Постановка проблеми. Конкурентоспроможність підприємства, галузі, країни є важливим атрибутом ринкової економіки. Фахівці розуміють конкурентоспроможність по-різному. Зокрема, М. Портер, визнаний спеціаліст у цій сфері, говорить, що фірми попереджають своїх суперників, якщо мають міцну конкурентну перевагу. В країнах із ринковою економікою конкурентоспроможність підприємства є результатом переплетіння факторів, що породжені об´єктивним розвитком продуктивних сил і відображають результати політики великих монополій у боротьбі за якість, ринки збуту і отримання прибутку.

Метою статті є дослідження стану інноваційної діяльності та визначення ролі інновацій у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств машинобудівної галузі України.

Проведений аналіз публікацій з цієї тематики свідчить, що ці питання не були достатньо висвітлені в наукових роботах з цієї тематики.

Невирішені частини загальної проблеми. Вітчизняними економістами були зроблені спроби не тільки ув´язати, а й визначити роль та значення в забезпеченні конкурентоспроможності економіки України, але не були сформульовані та розроблені повною мірою заходи щодо підвищення конкурентоспроможності машинобудівного комплексу як такого, що може стати рушійною силою інноваційного зростання економіки країни в цілому.

Виклад основного матеріалу. Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, яка склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну характеристику потенційних можливостей забезпечення конкурентних переваг у перспективі на 10-15 років. Джерелами конкурентних переваг є прогресивна організаційно-технологічна і соціально-економічна база підприємства, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходи щодо укріплення конкурентних переваг.

Потенційна конкуренція тісно пов´язана з процесами глобалізації і обумовлює необхідність адаптації економіки до вимог світової кон´юнктури. Тиск міжнародної конкуренції обмежує монопольну владу компаній над своїми галузями, вимагаючи від них здійснення заходів, що відповідають конкурентній поведінці. Таким чином, міжнародна економічна конкуренція все більше стає важливим внутрішнім фактором розвитку всіх країн. Виходячи з цього, конкуренція — це суперництво між учасниками ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продаж і купівлю товарів та послуг, за отримання найбільших прибутків.

Конкуренція виконує ряд функцій, які визначають її позитивну роль у ринковій економіці:

— охоплює всі зв´язки виробництва і споживання і є єдиноможливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією;

— виконує функцію кооперації та погодження інтересів виробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб´єктів господарювання суспільним інтересам;

— примушує виробників знижувати собівартість одиниці продукції, що вимагає від підприємців постійного оновлення матеріально-технічної бази та пошуку шляхів економії сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу та ін.;

— стимулює підвищення якості продукції та послуг через оновлення асортименту продукції і модернізацію виробів;

— здійснює формування ринкової ціни. Таким чином конкуренція забезпечує баланс між потребами суспільства і суспільним виробництвом.

За допомогою всіх цих функцій конкуренція має змогу безпосередньо впливати на ефективність виробництва в цілому, шляхом зміни: складу і структури матеріалів, комплектуючих виробів; порядку проектування та технології виготовлення продукції; системи контролю якості; цін на продукцію та послуги; порядку реалізації товарів на ринку; структури та розміру інвестицій; системи стимулювання постачальників; структури імпорту товарів тощо.

Конкурентоспроможність продукції можна трактувати як характеристику продукції, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення. Також конкурентоспроможність визначається сукупністю властивостей продукції, які входять до її складу, мають важливе значення для споживача, визначають витрати споживача при купівлі, експлуатації та утилізації продукції.

На рівні підприємства конкурентоспроможність продукції залежить від двох факторів: ціни продукції і її якості.

Коефіцієнт конкурентоспроможності розраховується за формулою:

            (1)

де К_КОНК — коефіцієнт конкурентоспроможності; Ц_В — ціна виробу; Ц_Е — ціна еталону.

Проблем при визначенні коефіцієнта конкурентоспроможності немає, вони виникають при визначенні ціни виробу для діагностування якості управління за умови виробництва і реалізації товару, яке здійснюється через розкладання ціни на складові:

                     (2)

де М, М_Е — вартість матеріалів і сировини для виготовлення виробу і еталону відповідно; З, З_Е — заробітна плата, що виплачується за виготовлення виробу і еталону відповідно; Т, Т_Е — транспортні витрати, що включаються в ціну виробу і еталону відповідно; Н, Н_Е — накладні розходи, що включаються в ціну виробу і еталону відповідно.

Головною перевагою цього методу є універсальність, що дозволяє використовувати його для визначення конкурентоспроможності підприємства, регіону та країни.

Для підприємства зазвичай використовується дещо інша формула:

               (3)

де  — сума співставлення ціни кожного виробу, що виготовляється підприємством, з ціною на відповідний еталон; і, …, п — всі вироби, що випускаються підприємством.

Цю формулу також можна застосовувати при визначенні конкурентоспроможності країни, для цього її необхідно модифікувати: замість ціни виробу порівнюються ціни на певний набір товарів на ринках кожної з країн.

Як відомо, машинобудівна галузь української економіки все ще зберігає свої позиції на міжнародному ринку високотехнологічної продукції, зокрема, в аерокосмічній галузі, суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Аналіз соціально-економічних показників у 2003 р. показує, що Україна знаходиться серед країн СНД ледве не на останньому місці, випереджаючи лише Казахстан та Туркменістан за імпортом, а за експортом — Азербайджан, Білорусь, Грузію, Киргизстан і Російську Федерацію.

Аналізуючи експорт та імпорт України, в період за 2000-2003 pp., ми побачимо, що її зовнішньоторговельний оборот зростає. Але попри те, що у 2003р. порівняно з 2002 р. сальдо зменшилось на 933,6 млн. дол. США, аналіз показує, що Україні ще дуже далеко до таких провідних країн світу, як США, Японія, Велика Британія і Німеччина (див. рис. 1, який розроблено згідно статистичних даних).

У зовнішній торгівлі товарами намітились позитивні тенденції (зокрема, зменшення розриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), задля збереження яких необхідно інтенсифікувати зовнішньоторговельну діяльність країни на сучасному етапі перш за все за рахунок підвищення ефективності використання її експортного потенціалу.

У зв´язку з цим цілком закономірно, що подальший розвиток експорту машинобудівного комплексу України як галузі, що є провідником інновацій, повинен стати важливим елементом структурної перебудови і технічної модернізації машинобудівного комплексу України.

 

 Рис. 1. Зовнішня торгівля товарами, млн. дол. США

Аналіз товарної структури зовнішньої торгівлі (див. табл. 1) свідчить, що частка експорту в загальному обсязі механічного обладнання, машин та механізмів, електрообладнання та їх частин, пристроїв для записування або відтворення зображення, звуку, транспортних засобів та шляхового обладнання складає всього 10,1% і 4,3% відповідно, тоді як імпорт України становить 15,1% і 8,1%. Лідером цього розподілу є виробництво недорогоцінних металів та виробів з них — на експорт іде 36,8%, а імпорт складає всього 5,2%. Ці дані можуть слугувати припущенням, що користується попитом продукція, яка не є матеріаломісткою і не потребує суттєвих капіталовкладень.

 

Таблиця 1. Товарна структура зовнішньої торгівлі у 2003 р.

	Експорт		Імпорт
	Всього, млн. дол. США	Частка у загальному обсязі, %	Всього, млн. дол. США	Частка у загальному обсязі, %
Всього	23066,8	100,0	23020,1	100,0
механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення звуку	2321,8	10,1	3478,3	15,1
транспортні засоби та шляхове обладнання	984,0	4,3	1874,3	8,1

 

Спостерігається досить суттєве зростання частки інноваційної продукції, реалізованої за межі України в загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції: 2003 р. вона склала 37,1%, що на 2% більше, ніж у 2002 p., і на 6,6% — порівняно з 2001 p., з них підприємствами машинобудівного комплексу відвантажено на суму в 1769,4 млн. грн., що на 981 і на 108,6 млн. грн. більше, ніж у 2001 та 2002 pp. відповідно. У 2003 р. порівняно з 2002 р. відбулось суттєве зменшення обсягів відвантаженої продукції (38,2% проти 48,9%); у тому числі виробництво машин та устаткування — 50,0% проти 63,5%; виробництво електричного та електронного устаткування — 32,5% проти 36,0%; виробництво транспортного устаткування — 31,4% проти 39,7%, не дивлячись на зростання кількості підприємств, що займались відвантаженням інноваційної продукції. Можна констатувати переважно експортний характер економічного зростання у 2002 р. в галузі, яке у 2003 р. дещо уповільнилось (табл. 2).

Як відомо, сьогодні Україна не має у своєму розпорядженні власних інвестиційних ресурсів, достатніх для форсованого проведення курсу переведення своєї промисловості на шлях інноваційно-конкурентного розвитку. З огляду на це закономірними є численні спроби українських продуцентів залучити іноземні інвестиції для вирішення даної проблеми. Але, на жаль, головною формою залучення закордонних коштів підприємствами стали кредити, хоча більш ефективними порівняно з торгово-кредитними формами співробітництва є іноземні інвестиції в інноваційну діяльність. Усього в 2003 р. від іноземних інвесторів надійшло коштів на суму 130 млн. грн., з них на дослідження і розробки всього 27,6 млн. грн., в машинобудівну галузь всього надійшло коштів на суму 3,6 млн. грн. Як бачимо, допомога міжнародних фінансових організацій порівняно з потребами України — мізерна і йде в основному на покриття дефіциту бюджету, а не на структурну перебудову економіки. І очікувати яких-небудь позитивних рухів у цьому плані в найближчому майбутньому наївно. Якщо дана економічна ситуація збережеться і надалі, то найближчим часом Україна не зможе забезпечити збут своєї продукції, особливо виробів із високим ступенем обробки поза своїми економічними просторами, і, як результат, не тільки не сподіватись на завоювання нових ринків високотехнологічної продукції, але й втратити уже існуючі позиції на ньому. На сьогодні успіхи України в нарощуванні обсягів експорту машинобудівних підприємств доволі посередні. Український експорт розвивається значно повільніше, ніж світовий. Як свідчать статистичні дані, обсяг державної допомоги не відповідає навіть мінімальним потребам науки. У 1991 р. питома вага виконаних науково-технічних робіт у ВВП складала 1,81%, у 2003 р. — лише 1,3%, в Росії ж, відповідно, 1,89 і 1,5.

В цілому по промисловості відбулось зменшення обсягів відвантаженої інноваційної продукції за межі України попри збільшення кількості підприємств у 2003 р. порівняно з 2001 р. (4776,2 млн. грн. у 2003 p., 31584,7 млн. грн. у 2001 p.; 353 і 276 відповідно). У машинобудуванні ж, навпаки, спостерігається і збільшення кількості підприємств і обсягів відвантаженої інноваційної продукції, переважають виробництво машин та устаткування і виробництво транспортного устаткування (див. табл. 2).

Перераховані тенденції свідчать про поступову модифікацію структури експорту в напрямку збільшення частки інноваційних товарів. Але ці тенденції поки що є дуже слабкими і потребують всебічної підтримки з боку держави. На жаль, поки що говорити про задовільну конкурентоспроможність більшості української продукції на зовнішніх ринках не доводиться. Таке становище не тільки полегшує проникнення імпортних споживчих товарів і високотехнологічної продукції на внутрішній ринок України, а й призводить до атрофії науково-технічних досліджень і переробних галузей вітчизняної промисловості. Найбільшою загрозою є не просто неконкурентоспроможність продукції, підприємств, галузей, національної економіки в цілому, а ймовірність так званого «системного відриву» її від групи провідних країн через несумісність технологій, низьку здатність економіки до інвестицій і нововведень, а також структурно-галузеву та інституціональну несумісність. Тому не можна не погодитись із думкою, що «…стратегічне завдання, яке стоїть перед нашою державою — посісти гідне місце в міжнародному розподілі праці щодо виробництва продукції високотехнологічних галузей». За нинішніх умов, коли початкові зрушення вже сталися, треба якомога повніше використати всі шанси, аби прискорити реформування національної промисловості та економіки загалом.

 

Таблиця 2. Обсяг відвантаженої інноваційної продукції за межі України підприємствами машинобудівного комплексу

	Кількість підприємств, що відвантажували інноваційну продукцію за межі України			Обсяг інноваційної продукції, що відвантажена за межі України
				у фактичних цінах, млн. грн.			у % до обсягу відвантаженої інноваційної продукції кожного виду промислової діяльності
	2001	2002	2003	2001	2002	2003	2001	2002	2003
Промисловість України	276	308	353	31584,7	4421,5	4776,2	30,5	35,1	37,1
Машинобудування	108	111	152	788,4	1660,8	1769,4	40,2	48,9	38,2
у тому числі
виробництво машин та устаткування	51	56	66	375,6	884,8	827,2	41,9	63,5	50,0
виробництво електричного та електронного устаткування	34	34	49	225,95	191,3	219,4	50,9	36,0	32,5
виробництво транспортного устаткування	23	21	37	186,9	584,7	722,8	30,0	39,7	31,4

 

Висновки та перспективи подальших розвідок. Результативність подальшого розвитку міжнародного трансферу наукоємної продукції залежить від її конкурентоспроможності, обумовленої загальною промисловою та інноваційною політикою. Вагомими інструментами досягнення успіху в цій справі може бути, одночасно з національною системою технологічного регулювання, важливою складовою якої є державні системи стандартизації, метрології, ліцензування та сертифікації продукції, а також систем контролю за якістю та дотриманням обов´язкових стандартів, також досконала методика оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства, регіону і країни в цілому.

Враховуючи вищенаведене дозволимо собі запропонувати певні заходи, які мають на меті сприяти забезпеченню конкурентоспроможності вітчизняної продукції машинобудівних підприємств на внутрішньому і зовнішньому ринках:

1. Використовувати в складі загальної економічної стратегії України, спрямованої на підтримку наукової складової і базуватися на ефективній інноваційній політиці, запропоновану вище методику оцінювання конкурентоспроможності.

2.Фінансово сприяти вітчизняним експортерам шляхом відмови від спроб монополізації експортної діяльності, розширення кола підприємств-експортерів, створення ефективної системи фінансових органів щодо страхування та надання кредитів на підтримку експорту продукції машинобудівного комплексу та ін.

3.Сприяти розширенню виробництва та експорту наукомісткої й високотехнологічної продукції шляхом приведення розміру податків у залежність із якістю та конкурентоспроможністю продукції, встановлення ввізних митних тарифів та ставок акцизного збору для поліпшення структури й умов імпорту, а також поліпшення географічної і галузевої структури імпорту машино-технічної продукції задля зменшення рівня технологічної залежності від монопольних постачальників та ін.

4.Забезпечувати впровадження організаційно-економічного механізму регулювання інноваційного розвитку, який включає в себе основні функції регулювання інноваційної діяльності на державному рівні й інструменти державної підтримки інноваційної діяльності провідних країн світу.

5.Забезпечувати впровадження та вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання інноваційного розвитку, який включає в себе основні функції регулювання інноваційної діяльності на державному рівні й інструменти державної підтримки інноваційної діяльності провідних країн світу шляхом визначення важелів економічного впливу на інноваційний розвиток і за допомогою реалізації наступних заходів:

а) програмно-цільового управління реалізацією пріоритетів інноваційної політики;

б) розвитку венчурних механізмів освоєння нововведень;

в) визначення основних економічних важелів забезпечення інноваційного розвитку машинобудівного комплексу України та оцінювання їх впливу на машинобудівний комплекс в цілому;

г) застосування методики відбору інноваційного проекту залежно від раціональних обсягів інвестицій і термінів інноваційного процесу;

д) створення сприятливих умов для приватних капіталовкладень у сферу НДДКР і освоєння нових технологій;

е) здійснення спеціальних цільових програм на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях;

ж)  надання податкових пільг, що були б спрямовані на стимулювання регіонального інноваційного розвитку та ін.

6.Забезпечити нарощування виробництва імпортозаміщуваної продукції на основі збільшення відповідних виробничих потужностей на вітчизняних підприємствах (судно- та літакобудування, верстатобудування, транспортне, металургійне, тракторне та сільськогосподарське машинобудування тощо) за рахунок поступового скорочення імпорту продукції окремих галузей і видів виробництва.

7.Субсидіювати та сприяти проведенню науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, спрямованих на вирішення таких проблем, як оцінювання ефективності існуючих, пошуку та розробки нових, більш ефективних технологій, особливо на підприємствах оборонно-промислового комплексу.