Первинна профілактика спрямована на зменшення дії чин­ників ризику гіпертонічної хвороби: раціональне харчування, зниження маси тіла, обмеження споживання солі, нормаліза­ція праці і відпочинку, зменшення дії стресових чинників. Сі­мейна медсестра повинна знати, що серед причин, які призве­ли до гіпертонічної хвороби, зазначають такі: незадоволеність сімейними стосунками — 62—80 % пацієнтів, стосунками на роботі — 58—70 % , відсутність готовності до психологічної пе­ребудови —58—65 % .

Вторинна профілактика спрямована на запобігання прогре­суванню захворювання і виникненню ускладнень.

Лікування потрібно починати на ранніх стадіях захворю­вання і проводити його постійно. Неускладнену гіпертонічну хворобу І—II стадії лікують амбулаторно. З появою усклад­нень, що загрожують життю, хворих госпіталізують у цілодо­бовий стаціонар.

Для запобігання виникненню кризів доцільно проводити лікування в умовах денного стаціонару.

Санаторно-курортне лікування протипоказане хворим з III стадією, що перенесли інфаркт, інсульт, мають недостатність Кровообігу ІІБ — III стадії, з порушеннями ритму серцевої діяльності.

Диспансерне спостерігання хворих здійснює лікар сімейної медицини. Частота обстеження — 2—4 рази на рік залежно від тяжкості перебігу захворювання. Огляд кардіолога, невропа­толога, окуліста — не рідше ніж 1 раз на рік, ендокринолога, уролога — за показаннями. Медсестра стежить за своєчасністю обстеження диспансерних хворих і контролює виконання ними призначень.

Ефективність профілактики оцінюють за показниками тимчасової непрацездатності, зниженням рівня первинного виходу на інвалідність, зменшенням кількості інсультів, ін­фарктів, раптової смерті, збільшенням кількості хворих з кон­трольованим АТ (< 160/90 мм рт. ст.).