У сьогоденні Україна переживає складний етап історичного розвитку, зумовлений не лише докорінними змінами політичної та економічної системи, які здебільшого вже відбулися, а й необхідністю змін у світогляді, в осмисленні об’єктивності суспільного буття, у правовій свідомості та культурі.

Конституція України визначила організацію державної влади на засаді її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Втім, це не означає, що кожна з гілок влади теоретично і практично є абсолютно відокремленою від інших. На IV з’їзді суддів України 15 грудня 1999 року Президент України Леонід Кучма зазначив, що незалежність суддів при здійсненні правосуддя не повинна призвести до перетворення її на відокремлену, замкнену корпорацію, яка не визнає ані законодавчої, ані виконавчої влади. Державна влада в нас одна, і судова гілка влади, як і всі інші, є її органічною та невід’ємною складовою.

Утвердження України як правової держави, реальне впровадження принципу верховенства права потребує відмови від стереотипів, що склалися, відходу від формального, нормативістського сприйняття права лише як норми закону. Право громадянського суспільства, як вища у розвитку цивілізації ступінь позитивного права, найбільше зближене із сучасним звичаєвим правом, його найвищими цінностями. Базис означеного права утворюють невід’ємні, природжені права людини, які є основою для оцінки правомірності юридичних норм, а категорії моралі органічно вплітаються у правову матерію. Яскравим прикладом цього є норми Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», в основу яких закладено принцип чесних звичаїв.

За таких умов на судову владу покладається визначальна роль у формуванні правозастосовчої практики, розвитку позитивного права, врешті-решт, у розвитку правової системи. Водночас надмірне захоплення такою роллю суду не повинно призводити до того, що всі правові питання вирішуються виключно судом. Кожна з гілок влади має своє призначення, виконує свої, притаманні їй функції, визначені Конституцією та законами України і забезпечені відповідними правовими механізмами, зумовлені історичним і культурним розвитком держави. Взаємозв’язок, взаємодоповнення діяльності кожної з гілок влади дозволяють забезпечити подальший розвиток державно-правових механізмів. У цьому контексті варто відзначити і той вагомий внесок, який зроблено судами в розвиток законодавства про конкуренцію. Значення судової практики, як рушійного інструменту конкурентної політики та як бази для подальшого розвитку й удосконалення конкурентного законодавства останніми роками стало беззаперечним. За період дії цього законодавства судами розглянуто понад 1800 справ, пов’язаних із його застосуванням органами Антимонопольного комітету України, близько 700 з яких безпосередньо стосувалися правомірності рішень органів Комітету, зачіпали широкий спектр юридичних фактів і пройшли не одну судову інстанцію. Як наслідок, накопичена судова практика має суттєвий вплив не лише на правозастосовчу діяльність органів Антимонопольного комітету, а й на удосконалення правового регулювання у сфері захисту економічної конкуренції в цілому, особливо в частині правового регулювання процесуальної діяльності органів АМК, зокрема, щодо формування цими органами доказової бази при розгляді справ про порушення конкуренційного законодавства.

На відміну від свого попередника – Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» Закон України «Про захист економічної конкуренції» містить набагато більше процесуальних норм, спрямованих на забезпечення проведення органами Антимонопольного комітету повного і якісного розслідування у справах про порушення, збирання необхідних доказів, на забезпечення прав учасників провадження у цих справах. І багато з цих норм породжено власне судовою практикою застосування попереднього Закону.

Водночас, необхідно відзначити, що законодавство про конкуренцію є досить складним, його розуміння і правильне застосування потребує відповідних знань, кваліфікації, досвіду. Тому важливою і корисною є взаємодія Антимонопольного комітету України та судів у площині висвітлення питань щодо специфіки законодавства про конкуренцію, сутності врегульованих ним явищ і процесів. Така взаємодія сприяє підвищенню якості застосування конкуренційного законодавства як Антимонопольним комітетом, так і судами. Такі заходи, як проведення спільних, у тому числі міжнародних, семінарів із суддями Верховного Суду України, господарських судів різних ланок, зробили вагомий внесок у підвищення кваліфікації суддів, що нині є одним з найважливіших питань в утвердженні судової влади як головного гаранта захисту прав і свобод людини.

Розуміючи необхідність вирішення питання висококваліфікованого здійснення правосуддя при вирішенні спорів, що виникають у зв’язку із застосуванням законодавства про конкуренцію, у системі господарських судів України запроваджено спеціалізацію суддів у справах, що випливають із конкурентних правовідносин. І це не випадково, адже рішення судів у таких справах зачіпають не лише інтереси безпосередніх учасників судового процесу, а й значною мірою, іноді вирішальним чином, можуть впливати на ситуацію як на окремих товарних ринках, так і на ситуацію цілих галузей промисловості. Не формальний, а творчий підхід при вирішенні спорів, що ґрунтується на високому рівні знання специфіки законодавства про конкуренцію, його глибокої економічної сутності, розумінні тісного зв’язку зі звичаєвим правом, особливо в питаннях недобросовісної конкуренції, є запорукою максимального наближення до істини, отже, максимально ефективного захисту прав і законних інтересів людини, запорукою досягнення мети правосуддя.

З огляду на сказане вище, слід зауважити, що існуюча нині в Україні система судів та чинне законодавство в багатьох випадках не сприяють становленню висококваліфікованого суддівського корпусу попри запроваджену Законом України «Про судоустрій» спеціалізацію судів. І справа не лише в самій спеціалізації. Ще досі повною мірою не вирішено питання критеріїв визначення підсудності певних спорів, зокрема тих, що пов’язані із застосуванням законодавства про конкуренцію. Так, справи за заявами про визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету, як і всі інші справи, пов’язані із застосуванням законодавства про конкуренцію, можуть, залежно від суб’єкта оскарження (позивача, заявника), розглядатися одночасно і господарським судом, і судом загальної юрисдикції. За таких умов, зрозуміло, забезпечити єдність судової практики досить складно, оскільки справи розглядаються за різними процесуальними процедурами.

У таких обставинах важливою є роль Верховного Суду України в забезпеченні правильного й однакового застосування закону, яка підкреслена державою шляхом прийняття законодавчого рішення про створення Судової палати у господарських справах.

Важливим є і правильне розуміння положень статті 61 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що передбачають взаємодію органів Антимонопольного комітету та судів під час розгляду останніми справ, які потребують застосування конкуренційного законодавства. Необхідність залучення до таких справ Антимонопольного комітету як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, встановлена законом, є цілком виправданою, з огляду на обмежені можливості суду в дослідженні питань стану товарних ринків, оцінки ступеня обмеження конкуренції, оцінки та прогнозування динаміки розвитку ринків і конкуренції на них, а також багатьох інших питань, віднесених безпосередньо до компетенції Антимонопольного комітету.

В розвиток попередніх тез необхідно також вказати на важливість методичної допомоги суддям у вирішенні справ, пов’язаних із застосуванням законодавства про конкуренцію. Напрацьованої судами за ці роки практики вже достатньо для її узагальнення, систематизації, осмислення, вироблення певних методологічних підходів у здійсненні судочинства у сфері конкурентних правовідносин. А з огляду на особливості законодавства про конкуренцію, складність його застосування, розуміючи, що кожне рішення суду може на багато років визначити напрями розвитку цілих ринків і галузей, узагальнення практики застосування судами конкуренційного законодавства із залученням представника Антимонопольного комітету та підготовки Верховним Судом України на його основі відповідних роз’яснень є не лише бажаним, а й необхідним.

На завершення хотілося б ще раз наголосити на тому, що відносини між судами і Антимонопольним комітетом, як і в цілому відносини між судовою і виконавчою владою, не повинні характеризуватись як суперництво, протистояння чи іншим подібним чином. Завдання та функції цих органів єдиної державної влади, їх покликання мають один вектор і зводяться до єдиної мети – забезпечення прав і свобод людини, забезпечення верховенства права, створення цивілізованого суспільства і правової держави. AMK

Але поруч iз означеними нормами Законом запроваджено механiзм, що дає будь-якiй особi право звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав у зв'язку з порушенням законодавства про захист економiчної конкуренцiї. При цьому, вiдповiдно до Закону така особа має право на вiдшкодування збиткiв у подвiйному розмiрi. Отже, Закон стимулює суб'єктiв господарювання та споживачiв, права яких порушено, до виявлення бiльш активних дiй щодо захисту своїх прав — не лише шляхом звернення до Комiтету, а й безпосередньо в порядку цивiльного судочинства. Це реально розширює спектр процесуальних форм захисту порушених прав, що в свою чергу сприяє пiдвищенню ефективностi застосування законодавства про захист економiчної конкуренцiї та обмежує "монопольний статус" правоохоронної дiяльностi Комiтету в сферi захисту конкуренцiї.

Закон суттєво посилює правовi гарантiї суб'єктiв господарювання. Так, порiвняно з Законом "Про обмеження монополiзму…", в ньому визначено конкретний i виключний перелiк дiянь, якi вважаються порушенням законодавства про захист економiчної конкуренцiї. Закон упорядковує систему вiдповiдальностi шляхом запровадження однакових порядку розслiдування, розгляду справ i меж вiдповiдальностi для юридичних i фiзичних осiб — суб'єктiв господарювання. Разом iз пiдвищенням правової регламентацiї дiй Комiтету Закон пiдвищує граничний розмiр штрафу за порушення законодавства з 5 до 10 вiдсоткiв виручки вiд реалiзацiї продукцiї. Однак при цьому абсолютнi розмiри санкцiй можуть бути зниженi у зв'язку з тим, що в новому Законi не передбачено стягнення з суб'єктiв господарювання незаконно одержаного прибутку, отриманого внаслiдок порушення законодавства про захист економiчної конкуренцiї.

Крiм того, Закон створює бiльш гнучкий правовий механiзм забезпечення виконання рiшення. Так, Законом "Про обмеження монополiзму…" не обмежувався розмiр пенi за несвоєчасну сплату штрафу. I оскiльки нарахування пенi припинялося лише iз зарахуванням коштiв до Державного бюджету, вона в разi ухилення суб'єкта вiд сплати штрафу могла сягати сум, що в кiлька разiв перевищували розмiр штрафу. Новим Законом обмежено максимальний розмiр пенi розмiром штрафу. Водночас її нарахування припиняється з прийняттям судом рiшення про сплату штрафу, а в деяких, визначених Законом випадках, навiть з оскарженням рiшення Комiтету до суду.Вiдповiдно до статтi 19 Конституцiї України органи державної влади, їх посадовi особи зобов'язанi дiяти тiльки на основi, в межах повноважень, а також у спосiб, передбачений Конституцiєю i законами України. З огляду на це двi третини норм Закону безпосередньо стосуються регламентацiї дiяльностi Антимонопольного комiтету. Це забезпечить пiдвищення ефективностi реалiзацiї матерiальних норм i разом iз цим рiвень правової захищеностi пiдприємцiв вiд неправомiрних дiй державного органу, прозорiсть та передбачуванiсть дiяльностi Комiтету.

Закон удосконалює систему забезпечення доказової бази у справах про порушення законодавства з питань захисту економiчної конкуренцiї, надаючи додатковi повноваження щодо вилучення доказiв, накладення арешту на предмети, документи, iншi носiї iнформацiї, що можуть бути доказами у справi, та встановлює вiдповiдальнiсть за вчинення перешкод уповноваженим працiвникам Комiтету в доступi до iнформацiї. Разом iз цим, питання вилучення доказiв у житлах чи iнших володiннях фiзичних осiб має вирiшуватися шляхом внесення змiн до Цивiльного процесуального кодексу, якi б передбачали процедуру прийняття судом такого рiшення.

Суттєвим кроком на шляху попередження порушень законодавства є введення механiзму попереднього отримання дозволу Комiтету на вчинення узгоджених дiй. При цьому запроваджено механiзм виняткiв, що встановлює типовi вимоги до узгоджених дiй, при дотриманнi яких не потрiбно звертатись за отриманням такого дозволу.Крiм того, з метою запобiгання порушенням законодавства, Закон мiстить норму, яка зобов'язує Антимонопольний комiтет України надавати пiдприємцям висновки про те, чи будуть певнi їхнi дiї порушенням законодавства. Ця норма гарантує пiдвищення передбачуваностi застосування законодавства про захист економiчної конкуренцiї, що додасть упевненостi пiдприємцям у їхнiй господарськiй дiяльностi.У зв'язку з тим, що на Комiтет покладено забезпечення реалiзацiї конкурентної полiтики, Закон передбачає розподiл повноважень мiж Кабiнетом Мiнiстрiв України та Антимонопольним комiтетом України з питань надання дозволу на узгодженiдiї, концентрацiю. Вiдповiдно до Закону, надання дозволу на створення монопольного утворення чи на вчинення узгоджених дiй, що призводять до суттєвого обмеження конкуренцiї внаслiдок концентрацiї чи укладення антиконкурентної угоди, якщо позитивний ефект для суспiльних iнтересiв переважає негативнiнаслiдки обмеження конкуренцiї, є виключно компетенцiєю Кабiнету Мiнiстрiв України як суб'єкта промислової полiтики.

Законом змiнено пiдхiд до визнання суб'єктiв такими, що посiдають монопольне становище на ринку. Порiвняно iз Законом "Про обмеження монополiзму…", який нерiдко змушував визнавати монополiстом того, хто фактично мiг ним i не бути, новий Закон вимагає визнання монополiстом лише тих, хто реально ним є. За час, що минув з моменту прийняття Закону, посадовими особами Антимонопольного комiтету України проведено значну роботу щодо пiдготовки до введення його в дiю. Зокрема, розроблено та внесено до Верховної Ради України проект Закону України "Про внесення змiн до законiв України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про захист економiчної конкуренцiї". Кабiнетом Мiнiстрiв України прийнято постанову "Про затвердження Порядку надання Кабiнетом мiнiстрiв України дозволу на узгодженi дiї, концентрацiю суб'єктiв господарювання". Шляхом внесення змiн i доповнень суттєво удосконалено Положення про контроль за економiчною концентрацiєю та Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економiчної конкуренцiї. Розроблено Положення про порядок подання заяв до органiв Антимонопольного комiтету України про надання дозволу на узгодженi дiї суб'єктiв господарювання, Методичнi рекомендацiї щодо визначення монопольного цiноутворення, Методику визначення монопольного становища суб'єктiв господарювання на ринку (нова редакцiя), Типовi вимоги до узгоджених дiй суб'єктiв господарювання для загального звiльнення вiд попереднього одержання дозволу органiв Антимонопольного комiтету України на узгодженi дiї суб'єктiв господарювання, Методику визначення вiдносин контролю, Положення про порядок проведення перевiрок додержання законодавства про захист економiчної конкуренцiї (нова редакцiя). Здiйснено 1281 захiд щодо обговорення Закону "Про захист економiчної конкуренцiї", роз'яснення його змiсту, серед яких всеукраїнськi семiнари-наради, конференцiї, "круглi столи", виступи перед суддями господарських судiв України.