Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи ролі бібліотек в інформаційному суспільстві.

1.1. Аналітичний огляд наукових праць.

1.2. Бібліотеки у формуванні національного інформаційного простору.

1.3. Публічні бібліотеки та їх роль в забезпеченні інформаційних потреб населення.

Розділ 2. Роль і місце публічної бібліотеки в українському суспільстві.

2.1. Значення бібліотек в інформатизації суспільства і підвищення інформаційної культури.

2.2. Досвід та першочергові завдання бібліотек в побудові інформаційної структури.

Розділ 3. Сучасні напрямки ролі та місця бібліотек та інформаційних центрів в інформаційній структурі України.

3.1. Доступ до бібліотечно-інформаційних ресурсів країни як складник системи доступу громадян до інформації: правове регулювання.

3.2. Роль бібліотечних установ у державній політиці безпеки національного інформаційного простору в умовах глобалізації.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Останнє десятиліття в історії України позначено глибокими перетвореннями в усіх сферах суспільно-політичного та економічного життя. Демократизація суспільства, перехід до ринкових економічних відносин, широка інформатизація на основі впровадження новітніх електронних технологій поставили перед усіма суспільними інститутами, зокрема – бібліотеками, важливу проблему вибору шляхів їх адаптації до сучасних вимог.

Тим часом, в умовах перехідного періоду зростає роль саме універсальної бібліотеки тому, що вона обслуговує всі верстви населення, задовольняючи універсальні потреби і запити (на документ, інформацію, книгу, широкий спектр інших бібліотечних послуг) на основі універсальних фондів і розгалуженої системи доступу до комп'ютерних мереж.

Аналіз наукових джерел переконує, що проблеми розвитку сучасної бібліотеки постійно перебувають у центрі уваги бібліотекознавців, їх теоретичні концепції становлять методологічну основу дослідження.

Загальнотеоретичні аспекти даної проблематики досліджені в роботах С.Г.Кулешова, В.С.Пашкової, М.С.Слободяника, А.С Чачко[21]. Питання модернізації інформаційно-бібліотечних ресурсів і технологій розглядалися у працях Л.Й.Костенка, Т.П.Павлуші, М.І.Сенченка, А.О.Чекмарьова, інформаційно-бібліотечних ресурсів Інтернет — Л.Я.Філіпової [19], реклами як комунікативної системи бібліотек — О.В.Кашкарьової [10], маркетингових принципів управління діяльністю бібліотек — Л.Г.Петрової та Г.А.Саприкіна [16], Давидової І. [7,8], яка вивчала моделі трансформації бібліотеки та її роль в інформаційній структурі.

Дослідження здійснено в напрямі виконання законів України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про Національну програму інформатизації», «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки».

Мета дослідження– наукове обґрунтування моделі трансформації бібліотеки як культурно-інформаційного центру та її роль і інформаційній структурі.

Завдання дослідженняобумовлені його метою і передбачають:

— обґрунтування ролі бібліотеки у формуванні національного інформаційного простору;

— розглянути публічні бібліотеки та їх роль в забезпеченні інформаційних потреб населення;

— дослідити роль і місце публічної бібліотеки в українському суспільстві;

— проаналізувати значення бібліотек в інформатизації суспільства і підвищення інформаційної культури;

— охарактеризувати сучасні напрямки ролі та місця бібліотек та інформаційних центрів в інформаційній структурі України .

Об'єкт дослідження- процес трансформації сучасної бібліотеки під впливом соціальних змін та завдань інформатизації суспільства.

Предмет дослідження– дослідження ролі бібліотеки як культурно-інформаційного центру.

Розділ 1. Теоретичні основи ролі бібліотек в інформаційному суспільстві

1.1. Аналітичний огляд наукових праць

Усебічний і ґрунтовний аналіз наукових уявлень щодо нинішнього стану трансформаційних та інноваційних змін у бібліотечній сфері діяльності, а також сучасних теоретичних досліджень стратегій розвитку бібліотек підтвердив нагальну необхідність та своєчасність дослідження змісту інноваційної політики бібліотек України і стратегічних напрямів її реалізації в умовах інформаційного суспільства. Підсумки джерелознавчого аналізу з теми засвідчують, що інформаційна політика бібліотек України ще не була предметом дисертаційного дослідження кандидатського або докторського рівнів. З’ясовано, що не існує також монографічних досліджень з проблеми інноваційної політики розвитку бібліотек. Окремі підходи до постановки проблеми знайшли відбиття у докторських дослідженнях О.Ю.Качанової та Л.К.Боброва. Проте перша праця присвячена інноваційній діяльності бібліотек Росії і не виходить на рівень системного управління їхнім розвитком та інституціалізації інноваційної політики, а друга охоплює технічні й технологічні питання системної інтеграції бібліотек в умовах інформаційного ринку. Обидві роботи виконувалися в Російській Федерації і не враховують специфіки інформаційного ринку України. Не вирішеними залишаються питання теоретичного обґрунтування мети, завдань, суб’єктів та об’єктів інноваційної політики бібліотек, її механізму та системної організації в Україні.

Найбільшу наукову цінність для дослідження питань трансформації бібліотек мали праці В.О.Ільганаєвої, Р.С.Мотульського, О.С.Оніщенка, М.І.Сенченка, М.С.Слободяника, Дж.Солтона, Л.Я.Філіпової [19], А.С.Чачко [21], Я.Л.Шрайберга [23-26]. На етапі інформатизації суспільства відбувається трансформація всіх складових виробничої діяльності бібліотек: технічної й технологічної, організаційно-функціональної, кадрової, які набувають системного розвитку. Їх розгляд у сучасному бібліотекознавстві пов’язаний з процесами трансформації бібліотек і відображає горизонтальну площину інноваційних змін, які зумовлюють лише поступову модернізацію діяльності бібліотеки. Увага дослідників процесів трансформації бібліотек обмежується використанням комп’ютерної техніки, інформаційних технологій, нових носіїв, каналів розповсюдження і засобів доступу до інформації, на базі яких відбувається впровадження інформаційних продуктів та послуг. Невизначеним залишається питання напрямів трансформації бібліотеки в інформаційному суспільстві та механізмів досягнення цієї мети. Паралельно з питаннями трансформації бібліотек у науковій літературі досліджуються напрями їх інноваційних змін. Виявлено, що сучасні бібліотекознавчі дослідження, в яких розглядаються питання трансформаційних та інноваційних процесів у бібліотеках, не поєднують їх між собою, не пов’язують їх із необхідністю розроблення питань управління трансформаційними й інноваційними змінами, що відбуваються в бібліотечному соціальному інституті на етапі розвитку інформаційного суспільства.

Сучасна ситуація характеризується кризою ефективного управління бібліотечною сферою, яка не сприяє адаптації бібліотек до умов ринкового середовища й електронного оточення, не дозволяє визначити затратні механізми бібліотечного виробництва і розробити ефективні заходи щодо впровадження інноваційних стратегій розвитку з використанням сучасних ринкових технологій управління. На цій основі сформульована гіпотеза: основою інноваційних змін бібліотечної діяльності є зовнішні і внутрішні трансформаційні процеси, які потребують виваженої політики стратегічного управління розвитком бібліотек. Інформатизація бібліотек характеризується інтеграційними тенденціями трансформаційного й інноваційного векторів розвитку бібліотечної діяльності.

Усебічний аналіз спеціальної літератури з проблеми дослідження дає підстави стверджувати, щонеобхідність функціонування бібліотек в умовах ринку, вимоги суспільства і нові споживчі цінності в сервісній економіці кардинально впливають на підвищення ролі інноваційного процесу як необхідного чинника їх розвитку. Функціонування бібліотеки за умов інформаційного ринку перетворює здійснення інноваційних процесів на завдання стратегічного характеру, а конкуренція з боку інформаційного оточення сприяє активному впровадженню інновацій. Інноваційний процес наприкінці ХХ – поч. ХХІ ст. стає базовим для визначення виробничого та соціокультурного потенціалу бібліотек і потребує управління на рівні формування інноваційної політики.

1.2. Бібліотеки у формуванні національного інформаційного простору

Процес модернізації українських бібліотек, що розпочався у 90-ті роки минулого сторіччя, і нова соціально-культурна парадигма їхнього розвитку є головними стимулами інноваційних змін у бібліотечній справі. Інноваційні перетворення стосуються всіх напрямів бібліотечної діяльності, зачіпають усі сфери функціонування бібліотек і, в першу чергу, комунікативні зв'язки із зовнішнім середовищем. Паралельно з цим здійснюється активне організаційно-технологічне оновлення бібліотечної системи. Сьогодення впливає на функції бібліотек, трансформує їхню соціальну роль у суспільстві.

Зазнають змін існуючі стереотипи стосунків бібліотек і суспільства, дедалі більше на перетворення бібліотечного середовища впливає процес інформатизації.

У нових технологічних умовах бібліотеки є активними суб'єктами цього процесу. Залучаючи широке коло користувачів до роботи у новому комунікативному форматі, у тому числі мережевому використанні інформаційних ресурсів, бібліотеки сприяють поступовому формуванню у різних верств населення інформаційної свідомості.

Виконуючи свою головну місію, що полягає у збиранні, зберіганні, виробництві, розповсюдженні та використанні загальнодоступної інформації, бібліотеки об'єктивно сприяють її перетворенню в цінний національний ресурс, від якого залежить сталий розвиток суспільства. За висновками експертів, роль бібліотек у збереженні національних інформаційних ресурсів і забезпеченні загального доступу до них із використанням Інтернет-технологій буде постійно зростати. Сьогодні спектр інформаційних послуг і продуктів, які бібліотеки пропонують населенню, розширюється. Все більше уваги приділяється створенню фактографічних баз даних із соціальних, правових, економічних питань, проблем місцевого самоврядування, підприємницької діяльності, соціокультурного розвитку регіонів, краєзнавства. У практику роботи бібліотек поступово, впроваджуються аналітичні методи перероблення інформації — готуються інформаційні дайджести, аналітичні добірки, які створюються на основі текстових фрагментів документів. Бібліографічна інформація поступово стає допоміжним засобом так званого „внутрішнього" використання або інструментом орієнтації у мережевих ресурсах, але не є кінцевим результатом інформаційного обслуговування, в якому все більшого значення набувають саме аналітичні та повнотекстові матеріали.

Електронні технології дозволяють реалізувати комплексний підхід до вирішення інформаційних завдань. Користувач може отримати повний комплект різноманітних інформаційних матеріалів, у тому числі й Інтернет-ресурси, а також консалтингові послуги [15, c. 31-32].

Бібліотеки сьогодні усвідомили свою роль навігаторів у безмежному масиві інформації, що вигідно відрізняє їх від інших комунікативних суспільних структур. А головне те, що наразі у свідомості бібліотекарів ідея доступу до інформації превалює І над ідеєю володіння нею.

Однак кваліфіковане виконання посередницьких функцій, якісне надання консалтингових послуг вимагає не тільки знання інформаційного ринку, але й уміння оцінювати якість інформаційних продукції та послуг, робити правильний вибір з метою надання користувачеві достовірної й надійної інформації.

Таким чином, інформаційна функція бібліотек пов'язана не тільки із забезпеченням універсального доступу до інформаційних ресурсів, але набуває ресурсно-оцінювального характеру. Формула реалізації інформаційної функції бібліотеки в сучасних умовах, котра складається з оцінювання інформаційних ресурсів та доступу до них, лежить в основі інноваційних перетворень щодо змісту, організації, технології, форм і методів інформаційної діяльності цих установ і, головне, позначається на кінцевому результаті, який можуть оцінити користувачі.

У Всесвітню мережу потрапляє все більше українців. За даними компанії Sputnikmedia.net, українська Інтернет-аудиторія протягом 2006 року зросла майже вдвічі і станом на січень 2007 року складала 4,207 млн. осіб (для порівняння, станом на січень 2006 року вона налічувала 2,63 млн. осіб). Більше всього користувачів — у Києві (58,56%), далі йдуть Дніпропетровськ і Одеса. Лідируючі позиції серед пошукових систем займають Google — 60,3% та Yandex — 14,77% (liga. net).

Завдяки стрімкому розвитку інформаційно-комунікативних технологій у всіх сферах нашого життя значно збагатилися також інші функції бібліотеки: соціальна, меморіальна, комунікативна, кумулятивна тощо.

Нового значення набуває друга базова функція бібліотек — меморіальна, яка пов'язана зі збиранням і збереженням інформації на різноманітних носіях. Будь-яка бібліотека — від сільської до національної — виступає локальним хранителем пам'яті людства. У цьому і полягає її головна роль у загальнокультурному поступі.

Бібліотеки беруть активну участь у процесах ретрансляції культури, тобто передачі колективної пам'яті від людини до людини, від покоління до покоління. Це зближує їх зі сферою освіти. В інформаційному суспільстві освіта розвивається перманентно, і забезпечити можливість отримання нових знань усім бажаючим можна лише із залученням інформаційних ресурсів книгозбірень.

Саме тому набуває значущості ретранслююча (освітня) функція бібліотек, що зумовлюється посиленням їхньої ролі у системі безперервної освіти.

Вищеназвані функції бібліотек — меморіальна і ретранслююча — найбільш повно реалізуються у краєзнавчій роботі, яка останнім часом отримала новий імпульс для свого розвитку за рахунок історико-дослідницького спрямування бібліотечного краєзнавства.

Крім того, бібліотеки поступово стають системною складовою соціокультурної інфраструктури регіонів, формуючи навколо себе особливе культурне й інформаційно-комунікативне середовище. При цьому значну увагу вони приділяють як національній культурі, так і формуванню культури міжнаціональних відносин [10, c. 16-17].

Сьогодні бібліотеки відіграють велику роль у становленні громадянського суспільства. Залучаючи населення до багатьох своїх заходів і акцій, вони сприяють підвищенню соціальної активності людей, формують у них громадянську свідомість, допомагають створювати особливий суспільний мікроклімат у регіоні свого впливу. В невеликих, за чисельністю жителів, містах та багатьох селах, де не залишилося жодних культурних закладів, крім бібліотек, вони стають центрами суспільного життя, де мешканці не тільки отримують інформацію і проводять своє дозвілля, але й обговорюють нагальні проблеми своєї „малої батьківщини". На жаль, не всі сільські мешканці мають таку можливість, тому, що з 28 504 українських сіл тільки у 15 044 є бібліотеки.

Для визначення стану, проблем діяльності сільських книгозбірень, їхнього місця в житті спільноти Національна парламентська бібліотека України 2007 року здійснила дослідження «Публічні бібліотеки України в контексті соціокультурного розвитку регіону» та «Сільська бібліотека на мапі України». Вони, зокрема, засвідчили, що бібліотеки користуються найбільшою популярністю у сільського населення на відміну від інших закладів культури (див. Діаграму).

Хочу підкреслити, що понад 82% існуючих в Україні публічних бібліотек — сільські. їхня матеріальна база надзвичайно слабка. За даними вищезгаданих досліджень, тільки 62 сільські бібліотеки комп'ютеризовано, що становить 0,4% від усієї кількості книгозбірень. Найбільша кількість із них — у Рівненській області — 16 бібліотек (3% книгозбірень області), очевидно, завдяки об'єднанню їх зі шкільними бібліотеками, оскільки комп'ютеризація шкіл відбувається краще. До Інтернету підключено всього 13 сільських бібліотек (0,1%), електронну пошту мають 10 (0,07%), телефонізовано 729 (5%), ксерокс мають 35 бібліотек (0,2%). Факсу не має жодна сільська книгозбірня, так само і транспорту.

У такій ситуації наївно сподіватися на всеохоплююче і повне задоволення інформаційних потреб населення найближчим часом. Але якщо розширити можливості публічних бібліотек як точок доступу до Інтернету, особливо в невеликих населених пунктах — селищах та селах, є надія, що кожний громадянин зможе реалізувати своє право на доступ до інформації.

Деякі кроки вже робляться, прикладом чого є понад 130 Інтернет-центрів, відкритих за сприяння Посольства США в Україні.; Зараз розпочинається реалізація великого проекту з надання у публічних бібліотеках доступу до Інтернету за підтримки Фундації Біла та Мелінди Гейтсів.

У процесі розвитку суспільного життя, перш за все на рівні регіонів, які отримали інший статус і більшу самостійність (після прийняття Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні"), створено нові умови діяльності бібліотек. Публічні книгозбірні стали комунальною власністю. У деяких регіонах відбувається й скорочення бібліотек, і об'єднання сільських та шкільних книгозбірень, і децентралізація. За останні 10 років кількість публічних бібліотек у країні скоротилася на 1 180 одиниць і становить 18 374 установи.

Проблеми збереження і підтримки бібліотек в окремих областях вирішуються по-різному. Не останню роль тут відіграє те, яке місце посідає бібліотека у соціокультурному просторі регіону [4, c. 4-5].

1.3. Публічні бібліотеки та їх роль в забезпеченні інформаційних потреб населення

Нова соціокультурна ситуація, викликана змінами політичного і соціально-економічного характеру, обумовила модель діяльності публічної бібліотеки. Найдемократичніший соціальний інститут країни, бібліотека, максимально наближена до повсякденного життя населення, яку відрізняє яскраво виражена соціальна функція. Саме вона має стратегічну можливість поліпшувати якість життя і демократичні можливості громадян інформаційного суспільства. Вона надає вільний рівноправний доступ до високоякісної інформації. Стає для місцевих жителів вікном у світ знань, надає можливість для безперервної освіти. Допомагає самостійно приймати рішення, реалізувати культурні потреби особистості і соціальних груп. Реалізує право людини на вільний, всебічний розвиток особистості, яке гарантоване Конституцією України.

Так змінюється місце бібліотеки в культурно-освітній та інформаційній інфраструктурі регіону, її роль в громадському та політичному житті, в розвитку місцевого самоуправління, формуванні соціальної активності населення.

1. Бібліотеки завжди були провідниками культури суспільства.

2. Бібліотеки представляли політику держави, надавали інформаційну підтримку владним структурам всіх рівнів. Сьогодні вони стають посередниками між адміністрацією та населенням, бо з одного боку бібліотека формує громадську думку і доводить її до влади, з іншого — інформує громадськість про діяльність місцевої влади.

3. Посилюється соціальна функція публічних бібліотек, набагато більше уваги приділяється питанням повсякденного життя пересічного громадянина.

4. Так вона стає інформаційним центром, необхідним абсолютній більшості населення. Інформаційна функція стає пріоритетною, відмінною рисою якої є аналіз, обробка, оперативне доведення до користувача. Інформація стає товаром, який має бути концептуального, фактографічного характеру, що узагальнює вже готові результати інформаційного пошуку [2, c. 17-18].

Тепер від бібліотекаря вимагається перевіряти точність опублікованих даних, вміти шукати відповідь у всесвітній мережі, користуватись бібліографічними та іншими матеріалами, вибирати правильні та економічні шляхи пошуку, виробляти алгоритми бібліографічного та фактографічного пошуку. Розглянемо приблизну схему реалізації інформаційного запиту публічною бібліотекою:

• Виявлення потенційних споживачів інформації;

• Прийом та уточнення запиту;

• Оптимізація процесів пошуку інформації;

• Підбір інформації для індивідуальних користувачів та окремих груп населення;

• Визначення доцільності подальшого використання інформації;

• Збереження відібраної інформації (час, можливі носії інформації, доступ).

Видання інтелектуальної продукції, в якій зацікавлені і місцева влада, і населення, використання ресурсів для формування інтелектуальної еліти суспільства, розширення громадських зв'язків, забезпечення комфортності обслуговування, підтримка і участь населення — все це є запорукою успіху діяльності публічної бібліотеки [6, c. 24].

Розділ 2. Роль і місце публічної бібліотеки в українському суспільстві

2.1. Значення бібліотек в інформатизації суспільства і підвищення інформаційної культури

Процес інформатизації суспільства активно проходить в усьому світі і викликає постійну необхідність значного підвищення інформаційної культури людей.

Концепція інформатизації мережі бібліотек загальноосвітніх навчальних закладів розроблена відповідно до законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про позашкільну освіту", „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, Національної доктрини розвитку освіти, Концепції національної програми інформатизаціїУкраїни, Концепції інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, інших нормативно-правових актів, спрямованих на комп'ютеризацію та інформатизацію системи загальної середньої освіти.

Культура взагалі — це складне, багатогранне соціальне явище. Вона часто виступає як важлива характеристика людської особистості, як своєрідний показник рівня її зрілості. В цьому ракурсі може йти мова про культуру праці і відпочинку, виробництва, спілкування людей, про культуру правову, політичну, екологічну, поліграфічну, педагогічну, філософську тощо, і, зокрема, інформаційну.

За визначенням одного з провідних спеціалістів в галузі інформатизації Е.П.Семенюка, інформаційна культура — це складова людської культури взагалі, яка характеризує рівень всіх комунікативних процесів, які здійснюються в суспільстві. Категоріями інформаційної культури людини слід вважати її вміння вірно формулювати свої запити, ефективно здійснювати пошук необхідних джерел в усій сукупності доступних інформаційних ресурсів, вміти відбирати, оцінювати інформацію і створювати якісно нову.

В залежності від об'єкту діяльності можна розглядати інформаційну культуру особистості, всього суспільства або його частини, нації, вікової чи професійної групи. В даному випадку найбільший інтерес для нас становить інформаційна культура особистості і суспільства.

Інформаційна культура особистості органічно пов'язана з особливостями інтелектуального розвитку. Чим багатший внутрішній світ людини, тим більше можливостей формування його високої інформаційної культури. Саме через це в багатьох економічно розвинутих країнах все більше уваги надається підвищенню освітнього та інтелектуального рівня працівників. Для сприяння цьому, зокрема, створюються сучасні електронні бази даних, інформаційні системи. Проте успіхи автоматизації неможливі без належного рівня інформаційної культури як у суспільства в цілому, так і в окремої особистості. Навіть найдосконаліша система інформації не буде ефективною, якщо її споживачі не проявлятимуть до неї зацікавлення і не вмітимуть нею користуватися.

Питання бібліотечно-бібліографічної, інформаційної грамотності завжди були актуальними. Не так давно серед науковців, бібліотечної громадськості, в сфері наукової інформації ставилось завдання першочергово розповсюджувати бібліотечні знання серед спеціалістів різного профілю. Проведене ще в другій половині 60-х років дослідження за темою "Бібліотека і наукова інформація" виявило тенденцію зростання бібліотечно-бібліографічної культури фахівців країни у різних галузях і показало тісний зв'язок між ефективністю використання бібліотечно-інформаційних ресурсів та послуг і хоча б початковою бібліотечно-бібліографічною грамотністю користувачів. Потім певний час йшлося про комп'ютерну грамотність, про набуття елементарних навичок електронного інформаційного пошуку. Поза увагою вчених, громадськості, зокрема, в сфері науки, освіти, культури довгий час залишались гуманітарні аспекти інформатизації суспільства, пов'язані з поняттям "інформаційна культура". Згодом, з розвитком інформатизації, комп'ютеризації процесів у різних сферах діяльності, постала необхідність розширення і поглиблення знань у цій сфері. Сьогодні на перший план виступає не технічна сторона інформатизації, а гуманітарна [1, c. 4-5].

"Інформаційна культура" — дуже широке і розгалужене поняття. Але, як справедливо зазначає Ю.С.Зубов, в ньому можна розрізнити п'ять основних складових аспектів:

— формування системи понять тезауруса, які забезпечують загальну і соціальну орієнтацію особистості у навколишній інфраструктурі;

— вміння здійснювати інформаційну діяльність, формувати свої інформаційні потреби і запити. Володіти стратегіями і алгоритмами оптимального інформаційного пошуку і аналізу інформаційних джерел, згортати і розгортати інформацію, вступати в різноманітні інформаційні контакти;

— готовність особистості використовувати як традиційні, так і комп'ютерні джерела інформації, бази і банки даних,

— вміле регулювання інформаційної поведінки людини в світлі вироблених суспільством моральних і правових норм;

— реалізація індивідуальності особи в ЇЇ інформаційній діяльності .

Усвідомлення того, що в умовах інформатизації суспільства, всіх сфер діяльності індивідума, формування інформаційної культури стало необхідністю, викликає постійну потребу поглиблення знань в цьому аспекті. Закономірно, що уже зараз в деяких вузах введено нову дисципліну "Інформаційна культура особистості".

Програма цього курсу передбачає такі теми: "Інформаційна культура як фактор соціалізації і самореалізації особистості", "Психологічні основи інформаційної культури особистості", "Інформаційні потреби особистості: структура і рівні", "Інформаційні ресурси суспільства як база задоволення інформаційних потреб особистості", "Спеціальні засоби забезпечення інформаційної діяльності", "Процесуальні особливості і якісні характеристики інформаційної діяльності", "Етичні і правові аспекти інформаційної поведінки особистості", "Інформаційна культура особистості і проблема людської індивідуальності".

Навіть побіжний перелік тем свідчить про важливість і актуальність курсу і про доцільність його введення і в Київському державному університеті культури і мистецтв. Разом з цим процес навчання має спиратися на принципи індивідуалізації, педагогіки співробітництва і активних методів впливу, пов'язуватись з повсякденним інтелектуальним життям суспільства, закріплюватись різними формами ділових ігор, удосконалюватись, спираючись на результати експериментальної та науково-дослідної роботи [2, c. 18-19].

На наш погляд, також продиктовано життям введення курсу "Інформаційна культура спеціаліста" з його відповідною профілізацією для різних спеціальностей. Це допомогло б майбутнім юристам, медикам, економістам тощо швидко знаходити доступ до потрібної інформації, вільно користуватись доступними інформаційними ресурсами, постійно поглиблювати свої знання як під час навчання, так і після одержання диплому протягом своєї професійної діяльності, що зрештою підвищуватиме якість їх праці, а разом з тим і добробут громадян.

Що стосується загальноосвітньої школи, то вона повинна давати учням загальні уявлення про інформаційний потенціал суспільства і формувати в них початкові навички самостійного інформаційного пошуку, роботи з документами і з комп'ютерною технікою. Учні середніх спеціальних навчальних закладів мають здобувати такі знання з урахуванням особливостей інформаційних джерел, що обслуговують конкретну галузь.

Інформаційна культура стає важливим фактором розвитку кожної людини і в той же час виступає як фактор соціального розвитку людства.

Світ сьогодні вступив в нову фазу свого розвитку — стадію побудови інформаційного суспільства. Відбувається комп'ютеризація всіх видів людської діяльності, формування інтегральних систем і мереж, покликаних забезпечити кожному індивідуму доступ до всього багатства інформаційних ресурсів суспільства.

Попри наявну, у порівнянні з багатьма цивілізованими країнами, технічну відсталість, Україна не може стояти і не стоїть осторонь процесу інформатизації, пошуку шляхів його розвитку. Але рухається в цьому напрямку надзвичайно повільно.

В несприятливих фінансово-економічних умовах бібліотеки України наполегливо запроваджують новітню комп'ютерну технологію, щоб забезпечити об'єктивно зростаючі потреби суспільства в інформації і стати, як ім і належить, інформаційною основою національної економіки, державного управління, процесів демократизації суспільства, не втрачаючи при цьому функції зберігання історичної і культурної спадщини, інтелектуального потенціалу та історичного досвіду.

Як показує світовий досвід, магістральним шляхом розвитку забезпечення інформаційних потреб є створення інформаційно-бібліотечних мереж. Тільки будучи ланкою в мережі бібліотечних і інформаційних установ, бібліотека може працювати так, щоб забезпечувати доступ до інформації кожній людині, де б вона не знаходилась. Оскільки для цього потрібні кошти, необхідна державна програма комп'ютерного оснащення бібліотек та її пріоритетна реалізація. Лише таким чином можна забезпечити необхідну кооперацію різних відомств, які відповідають за канали зв'язку, системи накопичення і передачі інформації. Для кращого задоволення інформаційних потреб доцільно створити Загальноукраїнську інформаційно-бібліотечну мережу і розпочати її втілення хоч би так, як це робиться в Російській Федерації за проектом "Лібнет". Прискорити її створення можна тільки шляхом об'єднання всіх необхідних ресурсів як міжгалузевих, так і регіональних.

Ця мережа має бути спрямована не лише на розвиток інформаційного потенціалу країни, а й на те, щоб забезпечити рівність всіх громадян в можливості доступу до потрібних їм джерел, задовольнити їх особисті та суспільні інтереси в інформації і підняти престиж освіченості, культури і авторитет бібліотечних установ [9, c. 22-23].

В Україні також має бути розроблена програма організації єдиного електронного каталогу документального потоку. Справа не в тому, щоб зібрати в одному місці всі видання, а, перш за все, в тому, щоб мати інформацію про їх існування, про їх наявність в певних закладах і забезпечувати безперешкодний доступ до них як з України, так і з-за її меж.

Крім того, необхідно створити в нашій країні національну інформаційну систему. До речі, в США в основі такої системи є бібліотеки. Національна бібліотека — Бібліотека Конгресу — є її серцевиною. Головна мета національної інформаційної системи США — зробити інформаційні ресурси країни (а зрештою, і світу) доступними для всіх громадян. Згадана система покликана відкривати для користування ресурси таким чином, щоб забезпечити прогрес нації ї зберегти її культурну спадщину.

На сучасному етапі розвитку науки і техніки вирішальну роль відіграє швидкість, з якою розповсюджується інформація. Час на створення необхідної бібліотечної довідки або бази даних має бути мінімальний, бо інакше буде втрачена актуальність. Недооснащеність, неповороткість наших бібліотек, роз'єднаність фондів зрештою ведуть до уповільнення розвитку нашого суспільства, бо знання лише тоді є джерелом поступу, коли вони стають надбанням спеціалістів.

На жаль, зараз лише частина світового інформаційного потоку доступна нашим фахівцям, бо кількість примірників, скажімо, іноземної літератури (книг і журналів), яка надходить в країну, є надзвичайно малою. Окрім того, вона в переважній кількості зосереджена у великих бібліотеках та органах інформації Києва, Харкова, Одеси, Львова та деяких інших міст. Оперативно зарадити справі може лише організація віддаленого пошуку і створення серйозних електронних баз даних повнотекстової інформації [8, c. 23].

2.2. Досвід та першочергові завдання бібліотек в побудові інформаційної структури

Інформаційна революція і, як наслідок, виникнення інформаційного суспільства та його наступної фази — суспільства знань — починають кардинально змінювати життя людей та спосіб облаштування сучасного світу. Інформаційна революція дозволила накопичувати та передавати у будь-які куточки світу величезні обсяги інформації з колосальними, непомітними для людини швидкостями та дуже низькими затратами.

У XX столітті відбувся різкий злет продуктивності праці, з'явилися нові галузі знання, інформаційно-комунікативні технології і, нарешті, сталися революційні зміни в управлінні.

Знання перетворилося на найважливіший фактор суспільного розвитку. Для розвинених країн, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку, темпи базового довгострокового зростання економіки залежать від підтримки і розширення глобальної бази знань, що стало можливим тільки в умовах інформаційного суспільства. Суспільний прогрес сьогодні визначається, насамперед, процесом накопичення знань, що в результаті забезпечує накопичення капіталу.

Історія розвитку бібліотечно-інформаційних технологій знає успіхи та невдачі, і досі інколи приймаються не зовсім правильні рішення і ухвалюються нездійсненні плани. Дедалі досконалішають технології, все могутнішою, а інколи навіть фантастичною, стає техніка, здаються безмежними її можливості. І все це доступно одним і продовжує бути недоступним іншим. На фоні комп'ютеризації, інтернетизації, цифрових технологій, що впевнено заполонили частину бібліотечного простору, залишається ще багато бібліотек, де тільки чули про комп'ютери та бачили їх в інших установах і де продовжують вести друковані й рукописні каталоги. Однак треба зазначити, що кількість цих книгозбірень (наявність яких породжена сьогоденням і станом суспільства, а не «ретроградствуючою» впертістю керівництва бібліотек) зменшується з року в рік, і це є одним із факторів наступаючої ери інформаційного суспільства [13, c. 11-12].

Сьогодні питання впровадження в бібліотечну практику інформаційних і комунікаційних технологій, створення власних електронних ресурсів та визначення тенденцій їхнього подальшого розвитку є справою державного значення. Саме тому однією з основних тем щорічних науково-практичних конференцій директорів державних і обласних бібліотек України з 2000 по 2005 рік була тема запровадження у практику роботи нових інформаційних технологій.

Приступаючи до автоматизації бібліотечних процесів, не треба забувати, що основним її ресурсом є кадри. Як би високо і далеко не вели нас нові технології, користуватися ними мають люди. Тому особливу увагу необхідно приділяти людському ресурсу, який виходить на перше місце зразу ж після придбання техніки і необхідних програм. Він є визначальним і його важче за все забезпечити.

У сучасних умовах, враховуючи величезні обсяги інформації, високу вартість книг і періодичних видань, окремо взята бібліотека (якою б великою вона не була) не може повноцінно функціонувати як центр інформації, використовуючи тільки власні фонди. Тому на сьогоднішній день існують реальні і обґрунтовані передумови для створення єдиного інформаційного простору в рамках бібліотечного співтовариства.

Впровадження єдиної інформаційної системи значно розширить спектр, якість та обсяг сервісів, що надаються користувачам. Корпорація забезпечує:

— підтримку єдиного читацького квитка, для бібліотек, що входять в єдину корпоративну мережу в межах одного міста;

— єдиний доступ до каталогів корпорації з можливістю електронного замовлення на видачу документів;

— послуги електронного міжбібліотечного абонемента;

— ведення зведеного каталогу;

— генерацію зведеного бібліографічного запису з наступним використанням цього для замовлення документа і каталогізації;

— каталогізацію запозиченням;

— використання спільного узгодженого лінгвістичного забезпечення;

— розподіл (серед бібліотек-учасниць) видань для аналітичного розпису;

— ретроспективну конверсію каталогів бібліотек;

— розвиток технологій і створення повнотекстових баз даних;

— координацію комплектування;

— обмін адресно-довідковими даними.

Перераховані сервіси не тільки сприятимуть більш якісному і оперативному обслуговуванню користувачів бібліотек, але й оптимізують саму організацію внутрішньобібліотечних процесів [17, c. 7-8].

Побудова корпоративної інформаційної мережі може здійснюватися на основі розподіленого збереження ресурсів і доступу до них із використанням єдиних протоколів обміну, а також централізованого збереження, що передбачає збирання й розміщення ресурсів на одному із серверів корпорації. Крім цього, у процесі формування єдиної корпоративної інформаційної мережі слід визначити певний набір документів, що забезпечуватимуть спільну роботу, куди будуть входити:

— інструкція з електронної каталогізації;

— таблиця відповідності полів використовуваних форматів;

— схеми телекомунікацій із інструкціями щодо шляхів вирішення можливих проблем;

— плани поетапного входження в корпоративну мережу нових суб'єктів;

— документи, що визначають ролі, обов'язки, міру відповідальності кожного з суб'єктів і перелік покладених на них функцій.

Створення єдиного інформаційно-бібліотечного простору дасть можливість забезпечити широкі можливості для кооперування зусиль бібліотек у наданні користувачам розвинутого сервісу у корпоративному середовищі спільних інформаційних ресурсів і сервісів регіону, сприятиме побудові інформаційного суспільства в Україні [20, c. 60].

Розділ 3. Сучасні напрямки ролі та місця бібліотек та інформаційних центрів в інформаційній структурі України

3.1. Доступ до бібліотечно-інформаційних ресурсів країни як складник системи доступу громадян до інформації: правове регулювання

Доступ до інформації в Україні в основному регламентує Закон України «Про інформацію». Доступ до окремих видів інформації різними суб'єктами регламентується законами України «Про державну таємницю». «Про телекомунікації», «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про охорону праці», «Про науково-технічну інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону дитинства», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та іншими.

Доступ до інформації у суб'єктивному розумінні — це гарантована державою можливість фізичних, юридичних осіб і держави (державних органів) вільно одержувати відомості, необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, що не порушують права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У об'єктивному розумінні доступ до інформації — це сукупність правових норм, які регламентують суспільні інформаційні відносини щодо одержання їх учасниками відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Об'єктом доступу може бути будь-який вид інформації, у тому числі інформація з обмеженим доступом. Остання може бути об'єктом доступу при відповідності суб'єкта та підстав одержання такої інформації встановленим законодавством України вимогам або ж у разі, якщо вона є суспільно значущою, тобто є предметом громадського інтересу, і якщо право суб'єкта інформаційних відносин знати цю інформацію переважає право власника інформації з обмеженим доступом на її захист. Зазначимо також, що об'єктом доступу до (одержання) інформації можуть бути не лише відомості про діяльність органів влади та місцевого самоврядування, а будь-які відомості, у тому числі про фізичну особу (за її згоди або у виключних передбачених законом випадках), про діяльність недержавних установ та організацій тощо.

Чинним законодавством України (Закон України «Про інформацію», ст. 43) передбачено, що учасники інформаційних відносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом.

Закон України «Про інформацію» (ст. 29) передбачає такі три способи забезпечення доступу до відкритої інформації, а саме шляхом:

• систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

• поширення її засобами масової комунікації;

• безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам [16, c. 58-59].

Під правовими засобами доступу громадян до інформації розуміємо передбачені і гарантовані об'єктивним правом механізми реалізації суб’єктивного права громадян на доступ до інформації. Зважаючи на загальноправовий принцип, відповідно до якого громадянам «дозволено все, що не заборонено законом», правовими можна вважати і такі засоби, які хоча й прямо не передбачені законодавством, але не суперечать йому і існування яких випливає із «духу закону», загальних принципів права.

Правовими засобами доступу громадян до інформації, які тим чи іншим чином передбачені чинним законодавством України, є:

• інформаційний запит;

• звернення громадян;

• доступ до інформації через друковані засоби масової інформації (далі — ЗМІ);

• отримання інформації за допомогою телебачення, радіомовлення та інших аудіовізуальних ЗМІ (кіно, звукозапис, відеозапис тощо);

• отримання інформації від інформаційних агентств та інших суб'єктів інформаційної діяльності;

• доступ до інформації з бібліотечних ресурсів;

• доступ до інформації в архівах;

• доступ до інформації через Інтернет;

• отримання інформації безпосередньо з публічних виступів (засідань, круглих столів тощо).

Як бачимо, одним із правомірних засобів доступу громадян до інформації є доступ до інформації з бібліотечних інформаційних ресурсів. Звернемо увагу на особливості правового регулювання даного напряму реалізації права громадян на інформацію.

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» визначає права громадян, підприємств, установ і організацій на бібліотечне обслуговування.

Громадяни України незалежно від статі, віку, національності, освіти, соціального походження, політичних та релігійних переконань, місця проживання мають право на бібліотечне обслуговування, яке може бути у формі:

• абонемента (у тому числі міжбібліотечного (далі -МБА));

• системи читальних залів;

• дистанційного обслуговування засобами телекомунікації;

• бібліотечних пунктів;

• пересувних бібліотек.

Громадяни України, підприємства, установи та організації мають право вільного вибору бібліотек відповідно до своїх потреб. Права громадян України, підприємств, установ і організацій на бібліотечне обслуговування забезпечуються створенням мережі бібліотек та різноманітністю їх видів, безкоштовністю основних бібліотечних послуг (ст. 21).

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» визначає також права користувачів бібліотеки. Доступ до документів та надання бібліотечних послуг користувачам бібліотек здійснюються з додержанням вимог щодо забезпечення охорони державної таємниці, забезпечення зберігання фондів бібліотек, а також відповідно до статутів (положень) бібліотек, правил користування бібліотеками.

Користувачі бібліотек мають право:

• безоплатно користуватися інформацією про склад бібліотечних фондів через довідково-пошуковий апарат (крім комерційних баз даних);

• безоплатно отримувати консультаційну допомогу в пошуку та виборі джерел інформації;

• безоплатно отримувати у тимчасове користування документи з фондів бібліотеки, крім документів, придбаних за кошти, одержані від господарської діяльності бібліотеки;

• одержувати документи або їх копії по міжбібліотечному абонементу;

• одержувати інформацію з інших бібліотек, користуючись каналами зв'язку;

• користуватися іншими видами послуг, у тому числі на платній основі;

• брати участь у роботі бібліотечних рад (ст. 20) [12, c. 2-4].

Бібліотеки обслуговують користувачів згідно з правилами користування бібліотекою, розробленими на основі типових правил, затверджених Наказом Міністерства культури і мистецтв України від 05. 05. 1999 р. № 275.

Типові правила користування бібліотеками в Україні (далі — Типові правила) визначають такі ж, як у Законі України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», права користувачів бібліотек. Окремі їх права деталізуються, наприклад, Типові правила регламентують, що:

• користувачі мають право одержати для опрацювання поза бібліотекою одноразово не більше 5 документів терміном до 30 днів. Термін користування новими надходженнями, документами підвищеного читацького попиту, періодикою може бути зменшено до 15 днів. Кількість бібліотечних документів, які видаються в читальній залі, не обмежується. Кожна бібліотека самостійно визначає види й типи документів, які видаються лише в читальній залі. Спеціальні бібліотеки можуть установлювати інші терміни з урахуванням контингенту користувачів і специфіки їхнього обслуговування;

• користувачі мають право виносити документи за межі бібліотеки, якщо вони записані у формулярі або іншому обліковому документі. Термін користування документами на прохання користувача може бути продовжений, якщо на них відсутній попит інших користувачів;

• цінні документи, довідкові видання, а також видання, одержані по МБА, видаються для користування тільки у читальній залі;

• при наданні користувачам документів, які користуються підвищеним попитом, додому бібліотекою визначається розмір коштів, що передаються користувачами як забезпечення виконання ними зобов'язань щодо повернення одержаних у бібліотеці документів. За дітей кошти вносять батьки або особи, під наглядом яких перебувають діти. Якщо одержані в бібліотеці у такий спосіб документи не повертаються користувачами в зазначений термін і дії щодо їх повернення не мають результату, то кошти зараховуються на поточний рахунок бібліотеки і використовуються на придбання чи відновлення бібліотечних документів;

• у разі відсутності в бібліотечному фонді потрібних документів користувач має право отримати їх (або копії) з інших бібліотек через МБА чи внутрісистемний книгообмін та міжнародний бібліотечний абонемент;

• особи, які тимчасово проживають у зоні обслуговування бібліотечного закладу, мають право користуватися тільки його читальними залами або одержати документи додому у порядку, зазначеному вище (під грошову заставу);

• користувачі бібліотек із вадами зору мають право на одержання документів на спеціальних носіях інформації через мережу спеціалізованих та інших загальнодоступних бібліотек;

• користувачі бібліотек дитячого та юнацького віку мають право на бібліотечне обслуговування в загальнодоступних та спеціалізованих бібліотеках;

• окремі категорії користувачів мають право на пільги, які встановлюються бібліотекою (п. 2.4-2.11).

В умовах розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій можливості доступу до інформації значно зросли, що створює умови для вільного обігу значних обсягів інформації, знань. Виникають нові суспільні відносини, які, безумовно, потребують регламентації за допомогою правових норм. Актуальною в цьому зв'язку є проблема правового регулювання Інтернету з метою, по-перше, нейтралізації негативних чинників загроз, зокрема розголошення державної та іншої передбаченої законом таємниці, конфіденційної інформації про особу, збільшення залежності національного інформаційного простору від зарубіжної інформаційної політики тощо, а, по-друге, належного правового забезпечення такого засобу доступу громадян до інформації, як інтернет-технології. Важливим є питання правової регламентації доступу до бібліотечно-інформаційних ресурсів країни з використанням новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологій [6, c. 24-26].

У даному контексті зазначимо, що питання доступу до бібліотечно-інформаційних ресурсів було предметом обговорення парламентських слухань із питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, які відбулися 21 вересня 2005 р. Так, з метою створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів учасниками слухань рекомендовано Кабінету Міністрів України: активізувати роботи зі створення загальнодоступних національних електронних інформаційних ресурсів, зокрема науково-технічної та економічної інформації в електронній формі; розробити пропозиції щодо законодавчого врегулювання суспільних відносин, пов’язаних із захистом авторських прав стосовно творів у електронній формі, зокрема розміщених в Інтернеті; створення української лінгвістичної системи та лінгвістичного порталу в Інтернеті; забезпечити істотне розширення доступу населення до інформаційних ресурсів та систем надання інформаційних послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування із застосуванням Інтернету, зокрема щодо оприлюднення проектів відповідних нормативно-правових актів, упровадження нових форм взаємодії з громадськістю з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій (стосовно опитувань, консультацій, громадських експертиз тощо); розробити типове положення про архів електронних документів, затвердити правила щодо обов'язкового зберігання цих документів; доручити Міністерству культури і туризму України підготувати пропозиції щодо розвитку електронних бібліотек, збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування та забезпечення розміщення інформації закладів культури України в Інтернеті тощо.

В Україні триває активна нормотворча діяльність щодо удосконалення засобів доступу до інформації, зокрема щодо доступу до бібліотечно-інформаційних ресурсів країни.

Звичайно, всебічна інформатизація відносин «читач — бібліотека» потребує належної правової регламентації з обов'язковим дотриманням загальних принципів правового регулювання відносин щодо доступу до інформації. Наприклад, Державна програма розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005-2010 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1085 (далі — Програма), передбачає серед основних завдань Програми:

• запровадження нових інформаційних технологій для здійснення наукової, науково-інформаційної, культурно-просвітницької та видавничої діяльності, загальної координації та науково-методичного забезпечення з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства та документознавства, міжнародного співробітництва у сферах формування, обміну та використання світових бібліотечних ресурсів;

• запровадження міжнародного бібліотечного абонемента та обміну інформацією в електронному вигляді;

• створення Українського науково-інформаційного веб-порталу із системами пошуку та архівування розміщеної в глобальних інформаційних мережах інформації про Україну, а також наукової та суспільно значущої інформації;

• формування електронного інформаційного фонду української мови, що включає енциклопедії, словники, довідники, підручники, твори української літературної класики;

• створення електронних інформаційних масивів української біографістики та розміщення їх у глобальних інформаційних мережах;

• створення системи загального доступу до інформації та знань для всіх категорій користувачів, що сприятиме наданню їм рівних можливостей у задоволенні інформаційних потреб і отриманні інформаційних послуг у сфері інформаційних комунікацій [3, c. 4-5].

Аналіз заходів щодо розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005-2010 роки, закріплених у додатку до Програми, дає підстави стверджувати, що створення електронних інформаційних ресурсів, системи доставки документів в електронному вигляді тощо потребують відповідного нормативного регулювання. А тому, використання новітніх інформаційних технологій з метою забезпечення доступу громадян до бібліотечно-інформаційних ресурсів має відбуватися з включенням до відповідних нормативно-правових актів принципів:

• відповідності суб'єктивному праву на доступ до інформації юридичного обов'язку зобов'язаного суб'єкта;

• безоплатності доступу до відкритої інформації, що перебуває у розпорядженні держави;

• забезпечення усім учасникам інформаційних відносин рівних прав доступу до відкритої за режимом доступу інформації;

• повноти, своєчасності, регулярності і комплексності доступу до інформації;

• правдивості і достовірності інформації, до якої надається доступ;

• дотримання прав, свобод і законних інтересів інших громадян, прав та інтересів юридичних осіб приватного та публічного права;

• недопустимості доступу до інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди тощо [5, c. 36].

3.2. Роль бібліотечних установ у державній політиці безпеки національного інформаційного простору в умовах глобалізації

В умовах, що складаються на поточний момент з огляду на вказані фактори для країн перехідного типу, зокрема України, дедалі актуальнішою стає загроза перетворення її на інформаційну резервацію. Не секрет, що введення в глобальний обіг різноманітних інформаційних продуктів здійснюється переважно у чиїхось інтересах — країн та блоків; політичних, економічних, релігійних та інших груп, окремих осіб тощо. Найсильніший вплив ця інформація (зокрема, деструктивна й така, що продукується й залучається в обіг у інтересах зарубіжних, транснаціональних центрів впливу) здійснює на суспільства, лише нещодавно інтегровані в глобальний інформаційний простір, такі, що не спромоглися через брак часу й ресурсів виробити дієві механізми захисту. Тобто внутрішній інформаційний простір України формується під значним впливом ззовні.

У глобальному ж інформаційному просторі загрозливою є ситуація, коли переважає інформація про державу, невигідна для її внутрішнього розвитку та міжнародного статусу, оскільки формується поза її межами, у країнах, які розглядають Україну як сферу здійснення своїх впливів. Це, з одного боку, значно погіршує міжнародний імідж України, з іншого — перетворює її на об'єкт інформаційного впливу, у той час як її власні інтереси полягають у набутті статусу суб'єкта глобального інформаційного простору.

Стосовно внутрішніх проблем, слід відзначити, що у світі не є унікальною ситуація, коли окремі групи населення країни висувають різні погляди та ідеї стосовно національних інтересів та пріоритетів розвитку держави. Дискусії з цього приводу значною мірою наповнюють інформаційний простір таких країн. Водночас особливості історичного розвитку та сучасного політичного життя України призвели до значної поляризації думок з цього приводу та загострили дискусії. Ця гострота, певною мірою інформаційно підсилена ззовні, у свою чергу, погіршує стан інформаційної безпеки суспільства, балансуючи на межі деструктиву.

З огляду на вказане, перед Україною постає нагальне питання розробки ефективної політики захисту національної безпеки в інформаційній сфері та механізмів її здійснення.

Інформаційна безпека суспільства, держави характеризується ступенем їх захищеності, та, як наслідок, стійкістю головних сфер життєдіяльності щодо небезпечних інформаційних впливів. Інформаційна безпека визначається здатністю нейтралізувати такі впливи. Загальноприйнятим є таке визначення інформаційної безпеки, як стан захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави в інформаційній сфері.

Згідно з розробками Національного інституту стратегічних досліджень, серед головних загроз для національної безпеки України інформаційної сфери існують, зокрема, такі:

— загроза деформації перспектив подальшого розвитку України за умови збереження або збільшення її відставання від провідних держав у інформаційній сфері;

— загроза певного суверенітету і незалежності країни, значно посилені створенням нових технологій інформаційно-маніпулятивного впливу;

— загроза застосування проти України засобів впливу на інформаційну інфраструктуру та пов'язане з цим падіння рівня захищеності національних інформаційних ресурсів та систем їхньої підтримки.

Слід відзначити, що в умовах переходу до моделі суспільства відкритого типу значну складність становить вироблення дієвих механізмів захисту інформаційного простору суспільства та держави від впливу інформації, що становить загрозу для їхніх національних інтересів і надходить ззовні або продукується на території країни [5, c. 38-40].

У цих умовах адміністративні механізми (заборонного характеру, такі, що обмежують широкий доступ до інформаційних потоків) перестають спрацьовувати з огляду на низку причин: демонтаж або перебудова відповідних державних інституцій; певна дезорієнтація безпосередніх розробників та виконавців державної політики в цій сфері; морально-етичні фактори ("несумісно з правилами поведінки в пристойному товаристві", "не зрозуміє світова спільнота") тощо.

Морально-етичні фактори набувають додаткової ваги через прагнення національних еліт таких країн — політичних, економічних, наукових та ін. — якомога швидше інтегруватися у світове співтовариство. Еліти змушені коригувати свої дії всередині країни відповідно до норм і стандартів цивілізованого світу.

Виходячи з цього, Україні необхідно рішуче відмовлятися від досвіду країн, що тяжіють до авторитарної моделі суспільства, який полягає в адміністративних методах контролю за доступом до глобального інформаційного простору та в обмеженні вільного висловлення ідей та поглядів у глобальній мережі (а з огляду на різне тлумачення питань національної безпеки та її загроз рецидиви подібних підходів не виключені). Натомість, про можливість розв'язання подібних проблем свідчить досвід розвинутих країн -не відступаючи від курсу на відкрите суспільство, лібералізацію, створення сприятливих економічних та політичних умов для прискореного розвитку інформаційної галузі, слід посилювати важелі впливу держави на цю сферу через поширення інтелектуальних засобів захисту.

Перехід до цієї моделі полягає, зокрема, у виготовленні якісного конкурентоспроможного інформаційного продукту, який спрямовується в глобальну інформаційну мережу; у зменшенні в національному інформаційному просторі частки транзитної інформації, тобто у відході від простої передачі та адаптації зарубіжного продукту [19, c. 78-79].

У свою чергу, виготовлення дійсно якісного інформаційного продукту можливе лише на основі наукових знань, у зв'язку з чим посилюється роль бібліотечних закладів, по-перше, для накопичення, зберігання та надання необхідної інформації відповідним структурам; по-друге (і це досить успішно здійснюється на практиці, у тому числі на базі СІАЗ), власне, для продукування інформації та просування її в глобальну інформаційну мережу. Бібліотеки також є джерелом наукових знань для розробки державної стратегії України в галузі інформаційної безпеки. Оскільки комплектація "їхніх фондів здійснюється безперервно, відповідні науково-аналітичні групи мають змогу ознайомитись із найгрунтовнішими й найновішими розробками вітчизняних та зарубіжних фахівців у цій сфері.

Необхідно також зупинитись на такому актуальному питанні, як конституційні реформи. Конституція України передбачає певні моменти реалізації національної політики в інформаційній сфері. Водночас протягом останніх місяців у суспільстві відбуваються гострі дискусії навколо конституційних реформ. Переважна більшість експертів сходяться на думці про необхідність їх продовження. У зв'язку з цим виникає необхідність збереження досягнень чинної Конституції та, по змозі, поліпшення правової бази для державної інформаційної політики в новій редакції Основного закону держави. Отже, видається важливою роль наукових бібліотек у забезпеченні процесу вироблення рекомендацій стосовно змін до Конституції на основі вивчення відповідними комісіями досвіду в галузі конституційного права країн світу.

Насамкінець слід відзначити роль бібліотечних установ у формуванні разом з освітніми закладами кваліфікованої еліти, національно свідомої і водночас зорієнтованої на загальнолюдські цінності. Розв'язанню цього завдання сприяють такі особливості функціонування бібліотек, як їх публічність, доступність для загального користування, забезпеченість джерелами з різних напрямів знань. Це завдання набуває останнім часом додаткової актуальності з огляду на активне обговорення в суспільстві та експертних колах питання ротації та оновлення владних еліт в Україні. Підготовку кадрового резерву держави, свідомо налаштованого на захист національних інтересів і, таким чином, убезпеченого від космополітизації, необхідно здійснювати на базі національного інформаційного продукту, виробленого на основі фондів національної бібліотечної мережі [11, c. 42].

Висновки

Отже, користувачі України потрапляють в інформаційну ізоляцію і не можуть повною мірою використати навіть наявні інформаційні ресурси, зокрема, і через різницю в технології, програмному забезпеченні, які використовуються в наших бібліотечних закладах.

Втім, українські бібліотеки, працюючи в інтересах суспільства, постійно поширюють обсяг і підвищують якість бібліотечних послуг населенню. Сучасна комп'ютерна техніка та засоби зв'язку дали можливість бібліотекам з економічною вигодою для себе переорієнтуватись із стратегії володіння інформаційними ресурсами до стратегії забезпечення доступу до неї.

Час потребує створити в кожній бібліотеці банк даних про літературу на всіх існуючих носіях інформації, яка відповідає профілю району, потребам і запитам читачів.

Особливо важливим є завдання бібліотек щодо оприлюднення і поширення інформації державного значення, оскільки основу демократичного суспільства складають поінформовані громадяни.

Давно пора усвідомити бібліотечним працівникам і, перш за все, керівникам бібліотек, що тільки спільними зусиллями, об'єднавши як міжгалузеві, так і регіональні ресурси, можна добитись високої платні і гідного їх авторитету. Але і держава повинна створювати для цього умови і стимули і, зокрема, дбати про те, щоб основи інформаційної культури формувались ще з школи, удосконалювались і поглиблювались під час навчання у вузах, постійно розвивались в процесі безперервної освіти. Лише в такому випадку буде забезпечена можливість створення інформаційного демократичного суспільства. Допомогти людям в цьому — завдання бібліотек.

Список використаної літератури

Нормативна база:

1. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» [Текст] // ВВР, 2009, N 39, ст.557

2. Закон України «Про державну таємницю» [Текст] // ВВР, 2008, N 27-28, ст.252

3. Закон України «Про інформацію» [Текст] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 48, ст.650

4. Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» [Текст] //

5. Закон України «Про науково-технічну інформацію» [Текст] // ВВР, 2004, N 13, ст.181

6. Закон України «Про Національну програму інформатизації» [Текст] // ВВР, 2002, N 1, ст.3

7. Закон України «Про охорону культурної спадщини» [Текст] // ВВР, 2009, N 8, ст.105

8. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» [Текст] // ВВР, 2008, N 18, ст.197

9. Закон України «Про телекомунікації» [Текст] // ВВР, 2007, N 13, ст.132

Основна література:

1. Бібліотеки у формуванні національного інформаційного простору: Міжнародна наукова конференція "Роль бібліотек у формуванні єдиного науково — інформаційного простору України" //Бібліотечний вісник. — 2006. — № 6. — C. 4-5

2. Бабич В. Роль бібліотек в інформатизації суспільства і підвищенні інформаційної культури //Бібліотечна планета. — 1998. — № 1. — C. 17-20

3. Багрянцева Л. Роль і функції публічних бібліотек у сучасному українському суспільстві //Бібліотечний форум України. — 2008. — № 3. — C. 4-6

4. Вилегжаніна Т. Роль і місце публічної бібліотеки в українському суспільстві //Бібліотечна планета. — 2008. — № 2. — C. 4-5

5. Голодрига Є. Роль бібліотечних установ у державній політиці безпеки національного інформаційного простору в умовах глобалізації //Наукові праці Національної бібліотеки імені В.Вернадського. — 2008. — Вип. 21. — C. 36-43

6. Гранчак Т. Роль інформаційно-аналітичних структур наукових бібліотек України в сучасному демократичному процесі //Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. — 2008. — Вип. 21. — C. 24-36

7. Давидова І. Бібліотечне виробництво в інформаційному суспільстві / Харківська держ. академія культури. — Х. : ХДАК, 2005. — 295с.

8. Давидова І. Інноваційна політика бібліотек України: зміст та стратегії розвитку в інформаційному суспільстві: дис… д-ра наук з соц. комунікацій: 27.00.03 / Харківська держ. академія культури. — Х., 2008. — 444арк.

9. Ершова Т. Усиление роли публичной библиотеки в информационном обществе //Научные и технические библиотеки. — 1999. — № 1. — C. 71-77

10. Кашкарьова Ольга Валеріївна. Реклама як комунікативна система сучасної бібліотеки: Дис… канд. пед. наук: 07.00.08 / Київський держ. ун-т культури і мистецтв. — К., 1997. — 205л

11. Коваль Т. Роль наукової бібліотеки в інформаційному забезпеченні вищої освіти //Бібліотечний форум України. — 2007. — № 2. — C. 20-23

12. Ковальчук Л. Роль публічних бібліотек м. Києва у створенні єдиного інформаційного простору //Бібліотечна планета. — 2006. — № 1. — С.22-24

13. Прокошева Т. Майбутнє публічних бібліотек та їхня роль в інформаційному суспільстві //Бібліотечна планета. — 2000. — № 2. — C. 16-17

14. Рекомендації міжнародної наукової конференції "Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору України" //Бібліотечний вісник. — 2006. — № 6. — C. 42

15. Роль обласних універсальних наукових бібліотек в інформаційному просторі регіону: Всеукраїнська науково-практична конференція, яка відбулася 15-18 жовтня 2002 р. в м.Луганську //Бібліотечна планета. — 2002. — № 4. — С.1-8

16. Саприкін Г. Маркетинговий підхід в управлінні діяльністю бібліотеки: Дис… канд. пед. наук: 07.00.08 / Київський держ. ун-т культури і мистецтв. — К., 1997. — 181л

17. Тітова Н. Роль і місце публічних бібліотек у побудові інформаційного суспільства: окремі аспекти,досвід та першочергові завдання //Бібліотечна планета. — 2008. — № 3. — C. 11-14

18. Трушникова Е. О роли библиотеки на информационном рынке //Научные и технические библиотеки . — 2005. — № 6. — C. 83-85

19. Філіпова Л. Бібліографічні системи України в інформаційно-комп'ютерному середовищі: теорія, організація, технологія: Автореф. дис… д-ра пед. наук: 07.00.08 / Харківська держ. академія культури. — Х., 1999. — 34с.

20. Цуріна О. Публічні бібліотеки та їх роль в забезпеченні інформаційних потреб населення //Бібліотека в інформаційному суспільстві: пошуки гармонії, шляхи трансформації . — Вінниця, 2002. Тези регіональної науково-практичної конференції ( 21-22 листопада 2002 року). — C. 31-32

21. Чачко А. Развивающаяся библиотека в информационном обществе: Научно-методическое пособие. — М. : Либерия, 2004. — 88 с.

22. Шинькович А. Роль бібліотеки у консолідації політичних і громадських ініціатив //Бібліотека в інформаційному суспільстві: пошуки гармонії, шляхи трансформації . — Вінниця, 2002. Тези регіональної науково-практичної конференції ( 21-22 листопада 2002 року). — C. 58-60

23. Шрайберг Я. Роль библиотек в обеспечении доступа к информации и знаниям в информационном веке //Научные и технические библиотеки . — 2008. — № 1. — C. 7-45

24. Шрайберг Я. Роль библиотек в преобразовании гражданского общества в информационное //Научные и технические библиотеки. — 2000. — № 4. — C. 83-93

25. Шрайберг Я. Роль бібліотек у забезпеченні доступу до інформації та знань в інформаційному віці //Вища школа. — 2007. — № 3. — C. 65-79

26. Шрайберг Я. Роль бібліотек у забезпеченні доступу до інформації та знань в інформаційному віці //Вища школа. — 2007. — № 4. — C. 60-74