Вступ.

1. Загальна характеристика інвестиційного стану в харчовій промисловості

2. Шляхи поліпшення інвестиційного клімату в харчовій промисловості України

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Питання інвестування належать до одних з найважливіших, від яких залежить функціонування й розвиток харчової промисловості в умовах ринкової економіки. Завдяки інвестиціям розширюються й удосконалюються виробничі потужності та основні фонди, забезпечуються необхідні пропорції. Інвестиції у виробничу сферу мають забезпечити підвищення технічного рівня й поліпшення розміщення діючих виробництв, а також необхідний приріст потужностей.

Інвестиційні рішення приймають з питань оптимізації структури активів, визначення потреби в їх заміні чи ліквідації; розробки методів і засобів реалізації інвестиційної політики; визначення потреби в фінансових коштах; розробки й затвердження інвестиційних проектів; управління пакетом цінних паперів. Вони можуть бути короткотерміновими й довготерміновими. Перші спрямовані на визначення структури капіталу на поточний період, їх прийняття потребує знання нинішніх тенденцій розвитку ринку. Довготермінові рішення мають забезпечити успішне функціонування виробництва в майбутньому. Вони потребують використання сучасних методів аналізу для вибору оптимальних напрямків і шляхів розвитку виробництва на перспективу з урахуванням об'єктивних закономірностей становлення ринкової економіки. Рішення щодо вибору джерел фінансування повинні передбачати розробку й реалізацію політики оптимального поєднання використання власних і позичених коштів для забезпечення оптимального функціонування виробництва; залучення капіталу на найвигідніших умовах; дивідендну політику тощо.

1. Загальна характеристика інвестиційного стану в харчовій промисловості

Фінансування й державне кредитування капітального будівництва в харчовій промисловості регламентують Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про банки і банківську діяльність", а також інші законодавчі й нормативно-правові акти країни, зокрема Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва в країні, затверджене Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Державним комітетом у справах містобудування та архітектури. Це Положення обов'язкове для підприємств і організацій усіх форм власності при фінансуванні та кредитуванні за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, проектних робіт, консервації (розконсервації) об'єктів, а також при придбанні обладнання, що не потребує монтажу й не входить до кошторису будов. При будівництві, яке здійснюється за рахунок недержавних капітальних вкладень, зазначене Положення має рекомендаційний характер.

Практика свідчить: найбільш ефективні напрямки капіталовкладень у харчовій промисловості — реконструкція й технічне переоснащення виробництва. Це дає змогу в коротші строки, з меншими затратами, ніж при новому будівництві, оновлювати матеріально-технічну базу, освоювати нові потужності.

Технічне переоснащення діючих підприємств передбачає встановлення нових машин і устаткування на діючих площах, впровадження автоматизованих систем управління і контролю, сучасних методів управління виробництвом, модернізацію і технічне переоснащення природоохоронних об'єктів, опалювальних і вентиляційних систем, підключення до централізованих джерел тепло- й електропостачання. Його слід здійснювати за проектами й кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляють на основі єдиного техніко-економічного обґрунтування і згідно з планом підвищення техніко-економічного рівня галузі. [2, c. 13-15]

Щодо розширення діючих підприємств, то воно передбачає будівництво нових і збільшення потужностей діючих об'єктів на існуючих або прилеглих до них територіях. Реконструкція діючих підприємств зумовлює перебудову, пов'язану з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі науково-технічного прогресу. Реконструкція потребує комплексного проекту, який передбачає розширення виробничих потужностей, поліпшення якості та асортименту продукції (в основному без збільшення чисельності працюючих), поліпшення умов праці та охорони навколишнього середовища.

При реконструкції можливі перебудова окремих споруд основного й допоміжного призначення, будівництво нових і розширення існуючих об'єктів з метою ліквідації диспропорцій у технологічних ланцюгах. Слід також передбачити впровадження мало- й безвідхідних технологій та гнучких виробництв; скорочення робочих місць; підвищення продуктивності праці; зниження матеріаломісткості виробництва й собівартості продукції; зростання фондовіддачі та інших техніко-економічних показників діючого підприємства.

Нове будівництво слід розпочинати лише за умови, якщо реконструкція, технічне переоснащення та розширення діючих підприємств не можуть забезпечити необхідного приросту виробничих потужностей, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва.

Останнім часом в Україні значно зменшилися обсяги капіталовкладень і будівельно-монтажних робіт на підприємствах усіх форм власності.

Отже, загальні капіталовкладення в економіку України в 2003 порівняно з 2000 роком становили 22,7 відсотка, в тому числі в промисловість — 26,4, в сільське господарство — лише 8 відсотків.

Таким чином, капіталовкладення в харчосмакову промисловість зменшилися на 57,3 відсотка, в м'ясну і молочну — на 68,7, у рибну — на 94 відсотки.

За цих умов капіталовкладення спрямовуються на пускові та важливіші об'єкти, будівельна готовність яких перевищує 70 відсотків. Запроваджено картки з відповідними показниками на кожну будову й потужність, а також титули будов. Частка державної власності у майні підприємства-забудовника визначається на час заповнення титулу.

Капітальні вкладення за рахунок бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів виділяються на безповоротній основі лише підприємствам, 100 відсотків власності яких належать державі, усім іншим суб'єктам господарювання — лише на зворотній та платній основі.

Підприємствам недержавної форми власності капіталовкладення виділяються на умовах кредиту з виплатою відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі в державну власність частки (паю, акцій) у статутному фонді підприємства, еквівалентної одержаним коштам. [5, c. 97-99]

За останні роки в харчовій промисловості склалося вкрай важке становище з реконструкцією та технічним переоснащенням діючих підприємств. Основна причина — недостатнє виділення лімітів централізованих капіталовкладень та коштів для їх фінансування, що призвело до постійного порушення строків введення в дію потужностей для виробництва харчової продукції.

Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.

Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів інвестицій. Питома вага її в загальному обсязі іноземних інвестицій перевищує 11 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток тютюнової (120 млн. доларів) та кондитерської галузей. У системі харчової промисловості створено 20 спільних підприємств. Серед них — акціонерні товариства: "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", "Роси Буковини", "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька шоколадна фабрика), "Реємтсма Київ-тютюнова фабрика", "Рейнолдс тобакко-Львів", "Цукринка-2" (на базі Коровинецько-го цукрового заводу), "Чумак" (на базі Каховської харчосмакової фабрики), "Бен'є Україна" (на базі Миколаївського молкомбінату).

Ділові стосунки харчових підприємств України налагоджено з фірмами США, Англії, Італії, Австрії, Данії. Особливе місце належить німецьким фірмам: "ХІПП" — співпраця з підприємствами Закарпатської, Тернопільської областей, міст Києва та Ужгорода щодо створення спільних підприємств по виробництву продуктів дитячого харчування; "БАСФ" — щодо поставки пестицидів і гербіцидів в обмін на патоку; фірми "КРОНЕС", "ШТАЙНЕКЕР", "ЗЕНТУ", "ХУПП-МАНН" постійно співпрацюють з українськими пивоварами. [6, c. 4-7]

2. Шляхи поліпшення інвестиційного клімату в харчовій промисловості України

Харчова промисловість — один з найбільших реципієнтів інвестицій в економіку України. Вони залучаються шляхом створення спільних підприємств, лізингу, використання інвестиційних і кредитних ресурсів розвинених країн.

Досвід показує: поліпшення інвестиційного клімату має дуже важливе значення для подальшого розвитку харчової промисловості. Виходячи з цього, маємо приділити належну увагу всім етапам інвестування.

Для того, щоб розпочати інвестиційну діяльність, потенційний інвестор, а нерідко — й підприємство-об'єкт інвестування повинні вжити певних організаційних дій, передбачених законодавством. У більшості випадків уже ці дії, незважаючи на їх зовнішню простоту, супроводжуються інвестиційними втратами, затягуванням часу реалізації проектів, виникненням великих ризиків дострокового припинення інвестування або надмірного зниження прибутків. Природно, що ці чинники спроможні негативно вплинути на оцінку інвестором інвестиційного клімату, обмежити обсяги інвестиційних вкладень або взагалі перешкодити початку інвестування.

Якими б не були види вкладень і обраний спосіб інвестування, інвестора очікують процедури реєстрації, узгодження і повідомлення, що є прерогативою різних органів дер- жавної влади й управління або уповноважених ними підприємств. Аналіз нормативних документів і практики виконання зазначених процедур дає змогу виокремити кілька властивих їм тісно пов'язаних між собою негативних моментів. А саме:

• деякі з процедур можна провести тільки після фактичного внесення інвестицій;
• існує можливість прийняття державним органом негативного рішення по тій або іншій процедурі вже після вчинення попередніх;
• необхідність деяких із процедур, яка в принципі повинна бути продиктована інтересами суб'єктів інвестиційної діяльності або держави, явно перебільшена, або зовсім не очевидна;
• частина процедур зорієнтована на досить істотне обмеження можливостей інвестора без повного позитивного економічного й соціального ефекту.

Усе назване разом узяте підвищує ймовірність того, що інвестор, який прийняв стратегічне рішення про доцільність вкладення коштів, ризикує спочатку понести певні інвестиційні витрати, а потім опинитися перед фактом одержання відмови уповноважених органів (підприємств). Ця ситуація за своєю суттю вказує на те, що інтереси інвестора не мають пріоритету, а останнє слово залишається за державою чи визначеними посадовими особами. Певне тому при характеристиці інвестиційного клімату в Україні іноземні дослідники, представники міжнародних фінансових організацій і бізнесу часто згадують негативну роль корупції. З тієї ж причини останнім часом ініціюється проведення в Україні великомасштабної адміністративної реформи. [8, c. 83-86]

Якщо інвестор зацікавлений у довгостроковому стратегічному інвестуванні, зокрема у створенні нових виробничих потужностей у харчовій промисловості з наступним управлінням і контролем за раціональністю їх використання, перед ним постає проблема вибору одного з можливих шляхів: створення нового підприємства; придбання існуючого підприємства; участь своїм капіталом в існуючому підприємстві.

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні», можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство, підприємство, засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної общини; державне підприємство, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство.

Аналіз свідчить: якщо інвестор — юридична особа, він не має права створити в Україні своє унітарне дочірнє підприємство, тобто змушений залучати одну або декілька сторонніх осіб для здійснення своїх планів. При цьому зазначена норма застосовується як при створенні нового, так і при придбанні існуючого підприємства з одним власником: у результаті з'явиться підприємство, не передбачене законом.

Особливо актуальна зазначена проблема для харчової промисловості, де переважають малі й середні об'єкти. Для їх технічного переоснащення чи навіть будівництва не завжди потрібно консолідувати фінансові можливості кількох інвесторів, тим більше іноземних. Ось чому для стимулювання інвесторів, які не бажають ні з ким поділяти свої прибутки й ризики і намагаються прискорити початок своєї діяльності, доцільно розширити передбачений законом перелік підприємств, тобто зафіксувати в ньому можливість створення унітарних дочірніх підприємств із стовідсотковою участю фундаторів — юридичних осіб. [7, c. 3-5]

Для стимулювання інвестиційних процесів необхідно насамперед забезпечити однаково рівні податкові умови вітчизняним і закордонним інвесторам при виборі ними способів інвестування. При цьому в останніх відпаде необхідність розробки й реалізації додаткових складних бізнес-схем, що зменшують інвестиційні втрати.

До позитивних характеристик інвестиційного клімату треба віднести відсутність подвійного оподатковування прибутків нерезидентів, одержаних в Україні. Набрали чинності міжнародні договори України про запобігання подвійного оподатковування з 23 країнами (Білоруссю, Болгарією, Великобританією, Данією, Естонією, Казахстаном, Канадою, Латвією, Угорщиною, Молдовою, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Литвою, Узбекистаном, Фінляндією, Китаєм, Туреччиною, ФРН, Швецією). Відповідно до ст.7 Закону України «Про правонаступництво України», Україна є правонаступником прав і обов'язків по міжнародних договорах колишнього СРСР, що не суперечать Конституції України й інтересам республіки, зокрема, визнає договори СРСР про запобігання подвійного оподатковування, що діють до набрання чинності нових договорів. Договори СРСР діють у відносинах України з 13 країнами (Австрією, Бельгією, Індією, Іспанією, Італією, Кіпром, Малайзією, Монголією, США, Францією, Чехією, Швейцарією, Японією).

Подальша ратифікація міжнародних угод про запобігання подвійного оподатковування дасть змогу розширити коло країн, що мають світові досягнення в галузі виробництва харчових продуктів і тим самим стимулюватиме потік інвестицій з цих країн. В першу чергу доцільно вжити заходів для залучення інвесторів з І країн із високорозвиненою харчовою промисловістю, що мають значну українську діаспору — Австралії, Нової Зеландії, Аргентини .Бразилії. [3, c. 47-51]

Податкове стимулювання інвестиційних процесів в Україні буде дійовішим, якщо кожний окремий законодавчий акт, що регулює сферу застосування, порядок нарахування і сплати одного із загальнодержавних податків або зборів, стане органічною частиною самої системи оподатковування. Ця системність буде досягнута за умови:

• використання єдиної (наскрізної) термінології;
• чіткого (без повторів і «білих плям» ) визначення об'єкта оподатковування;
• недвозначної характеристики сутності й складу операцій, що виключаються з об'єкта оподатковування;
• ретельної регламентації порядку зменшення об'єкта оподатковування;
• застосування єдиної методології фіксації моментів виникнення податкових зобов'язань;
• установлення тривалості податкового періоду;
• визначення єдиних для всіх податків і зборів термінів (графіків) і порядку їх сплати.

Практична реалізація принципу системності побудови й функціонування механізму оподатковування безумовно стане важливим чинником підвищення привабливості підприємств харчової промисловості як об'єктів інвестування.

Наведені дані дають змогу зробити висновок, що кінцеві результати за інших рівних обставин будуть максимальними, якщо інвестори та підприємства харчової промисловості застосовуватимуть способи здійснення інвестицій, обираючи оптимальні варіанти залежно від об'єктивних умов господарювання та особливостей кожного підприємства. [7, c. 28-30]

Висновки

Отже, визначаючи шляхи підвищення ефективності інвестиційної політики в харчовій промисловості, слід мати на увазі таке: одна з основних особливостей капітального будівництва полягає в тому, що виробничий цикл має відносно тривалий період. Залежно від характеру й призначення об'єктів строки будівництва можуть бути від кількох місяців до кількох років, внаслідок чого на незавершене будівництво відволікаються значні кошти.

Чим коротші строки будівництва, тим менше коштів потрібно для зведення однієї й тієї ж кількості об'єктів, тим раніше нові потужності розпочнуть випуск продукції й скоротиться термін окупності капіталовкладень.

Розподіл капітальних вкладень між об'єктами будівництва (з урахуванням нормативних строків спорудження) та концентрація їх на пускових будовах — важливі умови підвищення їхньої ефективності.

Тим часом подовження строку будівництва нарівні з уповільненням обороту капіталовкладень призводить до подорожчання будівництва.

Важливий фактор ефективності капіталовкладень — удосконалення відтворювальної структури основних фондів завдяки підвищенню частки реконструкції та технічному переоснащенню діючих основних фондів.

Ефективність капіталовкладень значною мірою визначають розвиток матеріально-технічної бази будівництва, рівень заводської готовності будівельних конструкцій і деталей, темпи переоснащення будівельних організацій на основі нової техніки й підвищення рівня механізації основних і допоміжних робіт.

Зростання частки типових проектів у будівництві знижує кошторисну вартість об'єктів, скорочує строки спорудження їх, підвищує продуктивність праці.

Важливий напрямок підвищення ефективності інвестицій — удосконалення організаційних форм будівництва, збільшення рівня концентрації виробництва в будіндустрії. Удосконалення структури будівництва передбачає поєднання проектування й будівельні роботи в один технологічний ланцюжок, який дасть змогу в коротші строки вводити в дію виробничі потужності й об'єкти.

При визначенні напрямків інвестиційної політики слід враховувати такий фактор підвищення ефективності капіталовкладень, як збільшення частки витрат на устаткування, тобто на активну частину основних фондів. Тож в інвестиційній політиці харчової промисловості пріоритетом має бути технічне переоснащення діючих підприємств.

Список використаної літератури

1. Інвестиційний клімат галузі // Вісник податкової служби України. — 1998. — № 6. — C. 12-13

2. Бутнік-Сіверський О. Інвестиційна привабливість підприємства // Харчова і переробна промисловість. — 2005. — № 5. — C. 13-15

3. Загорняк Н. Інвестиційна діяльність у харчовій промисловості України // Економіка України. — 2003. — № 2. — С.47-51

4. Майорова Т. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник/ Тетяна Майорова,; Міжнар. науково-техн. ун-т. -К.: ЦУЛ, 2003. -375 с.

5. Музиченко А. Інвестиційна діяльність в Україні: Навчальний посібник/ Анатолій Музиченко,. -К.: Кондор, 2005. -405 с.

6. Сватков Л. Основні напрямки інвестиційної політики в харчовій промисловості // Харчова і переробна промисловість. — 1998. — № 7. — C. 4-7

7. Сватков Л. Шляхи поліпшення інвестиційного клімату в харчовій промисловості України // Харчова і переробна промисловість. — 1999. — Листопад-грудень. — C. 3-5, 28-30

8. Шпак Ю. Стан та перспективи розвитку інвестиційної діяльності в харчовій промисловості // Економіст. — 2005. — № 8. — C. 83-86