурні.

Динамічний розвиток туристичної індустрії вимагає наявності обох груп. Навіть при високих привабливих властивостях природних ресурсів без наявності комунікацій, засобів зв’язку, комунальної інфраструктури, просвітницьких закладів, пам’яток культури, мистецтва тощо туристична діяльність для широкого кола споживачів неможлива.

Незважаючи на свою соціально-гуманну роль, туризм впливає на екологію. Зменшення впливу індустрії туризму на екологію регулюється на державному та міжнародному рівнях за рахунок:

• екологічної просвіти;
• обмеження рекреаційно-туристичного навантаження на природні ресурси;
• податкового регулювання.

Територіальна структура рекреаційно-туристичного комплексу визначається поєднанням туристичних та рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, районів та зон, що сформувалися або формуються під впливом найрізноманітніших факторів.

Рекреаційно-туристські ресурси – об’єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та при сучасній і перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг. У структурі рекреаційних ресурсів виділяють 2 основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності).

Найпростішою формою сучасної територіальної організації рекреаційно-туристичного обслуговування є рекреаційний (туристичний) пункт, який являє собою окремо розміщені спеціалізовані заклади. За умов просторової замкнутості окремо розміщені об’єкти не можуть забезпечити рекреантам необхідний комплекс послуг.

Досконалішою формою територіальної організації рекреаційного господарства слід вважати рекреаційні центри та вузли.

Для рекреаційно-туристичних районів характерний ряд особливостей. По-перше, це соціальне за своїм характером і кінцевим продуктом утворення. Його продукція — рекреаційно-туристичні послуги. У рекреаційно-туристичному районі між виробництвом і споживанням, як правило, немає часового розриву. По-друге, для рекреаційно-туристичних районів характерна яскраво виражена орієнтація на ресурси.

1.2. Методика досліджень туристично-рекреаційних ресурсів

Алгоритм дослідження природних РТР, до яких відносяться об’єкти та явища натурального походження, залучені у сферу рекреації та туризму, науково-методичний інструментарій їх аналізу має такий вигляд: використання сумісних середньомасштабних топокарт і стандартизованих таблиць ® застосування картометричних приладів і комп’ютерних технологій для отримання і обробки даних ® об’єктивне трактування “спірних моментів” ® побудова матриць природних РТР і математико-картографічних моделей основних складових “ресурсно-рекреаційного поля” ® створення узагальнюючої матриці ресурсно-рекреаційного рейтингу і розробка ресурсно-рекреаційних паспортів регіонів України. При дослідженні природно-ресурсного потенціалу (актуалу) в якості базового джерела емпіричних даних виступали регіональні топографічні карти масштабу 1:200000 (ці моделі трактувались як загальний знаменник, до якого зводився аналіз природної складової ресурсного потенціалу). Таким чином були проаналізовані приморські, прирічкові, гідрографічні, рослинні, острівні рекреаційні ресурси (обчислені площі рослинного покриву, островів, боліт, актуальних смуг морів, великих і середніх річок, водосховищ, озер, магістральних каналів). Наприклад, якісні та кількісні характеристики матриці можуть трактуватися як важіль прийняття збалансованих рішень на внутрішньому рекреаційному ринку, як чинник оптимізації товарно-грошових відносин виробників і споживачів рекреаційно-туристських та інших послуг (рекреаційно-ресурсонадлишкові регіони можуть розраховувати на дисконт з боку рекреаційно-ресурсодефіцитних у взаємних економічних відносинах, компенсуючи знижку в ціні товару послугами в сфері туризму, курортного лікування, оздоровчої рекреації).

Особливе місце в блоці фундаментальних ресурсних факторів належить геологічним РТР – пам’яткам, геосайтам, карстовим проявам, які мають науково-пізнавальне, культурно-історичне, спортивне значення. Враховуючи те, що геосайтам (геосайт – геологічне або геоморфологічне місцезнаходження, територія чи ландшафт визначної цінності, що має важливе значення для розуміння геологічної історії країни, регіону, континенту, планети) присвячена значна кількість наукових публікацій, перевагу було надано аналізу спелеоресурсів.

При дослідженні природно-антропогенних РТР (геосистеми, до складу яких входять природні і антропогенні об’єкти, що використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві – природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади, зоологічні, дендрологічні, регіональні ландшафтні парки тощо) обчислювалась забезпеченість регіонів об’єктами природно-заповідного фонду. Дослідження природно-антропогенних РТР – це система розробок з їх інвентаризації та оцінки, вибору найцінніших з них. Об’єктивною основою для цього є сукупність функціональних показників РТР: вид ресурсів, їх обсяги, можлива спеціалізація, ємкість території. Рекреаційній оцінці підлягають території, які за властивостями природного середовища, призначенням і станом ландшафтів можуть розглядатися як потенційні ресурси рекреації та лікування. Рекреаційна придатність природно-антропогенних ландшафтів проявляється лише стосовно окремих видів рекреації. Характер поєднання ресурсів і параметри компонентів природного середовища визначають можливу спеціалізацію або профіль рекреаційного використання території. У той час одна й та сама територія може розглядатися як система потенційних ресурсів для різних видів рекреації, які здійснюються окремо, послідовно або в комбінації один з одним. Питання про надання переваги окремим видам рекреації або їх сполученням вирішується, виходячи з технологічної сумісності окремих видів рекреації та цінності ресурсів для кожного з них. Зазначимо, що площа природоохоронного фонду України складає близько 4% її території, яку в перспективі планується довести до 8%.

Суспільно-історичні РТР – об’єкти та явища антропогенного (соціально-економічного, суспільно-історичного) походження, залучені в сферу рекреації та туризму. Статус суспільно-історичних РТР та їх життєздатність суттєво залежать від соціально-політичної ситуації, вони чутливі до туристсько-рекреаційної політики держави. До складу суспільно-історичних РТР входять архітектурно-історичні, біосоціальні, подієві ресурси, яким притаманна своя специфіка, ексклюзивний пізнавальний потенціал, методика дослідження. Алгоритм дослідження гіперблоку: визначення предмет-об’єктної сутності мети ® вибір канонічних джерел інформації та структуризація ресурсно-рекреаційного сегмента ® визначення понять – структурних елементів сегмента та форми надання інформації (бланки, опитувальники, тексти, фото, малюнки, схеми) ® отримання кількісно-якісних характеристик структурних елементів, визначення та застосування засобів їх інтерпретації та моделювання, трактування спірних моментів ® побудова картографічних (математико-картографічних), структурно-логічних моделей, матриць та ін. ® аналіз отриманих моделей.

Суспільно-історичні РТР є однією із головних складових туристського іміджу території, знаковою складовою турпродукту, важливим компонентом змісту туристських карт. З аналізу опублікованих картографічних творів і спроби окреслити властивості об’єкту, які визначають його рекреаційну цінність, витікає, що пам’ятки історії та культури мають характеризуватися на карті за такими ознаками: “матеріальністю” (чи втілена пам’ятка в матеріальний об’єкт); ступенем збереженості; формою, призначенням і використанням; хронологією; значенням (цінністю).

Крім того, окремі види пам’яток можуть характеризуватися за іншими ознаками: зв’язком з історичними подіями та з життям окремих видатних осіб; будівельним матеріалом (для капітальних будівель); наявністю укріплень та їхнім типом (для комплексів споруд і, зокрема, для стародавніх або зниклих населених місць); наявністю капітальних житлових будівель (для населених місць); соціально-економічними (для населених місць); конфесійною належністю (для сакральних та поховальних споруд, а також для історичних подій у релігійному житті); типом історичної події (для пам’ятників і пам’ятних місць); родом діяльності особи (для пам’ятних місць); архітектурним стилем. За кожною з цих ознак розроблена класифікація, яка представлена у вигляді “дерев” у супроводі короткого коментаря.

Традиційне уявлення про цю складову суспільно-історичних РТР передбачає виділення 6 основних типів архітектурно-містобудівних споруд (споруди громадської, промислової, військової, культової архітектури, садово-паркового мистецтва, архітектурні монументи та скульптурні пам’ятники). Розвиток теорії та практики дослідження та залучення в сферу туризму та рекреації архітектурно-історичних РТР ітиме в напрямі як горизонтальної, так і вертикальної диверсифікації. Горизонтальна диверсифікація архітектурно-історичних пам’яток – “просування” традиційних типів архітектурно-історичних РТР шляхом виявлення нових об’єктів, доповнення переліку вже існуючих. На відміну від неї вертикальна диверсифікація полягає у виникненні або виявленні нових типів архітектурно-історичних та інших РТР.

До складу суспільно-історичних РТР входять біосоціальні та подієві РТР. Біосоціальні РТР об’єднують культурно-історичні та інші об’єкти, пов’язані з певним життєвим циклом або епізодом тієї чи іншої видатної особи (народження, діяльність, перебування, смерть, поховання). Зважаючи на те, що всім історико-географічним подіям та їх рушійним силам (проявам природних, суспільних законів) притаманна реальність, останні доцільно трактувати “за модулем”, не розділяючи на позитивні та негативні. Подієві РТР – найсуттєвіші прояви соціального та природного руху, знакові події в історії певної території (політичні, військові, культурні, економічні, екологічні). Структуру і чисельність біосоціальних і подієвих РТР подано на відповідних картографічних моделях (події не картографувались у тих випадках, коли вони не мали просторової локалізації, відбувались за межами сучасної території України або не мали суттєвого значення).

Слід зазначити, що дані, які було використано для аналізу біосоціальних, подієвих ресурсів і покладено в основу побудови графічних (кластерний аналіз), картографічних, математико-картографічних моделей відповідають об’єктивності та канонічності, в той же час важко було уникнути часткової заангажованості, пов’язаної з проявом домінуючої ідеології у відповідний історичний період: зміна соціально-політичних і економічних орієнтирів веде до фрагментарної зміни та оцінки історичних постатей та подій.

Певним розвитком ресурсно-рекреаційних уявлень є окреслення трансресурсних (наскрізних) об’єктів і виділення в структурі останніх двох складових – гомогенних і парарекреаційних ресурсів, які можуть частково або повністю належати до будь-якої з ресурсних груп.

Гомогенні РТР – соціальні та природні об’єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане як із територією України (де вони розташовані або відбувались), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об’єкт, явище, подія первісно виникли; ресурси “подвійного громадянства”, ресурси-біпатриди, специфічні духовно- та матеріально-історичні “комунікації”, призначення яких – єднати культури, народи, держави. В Україні виявлено понад 500 таких об’єктів і список їх дедалі поповнюється. Деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естетичний, інтернаціональний потенціал.

Парарекреаційні (латентні) ресурси – об’єкти, явища природного, природно-антропогенного, суспільно-історичного, біосоціального, подієвого походження, які ні юридично, ні фактично не залучені до туристської індустрії, але характеризуються привабливим пізнавально-туристським потенціалом (зруйновані або перепрофільовані сакральні споруди, історичні кладовища або окремі поховання, цікаві явища природи, інженерні комунікації, споруди або їх елементи, суспільні події).

Специфічним ресурсно-рекреаційним утворенням, яке може об’єднувати всі розглянуті види ресурсів, є суперточка-тур – точкова територія, що поєднує унікальні природні та суспільні ресурси, займає домінуючу висоту і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, що відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, що візуально сприймається з неї. Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття, сполучення природних компонентів, атрактивність ландшафту.

РОЗДІЛ 2. Дослідження розміщення туристично-рекреаційних ресурсів Чорногорії

2.1. Географічна характеристика природно-кліматичних ресурсів країни

Площа республіки Чорногорія 13 812 кв. км. Чорногорія розташована на Динарському нагір’ї й має вихід до Адріатичного моря; межує із Албанією на південному сході, Сербією на північному сході й сході, Хорватією й Боснією й Герцеговиною на північному заході. У Чорногорії виділяють три регіони: родючі низовини уздовж узбережжя Адріатичного моря, в улоговині оз.Шкодер і ділянках долин рік Зета й Морача на південно-заході; гірський західний район (Стара Чорногорія), на захід від р.Зета; гори на півночі й сході (відомі як Брда), використовувані під пасовища й у лісогосподарських цілях. Столиця республіки — Подгориця (колиш. Титоград, 1945-1992). До 1945 столицею було місто Цетине. Державна мова — сербська.

У Чорногорії проживають 642,5 тис. чоловік. У складі населення переважають чорногорці (61,7%), інші найбільш численні національні групи: босанці (боснійцй-мусульмани, або мусульмани як етнічна спільність, 13%), серби (9,3%), албанці (6,5%). Більшість чорногорців і сербів традиційно належать до сербської православної церкви, а значна частина босанців і албанців сповідають іслам. Невеликі громади хорватів, сербів і албанців сповідають католицизм.

Територію країни можна умовно розділити на три частини: узбережжя Адріатичного моря, відносно рівнинна центральна частина країни, на якій розташовані два її найбільших міста: Подгориця й Нікшич, і гірські системи сходу країни.

Довжина сухопутних границь держави становить 614 км: на заході з Республікою Хорватія — 14 км; на північному заході з Боснією й Герцеговиною — 225 км; на північному сході з Республікою Сербія й Косово — 203 км; на південному сході з Республікою Албанія — 172 км.

Континентальна берегова лінія Чорногорії має довжина порядку 300 км. Чорногорія має у своєму складі 14 морських островів, сукупна довжина берегової лінії яких становить 15,6 км. На північно-заході країни перебуває велика затока Боку Которска, що має площу водної поверхні 87,3 км і урізається в сушу на 29,6 км.

Довжина пляжів Чорногорії — 73 км. Температура морської води протягом  семи місяців коливається в діапазоні від + 12 до +26 °C, прозорість морської води місцями перевищує 35 м.

Самі довгі ріки Чорногорії: Тара (144 км), Лим (123 км), Чеотина (100 км), Морача (99 км), Зета (65 км) і Бояна (30 км). Близько 52,2 % чорногорських рік відноситься до басейну Чорного моря, що залишилися 47,8 % — до басейну Адріатичного моря. Три чорногорських ріки (Морача, Зета й Пива) на всьому своєму протязі течуть по території Чорногорії. Ріка Бояна раніше була єдиною судноплавною рікою Чорногорії; на справжній момент вона судноплавної не є. Більшість чорногорських рік — гірські, утворять глибокі каньйони. Каньйон ріки Тара глибиною близько 1200 м, є найглибшим  у Європі й другим по глибині у світі. Ріки Чорногорії мають енергетичний потенціал 115 кВт на 1 км території, що є дуже високим показником. Однак по різних причинах (у тому числі екологічним) гідроенергетика в країні не розвинена.

Найбільше озеро Чорногорії й усього Балканського півострова — Скадарське. Загальна площа його водної поверхні становить 369,7 км. Дві третини озера (по площі) перебувають на території Чорногорії, одна третина — на території Албанії. Друге по площі озеро Чорногорії — Шаське (3,64 км), що перебуває поблизу Улциня. Також на території Чорногорії є 29 невеликих гірських озер льодовикового походження (так звані «гірські очі»), сукупна площа яких становить 3,89 км.

Більше 41 % площі країни становлять ліси й лісові вгіддя, 39,58 % — пасовища. Рослинний мир Чорногорії різноманітний: усього на території країни зафіксовано 2833 виду рослин, з них 212 — ендеміки Балканського півострова, а 22 — ендеміки Чорногорії. Відповідно до Конституції Чорногорії, республіка є «екологічним державою», під різними природоохоронними режимами перебуває 8,1 % території (у тому числі національні заповідники Дурмитор, Ловчен, Биоградская гора, Скадарское озеро й Проклетье).

У північній Чорногорії — помірно-континентальний, на Адріатичне узбережжя — середземноморський. У приморській області літо звичайно тривале, печеня (+ 23-25 °C) і досить сухе, зима — коротка й прохолодна (+ 3-7 °C). У гірських районах помірковано тепле літо (+ 19-25 °C) і відносно холодна зима (від +5 до -10 °C), опади випадають в основному у вигляді снігу. Опадів випадає від 500 до 1500 мм у рік, переважно у вигляді дощу, у горах біля морського узбережжя місцями випадає понад 3000 мм. У північних областях Чорногорії сніг лежить до 5 місяців у році. Кількість сонячних годин у рік: в Ігало — 2386, в Улцині — 2700.

2.2. Етнографічні ресурси Чорногорії

Народний музей Чорногорії складається з п’яти окремих установ — історичного музею Чорногорії, Етнографічного музею Чорногорії, Художнього музею Чорногорії, Палацу короля Ніколи й Музею Негоша. Всі вони перебувають у Цетине й розміщені в будинках, що також є культурними визначними пам’ятками — це резиденція короля Ніколи, будинок Уряду, Билярда й будинок колишнього сербського представництва. У рамках Народного музею працює й будинок, де народився Петро ІІ Петрович Негош, з відповідною експозицією.

Історичний музей Чорногорії заснований в 1989р. і розміщений у будинку Уряду. Центральна виставка складається із шести періодів чорногорської історії: період до приходу слов’ян, середньовіччя, період XVІ- XVІІІ ст., період державотворення   ( 1796-1878), період сучасної чорногорської держави ( 1878-1918), Чорногорія з іншими південнославянськими народами. Самі древні експонати — з Дукли й Будви — зберігаються в археологічній колекції.

Етнографічний музей Чорногорії заснований в 1951р. у Цетині. Цей музей розташовує 4125 предметами, що свідчать про спосіб господарювання, культурі життя, текстильному промислі, національних костюмах, музичних інструментах і інших елементах матеріальної й духовної культури населення Чорногорії.

Художній музей Чорногорії заснований в !950р. і розміщений у будинку Уряду. Складається з п’яти колекцій: колекція мистецтв південнославянських народів, колекція ікон, колекція чорногорського образотворчого мистецтва, колекція на честь Милиці Сарич-Вукманович, колекція копій фресок.

Музей Негоша, що повністю присвячений спадщині чорногорського владики, поета й мислителя Петра ІІ Петровича Негоша заснований в 1951р. у зв’язку зі сторіччям від дня його смерті. Музей розміщений у Билярді — резиденції, побудованої самим Негошем в 1838р. Музей містить 150 експонатів й бібліотеку.

2.3. Рекреаційні ресурси природно-заповідного фонду Чорногорії

В Чорногорії, з часів правління короля Ніколи, створилося чотири національних парка, які зберігають характерні особливості пейзажів, флори і фауни в своїй оригінальній формі.

У нижній частині приморських схилів зустрічаються чагарники і ліси з жестколістними вічнозеленими видами, у верхній частині схилів і на вершинах переважають безлісі карстові пустки. На сході гори покриті дубовими, буковими і хвойними лісами.

Гори в Чорногорії називаються Динарідами (Динарськими горами). Вони простягаються на значній території Балканського півострова на териротрії таких країн як Словенія, Хорватія, Чорногорія, Боснія та Герцеговина, Сербія та Албанія.

В самій Чорногорії виділяють кілька окремих масивів, що значно різняться між собою. На карті взятій з montenegro.travel зображені:

1) масив Дурмітора(національний парк)

2) Sinjajevina (високогірне плато між Дурмітором і Біласицею)

3) масив Комові і Біласиця (Komovi і Bjelasica, на території знаходиться національний парк Біоградська гора )

4) Масив в центрі країни Vojnik — Maganik — Prekornica

5) Проклетіє (Prokletije або Албанські Альпи)

6) Район Подгоріци – найбільша рівнинна область в цій гірській країні

7) гори узбережжя. З півночі на південь:

• Orjen (на півдні – національний парк Боко-Которська затока)
• Lovcen (національний парк)
• Rumija(Адріатика на заході і національний парк «Скадарське озеро» на сході)

8) масиви західних гір (Njegoš — Golija — Bioc — Maglic) Вони розділені з Дурмітором каньоном річки Піва.

Є ще масив Ljubisnia – Lisa на кордоні із Сербію. Трекінг практично відсутній (на карті позачений сірим кольором).

Морське узбережжя Чорногорії на протязі 299км має 117 пляжів довжиною 73км. З них 33км – це піщані пляжі. Найбільш популярним регіоном Чорногорського узбережжя серед наших туристів є Будванська Рив’єра. Це декілька великих, та безліч невеликих курортних містечок, що розкинулися у підніжжя гір у Будванській затоці. Найпопулярніші серед них Будва, Бечічі, Святий Стефан, Сутоморе, Петровац.

Тара – найдовша водяна артерія Чорногоріј довжиною 144км. Назва походить від давнього іллірійського племені «аутаріати», що проживало у цих краях у IV – V ст. до н.е. Каньйон ріки Тара, що протікає між високими скелями, є найглибшим у Європі (1300 м) та другим у світі після Великого каньйону Колорадо (США). Ущелини, скелі, глибокі тріщини, водоверті, пороги в оточенні вікового лісу та водоспадів – це лише частина пейзажів каньйону ріки Тара, що має довжину 82 кілометра. Вздовж Тари зустрічається безліч залишків турецьких охоронних пунктів, оскільки по річці до 1912р. проходив кордон між Чорногорією та Османською імперією. Головна архітектурна та історична пам’ятка – ажурний міст у містечку Джурджевича Тара, що збудовано у 1937р. та який довший час був єдиною транспортною артерією, що з’єднувала південь і північ країни. Міст збудовано на висоті 150м і він має п’ять арок загальною довжиною 370м.

Боко-Которська затока — Bocche di Cattaro – так звучить італійською мовою назва найбільшої бухти Адріатики Боко-Которської затоки. Це колишній каньйон ріки, який в результаті тектонічних зсувів був знищений та пішов під воду. Затока врізається в берег майже на 30км. «Бока» на староіталійському – це і є затока, а у прямому перекладі означає «рот», «паща». Перше поселення на берегах Которської затоки виникло у 299р.д.н.е. на місці сучасного Різана.

Для туристів Боко-Которська затока цікава як своїми неймовірними природними красотами, так і тим, що за довгі роки створило тут людство. На берегах Которської затоки знаходиться безліч стародавніх православних та католицьких храмів, що є місцями паломництва та охороняються міжнародною організацією ЮНЕСКО.

2.4. Основні курортно-оздоровчі заклади Чорногорії

Чорногорія – країна різких контрастів і природної краси, серед якої особливе місце займають чисті і прозорі води Адріатичного моря з його численними піщаними пляжами.

Біоградська гора – останній невинний ліс в Європі, Королівські ліси і Національний парк, заснований в 1878 р. королем Николою.

Монастир Морача, заснований в 1251 р. Вишукані мости над прірвами, наприклад Джуржевіч на Тарі, свідчать про постійне прагнення людини долати перешкоди.

У каньйоні річки Тара організовується спуск на плотах.

Найвідоміші курорти Чорногорського побережжя: Герцегнові, Тіват, Котор і Пераст, Бечічі, Святий Стефан, Петровац-на-море, Сутоморе, Бар, Будва. Найпівденніший курорт – Улцінь.

Будва займає центральну частину Чорногорського узбережжя. Це одне із самих сонячних місць на Адріатиці й у Європі. Древнє місто, з його кривими вузенькими вуличками й маленькими площами, численними кафе, ресторанами й магазинчиками, оперезаний кріпосними стінами з міськими воротами убік моря й берега.Чудові дрібногалькові пляжі: Слов’янський пляж і прекраснійший дарунок природи — пляж Могрен. Усього за кілька хвилин можна на човні підплисти до острівця Святого Ніколи, що місцеві жителі називають «Гавайї». Культурне життя міста дуже багате: улітку тут відбуваються театральні й музичні фестивалі. Дискотеки, казино, найкращі тенісні корти в країні й багато інших туристичних розваг — це Будва, метрополія чорногорського туризму.

Унікальний острів-готель, розташований в 9 км. до південно-сходу від Будви і зв’язаний з берегом вузьким перешийком. В XV столітті місцеві жителі побудували на морській скелі твердиню, щоб захистити населення від нападу піратів, назвавши її Св. Стефаном. Сьогодні це готель найвищої категорії, що надає своїм гостям унікальну можливість тихого відокремленого відпочинку в прекрасному куточку природи. Тому не дивно, що тут відпочивали багато представників шоу-бізнесу й великих державних діячів, такі як: Софі Лорен і Карло Понті, Пітер Устінофф і Кірк Дуглас, Елізабет Тейлор і Річард Бартон, Сильвестр Сталлоне, Клаудія Шифер, Індіра Ганді, Гамаль Абдель Насер і багато хто інших.

«Св.Стефан» — готель класу «Де-Люкс», що одержав приз «Golden Apple» (International Federation of Tourism Journalists and Writers).Готель складається з 80 одноповерхових будиночків, у яких 18 одномісних, 76 двомісних і 15 номерів «люкс». В усі номерах є телефон, супутникове телебачення, міні-бар. Деякі номери з кондиціонерами. На території розташований: ресторан з літньою терасою, 4 бари, кондитерська, відкритий басейн, перукарня, сувенірні магазини, старі діючі церкви. В 50 м. від готелю перебувають два прекрасних пляжі, один з них призначений тільки для проживаючих у готелі.

Курорт Бечичі розташований в 3 км. Від центру Будви, до якого постійно курсує туристичний паровозик. Курорт являє собою сучасний готельний комплекс із магазинами, ресторанами, кафе, барами. Але саме головне в Бечичі — 1,5 км золотавого мілкогалькового пляжу. В 1936 році в Парижі курорт був визнаний гідним Гран Прі за найкращі пляжі в Європі!

Ульцинь – саме південне місто Чорногорії. Більшу частину ульцинскої рив’єри займають піщані пляжі, серед яких головним є «Великий пляж» — 13 км. Уздовж пляжу простягнувся комплекс готелів. У центрі міста знаходиться «Малий пляж» — 650 м – мілководна бухточка, покрита дуже дрібним піском. Древній же Ульцинь нараховує більше 2000 років свого існування й у наш час являє собою цікаву суміш Заходу й Сходу. Старе місто, руїни древнього Свача, Палаци Балшича, Палата Венеція, екзотичне Шацьке озеро — це лише частина того, що пропонує Ульцинь.

Біля самих морських воріт Бококоторської бухти, на терасах гори Орієн, знаходиться це прекрасне місто, місто сонця й квітів, місто художників і поетів. Про бурхливу історію міста говорять його бастіони: Форту-Марі, Шпаньола, Канлі-Кула, а також чудові будинки й церкви. Древній монастир Савина, побудований понад 1000 років тому, є справжньою скарбницею художньої й культурної спадщини. Уздовж узбережжя довжиною в 7 км, тягнеться шлях «Сім Даниіц», що зв’язує прекрасне місто Герцег-Нови з Ігало — знаменитим середземноморським лікувально-туристичним центром.

Петровац — містечко з усіма атрибутами сучасного туристичного центру. Містечко розташоване в бухті уздовж пляжу, покритого червоною дрібною галькою. Краса «Кастел Ластви», як раніше називався Петровац, і в минулому вабила багатьох. А в Петроваці так і залишилися відомі римські мозаїки (з III століття до н.е.) і венеціанська фортеця «Castello». До нашого часу дійшли легенди про два острівці із церківками навпроти Петроваца — Катич і Св. Неділі.

2.5. Біотичні ресурси Чорногорії

Біотичні ресурси рекреації і туризму — ресурси живої природи, придатні для організації відпочинку, оздоровлення і туризму. До біотичних ресурсів належать ліси, дикорослі лікарські рослини та їстівні гриби, мисливська фауна та рибальська іхтіофауна.

До біотичних належать рослинні і тваринні ресурси. Рослинні ресурси – це вищі рослини, гриби, мохи, лишайники, водорості, що використовуються чи можуть бути використані людиною, суспільством. Господарське значення мають лісові, лучні, болотні, водні рослинні ресурси.

У країні різноманітний і багатий тваринний світ. Тут живуть олені, лані, козулі, королівські орли. Біля болотистих районів — кабани й ведмеді.

У горах — вовки й ведмеді. З пернатих зустрічаються колонії пеліканів, бакланів, чапель, чорних ібісів. В озерах багато риби: коропи, уклейки, форелі. У Букумирському озері живе водяна ящірка.

Рослинний мир Чорногорії досить багатий і різноманітний. Тут на 0,14% території Європи виростає 2833 різновиду рослин. Це становить майже біля чверті видів європейської флори.

На узбережжі країни ростуть маслинові й фруктові гаї, кипариси, пальми й виноград. Більша частина території прибережних скель покрита маквісом, що представляє собою щільні зарості вічнозелених чагарників. Така рослинність характерна для Середземномор’я.

У гірських районах Чорногорії зустрічаються дубові й хвойні ліси. На гірському масиві Беласиця перебуває національний парк «Біоградська гора». Він покритий змішаним лісом. Тут ростуть  дерева 86 порід. Серед основних порід можна виділити: їли, ялиці, буки, в’язи, дуби, клени й горобини. У горах також виростають рідкі альпійські едельвейси, гірські волошки й фіалки. Ці види характерні для пояса альпійських лугів.

Інший знаменитий національний парк Чорногорії розташований на Скадарському озері. Тут ростуть зовсім інші види рослин. Місцевість тут болотистим, покритим очеретом. На поверхні озера можна побачити велику кількість жовтих і білих латать . Багато видів рослинності Чорногорії є ендеміками. Це означає, що вони ростуть тільки в даній місцевості.

Тваринний мир Чорногорії також досить цікавий. У гірських районах країни живуть такі хижі тварини, як: вовки, ведмеді й лиси. Вони полюють на оленів, сарн, диких кіз, зайців і ховрашків. У долинах водяться дикі кабани.

В Адріатичному морі живе велика кількість різних видів риб. Тут зустрічаються морські окуні, кефаль, барабулька, а також креветки, омари, восьминоги.

У ріках країни живуть такі види риб, як: форель, окунь, короп, сом, сазан і щука. У Скадарському озері живе 50 видів риб. Місцеві жителі добувають тут уклейку й коропа. Крім того, на Скадарському озері постійно або тимчасово живе 270 видів птахів. Тут зустрічаються колонії пеліканів, бакланів, чапель і чорних ібісів. На це озеро приїжджають орнітологи із усього миру.

Більше 41 % площі Чорногорії покрито лісами й лісовими вгіддями. На пасовища доводиться 39,58 % загальної території.

Відповідно до Конституції Чорногорії, республіка є «екологічною державою». Близько  8,1 % її території перебуває під різними природоохоронними режимами. У країні багато національних заповідників, головними з яких є: Дурмитор, Ловчен, Біоградська гора й Скадарське озеро.

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку міжнародного рекреаційного туризму Чорногорії

Місце розташування й природні умови Чорногорії роблять її одним з найпривабливіших  місць на землі. Але ще багато чого потрібно зробити, щоб країна була готова прийняти більші потоки закордонних гостей. До відомих подій на Балканах приплив туристів був досить непоганим. Щорічно тільки з Росії приймалося 12- 15 тис. мандрівників. Нестабільна політична обстановка негативно вплинула на розвиток турбізнесу. Десять років тому в Чорногорію в’їхало менш 1 тис. туристів.

В 2005 же році, по статистику, обсяг прийому досяг 80 тис. іноземців. Володимир Митрович, міністр з туризму Чорногорії, на прес-конференції в готелі Splendіd сказав: «Немає причин чогось побоюватися. Герої утомилися від війни…» Міністр уважає, що через якийсь час туризм, що зараз приносить у бюджет країни лише 20% доходу, поступово досягне того рівня, що дозволить зробити туристичну галузь більш прибутковою. Для цього буде потрібно чимало зусиль, оскільки ці красиві місця, призначені винятково для відпочинку, просто ще не освоєні.

Міністерство туризму готово подати на розгляд бізнесменів майстер- план, розроблений німецькими фахівцями й розрахований на строк до 2015 р. Передбачається звести готелі, розраховані на 100 тис. місць (з них 10 тис. – екстра-класу), щоб приймати щорічно близько 2,5 млн туристів. Ці готелі з тільки вищої категорії.

Після одержання інвестицій, на які в основному й робиться ставка, очікується приплив туристів із країн Східної Європи й Скандинавії.  Адріатичне узбережжя, середньовічні фортеці й вежі приморських міст, прекрасне, чисте гірське повітря нікого не залишають байдужим. Більше напівстоліття назад, в 1936 році, пляж у Бечичах був визнаний кращим у Європі й одержав Гран При в Парижу.

Частка російських туристів становить 7,4% від загального числа гостей. Більшість росіян воліють відпочивати на узбережжя (71,8%) або в Підгориці (11,2%).

Чорногорія вважається наймолодшою державою світу, свою незалежність чорногорці знайшли лише в 2006 році. В 2010 році сукупні доходи від туризму в Чорногорії склали 15,7% від загального ВВП країни. Експерти прогнозують, що до 2021 року доходи від туризму будуть перевищувати третину від ВВП і складуть 36%. І оскільки Чорногорія й далі буде залучати туристів, кожне третє робоче місце в країні буде пов’язане з туріндустрією. Чимало уваги країна приділяє й рекламі власної нерухомості, що вже завоювала непогану репутацію за високий рівень і доступність. Звичайно, нерухомість у Європі мати набагато престижніше, однак Чорногорія робить все можливе для того, що неї наздогнати в цьому плані.

Туристичні структури Чорногорії анонсували ряд великих проектів. Зокрема , місцевим готельним ринком уже зацікавилися бренди Banyan Tree, Kempіnskі й Hіlton Іnternatіonal. Переговори ведуться з Marrіott, W Hotels і Four Seasons. Також країна позиціонує себе як «нове Монако для російських олігархів». У курортних місцях уже будуються відразу кілька інтегрованих курортів з казино, готелями, парками розваг і торгових центрів.

Звичайно, багато чого змінилося з тих пор, але й зараз всі 117 пляжів країни, загальна довжина яких становить 73 кілометра, залишаються воістину шедевром, створеним природою. Безсумнівно, як і раніше привабливим залишається відвідування Скадарского озера ($20) — найбільшого  на Балканському півострові, з його унікальної экосистемой. Отут живуть понад 40 видів риб і 270 видів птахів.

Чорногорія — країна зелених гір, саме зелених, чорними їх називають тому, що всі схили покриті маслиновими деревами, що мають чорний колір кори. Але буйні, усіляких відтінків поростили зелені покривають, немов килимом, всі височини, і око дивиться на всю цю красу із замилуванням і насолодою.

Уряд держави свідомо робить ставку на розвиток туристичної інфраструктури й вкладає в неї значні засоби.

Узбережжя

Найбільш привабливий для відпочинку прибережний регіон Чорногорії. Адріатичне узбережжя має довжина 295 км, з яких 72 км доводиться на пляжі. Крім купання в чистому морі, тут можна подивитися на древнє містечко Котор, занесений ЮНЕСКО в список міжнародного надбання. Которська затока вважається однією з найкрасивіших  у Європі. Інтерес представляє добре збережене стародавнє місто Будва, по сумісництву — один з найвідоміших  курортів. І, нарешті, перлина узбережжя — невелике сільце Свети-Стефан, перетворене в розкішний готель.

Центральний регіон

Тут примітні відомий монастир Острог, за всіх часів що захополює велику кількість прочан. Скадарське озеро являє собою природний заповідник. Цікавий і місто Цетиньє, історична столиця Чорногорії.

Північний регіон

Тут розвинений гірський туризм. У регіоні розташовані лижні курорти. Відвідувачі особливо цінують недоторкану природу. Найбільш відома гора Дурмитор — найпривабливіший  туристичний центр. Ще один популярний напрямок — місто Колашин, розташований біля національного парку Биоградска Гора. Тут же розташована гора Беласиця й однойменний лижний курорт.

Незабутнє враження робить ущелину ріки Тари, друге по величині у світі. Сама ріка має успіх в аматорів рафтинга. Нарешті, національний парк Біоградська Гора з Біоградським озером залучає незабутньою природою й незайманими гірськими лісами.

І гора Дурмитор, і каньйон ріки Тари охороняються, як національні парки. Вони занесені ЮНЕСКО в список світової спадщини.

Все це робить Чорногорію унікальним природним заповідником, що ідеально підходить для розваг і відпочинку.

ВИСНОВКИ

Отже, принципова схема дослідження регіональних рекреаційно-туристських ресурсів є комплексно-цілісною, логічною, структурно-збалансованою моделлю. Алгоритм її реалізації включає: аналіз теоретико-методологічних основ ресурсно-рекреаційної проблематики, розвиток її поняттєво-термінологічного апарату ® обґрунтування структури рекреаційно-туристських ресурсів, реалізацію методики та технології їх аналізу та оцінки ® визначення ресурсно-рекреаційного рейтингу адміністративно-територіальних одиниць ® групування регіонів та рейтингове ресурсно-рекреаційне районування території ® ресурсно-рекреаційну паспортизацію регіонів та визначення перспектив розвитку регіональної рекреації і туризму. Рекреаційна географія та географія туризму, соціальні за своїм змістом науково-практичні напрями, націлені на вивчення рекреації та туризму, як суспільно-економічного явища, прогнозування його розвитку, використовують розгалужене “дерево” джерел ресурсно-рекреаційної інформації.

Методико-технологічна стадія дослідження і оцінки РТР значної за розмірами території є однією з ключових ланок їх комплексного аналізу та передбачає для природного і суспільно-історичного блоку застосування власного алгоритму (6 послідовних логічних ланок). При дослідженні РТР було виділено 2 групи трансресурсних об’єктів – гомогенні (біпатриди) та парарекреаційні (латентні) РТР, а також специфічну “коаліцію” ресурсів – суперточку-тур, що підсилює усвідомлення унікальності цих об’єктів, стимулює мотивацію і попит рекреантів, виступає чинником ефективності рекреаційно-туристського процесу. Основними методичними принципами при дослідженні гетерогенного диверсифікованого ресурсно-рекреаційного поля значної за розмірами території виступають принципи комплексності, цілісності, логічності, послідовності, системності.

Чорногорія одержала свою назву через густі ліси, які покривали високі гори й від того здавалися видали чорними. Ця нова держава розташована в одному з найкрасивіших  куточків Європи, на узбережжя Адріатичного моря.

Вона граничить із Хорватією, Сербією, Боснією-Герцеговиною, а також з Албанією. Столиця держави, місто Підгорица, нараховує 152 тисячі чоловік. Інші великі міста — Никшич, Плевля, Біле поле, Беране. Важливе значення в житті країни має невелике місто Цетиньє, де перебувала столиця чорногорського королівства.

Чорногорія являє собою унікальний з екологічної точки зору регіон, у якому природа збереглася майже в незайманому вигляді.

Її рельєф контрастний — від гір на границі з Албанією до рівнинної прибережної зони в Адріатичного узбережжя. Ширина цієї зони всього від 1 до 4 км, але на ній распложены чудові пляжі й стародавні середньовічні городки.

Значна частина країни доводиться на гірські плато, що лежать на висоті 1000- 2000 м над рівнем моря. Ці плато прорізані ріками із глибокими каньйонами, що створюють неповторні пейзажі.

Дикі гори Чорногорії сприяли тому, що цей регіон був одним із самих важкодоступних у Європі. Але цей же фактор сприяв і збереженню природи.

Туризм у Чорногорії переживає період бурхливого сплеску. Ця маленька країна на узбережжя Середземного моря залучає свою увагу недоторканою природою, унікальними пейзажами, багатою архітектурною й культурною спадщиною, розмаїтістю природних і кліматичних зон.

В 2007 році країну відвідали 820 000 чоловік, що більше її населення. Традиційно чорногорське узбережжя вибирають для відпочинку жителі найближчої Сербії, у яких особливою популярністю користується місто Будва. Мабуть, Будву можна назвати югославським Сочі. Але останнім часом  Чорногорія користується все більшою популярністю в жителів «далекого зарубіжжя», у тому числі й Росії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. – К.: Знання країни, 2002.
2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
3. Балканская троица // Сегодня. — 2008. — 23 июля.- Ст.Вставка. — С. 4-7
4. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – 395 с.
5. Гудзевата М. Берегами Ядранського моря (Чорногорія-Хорватія-Словенія) // Міжнародний туризм. — 2005. — № 3. — С. 74-81
6. Данильчук В.Ф. Світовий ринок послуг турбізнесу: Навчальний посібник. – Донецьк: ДІТБ, 2000. – 146 с.
7. Замятина Т. Балканы ждут наших туристов [Текст] / Т. Замятина // Эхо планеты. — 2002. — № 26. — С. 32-35
8. Замятина Т. Черногория и ее место под солнцем Запада [Текст] / Т.Замятина, Н.Калинцев // Эхо планеты. — 1997. — № 13. — С. 12-13
9. Иваненко, И. Дикий шарм Черногории [Текст] / Иванна Иваненко // Секретарь-референт. — 2004. — № 10. — С. 84-87
10. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
11. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник. – Минск: Новое знание, 2002. – 409 с.
12. Калишевский М. Черногория-уже не совсем Югославия [Текст] / М.Калишевский // Иностранец. — 2000. — 27 июля. — С. 20-21
13. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.
14. Кетько О. Горді гори Чорногорії // Науковий світ. — 2011. — № 1. — С. 32-33
15. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
16. Колосова Т. В Черногории начинается курортный сезон // Стиль жизни (Приложение к газете «Бизнес». — 2005. — № 4 : Прилож. к газете «Бизнес». — С. 118-120
17. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 240c.
18. Країнознавство: Навчальний посібник. Частина 2. / Надтока Г.М., Антонюк С.М., Наулко В.І., Брайчевска О.А., Бейдик О.О. та ін. – К.: КСУ, 2004. – 147 с.
19. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
20. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
21. Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352 с.
22. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с.
23. Полегаев Г. Черногория незнакомая, но близкая // Эхо планеты. — 2002. — № 14. — С. 19
24. Провозина Е. Сказки Черных гор: Черногория / Екатерина Провозина // Натали. — 2005. — № 6. — С. 254-259
25. Сенин В.С. Организация международного туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 400 с.
26. Сливанович Г. Сербия и Черногория в новой Европе / Горан Сливанович, // Международная жизнь. — 2003. — № 12. — С. 23-31
27. Слісаренко І. Чорногорія: слов’янська душа у венеціанському інтер’єрі // Персонал плюс. — 2005. — № 33-34. — С. 13
28. Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.: ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.
29. Цопа Н. Менеджмент міжнародного туризму: Дис… канд. екон. наук: 08.06.02 / Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва. — Сімферополь, 2002. — 244арк.
30. Школа І.М. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник / За ред. проф. І.М.Школи. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – 596 с.
31. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368 с.
32. Явкін В. Проблеми географії та менеджменту туризму / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2006. — 260с.