Вступ

Зацікавленість суспільства до особливостей професії правознавця залишається постійною, незалежно від місця, яке займає юрист по роду своєї діяльності, оскільки з правосуддям суспільство співвідносить свої моральні критерії та ідеали. У зв’язку з цим, крім професійних знань, юрист повинен володіти високою культурою поведінки та ведення діалогу, мати глибокі навички аналітичного стилю мислення та інші важливі якості, про що вже говорилося у попередніх розділах.

Слід відрізняти в особі юриста соціальне, професійне та індивідуальне, але саме в єдності цих аспектів виявляється ідеальний образ, який шанується всім суспільством. При цьому особливу увагу привертає до себе етична сторона діяльності юриста, яка визначається як нормами права, так і нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, користування ними у повсякденній роботі, у спілкуванні з оточуючими людьми називається проявом етичної культури юриста. В сучасному науковому уявленні, виходячи із ролі та соціального значення юридичної професії, видається можливим сформулювати основні положення правил етикету, які складають зміст етичної культури юриста:

• служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та правопорядку;
• безумовне виконання вимог закону та процесуальної норми в юридичній практиці;
• досягнення об’єктивної істини та справедливого рішення у юридичному спорі;
• співвідношення мети юридичної діяльності із моральними засобами її досягнення.

1. Процес формування професійної свідомості та культури спілкування юристів

Процес формування професійної свідомості та культури юристів відбувається в певному соціальному середовищі, яке так чи інакше здійснює свій вплив на всі процеси, що відбуваються в ньому. Соціальне середовище за своєю структурою дуже складне явище, в якому крім суб’єктів слід розрізняти засоби, форми, методи, принципи діяльності, причинні зв’язки тощо. Тому доцільним буде розглянути названі фактори з точки зору їх суб’єктивного та об’єктивного впливу.

Серед факторів суб’єктивного порядку слід назвати правове виховання, яке здійснюється у різноманітних формах та має на меті безпосереднє втручання в духовний світ особи, внесення корективів в її світоглядні позиції. Характерною ознакою суб’єктивного фактору слід назвати безпосередність та цілеспрямованість впливу. Нагадаємо, що формами правового виховання можуть бути: правова агітація, пропаганда, правове навчання, юридична практика, самовиховання та самоосвіта. На практиці ці форми реалізуються у функціонуванні системи юридичної освіти, проведенні науково-практичних семінарів, конференцій, організації стажування, підвищенні кваліфікації. До суб’єктивного фактору слід також віднести умови сімейних відносин та відносин, що склалися в робочому колективі та характеризують моральний мікроклімат колективу.

Серед факторів об’єктивного походження знаходяться, економічний та політичний устрій, правова система суспільства, домінуючі в суспільстві політико-правові ідеали, результати роботи юридичних установ тощо. І об’єктивні, і суб’єктивні фактори по своїй природі суть невід’ємні речі, які тісно взаємодіють та доповнюють один одного.

Висока якість соціальної обстановки, ефективність правового регулювання,Належний стан законності в суспільстві створюють надійну основу для здійснення ефективного впливу на свідомість представників юридичної професії. При цьому, високий рівень їх професійної свідомості і культури обумовлює ефективність функціонування права, стабільність правопорядку, стабільність у багатьох сферах соціального життя.

Культура спілкування не наслідується, не програмується генетичне. Засвоєння норм спілкування — наслідок виховання Юриста треба навчити спілкуватися, допомогти йому засвоїти прийняту модель поведінки. У складних умовах сучасного життя покладатися на стихійний вплив обставин щодо роботи з особовим складом як суб’єктом спілкування було б великою легковажністю.

Як правило, юрист спілкується зі співробітниками (рівними собі за посадою, підлеглими, керівниками), з населенням, зі знайомими та родичами [2, c. 87-88].

У сфері спілкування велике значення має насамперед культура мови, яка дає відчуття впевненості у собі, у власній здатності переконати співрозмовника. Оволодіння культурою мови — це постійний процес. Адже зі збільшенням обсягу правової інформації, інформаційного потоку загалом дуже важливо стисло, правильно і доречно формулювати думку як усно, так і письмово Вбога, невиразна мова засвідчує обмеженість світогляду, низький рівень моральності. Оскільки юрист є суб’єктом права, то його мовна культура зобов’язує дотримуватися певних норм та правил у бесідах з громадянами як на службі, так і поза нею.

З існуючих мовних стилів у юридичній роботі переважає, звичайно, діловий. Він застосовується у бесідах із неповнолітніми, заарештованими, небезпечними злочинцями при затриманні тощо. При цьому мова є не тільки засобом спілкування, а й виразником ставлення до співрозмовника. Це означає, що у юридичній роботі велике значення має мовна інтонація, яка допомагає відповідним чином вплинути на конкретну обстановку.

Зазначене вище стосується культури усного мовлення. Проте важливу роль відіграє діловодство, тобто мова писемна. Ділове мислення тут суворо та детально регламентоване. Важливим при цьому є дотримання службової таємниці Уміння вести службове листування — це настійна вимога.

Дуже важливим для юриста є повсякденне спілкування зі своїми співробітниками. Невміння контактувати, небажання знати наміри, а також вияв зневаги до того, хто може вислухати твою «душу», потенційно містять у собі небезпеку самоізоляції, вимушеної самотності у колективі, що нерідко призводить до неправильних вчинків.

В юридичних органах існує певна специфіка у взаємовідносинах між співробітниками Зокрема, це стосується надмірного інтересу до роботи товариша. Відомчі нормативні документи передбачають, що без службової необхідності і без санкції безпосередньо начальника не слід цікавитися, чим займається той чи інший працівник. Недопустиме також безцеремонне втручання у службову діяльність один одного. Тактовність і делікатність у цій справі не порушать, а тільки зміцнять дружбу, повагу і довір’я між співробітниками [4, c. 107-108].

2. Особливості професійного спілкування в діяльності юриста

Початок, хід і розвиток зазначених комунікативних форм у кримінальному та цивільному процесі визначаються правовими (процесуальними) нормами, розпорядчими обов’язкове дотримання встановлених законодавцем формул спілкування, процесуальний порядок мовного взаємодії сторін.

Процедура процесуально регламентованого спілкування, його формалізований, свого роду ритуальний характер стосовно до різних комунікативним ситуацій, обов’язкові умови, за яких таке професійне спілкування може здійснюватися (наприклад, гласність), ніким не можуть бути порушені. Ці процедури детально описані в законі, починаючи з підстав, без яких не може відбутися сам акт спілкування, і закінчуючи процесуальними формальностями, завершальними діалог сторін з його особливим порядком протоколювання, яке відображає не тільки зміст, але і весь хід спілкування, дотримання супутніх йому різних формальностей процесуального характеру, ігнорування яких може послужити підставою для визнання недійсними результатів, отриманих в ході спілкування, і навіть спричинити правові санкції до тих, хто порушив передбачений порядок спілкування, довільно спростив його і т.п.

Крім зазначених вище можна назвати й інші слідчі, судові процедури комунікативного характеру, що включають в себе окремі акти спілкування, які детально не описані в законі, наприклад залучення понятих до участі в процесі. У подібних випадках законодавець детально не регламентує порядок спілкування, що інший раз створює несприятливі комунікативні ситуації, коли особа, якій, наприклад, пропонується виконати обов’язки понятого, під будь-яким приводом ухиляється від виконання цієї ролі, тобто однобічно виключає себе із сфери процесуального спілкування зі слідчим. Тому від юриста крім знань закону потрібні ще й певні комунікативні здібності.

Говорячи про професійному спілкуванні юриста, необхідно враховувати не тільки його процесуальні, але і непроцесуальні форми [1, c. 104-105].

У соціальній психології в структурі спілкування виділяються три його неодмінні складові частини: комунікативна сторона, що складається в обміні інформацією між людьми; перцептивна сторона, тобто процес взаємного сприйняття, пізнання суб’єктів спілкування і на цій основі встановлення між ними взаєморозуміння; інтерактивна сторона, яка полягає в організації взаємодії, спільних дій (діяльності) партнерів спілкування.

Оскільки мова юриста має певне громадське звучання, до неї пред’являються підвищені вимоги, ігнорування яких негативно впливає на його професійний авторитет.

У ході професійної діяльності юриста необхідно постійно вдосконалювати навички свого мовної поведінки, підвищувати культуру спілкування. У процесі спілкування важливо вміти не тільки говорити, але і як би з боку слухати себе, оцінюючи переконливість, зрозумілість, дохідливість власних висловлювань, доречність вживання різних мовних і немовних форм комунікації, ступінь емоційного забарвлення мови, виразність свого мовної поведінки.

Суттєво доповнюють мовна поведінка засоби невербальної комунікації, До них, зокрема, відносяться: жести, міміка, пози, просторове розташування сторін, різні засоби вокалізації мовлення (якість голосу, його діапазон, тональність), темп мови, паузи, плач, сміх, покашлювання і т.п.

Розглянемо перцептивний бік спілкування. У процесі спілкування між його учасниками відбувається активне взаємне сприйняття сторін.

У процесі міжособистісного сприйняття завжди присутні не тільки уявлення про іншу людину, а й уявлення про самого себе, що, взаємно збагачуючись, допомагають поглянути на співрозмовника, на самого себе як би крізь призму тих образів, які виникають у постійній взаємодії з різними людьми.

Якщо співвіднести себе зі своїм партнером по спілкуванню, починаєш краще розуміти його мотиви, вчинки, більш адекватно в емоційному відношенні реагувати на них. Це уподібнення себе іншому в процесі спілкування отримало назву ідентифікації. Ідентифікація є одним з найпростіших способів розуміння іншої людини.

Важливу роль у встановленні психологічного контакту на початковій стадії спілкування, як, втім, і в ході подальшого розвитку діалогу, відіграють і інші соціально-психологічні явища: емпатія, рефлексія, стереотипізація та ін

Емпатія на відміну від раціонального розуміння поведінки людини (ідентифікації) передбачає емоційний відгук, своєрідне прочувствованіе того, що він переживає, співчутливе ставлення до нього.

Важливе значення у процесі взаємного сприйняття сторін під час спілкування має рефлексія — процес усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це роздум, пов’язане з аналізом власних міркувань і висновків, приблизно такого типу: «Я думаю, що він думає, ніби я думаю … і т.д. ». Тобто змістовною стороною рефлексії є процес мислення, який охоплює не тільки хід власних думок, а й хід думок, уявлень свого партнера по спілкуванню.

Перше враження про людину в соціальній психології розглядається в якості складного психологічного феномена, що включає в себе, за визначенням А.А. Бодалева, чуттєвий, логічний та емоційний компоненти [5, c. 96-97].

На формування першого враження про людину впливають такі чинники: а) особливості його зовнішнього вигляду і поведінки; б) ситуація, той соціальний фон, на якому сприймається даний суб’єкт, в) суб’єктивний фактор, тобто наші особистісні якості, психічний склад, відношення до різних сторін дійсності.

Роль описаних вище феноменів виключно велика. Якщо юрист в процесі спілкування не помічає їх впливу на розвиток міжособистісних відносин, вони починають активно проявляти себе в ролі комунікативних бар’єрів, що перешкоджають встановленню психологічного контакту і взаєморозуміння сторін.

І нарешті, третя складова частина спілкування — інтерактивна сторона. У процесі спілкування відбувається не лише обмін інформацією, взаємне сприйняття сторін, але й організується взаємодія людей. Тобто можна сказати, що обмін інформацією завжди передбачає і якийсь «обмін діями» на вербальному або невербальному рівні [1, c. 106].

Висновки

Описані форми взаємодії, безумовно, повинні завжди розглядатися в контексті тієї діяльності, в ході якої вони мають місце. Якщо говорити, наприклад, про професійну діяльність слідчого і, зокрема, про її такою процесуальній формі, як допит, то про типи його взаємодії з тими, що допитуються особами говорять як про допит у безконфліктної або в конфліктній (із суворим або нестрогим суперництвом) комунікативних ситуаціях.

У ході професійної діяльності юристам, незалежно від їх спеціалізації, постійно доводиться спілкуватися з різними людьми, встановлювати з ними порозуміння, підтримувати на належному рівні психологічний контакт, надаючи в необхідних випадках керуючий вплив на розвиток комунікативних процесів. Зрозуміло, що для того щоб ефективно, з максимальною користю брати участь в міжособистісних відносинах, плідно вести діалог, необхідно враховувати закономірності, що лежать в основі комунікативних процесів. Тому знання, облік цих закономірностей, вільне володіння навичками спілкування становлять таке професійно важлива якість особистості юриста як комунікативна компетентність.

Говорячи про професійному спілкуванні юриста, необхідно враховувати не тільки його процесуальні, але і непроцесуальні форми.

Різні форми непроцесуального професійного спілкування широко поширені в діяльності юриста. Нерідко з них починаються, ними закінчуються комунікативні процеси. Ці форми зустрічаються і в ході процесуального спілкування, наприклад під час допиту. Їх вплив на встановлення і розвиток психологічного контакту в різних комунікативних ситуаціях надзвичайно великий.

Список використаної літератури

1. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. — К.: Б.в., 1998. — 142 с.
2. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — К.: Знання , 2005. — 665 с.
3. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Основи юридичної діяльності: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — 2-ге вид., перероблене. — К.: Знання , 2006. — 487 с.
4. Сливка С. Юридична деонтологія: Підручник для вищ. навч. закл./ Степан Сливка,; Львів. ін-т внутр. справ. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Атіка, 2006. — 294 с.
5. Юридична деонтологія: Підручник/ За ред. В. Д. Ткаченка; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Харків: Одіссей, 2006. — 253 с.