Вступ

Фантазійні твори завжди приваблюють нас своєю таємничістю. Твори Клейста, Гофмана та Новаліса наповнені цілковитою таємничістю, вражають нас своїми лініями сюжетів та дивним різнобарв’ям фантазійного польоту думки.

Так фантастика Гофмана вражає своїм змістом та характером, коли з’являються такі твори, як «Нічні повісті» (1816), роман «Еліксири диявола» (1815 — 1816), повісті «Пригоди Сільвестрової ночі», «Магнетизер» та ін. в Події цих творів відбуваються в феодальних замках, у монастирях, князівських резиденціях, в горах і лісах. Персонажі цих творів також вражають: представники феодальних родин, обтяжених злочинами, ченці-відступники, двійники й привиди. В цих творах висловлено й інше світосприйняття, його домінуючий мотив — «неподільне панування над людською долею безпощадної у своїй жорстокості демонічної стихії.

Можна стверджувати, що початок розвитку німецького романтизму пов’язаний з іменами письменників, творчість яких ми розглянемо у своїй роботі.

Великий вклад в скарбницю німецької новели вніс Г.Клейст, його твори наповнені драматизмом. Але тільки нещодавно набула значення його творча діяльність та детально досліджуються його твори.

Не менший внесок в світову літературу вніс і Новаліс, романи якого наповнені небувалою поетичністю. Більш детально всі грані творчості німецьких романістів, їх сюжетні лінії розглянемо в роботі.

Розділ 1. Творчість та фантазійні твори Гофмана

Творчість Гофмана належить до третього етапу німецького романтизму, що збігається з періодом Реставрації, і є її найповнішим та найхарактернішим виявом.

Гофман був напрочуд багатогранною обдарованою людиною. Передусім це всесвітньовідомий письменник. Вже в 1813 р. перший том своєї збірки «Фантазії в манері Калло» він хоче видати анонімно, бо бажає, як зазначалося в одному з листів, щоб ім’я йому «зробив гарний музичний твір» Перелом у ставленні Гофмана до літератури, як до основної сфери творчості, відбувається десь з 1814 р., після успіху згаданої збірки оповідань та есе.

Важливо наголосити, що в усіх мистецтвах, до яких звертався Гофман, він не був дилетантом. Відоме його зізнання в тому, що коли у нього виникає задум, він спершу не знає, в що цей задум виллється — в літературний твір, оперу чи картину. Це є свідченням того, що «в основі його задумів лежали ідейно-естетичні концепції, для втілення яких він володів величезним діапазоном засобів вираження, що дозволяло йому вперше в історії досягти вражаючих наслідків [6, c. 127].

У «Фантазіях в манері Калло» виразно проявилися деякі характерні риси поетики й стилю Гофмана. Пояснюючи у вступі до першого тому збірки, чим привабило його мистецтво Жака Калло, французького барокового живописця й графіка першої третини XVII ст., він характеризує і свій стиль, його оригінальні риси. Мистецтво Калло, зазначає Гофман, «йде далі правил живопису, його малюнки, скоріше, можна назвати відображенням всіх дивних фантастичних явищ, викликаних чарами його найжвавішої фантазії». І навіть у малюнках, взятих із життя, «завжди відчувається його своєрідний, глибоко індивідуальний почерк, що надає його фігурам і групам щось дивно знайоме й водночас чуже». Відзначається також «іронія, що висміює людину», і «комізм, під покровом якого серйозний і вдумливий спостерігач відкриває таємничі натяки», тобто риси, органічно властиві самому Гофману.

Фантазія Гофмана в усьому її багатстві й винахідливості розкривається в повісті-казці «Золотий горнець» (1814) — одному з найвідоміших його творів. Тут виразно проявляється ще одна її істотна властивість: за всієї своєї капричіозності, вона пов’язана з життям, з реальною дійсністю [7, c. 53].

Як писав Гейне про Гофмана, протиставляючи його Новалісу, він «зі своїми примхливими карикатурами завжди й незмінне тримається земної реальності». Сам Гофман заявляв: «Я гадаю, що основа небесної драбини, по якій фантазія піднімається у вищі сфери, має бути так закріплена на життєвому ґрунті, щоб кожен міг піднятися драбиною слідом за автором. Тоді, як би високо не піднявшись у фантастичне царство, він все ж буде бачити, що це царство пов’язане з життям і є, власне, його чудесною частиною».

Ми можемо спостерігати, що не завжди фантастика Гофмана має світлий і радісний колорит, як у в казках «Лускунчик і Мишачий король» (1816), «Чуже дитя» (1817), «Володар бліх» (1820), «Принцеса Брамбила» (1821). Письменник створював свої твори дуже різними по своєму світовідчуванню й по використаних у них художніх засобів.

Похмура фантастика, що відбиває одну зі сторін світогляду письменника, панує в романі «Еліксир диявола» ( 1815-1816) і в «Нічних розповідях». Більшість «Нічних розповідей», такі, як «Піскова людина», «Майорат», «Мадемуазель де Скюдери», не обтяжені на відміну від роману «Еліксир диявола» релігійно-моральною проблематикою, виграють у порівнянні з ним і в художньому відношенні, мабуть, насамперед  тому, що в них немає такого навмисного нагнітання складної фабульної інтриги.

«Чорні» романи й повісті Гофмана говорять про всесилля зла, повінь зла, яка проникає всюди — в князівські покої, затишні бюргерські будиночки, замки родовитих аристократів, під монастирські склепіння. В повісті «Майорат» розповідається про жахливу ворожнечу між братами-аристократами, яка завершується тим, що один брат вбиває іншого, і на його нащадків падає прокляття, їх переслідує привид вбивці. Кошмарної фантастики сповнена інша з «нічних повістей» Гофмана, «Пісочна людина», оповідання «Магнетизер» та інші твори [4, c. 86].

2. Романтизм Г.Клейста

Творчістю Клейста почався сучасний період німецької літератури — період її спадного розвитку. Проблема самотності людини, що так характерна вже для перших творів німецьких романтиків ( наприклад, Тіка), знаходить чіткий вираз в творчості Клейста.

Видне місце у творчості Клейста займають комедія «Розбитий глечик» і новела «Міхаель Кольгаас». «Розбитий глечик» (1802-1808 р.) містить глузливе зображення патріархальних порядків, зокрема  сваволі суддівських чиновників, що пригноблюють селян. Сюжетом новели «Михаэль Кольгаас»  є історія людини, що стали на шлях соціального протесту проти феодальної німецької дійсності.

У своїх творах Клейст намітив тип психологічної новели: не складні перипетії й несподівані відкриття, хоча в них немає недоліку, але психологічний і моральний перелом у душі героїв — от що відіграє тут вирішальну роль і зосереджує на собі інтерес оповідання [4, c. 75].

Можемо помітити, що стиль Клейста відображає його сприйняття дійсності. Там, де думка автора досягає визначеності, фраза не тільки впорядкована, але й близька до логічної конструкції (наприклад, початок «Найди»).

Як майстер оповідання, як поет, що яскраво схоплює складний мир, Клейст часом  виявляється як би в гущавині самих подій і передає їхній ритм за допомогою лексико-семантичних і синтаксичних засобів мови.

Якщо розглянемо пізні новели письменника, то ці спостереження про поступове ускладнення стилю й про переміщення авторської позиції усередині тексту знайдуть нове підтвердження.

Таким чином, в більше пізніх новелах, в міру того як Клейст схилявся до думки про безплідність активного протистояння особистості навколишньому світу, у міру того як він звертався до неособистих засобів примирення з дійсністю, авторська свідомість зближається зі свідомістю персонажів і стає можливим говорити про те, що автор бачить світ з перспективи діючих осіб. Це позначається й у лексиці: роль емоційно пофарбованої лексики в складі епічного оповідання зростає: «Це раптове повалення з висот ясного й майже безтурботного щастя в глибини неозорого й зовсім безпомічного горя було понад сили бідної жінки» («Двобій» 87, ІІІ, с. 248].

3. Особливості творчості Новаліса

У творчості Новаліса з великою повнотою розкривається реакційний світогляд німецького дворянства, що починало втрачати соціальну стійкість і намагалося протистояти впливам буржуазних революцій.

Найбільш відомий роман Новаліса — «Генріх фон Офтердинген». В основу твору покладена легенда про відомого міннезингере XІІІ ст. Генріха фон Офтердингені.

У романі основний зміст несуть на собі сновидіння Генріха, розказані йому притчі, казки й міфи. Роман складається із двох частин. Перша частина — «Очікування», яку Новаліс закінчив, присвячена подорожам Генріха і його щиросердечних вишукувань. Друга частина — «Здійснення», яку Новаліс не встиг закінчити. Ця частина присвячена поезії, її значенню в світі. Поезія — це світ. По задуму Новаліса Генріх повинен був продовжити свою подорож і нарешті зірвати квітку зі свого сну [6, c. 132].

Поштовхом для написання цього роману став роман Ґете «Мейстер», присвячений вихованню й духовному росту. Ґете у своєму романі вперше піднімає тему професії. Новаліс виховання прямо пов’язує з духовним ростом. Блакитний колір у романі — це символ саморозкриття, внутрішнього, духовного. У цьому романі Новалис повністю розкриває зміст ліричної стихії.

Офтердинген — сновидець і мрійник, він повністю відкритий новим враженням. Це історія про те, як світ сприймає нову душу, як нова душа сприймає світ. Все написано дуже лірично. Роман написаний простою загальнодоступною мовою. Роман пронизують філософські діалоги й розповіді. Сам Офтердинген шукає себе, слухає розповіді інших героїв, співставляє їх із собою, зі своїм життям. Кожна професія символізує пошук сенсу життя. Наприклад, рудокоп. Він риє вглиб також, як пізнається сенс життя.

На жаль, Новаліс не встиг завершити другу частину, у якій хотів виразити саму суть поезії. Не встиг він і оформити свою думку про те, що геть усе: природа, історія, війна, повсякденне життя — усе перетворюється в поезію, оскільки вона і є дух, що пожвавлює все суще в природі.

У другій частині Генріх повинен був більш повно ознайомитися з навколишнім світом. Він повинен був потрапити в Італію, брати участь у воєнних діях, при дворі імператора зустрітися із сином Фрідріха ІІ й стати його близьким другом, побувати в Греції, зробити подорож на Схід, аж до Єрусалима, потім повернутися в Турингію й разом із Клингсором взяти участь у знаменитому поетичному турнірі. Продовження роману повинне було перетворитися в міфологічне й символічне оповідання, у якому все: тварини, рослини й камені — повинні було розмовляти й переживати чарівні перетворення. Матильді, уже після своєї смерті, у вигляді різних жінок предстояло  часто зустрічати Генріха, який нарешті наяву повинен був зірвати «блакитну квітку» зі свого сну. Блакитна квітка — це символ німецької романтичної поезії, іншими словами — чистої поезії й досконалого життя.

Висновки

Провідний жанр німецької літератури романтизму — новела. Серед німецьких новелістів такі видатні майстри, як Генріх Клейст і Е. Т. А. Гофман. До XІХ століття в німецькій літературі новела не одержала істотного розвитку. Уява та фантазія відіграють не останню роль в формування німецького романтизму.

Отже, можемо підсумувати, що геніальність Гофмана  найпереконливіше розкривається в тому, що він чутливо вловив і гостро передав певні закономірності й тенденції життя нового, буржуазного суспільства, особливо небезпечні для людської особистості. Це ті аспекти творчості Гофмана, які найбільше наближають її до нашого часу.

Передусім Гофман вловив процес відчуження людини, що тоді досить виразно почав проявлятися. Це були, за словами письменника, прояви «принципу механістичності», що проникав не тільки в «зовнішнє життя» людини, але і в її внутрішній світ.

Під пером Клейста новела знайшла небачену до того масштабність: він ставив своїх героїв перед нерозв’язними протиріччями, як би оголюючи недосконалість сучасного світоустрою. Для характеристики новели Клейста як жанру найбільше  підходить визначення, що дається трагедії в словниках: зображення непримиренних життєвих конфліктів, що таять у собі катастрофічні наслідки.

Список використаної літератури

1. Анненкова О. Зарубіжна література ХІХ століття: європейська реалістична проза 1830-1880- х років: Навч.-метод. посіб. / Університет сучасних знань. — К. : Знання України, 2006. — 437с.
2. Гауф В, Гофман Е. Теодор,Амадей. Казки Гауфа и Гофмана / С.Г. Шалай (пер.укр.мовою), О. Бабкин (художн.), Ю.Б. Худяков (пер.укр.мовою). — Ростов н/Д : Орфей, 2001. — 512с.
3. Генрих фон Офтердинген. М.: Ладомир; Наука, 2003
4. Наливайко Д. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму: Підруч.. — Т. : Навчальна книга-Богдан, 2001. — 415с.
5. Новалис. Гейнрих фон Офтердинген ; Фрагменты ; Ученики в Саисе. — СПб. : Евразия, 1995. — 240с.
6. Пронкевич О. Зарубіжна література ХІХ століття: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. — 4.вид., перероб. і доп. — К. : Зодіак-ЕКО, 2004. — 527с.
7. Русский круг Гофмана (составитель Н. И. Лопатина при участии Д. В. Фомина, отв. редактор Ю. Г. Фридштейн). — М.: Центр книги ВГБИЛ им М. И. Рудомино, 2009. —672 с.
8. Шульц Г. Новалис сам свидетельствующий о себе и о своей жизни (с приложением фотодокументов и иллюстраций) / Марк Бент (пер.). — Челябинск : Урал LTD, 1998. — 326с.