Вступ.

1. Склад і структура фінансового механізму.

2. Призначення і роль фінансового механізму.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У сучасному глобалізованому світі майбутнє України багато у чому залежить від місця, на яке національна економіка може претендувати у світовому розподілі праці та ресурсів, а це, у свою чергу, обумовлюється конкурентноздатністю та усталеністю національного господарства, тобто його спрямованістю на сталий розвиток. Найважливіші принципи і пріоритети сталого розвитку сформульовано в міжнародному “Порядку денному XXI століття”, вони мають велике значення для формування соціально-економічної та екологічної політики всіх держав в їх прагненні до безпеки, процвітання та добробуту в сучасному та майбутньому світі, населення якого швидко збільшується. Світовим суспільством сталий розвиток сприймається як одночасне створення добробуту громадян, підтримка соціальної справедливості та якості навколишнього середовища. Концепція сталого розвитку широко підтримується національними урядами розвинених країн, державами пострадянського простору та країнами третього світу, проте відрізняється засобами її реалізації на практиці.

Узгодження стратегічних пріоритетів розвитку та їх втілення у життя потребують значних фінансових коштів, оскільки природоохоронні і соціальні програми боротьби із злидарством, хоча й несуть у собі велику суспільну корисність, економічно нерентабельні (безприбуткові), а у більшості й витратні. Тому вельми актуальним для України є визначення пріоритетів розвитку, принципів і механізму фінансового забезпечення цільових завдань сталого розвитку, що є особливо важливим на початку економічного відродження.

1. Склад і структура фінансового механізму

Фінансовий механізм — це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних державних структур, господарських суб'єктів і населення. Складовими частинами його є фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також система управління фінансами.

В економічній літературі поняття "фінансовий (фінансово-кредитний) механізм" використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття "фінансовий механізм" найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. [Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямками, що і характеризує фінансову "техніку". З подібного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відображається в понятті "організація фінансів", і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не представляється доцільним.

Другій підхід до розгляду поняття "фінансовий механізм" полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу держави на економіку країни. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру [6, c. 59-60].

Незважаючи на існування двох основних підходів до суті фінансового механізму, в науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття "фінансовий механізм" не наводиться. У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не виділяють як відокремлене явище, шиє всебічно і ґрунтовно досліджують фінансові методи впливу на економіку і суспільство. В економічній літературі країн СНД переважає перший підхід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Дробозіна Л.А., Родіонова В.М.), який складається з елементів та інструментів впливу. А російський економіст Сенчагов В.К., проводячи чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

· фінансово-кредитне планування;

· фінансово-кредитні важелі;

· організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи.

Структура фінансового механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досить чітко відображає домінанти адміністративного управління економікою. І розробити на такій основі систему макроекономічного регулювання і макрофінансової стабілізації в Україні практично неможливо. Вітчизняний вчений Опарін В.М. визначає фінансово-кредитний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Українські вчені Федоров В.М., Опарін В.М., Огородник СЯ. вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми (фінансово-кредитне забезпечення і фінансово-кредитне регулювання).

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування тощо. Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні — це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дієвість фінансового механізму [3, c. 56-57].

Важливими елементами фінансового механізму є фінансові нормативи, ліміти й резерви. Нормативи характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Фінансовий механізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб громадян. Цього досягають завдяки створенню фондів фінансових ресурсів.

Структура фінансового механізму, розроблена українськими вченими, в цілому логічна. Але водночас вона потребує певних уточнень і подальшого розвитку. Так, Льовочкін С.В. пропонує замість терміну "фінансово-кредитний механізм" використовувати "фінансовий механізм", тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система — як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм виливу. Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб'єкта фінансових відносин. В узагальнюючому вигляді за Льовочкіним С.В. можна навести наступне визначення фінансового механізму — це сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток і система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив. Структура фінансового механізму може бути представлена на схемі [7, c. 85-87]

Загалом серед українських вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму та його складових. Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечу пальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів і через конкретну форму фінансового забезпечення характеризує активний вплив фінансового забезпечення. Фінансове регулювання проявляється у двох напрямках:

· за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;

· за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, які в свою чергу мають свої важелі впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються на:

· елементи первинною впливу — діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);

· елементи вторинного впливу-діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі загального підходу — характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування); на основі селективного підходу — диференційований підхід. З метою здійснення певної фінансової політики переважає селективний підхід. Важелі визначають характер дії фінансових інструментів і коригують цю дію. Важелі впливу поділяються:

· за напрямом дії — на стимули і санкції;

· за видами — на норми й нормативи; умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування [2, c. 59-60].

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

· фінансові категорії;

· фінансові показники;

· фінансові коефіцієнти.

В рамках фінансового механізму застосовувати фінансові категорії як фінансові індикатори не доцільно тому, що вони відображають наукову абстракцію, чисто теоретичні поняття, які не можуть застосовуватись як інформаційна база. Фінансові показники дають кількісну характеристику фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дає змогу оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти — це відносні фінансові показники, які оцінюють ефективність фінансової діяльності. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності, своєчасності. Отже, по-перше, фінансовий механізм – досить складна система, керувати якою надзвичайно важко, по-друге, це дуже дійовий механізм, який дає змогу розв’язати практично всі проблеми, але враховуючи, що роль фінансів у розподільних відносинах вторинна і основне регулювання здійснюється у сфері виробництва [11, c. 68-70].

2. Призначення і роль фінансового механізму

За найзагальнішим визначенням фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених в державі форм і методів створення й використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм це, по суті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань.

Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Специфічність його полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі.

Формування й використання фондів фінансових ресурсів для задоволення загальнодержавних потреб, а також потреб підприємницьких структур і населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів, які слугували б основою для розробки методичних положень. Методичні положення визначають техніку мобілізації й використання цих ресурсів, обов'язки суб'єктів, що беруть участь у цих процесах тощо.

Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій — фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Слід зауважити, що вказані функції є повною теоретичною абстракцією. За наявного досвіду фінансове забезпечення одночасно виконує функцію регулювання так само, як регулювання може здійснювати функцію фінансового забезпечення.

Кількісна та якісна характеристики фінансового механізму визначаються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження й витрачання. Тут дуже важливо правильно вибрати саму техніку цих процесів, тобто суб'єкт і об'єкт зосередження і витрачання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто увесь інструментарій здійснення руху фондів грошових засобів.

Так, фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо. Кожний із цих методів має свою особливість практичного застосування. При бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодичність передачі коштів, норми певних видів витрат тощо. При кредитуванні визначаються умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів. При самофінансуванні проводяться розрахунки доцільності й ефективності витрачання власних коштів, форми їх мобілізації тощо [7, c. 104-105].

Проте фінансове забезпечення має й інші аспекти свого здійснення. Для того щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати й законодавчо встановити форми мобілізації ресурсів за допомогою податків, зборів, інших платежів. Це дуже важлива складова фінансового механізму в цілому. Вона є самостійною ланкою господарського механізму і називається податковим механізмом. Проте, на нашу думку, і зосередження коштів, і їхнє використання — це єдиний фінансовий механізм.

Фінансове регулювання — це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг.

Фінансовий механізм у цілому — це принципова схема практичного використання фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Водночас він має свої відмінності щодо практичного застосування на рівні держави, підприємницької структури, фінансового інституту чи групи громадян.

Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення, яке представлене, в першу чергу, Конституцією України, великою кількістю законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.

Закони приймаються найвищим законодавчим органом — Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про бюджетну систему України", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" та інші.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів і у їх виконанні. До таких документів належать Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо [10, c. 73-74].

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливіші проблеми, які вирішуються при цьому це:

— створення передумов для розвитку ринку;

— забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового національного продукту і національного доходу;— вихід із фінансової кризи і забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

— науково-обгрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

— підвищення результативності фінансового контролю;

— вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

— адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму[4, c. 53-54].

Висновки

В кожнiй країнi держава використовує певний господарський механiзм для впливу на процес вiдтворення. Склад і структура господарського механiзму визначається рiвнем розвитку економiки, вiдносинами власностi, iсторичними та нацiональними особливостями розвитку суспiльства. Одним з елементiв господарського механiзму є фiнансовий механiзм.

Фiнансовий механiзм — це сукупнiсть конкретних форм i методiв забезпечення розподiльчих i перерозподiльчих вiдносин, утворення доходiв, фондiв грошових коштiв.

Яким же чином і з допомогою яких форм і методів здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого в суспільстві національного продукту і національного доходу? Перш за все, вказані процеси знаходять відображення у фінансовому плануванні — діяльності по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. У фінансових планах вказуються основні пропорції розподілу створеної вартості через задоволення власних виробничих потреб, спрямування частини коштів на сплату податків і обов'язкових зборів, стимулювання працюючих, інвестування тимчасово вільних коштів та ін.

У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обґрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, використання прогресивних норм і нормативів, математичних методів та електронно-обчислювальних машин.

Фінансовий механізм діє ефективно, якщо діють усі його складові у комплексі. Приводячи їх у дію, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають через створення і використання фондів фінансових ресурсів. Від ефективності функціонування фінансового механізму залежить економічна незалежність держави. Саме тому держава намагається контролювати всі процеси, пов'язані із функціонуванням фінансового механізму. Сучасний фінансовий механізм України вимагає низки серйозних заходів, спрямованих на його оздоровлення. тільки в такому випадку Україна має перспективи як самостійна і незалежна держава у світовій співдружності держав. Окремо слід зазначити, що Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення у системі суспільно-економічних відносин. Одночасно вони нероздільні, взаємозалежні, доповнюють один одного, вимагають комплексного підходу при розробці ефективного фінансового механізму в процесі виконання. Державне регулювання суспільно-економічними процесами має зводитись до того, щоб прискорити обіговість фінансових ресурсів і, насамперед, шляхом усунення невиправданої практики руху зустрічних потоків фінансових ресурсів. Це стосується взаємовідносин між бюджетами різних рівнів і, що не менш важливо, між бюджетами та юридичними особами. Особливої ваги набирають відносини підприємств з бюджетом в частині сплати податків, а також повернення і відшкодування зайво внесених сум податків і зборів до бюджету.

Важливим результатом фінансової політики та спрацювання законодавства є виконання доходної частини бюджетів усіх рівнів. Фінансова культура і етика бізнесу в Україні вимагає державного впливу та регулювання. Проведенню ефективних економічних перетворень значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Використання малоефективних методів і важелів державного впливу підриває її авторитеті віру у майбутнє.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249

2. Закон України «Про систему оподаткування» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 39, ст.510

3. Берлач А. Фінансове право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання вищ. навч. закладів / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Ун-т "Україна", 2006. — 288с.

4. Бех Г. В., Дмитрик О. О., Криницький І. Є., Кучерявенко М. П., Лукашев О. А. Фінансове право України: Підручник / М.П. Кучерявенко (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 319с.

5. Воронова Л. Фінансове право України: Підручник/ Лідія Воронова,; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент: Моя книга, 2006. — 440 с.

6. Дмитренко Е. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Емілія Дмитренко,; Мін-во освіти і науки України, Нац. академія служби безпеки України. — К.: Алерта: КНТ, 2006. — 374с.

7. Зюнькін А. Фінансове право/ Анатолій Зюнькін,; Міжрегіон. акад. управл. персоналом. — 3-тє вид., доп.. — К.: МАУП, 2003. — 159 с.

8. Ковальчук А. Фінансове право України. Стан та перспективи розвитку. — К. : Парламентське видавництво, 2007. — 488с.

9. Музика О. Фінансове право: Навчальний посібник. — 2-е видан., допов. і перероб.. — К. : Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 255 с.

10. Орлюк О. Фінансове право: Навчальний посібник/ Олена Орлюк,; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 527 с.

11. Шкарупа В. Фінансове право України: Навч. посібник / Державний вищий навчальний заклад "Запорізький національний ун-т" МОН України. — К. : Істина, 2007. — 254с.