Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР) як геополітичний та геоекономічний простір тривалий історичний період залишався на узбіччі магістральних напрямів світового розвитку. Однак у 90-ті роки ХХ – початку XXI сторіччя АТР активно заявив про себе як новий центр міжнародного економічного співробітництва і як арена міждержавних і міжцивілізаційних протиріч.

Наразі в цьому величезному та динамічному просторі взаємодіють понад тридцять країн із різними економічними, політичними та соціокультурними параметрами. Серед них перша економіка світу – США, лідер постіндустріального розвитку – Японія, новий промисловий велетень Азії – Китай і ряд нових індустріальних країн (НІК). Тут зосереджені незліченні природні та рукотворні багатства, представлені різні соціально-політичні системи, основні цивілізації та релігії сучасного світу. Сам тихоокеанський басейн і прилеглі до нього країни займають таку велику територію, що він міг би з цілковитою підставою називатися не регіоном, а півкулею.

Проблематично також, щоб переобтяжена своїм історичним минулим, внутрішніми та зовнішніми зобов’язаннями друга економіка світу – Японія набула статусу ще однієї наддержави. Тим паче, що правлячу еліту Японії поки що влаштовує роль стратегічного союзника та економічного партнера США. Даються взнаки і чисельні проблеми Японії, пов’язані з подоланням тривалої рецесії, хронічної кризи внутрішнього ринку та намаганням посилити свої позиції в інтеграційних і безпекових структурах Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР).

Однак і досі уявлення про колосальний розмір АТР, його економічні та ресурсні параметри, потенційний вплив на світові політичні процеси не стали надбанням громадської свідомості, зокрема, в Україні. Не останню роль у цьому зіграло євроцентричне бачення світу, що за умов глобалізації та економічної інтеграції виглядає як політичний анахронізм. Сьогодні є всі підстави вважати, що сукупність відносин між провідними світовими та тихоокеанськими державами стає визначальним фактором глобального розвитку, а сама глобалізація стає азійською за формою та масштабами.

Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва створена в 1989 р. Як оформлене регіональне інтеграційне угруповання АТЕС тільки складається, в ній починаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської й азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської. Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічного, валютного і політичного союзу, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють насамперед мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій.

На даний час АТЕС включає 21 державу Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа-Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі, В’єтнам, Перу, РФ.

Система керування в АТЕС включає 10 робочих груп, секретаріат, спеціальний комітет з торгівлі й інвестицій. Разом з тим АТЕС не має механізму прийняття рішень і багато в чому зберігає риси консультативної групи.

Особливість АТЕС полягає в географічній приналежності вхідних в Асоціацію країн, що знаходяться на величезних відстанях одна від одної й об'єднані лише виходом до Тихого океану.

Особливість АТЕС, з економічної точки зору, полягає в тім, що до неї входять як найбільші промислово розвинуті країни (США, Японія, Канада, Австралія), так і такі держави які поступаються їм, такі як Мексика, Чилі, КНР і ін. На АТЕС припадає 55% світового ВВП, 40% світової торгівлі, більш 40% населення земної кулі.

На зустрічах учасників АТЕС у Сіетлі в 1993 р. і в Богоре в 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі (регіональної і глобальної); створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в області технологій; заходів митного роззброювання і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн – до 2020 р.).

Про місце АТР у глобальній економіці свідчить той факт, що на нього припадає 60% світового ВВП, 49% обсягу світової торгівлі й 48% прямих іноземних інвестицій. Тут зосереджено до 65% світових запасів сировини та проживає понад 40% населення планети. За прогнозами експертів, на Східно-азійську економічну зону, до якої, крім Китаю, Японії, Південної Кореї й країн-членів АСЕАН, як окремі економічні суб'єкти входять Тайвань і Гонконг, в 2010 р. припадатиме 34% світового ВВП і приблизно такий самий обсяг світової торгівлі 2.

Сьогодні АТР є третім за значенням центром світової економічної інтеграції, а тихоокеанський регіоналізм поступово перетворюється на потенціал глобального значення. Поки ще цей мегарегіон поступається двом іншим: Європі на чолі з Європейським Союзом і Америці, де на основі діючих інтеграційних структур — НАФТА й Меркосур формується Американська зона вільної торгівлі (ФТАА). Парадокс полягає в тому, що рушійною силою двох центрів — американського і тихоокеанського — є США.

У листопаді 1995 р. лідери 18 країн на зустрічі АТЕС в Осаці (Японія) не змогли дійти згоди про конкретний «план акцій» по реалізації поставлених у 1994 р. цілей. В АТЕС існують серйозні протиріччя між «азіатськими» і «неазіатськими» учасниками угруповання.

Роком пізніше, у листопаді 1996 р., у Манілі на Філіппінах учасники АТЕС зуміли домовитися про координацію індивідуальних і спільних планів лібералізації ринків товарів і послуг. Було підтверджене прагнення створити до 2020 р. зону, вільну для переміщення товарів і капіталів, зберегти мораторій на вступ нових членів до кінця ХХ сторіччя. У цілому АТЕС можна оцінити як угруповання «відкритої економічної інтеграції», заявку на вступ до якого подали Індія, Пакистан, Монголія, Колумбія, Еквадор.

Таким чином, в АТЕС усвідомили безперспективність прямого просування питання про створення зони вільної торгівлі в АТР на даному етапі й вирішили досягти задекларованої мети шляхом уніфікації типових критеріїв для регіональних торговельних угод і угод про вільну торгівлю, які у подальшому можуть стати основою договірно-правової бази такої зони.

Роль Японії в економічному розвитку країн Східної і Південно-Східної Азії величезна й, за деякими показниками, перевершує американську. Крім того, Японія — визнаний лідер азійської модернізації. Для низки країн регіону вона відіграє роль економічного локомотиву. Так, для АСЕАН (Асоціація країн Південно-Східної Азії) Японія — це другий після США торговельний партнер (20% зовнішньоторговельного обігу Асоціації) і перша серед країн-інвесторів (22% іноземних інвестицій в АСЕАН — японські). Китай посідає четверте місце в списку торговельних партнерів Японії (13,5% японського товарообігу), поступаючись США, АСЕАН і ЄС. На Китай разом з Гонконгом припадає більш як 30% обсягу японських інвестицій. Південна Корея посідає п'яте місце серед торговельних партнерів Японії (6% японської торгівлі), на неї припадає близько 7% японських інвестицій.

Важливим положенням Ханойської декларації є визнання необхідності поглиблення взаєморозуміння й довіри між економіка-ми-учасницями. У цьому контексті схвалено ініціативу про діалог між культурами та релігіями в регіоні АТЕС. Співробітництво в сфері розвитку індустрії туризму визнано всіма учасниками саміту як адекватний засіб досягнення даної мети.

Висновки. Розширення функцій АТЕС — наслідок глобальних викликів і тенденцій, під впливом яких відбувається структурна й функціональна трансформація цієї організації, що набуває рис трансрегіональної.

Безальтернативність глобалізації в АТР припускає поглиблення й розширення функціональних повноважень економічних суб'єктів АТЕС із тенденцією перетворення її в “надорганізацію” на кшталт Європейського Союзу або “Великої вісімки”.

Як видно, дана тенденція може реалізуватися тільки за умов мирного врегулювання розбіжностей і протиріч, що мають в АТР геополітичний, економічний і культурно-цивілізаційний характер. Тихоокеанський регіоналізм не можливий без створення механізмів колективної безпеки та відповідних структур на кшталт НАТО й ОБСЄ. Чи стане такою структурою Регіональний форум АСЕАН (АРФ), покаже час. У будь-якому разі, на 12-му саміті країн-членів АСЕАН у січні 2007 р. на філіппінському острові Себу, безпекові питання розглядалися виключно крізь призму переваг регіонального економічного співробітництва.

У цьому контексті питання щодо перспектив розвитку повномасштабного співробітництва України з суб'єктами цього динамічного регіону набуває дедалі більшого економічного та політичного значення. Втім, набуття Україною статусних і функціональних параметрів співробітництва з країнами АСЕАН і АТЕС, що їх має Китай, Японія чи Росія, є нереальним і недоцільним.

Концептуальний підхід України, до співробітництва з провідними країнами АТР передбачає врахування принаймні двох чинників. По-перше, геополітичних і економічних можливостей України в контексті її євроінтеграційної стратегії. По-друге, ролі й місця нашої держави в системі зовнішньополітичних пріоритетів окремих азійських і тихоокеанських країн.

Список використаної літератури

Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 8: Зовнішня політика і дипломатія: витоки, традиції, новації / За заг. ред. Б.І. Гуменюка, Л.С. Тупчієнка, В.Г. Ціватого. – Київ, 2003. – 544с.

Шергін С. Рушійні сили Азійсько-Тихоокеанського регіоналізму // Зовнішні справи. – 2009. — №2. — С. 36-39

Шергін С. Комплексні проблеми інтеграції в АТР: від пусанського до ханойського саміту АТЕС // Політика і час. — 2007. — № 6. — С. 24-29.

Шергін С. Парадокси і проблеми глобалізації // Зовнішні справи. — 2008. — № 5. — С. 42-45