Постановка проблеми. Соціальні проблеми завжди актуалізуються в період реформаторських перетворень господарської системи, що підтверджується сучасним етапом розвитку України. Це можна пояснити глибинними трансформаціями, які виходять далеко за межі економіки, безпосередньо впливаючи на зміну соціальних чинників життя суспільства. Реформування та перетворення в економіці проходять швидше від соціальних змін, що призводить до розриву між економічною та соціальною сферами. Такий розрив на практиці проявляється через зниження соціальних стандартів життя суспільства, а в окремих випадках — спричиняє соціальну кризу.

В Україні, на шляху проведення економічних реформ, потрібно враховувати вагомість соціального фактора в реформаторському процесі для вирішення проблем, пов´язаних із соціальною стабільністю в суспільстві, забезпеченням підтримки населенням нагальних, але іноді болючих економічних перетворень. Саме від соціального чинника багато в чому залежить глибина, необоротність та ефективність реформ. Водночас «перевантаження» реформ соціальними програмами значно сповільнює їх реалізацію та наносить суттєву шкоду по ще незміцнілій економічній сфері. Збалансуванню економічного та соціального чинників реформування має сприяти творче переосмислення досвіду високо розвинених країн Заходу, які свого часу успішно пройшли реформаторські випробування, починаючи з ідей Дж. Ст. Мілля та Дж. М. Кейнса, закінчуючи сучасним досвідом. Крім того, значної уваги потребує критичне осмислення національно-історичного досвіду вітчизняного соціально-економічного реформування, який, на жаль, залишається мало вивченим. Не можна не погодитись з тим, що «в історії України… має місце неоціненний і не використаний досвід дорадянських інститутів соціально-економічної та соціокультурної організації». На нашу думку, вивчення та врахування цього досвіду дозволить глибше усвідомити національну економічну ментальність, уникнути помилок минулого та матиме важливе теоретичне і практичне значення для успішного вирішення проблем сучасності.

Не претендуючи на аналіз всього вітчизняного національно-історичного спадку з цього питання, ґрунтовніше зосередимось на розгляді реформаторського спадку та соціально-економічних поглядів одного з найбільш значних вітчизняних дореволюційних діячів М. X. Бунге. Цей вибір не випадковий, адже розроблена ним програма економічних перетворень другої половини XIX ст. була вибудувана з урахуванням гострих соціальних проблем, що було досить прогресивним для того часу, а окремі його ідеї не втратили актуальності й сьогодні.

Аналіз досліджень та публікацій. Слід зазначити, що соціальний аспект реформ М. X. Бунге в науковій літературі, на жаль, досі не набув широкого висвітлення. Лише в окремих працях згадувалась його роль у вирішенні робітничого питання, це, зокрема, дореволюційні роботи присвяченні проблемі становлення та розвитку фабричного законодавства: М. І. Туган-Барановського, А. Н. Бикова, В. П. Литвинов-Фалинського, А. А. Мікуліна, та дослідження радянського історика В. Я. Лаверичева. Найбільш ґрунтовно це питання досліджувалось в роботах російського історика В. Л. Степанова. Проте знову основна увага звертається на робітниче питання. Поза увагою вчених залишились інші соціальні напрямки масштабної реформаторської програми М. X. Бунге.

Мета статті полягає у розкритті ролі та місця соціального чинника в програмі економічних ринкових реформ другої половини XIX ст., одного з найвідоміших вчених-економістів та реформаторів свого часу М. X. Бунге (1823 — 1895), ім´я якого недостатньо висвітлене в історії економічної думки України та показати можливість застосування історичного досвіду в сучасних вітчизняних умовах.

Виклад основного матеріалу. Наш співвітчизник Микола Християнович Бунге (1823-1895 pp.), видатний вчений-економіст, викладач та ректор Київського університету св. Володимира, державний діяч та публіцист, одна з найпомітніших постатей Російської імперії XIX століття. Основна і найбільш плідна його діяльність припадає на другу половину XIX ст. Саме в цей час він призначається на найвищі державні посади — Міністра фінансів (1881-1886) та голови Комітету міністрів (1887-1895). За оцінками його сучасників, «призначення М. X. Бунге на пост міністра фінансів було сприйнято в … суспільстві з великим співчуттям».

У період своєї державної діяльності М. X. Бунге прагнув реалізувати програму ліберальних соціально-економічних перетворень, яку він окреслив в публіцистичних та наукових працях, лекційних курсах в 50-70-х pp. XIX століття. У своїх роботах вчений теоретично обґрунтовував необхідність та шляхи реалізації державної соціальної підтримки населення, яка мала виражатися не у наданні прямої допомоги, а у створенні умов, за яких кожен мав змогу досягти добробуту власними силами. Як виключення, М. Бунге бачить надання прямої допомоги бідним при купівлі «дорогого» зерна в неврожайні роки, у вигляді дешевого державного кредиту, плати за громадські роботи та благодійних пожертв з боку заможних приватних осіб.

Одне з основних місць в системі соціально-економічних перетворень М. Бунге приділяв розв´язанню робітничого питання. Слід зазначити, що саме в цей період, в середині XIX ст., в Російській імперії сформувалась нова соціальна верства — наймані робітники. М. Бунге одним із перших звернув увагу на проблеми, які з її формуванням постали перед суспільством, та повну законодавчу нерегульованість відносин між робітниками та власниками підприємств в Російській імперії. Зокрема, він зазначав, що «робітничий клас відчуває сильну потребу в господарському порядку, який забезпечив би йому більш міцне суспільне становище». Вирішення однієї з основних проблем найманих робітників, низьких заробітних плат та пов´язаної з ними бідності М. Бунге бачив в їх участі у прибутках підприємства, в організації кас взаємного кредитування та у створенні товариств робітників за зразком західноєвропейських асоціацій. Роль держави полягала у «встановленні юридичних норм для того, щоб полегшити ними виникнення та діяльність нових господарських союзів на правах юридичних осіб» та розробці і прийнятті фабрично-заводського законодавства, яке мало правовим чином врегулювати сферу трудових відносин.

Поряд із робітничим питанням, М. Бунге звертався до соціальних проблем на селі та в освітній сфері. До свого призначення на посаду Міністра фінансів у нього вже була сформована програма реформ, де економічні перетворення були нерозривно пов´язанні з вирішенням соціальних проблем. Саме це дозволяє нам стверджувати про соціально-економічну спрямованість реформаторської програми М. Бунге.

Не дивно, що поряд із ринковими реформами економіки, спрямованими на розвиток основ приватнопідприємницької системи, соціальне питання займало одне з основних місць у діяльності М. Бунге як Міністра фінансів. Про це свідчить запровадження з ініціативи М. Бунге перших в Російській імперії актів фабрично-заводського законодавства, яке складалось з ряду законів, прийнятих у 1882, 1885 та 1886 роках. Вони регламентували умови праці дітей, підлітків і жінок, порядок найму та звільнення робітників, видачу заробітної плати, накладання штрафів і т. ін. Також було створено важливий інститут контролю за дотриманням фабрично-заводського законодавства — фабричну інспекцію. Цією законодавчою ініціативою М. X. Бунге створив «надзвичайно важливу галузь соціальної політики, котру зовсім не знала попередня Росія» та «знаменував демократизацію російської державності».

Попри докладені зусилля, М. X. Бунге вдалось реалізувати лише незначну частину задуманих соціально-економічних перетворень. Ліберальні реформи Міністра фінансів викликали активний спротив з боку основної, консервативної частини уряду, що й стало в результаті причиною відставки М. Бунге у 1886 р. Проте роботу М. X. Бунге на посаді міністра схвально оцінювали у своїх працях відомі вчені та суспільні діячі того часу П. Л. Кованько, В. Т. Студейкін, М. І. Туган-Барановський, К. А. Скальковський та інші.

Свою програму соціально-економічних перетворень М. Бунге найповніше виклав у своєрідному політичному заповіті, який отримав назву «Загробні нотатки», котрий був складений вже після його відставки. Значна частина цієї праці присвячена соціальним проблемам та шляхам їх вирішення, вони нерозривно пов´язуються із загальним процесом ліберальних ринкових реформ.

Наприкінці 70-80-х pp. науково-економічні погляди М. X. Бунге зазнали еволюції, що не могло не вплинути на його бачення соціальної політики держави. Він поступово відходить від попередньої позиції економічного лібералізму і все більше схиляється до необхідності певного державного регулювання господарської сфери. Відповідно в його програмі соціально-економічних реформ змінюється роль держави, тепер й відводиться не тільки законодавча роль, вона повинна сама здійснювати активну соціальну політику для народного блага.

Потрібно зазначити, що соціальну політику держави М. X. Бунге розглядав, насамперед, як інструмент боротьби із соціалізмом, який на той час набував все більшої популярності. Боротьбу із соціалізмом, на думку М. Бунге, треба проводити не каральними адміністративними методами, потрібно лише усунути ґрунт для його розвитку, який дає бідність. Це можливо зробити лише економічними методами та за активної підтримки держави, яка полягатиме у впровадженні законів для захисту найбідніших верств, зокрема, для регулювання відносин робітників та працедавців, створення умов для накопичення капіталу та розвитку духу підприємливості в широких мас населення. «Для успішної боротьби із соціалізмом необхідна духовність, установи та закони, які закріплюють духовне та матеріальне благополуччя всіх і кожного». Значна увага, яку приділяв М. Бунге соціальному питанню, дозволяє нам стверджувати саме про соціально-економічну спрямованість його реформ. Запобігання подальшому поширенню соціалістичних поглядів серед населення, на думку М. X. Бунге, сприятиме не знищення соціалізму як такого, а ліквідація економічних та соціальних передумов для його поширення. Роботу в цьому плані він передбачав проводити у трьох основних напрямках: регулювання селянського землеволодіння; завершення процесу створення фабричного законодавства; реформи освітньої системи.

Найбільш повно ідеї М. Бунге щодо соціального питання знайшли своє відображення в «Загробних нотатках», своєрідному політичному заповіті автора. «Загробні нотатки» — це, по суті, комплексна програма реформ, яка виступає логічним продовженням ліберальних соціально-економічних перетворень, започаткованих М. X. Бунге під час його перебування на посаді Міністра фінансів Російської імперії. Ця праця дає нам найбільш повне уявлення про бачення автором внутрішньої політики держави та заходів спрямованих на її зміцнення. Аналізуючи соціально-економічні погляди М. X. Бунге, викладенні в «Загробних нотатках», можна, на нашу думку, виділити декілька загальних ідей, які залишаються актуальними і в наш час.

1. На перше місце М. Бунге ставив вирішення соціально-економічних проблем в аграрній сфері: регулюванню селянського землеволодіння шляхом «полегшення умов для виникнення приватної власності», що сприятиме становленню класу середніх землевласників. Це дозволить, з одного боку, стабілізувати суспільство, оскільки саме селянин-власник повинен стати опорою та фундаментом держави. З іншого, значно збільшити ефективність сільського господарства, стимулювати його розвиток та підвищити добробут села.

2. Для підвищення життєвого рівня незаможних верств населення потрібно не стільки збільшувати видатки з бюджету на соціальні програми, скільки створювати необхідні передумови для реалізації їх власної ініціативи, спрямованої на досягнення добробуту. На думку М. Бунге, держава повинна «сприяти придбанню нерухомої власності і накопиченню капіталу» для кожного члена суспільства, тим самим створюючи передумови для розвитку підприємництва. Він також відстоював ідею участі робітників у прибутках підприємства шляхом акціонування, що повинно було сприяти матеріальній підтримці працівників і покращити якість та умови праці.

3. Вирішення найгостріших соціальних проблем М. X. Бунге бачив переважно у взаємодії соціальних груп та держави, а не окремих індивідів. «Для подолання або хоча б зменшення гостроти протиріч між робітниками і капіталістами необхідними були, на думку Бунге, об´єднані зусилля з боку держави, суспільства і самих робітників». На сучасному етапі така взаємодія для досягнення поставлених цілей отримала назву соціального партнерства, яке «покликане забезпечити суспільству стабільність та процвітання», воно зводиться «до взаємовідносин соціальних груп». М. Бунге був прихильником створення певних організаційно-правових форм, для вираження і захисту інтересів незаможних верств населення, зокрема асоціацій робітників. Такі суспільні утворення повинні були створити противагу заможним групам суспільства у відносинах з державою.

Висновки. Відведення М. Бунге такої вагомої ролі соціальному питанню дає підстави стверджувати про соціально-економічне спрямування його програми ринкових перетворень, в якій економічні ліберальні реформи не були самоціллю. Вони проводились для народного блага та блага країни, і в цьому їхнє основне призначення. Проте соціальна спрямованість реформ не означала створення системи соціальних подачок, утриманства, які принижують гідність людини та виснажують економіку. Держава повинна створити умови, за яких члени суспільства самостійно, власною працею, зможуть досягнути добробуту.

Безперечно, хоч ці ідеї загалом залишаються досить актуальними в наш час, ми далекі від того, щоб пропонувати їх пряме перенесення на сучасний ґрунт. Основна їх цінність полягає у тому, що вони дозволяють побачити нам загальні шляхи та напрямки реалізації соціально-економічних перетворень, вивчити національний досвід та врахувати помилки минулого, за які сплачена у вітчизняній історії XX ст. така дорога ціна.

 

Список використаних джерел

1. Бунге Н. X. Загробные заметки / Публикация В. Л. Степанова // Река времен. — 1995.- Кн. 1. — С. 198-254.

2. Бунге Н. X. О месте занимаемом политическою экономией в системе народного образования. — К., 1856.

3. Бунге Н. X. Полицейское право. — К., 1869.

4. Быков А. Н. Фабричное законодательство и развитие его в России. — СПб., 1909.

5. Кованько П. Л. Главнейшие реформы проведенные Н. X. Бунге в финансовой системе России. — К., 1901.

6. Лаверычев В. Я. Царизм и рабочий вопрос в России (1816-1917 гг.). — М., 1972.

7. Литвинов-Фалинский В. П. Фабричное законодательство и фабричная инспекция в России. — СПб., 1904.

8. Микулин А. А. Фабричная инспекция в России. 1882-1906. — К., 1906.

9. Скальковский К. А. Наши государственные и общественные деятели. — СПб., 1890.

10.Соціальне партнерство та його роль в становленні ринкової економіки в Україні: 36. наук. пр. — X.: ХІБМ, 2000.

11.Старый профессор. Замечательная эпоха в истории русских финансов. — СПб., 1895.

12.Степанов В. Л. Н. X. Бунге: судьба реформатора. — М., 1998.

13.Степанов В. Л. Рабочий вопрос в социально-экономических воззрениях Н. X. Бунге // Вестник МГУ- Сер. 8. История.- 1987.- №3. — С. 17-26.

14.Туган-Барановский М. I. Русская фабрика в прошлом и настоящем. — СПб., 1900.

15.Туган-Барановский М. И. Витте и Бунге как министры финансов // Северные записки. — 1915. — №3. — С. 146-153.